Фанфіки
Додати фанфік | Додати розділ | Додати Оріджинал | Додати розділ до Оріджинала |
Фанфіки
6 925
Слова
23,9 M
Коментарі
9 335
Читання
82 d, 20 h
-
А потім — на екранах з’явилась моя мармиза. Прямо впритул. Крупним планом. Моя пика. Ну що? Будемо творити фігню? Чи день ще не настав?- 1,5 K • Вер 24, '25
- 1,2 K • Вер 28, '25
- 2,2 K • Жов 27, '25
-
-
-
Мене звати Тока Кришима. Мені вісімнадцять. Я живу в Місоті. Маленькому, тихому містечку, де час, здається, тече повільніше, ніж у будь-якому іншому місці. Це місто, де тиша звучить голосніше, ніж будь-які слова. Тут немає гучних клубів чи кінотеатрів, немає людних вулиць, залитих неоновими вогнями. Тут навіть вітер рухається повільно, ніби йому теж нікуди поспішати. Єдине місце, де відчуваєш, що світ може бути іншим, куди можна втекти від сірості буднів, озеро, яке всі називають «Блакитне око». Коли я дивлюся на нього, то думаю якщо придивитися достатньо довго, може, воно віддзеркалить небо, в якому я хотіла б жити. Його глибина мов таємниця, яку воно нікому не розкриває, навіть тим, хто приходить сюди щодня. Я живу з бабусею та дідусем, Аято та Кохаро Кришима. Наш двоповерховий будинок стоїть майже в центрі міста. На першому поверсі маленький магазин із дрібничками та гараж, на другому наш теплий дім, де завжди пахне свіжозавареним чаєм. Але так було не завжди. Колись ми мешкали в Токіо, у п’ятнадцятому кварталі, та одного дня через борги моєї матері нам довелося залишити все й переїхати сюди. Я пам’ятаю той день до дрібниць він змінив моє життя назавжди. Про батька я не знаю нічого. Мати залишилася в Токіо, будуючи своє життя без мене. На мій вісімнадцятий день народження вона подзвонила лише для того, щоб сказати, що я її найбільша помилка. Після цього я більше не чекаю дзвінків. Відтоді й до цього дня моїм світом були бабуся та дідусь. Вони дали мені все, що мали, і навіть більше. З повноліттям я отримала свободу, ту про яку багато хто мріє. Жити, як хочеш, гуляти з ким хочеш, ходити куди заманеться, залишатися в кого завгодно, повертатися тоді, коли заманеться. Але для мене ця свобода виявилася порожньою. Свобода… Чому ж вона така холодна? У мене є лише одна близька подруга, Інно. Вона працює й уже давно живе зі своїм хлопцем Брендоном, тож бачимося ми рідко. Коли я пишу їй: «Давай зустрінемося», вона відповідає «Не можу. Робота. Може, наступного тижня?» І цей «наступний тиждень» завжди десь попереду. Я навчаюся на фотографа. Моє навчання непостійне, більшість пар проходить онлайн, екзамени завжди перед канікулами, а решта занять займає лише кілька днів на тиждень. Інколи думаю, що екран монітора бачу частіше, ніж людей. Можливо, я теж перетворююсь на фотографію: статичну, без руху, без життя. І хоча я можу робити все, що заманеться, життя стало настільки безбарвним, що єдина моя справжня розвага це мотоцикл Kawasaki 250. Я купила його після зими, коли отримала права та назбирала гроші, працюючи в магазині. За свою роботу я отримую невелику зарплатню, але саме завдяки їй змогла здійснити цю мрію. Коли їду трасою, вітер б’є по тілу, і тоді мені здається, що я тікаю. Але від чого? Та навіть із мотоциклом дороги моїх днів залишаються самотніми. Іноді я зупиняюся посеред дороги, знімаю шолом і дивлюся вдалечінь. Немає з ким поділитися думками, немає тих, хто почув би мене до кінця. Іноді здається, що моє життя це безкрая траса, якою я їду сама, не знаючи, де зупинюся. Може, колись хтось поїде цією дорогою разом зі мною. А поки що тільки я, асфальт і нескінченний шум мотор. -
Вона колись сказала правду і покарала його вироком. Він повертається з помстою — холодною, точною, як стерильна кімната. Та що ближче він підбирається, то виразніше інше: помста лиш привід торкнутися того, кого він насправді ненавидить у собі. Вона вчиться не тікати від страху, а називати його поіменно; він — дивитися у власну темряву й не брехати, що це лише бруд на чужих руках. «Хлорка…- 1,3 K • Жов 12, '25
- 3,3 K • Жов 15, '25
- 1,2 K • Жов 15, '25
-
-
Знаєш, які з нас, носять титул найкращого брехуна в світі? Не знаєш? Тоді сідай зручніше на моє підвіконня, я загорну тебе в теплу ковдру, наллю смачного чаю і почну свою історію. Але пообіцяй, що будеш слухати уважно. Обіцяєш?- 1,0 K • Вер 7, '25
-
-
Гуляючи в садочку біля будинку Зоя заблукала і загубилася посеред невідомого простору. Те, що вона там знайшла, допомогло їй рухатися далі. -
Осінь. Така прекрасна пора. Опадає листя і немов ковдра зіткана з золота вкриває землю. Подмухав легкий вітерець який обвівав моє обличчя. На вулиці стояв саме вересень, перехідна пора між літом і осінню. Холодно ще не було але й спека вже ділась. Було тепло і затишно адже це останні деньки коли ще літо не повністю покинуло нас в цьому році. Люди як ті мурахи,… - Іноді краще не провокувати Аддамс, інакше погрози можуть перерости в дещо набагато цікавіше…
- 1,1 K • Сер 24, '25
-
- Минуло півстоліття з того часу, як світ ступив у нове тисячоліття — із вірою в прогрес, ілюзією миру та наївною впевненістю, що історія завершилась. Але історія не закінчується ніколи. Вона лише засинає, щоб потім прокинутися з новою силою.
- 3,3 K • Жов 16, '25
- 2,7 K • Жов 27, '25
-
-
Життя піддослідних у лабораторії “Ценг” — серед лікарів, що насправді є катами, роблячи операції без анестезії, — повне болю та відчаю. Це маленький комікс, що читається як манґа, про фрагмент життя номера 5. - 1 2 … 6 Далі
