3.

Мінхо вчитувався у відредаговані Чанбіном документи, відшукуючи дрібні помилки, яких не було. Скроні нили, шлунок зводило через пропущений обід. Годинник на стіні надто голосно лічив секунди. Дратувало. Мінхо відклав документи і, поставивши лікті на стіл, помасажував ниючу голову. За вікном вже опускався вечір, запалюючи вогні безсонного міста. Двері нахабно відчинились без стуку і до кабінету світловолосим вихором влетів Кріс.
— Мінхо, до тебе прийшли, – холодно сказав чоловік. – Я казав, що ти зайнятий, але йому байдуже. Каже це терміново. Нахабне сміття…
«Нахабним сміттям» Бан називав лише одну людину і, можливо, мав рацію з точки зору стороннього спостерігача. Мінхо не зовсім був згодним з думкою друга, але на захист «сміття» теж не ставав. Надто багато довелось пережити і рани ще не до кінця затягнулись, щоб захищати його мотиви. Розуміти – так, приймати – можливо, але не захищати. Хоча допомога від нього теж була, і доволі відчутна.. Мінхо звів брови. Тільки його не вистачало.
— Сам ти сміття, – почувся скрипучий голос, який ще кілька років тому приємними мурашками розливався по шкірі. – Кажу терміново, значить терміново. Чи ти думаєш я б приперся сюди просто так? Сам знаєш, або нагальне питання, або ордер. Як бачиш, другого у мене немає.
У Йон з’явився у його кабінеті як завжди шумно і голосно, з довгою словесною тирадою і невдоволеним обличчям. Худий, високий, з темними колами під очима він виглядав роздратованим і стомленим. Мінхо надто добре пам’ятав, яким він ставав, коли недосипав свою норму і багато працював.
Лі мовчки кивнув Крісу, що все добре, можна не хвилюватись. Бан злісно зиркнув на гостя, зітхнув і вийшов з кабінету. У Йон повільно повернувся, засунувши руки в кишені джинсів, і підняв погляд, трохи винний, але все одно роздратований. Мінхо не зводив з нього свій, відкинувшись на спинку стільця.
— Привіт, – ніяково привітався У Йон, розгублюючи трохи впевненості. – Давно не бачились.
— І могли б ще не бачитись, – холодно відрізав Мінхо. – Навіщо прийшов? Та ще і без ордера.
Мінхо дістав цигарку з пачки і чиркнув запальничкою. Пройшло майже три роки, а зустрічі з У Йоном досі змушували нервувати. Але Мінхо майстерно маскував це за холодною маскою байдужості. Лише пальці стиснули тканину штанів під столом.
— Виглядаєш стомленим. Багато роботи? – У Йон підійшов до столу і сів у крісло навпроти Мінхо.
— Це і є твоя термінова справа? Будемо вести світські бесіди?
— Мінхо… – чоловік потер перенісся. – Те, що ми розійшлись, не значить, що все має бути ось так. Не веди себе, як ображений підліток.
— Я маю на це повне право, – хмикнув Мінхо. – Кажи, що хотів і йди, а то раптом спілкування зі мною зашкодить твоїй бездоганній репутації, – з отрутою в голосі сказав Мінхо, не зводячи погляду з У Йона.
— Ти правий, – У Йон важко видихнув. – У мене з’явилась справа, – вираз обличчя чоловіка змінився на професійний і Мінхо черговий раз спіймав себе на думці, що був сліпим ідіотом, не помічаючи змію поряд з собою. – Позавчора до відділку прийшла жінка і подала заяву про зґвалтування. Експертиза виявила в крові залишки наркотику. Скоріше за все підсипали у коктейль в клубі.
— А я до чого?
— Знущаєшся?
— Я не ґвалтую жінок, – відмахнувся Мінхо.
— Мінхо, ти буквально стоїш у голові наркотичного синдикату, – прошипів У Йон, нахилившись ближче. Мінхо перевів на нього погляд.
— А ти буквально детектив відділу особливо тяжких і колишній детектив наркотичного. Я ж не жаліюсь з цього приводу. Чого ти від мене хочеш?
— Це сталось у твоєму клубі.
Повисло мовчання. Лі свердлив детектива важким поглядом і У Йон бачив, як всередині чорних очей закипає злість.
— Я прийшов, щоб впевнитись, що ти не ввозиш до країни такі речовини. Скажи мені, будь-ласка, що я правий.
