28

*Kygo — Fragile

Жуков очікував, що розбірки триватимуть довше, але хвилин за п’ять двері аудиторії з гуркотом відчинилися. Першим вийшов Саня, і одного погляду на нього було достатньо, щоб розлютитися.

Червоні плями спускалися від обличчя нижче, під горловину светра, фантазія успішно домалювала розсип червоних слідів на грудях та животі. Щось на кшталт алергії на стрес, плями настільки яскраві, що навіть на смаглявій шиї розрізнити їх дуже легко. Таким був Саня, коли помер його дід, коли Влад дізнався про його орієнтацію. І зараз. Бачити Мітяєва настільки зацькованим, затраханим морально, було огидно. Жукову захотілося проломити череп тому, хто довів його до цього стану.

— Я перекурю, — просипів Мітяєв, спритно, майже бігом віддаляючись коридором.

«Ну, блять, спасибі, хоч соплі не жує, — втіха була така собі, адже якби хлопець розплакався, все було б не так погано. Нині Саня стримувався, а це означало лише одне. — Бомбане пізніше. У найнесподіваніший момент».

Ті рази, що Жуков бачив найкращого друга у максимальному ахуі, так і відбувалося. Він терпів, копив у собі напругу, горе, образу та інше лайно, щоб потім воно рандомно виплеснулося через пару-трійку днів. Влад запам’ятав це, бо якраз після смерті діда Сашко кілька днів ходив загальмований, а потім ридав години три до ряду, коли впустив бутерброд паштетом вниз. Це жахливо — бачити, що розвалюється людина, яка все життя зображує клоуна.

Слідом вийшов Максим. Між брів пролягла глибока зморшка, щелепи стиснулися до болю й окреслили жовна.

— Мені теж допит із пристрастю влаштуєш чи нормально поговоримо? — Жуков просто не зміг промовчати, хоча слова важко проходили через здавлене від злості горло.

Макс подумав, що карма — дивна штука. Раніше він завжди хвалився своєю непроникною фізіономією, за якою легко сховається будь-яка емоція. Зараз він готовий був продати душу за те, щоб люди довкола побачили в фарбах, як йому паршиво, і просто від’їбалися.

— Обов’язково влаштуємо дівич-вечір. «Сутінки», там, шоколадне морозиво. Розкажеш мені про ваші підліткові мутки з хлопчиком, який тобі подобається, — Макс гидливо пересмикнувся, стискаючи до білого пальці на лямках рюкзака. — Як тільки хлопчик у нас буде не один на двох. А до того часу розбирайся без мене, друже.

— Він мені не подобається, ми поціл… — не те, щоб Влад сильно хотів виправдовуватися, це вийшло на автоматі: останнім часом він сам себе часто в цьому переконував.

—Та-ак ПОХУЙ мені, знаєш, — виплюнув Калимов, з останніх сил утримуючи себе на місці. Жуков не був коренем його проблем, бійка з ним нічого не змінила б, якщо говорити глобально. — І на тебе, і на десять тупорилих причин, з яких ви двоє довбаєтеся в ясна при будь-якій нагоді. Я не хочу «влаштовувати допит із пристрастю». Я хочу тобі в’їбати. Тож будь ласка. БУДЬ ЛАСКА. Облиш мене, нахуй, у спокої.

«Така маячня — сваритися з другом через іншого… друга», — Жуков розумів це, проте й промовчати теж не міг. Сані боляче, і через це Владу було начхати на причинно-наслідкові зв’язки, на те, що це взагалі не його справа. Він просто хотів, щоб більше подібне не повторювалося ні з його вини, ні з чиєїсь іншої.

— В’їби, якщо так хочеться, — Жуков знизав плечима, зображуючи байдужість. — Багато краще за твої сцени ревнощів, чувак. Якщо не можеш справитися з його правилами гри, спробуй просто не грати.

— Ой, який мудрець, — і без того розкосі очі перетворилися на щілини, губи скривилися в злій усмішці. — Вчиш мене, хоча взагалі нічерта не знаєш про ситуацію. Може, краще в своїй голові покопаєшся і вже визначишся, чого хочеш? А то поки він ТАК тобі не подобається, що й десяти хвилин без затискань прожити не можеш.

— Знайшов про що поговорити, — це здавалося повним абсурдом. Жуков махнув рукою, навіть не намагаючись сприйняти чужі слова всерйоз. — Ми просто друзі, окей?

