31

*Sarah Cothran — As the world caves in

Сашко з’явився на порозі пізніше, ніж планувалося. Після сутички з Владом минуло вже кілька годин, але Мітяєв все ніяк не міг заспокоїтись, безцільно намотуючи кола по району.

«Зрештою, ноги самі привели мене, куди треба, але… — Саня посміхнувся втомлено, витираючи черевики об килимок біля дверей. — Не впевнений, що зможу поводитись нормально сьогодні».

— Затримався, — Мітяєв сперся на стіну, стягуючи взуття. — Ти вже їв?

— На тебе чекав. Розігріємо, нічого страшного, — Макс знизав плечима. — Ти в порядку?

— Працюю над цим, — вельми розпливчасто пробурмотів хлопець, скорочуючи відстань, що залишилася між ним з Калимовим. Мабуть, у його лайновому емоційному стані можна було знайти плюси: у Сашка зовсім не залишилося сил для мозкової діяльності. Довелося, не роздумуючи, діяти. Руки несміливо обвили Максима навколо талії. Важко було зізнатися навіть самому собі, але Мітяєв був готовий схлипнути від полегшення в цей момент.

«В принципі, цього разу можна обійтися без кавової гущі, — Макс негайно обійняв хлопця відповідь, трохи сіпаючись від контрасту температур. Сашко так і не зняв своєї куртки, а почервонілий на морозі ніс розносив мурашки від шиї до інших частин тіла. — І так зрозуміло, через кого у Сані фізіономія великомученика».

Калимову важко було зрозуміти свої почуття. Як хлопцю Сашка, єдине, чого Максимові хотілося — занурити кривдника головою в унітаз. Але сам собою він не міг не визнати, що надто добре розумів Влада.

«Якщо справа не тільки в моїх ревнощах, і Жукова справді попаяло… — Калимов потяг куртку вниз, допомагаючи Сані виплутатися з дутих рукавів. — Мушу визнати, що можу поставити себе на його місце. Але чи це впливає на щось? Я вже точно не зможу виступати як група підтримки», — правда в тому, що Макс міг бути тільки на своєму місці, і співчуття іншим не мало сенсу. Йому залишалося змиритися з тим, що у любовних трикутниках рідко трапляється щасливий кінець у всіх одночасно.

— Ти голодний? — Калимов спробував відсунутись, але у Сані були інші плани: він вчепився в домашню футболку на Максимовій спині і слабо хитнув головою. — Спати хочеш? Чи в душ, може? Ти дуже холодний.

«Скільки часу він на вулиці провів, взагалі?» — руки самі по собі стиснулися в кулаки. Злитися було безглуздо, але емоції пробиралися під шкіру минаючи здоровий глузд.

— Саше, пішли у ванну? — не чекаючи відповіді, Максим позадкував назад, тягнучи гостя за собою. Йти задом наперед, та ще й з причепом у вигляді Сані — це завдання із зірочкою, але думки Калимова ніхто й не питав. Саня не послабив свою хватку, навіть коли його хлопцю дісталося від одвірка, повз який вони намагалися просочитися.

Максима лякало те, що відбувалося, але він помічав найголовніше: Мітяєв тут. За всієї замкнутості, за всього небажання відкриватися людям, Саня тримав своє слово. «Я хочу бути з тобою» — фраза не давала конкретики та гарантій — тільки надії. Але й ті, як показувала практика, найчастіше виявлялися хибними.

«Не у його випадку. Напевно, збоку звучить як «Він не такий, як усі», але нічого менш заїждженого в голову не спадає, — хлопці все ж таки дісталися місця призначення. Обіймаючи Саню однією рукою, другою Макс увімкнув воду, налаштовуючи на око прийнятну температуру. — Часто йому ліньки навіть намагатися, але за належного рівня інтересу він виявляє дива емпатії. Взяти того ж Жукова: вони такі синхронні іноді, що моторошно стає. І це не заслуга Влада, у цьому тандемі він той, хто збирає вершки із ситуації».

— Дай, я роздягну тебе, — голос Калимова був спокійним і впевненим, йому хотілося підкорятися. Саня відпустив зім’яту в кулаку тканину, дозволяючи хлопцеві відсторонитися.

«Я звучу як закоханий ідіот, так? Але я і є закоханий ідіот. Хоча моя думка склалася виходячи з розмов ще до того, як з’явилася симпатія. Він не намагається виїбнутися чи відповідати чиїмось уявленням. Не сперечається, не вмовляє, не вимагає зворотного зв’язку в принципі. Рідко відвертий, але якщо починає, то з розмахом. Через це довіряти йому так легко», — Максим ухопився за край светра і стягнув його з Сашка. Повітря навколо трохи заіскрилося з характерним звуком, волосся Сані почало стирчати в різні боки з подвійною старанністю.

