4.

— Ти самогубець, Джинні, – оксамитовий голос пролунав за спиною.
Хьонджин навіть не здригнувся від несподіванки. Він пригладив довге волосся долонею і повернувся на голос, хитро посміхаючись. Губи здавались надто червоними у приглушеному світлі коридору, а очі сяяли міріадами зірок.
Джексон припав плечем до стіни. Вся його поза здавалась розслабленою, але очі видавали тривогу, що зміїлась всередині. Він окинув Хьонджина оцінюючим поглядом з ніг до голови і повернувся до обличчя, на якому яскраво виділялись розширені тривожні очі.
— Я лише хотів трохи розважитись, – Хьонджин знизав плечима, ховаючи руки в кишені.
— Скажений кіт від тебе мокрого місця не залишить, якщо дізнається, що ти сьогодні виробляв з його братом.
— А хто йому скаже? – хмикнув Хван, забрав з рук Вана келих і відпив віскі. – Тим паче я не змушував Фелікса йти за мною і оббивати коліна.
— Фелікс… Ти вже так легко кличеш його на ім’я, Джинні. Встиг закохатись за ті мізерні пів години?
— Не верзи дурниць, Джекс, – фиркнув Хьонджин. – Хлопець був мені цікавий давно, цього я не приховую. І я майже отримав те, чого хотів. Можливо, я б зустрівся з ним ще раз, але не більше, – байдуже промовив Хьонджин, перекочуючись з п’яток на носки.
Він завжди так робив, коли хотів приховати щось ніякове від інших. Але Джексон знав його надто добре, щоб вірити цим інтонаціям. Ван все зрозумів вже давно. А зараз, дивлячись у ці тривожні очі, які Хьонджин намагався замаскувати байдужістю, бачив ще більше. І це йому не подобалось.
— Ммм, ну-ну, – Джексон поклав руку на плече Хвана, вмить стаючи серйознішим і похмурішим. – Послухай, я не збираюсь лізти тобі в душу і у твоє особисте життя, там надто волого і забагато розпусти, – Джексон зморщив носа. – Але будь обережним, Хьонджине. Я серйозно. Цей хлопець – не звичні для тебе хлопчики для розваг. Він – табу і ти це прекрасно знаєш. Стосунки з ним можуть призвести до незворотних наслідків. І я зараз кажу не лише про те, що можу одного дня знайти тебе з діркою у скроні.
Джексон стиснув пальцями його плече, ще раз пильно подивився у розширені зіниці і пішов до головного залу, де сп’янілі тіла огортала гучна музика і світло стробоскопів.
Хьонджин важко привалився до стіни.
***
— Синміне, тримай себе в руках, – бурчав Фелікс, поки намагався викликати таксі.
Синмін не звик пити більше одного коктейлю за вечір, алкоголь зморював його у сон. Тому зараз обіймав Джисона за шию, зручно вмостивши голову на його плечі, і намагався не спати. Джисон підтримував його за талію і в цілому був не проти допомогти, хоч Синмін і завалювався на нього всім своїм тілом. Чонін кутався у легку куртку. Його щоки були рожевими, а губи розтягувались у щасливій усмішці. Ноги гуділи, в голові відчувалась легкість.
Вони покинули клуб майже одразу, як повернувся Фелікс. Де був друг і чому його вираз обличчя був таким складним і збентеженим одночасно, залишилось для всіх загадкою. Він просто вихором всівся за столик і об’явив, що час йти. Ніхто не був проти, тому що втома від важкого тижня, змішана з алкоголем і танцями, не обійшла нікого.
— Дідько! Не можу викликати, – пожалівся Фелікс.
— Ну, почекаємо ще. Хтось візьме замовлення, – Хан стенув плечима, зручніше перехоплюючи Синміна.
— Синмін зараз засне на тобі і доведеться нести його на руках прямо в ліжко.
Біля тротуару зупинилась машина. Водій здав назад і відкрив вікно пасажирських дверцят.