— Срати я хотів на вашу дружбу, ми з ним їбемося, а не косички один одному вечорами плетемо. Просто якщо піклуєшся про його почуття, перестань сидіти на двох стільцях відразу і визначся вже, хто ви: найкращі подружки чи коханці.

— Ти хуйню зараз якусь несеш.

— Продовжуй переконувати себе в цьому, — Калимов закотив очі і рушив до виходу. — І від’їбися від мене.

***

Влад ненавидів себе за ідеальне, майже рефлекторне розуміння Мітяєва. Це буквально заважало йому жити своїм егоїстичним життям мудака, яке він так любив. Роль гарного хлопця завжди давалася йому зі скрипом, у їхньому дуеті зазвичай Саня відповідав за адекватну моральну подобу. Але як на зло, саме він — Саша — був єдиною людиною, для якої хотілося бути кращим. Тому що тільки він приймав Влада цілком і у будь-якому стані.

«Не ридав, але явно в ахуї, — сам собі помітив Жуков, дивлячись на Саню, що увійшов до аудиторії. Студенти вже почали заповнювати приміщення, але Мітяєв ніби й не помічав їх, розгублено дивлячись на всі боки. — Вертить головою своєю порожньою. Шукає. Якщо дві хвилини тому я думав, що він просто кинув Калимова, то тепер усе ясно. Тупо без шансів».

Не те, щоб Влад був здивований, для нього в принципі це не мало значення. Не його особиста драма. Не його особиста справа, зрештою, що найкращий друг закохується-розлучається-сходиться, а потім по колу знову і знову. І знову, і знову. І знову.

«Боже, та нема його тут, з’їбав у захід сонця твій Калимов з дикими образами і сумнівними пред’явами, — борючись із бажанням показово закочувати очі, хлопець рушив до Сані. — Але судячи з твоєї пики, ти не цього чекав. Таке трапляється, якщо даєш неоднозначні сигнали людям. Я знаю тебе досить довго, щоб більш менш відстрілювати, що в тебе в голові відбувається, від інших таке вимагати марно».

Влад порівнявся з другом:

— Ну і їбало.

— Іди нахуй, — інтонації у Сані були зловісні та грізні для вигляду, проте фізіономія висловлювала приблизно нічого.

— Це по твоїй частині, — не довго думаючи, видав Влад у відповідь. Мітяєв виглядав жалюгідно й замучено, нестерпно хотілося потріпати відрослі патли й обійняти його за плечі. Але натомість очкарик зіщулився, марно намагаючись підібрати нейтральні інтонації. — Слухай, якщо ти поясниш, навіщо ми це зробили, мені здається, він не так істеритиме.

«Навіщо я взагалі лізу? Це не моя справа, срать я хотів на їхні драми сопливі», — Жуков ненавидів себе за те, що він казав, йому було мерзотно. Тому що насправді він зовсім не хотів, щоб Макс із Сашком помирилися. Або ще гірше: зійшлися остаточно і постійно лобзалися в нього під носом. Уявляти це було так огидно, що навіть два пальці в рот пхати не треба — і так блювота підступала.

— Забий, вже неважливо, — Сашко шумно видихнув. Нині справді не мали значення такі дурниці, як поцілунки з лівими та не дуже мужиками. В інших аспектах життя він облажався не менш жирно. І не вперше. І взагалі.

«Що не день, то провал. Прямо хлопець мрії, нічого не скажеш», — похмуро помітив Саня, відкриваючи в телефоні додаток для виклику таксі. Він знав, що має робити.

— А то я не бачу по твоїй пиці, наскільки неважливо, — насідав Влад, з помітним занепокоєнням поглядаючи на друга. Зізнатися, десь на периферії свідомості Мітяєва це навіть розчулювало.

— Саме на це мені зараз похуй, — відмахнувся Сашко, пірнаючи в телефон остаточно. — Тебе можна попросити?

Жуков закотив очі, відмовляючись відповідати на тупі запитання. Зараз він готовий був дуже і дуже багато зробити, щоб другу допомогти. Тільки висловлювати це нормально ніколи не вмів, щирі слова завжди застрягали в горлі.

— Впораєшся тут без мене? Мені треба, — Саня відірвав погляд від екрану, але як не намагався, Влад все одно не зміг нічого до пуття прочитати на дні чужої райдужки. Та ж блядська інопланетність, як і зазвичай.