Мітяєв вирячився в підлогу, розглядаючи ідеально рівні стики кахельної плитки. Він не міг зрозуміти, що саме його так зачепило в сьогоднішній сварці. Думки бігали від фрази до фрази, кісточки пальців саднило, живіт зводило чи то з голоду, чи то від занепокоєння. Хлопець банально не міг сконцентруватися, навіть контролювати міміку не виходило. Проте він тут. Можна вирішити, що Саня матеріалізувався на порозі будинку за інерцією, але рішення було прийняте підсвідомістю ще до того, як мозок обробив інформацію. Просто з Максом реальний світ чомусь здавався трохи стабільнішим і безпечнішим.

Футболка пішла за светром, а тиша, що повисла, не напружувала. Максим методично розправлявся з одягом Сані, насилу вгамовуючи тремтіння в пальцях. Щось середнє між нервозністю та милим хвилюванням перед людиною, яку хочеться трахати на всіх доступних поверхнях. Руки потяглися до гумки джоггерів, пальці підчепили краєчок, трохи зрушуючи тканину вниз.

— Саше, штани, — м’яко вказав Максим, відступивши на крок. — Саше.

— Зараз, — обізвався Саня, рваними рухами стягуючи штани разом із трусами.

І навіщо він тільки затіяв цю розмову? Знав ж заздалегідь відповіді на всі свої запитання. Хотів знати напевно? Хотів, щоби сказали вголос? Він і сам не знав, дитячі пориви взяли гору над розумом раптово, тільки моргнути встиг — і вже прописав по морді кращому другу.

Вода була не такою вже й гарячою: передбачливий Калимов вирішив почати з невеликих температур. Саня сунув руку під душ долонею вгору, краплі відбивали канкан по кінчиках пальців, тепло повзло вгору від фаланг до ліктів.

— Зробити гарячіше? — голос лунав позаду, зовсім близько.

— Зроби, — Мітяєв просунувся далі душовою кабіною. — Тут просторо.

— Як так сталося, що ти до мого душу так і не дійшов за всі рази? — Калимов потягся до змішувача, грудьми притуляючись до смаглявої спини. З того часу, як Макс востаннє бачив Саню голим, той набрав у вазі і більше не був схожий на шарнірну ляльку. Ублюдських асоціацій з їх першим разом поменшало.

— Я або в гівно був, або запізнювався. Не до лазневих процедур, — Мітяєв знизав плечима, несвідомо притискаючись до Максима ближче.

— Ну точно, — голос був тихий, слова можна було розрізнити лише на мінімальній відстані. — Давай, намилю тобі голову.

Саня розвернувся до хлопця та підставив обличчя струменям води. Стекаючи по підборідді, краплі падали на різьблені ключиці, збиралися у виїмці, а потім продовжували свій шлях торсом у прискореному темпі. Захотілося зловити, злизати хоча б крихту вологи, торкнутися покритої мурашками шкіри. До шампуню Макс так і не дістався. Губи торкнулися шиї біля яремної вени: ще не поцілунок, але цього було достатньо, щоб пульс Мітяєва зріс на кілька пунктів. Правду кажучи, це саме те, що було так необхідно Саші зараз. Не забутися чи використати. Просто згадати, що лайно трапляється, але так чи інакше це лише випадок, а не суть історії. Безглуздо розглядати одиничний епізод як показовий і робити висновки про все життя в цілому.

Саня видихнув, закочуючи очі від задоволення, коли Калимов язиком доторкнувся до шкіри під вухом. Не те, щоб ця зона була у хлопця особливо чутливою. Точніше буде сказати, що Мітяєв весь, цілком і повністю, особливо чутливий. Тіло охоче приймало будь-яку ласку, пускаючи по венах приємне тепло, яке зовсім не обпалювало.

Максим не знав, як працює ця магія, але чим яскравішою була реакція у партнера, тим сильніше він сам заводився. І у випадку з Санею, збудження накривало з півоберта, варто було тільки хлопця торкнутися. Або навіть просто уявити, як торкнеться. Легкий чмок у мочку вуха, підборіддя, вилицю, кінчик носа, — з кожним дотиком все яскравіше проступала жадібність і спрага. Коли черга дійшла до рота, Макс міг заприсягтися, що почув скрип даху, який їхав нахуй. І йому було начхати на це, як ніколи раніше.

