6. На повній швидкості в невідомість

Дом чекав. Минуло всього кілька годин, але… Він міг би прочекати ціле життя. Він бачив, як хитнулася машина, коли Браян повільно прокинувся. Дом пам’ятав це. Як виглядав Браян, потягуючись вранці. Як яскраво світило сонце, виблискуючи променями на блондинистих кучерях на світанку. Дом замислився, як він виглядатиме зараз, з дитиною у животі.

Прекрасним — була відповідь.

Двері відчинилися, і у Дома перехопило подих. Браян глянув на сяйливе сонце та примружив очі, тримаючи одну руку на злегка обвислому животі. Там його дитина. Браян потер свій випуклий животик і позіхнув. Він прикрив за собою двері й сперся на них.

— Браяне, — покликав Дом, намагаючись зберігати спокійний тон.

Він здригнувся, моментально прокинувшись, і вже за секунду пістолет цілив прямо в голову Дома.

— Доме? — проричав Браян.

Дом зробив крок уперед з піднятими руками. Браян відступив, притиснувшись спиною до машини.

— Назад. Доме. — Видавив він крізь стиснуті зуби.

— Добре, добре. — Дом відступив, тримаючи руки на видноті й не підвищуючи голос. — Дихай, Браяне. Заспокойся.

— Не кажи мені, що… — Браян у захисному жесті торкнувся живота. — Просто… — На обличчі мелькнула паніка, коли він глянув на машину позаду нього.

— Браяне. — Дом знову привернув його увагу, а потім повільно опустився на землю. — Я не нашкоджу тобі. Вінс не чекає за рогом чи щось таке. Я попросив Джессі відстежити твій номер, вибач. — Він сів на асфальт.

Браян мимоволі завив, досі цілячись пістолетом Дому в голову.

— Все добре. Ну ж бо, Брі. Ти ж знаєш, як влаштована ця сім’я. Думав, я не прийду шукати тебе? — умовляв його Дом. — Просто дай мені годину, не більше. Не вішай слухавку, не втікай, просто… просто залишся. Будь зі мною так, наче ми у гаражі. Просто залишся. Все гаразд.

— Не знаю, чи ти помічав, але мені ніколи не сиділося на одному місці, — пробурмотів Браян, опустивши приціл. — Ніколи.

Дом помітив, що його палець не на гачку. Він замислився, чи був взагалі.

— Помічав. Помічав більше, ніж ти собі уявляєш. Більшість людей не давали тобі причини залишитися. Ти пройшов крізь люте лайно, Браяне, і мені не потрібна фальшива історія, щоб це зрозуміти.

Браян фиркнув і повністю опустив пістолет.

— Але ти купився.

Дом видихнув.

— Всі мої інстинкти кричали довіритися тобі. Все звучало щиро. Може, я купився на те лайно, бо воно не надто відрізнялося від правди? Мабуть, то й була правда. — Дом зустрівся із ним очима. — Скажи, якщо я помиляюсь.

Браян сповз з машини й вмостився на землі, спершись на неї. Він відклав пістолет убік. Запобіжник досі на місці. Він виглядав таким втомленим, що Дому не терпілося обійняти його. Він не знав, куди вела ця дорога, але дідька лисого він втратить Браяна, йдучи нею.

— Ага. Не надто відрізнялося, — визнав Браян, відводячи погляд. — Ти згодовуєш людям більшу частину свого життя зі зміненими іменами, датами й часом. Ось що робить надійною історію для прикриття: тобі вірять, бо ти й сам віриш. Тому що вона не така вже й далека від істини.

— Ммм, — гмикнув Дом, спостерігаючи, як рука гладить розтягнуту футболку. — До речі про це, скільки малюку?

Браян сіпнувся і глянув на свій живіт, неначе забувши про нього.

— Ой. — Браян ледь посміхнувся. — Я. Ну. Ми. — Браян глянув йому в очі, щоб перевірити реакцію. — Ми напівдорозі, Доме. Двадцять третій тиждень.

Рука Дома смикнулася від бажання доторкнутися.