— Ми не торгуємо таким лайном. Ні я, ні інші, наскільки мені відомо, – У Йон полегшено видихнув. – Але…
— Що?
— Серед нас вистачає відбитих. Але вони б не стали вводити свій товар у чужі райони. Хіба що, щоб відвести підозри, – Мінхо постукав пальцями по столу. – Мало хто наважився б на таке, є не озвучені правила і усні домовленості. Тобі відомо про це.
— Можу я попросити тебе надати мені доступ до відеозаписів тієї ночі?
— А як же ордер, офіційні папери, той факт, що я злочинець?
— Ти не засвітився на радарах, Мінхо. У всіх базах і звітах ти – фінансовий директор батьківської компанії, чистий перед законом. Я знаю, бо сам писав ті звіти, – тихіше додав чоловік. – І ти можеш надати відеозаписи добровільно, як законослухняний громадянин, якому не байдуже.
Мінхо помовчав, але вже наперед знав свою відповідь. У Йон досі мав на нього вплив, незважаючи на їх історію, зраду і образу Мінхо. Що ж, можливо Лі так і не відпустив свої почуття, погоджуючись спробувати допомогти. Детектив не затримувався, розуміючи, що розмовляти більше немає про що, а ворушити їх спільне минуле немає сенсу. Але, затримавшись біля дверей, все ж не витримав.
— Я сумував за тобою, – тихо промовив У Йон і вийшов з кабінету.
Мінхо промовчав. Та і що б він сказав? Теж сумував? Сходив з розуму близько року, збиваючи руки в кров на тренуваннях і трахаючи безликі тіла на одну ніч у спробах витіснити з пам’яті образу і обличчя У Йона? Не спав ночами, буквально вив у подушку від болю, а на ранок знову занурювався у жорстке керування синдикатом, незаконними угодами і дрібними сошками.
Вони зустрілись приблизно через півроку, як Мінхо перейняв кермо управління бізнесом від батька. У Йон прийшов до компанії як новий працівник на посаду помічника Мінхо. Бездоганна освіта, стажування у престижній компанії в США, мила посмішка і завзятість до роботи робили з нього перспективного працівника. Мінхо був холодним і стриманим, але з часом розмови ставали більш особистими, зустрічі не лише в робочий час, переписка в мессенджері рясніла смішними мемами з інтернету, побажаннями гарного дня і спокійної ночі. Мінхо не помітив, коли сам почав чекати і шукати зустрічі.
У Йон першим поцілував його. Холодного зимового вечора перед Різдвом, сидячи у машині біля багатоквартирного дому, де жили батьки У Йона. Сніг крупними сніжинками падав на дороги, дерева і лобове скло. Мінхо підвіз його, як і робив це неодноразово до цього.
— Ну… Гарно тобі зустріти Різдво, – видавив з себе Мінхо, натягуючи на обличчя маску серйозності. Виходило паршиво. Під шкірою лоскотало від бажання подовжити мить.
— І тобі, – У Йон посміхнувся тепло і щиро. – До речі, у мене для тебе подарунок.
— Що? Для мене?
— Угу, – У Йон простягнув йому не великий подарунковий пакет. – Я не знав, що тобі сподобається, тому обрав потрібну річ, – на цих словах кінчики його вух почервоніли.
— Це так несподівано… Я нічого тобі не підготував, вибач.
Мінхо зазирнув до пакета. На дні лежав теплий в’язаний шарф темного синього кольору. Він витягнув м’який подарунок з пакета і посміхнувся. У Йон посміхнувся у відповідь. А потім забрав шарф із рук Лі та швидкими обережними рухами замотав на його шиї, залишивши долоні на плечах Мінхо. Було м’яко, тепло і трошки ніяково. Мінхо відчув, як серце в черговий раз несеться галопом, а щоки пече теплом чи то від включеного підігріву салону, чи від приємних почуттів. Їх погляди зустрілись. Зараз Мінхо почувався не дорослим чоловіком, головою великого процвітаючого бізнесу, а закоханим підлітком. В очах навпроти він бачив впевненість і ще щось, що плескалось на дні. Він опустив погляд на пухкі губи, потріскані від морозу і вітру. В голові промайнула думка, що гріх не захищати їх в таку погоду. А потім У Йон нахилився ближче, несміливо накриваючи губи Мінхо своїми. Тисячі феєрверків розірвались в Мінхо яскравими іскрами, а в животі стрепенулись метелики, нагадуючи про своє існування. Поцілунок був несміливим, ніби на пробу, чи не відштовхнуть, не змусять пожаліти. У Йон застиг, м’яко торкаючись губ навпроти. Мінхо важко видихнув, почав рухати губами, м’яко, так само несміливо зминаючи потріскані пухкі губи. А потім дихати стало важко. Поцілунок став глибшим, голоднішим. Мінхо поклав руку на потилицю У Йона, притягуючи ближче, цілуючи з напором, проводячи кінчиком язика по губах, розтуляючи їх і вторгаючись.