Поцілунок вийшов мокрим і коротким — вода заливала хлопцям усі доступні отвори, неприємно палила носоглотку, довбала безперервним потоком по маківці і геть-чисто руйнувала всю романтику миті. І, тим не менш, на думку не спадав спогад щасливіший за тей, що вони створювали в ту саму секунду, відпльовуючись від хлорованої води.

— Нахуй шампунь, — з почуттям видав Сашко, підштовхуючи Калимова до виходу з кабінки.

— Нахуй, — не менш палко підтвердив Максим, хапаючись за смагляві плечі, щоб не посковзнутися на мокрій підлозі.

Шлях до ліжка виявився тим ще квестом. Максим не міг згадати, коли востаннє так був захоплений поцілунками, що йшов до спальні навпомацки. Хлопці повільно пробиралися коридором, залишаючи на ламінаті мокрі сліди. Кілька разів Сашко навіть наступав Калимову на ногу, але і це не здавалося досить вагомою причиною, щоб відірватися один від одного.

«Все життя мені здавалося, що я дуже велелюбний, але познайомившись із Сашком… Ось уже у кого лібідо б’є всі показники, а сексуальні апетити вражають масштабами», — Мітяєв був першим, хто показав Максиму, наскільки може перти від взаємної ініціативи та відкритого бажання. Зазвичай, варто тільки надати доступ до тіла, хлопець миттєво злітав з котушок, влаштовуючи справжню розпусту. Саме тому відстороненість Сашка так кидалася у вічі, зараз він виглядав втраченим і зляканим, не обіймав — навіть пальцем Максима зворушити боявся, терзаючи виключно губи. Щиро хотілося розвіяти будь-які сумніви та переживання, що напевно в кучерявій голові копошилися гірше за опоришів у шматку м’яса. Макс сподівався стати острівцем спокою та стабільності у світі, де Саня без кінця віддавався своїм недовірливим думкам. Не тому, що хотів бути особливим. Лише вірив, що це в його силах.

— Знаєш… — відліпитися від хлопця було майже фізично боляче, але варто було подивитись на вираз обличчя Сані, одразу ж ставало зрозумілим: рішення було правильним. — Ти ж знаєш, що я тебе кохаю?

— Я… — губи здригнулися, Сашко незграбно зіщулився, переступаючи з ноги на ногу. Надто різка зміна, надто відверті слова, надто відданий погляд. — Я…

— Все гаразд, — Максим підніс чужу руку до губ. — Не нервуйся, тобі не обов’язково щось говорити.

— Але я… — серце стиснуло до болю, коли Калимов почав дбайливо зацілувати кожну фалангу пальця окремо. Сашко затамував подих, рот так і залишився прочиненим, а куточки губ повзли вниз від розгубленості.

— Ти дуже багато думаєш, — Максим не подав виду, але дрібні ранки на кулаку помітив і здивувався. — Круто, звичайно, що ти такий весь мислячий, але іноді я чую кипіння твого казанка.

— Ти…

— Я. Люблю тебе, — кивнув Макс, опускаючись навколішки. З горем навпіл хлопці дісталися спальні, де працював обігрівач, і можна було собі дозволити посидіти на підлозі. — А тобі треба вчитися пускати все на самотік.

— Я поганий у цьому, — ледь чутно видавив Сашко, заливаючись фарбою. Це явно був не перший мінет у його житті, але чомусь бідолаха не міг стримати сором’язливості.

— Навчися, — Макс припав до шкіри трохи нижче пупка, залишаючи смачний засос. Сашко жалібно схлипнув, затуляючи обличчя руками. — Припиняй їбати собі мозок і почни вже їбати мене.

«Максимально в лоб, пряміше нікуди. Якщо він не зрозумів, доведеться просто напасти на нього», — не без іронії помітив Калимов, намагаючись з першої спроби взяти в рот якомога глибше. Макс робив це вперше, по правді, на грандіозну реакцію він і не сподівався, але Сашко не втомлювався вражати:

— Блять, що ти… твориш, — Мітяєв подавився повітрям від несподіванки. Крізь долоні голос звучав глухо і тихо, але й цього було достатньо, щоб зрозуміти — напрямок Калимов вибрав вірний.

Макс провів язиком від самої основи, мазнув шорстким кінчиком по голівці і зачіпаючи вуздечку. Це був зовсім новий досвід і, проте, ні огиди, ні чогось із тієї ж серії, він не відчував. Дивно, хвилююче і трохи солоно на смак, він чекав на щось грандіозніше.