— Звісно.

— Точно? Я можу почекати, пару годин нічого не змінять, загалом.

«Для тебе — так, змінять. Тільки це важливо, насправді».

— Пиздуй уже, — хлопець все ж таки простягнув руку, від душі роздтріпавши каштанові вихори. Волосся на дотик було фантастично м’яким, це викликало дивне бажання стиснути пальці сильніше, щоб Сані стало неприємно. — Я все зроблю.

Хотілося сказати ще щось, можливо, підбадьорити або хоча б попросити зателефонувати, якщо щось піде не за планом. Хотілося бути причетним, мати право голосу чи навіть обирати самому.

— Тоді я?.. — зиркнувши на верхній одяг, простяг Саня.

«Не здивуюся, якщо ти себе зараз останнім безладним чмом вважаєш. Чесне слово, у мене в голові не вкладається той факт, що на світі існують такі слинтяї», — Влад знову закотив очі, щипаючи Мітяєва за щоку, що розчервонілася від хвилювання.

— Та йди вже, блять, хулі встав, — у похапці натягнута посмішка не здалася Мітяєву фальшивою, і Жуков дуже був цьому радий.

— Я напишу тобі пізніше, добре?

***

Лава біля під’їзду обростала цигарковими бичками, як узлісся лісу грибами після дощу. Сашко курив, зиркаючи на всі боки і думаючи про те, що все в цьому житті відбувається досить закономірно. Сьогодні дехто освідчився йому в коханні. Дехто, кого сміливо можна назвати…

«Богоподібним? Звучить огидно. І богохульно, напевно, але я  підор-агностик, так що мені все одно, — фізіономія у хлопця була кисліше лимона. — Давайте зупинимося на тому, що він пиздатий. Ну, ви його взагалі бачили? — Мітяєв закряхтів, жбурляючи черговий бичок під ноги і ховаючи заледенілі руки в кишені. — Не те, щоб прямо божественно красивий, може, хтось навіть скаже, що він на любителя. Але як на мене, рівнем їбабельності Калимов оминає всіх моїх знайомих. Та й якби справа була лише у зовнішності. Найбільша проблема Макса в тому, що він, сука така, хороша людина. Не просто хороша — реально хороша».

Весь біль і закономірність ситуації в тому, що поки цей «реально хороший» Максим не заявив про свої почуття, Мітяєву ще хоч якось вдавалося стримуватися. Тепер же греблю з милостями прорвало, і назовні обіцяло вилитися чимало зефірно-мармеладного лайна. Тепер — акурат тоді, коли це вже нахуй нікому не потрібно. Досить звичний алгоритм дій у його житті: бажане ніколи не потрапляє до рук у потрібний час. Все завжди через зад, але не так епічно, як у гарних романтичних комедіях, ні. Від його життя віяло швидше настроями сербських арт-хаусів. Принаймні члени там, як і в житті Сані, смоктали багато і із завидною регулярністю.

Але коли злощасне зізнання вилетіло з вуст Максима, Мітяєв готовий був тріснути, розірватися до біса від задоволення. Десь глибоко всередині, звичайно, насправді його обличчя виражало скоріше скорботу на той момент. Сашко не вірив словам — лише вчинкам, але коли ці два фактори поєднувалися, опір ставав неможливим… І все ж якимось неймовірним чином Саша примудрився плюнути в душу людині, якій хотілося відповісти виключно взаємністю.

«Ну, засцяв, — погодився хлопець із засудженням уявних слухачів. — З ким не буває? Я не був готовий до того, що він скаже таке. Я взагалі такого від нього не очікував. Бляха, я ж ніхуя про нього не знаю, крім поверхневих фактів з біографії, місця проживання та уподобань у їжі, алкоголі та їблі. Мені навіть на думку не спадало, що за цим гарним фасадом ховається щось настільки. Агрх. Він взагалі на романтика не схож».

Сашко не був такий далекий від істини, як думав: Максим не романтик, і свою поведінку не вважав якимось широким жестом. Він просто чесно висловлював почуття, його не сковував ні сором, ні страх, адже втрачати, по суті, нічого, його вже відшили. Саня теж не був романтиком у загальноприйнятому розумінні, його голова перекручувала і спотворювала навіть такі милі та зрозумілі речі. Але від слів Калимова бідолаху закоротило так сильно, що навіть півторагодинна варта під чужим будинком не хлопця не заспокоїла.