Вони відсторонились одне від одного, коли повітря обіцяло вже скінчитись. Важко дихаючи, У Йон ще кілька разів чмокнув Мінхо у губи і посміхнувся. Він розвернувся і був так близько, що ще трохи і опинився б на колінах Лі. Мінхо не був проти, але в машині було тісно, а У Йона вдома чекала родина. Лі провів подушечкою великого пальця по нижній губі чоловіка перед собою, бігаючим поглядом роздивляючись його обличчя.
— Мені час йти, – пошепки сказав У Йон, обіймаючи обличчя Мінхо долонями.
— Угу.
— Я вже трохи спізнився.
— Я теж, – так само пошепки.
— Напишу тобі пізніше.
— Буду чекати.
У Йон нахилився і ще раз ніжно припав до губ Мінхо. Його не хотілось відпускати. Зараз відбувалось те, про що Мінхо не дозволяв собі часто думати. Він тримав руками того, від кого серце прискорювало свій біг, і жадібно цілував до почервонілих припухлих губ.
— Я… піду, – У Йон відсторонився і вирівнявся на сидінні. – Інакше є вірогідність, що мама мене сьогодні не побачить. Вона буде дуже зла.
— Так, моя теж, – Мінхо пригладив волосся тремтячою рукою. – З Різдвом, У Йоне.
— І тебе, Мінхо.
На прощання У Йон ще кілька разів м’яко чмокнув Мінхо у губи і щоку, а потім його фігура розтанула в снігопаді. В ту ніч ні Мінхо, ні У Йон майже не спали. Вони теревенили у мессенджері, здзвонились, знову писали безглузді повідомлення. Так почалась їх історія – з заметілі, безглуздих повідомлень і наполегливих поцілунків в салоні машини у вечір перед Різдвом.
— Я кохаю тебе, – вирвалось зі стогоном з покусаних губ серед в’язкої літньої спеки.
Мінхо завмер і сильніше стиснув пальцями його стегно, залишаючи червоні сліди на блідій шкірі. Він важко дихав, мокре волосся лізло в очі. У Йон під ним був м’яким і піддатливим, з розпашілим обличчям, припухлими губами і багряним слідом на тонкому плечі, який залишив Мінхо. Такий вразливий і справжній. Він проїхався коліном по боку Мінхо і невдоволено скривив червоні губи, міцніше чіпляючи довгими пальцями за його плечі.
— Не зупиняйся. Будь-ласка, – прошепотів У Йон, благаючи. І в цьому слові Мінхо почув відголоски болю, жалю і невимовного бажання.
— Ти щойно…
— Так. Я це сказав, – У Йон відкрив очі і провів пальцями по обличчю Мінхо, змахуючи волосся від очей. – Це не було сказано в пориві пристрасті, не думай. Це те, що я відчуваю. Я кохаю тебе, – його очі наповнились вологою. І чимось ще, чого Мінхо в той момент не зрозумів.
— Я тебе теж, – видихнув Мінхо у згиб між шиєю та плечем.
Інтонацію У Йона він зрозумів вже на наступний ранок, коли прокинувся у порожньому ліжку. Зім’яті простирадла ще були ледь теплими і зберігали легкий запах парфумів. Мінхо сонно потер очі і перевернувся. Кімнату заливало яскраве літнє сонце. У Йон стояв біля вікна, повністю вдягнений, вдивляючись у панораму міста та засунувши руки у кишені джинсів.
— У Йоне? – прохрипів Мінхо, сідаючи на ліжку і звішуючи ноги на підлогу. Чоловік смикнув плечима. – Ти кудись збираєшся?
— Я маю тобі у де чому зізнатись, – голос надломився. Він не спішив повертатись. – Це дуже важливо.