«Ну, все найграндіозніше попереду», — запевнив сам себе Максим, розглядаючи свого хлопця з вкрай незвичайного ракурсу. Сашко важко дихав, закривши обличчя руками, наче сподіваючись, що це допоможе йому сховатись. Напрочуд беззахисний, якщо подумати логічно. Адже він на коні, у явно сильній позиції. Той, кому відсмоктують, кому хочуть принести задоволення. Тільки ось виглядав Саня присоромлено, як дворова псина.

Прояв слабкості.

Завжди легше думати, що люди на кшталт Мітяєва знаходяться на відстані від таких категоричних понять. Він —ходяче фруктове желе: м’який, лояльний, майже безхребетний. Жодних жорстких рамок та принципів, показушної маскулінності та інших атрибутів «справжнього мужика». Простий, як п’ять копійок — так, напевно, могло здаватися. Ну, не всім же потребувати суспільного схвалення, деякі можуть бути і вільними людьми у світі ярликів та стандартів. Мітяєва не чіпала чужа думка, хамство, погрози та навіть фізична розправа. Саня нікому не подобався, і Сані було похуй. Він справді був сильним: гнучким та досить твердим, щоб витримати натиск людської агресії. А варто було виявити кохання та турботу, розкисав буквально на очах.

Калимов продовжував досліджувати чуже тіло, примостивши руки на міцних стегнах. Губи ковзали по члену повільно, ніби розтягуючи задоволення, і хоч щелепу трохи зводило, вага в роті вже через кілька хвилин не здавалася дискомфортною і навіть заводила. Особливо в моменти, коли язик, кружляючи по голівці, зрідка зупинявся і злегка натискав на уретру. Тоді Саня смикався в такт рухам, скиглив у сереню долоні і стримувався з останніх сил, щоб не почати рухатися назустріч. До почервонілих від старання губ Максим додав руку, обхоплюючи член пальцями. Сашко у відповідь на це барвисто подавився повітрям і матюкнувся, а Калимов тільки посміхнувся.

— Не добре сміятися… з набитим ротом, — спроба пожартувати звучала здавлено та напружено. Максим у відповідь замикав, пускаючи розряди струму по тілу Сані лише одним звуком свого голосу. — Блять, Максе.

— Що? — Калимов на мить відволікся від свого захоплюючого заняття, продовжуючи зі смаком хлопцеві надрачувати.

— Ти… нхмх… просто… — Сашко відірвав руки від обличчя, щоб щось сказати, але варто було зустрітися з поглядом Калимова, тут же про все забув. — Блять.

Тільки зараз, дивлячись на Макса згори донизу: на його розпусний, змучений рот і вимащене слиною підборіддя, — Мітяєв зрозумів, як багато упускає. Упускає можливість насолоджуватися своїми стосунками через невпевненість і безглузді переживання після сварки з другом. Адже це не має ніякого, до біса, значення, якщо поряд Максим. Особливо, якщо він поряд.

— Так мене ще не називали, — сміх перервав змащені міркування в голові. Рот Калимова був зовсім поруч із членом і лоскотав подихом. Сані довелося зібрати всю волю в кулак, щоб ненароком не штовхнутися вперед. — Що ще розкажеш?

Деякі речі неможливо зрозуміти, не відчувши на власній шкурі. На кшталт нервів перед іспитами, похмілля, першого косяка. Кохання. Близькості з людиною, з якою вперше у житті інстинкт самозбереження не б’є на сполох. Сашко і радий би обернути свої відчуття словами, але насправді зміг би видавити тільки «Ну, пиздато». Тому що неможливо дати цьому характеристику зрозумілу кожному. Вперше в житті він міг дозволити своєму запаленому мозку трохи відпочити. Не продумувати дії та слова, не намагатися подивитися на все з боку, об’єктивно. Бути суб’єктом, бути в моменті цілком і повністю, а не лише фізично. Механіка — є механіка, Сашко розумів, як зробити навіть найсумнішу їблю приємною. Зрештою, чоловіки вміють зміщувати фокус уваги і думати головою, що нижче, але це не той рівень задоволення, якого хочеться прагнути. У голові одного разу все одно випливе тривожна думка: простіше подрочити раз-другий після вечері, ніж витрачати час на секс, для якого навіть «посередність» вже комплімент.