«Не те щоб я розраховував на привітний прийом… але, типу, хоч на ЯКИЙ-ТО, — дупа чи то відмерзла, чи то просто оніміла від довгого сидіння, але Саша безперечно не хотів її більше мучити і став на ноги. — Я приїхав сюди навіть раніше, ніж він мав дістатися додому. Якщо, звичайно, у цього мажору не прихований сраний телепорт у рюкзаку. Але вже минуло плюс-мінус дві години, а його все ще тут немає. Я стирчав у нього під квартирою хвилин двадцять і дзвонив у двері, але потім сусід сказав, що викличе поліцію, і мені довелося піти. Я дзвонив йому і на мобільний, але він, блять, відключений».

Якби на місці Максима був будь-хто інший, Сашко б уже триста разів психанув і пішов додому. Влада як «кого завгодно» Мітяєв навіть не розглядав: подібне просто не могло б статися, вони ще три роки тому обмінялися ключами від квартир. Але якби справа стосувалася будь-якого рандомного коханця, Мітяєв би послав його нахуй десь після сорока хвилин очікування, він банально не став би підривати здоров’я заради якоїсь там дупи. Дупа Максима — інша річ, перед нею Сашко облажався достатньо, щоб смиренно прийняти своє кармічне покарання. Мітяєв вкотре закурив, скачучи на п’ятачку біля під’їзду, слово горобець, який у кінець поїхав кукухою, раз у таку погоду не шукає собі укриття. Калимов, побачивши цей дивний танець ще на початку двору, знатно здивувався і навіть кілька разів ущипнув себе за руку.

«Шкода, що я не пив, інакше це можна було б списати на білочку», — майнула похмура думка, і Макс поспішив до своєї обителі.

— Веселишся, я дивлюся, — Саня настільки не сподівався вже побачити сьогодні Калимова, що скрикнув від подиву і підскочив трохи вище, ніж передбачав його самобутній танець. — Судячи з криків, ти не на мене тут чекав.

— Чекав. На тебе, — тільки й видав Мітяєв, завмерши на місці. Нещодавно запалена цигарка випала з пальців і загубилася в братській могилі поруч зі своїми попередниками.

«Боюсь спитати, як довго він чекав. У нього ж зуб на зуб не потрапляє», — Макс не міг вважати по улюбленому обличчю нічерта, як завжди, проте тіло Мітяєва видавало: він тремтів так, що навіть на відстані кількох метрів було помітно.

— Дочекався, — Калимов розвів руками, мовляв, ось він я, і рушив далі, до під’їзду, обходячи Сашу по підкресленій широкій дузі. — Але я особисто не хочу мерзнути, тож або йди за мною, або давай поговоримо потім.

Саме це «поговоримо потім» і заявив Саня кілька годин тому, зриваючись у невідомому напрямку, залишивши Максима віч-на-віч з думками про чергову відмову. Саме на цій фразі пішло пиздою все хвалене самовладання Калимова.

«Хоча, мою пригніченість із натяжкою можна назвати «по пизді самовладання». Охолонув після сутички з Владом я ще на півдорозі до будинку. Все ж таки не настільки мені лайново, щоб я всерйоз розлютився. Та й на що злитися? — хлопець жодного разу не обернувся, щоб перевірити, чи йдуть за ним. В принципі, Сашко так голосно човгав підошвою, що не помітив би його присутності хіба що глухий. — Ми ж не в дитячому садку, та й честі забагато для Мітяєва: дутися через те, що той мене відшив. Тільки ось що він забув тут, коли вирішив мене продинаміти?»

У Максима були ідеї, що саме Саня у нього забув, проте найпозитивніші з них мозок відмовлявся відтворювати навіть самому собі. Найімовірнішим видавався розклад подій, де Сані знову захотілося виїбати комусь мозок йоржиком для миття туалетів. Не те щоб Калимов був такої поганої думки про об’єкт своїх симпатій, але останнім часом Саша давав досить мало приводів, щоб не вважати його кінченим моральним садистом.