— Здається, ти вчора зізнався вже у де чому важливому, – хмикнув Мінхо.
У Йон мовчав. Плечі були напружені, спина рівна. Мінхо відчув внутрішню тривогу, свердлячи спину навпроти. Щось було не так.
— Мінхо, мені потрібно сказати тобі щось, що назавжди переверне і твоє, і моє життя з ніг на голову. Але спершу хочу, щоб ти знав, що мої вчорашні слова були правдивими, я не маніпулював і не прикидався. Мої почуття справжні. Перш ніж ти зненавидиш мене, я хочу повторити, що кохаю тебе.
Серце Мінхо стискалось від незрозумілих почуттів і болю, яким віяло від слів У Йона. Чоловік повернувся, не дивлячись на Мінхо, підійшов до ліжка і поклав щось поруч з його рукою. Невеликий ламінований прямокутник. Мінхо кліпнув кілька разів. «Поліція Сеулу. Відділ боротьби з наркотиками. Детектив Чон У Йон». Мінхо важко видихнув і майже задихнувся повітрям на вдиху. На обличчі змінювались вирази від усвідомлення до розуміння, від болю і до холодної маски тихої ненависті. Він стиснув щелепи так сильно, що м’язи на обличчі майже звело спазмом.
— Чому? – майже проричав Мінхо, з останніх сил стримуючись, щоб не схопитись на ноги і не притиснути У Йона до стіни, тримаючи за горло.
— Це моя робота. Ти був моїм завданням. Перша справа під прикриттям. І я запоров її з самого початку. Я закохався.
— Ти хочеш, щоб я в це повірив? Після цього ти хочеш, щоб я вірив у твої слова? – Мінхо повільно підвівся. У Йон відійшов на крок назад. – Ти прийшов у мою компанію, втерся у довіру, зрадив мене і смієш тепер казати, що кохаєш мене?
— Якщо бути чесним, я не зраджував тебе. Такий план був лише на початку. Але я здав звіти вчора. Ти чистий перед законом.
Мінхо різко викинув руку вперед, хапаючи У Йона за горло і притискаючи до стіни спиною. У Йон схопився пальцями за його зап’ясток, але очі були спокійними. Ніби він знав, що Мінхо не зможе зробити йому боляче.
— Я мав піти раніше, – прохрипів У Йон, шкрябаючи голосові зв’язки. – Коли почав відчувати щось до тебе. Вже тоді стало зрозуміло, що справа провалилась. Вибір був невеликий – обрати тебе і викинути свої принципи або занапастити тебе і обрати закон.
— І ти обрав принципи, – Мінхо сильніше стиснув пальці під кадиком.
— Ні… Я обрав тебе… і занапастив себе.
У грудях Мінхо вирувала буря з емоцій. Злість і розчарування блідою димкою застеляли погляд. Місце, де мало б бути серце, здавалось зяючою прірвою, скривавленою і болючою. У цей момент щось надломилось всередині Мінхо. З того часу він поклявся більше не довіряти нікому і не підпускати до себе нікого, окрім близьких.
— Забирайся, – Мінхо різко відпустив У Йона і повернувся до нього спиною. Чоловік важко дихав, з’їхавши по стіні на підлогу. – Якщо я ще хоч колись побачу тебе поруч, присягаюсь, ти закінчиш так само, як ті щури, які зрадили мою довіру.
— Мінхо? – голос Кріса вирвав його з роздумів. – Що він хотів?
Мінхо кілька разів кліпнув, збираючись до купи, і сфокусував погляд на Бані, за яким в кабінет зайшов і Чанбін. Кріс виглядав невдоволено, Чанбін похмуро зводив брови. Звісно, вони майже у всіх подробицях знали про стосунки між ними з У Йоном. Мінхо не вважав за потрібне приховувати це від друзів. Ні те, що вони зустрічались пів року, ні про зраду У Йона.
Мінхо важко видихнув дим у простір кімнати.
— Здається, у нас з’явилась проблема.
***
Джисон полегшено втягнув свіже майже травневе повітря на повні груди. Він щойно закрив останній борг по академічним різницям і тепер у нього було трохи вільного часу перед сесією, щоб насолодитись весною. Він був щасливий, вітер ніжно тріпав волосся, яке відросло за час посиленого навчання, а з плечей ніби впав важкий тягар. Пані Лі подзвонила вранці, запросила на вечерю, а потім і Фелікс покликав ввечері відірватись в клубі і відмітити успішні перездачі. Джисон погодився на все. Хотілось жити і відчувати себе живим.