— Фелікс? Що ти тут робиш?
У прочиненому вікні з’явилось обличчя Кріса в обрамленні висвітленого довгого волосся. Чоловік обвів уважним поглядом всіх друзів Фелікса, затримуючи погляд на напівсонному Синміну.
— Крісе! Яка приємна несподіванка! А ми тут сходили розважитись трохи, але не можемо викликати таксі.
— Розважитись? Тут, в клубі того покидька Павука? – Кріс зневажливо кивнув підборіддям в сторону входу. – А в нормальні клуби ходити не пробували?
— Ну, цей теж нічого, – Фелікс засунув руки в кармани джинсів і перекотився з п’яток на носки. – Не хотів йти до клубу Мінхо, я відчуваю там надто багато контролю.
— Зрозуміло, – фиркнув Кріс. – Сідайте, я відвезу вас додому.
— Правда? О, Крісе, люблю тебе.
Фелікс відчинив задні двері, щоб Джисон запхав Синміна всередину. Синмін навідріз відмовився відпускати Хана, вчепившись у його лікоть, тому Джисону довелось сісти поруч. Кім звалив голову на його плече і закрив очі, продовжуючи тримати за лікоть. Чонін же, поки Фелікс з Джсоном вмощували друга на зручніше, сів на переднє сидіння.
— Чоніне, ну ти совість май, – пробурчав Фелікс.
— Не хочу їхати поруч з п’яним Синміном, він стає надто тактильним, – Чонін клацнув паском безпеки.
Фелікс вилаявся, обійшов машину і сів всередину.
— Чого його так розмазало? – спитав Кріс, від’їжджаючи від обочини. – Не вміє пити?
— Я вмію пити, – сонно обурився Кім, не відкриваючи очей. – Просто від алкоголю хочеться спати.
Кріс подивився у дзеркало заднього виду і посміхнувся. Раніше він не зустрічався з друзями Фелікса, не випадало нагоди. Він знав лише Джисона, але не дуже добре. Вони зустрічались раніше, в юності, коли Кріс і Чанбін приходили в гості до Мінхо після школи чи на вихідних. Іноді зависали вп’ятьох за іграми на приставці, коли Джисон та Фелікс трохи підросли. Але різниця у п’ять років зробила між ними всіма прірву після вступу старших до університету. З часом Фелікс знову влився в їх компанію, коли вони збирались за келихом пива або на вечерях у домі Лі.
— А ти куди це так пізно їдеш? – пробасив Фелікс з заднього сидіння.
— Додому. Перша година ночі, куди я ще можу їхати?
— Ну, може до Рюджин, – Фелікс знизав плечима.
— Та від неї і їду… – сумно відповів Кріс і скривився, плавно викручуючи кермо на повороті.
— А…
Фелікс більше нічого не питав. І так знав по вигляду і тону Бана, що Рюджин знову закотила чергову істерику, вони посварились і Кріс вирішив від гріха подалі повернутись додому. Фелікс не розумів цю жінку, хоч навіть і не зустрічав її, лише чув про дивний характер і любов до скандалів. Як для людини, яка не хотіла серйозних відносин, Рюджин, на думку Лі, надто часто пред’являла Крісу претензії і влаштовувала сварки. На питання, чому вони продовжують ці аб’юзивні відносини, не міг дати відповідь навіть сам Кріс.
Синміна висадили першим. Він сонно обійняв Джисона, поплескав по плечу Чоніна і нахабно переліз через Фелікса. А потім так само сонно поплентався до будинку, відсалютувавши в сторону машини. Чонін на прощання потиснув Крісу руку і Джисону на якийсь момент здалось, що Ян затримав долоню чоловіка у своїй трохи довше, ніж того вимагав такий простий жест. Ян сором’язливо посміхнувся і пішов до гуртожитку.
Коли машина зупинилась біля будинку Лі, Фелікс не прийняв відмови і потягнув Джисона за собою додому.