Зависла тиша не тільки пригнічувала, а й давила почуттям провини не гірше за промисловий прес. Тиск досяг найвищих своїх показників, коли хлопці опинилися у вузенькому передпокої. Востаннє, коли Сашко був тут, вся підлога коридору була вставлена ​​різношерсним взуттям і завалена речами гостей. Було шумно, пахло фастфудом та пивом. Зараз приміщення здавалося незвично порожнім, ніби самотність не була для нього органічною.

— Разувайся, я не збираюся тримати тебе на порозі, поки ти виливаєш душу, — голос Калимова звучав глухо і втомлено, але риси обличчя ніяк не видавали ні виснаженості, ні чогось ще. Сані здалося це шалено милим: вони так схожі своїми непроникними мінами. Звичайно, обидва вони вміли емоціонувати, особливо Мітяєв із надмірно активною мімікою. Але про хлопців точно складно було сказати «та у тебе по обличчю все зрозуміло». Ніхуя незрозуміло. Ніхуюлечки. У цій ситуації це було швидше за мінусом.

Хоч раз у житті Саня вирішив не ляпати язиком зайвого і роззувся мовчки, обмірковуючи, з чого почати свою розповідь:

«Я, звичайно, міг би почати з того, що він мені також подобається. Що він чудовий. Ні. Він пиздатий, і я хочу бути з ним, — у незвичній для себе манері хлопець акуратно поставив взуття біля дверей і повісив куртку на вішалку, а не просто кинув на тумбу при вході. — Але тоді це звучатиме як затравка перед тим, як я вкотре скажу хуйню. А я маю її сказати, бо якщо це спливе потім, ми точно розлучимося. І він точно розіб’є мені обличчя, тому що навіть у нього повинен бути ліміт терпіння».

Раніше, починаючи з найперших відносин, Мітяєв завжди м’яко обходив розмови про перше кохання, перший поцілунок і далі за списком. Тому що всі ці важливі моменти так чи інакше пов’язані з Жуковим. Вперше він поцілувався з дівчиськом у літньому таборі, коли йому було п’ятнадцять, дівчинка ця таємно подобалася Владу. Звичайно, вони тоді були у віці, коли такі речі не обговорюють із друзями, але Саня надто добре знав Жукова. І надто сильно був у нього закоханий, надто пригнічений, щоб дозволити якійсь бабі встрявати у їхню дружбу. Зрозуміло, Жуков не став чіпати дівчину, до якої загорівся почуттями Саша, на що і був розрахунок. Влад занадто правильний у цих речах, було очевидно, що друг виявиться важливішим за швидкоплинну симпатію.

«Офіційно один із найгірших моїх вчинків, — навіщось Сашко вирішив перелопатити старі спогади саме зараз, коли й так цілком вистачало наламаних дров. — Але чи мав я якийсь вибір взагалі? Я розплакався б на місці, якби побачив, як вони смокчуться».

Перший секс стався того літа, коли вони з Жуковим посварилися. Хлопця звали Коля, йому було двадцять п’ять і його мрією був вдалий курортний роман. Сашко у своїх спробах склеїти розбите серце став для здійснення мрії просто знахідкою. Мітяєву не хотілося згадувати про цей епізод свого життя. Коля був досить уважним, та й секс із ним був на тверду четвірку. Але Саня все одно продовжував мусолити свою любов до Жукова, перетворюючи реальність навколо набридливе тло. Він не міг навіть пригадати, як усе пройшло. Зате чудово пам’ятав, як щоночі продовжував розмазувати сльози по їбалу. У подальших відносинах відбувалося все приблизно те саме: в них завжди був третій. Коханці не бачили його, часто навіть не знали про його існування, але вони відчували його. Відчували Жукова.

«І ось, зараз я дійшов до того, щоб самому розкрити карти і розповісти про… Ой, блять!» — Саня, борючись із легкою панікою, сховав обличчя у долонях, посилено розтираючи щоки. Начебто до цього вони не були досить червоними.

Мітяєв чудово розумів, що все сказане ним далі апріорі звучатиме жахливо. Він любив свого найкращого друга з чотирнадцяти років. Любив настільки сильно, наскільки міг його серцевий м’яз. Він любив його без відповіді, болісно і так довго, що під кінець його і самого почало нудити від власних страждань. І коли його через хуїву купу часу, нарешті, відпустило, він все одно піддався спокусі, варто було Жукову поманити пальцем. Тому що хотілося спробувати, відчути, бляха, як це. Навіть якщо Сашко розумів, що це ні до чого не приведе, а Влад насправді не заради романтики затіяв гру у стосунки. Навіть якщо Мітяєву самому цього хотілося швидше для галочки, ніж серйозно.