Вечеря в будинку Лі пройшла як завжди тепло, в приємній сімейній атмосфері, в якій Джисон не почувався зайвим. Засмучувало лише те, що Мінхо сьогодні не приїхав додому. У нього з’явились нагальні справи по роботі, які не терпіли очікування. Що ж, Джисон змириться з цим. І спробує знову забути свої почуття. Буде важко звісно, бо трошки більше ніж за місяць він буде стажером Мінхо. Джисон не уявляв, як йому справлятись з роботою поряд з Мінхо, тому що думки про нього все частіше відвідували його у незручні моменти.
Музика гучно била по вухах, віддаючи тремтінням у грудній клітці. Світло стробоскопів миготіло, вихвачувало танцюючих на танцполі, створюючи відчуття уповільнених, рваних рухів. Навколо було багато людей: напідпитку, тверезих, можливо, навіть тих, хто вживав дрібні клубні наркотики. Джисону було байдуже. Хотілось веселитись і віддаватись моменту. Можливо, навіть підчепити когось і спробувати щось нове, чого ще не було в його житті. Наприклад того молодого симпатичного хлопця біля барної стійки в кроп-топі, який вже деякий час не зводив з нього погляду. Що ж, можливо Джисон і втне сьогодні щось безглузде, щоб хоча б на мить витіснити з думок образи минулого. Принаймні, думки про це закрались у його свідомість.
Джисон знову піймав на собі погляд підфарбованих очей і хитру посмішку. А потім хлопець зник, мелькнувши плямою біля виходу у коридор. Хан не помітив, коли ноги самі понесли його в тому ж напрямку. Він зайшов до туалету, підійшов до раковин і вмився холодною водою. Було спекотно і трохи ніяково, але адреналін і цікавість не дозволяли звернути зі шляху. За спиною почулись кроки, а потім чиясь рука лягла на його сідницю і стиснула через джинси. Хан підняв очі і зустрівся поглядом у дзеркалі з тим самим хлопцем у кроп-топі. Він хитро посміхався нафарбованими губами і чомусь виглядав доволі спокусливо. Худий і не високий, він закусив нижню губу і, обіймаючи зі спини, потерся пахом об сідниці Джисона, а вільну руку просунув під поясом джинсів і стиснув його член через білизну.
— Ох… – тільки і видавив Хан, відчуваючи тепло чужої долоні. – Може хоч в кабінку перейдемо?
— Звісно, я не дам себе трахати на очах небажаних глядачів, – видихнув хлопець і легко прикусив ззаду за шию.
По спині Джисона пробігла хвиля приємних мурашок. Такого ще точно не було. Ніколи раніше Джисон не був зверху і ця думка змусила зморщити носа, коли в штанях стало надто тісно.
Хлопець затягнув Джисона до кабінки, закрив дверцята і припав губами до його шиї, залишаючи на шкірі сліди помади. Швидкими рухами він розстібав на Джисоні ремінь і джинси, а Джисон стискав пальцями чужу талію.
— Тримай, – хлопець всунув в долоні Джисона кілька блискучих одноразових пакетиків змазки і презерватив, а потім хутко зняв свої штани і повернувся спиною.
Джисон важко ковтнув, розкрив презерватив в швидко розкотив його по твердому члену. Було дивно. Він прекрасно знав, як діяти далі, але нові відчуття кружили голову. Довелось стиснути член біля основи, щоб не закінчити, не встигнувши розпочати. Одразу два пальці, щедро змазані змазкою, легко увійшли всередину. Джисон навіть брови підняв у подиві.
— Просто трахни мене, не тягни. Я добре підготувався, – сказав хлопець, розставляючи ноги ширше і впершись руками в тонку стінку кабінки.
