3. Одна нога на газі, бо щось не так

Було збіса рано, щоб взагалі існувати, але Браян піднявся під ледь чутне бурчання Дома. На щастя, він і далі спав. Що за чортівня. Сонце ще навіть не зійшло. Чому він прокинувся? Браян поплівся до ванної й позіхнув, поклавши руку на стійку.

І завмер з відвислою щелепою.

Боже милий. Він його бачив. Його чортів живіт майже висів. Він був відверто вагітним. О господи. Дом помітив? Чи хтось інший?

Він швиденько пробігся по пам’яті. Він не думав, що хтось помітив, але чорт забирай. Йому треба відігнати ті машини й вибиратися звідси. Зараз.

— Все гаразд? — долинув приглушений голос з ліжка.

Браян завмер, намагаючись закарбувати його голос у своїй пам’яті.

— Так. Рання зустріч.

— Ммм. Ясно.

— Я заїду в гараж, — сказав Браян, натягаючи штани поверх боксерів. Тісно.

— Нащо? — з-під ковдри показалася засмагла рука, шукаючи його.

Браян взяв її, видихнувши.

— Треба заспокоїтися.

— Треба компанія? — запропонував Дом, погладжуючи тильну сторону його руки. — Я встану. Або можеш сказати ні. Інколи гараж просто повинен бути порожнім. Я розумію.

Він стиснув руку і підніс до своїх губ.

— Я б хотів тиші. Дякую. Скоро повернусь.

Його серце хотіло вирватися з грудей.

Браян зайшов до магазину схвильований і одночасно сердитий. Чортів Дом, тупі крадіжки вантажівок, прокляті КОПИ.

Він зупинився. Завмер посеред гаража, до якого більше не повернеться. Бо він мусив так зробити. Обчистити сім’ю, а потім переїхати на інший бік країни. Або взагалі в іншу країну. Він міг би пригадати тисячу дрібниць. Він міг би пригадати, як Дом нагнув його над машиною, а ще той раз з наручниками на дивані.

Натомість його думки перетікають до Вінса, який кинув зім’яту ганчірку в Джессі, обидва так сильно сміялися, що не могли встояти. Він згадував Летті й Леона, які грали у відеогру на телику в кутку магазина, коли було нічим зайнятись. Як Мія зайшла у двері й кинула свої зошити на столик, злякавши всіх. За секунду він моргнув і побачив, як Дом дивився на нього з лежака під Шевроле.

Чорт забирай. Не реви, О’Коннере. Зберися.

Господи, йому не хотілося цього робити. Браян став навколішки біля машинної панелі та відкривав її, поки не побачив зв’язки ключів. Браян витріщився на них, ненавидячи сам факт їхнього існування. Обережно обгорнувши їх паперовими рушниками, щоб не шуміти, він поклав їх у кишеню жакета.

Двері магазину клацнули, коли хтось їх відімкнув. Браян квапливо засунув панель назад і перекотився на інший бік машини.

— Так, але серйозно. — Вінс, упізнав Браян.

Він завмер на місці, стараючись не видавати ні звука.

— Чуваче, так. Тачка — просто пушка. — О, чудово, ще й Леон з ним.

— Окей, але наступна фура принесе чималі грошенята, — сказав Вінс.

Думки Браяна різко спинилися. У нього ледь не завмерло серце. Вони говорили про рейди на вантажівки! У гаражі! У набитому ЖУЧКАМИ гаражі! Йому хотілося вирубити їх обох та залишити гнити! Чорт забирай!

— То коли, блін, вона буде в нас?

Браян глянув на гайковий ключ поряд із собою. Він не міг дозволити копам дізнатися про новий наліт на вантажівки, поки не перевезе машини! Надто багато доказів.

— Зараз гляну.

Чорт чорт чорт.

— Наступний…

Браян з силою копнув ключ. Той вдарився об землю з гуркотом, що розривав барабанні перетинки. Він почув тупіт ніг на доріжці, коли підбігли Вінс із Леоном. Він натяг сонливий вираз на лице.

— