Розділ 4: Холодна піца та гарячі суперечки

Портал відкрився в головному холі схованку черепашок, і з нього по одному виходили брати.

— Слухайте, а ми не ризикуємо, приносячи її речі у своє лігво? — запитав Раф, задумливо поглянувши на братів.

— Не хвилюйся, братику. За допомогою моїх технологій і магії Драксума та Майкі жодна технологія чи магія не зможе відстежити наше місцеперебування, — спокійно відповів Донні, дістаючи сумку Келлі зі свого панцира.

— Я все одно вважаю, що ми погано вчинили, не віддавши її, — буркнув Раф.

— Рафе, розслабся, — підійшов до нього Лео та обійняв за шию. — Донні лише перевірить речі, щоб ми краще розуміли, хто вона така. Ми ж не хочемо, щоб ще одна космічна потвора напала на нас?

Раф спохмурнів від слів брата. Його пробирали дрижаки, коли Лео згадував про Кренгів.

— Гаразд, ти маєш рацію. Краще бути обережними.

— Ось і добре. Тоді я йду в лабораторію. Краще не турбуйте мене, поки я не закінчу, — Донні пронизливо глянув на братів і пішов.

Час тягнувся повільно. Лабораторія була майже темною: лише біля робочого столу світилися голограмні екрани та підсвічування. Кожна клешня фіолетового працювала: тримала інструменти, перекладала їх, перебирала клавіші на клавіатурі.

Час від часу заходив Майкі, по кілька разів перепитуючи, чи закінчив брат і чи може він зробити за допомогою цих приладів ролики або скейт, що левітують. Раф також підходив, запитуючи, чи точно нічого не подасть сигнал і чи не вибухне щось із цього.

— А якщо там невиліковний вірус, який знищить усю планету? — питав Раф.

Фіолетовий лише виштовхував братів із кімнати.

Коли Донні вдалося отримати бажану тишу, він уважно почав досліджувати все — навіть сумку. Вона виявилася незвичайною, зробленою зі спеціального матеріалу, який не сканувався ні рентгенівськими, ні інфрачервоними променями. Пристрої вводили Донні ще більше в ступор.

— Це неможливо… — промовив він. — Я дивлюся на це вже годину, і в цьому немає жодного сенсу. Структура металу… вона не статична. Це взагалі метал?! Молекулярне зчеплення зі змінною щільністю. Вони створили матеріал, який адаптується до навколишнього середовища швидше, ніж мій процесор встигає зняти показники. Це… вражає.

Сильний удар обома руками. Донні нервово засміявся, різко встав, пройшовся уздовж столу і так само швидко сів, взявши один із пристроїв у руки.

— Але з погляду інженерної етики це злочин, — бурмотів він. — Хто це будував?! Яка хвора інопланетна істота вирішила подавати живлення через рідкі стазис-провідники?! Це порушує закони фізики Землі! Усі! Ньютон у труні зараз крутиться так швидко, що його можна було б використовувати як альтернативне джерело енергії! Вони не просто зробили пристрій — вони навмисно обрали найскладніший, найбезглуздіший шлях передачі енергії. Це як побудувати космічний корабель із піску та води і чекати, що він злетить. І найгірше… — Донні, потираючи скроні, зробив паузу, — найгірше те, що це працює. Я не маю жодного уявлення як. Це… дратує. Дуже сильно дратує.

— Награвся? — пролунав лінивий голос позаду.

Донні підскочив, ледь не змахнувши зі столу один із безцінних датчиків. У дверному отворі, недбало спираючись на одвірок, стояв Лео. Він крутив на пальці капелюх Келлі, дивлячись на брата з тією напівусмішкою, яка зазвичай передує черговій «геніальній» промові.

Побачивши, що це лише брат, Донні розслабився, хоча погляд залишався колючим.

— Я зайнятий. Чого тобі? — кинув він, повертаючись у крісло.

— Вирішив перевірити, чи ти ще не почав поклонятися цьому інопланетному брухту, — підійшов Лео ближче.

— Може, одразу до суті?

— Ненавиджу те, як добре ти мене знаєш, — Лео обережно поклав капелюх на стіл. Тканина, просякнута підсохлою кров’ю, виглядала чужорідною серед чистого металу лабораторії. — Хочу, щоб ти перевірив її ДНК. Треба знати точно: вона справді із Землі чи її легенда така ж фальшива, як твій оптимізм щодо розгадки цього заліза.

— Хмм… — очі Донні заблищали. — Гарна ідея. Заодно перевірю її на взаємодію з цими «ліками».

Він дістав колбу з яскраво-синьою рідиною.

— Ті самі «ліки», які вона випила в лігві? — уточнив Лео.

Донні кивнув, швидко провівши пальцями по сенсорній панелі. Голографічний екран спалахнув, розгортаючи складну схему біологічних процесів.

— Я б не називав це ліками, — обережно зазначив Донні, встановлюючи пробірку в аналізатор.

— Що ти маєш на увазі?

— Дивись сюди, — Донні показав на анімацію. Схематичне тіло людини спалахувало червоними зонами. — Коли вона отримує пошкодження, ця штука провокує потужний викид внутрішньої енергії. Регенерація прискорюється в десятки разів. Тріщини в кістках затягуються за хвилини.

— Хіба це не те, що їй зараз потрібно? — Лео склав руки на грудях.

— На перший погляд — так. Але ціна… жахлива, — Донні задумливо поглянув на графіки, що стрімко розпадалися. — Ця енергія не береться нізвідки. Вона виснажує ресурси клітин. Це як розганяти двигун до максимуму без мастила. Рано чи пізно він просто розплавиться. З часом ця штука її вб’є.

На обличчі Лео зникла будь-яка іронія. Його погляд став важким, зосередженим.

— Невже вона не знає про побічні ефекти?

— Не впевнений… — пробурмотів Донні. — Але якщо вона знає і все одно продовжує це пити…

— Значить, їй нічого втрачати, — завершив Лео.

Обидва брати відчували тривогу, намагаючись приховати її за професійною стриманістю. Та їхні роздуми перервав раптовий голос:

— Донні! Ти там ще не перетворився на робота? Ми з Кейсі принесли піцу! — до лабораторії енергійно зайшла Ейпріл, тримаючи стос коробок. За нею тінню йшов Кейсі.

— О, Лео, і ти тут? Нарада в розпалі? — запитала Ейпріл.

— Ми чули від Рафа і Майкі, що ви знайшли інопланетянку з космічним балакучим кораблем, — хмикнув Кейсі. — У Майкі багата фантазія, але щоб настільки…

Донні та Лео нервово перезирнулися.

— Взагалі-то він не так уже й перебільшив, — відповів Лео. — У нас навіть є пара її речей.

— Які ми технічно запозичили без дозволу, — вставив Донні, за що миттєво отримав ліктем у бік від Лео.

— Серйозно?! — Ейпріл підбігла до столу, розглядаючи гаджети. — Виглядає… дивно. І дуже небезпечно.

Кейсі підійшов ближче, поглядом ковзаючи по обладнанню, і раптом застиг на сумці. Чорне клеймо — гострий силует черепа трицератопса — наче випекло йому очі.

— Де ви це взяли? — хрипло запитав Кейсі, наче побачив монстра. — Ви зустріли одного з них? Ви принесли технологію Трицератонів у Нью-Йорк?!

— Гей, Кейс, спокійно, — зробив крок Лео, піднісши долоні. — Все під контролем.

— Нічого не під контролем! Ви не розумієте! — вигукнув Кейсі, мимоволі стискаючи руків’я ключки.

— Вона сказала, що її викрали, і вона просто втекла на їхньому кораблі, — пояснював Донні. — Вона — жертва обставин, мутант із Землі.

— І ви їй повірили? — істерично посміхнувся Кейсі. — Ніхто не тікає від Трицератонів «просто так», Лео! Вони вважали Землю сміттям, не вартим захисту від Кренгів. Вони дивляться на нас як на комах! Якщо у неї ці речі — вона Берсерк. Кожен пристрій прошитий під їхню ДНК. Це зброя монстрів!

— Берсерк? — втрутилася Ейпріл. — Це щось на кшталт інопланетних спецвійськ?

Кейсі трохи розслабив плечі, але погляд залишався диким.

— Це воїни, яких Трицератони виховують із дитинства. Вони забирають дітей з різних планет, ламають їх, тренують і випускають як гончаків шукати Кренгів. Берсерки фанатично вірні. Вони не знають жалю. Вони виконують накази до кінця… вони не люди. Вони — інструменти війни.

Кейсі міцно стиснув кулак. Ейпріл помітила на столі капелюх, просочений темною кров’ю.

— Це її? — тихо запитала вона. Донні похмуро кивнув. — Видно, що вона пройшла через пекло. Берсерк вона чи ні, але вона жива. Їй так само боляче. Може, спочатку варто зрозуміти, хто вона для нас: ворог чи союзник?

— Їм не можна довіряти! — Кейсі вибухнув, але Лео різко поклав йому руки на плечі.

— Кейсі, я почув тебе. Ми не випустимо її з поля зору, поки не дізнаємося правди. Зараз не час для паніки. Вона поранена і нікуди не втече.

— Її корабель — купа металобрухту, яка тримається на чесному слові, — додав Донні. — Вона ризикувала життям, щоб викрасти артефакт, без якого судно просто згасне. Вона прив’язана до цього міста міцніше, ніж ми думали.