Джисону не потрібно було повторювати двічі. Він приставив голівку між сідниць хлопця і обережно увійшов. Незнайомець схвально промичав щось і прогнувся у спині, намагаючись насадитись сильніше. Хан стиснув пальцями тонкі стегна і почав розмашисто рухатись, то майже виходячи, то входячи до кінця. В голові паморочилось від нового відчуття стискання і тепла навколо члена. Він рухався швидко і різко, вибиваючи дух з хлопця, який голосно і солодко стогнав і просив ще сильніше. Джисон міцніше схопив його за стегна, коли коліна хлопця трохи підігнулись, він вигнувся у спині, дрібно затремтів, шкрябнув нігтями по стіні і пульсуючи стиснувся навколо з гучним стоном. Хану не знадобилось багато часу. Оргазм накрив його швидко, оглушливо, з гарчанням кудись у лопатку піддатливого хлопця під ним, розливаючись по всьому тілу електричними імпульсами. Він важко дихав, повільно вийшов з нього і викинув презерватив у смітник, привалившись спиною до стінки тісної кабінки. Хлопець на тремтячих ногах сів на унітаз прямо так, голим задом. Він теж дихав збито, помада розмазалась по підборіддю, а очі сяяли.
— Було класно, – хрипло сказав він.
— Так, згоден. Дякую, – Хан поклав руку на замок дверцят.
— Слухай, а ти часто тут буваєш?
— Ні, вперше прийшов.
— Сподіваюсь, ще побачимось.
— Ага.
Фелікс не шукав пригод сьогодні. Його метою було гарно провести час з друзями у клубі – який не належав старшому брату! – повеселитись і витягнути в люди Джисона. Який, до речі, зник з поля зору майже на пів години, а коли повернувся, його здивовані очі сяяли міріадами зірок у миготливому світлі стробоскопів. На питання відповідати він відмовився, але пообіцяв розповісти пізніше. Фелікс лише знизав плечима і втік до барної стійки, щоб замовити нову порцію алкоголю. Не те щоб в планах було напитись до неможливості рухатись, але алкоголь задавав настрій. Навіть завжди стриманий Синмін після двох коктейлів витанцьовував посеред танцполу.
Лі прокладав собі шлях через натовп танцюючих людей і вже майже дійшов до місця призначення, коли хтось сильно штовхнув його у спину. Спіткнувшись через власну ногу, Фелікс майже припечатався носом в мармур на стійці, але чиясь сильна рука підхопила за талію і притягнула до себе. Лі виставив руки перед собою і відчув під пальцями м’якість шовку і твердість грудних м’язів. Він підняв очі і завмер. Чоловік був вищим за Фелікса і явно трохи ширшим в плечах. Темне волосся майже торкалось кінчиками плечей. Він був настільки вродливим, що Фелікс відкрив рота, не в змозі стриматись. Пухкі і надто ідеальні губи розтягнулись у легкій посмішці і хлопець простежив за цим рухом, наче загіпнотизований.
— Не забився? – чоловік нахилився до самого вуха Фелікса, перекрикуючи музику. Фелікс мотнув головою. – Будь обережним, – і мазнув губами по мочці з сережками, а пальцями однієї руки міцно стиснув талію.
Фелікс ще довго спостерігав за чоловіком, повернувшись до друзів. Він валяжно сидів на стільці біля стійки, закинувши ноги одна на одну, і тримав келих з віскі в довгих тонких пальцях. Лі натурально завис, розглядаючи його, такого розслабленого і вродливого, ніби власника самого життя. А потім він повернувся і подивився прямо на Фелікса. Уважно, очі в очі. Його губи знову розтягнулись у кривій, спокусливій посмішці. Чоловік трохи нахилив голову, не зводячи погляду з Фелікса, облизав губи і не двояко штовхнув язиком внутрішню сторону щоки, вигибаючи брову. У Фелікса по спині пробігли мурашки, а щоки запалали теплом. Добре, що у темряві клубу цього було непомітно.
Свою тягу до чоловіків Фелікс усвідомив ще на першому курсі і з тих пір ніяк не міг з нею заспокоїтись. Він не займався сексом з хлопцями у прямому сенсі слова, не думав, що був готовий до повноцінного акту з тими, хто вівся на його зовнішність. Вважав, що для цього мають бути хоч якісь почуття. Тому в невеликому списку заслуг він мав кілька мінетів і взаємну мастурбацію в роздягальні універу чи в туалеті в домі університетського братства на вечірках. Чонін називав це «чисто чоловічою рукою допомоги», а Фелікс вірив, що ще просто не зустрів того, кому зможе довіритись аж настільки. Він довірився б Джисону. Точно, йому можна було довіряти такі серйозні речі. І, можливо, Джисон би не відмовив. Дружбу сексом не зіпсуєш, так думав Фелікс. Чонін же, – який до слова як раз відмовив Феліксу, – вважав інакше. Але в той час Хан вже навчався за кордоном і попросити його про таку інтимну річ було неможливо. Тому Фелікс чекав.
