Глава 5 – День народження Майкла

Ранок вересня 1983 року. Майкл спить на своєму ліжку. Волосся розкуйовджене. Сьогодні його день народження, про який, скоріш за все, він сам і забув. В кімнату світить ранкове сонце. Видно пил у повітрі. Двері тихо прочиняються. Чутно маленькі і тихі кроки і… БАМ. На нього стрибає Елізабет. Майкл здригається.

– Майкл!! –  викрикує Елізабет, лежачи на браті.

– Ліза, ти нормальна взагалі? –  обурено каже Майкл, ще не до кінця прокинувшись. Елізабет хихикає.

– З днем народження, братику! –  вона простягає йому паперову відкритку. Майкл привстає на ліжку і напіввідкритими очима дивиться на її відкритку. Він бере її в руки.

– Сьогодні що… аа… пф, –  Майкл тихо промовляє сонним голосом, згадуючи, що у нього день народження. Він розкриває відкритку, а всередині був малюнок, де намальована Елізабет, Еван і він. Зверху посередині напис «З днем народження!» Майкл посміхається куточком губ.

– Дякую, сестро, –  каже він спокійним і м’яким голосом. Елізабет сидить біля нього, волосся розсипається по плечах. Вона сяє. Не нервово. Не вимушено. Просто щиро.

– Я сама робила! Еван допоміг написати текст, бо я не вмію, – Вона знову падає поруч з ним на ліжко і починає роздивлятися малюнок разом з ним.

– Дивись, це ти. Я намалювала тебе найвищим.

– Дякую за точність, –  бурмоче він.

– А це я. А це Еван. А тут… –  вона на секунду вагається.  –  А тата я не малювала.  –  Майкл піднімає брову.

– Чого це? –  вона знизує плечима.

– Бо це твій день. Не його, –  сказала вона просто. Без підтексту. Але Майкл дивиться на неї трохи довше, ніж треба.

– Справедливо, –  вона різко підстрибує.

– До речі! Я вчора заходила в кабінет тата.

– Мм? –  Майкл завмер.

– Там на столі були креслення. Такі цікаві. Там якась червона сукня намальована. Цікаво, це новий аніматронік, так?

– Ліза, навіщо ти туди ходила? –  його голос став нижчим.

– Нууу… –  Ліза посміхається.  –  двері були відчинені і мені стало цікаво, чим там займається батько.  –  Майкл напружується.

– Ліза, не можна туди заходити. Почула мене? –  він перестав жартувати. Його пальці сильніше стиснули листівку.

– Чому це? Ти ж ходиш. Я бачила, –  наївно каже Елізабет. Майкл на мить завмер.

– Я сказав не можна. І щоб батько про це не знав, зрозуміла? –  Майкл дивиться їй прямо в очі.

– А чому ти тоді ходиш туди? –  Елізабет дивиться на нього. Майкл на мить замовк.

– Так треба. Давай закривати цю тему, Ліз. Не ходи туди більше і не говори про це, –  каже Майкл, відвертаючи погляд. Елізабет надуває губу і встає з ліжка.

– Та чому?! –  Елізабет дратується.  –  Ти як старий дід! Мм!  –  вона швидким кроком іде до виходу і зачиняє двері без стуку. Майкл зітхає і опускає погляд на відкритку.

 

 

Майкл виходить на кухню. Там стоїть Вільям уже одягнений у костюм. Він озирається на Майкла зі спокійно-холодним поглядом. Майкл намагається уникати прямого погляду. Вільям усміхається куточком губ.

– Майку, сьогодні відмічаємо твій день народження в ресторані, –  Вільям дивиться на нього.  –  Свято почнеться о 12:00 після півдня, тож починай збиратися.  –  він знову відвертається. Майкл подивився на батька з шоком: «Це що, турбота? Любов? Він мене любить? Не може бути…» У нього змішані почуття.

– Добре, батьку… дякую, –  Майкл опускає погляд і не знає, чи йому радіти чи очікувати на цій вечірці пастку. Він пішов в свою кімнату і на шляху в коридорі йому зустрічається Еван. Він ледь здригається. Не очікував так різко його побачити.