— А. Тож… напівдорозі. Попереду ще близько двадцяти тижнів. Якщо я хоч щось дізнався від Мії.

Браян кивнув і відвів погляд. Його рука потяглася до Дома. Він піймав її та наблизився до Браяна. Блакитні очі сором’язливо зустрілися з його, а їхні руки разом опустилися на кругленький живіт. Дом тремтливо видихнув.

— Матір божа, тут моя дитина, — пробурмотів він.

— У мене була та сама реакція, коли мені вперше сказали, — гмикнув Браян. — А потім я стукнув стелю машини.

Дом стиснув його руку.

— Що ж, більше так не роби. Гей, бешкетнику. — Дом лагідно потер животик.

Браян усміхнувся.

— Гадаю, це гарне ім’я. — Дом дивився, як гармонійно його рука лежала на вигині.

— Малюку подобається. Він рухається.

— Рухається. — Дом здивовано звів очі. — Ти відчуваєш… А я зможу?

— Ще ні, — засміявся Браян. — Потрібен час, щоб і ти зміг. Але я відчуваю.

— Ще ні, — повторив Дом, наче обіцянку.

Браян засміявся, і його очі заблищали.

— О боже, Брі. Не роби цього. — Дом усміхнувся, відчуваючи, як горять його власні очі.

Браян знову засміявся, і з його небесно-блакитних очей полилися сльози. Дом витер їх подушечкою пальця, хоча й сам відчував, що плаче. Браян потягнув його до себе. Він пригорнув світлу голову до свого підборіддя, і вони засміялися крізь сльози. Дом чіплявся за нього з дещо більшою силою, ніж треба, але він відчував, що Браян робив те саме.

Вони відскочили один від одного під звук сирен, коли на стоянку заїхала поліцейська машина. Вони шоковано блимали очима. Через мить сирени стихли, і з машини вилізла офіцерка. Вона виглядала так само вражено, як і вони. Браян шморгнув і витер носа.

— Ем. — Офіцерка затнулася. — Надійшов виклик, що хтось погрожує вагітному чоловіку. Тут все гаразд?

— О боже мій, — засміявся Браян, прикривши лице.

Дом усміхнувся і поклав руку йому на плече.

— Чисто технічно, це вагітний чоловік погрожував мені. Але так. Тобто так, у нас все добре.

— І у когось є ліцензія на зброю? — Вона кивнула на пістолет Браяна.

— Так, — кивнув Браян.

Він витягнув з кишені свій значок та розкрив. Вона взяла його, щоб перевірити.

З машини визирнув її напарник.

— Все гаразд? — спитав він. — З вами все в порядку, сер? — ввічливо запитав він Браяна.

— Тепер все добре, — відповів Браян, глянувши на Дома.

Дом тикнув його ліктем, намагаючись не посміхатися.

Офіцерка кивнула, віддавши значок.

— Гаразд. Вибачте за це, офіцере О’Коннер. Може, спробуєте у майбутньому не наставляти зброю на свого чоловіка?

Інший офіцер пирхнув.

— Зроблю все, що в моїх силах, але він так наривається, — засміявся Браян.

Вони всі розсміялися, після чого офіцери повернулися до машини. Вони відзвітували про незвичайну побутову сварку і поїхали геть. Дом піднявся та похитав головою. У нього шалене життя. Їм треба було визначитися, куди вони прямують. Браян не міг повернутися. Він знав кількох людей на східному узбережжі. Мексика?

— Доме.

— Так, Бі?

Браян відвернувся, почервонівши.

— Я не можу встати.

— Я допоможу, — радісно посміхнувся Дом.

Він допоміг йому підвестися та обійняв.

— Ти готовий до цього? — спитав Браян. — Буде ще більше.

Дом моргнув. Він майже чув недоказане «більше мене» у його тоні.

— Ага. Готовий. Добре бути поряд з тобою.

Браян зашарівся.

Дом засміявся.

— Господи, завдяки лише твоїй присутності весь клятий дім заспокоювався. Може, настала твоя черга влаштувати невеличкий хаос?