— Мені вкрай необхідно прийняти душ, – рішуче сказав Джисон, стягуючи кросівки у коридорі. – Просто горить змити з себе наслідки… – він запнувся, щік торкнувся рум’янець. – Спекотно було, – пробурмотів він собі під носа.
Фелікс лише глянув на нього сп’янілим поглядом і хитро посміхнувся.
Будь-який здоровий середньостатистичний двадцятитрирічний хлопець у душі мастурбує. Мабуть. Джисон не знав напевне. Він драматично стояв під струменями води, намагаючись зібрати до купи те, у що перетворилось його життя за останні… Скільки, майже рік? Майже рік нескінченної, невиправданої тривоги. Майже рік з того дня, коли життя в черговий раз розділилось на «до» та «після».
«Ти покинеш це місце. Забудеш про існування цієї країни на все життя, яке тобі залишилось. За два дні ти прийдеш на весілля, але лише до церкви. Ти не влаштовуватимеш сцен, драма буде зайвою. А потім зникнеш, ніби тебе і не існує зовсім. І якщо я ще хоч колись почую твоє ім’я або побачу твоє гарненьке обличчя бодай на одній фотографії, то зітру тебе в пил і розвію десь у Середземному морі…»
Джисон мотнув головою, відганяючи від себе фантомний холод Беретти, притиснутого до скроні. По тілу розлилась хвиля неприємних мурашок. За грудиною боляче стиснулось.
Він вийшов з ванної кімнати, витираючи вологе волосся рушником, як виявилось, в одязі Мінхо, який люб’язно надав Фелікс, футболка якого раптом виявилась малою. З купою важких думок і складним виразом обличчя. Фелікс розлігся на своєму ліжку з таким самим складним обличчям і з розкинутими в сторони ногами і руками.
— Сунься, зірко, – Джисон поплескав друга по стегну і сів на край ліжка, коли Фелікс прибрав кінцівки.
— Джисон-а, – хрипло покликав Фелікс.
— М?
— Тобі колись доводилось займатись сексом з незнайомцем у клубі?
Джисон застиг з рушником на голові.
— З нез… Що? – Джисон різко повернувся до друга. Серце пропустило удар. Їдкий страх і дрібка сорому поселились всередині. Фелікс не міг знати. Не міг же?
— У клубі.
— Це я зрозумів. Роз’ясни про незнайомців, – серце продовжувало калатати по ребрах, а очі бігали по обличчю друга.
— Здається, мене сьогодні підчепили у клубі, – Фелікс почервонів щоками. – Він був такий… гарячий, – пошепки додав Лі. Джисон тихо видихнув.
— Він? – брови Джисона злетіли вгору від подиву. Фелікс мовчав. – Лікс?
— Я потрахався в клубі з дуже гарячим чоловіком, – Фелікс закрив обличчя долонями.
— Що?.. З… Ти можеш нормально пояснити? – Джисон відчепив долоні Фелікса від обличчя і подивився у надто щасливі очі. – Окееей… Я в шоці, Лікс, і вимагаю пояснень, – Джисон хихонув, коли Фелікс ніяково прикусив нижню губу і почав смиками зав’язки на штанях пальцями. – Зад болить?
— Ні… – щоки Лі знову залило рум’янцем. – Без цього. Лише… ну, знаєш… – Фелікс махнув стиснутим кулаком вгору-вниз кілька разів.
— Кхм… Я все ще чекаю пояснення.
— Мені ніяково, – він знову сховав обличчя за долонями.
— Ну ти вже розповів мені про те, що трахнув якогось мужика. Тепер, будь-ласка, повернись до того моменту, коли ти розповідаєш мені, що в принципі трахаєш мужиків і коли я це пропустив.
— Я не… Не трахаю чоловіків, – пробурмотів Фелікс через долоні. – Добре, можливо і було кілька разів… – додав Лі, коли брови Джисона знову поповзли вгору. – Можливо, не кілька.