– Ой, Майку… хє, –  Еван ніяково усміхається і тримає щось за спиною руками,  –  я тобі тут подарунок зробив. Сподіваюсь, тобі сподобається.  –  Еван сором’язливо відводить погляд і зі спини він дістає маленьку фігуру із конструктора у вигляді піксельного Майкла. Трохи незграбна. Але з любов’ю.  –  З днем народження, бро,  –  Майкл на мить замовк. Дивиться на цю фігурку. Бере її в руки і розглядає. На його обличчі з’являється легка усмішка.

– Дякую, малий. Це… мило, –  Майкл каже злегка приголомшлено, оскільки він взагалі не очікував якісь привітання від своєї родини. А тут і подарунки і вечірка.

– Тобі подобається? –  питається Еван, злегка переживаючи.

– Подобається-подобається, –  Майкл усміхається,  –  тільки не нюняй.  –  Він потріпав його волосся. Еван тихо посміявся.

 

 

В ресторані

      Майкл з малими прийшов до ресторану. Вони сіли за один зі столів. В залі вже була метушня, гелієві кульки, конфетті. Майкл сидів з ліктем на столі між Еваном і Елізабет. Еван як зазвичай тримав в руках свого Фредбера. Елізабет сиділа і гойдала ногами. Не могла спокійно сидіти.

– Майку, можна я піду в ігрову? –  питає Елізабет повна енергії. Майкл легенько озирнувся на неї.

– Іди, тільки недовго, –  його голос спокійний і з ноткою серйозності. Елізабет посміхається і біжить до інших дітей. Еван проводжає її поглядом і злегка стискає свою іграшку. Майкл кидає на нього погляд.

– Не хочеш з нею?

– Я… –  Еван подивився на нього. Сумно опустив погляд і обережно притиснувся до нього,  –  Ні, я не хочу.

Майкл відчуває його маленьку голову на своїх грудях і відчуває, що він досі чогось боїться, але не каже про це. Він усвідомлює це і його це трохи насторожує. У нього знову виникає внутрішнє почуття провини, бо він колись був співучасником його минулої травми. Він поклав руку на його плечі і просто мовчки спостерігає за всім в ресторані: за дітьми, за аніматроніками, за гостями ресторану. Сказати обом нічого.

Раптом позаду Майкла ледь чутні кроки. І хтось зі спини закриває очі Майкла прохолодними руками.

– Вгадай, хто, –  чутно усмішку. Майкл завмер.

– Хмм… Чарлі, ти? –  Руки відпускають очі і Чарлі обходить стілець. Посміхається.

– Вгадав, –  вона тихо хихикає,  –  я знаю, що у тебе сьогодні день народження, але я не знала, що подарувати, тож…  –  вона дістає з сумки невелику коробку і дає Майклу.  –  Сподіваюсь, він тобі сподобається.

Майкл бере коробку. Дивиться. Починає розпаковувати. Еван спостерігає з інтересом. Всередині невелика ретро портативна ігрова консоль з різними піксельними іграми у стилі brick синього кольору. Майкл злегка відкрив рот.

– Чарлі, ти серйозно?.. –  вона злегка нервується, бо не розуміє, чи це засудження чи радість.  –  це чудовий подарунок…

– Вітаю з днем народження, Майк, –  Чарлі посміхається, радіючи, що йому сподобався подарунок. Він одразу намагається увімкнути її і спробувати пограти. Еван дивиться на це з таким захватом, ніби Майку подарували не іграшку, а машину.

– Дякую, –  тихо каже Майкл і нарешті він щиро радіє.

– Слухай, Майк… а ти будеш давати мені іноді пограти? –  тихо каже Еван.

– Ну, я ще подумаю над цим, плаксо, –  відповідає Майкл з хитрою усмішкою, починаючи вже в щось грати.

– Майкл, ну будь ласка, –  Еван дивиться на нього великими очима. Шарлотта нервово усміхається.

