Безликий №9

Я рухався за відчуттями. Стрибав з даху на дах. Був ранок, але людей, на диво не багато. З кожним кроком біль дедалі сильнішав. Це було дуже неприємно. То так відчуваються одержимі. Мене досі турбувало питання, чи вистою я проти нього? Допомога зайвою не була б. Але як залучити екзикуторів?

Маю ідею. Яка в місті найбільша церква? Я озирнувся, але нічого схожого на церкву не побачив, а тоді стрибнув у провулок. Мене не помітили. Я вийшов на дорогу. Людей не побільшало, але я помітив декількох і запитав дорогу. Мені з радістю пояснили куди йти. Найбільшою виявилася Столітня церква.

Я подякував і пішов як сказали. Вже на півшляху я побачив церкву. Величезна. Золоті куполи, декілька товстих веж. Витвір архітектурного мистецтва. Я став на будівлі проти церкви. В дворі стояло декілька служителів. Я створив кістку і кинув через дорогу. Вона привернула увагу парубків і вони глянули прямісінько на мене. Я демонстративно створив ще одну кістку. Їхні воплі було чутно через дорогу. Вони швидко побігли усередину. Увагу привернуто — місію виконано. А тепер тікати, поки мене не прибили. Відчуття болю стало слабшим, але я швидко віднайшов шлях.

…

Я стояв на околицях міста. Біля мене була лиш заправка і невеликий продуктовий. Далі йшло шоссе серед трав’янистих рівнин. Був би я в селі, тут би паслася скотина. Небо було ясним, деінде хмари. Біля дороги був великий знак про в’їзд у місто. Він був достатньо великий, аби за ним сховалася доросла людина в положенні стоячи. Відчуття йшло саме від нього. Якщо підійду надто близько, потраплю в зону досяжності. Треба його виманити. Я створив спис. Я не був олімпійським спортсменом, але за рахунок сили міг далеко його метнути. Вістря пробило знак, але не глибоко, тому зброя впала. Жодних ознаків присутності. Я підійшов дещо ближче і спробував ще раз в іншу точку. Спис увійшов глибше і лишився в знаці.

І тут з-за знака вверх стрибнула якась істота. Воно кинуло в мене дві чорні кулі. Я відскочив назад. Ядра вибухнули, вдарившись в землю. Хвиля торкнулася мене коли я ще був у повітрі. Це похутнило мою рівновагу, але я швидко її відновив. Приземлилося те створіння. Від вибуху куль ще не опустився пил. З тієї хмари на мене полетіла ціла черга тих куль. Я тікав від них, ухилявся, та вони були доволі швидкі і я з трудом уникав їх. Дідько! А про щит я не подумав. Треба було попрактикувати і їх створення. Я намагався атакувати у відповідь, кидав ножі у хмару, але, зважаючи на відсутність реакції, не влучав. Кулі припинилися, але в ту ж мить на мене рвонула та потвора. Міг би я спати — це б снилося мені в нічних жахіттях. То це такі одержимі? Я думав у людей просто темнішають очі і починаються судоми.

Його верхні руки були підняті. Він збирався бити зверху вниз. Я відскочив. Удар був схожий на атаку Чотирирукого, але сильніше. Хвиля відштовхнула мене на ще декілька сантиметрів. Він не вгавав. Прямі, знизу вверх, збоку, зверху вниз. Удари сипалися одним за одним. Його тіло було абсолютно непропорційним, але це йому не заважало. Він був спритніше за своїх посередників. В ближньому бою в мене шансів немає. Завдам ударів по очам і збільшу дистанцію. Тільки-но я створив по ножу у руці, як в одержимого в долонях нижніх рук з’явилися чорні кульки. Знову? Але замість пострілу самими кулями, з них вилетіли промені. Постріли лишень продірявили мій одяг, торсу то в мене нема, але потім в плече поцілив удар верхньою рукою. Його кулак розтрощив мені плече і декілька ребер. Я відлетів у бік, а рука впала десь по дорозі. Я став на коліна і підняв голову, тримаючись за своє пошкоджене плече. Чудовисько вже було переді мною.

—Хто твій покровитель?

—А з якого це я маю тобі відповідати?

—Не треба тут гратися у відданого. Ти не в тому становищі. Відповідай по-хорошому й уникнеш катувань.

—А сенс? Однаково в Пеклі за все воздасться.

—То така твоя відповідь?

Я мовчки кивнув.

—Що ж, тоді готуйся до тортур.

Він простягнув до мене нижні руки, але тут його тіло пробили стріли. По одній стирчало з верхніх долонь, дві були в голові і по стрілі в плечах.

-Ви— прогарчав одержимий.

Нижніми руками він вийняв стріли з верхній, а потім верхніми руками вийняв стріли з голови.

-Не заважайте мені. Я заберу цього виродка й одразу ж піду,— не повертаючись до стрільців промовив він.

-Ми не дозволимо тобі забрати цього виродка. Він наш союзник,— це був голос Люльки.

Тепер одержимий повернув голову. За його величезною тушею я не бачив Люльку, але бачив інших екзикутрів. Хтось перезаряджав арбалет, хтось зробив постріл з лука, який був відбитий одержемим. Інші вже стрімко наближалися до демона оголивши зброю.

Демон вдарив ногою мені в шию і тим самим обезголовив мене. Моя голова відкотилася десь на метр від тіла, яке він додатково ще пошкодив ногою.

—Ну нападайте, виродки!!