— Все ще чекаю твою розповідь про те, як і коли це сталось. І чому я про це не знаю. Думав ти з Сон Хі зустрічаєшся.
— Ми не зустрічаємось, – впевнено сказав Фелікс. – Ми друзі, просто час від часу у нашої дружби з’являються привілеї.
Фелікс змовк на якийсь час. Він звів брови до перенісся, щоки пашіли рум’янцем і всім своїм виглядом він нагадував Джисону насуплене пташеня. Хан не давив. Він обережно закинув ноги на ліжко і опустився на подушку, дивлячись на стелю. У Фелікса там досі висіли флуоресцентні зірочки, які вони разом наклеїли у тринадцять. Вони слабо підсвічувались у приглушеному світлі настільної лампи. Джисон вивчав їх так само, як в тринадцять, п’ятнадцять і навіть у дев’ятнадцять. Колись бабуся заборонила йому клеїти зірочки, тому він, як зачарований, роздивлявся їх у кімнаті друга. Це заспокоювало. І нагадувало про щасливі моменти.
— На першому курсі, – хрипло сказав Фелікс. Джисон легенько смикнувся від несподіванки. – Була якась вечірка, я трохи випив і ми грали в «Я ніколи». Ну і мені випало поцілували одного хлопця, – Фелікс перевів дихання. – А потім він мені відсмоктав на балконі. Ой, не дивись на мене так!
Джисон відкрив і закрив рот, не маючи жодного слова, щоб щось прокоментувати.
— Ми були п’яні і було байдуже, хто там може вийти на той балкон. Я нічого не зрозумів, але дуже скоро це повторилось у універі. Знаєш, на тверезу відчуття були в рази кращими.
— Хм… Ну це очевидно, – тихенько пирхнув Хан.
— Це тобі очевидно, а так-то у мене до того стояк лише на дівчат був! – обурився Фелікс і легенько стукнув друга у плече кулаком. – Я ж думав, що стовідсотково гетеро.
— Але член у дупі змінив твою думку?
— Я не… Не було такого… – Фелікс знову почервонів до кінчиків вух і був схожий на томат черрі.
— О… То лише?.. – Джисон недвозначно штовхнув язиком щоку зсередини.
— Угу. Я не знаю, мені страшно поки що, – чесно зізнався Фелікс, вдивляюсь у зірочки на стелі. – Мені цікаво і хочеться спробувати, але… Розумієш, не було такого хлопця, щоб я прямо захотів зайти далі з ним. До сьогоднішньої ночі… Але раптом мені не сподобається?
— Лікс, – покликав Джисон. – Подивись на мене. Тебе ніхто не гоне в шию і не змушує цього робити, – Хан стиснув долоню друга у своїй. – Не треба багато розуму, щоб переспати з першим зустрічним, але не потрібно себе змушувати. Якщо ти не готовий, то ти не готовий. Крапка. Спершу знайди того, кому зможеш довіряти настільки, щоб розділити з ним таку інтимну річ.
— Ти знайшов? – через кілька мовчазних хвилин спитав Лі.
Хан важко видихнув.
— Я думав, що знайшов, – тихо відповів він, не вдаючись у подробиці. – Але… Не вийшло.
— Тому ти повернувся?
— Одна з причин.
Фелікс більше нічого не спитав. Він вимкнув світло і притулився до Джисона, обіймаючи навколо грудей і закинувши на його стегна ногу. Як раніше.
Тієї ночі Джисону наснився Мірко.
***
Ранок почався з яскравого сонця, яке лоскотало обличчя. І з відчуття чогось мокрого на грудях. Хан опустив очі. Фелікс так і обіймав його уві сні, напустивши слини на футболку Джисона.
— Господи, ти невиправний, – пробурмотів Джисон і наморщив носа.