Чоловік ще раз кинув погляд на Фелікса, посміхнувся, і, підхопивши келих, пішов в сторону VIP-кімнат. Лі як заворожений дивився на нього, на плавність рухів і широкі плечі.
— Ти куди? – Чонін схопив його зап’ясток і притягнув до себе.
— Зараз повернусь.
Коридор був тьмяно освітлений лампами у плафонах з чорного прозорого скла. Підошви взуття тонули у м’якості килима, який приховував кроки. Хоча і так нічого не було чути через гучну музику, Фелікс не розумів, навіщо той килим взагалі потрібен. Виглядало трохи пафосно на смак Фелікса, але зараз було байдуже. Потрібна кімната знайшлась майже одразу. Двері до неї були відчинені і на темний килим падала смужка приглушеного світла. Фелікс поправив комір на футболці і ступив до кімнати, закриваючи двері. Одразу стало тихо, музику з головного залу було майже не чути.
Він стояв посеред кімнати, спиною до Фелікса і відпивав зі свого келиха. Весь у чорному, стрункий і високий, він повільно повернувся до Лі і знову посміхнувся. Стримано, легко, але спокусливо. Чорні очі чоловіка блукали по його обличчю, спокійні, злегка прищурені, вони вивчали всього Фелікса, з голови до ніг, змушуючи ніяковіти. Коли їх погляди зустрілись, серце Лікса зайшлось галопом, а низ живота звело приємним спазмом. Ось воно, те, чого він так чекав. Відчуття, ніби метелики в животі влаштували карнавал від одного лише погляду цього вродливого чоловіка. Він відставив келих на стіл, плавно обійшов хлопця, почулося клацання замка в дверях, а потім його долоні лягли на плечі Фелікса.
— Я весь вечір спостерігав за тобою, – сказав він біля вуха Лі і його голос оксамитом розлився по тілу, змушуючи короткі волоски встати дибки на потилиці. – Не можна бути таким спокусливим, – долоні м’яко пройшлись по плечах і передпліччях Фелікса, перемістившись на талію і притискаючи до міцного тіла.
— Можу сказати про тебе те саме. Але хіба не через це ми тут? – низько пробасив Лі, без погляду знаючи, який ефект несподіванки створював дисонанс між його зовнішністю і голосом. Довгі пальці сильніше стиснулись на талії і розвернули його обличчям до співрозмовника. Фелікс знову вперся руками у груди, сховані під чорним шовком, і повів вище, вкладаючи долоні на плечі незнайомця.
— Маєш рацію, – він притягнув хлопця ближче і Фелікс відчув стегном тверде збудження під чорними брюками. – Можна? – чоловік наблизився, залишаючи між їх обличчями лічені сантиметри.
Фелікс кивнув і сам скоротив безглузду відстань, накриваючи пухкі, ідеальні губи своїми. Електричні розряди пройшли тілом, коли ніжні на дотик губи жадібно впились у губи Лікса, а язик гаряче мазнув по ним. Фелікс розкрив рот ширше, впускаючи, і гарячий язик обвів його. Фелікс натурально плавився від доторків на своєму тілі. Серце прискорилось, дихати ставало важче. Він запустив пальці у темне шовковисте волосся чоловіка, притягуючи ближче, буквально бажаючи з’єднатись з ним тілами. Було суцільним божевіллям відчувати так багато поруч з людиною, яку зустрів вперше. Але цей чоловік саме зводив з розуму, руками, що нахабно блукали під футболкою, губами і язиком.
Фелікс не помітив, як вони опинились біля дивану, але зрозумів це, коли відчув, що його тягнуть вниз. В ту ж мить він опинився зверху на стегнах незнайомця, обвиваючи його шию руками, і терся об його пах своїм, абсолютно вульгарно вигинаючи спину. Лікс відсторонився, хапаючи ротом повітря, і почав зповзати нижче, на підлогу, влаштовуючись між розведених ніг чоловіка. Він швидко розстібнув застібку на брюках і ривком стягнув їх разом з білизною. Брови незнайомця піднялись у подиві. Фелікс лише криво посміхнувся і опустив погляд вниз.
— Ну і куди тобі стільки?! – щоки Лікса запалали з новою силою, а очі розширились.