Сашко потягнув Максима вгору, на себе, вхопившись за передпліччя:

— Ти просто ахуєнний, — видихнув Мітяєв, палко притискаючись губами до губ і плавно рухаючись у бік ліжка. Все те бажання, що до цього блокувала апатія, тепер виплеснулося назовні, відкриваючи світові дедалі пікантніші сторони характеру Сані. По правді, варто було хлопцеві «прокинутися», Максим миттєво втратив можливість виявити ініціативу цього вечора.

«Не те щоб я чогось іншого добивався», — Калимов ойкнув, варто було його нахабно впустити на ліжко і втиснути всією вагою тіла в матрац. Саші відразу стало багато, він буквально був скрізь: цілував, залишав засоси на шиї та грудях, проходив долонями ніби по всьому тілу одночасно.

— Пф-ф-ф, Мітяєве, дай мені теж хоч трохи взяти участь, — жартома попросив Калимов, зариваючись пальцями в густу шевелюру. Саня встиг дійти доріжкою облизувань-покусувань до паху, підборіддям упираючись у член, що розчервонівся від збудження.

— Це навряд, — вкрадливо відповів хлопець, спритним рухом заковтуючи практично повністю. Ось уже хто у їхній парі смоктав на тверду п’ятірку з плюсом.

— Ахмф… господь всемогутній… — Максим витріщив очі і відкинувся на подушки, невидячим поглядом втикаючись у стелю. Сашко втягнув щоки, створюючи в роті такий приємний тиск, що Калимову хотілося застогнати в голос. — Це… дуже добре.

— Впевнений, може бути й краще, — з неймовірно серйозном обличчям Саша просунув руки по зад Калимова, трохи піднімаючи його для зручності. Поцілунок у найпотаємніше місце наздогнав Максима аж надто несподівано.

— С-с… — одна рука вчепилася в простирадло, друга так і продовжувала кудлатити кучеряву маківку. Мітяєв покрив поцілунками ніжну шкіру біля самого отвору, перед цим уздовж і поперек облизав промежину. Подушечка великого пальця ледве відчутно пройшлася навколо ануса і злегка натиснула, не викликаючи нічого, крім дивно-приємних відчуттів. — Срань господня.

— Ти в нас такий релігійний хлопчик, виявляється, — Сашко мазнув висунутим язиком від самих яєць до вуздечки, і Максима майже зловив серцевий напад від такої пошлятини. Це було гріховно. Це було ахуєнно. — Співатимеш «Христос — наш рятівник», коли я ввійду до тебе?

— Ну ти і сука, — Макс реготнув у відповідь, все ще не до кінця вірячи своїм вухам. Це й смішило, і водночас заводило до жаху, змушуючи справді хотіти, щоби його виїбали. — Мастило під ліжком.

Двічі повторювати не було потреби, Сашко одразу пірнув під ліжко, щоб вигребти залишене там добро: напівпорожній лубрикант і дбайливо відкрита, але не розпочата пачка презервативів. Ультрапрочні, потовщені. У його рюкзаку парочка завжди валялася про запас, хоча останнім часом скоріше для галочки. Думка про секс не з Максимом не викликала жодного захоплення.

— Ти готувався, — тупо видав Мітяєв, дивлячись на здобуті трофеї. Калимов навіть відволікся ненадовго від буйства відчуттів і підвівся на ліктях, щоб подивитися на хлопця:

— Догадливість — ось за що я люблю тебе, — Макс знизав плечима, намагаючись виглядати невимушено. Потрібно сказати, завдання було не з легких: ще ніхто не був такий близький з його дупою, як Мітяєв. — І що тут такого?

— Готувався, — навіщось повторив Сашко, і на губах нарешті з’явилася подоба посмішки.

— Блять, — Калимов почервонів від незручності, але через реакцію Сані не зміг змовчати — надто милою була невпевнена посмішка. — Так, я готувався.

— Ахуїти, — трохи голосніше шепоту видихнув Сашко. Начебто б і нічого нового, коли він трахався з кимось раніше, питання і сексу, і підготовки до нього було зрозумілим. Але Калимов не був «усіма», він був людиною, трепет до якого зростав з кожною секундою. Він був тим, кому не те що болю, навіть легкого дискомфорту доставляти не хотілося. А він узяв ініціативу до своїх рук, щоб…

«Він думав, що мені буде незручно?» — Мітяєв повірити не міг у таку дурницю. Сам себе він вважав певною мірою відпрацьованим матеріалом. Не зламаним, але вдосталь потертим, поюзаним у плані сексу. Саня випробував достатньо, щоб зрозуміти: він не той, заради кого треба напружуватися. Його комфорт не такий важливий, якщо порівнювати з Калимовим — абсолютним натуралом, у якого кілька місяців тому просто якийсь гвинтик у голові раком став. Сашко не став би тиснути на Максима, вибиваючи верхню позицію, здавалося, це абсолютно неважливо.