– Будь ласка, тільки не сваріться через цю іграшку, гаразд?

 

Поки хлопці грають Шарлотта озирається по сторонам і шукає очима Елізабет. Вона помічає, як та прямує в коридор з кабінетами для персоналу, в які заборонено ходити всім, і вона одразу розуміє, що це може погано закінчитися. Вона швидко біжить до неї. Елізабет бачить кабінет Вільяма. Двері трохи прочинені. Вона повільно прямує до нього, ніби під гіпнозом.

– Ліза, стій! –  вигукує Чарлі, швидко підбігає до неї і хапає за руку.  –  Туди не можна. Ходімо назад.

– Гей, що ти тут робиш? –  Елізабет обурено озирається на неї.  –  Я просто хочу подивитися. Я нічого не чіпатиму,  –  вона намагається вирвати руку.

– Ні. Будь ласка, просто ходімо звідси. Твої брати переживають, –  Чарлі не відпускає її руку, ледь не починає панікувати. Елізабет озирається на кабінет батька.

– Ходімо, –  тихо каже Чарлі і починає тягнути її. Елізабет перестала опиратися, хоча вона досі горіла бажанням. Вони приходять до хлопців. Майкл дав іграшку Евану.

– Де ти була, Чарлі? –  Майкл озирається на дівчат. Чарлі трохи нервується, але не хоче говорити всю правду.

– Я… шукала Лізу.

Вони підсаджуються до них. Елізабет виглядає ображеною. Вона схрестила руки на грудях і надула губу.

 

Настає 12-та година. Музика вмикається на фоні. Свято починається. Вільям виходить зі свого кабінету з якоюсь невеликою коробкою. Він підходить до столу, де сидять діти.

– Доброго дня, –  тихо каже Чарлі, звертаючись до Вільяма. Той на мить на неї подивився, але промовчав. Не тому що не почув, а просто не поважає її. Вона відчула себе трохи ніяково. Він ставить коробку і підсовує її ближче до Майкла. Той шокований.

– Вітаю, Майк, –  Вільям каже без усмішки, хоча це звучало доброзичливо з його боку. Майкл боїться щось сказати, тож він просто мовчки відкриває коробку. Всередині нова маска Фоксі. У нього очі стали круглі.

– Батьку, це справді… –  він підняв погляд на нього. Голос запинається.

– Так. Твоя минула маска зламалась, тож я тобі зробив нову. Я пам’ятаю, що ти любиш Фоксі, –  Вільям спокійно дивиться на нього, ніби їхнього іншого життя в майстерні не існує. Грає роль «хорошого батька» перед іншими. Майкл розглядає маску із захопленням. Еван трошки відсунувся від нього і стиснув ведмедя. Майкл це помітив і тому відклав маску вбік.

– Дякую, –  Майкл сказав тихо. Вільям кивнув. В цей момент офіціант приносить на стіл піцу. Елізабет перша на неї накинулась.

– Піца!

– Святкуйте. Я піду по справи, –  Вільям розвертається і йде в свій кабінет. Елізабет вже жує піцу. Шарлотта задумливо дивиться на Майкла і трохи наближається до нього.

– Ти ж не будеш її надягати, так? –  майже пошепки каже Чарлі. Майкл дивиться кудись прямо, не на неї. Жує піцу і думає над відповіддю.

– Ні, –  лунає тихо. У Чарлі ніби ком з душі спав після відповіді. Вона трохи соромиться, але все-таки бере шматочок піци.

 

У «Закусочній Сімейства Фредбера» було шумно. Дитячи сміх, дзенькіт посуду, музика аніматроніків. Типовий день. Типовий фон для фальшивого «свята». Майкл сидів біля столу з тортом. Елізабет щось тараторила з Чарлі, Еван тихо сидів за столом, ковиряючи серветку. Раптом двері відчиняються. Дівчата бачать і насторожуються. Еван відвертається. Майкл навіть не обертається. Голос він упізнав одразу.

