1995 Results with the "Романтика" genre
- Фанфік
Чеджудо та квітка
У світі, де не існує гри і життя Кан Се Бьок та Чі Йон складається добре, вони, зрештою, відвідують острів Чеджудо, де можуть відпочити, лежачи серед фіолетових квітів і милуючись одна одною.- 1.3 K • Jan 12, '25
-
- Фанфік
До краплі
— Окей, професоре, у мене немає часу, щоб вислухати лекцію про небезпеку гарячих напоїв у коридорах. — Юнак витягнув з кишені зім’ятий клаптик паперу, швидко щось накарлякав і всунув Нанамі в руку.- 471 • Mar 23, '25
-
- Фелікс вийшов на балкон готельного номера. Сонце піднялося досить високо, але ще не набрало сили і не пекло нещадно. Він сів у шезлонг. Під готелем знову чатували фанати. Телефон на скляному столику завібрував. Лікс подивився на екран: Хан: Привіт, сонько. Хочеш з нами на пляж? Йонбок: Із задоволенням… Хан: Чекаю тебе у холі за 10 хвилин. Йонбок: Ок. Хан: Мінхо питає чи ти не бачив сьогодні Хьонджина? Фелікс посміхнувся, читаючи останнє повідомлення. Піднявся і помахав фанатам. На що останні відреагували шаленими криками захвату. Лікс повернувся до номера, причинив двері балкону. Пройшов у глиб номера, присів на край ліжка, з ніжністю глянув на хлопця, що так солодко спав у кублі із збитих простирадл.
-
- Фанфік
Почуття
Мене звати Тока Кришима. Мені вісімнадцять. Я живу в Місоті. Маленькому, тихому містечку, де час, здається, тече повільніше, ніж у будь-якому іншому місці. Це місто, де тиша звучить голосніше, ніж будь-які слова. Тут немає гучних клубів чи кінотеатрів, немає людних вулиць, залитих неоновими вогнями. Тут навіть вітер рухається повільно, ніби йому теж нікуди поспішати. Єдине місце, де відчуваєш, що світ може бути іншим, куди можна втекти від сірості буднів, озеро, яке всі називають «Блакитне око». Коли я дивлюся на нього, то думаю якщо придивитися достатньо довго, може, воно віддзеркалить небо, в якому я хотіла б жити. Його глибина мов таємниця, яку воно нікому не розкриває, навіть тим, хто приходить сюди щодня. Я живу з бабусею та дідусем, Аято та Кохаро Кришима. Наш двоповерховий будинок стоїть майже в центрі міста. На першому поверсі маленький магазин із дрібничками та гараж, на другому наш теплий дім, де завжди пахне свіжозавареним чаєм. Але так було не завжди. Колись ми мешкали в Токіо, у п’ятнадцятому кварталі, та одного дня через борги моєї матері нам довелося залишити все й переїхати сюди. Я пам’ятаю той день до дрібниць він змінив моє життя назавжди. Про батька я не знаю нічого. Мати залишилася в Токіо, будуючи своє життя без мене. На мій вісімнадцятий день народження вона подзвонила лише для того, щоб сказати, що я її найбільша помилка. Після цього я більше не чекаю дзвінків. Відтоді й до цього дня моїм світом були бабуся та дідусь. Вони дали мені все, що мали, і навіть більше. З повноліттям я отримала свободу, ту про яку багато хто мріє. Жити, як хочеш, гуляти з ким хочеш, ходити куди заманеться, залишатися в кого завгодно, повертатися тоді, коли заманеться. Але для мене ця свобода виявилася порожньою. Свобода… Чому ж вона така холодна? У мене є лише одна близька подруга, Інно. Вона працює й уже давно живе зі своїм хлопцем Брендоном, тож бачимося ми рідко. Коли я пишу їй: «Давай зустрінемося», вона відповідає «Не можу. Робота. Може, наступного тижня?» І цей «наступний тиждень» завжди десь попереду. Я навчаюся на фотографа. Моє навчання непостійне, більшість пар проходить онлайн, екзамени завжди перед канікулами, а решта занять займає лише кілька днів на тиждень. Інколи думаю, що екран монітора бачу частіше, ніж людей. Можливо, я теж перетворююсь на фотографію: статичну, без руху, без життя. І хоча я можу робити все, що заманеться, життя стало настільки безбарвним, що єдина моя справжня розвага це мотоцикл Kawasaki 250. Я купила його після зими, коли отримала права та назбирала гроші, працюючи в магазині. За свою роботу я отримую невелику зарплатню, але саме завдяки їй змогла здійснити цю мрію. Коли їду трасою, вітер б’є по тілу, і тоді мені здається, що я тікаю. Але від чого? Та навіть із мотоциклом дороги моїх днів залишаються самотніми. Іноді я зупиняюся посеред дороги, знімаю шолом і дивлюся вдалечінь. Немає з ким поділитися думками, немає тих, хто почув би мене до кінця. Іноді здається, що моє життя це безкрая траса, якою я їду сама, не знаючи, де зупинюся. Може, колись хтось поїде цією дорогою разом зі мною. А поки що тільки я, асфальт і нескінченний шум мотор. -
Цей фанфік є перекладом. Авторка: justgotowisharder Оригінал: https://archiveofourown.org/works/4305189/chapters/9757917 Пісня розділу : King by Years & Years - Ти не бачиш кольорів, коли слухаєш музику? Ні, Луї ніколи не бачив. - Луї, я клянусь! Я думав всі можуть це робити, але я думав… Очевидно не можуть. Я маю на…
-
13.2 K • Ongoing
-
-
Розділ
Дівчина
Дана робота є перекладом іншомовного твору, здійсненим за наявності дозволу від автора. Оригінал. Події даного твору відбуваються у всесвіті короткометрівки(?) Legend of Avatar Country: A Metal Odyssey. "Що б сказала твоя дівчина, якби знала, що ти зараз робиш?" Вони лежали на підлозі брудної…-
4.4 K • Ongoing
-
-
Розділ
Тиша
– Це – твій далекий родич, Аякс. Але наші родини повʼязує дещо більше, ніж кров – він син мого партнера. Тепер він твій брат. – Але він мені не рідний… Дитячий голос урвався дзвінким ляпасом. Щока хлопця наливалась кровʼю, та він не наважувався її розтерти, щоб вгамувати біль,…-
82.3 K • Completed
-
- Попередній 1 … 58 59 60 … 200 Далі