Але ось Саня сидить між розсунутих ніг і загальмовано розглядає склад на упаковці лубриканта. Нерозумно було брехати вже самому собі, що це не мало особливого значення.

— Перевернись на живіт?

Сашко щедро видавив мастило на пальці, покусуючи губи від нервового нетерпіння. Хлопця трусило так сильно, що вібрації передавалися Максимові, змушуючи нервувати в унісон.

Калимова лякали вони — сьогоднішні відкати Сані. Точніше, не вони самі, а припущення щодо того, що могло їх спричинити. Невже все, що було в житті Мітяєва до цього моменту настільки… Макс навіть у думках гідних слів не міг підібрати, тільки зуби стискалися до болю, так чи інакше збиваючи настрій.

Мітяєв відчув напругу, а тому з ласками вище рівнем вирішив почекати:

— Просто скажи, — проговорив Сашко, з усією ніжністю залишаючи низку поцілунків від сьомого хребця по всій спині.

Калимов рідко коли не знав, що сказати, і чомусь багато подібних випадків відбувалося саме з Сашком. Можливо, саме тому з ним продовжувало бути цікаво: Макс відкрито ненавидів простецьку передбачуваність у людях.

— І все-таки, — не вгавав хлопець. Губами він дістався куприка, проте нічого, крім лоскоту, ледве вловимі торкання не принесли. — Я не робитиму нічого, поки не зрозумію, з чого ти весь стиснувся. Тобі страшно? Ми можемо припинити зараз, чесне слово, це нічого не змінить.

— Ля, який принциповий, — Макс нахабно штовхнувся назад, втискаючись в Саню саме тим місцем, де його не вистачало. Мітяєв разом видихнув все повітря з грудей: бездіяльність далася йому нелегко.

— Максе, блять.

— Та не сцю я, — Калимов ткнувся обличчям у подушку, щоб не соромитися, і прогнувся в попереку, потираючись задом об член. Погана звичка їхньої пари — розмовляти на серйозні теми та паралельно займатися чимось максимально гріховним. — Не драматизуй, це — невинність, а не операція на відкритому серці.

— Максиме.

— Олександре, — перекривляв Макс. — Гаразд. Я злюся на минуле. На те, що я не можу на нього вплинути.

— Тобто? — Мітяєв нахилився ближче до темноволосої маківки, щоб не пропустити ні звуку.

— Те, як ти поводишся — це не прояв слабкості і не привід для жалю. Просто ти не звик, коли тобі кажуть «я тебе кохаю». А може, просто раніше не вслухався, з тобою все може бути, — Макс пирхнув. — Але сама думка, що для тебе це не норма, виводить мене з себе. Якого хуя ти так… — «до себе ставишся?!»

Калимов не хотів бути рятівником та психологом, перетворювати цей вечір на терапію замість їблі. Хотів, але мовчати все одно не міг — тривога стискала шлунок у сталевий кулак, варто лише згадати сором і беззахисність на прикритому руками обличчі. Неможливо реагувати інакше, коли щиро любиш.

— О, — відповідь Сані була вичерпною. Максим хотів було обуритися, але Мітяєв швидко припинив це, мазнувши по промежині теплими і слизькими пальцями. — Якщо річ тільки в цьому, то все гаразд.

Саня точно намагався відволікти, і це чудово виходило: перший палець увійшов безперешкодно, викликаючи ірраціональне бажання чи то відсунутися, чи максимально притиснутися. Мітяєв не поспішав, плавно й повільно рухався всередині, зрідка згинаючи і розгинаючи палець, приправляв кожен рух поцілунком.

Максим останнім часом часто балувався… експериментами, розумів, що до чого. Тільки пару годин тому, коли він сам намагався себе підготувати, тут не було Сашка. Він не проводив ласкаво по ребрах і боках, не торкався губами стільких місць, які, здавалося, раніше й самі не знали про свою чутливість. Зараз кожен рух Мітяєва віддавалося ниючим теплом і збудженням по всьому тілу. Все здавалося правильним настільки, що ніщо не викликало ані сумнівів, ані страху. Макс справді розумів, на що йде, і про це не шкодував.

— Як ти? — голос Сані був такий лагідний, що не посміхатися було неможливо.