– Що це тут? Невже іменинник? –  Тайлер, колишній друг. Сміх. Ще двоє за спиною.  –  Чому не запросив, Майк? Образився?  –  Майкл мовчить. Погляд вниз. Кулак під столом повільно стискається.

– Ми думали, ми тобі набридли. Знаєш. Хочеш нового життя. Нових друзів. Міг хоч слово сказати. О, стоп… –  Брайан оглядає молодших.  –  Це ті твої «нові друзяки»?

– Може, він тепер з малечею тусується, –  Метт хмикає. Елізабет зиркає на них.

– Йдіть звідси.

– Ого, яка захисниця, –  Тайлер нахиляється ближче.  –  Це ж та сама, так? Ти заради них нас кинув?

Майкл нарешті піднімає очі. Порожній, холодний погляд.

– Ідіть, –  спокійно. Без крику.

– А що таке? –  Метт посміхається.  –  Ми просто згадали старі часи. Пам’ятаєш, як весело було?  –  Тиша.  –  А твій брат пам’ятає?

Еван здригається.

– Ми ж нічого такого не зробили, правда? Просто пожартували, –  додає Брайан. Хлопці помічають маску Фоксі поруч з Майклом. Тайлер посміхається.

– О, я бачу, ти ще розважаєшся, –  Тайлер, Метт і Брайан дістають зі спин ті самі маски класичних аніматроніків, в яких вони були на день народження Евана.  –  Ми їх зберегли. Ну ж бо, Майку, гайда знову розважатися, як колись.

– Майкл… –  Еван стикає рукав Майкла. Майкл стискає кулак під столом до такої степені, що кістки біліють.

– О, диви, зараз заплаче, –  хмикає Брайан.  –  Ти що, досі боїшся? Це ж просто аніматроніки.  –  Еван ковтає повітря. Очі скляні. Нижня губа тремтить. Елізабет різко встає.

– Замовкніть!

– А ти що зробиш? –  Тайлер сміється.  –  Покличеш тата?  –  Брайан піднімає маску Чіки до свого обличчя, щоб Еван побачив.  –  Ой, дивись, зараз заплаче,  –  Тайлер киває на Евана. І Еван справді не витримує. Сльози котяться, він тихо схлипує. Майкл різко встає.

– Я сказав ідіть!

– А якщо ні? –  Шарлотта не витримує. Вона встає і стає між хуліганами і столом з дітьми Афтонів.

– Досить, –  її голос рівний, але серйозний.  –  Ви поводитесь огидно.  –   Хлопці на секунду завмирають.

– Ти що, їхній особистий захисник? –  Метт скривлюється.

– Ви вже все сказали. Він не хоче бути з вами. Йдіть, –  повторює вона.

– Не вказуй нам, –  Тайлер різко, майже несвідомо, вдаряє її рукою в обличчя і та відкидається вбік і хапається руками за щоку. Це була остання крапля. Майкл не пам’ятає, як опиняється ближче. Удар. Стілець летіть убік. Він розбив губу Тайлеру.

– Ти здурів?!

Хтось хапає його за светр, штовхають у  стіл. Торт падає на підлогу. Удар у живіт. Повітря вибиває. Він все одно кидається знову. Завдав комусь удар в плече. Навмання. Різко. Жорстко. Потім отримує удар в обличчя. Ще один. Троє на одного. Еван плаче, а Елізабет швидко підривається і в істериці біжить до батька.

– Тато!

Шарлотта завмерла. Страх агресії знову її скував. Майкл падає на холодну підлогу. Його ще кілька разів вдарили ногами.

– Псих, –  каже Тайлер, витираючи кулаком кров з губи. Майкл дивиться вниз. Дихання рване.

– Ходімо звідси, пацани, подалі від цього чокнутого, –  каже Тайлер і кроки почали віддалятися. Майкл ще кілька секунд лежить, дивлячись просто в підлогу. Елізабет тягне Вільяма за руку. Сльози з очей. Він кидає холодний погляд на Майкла і на виходячих із ресторану хуліганів. Він насупився. Шарлотта підбігла до Майкла і присіла поруч.