Хан обережно виповз з обіймів друга, Фелікс навіть не помітив. Спав так само міцно, як і раніше. Настінний годинник показував майже одинадцяту. Що ж, це неабиякий успіх – проспати настільки довго. Джисон зайшов до ванної, оглянув себе у дзеркалі прискіпливим поглядом, плеснув на обличчя холодною водою і провів по завитках волосся долонею. Босими ногами спустився на кухню, сонно тручи очі. Пахло свіжою кавою і початком травня. У будинку було тихо, ніби всі ще спали або роз’їхались по своїх справах. Хан повільно підійшов до раковини, налив собі води у чашку і осушив її у кілька ковтків.
— Добрий ранок.
Чашка ледь не випала з рук, коли він різко смикнувся всім тілом.
— Весела нічка?
Мінхо знайшовся на обіднім столом на протилежній стороні кухні з телефоном у руках. Він розслаблено відкинувся на спинку стільця, закинувши ноги одна на одну. Джисон шумно видихнув і привалився стегном до кухонного столу.
— Налякав, – Хан похитав головою.
Лі повільно обійшов стіл, за яким сидів, і підійшов до каво-машини. Джисон тільки зараз зрозумів, чому запах кави був таким яскравим. Він невідривно слідкував за руками Мінхо, які обережно підчепили ручку чашки і зняли її з підставки.
— Тобі, мабуть це потрібніше, – Мінхо простягнув Джисону чашку. – Я ще зроблю.
— Дякую, хьон.
Джисон переминався з ноги на ногу і вдивлявся у каву, від якої підіймалась пара. Мінхо невідривно вивчав Джисона, він відчував це шкірою.
— Класна футболка, – хмикнув Мінхо, підхоплюючи другу чашку і відходячи назад до обіднього столу. – Так і будеш там стовбичити?
Джисон кліпнув, перевів погляд з чашки на Мінхо і пройшов за ним. Сів навпроти, підсунувши босі ноги під стілець.
— Це Фелікс дав мені твій одяг, – чомусь вирішив уточнити Джисон. – Його футболка на мене не налізла.
— Пляму теж він наслинив? – губи Лі розтягнулись у кривій посмішці.
— Дідько… Він досі це робить! Уявляєш? Двадцять чотири роки на носі, а він досі пускає на мене слину вночі!
Мінхо тихенько хихонув. Зараз перед ним сидів той самий Джисон, якого він знав все життя: з неслухняним волоссям, без того дивного лоску і дорослого погляду, з круглими щоками і надутими від обурення губами. Той Джисон, який завжди зачаровано дивився на нього і його друзів сяючим поглядом. І хоч вони ніколи не були надто близькими, Мінхо ніби відкотився на кілька років у минуле.
— Як навчання? Вже звик до нової обстановки?
— Так, все добре. Але я чесно думав послати все коту під хвіст, – Джисон скривився, згадуючи останні місяці кропіткого навчання, перездач і підготовки до сесії. – Академ різниці, підготовка до сесії… Ще препод причепився до моїх напрацювань по дипломній роботі…
Мінхо ковзнув поглядом по плечу Хана, по нерівному рубцю, який розтягнувся на широкому біцепсі, але все одно кидався в очі. Лі звів брови на переніссі. Перед очима постала картина, яка роками переслідувала його кожного разу, коли він зустрічав хлопця. Нічну тишу розривали звуки пострілів, дзвін розбитого скла, скрип шин, крик батька. Потім хтось потягнув його під товсту стіну паркану. Легке маленьке тіло, яке він міцно притискав до себе закривавленими руками, сидячи на асфальті. І медові пронизливі, перелякані очі, що невідривно дивились у його власні.
Мінхо мотнув головою, відганяючи образи минулого. Він ще раз пробігся поглядом по обличчю Джисона, лише для того, щоб впевнитись, що тоді він зробив все правильно. Джисон сидів навпроти, дорослий і здоровий, заспаний і трішки пом’ятий, з медовими очима і пухкими щоками. Шістнадцятирічний Мінхо все зробив правильно.