З кухні чувся мелодійний стукіт посуду, майже як асмр-терапія: чашки зустрічаються зі стільницею, ніж — з дерев’яною дошкою під час нарізки. Калимов затіяв чаювання?

«…Ні, все ж таки це виглядає більш реалістично», — зайшовши на кухню, Саня ледве придушив усмішку. На столі красувалися дві чарки та пляшка текіли, а нарізав Максим лимон для традиційного ритуалу.

— Лайма знову не було в магазині, — пояснив Калимов, методично нарізуючи плід на тонкі часточки.

— Та без різниці.

— Думав про чай, але він не так підходить до ситуації.

— Текіла — відмінний вибір, — тупо підтакнув Сашко, сідаючи.

«Відмінним вибором було б розгорнути тебе ще біля під’їзду та запропонувати піти нахуй. Але ти так здивувався там, побачивши мене, ніби збирався всю ніч проторчати під вікнами. У твоєму випадку це занадто широкий жест, щоб ігнорувати його», — Макс сів поруч, ставлячи між ними попільничку та тарілку з лимоном. Така із себе дворова романтика: дві чарки, пляшка, лимончик. За вікном — темрява, що стирає всі яскраві фарби і пробирається навіть до них за стіл. І самотня, крихітна лампочка біля раковини, що за потужністю світла більше нагадувала нічник.

— Наливай, — вказав Калимов, коли рівномірно розмазав по краях мокрого скла сіль.

«І починай уже. У мене незабаром нервовий тик почнеться від обличчя твого загадкового».

Сашко схопився за пляшку, як за рятувальний круг, відтягуючи момент, коли доведеться розпочати. Він сподівався, що слова магічно поллються з нього самі, але, на жаль, йому ніколи не давалися розмови про почуття. Будь-яка тема, але не це. Не розкривати душу, не оголювати комплекси, не підставляти спину в надії, що в неї не встромлять ніж.

Пляшка зависла над першою чаркою, коли Мітяєв хрипко видавив:

— Я засцяв, — рука тремтіла, хлопець дивом нічого не пролив і рушив до другої. — Коли у нас був секс, я засцяв.

«Чудовий, блять, початок, Саню. Назви так свою першу книгу», — хлопець схопив шотницю, ніби сподівався, що та вирішить усі його проблеми, і залпом випив. Горло задерло жаром, Мітяєв скривився і почав знищувати лимон.

— Ти сказав, що я подобаюся тобі, а я злякався. Мені навіть важко назвати тобі одну причину, але головну…

— Знаю, — підтвердив Калимов, теж приникаючи до текіли.

— Ніхуя ти не знаєш, — Саша хитнув головою, розливаючи ще для хоробрості. — Ти думаєш, що я великий страждальник за Жуковим, але. Я НЕ. Люблю. Його. Тривалий час.

Калимов завмер, плавно зливаючись із меблями, навіть затримуючи подих. Він не думав, що Мітяєв ось так одразу почне з козирів.

— Я відморозився не тому, що люблю когось іншого. Просто я косячив достатню кількість разів, щоб не лізти до здорової людини зі своєю хуїтою в голові. Я намагався принаймні.

Другий шот пішов краще за перший, і на новій хвилі хмільного натхнення Саша продовжив:

— Мені здавалося, що ти все це жартома. Ну, типу, експеримент, спробувати з чоловіком. Коли я зрозумів, що ти серйозно… Не ладен був відповісти на почуття взаємністю. У мене тоді взагалі голова іншим була забита.

— Тобто я подобаюся тобі? — Калимов ухопився за чужу репліку, як за соломинку, сподіваючись перейти до бажаної частини розмови.

«А то ти, блядина така, не в курсі», — Сані довелося неабияк постаратися, щоб не сказати це вголос. Не зараз, коли він ось-ось перейде до самого хуйового.

— Тобто я не хотів з тобою зустрічатися не через любов до кращого друга, а тому що я кінчений, — уперто продовжив хлопець. Сьогодні він планував перевищити ліміт відвертості на найближчі п’ять років. — Того вечора сталося ще дещо.

Мітяєв підлив собі текіли і випив тут же, корчучи таке обличчя, ніби збирається на розстріл.