— В порядку, — запевнив Калимов все також глухо, втикаючись фізіономією в подушку. — А ти?

— Ну, не мені ж у дупу сторонні предмети пхають, — Сашко пирхнув і витягнув палець, але лише для того, щоб додати ще один. Максим справді добре розтяг себе, у тому, що вони робили зараз, не було жодного раціонального зерна. Цього вечора взагалі було мало здорового глузду: вони обоє переживали, але так хорохорилися, що настрій їхньої розмови змінювався зі швидкістю світла. Вони і жартували, і злилися, і сумували, і раділи. І це все було настільки логічним та справжнім, що Сашкові не хотілося припиняти. — Не ображайся, але я не хочу говорити, що було раніше. Мені соромно.

— Але тобі не…

— Є чого соромитися, повір, і це не та тема, яка підійде для прелюдії, — важко вірилося, що Мітяєв може говорити настільки безкомпромісно і вперто. — Але. Мені дуже приємно. З тобою. Через тебе. Мені реально дуже добре.

Сашко часто думав про те, яким він виріс під впливом безглуздих дитячих комплексів. Здавалося б, все це — нісенітниця, зараз — так. Але оглядаючись назад, Мітяєв відчував лише тугу і огиду за те, ким він був раніше. Не можна сказати, що він ненавидів себе, але він і не любив. Не можна сказати, що він навмисно завдавав собі шкоди, проте протягом року зчісував, майже здирав з себе шкіру від нервів. Спочатку він звалював все на сезонне загострення алергії, потім на втому від навантажень у школі. Потім батько взбісився, змусив обійти всіх знайомих лікарів і, зрештою, залишив на тумбочці біля ліжка якісь седативні. Швидше за все, він розумів, у чому річ, але про допомогу мозкоправа навіть не заїкався: шістнадцять — не найкращий вік, щоб назвати сина нестабільним. Таблетки допомогли, звичка нервово розчісувати кінцівки кров відступила. На сцену вийшло щось нове, більш лякаюче.

«Взагалі, тоді я називав це любов’ю», — Саші здавалося, що він ніколи не згадуватиме цей час із радістю. Він і не став, просто кохання як явище з деяких пір перестало викликати відторгнення.

У спробах забути першу закоханість, Мітяєв без кінця влипав у нові: болючі, потворні, неправильні. Лише згодом хлопець зрозумів, що лайнова самооцінка робила все навколо настільки огидним. Варто почати ставитися до себе як до найближчого та коханого, все змінилося. А потім з’явився Макс. Нині Сашко без сумнівів міг сказати, що події ставали за хронологією саме в такому порядку: спочатку він розібрався у собі, а потім зміг підпустити когось близько. Інакше механізм не працював, весь алгоритм збивався.

Три пальці без жодних проблем плавно входили в Макса, викликаючи в обох учасників процесу помутніння розуму та надмірне слиновиділення. Мітяєв розминав ніжні стінки, масажував простату, поки шикарний хлопець під ним втрачав останні крихти гідності, стогнучи обличчям у подушку.

Сашко посміхався широко, майже шалено, залишаючи засос за засосом на плечах та спині, вслухаючись у чужий голос.

— С…блять…мфхм… — Калимов гриз власну наволочку і комкав у кулаку простирадло, здригаючись щомиті від наростаючого нетерпіння. Було так добре, що хлопець мимоволі задумався: чому вони раніше ніколи цього не робили?

— М-м? — пот капнув з кінчика носа на покриту червоними плямами спину, але Мітяєв цього навіть не помітив. Член пульсував, внизу живота м’язи буквально зводило від нестачі рухів. Поворотно-поступальних в ідеалі. Ледве стримуючи тремтіння, хлопець розкотив латекс від голівки до основи, покусуючи губи від нетерпіння. — Як сильно я тебе хочу. Блять, ти просто не уявляєш.

На Максима чужий шепіт діяв магічно. Відразу ж відмовляла остання робоча звивина, змушуючи лише «хочу» метатися і з дзвоном битися об стінки черепної коробки. Калимов не витримав і потерся пахом об покривало, а дупою об щось дуже гаряче і вологе. Дзвін у голові став лише голоснішим. Сашка накрило теж, вчепившись однією рукою в узголів’я ліжка, другою він скорегував кут, повільно входячи в Максима до упору.

Тиск Калимову здавалося нестерпним лише перші кілька хвилин, все-таки габарити Мітяєва значно відрізнялися від пальців. Боляче не було: усередині все хлюпало від великої кількості мастила, хлопець лише сильніше почервонів від того, який вульгарний звук видав.