– Майку, ти в порядку? –  стурбовано питає Шарлотта і торкається його плеча. У нього розбита губа. Біль в руці і животі. Майкл видихає. Мовчить кілька секунд.

– Я в нормі, –  він піднімає погляд на неї.  –  Ти як? Сильно боляче?

– Ні, це неважливо. Тобі потрібна допомога більше. Ходімо, –  вона взяла його за руку і допомагає встати. Елізабет тягне батька за руку, але той не підходить ближче і просто спостерігає за сценою на відстані в тіні. Деякі дорослі теж намагались допомогти Майклу і надали медичну допомогу. Поставили стіл на місце і принесли новий торт, та все ж святкувати вже не хотілося. Майкл навіть не сідав за стіл. Він вийшов із ресторану і сів кудись на асфальт біля ресторану. Шарлотта, як і завжди, пішла за ним. Вона бачить його і сіла поруч. Його руки тремтять і голову опущена.

– Не проти? –  тихо питає Шарлотта. Майкл важко видихає.

– Я можу піти, якщо ти не хочеш, –  вона трохи нервується.

– Ні, ні, я просто… втомився. Я втомився від всього цього лайна. Я ненавиджу своє життя. Я… –  він зупиняється, прикриваючи обличчя руками, бо усвідомив, що заводиться і може сказати зайве. Чарлі слухає його і її плечі напружуються. Вона замовкла на кілька секунд.

– Майкл, що відбувається..? –  Чарлі каже тихим голосом, обережно наближаючись до нього. Він знову мовчить. Вільям тайком підглядає за ними із-за кута в тіні.

– Я… *зітхає* мій батько… заборонив спілкуватися з друзями після того дня і … тільки нікому, будь ласка… він погрожує мені і змушує мене будувати аніматроніка,  –  Пауза.  –  часто може мене бити…  –  його голос ламається і тремтить. Він не хотів це говорити комусь, але не стримався. Занадто вже втомився тримати все в собі. Чарлі завмирає, почувши правду. Очі круглі.

– Майк… –  тихо,  –  чому ти мовчав весь цей час..?

– Бо тато заборонив, –  голос Майкла тремтить. Шарлотта підсаджується ближче і кладе руку на його плече. Він трохи здригнувся.

– Ходімо скажемо про це в якусь службу, бо це ненормально. Або хоча б моєму батьку, –  Майкл різко відсахується. Вільяму було достатньо почути цих слів, щоб зробити свої висновки. Він видаляється звідти.

– Ні! Чарлі, прошу! Про це ніхто не має знати! –  благальним і панічним голосом відповідає Майкл. Він вже сто разів пошкодував, що сказав про це. Він не може втримати дихання. Чарлі дивиться налякано.

– Невже Вільям настільки жорстоко з ним поводиться, що він боїться про це говорити..? Я це так не залишу…

– Гаразд… –  вона відводить погляд.  –  але все одно, Майк, про це не можна мовчати,  –  вона знову дивиться на нього. Майкл стискає свою голову. Пальці не слухаються.

– Не можна говорити, не можна, не можна… –  повторює він тихо, як заїжджена плівка. Чарлі підсаджується ближче і обіймає його. У Майкла починають текти сльози. Чарлі притискає його до себе і тре його спину. У Майкла тремтять плечі. Він не знає, куди діти цю паніку.

 

Пізніше того дня (вечір)

Чарлі залишилась в ресторані, поки Майкл відводив Елізабет додому, бо вона в істериці. Шарлотта чекала свого батька, щоб розповісти йому ситуацію з Майклом, але сьогодні він затримувався на роботі. В ресторані також лишився Еван, оскільки він десь тут загубив свого Фредбера і хотів його знайти. Він знав, що батько досі на роботі в своєму кабінеті, тому був упевнений, що він не один, а Майкл пізніше за ним прийде. Аніматроніки Фредбер і Спрінг Бонні вже потроху закінчували свою активність. День підходить до кінця. В ігровій досі розважалися діти, хоча було вже не так багато. Серед них була Кессіді. Вечір не обіцяв бути спокійним.