— Слухай, твої паузи драматичні зараз взагалі ні до чого, ситуація й так складна, повір мені, — не витримав Макс, відчуваючи, як від напруження стискаються зуби до болю.

— Просто помовчи, — благав Саня, ставлячи брови будиночком. — Ще пару хвилин, і ти зможеш висловлюватися, скільки душі буде завгодно.

Максим невдоволено, але все ж таки кивнув. Настрій Мітяєва легко передавався йому, заражаючи незрозумілою тривогою. Руки самі собою потягнулися до ящика столу і вивудили пачку парламенту та запальничку.

— У Жукова зіграла ревновашка чи типу того. Думаю, йому просто не хотілося, щоб двоє його друзів сходилися.

«Який перспективний початок. Чомусь мені здається, що я вже знаю кінець цієї історії», — перший ковток нікотину не мав належного ефекту, вдруге хлопець затягнувся глибше, щоб перед очима на мить потемніло.

— Він багато всього наговорив тоді. Сказав, що ревнує. І що хоче спробувати зі мною. Стосунки. І ми спробували.

— З ним ти спробував, — сипло видавив Максим разом із димом. Йому хотілося б сказати, що чути таке не боляче, але це пиздець, як боляче. Це ображало, змушувало нову хвилю агресії підніматися вгору трахеєю.

Саша ж у цей момент виглядав як президент під час новорічного мовлення: дуже підготовленим. Ніби промовляв репліки десяток разів, репетирував, вивіряв кожну букву і тепер просто пожинав плоди своєї праці. Так і було, насправді: він готувався до цієї розмови, як смертники готуються до останнього слова перед стратою.

— З ним — так, — пауза довбала по перетинках не гірше за кувалду по шматку металу. — Вважай це незакритим гештальтом, як завгодно. Деякі речі просто мають статися.

— Як довго це тривало?

— Чотири дні.

— Чому розійшлися?

— Вивів його на чисту воду, — Саня пирхнув. Тепер ситуація вже здавалася йому комічною. — П’яний до нього підкотив, а він нижче за пояс як інсультник у комі. Так собі туса вийшла.

— Нахуя ти мені все це розповідаєш? — Калимов нарешті перейшов до найголовнішого питання, що терзало його. Тіло свербіло від бажання випустити пару, хлопець скочив на ноги, нависаючи над Мітяєвим, випльовуючи кожне слово з усім шквалом емоцій, що вирував усередині нього. — Мені цілком вистачило нашої сьогоднішньої розмови, щоб зрозуміти, наскільки ти в рот їбав мене і все, що зі мною пов’язано. Я не хочу знати, хто тобі присовує, і як у вас там все пиздатенько. Ти вже заїбав мене, зрозуміло? Нахуя ти тут взагалі?

Сашко дивився на хлопця, трохи відкривши рота від подиву. Вперше він бачив, щоб Максим так сердився, і це дивним чином швидше приваблювало, ніж відштовхувало. Тому що всі емоції та слова: від зізнань у коханні до потоку матів у Калимові викликав він. Мітяєву ірраціонально сильно захотілося, щоб і надалі головним двигуном реакцій у Калимові був тільки він, і ніхто більше.

— Бо ти подобаєшся мені.

Макс подавився димом і закашлявся. Він міг заприсягтися, що ніхто так не визнається в чомусь за типом кохання, як Мітяєв. Весь червоний, навіть передпліччя пішли плямами, а обличчя все одно якесь дивне. Наче хлопець у прострації. Або ось-ось розридається. Або відкинеться. Або все одразу.

— Ти сказав, що любиш мене, і я був такий щасливий. Думав, мене розірве. Але я не міг просто сказати «так, давай спробуємо». Це, блять, зовсім нечесно — починати стосунки з пиздежу, — Мітяєв проковтнув слину, що стала комом, і простяг руку до чужого обличчя. Тремтячими пальцями торкнувся чілки, що лізла в очі, і дбайливо відвів її вбік. — Хуй знає, як це стосується любові, я не можу сказати цього прямо зараз. І я не хочу пробувати з тобою. Я хочу бути. Прямо зараз. Я хочу бути з тобою, хочу впізнати тебе ближче, хочу спати з тобою, трахатись з тобою. Говорити з тобою. Ти мені подобаєшся. Ти пиздець, як сильно мені подобаєшся.