— Це не заважає їй викликати підкріплення! — Кейсі роздратовано міряв лабораторію кроками.

— Щодо цього можеш притримати свій апокаліптичний запал, Кейсі, — поправив окуляри Донні. — Завдяки тому, що Лео підкинув їй жучок, я контролюю їхній ефір. Кожен сигнал інформації відстежую.

— І що? — Кейсі схрестив руки і недовірливо мружився.

— І — нічого. Повна радіотиша. Жодного писку в бік орбіти. Ми дали їй час натиснути на «тривожну кнопку», але вона мовчить. Проте я продовжуватиму сканувати фонові частоти. Якщо вона хоча б чхне в бік зірок, дізнаюся першим.

— Але я все одно вважаю, що… — почав Кейсі, але його перебив гучний кашель.

Біля входу стояв Раф, заповнюючи дверний отвір, поруч — Майкі, що тривожно переводив погляд з одного брата на іншого.

— У вас тут усе гаразд? — голос Рафа звучав глухо. — Бо ваші дебати чути навіть у найглухішому кутку лігва.

— Ага, ми думали, що ви викликаєте демонів, — додав Майкі, заглядаючи в коробку з піцою. — Вона вже майже охолола. А холодна піца — єдиний злочин, якого я не можу пробачити.

— Ми вирішуємо, що робити з Келлі, — коротко відповів Лео.

— Є якісь новини? — Раф підійшов ближче, погляд зупинився на голограмах Донні.

Лео переказав усе, що розповів Кейсі. У лабораторії стало тихо. Навіть Майкі перестав їсти, слухаючи про «Берсерків».

— Підсумовуючи все, що ми знаємо про загадкову гостю… — підсумувала Ейпріл. — Ми нічого не знаємо!

— І що в цьому хорошого? — роздратовано спитав Кейсі.

— А те, що якщо вона союзник, ми отримаємо перший ряд до таємниць Всесвіту! — сяяла Ейпріл. — Ми дізнаємося про позаземне життя, нові світи… І, можливо, у неї є технологія, здатна знищити Ключ Кренгів.

— Так! — вигукнув Майкі. — Ми зможемо подорожувати галактикою, як Джим Юпітер! Боротися зі злом у невагомості! Уявіть, як круто я виглядатиму в блискучому космічному шоломі!

— Ейпріл права, — Донні ігнорував космічні фантазії. — Я б із радістю покопирсався в нутрощах її корабля. Чи вона віддасть його добровільно, чи доведеться провести «адміністративне вилучення» — це буде… епічно!

Він зловісно потирав руки, наче вже обертав інопланетний двигун у голові.

— Але ми не можемо… — знову почав Кейсі, та Лео різко його перебив.

— Досить, Кейсі! — голос Лео вперше прозвучав різко. — Я розумію твій страх, але майбутнє вже інше. Потрібно розуміти, з чим маємо справу, а не боятися кожного шурхоту.

У лабораторії запала важка, незручна тиша.

— Гаразд, охолоньте всі, — втрутився Раф, підхопивши коробки. — Нехай Донні закінчує, а ми розігріємо піцу, поки вона ще їстівна.

Він підхопив коробки з їжею, наче щит.

— Нехай Донні закінчує свої дослідження, а потім ми якось вийдемо на зв’язок із цією Келлі. А зараз — ходімо розігріємо піцу, поки вона ще не стала на смак як підошва.

Команда почала виходити слідом за Рафом. Лео залишився стояти біля робочого столу Донні, проводжаючи друзів поглядом. Його очі затрималися на Кейсі — на обличчі того читалося таке глибоке розчарування, що Лео мимоволі зціпив зуби.

— Не хвилюйся за нього, — промовив Донні, не відриваючись від мікроскопа. — Він добрий хлопець, йому просто потрібен час… як і тобі.

— У тебе є якісь сумніви щодо моєї впевненості? — Лео миттю повернувся у свій звичний образ «веселуна». Він артистично випнув груди, впер руки в боки, наче позував для постера.

Донні повільно повернув голову і красномовно закотив очі.

— Ти знаєш, про що я, Леонардо.

— Ой, тільки давай без твого фірмового режиму «психотерапевта», — фиркнув Лео, намагаючись зберегти пафосний вигляд. — Тоді чого ти досі тут?

Лео важко видихнув, наче з нього випустили повітря. Весь його артистизм миттєво зник, поступившись місцем втомі.

— Просто… не забудь перевірити її кров, добре?

Донні нічого не відповів. Він лише мовчки підчепив капелюх дівчини механічною клешнею і занурився в роботу. Лео, зрозумівши, що аудієнцію закінчено, тихо розвернувся і вийшов із лабораторії.