— Не лести мені, – тихенько засміявся чоловік. – Я менший, ніж тобі здається, – він провів великим пальцем під нижньою губою Фелікса, відтягуючи її вниз. – Відкрий ширше.
Фелікс слухняно відкрив рот ширше і опустив голову, накриваючи його член і обводячи головку гарячим язиком. Він не відводив погляду від чорних очей, що спостерігали за кожним рухом. Фелікс рухався швидше, широко мазав язиком по довжині, заводив за щоку. Чоловік доторкнувся до обличчя Фелікса, змазав слину з підборіддя і погладив великим пальцем по щоці, де випірав його член. На мить Феліксу здалось, що його очі почорніли ще більше. А потім він рвонув сильними руками Лікса на себе за плечі і усадив назад на свої стегна, жадібно впиваючись у губи. Чіпкі пальці розстібнули джинси, звільняючи член Фелікса від тугого одягу, і широко провели долонею по всій довжині. Фелікс низько простогнав. Вільну руку чоловік просунув під пояс білизни, стиснув сідницю, відводячи її в сторону, і мазнув пальцем по напруженому кільцю м’язів. Фелікс подавився повітрям.
— Почекай, почекай, – він вперся долонями в груди незнайомця. – Я ще не… Ще… Не розраховував сьогодні… – щоки знову опалило багрянцем.
— У тебе не було повноцінного сексу? – здогадливо спитав чоловік хрипло і його рука завмерла на місці. Фелікс ніяково мотнув головою, опустивши очі. – Нічого страшного. Секс не обов’язково має бути саме таким, – він торкнувся підборіддя Фелікса, стираючи залишки слини і повертаючи його обличчя до себе. – Подивись на мене, – Фелікс покірно підвів погляд. – Знаєш, я б кінчив лише від одних твоїх рухів на танцполі, якби ти продовжив танцювати. Але мені пощастило і таке чудо зараз сидить на мені. І мені зараз натурально знесе дах, якщо ти продовжиш так стискати мої груди. Я б хотів показати тобі дещо, що не гірше сексу. Дозволиш?
Фелікс кивнув. Рука чоловіка опустилась між ними. Лікс слідкував за його рухами, за тим, як його долоня обхоплює одразу обидва їх члена, як притискає їх одне до одного і як ритмічно рухається. Фелікс важко видихнув і простогнав від задоволення. Так, це було нове відчуття, ще не випробуване раніше.
— Будь сонечком, додай трохи слини, – він виставив долоню перед обличчям Фелікса і хлопець покірно, розмашисто провів по ній язиком.
Феліксу здавалось, що від такої кількості почуттів можна віддати душу всім богам. Він опустив руку і поклав її зверху на руку незнайомця, стискаючи їх пульсуючу плоть міцніше. Багато часу не знадобилось. Вигляд обох затиснутих в долонях членів зносив дах і, надавивши сильніше, Фелікс з низьким стоном кінчив прямо у руку незнайомого чоловіка. Він теж не витримував і лише кілька рухів вистачило, щоб він наздогнав Фелікса.
— Шукав золото, знайшов діамант, – незнайомець важко дихаючи, розслаблено відкинув голову на спинку шкіряного дивану.
Фелікс трохи ніяково зліз зі стегон чоловіка і дихав так само важко. Він відійшов на крок, оцінюючи масштаб безладу.
— Подаси серветки зі столу?
Лікс взяв підставку з серветками і так само ніяково простягнув їх чоловіку. Незнайомець витягнув кілька тонких серветок, притягнув Фелікса до себе за руку. Обережно привів його в порядок, натягнув білизну, застібнув джинси і легко торкнувся губами плаского живота, піднявши футболку. Щік Фелікса в котрий раз торкнувся рум’янець. Потім він швидко привів до ладу себе, цокнув на пляму на сорочці, і встав з дивану, притягуючи Фелікса за талію до себе.
— Ти просто скарб, Феліксе, – видихнув він, цілуючи в шию.
— Що? Звідки ти знаєш моє ім’я?
— Інформація – моя найбільша влада, – загадково сказав він, не відпускаючи хлопця від себе.
— О… А можу я дізнатись твоє ім’я в такому випадку? – не розгубився Фелікс, довірливо підставляючи шию під ніжні поцілунки.
— Хьонджин. Мене звати Хьонджин.