Розділи
-
Колись, дуже давно, Чімін був зовсім іншою людиною — життєрадісним, ніжним хлопчиком. У нього був легкий характер, він багато сміявся, легко знаходив спільну мову з іншими дітьми. Мати не була дуже теплою жінкою, але йому вистачало доброти нянь, помічників, друзів. Єдиною людиною,…-
126,4 K • Completed
-
-
Морозна тиша огортала дахи палацу, колони, дерева у саду. Цього ранку пташки не співали, а може, подумала дівчина, вони відлетіли у теплі краї. Від цієї думки стало на диво самотньо. Маомао йшла знайомим шляхом до будинку пана Дзіньши — тихо, зосереджено, наче крокувала по канату…-
19,4 K • Completed
-
-
Лондон. Сучасність.Коли я зайшла до своєї кімнати, ледве втрималася на ногах і впала на ліжко, заплющивши очі. Моя кімната була моїм відображенням — стриманою, суворою й водночас наповненою тихим, майже байдужим шармом. Стіни, пофарбовані в темний графітовий відтінок, поглинали…
-
Ліс неподалік від Бухареста. 1960 рік. Веліса вже два роки не говорила ні з одним створінням, окрім жертв. Її голос почав забувати, як звучить спів. Світ — як кістка без м’яса. Лише ніч і кров. Вона стояла посеред лісу, босоніж, з волоссям, злиплим від дощу, з втомленими, заплаканими…
-
Лондон. Сучасність. Я почула чи то хрип, чи то стогін. Не бачила очей Сема, але точно знала — вони майже вилетіли з орбіт.— Що ти? Що ти робиш? Зупинись! Ти що, божевільна? — закричав він. Мені, звісно, байдуже. Я міцніше притиснулася до його шиї і ковтнула ще ковток свіжої крові. Все…
-
1688 рік. Румунія. Дрегешань. Сонце ховалося за далекими верхівками дерев, фарбуючи небо у відтінок запеченої крові. Веліса тримала в руці останній плід Мір’Арана — світло-червоний, пульсуючий, немов серце. Його смак завжди нагадував: ви можете виживати, не вбиваючи. Так її вчив…
- Previous 1 … 87 88 89 … 1 352 Next