— Блять… блять-блять-блять-блять, — Мітяєв не рухався, даючи Максу звикнути, але навіть у статиці відчуття після стільких тижнів утримання здавались чимось неймовірним. Все тіло ніби стало чортовою ерогенною зоною, де навіть крапельки поту, що стікали по грудях, приносили задоволення. — Сука, який ти вузький. Як же ахуєнно.

Максим у відповідь міг тільки безладно мукати, не в силах підібрати жодного слова, тільки прийменники. Поступово хлопець почав звикати до тиску, захотілося задерикувато підмахувати у відповідь, не відчуваючи ні сорому, ні совісті. Калимов саме цим і зайнявся, акуратно штовхнувшись назад. Тіло ніби пробило струмом, Макс хотів було повторити свій експеримент, як ініціатива знову вислизнула з мокрих від спеки долонь.

Сашко рухався розмірено і неглибоко, лише трохи торкаючись найчутливішої точки. Для Калимова це стало свого роду перепочинком, свідомість трохи прояснилася, дозволяючи хоча б зв’язати два слова між собою:

— Я в нормі, — запевнив Максим, знову штовхнувшись назад, збиваючи налагоджений ритм. — Просто… не думай.

«Не думай» — іноді цю фразу хотілося набити у Сані на лобі. Навіть зараз він стримувався з останніх сил, хоча ці жертви навіть не були потрібні. Максимові теж було добре, Максим теж хотів. Він готовий був просити про це, але сподівався, що недовірлива натура Мітяєва такої нісенітниці не вимагатиме.

На щастя, Сашко не був таким безнадійним.

Руки лягли на змилені стегна, Саня ще раз повільно вийшов з Макса, заворожено спостерігаючи за видами, що відкрилися, буквально з першого ряду, з кращого місця. Сашко заплющив очі, судорожно втягуючи повітря і нарешті почав так, як давно хотілося: швидко і різко. Вибиваючи будь-які сторонні думки, будь-які думки в принципі. Кожне слово, кожну чортову літеру. Навіть власне ім’я — Макс міг заприсягтися, що на кілька хвилин забув і його.

Примітка автора:

Факт: Макс дійсно не настільки прописаний персонаж, як мені б хотілося, але я підготовула виправдання 🤣 майже рік тому мені здавалося логічним те, що читачі, як і Мітяєв, не будуть мати достатню кількість інформації про Макса. Навіть зараз я бачу в цьому сенс, але мені до біса шкода, що настільки крутий персонаж був настільки обділений увагою. Тож виправляюся.

Батько Макса був військовим до того, як почав заробляти великі гроші, тому поводить себе як більшість тру-війскових совкового загартування. Максим виховувався в дисципліні і конкуренції, а через появу молодших братів рано почав брати на себе відповідальність за інших. Скоріш за все, він став би копією свого батька через кілька років, але щось пішло не так, і його впертість взяла гору над вихованням. Макс примудряється ніби й робити все, що наказував батько, але настільки через дупу, що аж смішно 😅 Він отримує хороші оцінки, але при цьому пропускає стільки занять, скільки взагалі можливо. В його квартирі не знайти пилу або очевидного бруду, але візуально хата завжди виглядає як помийка (Сашко — справжня свиня, тому ніколи не звертав увагу на це). Макс вміє готувати і робить це дуже добре, але більшість часу купує фастфуд або перебивається канапками. Хоча для Сані готував декілька разів з великою охотою) Максим піклується про інших, але повністю забиває на власне здоров’я, типова ГРВІ у хлопця перетворюється на жах довжиною в місяць. До речі, Влад теж ненавидить лікуватися, ситуацію с цими двома рятує тільки притруханий на темі здоров’я Сашко.

Максим ОБОЖНЮЄ сперечатися дискутувати, фільми Тарантіно, гостру їжу й вийобуватися, — основні причини дружби з Жуковим і основна різниця з Мітяєвим (той дивиться виключно романтичні комедії і українські шоу по типу “Кохана, ми вбиваємо дітей”). Якщо б виїбонами можна було вбивати, Калимов став би найефективнішою зброєю в війні з парашкою 🤣 …І саме через це в хлопця фактично нема друзів, окрім Влада, більше ніхто не пройшов жорсткий відбір. Максим не те щоб полюбляє вечірки й своє активне соціальне життя, але раніше то був легкий спосіб знайти собі дівчину на кілька тижнів. З вересня вечірок вдома стало набагато меньше 😉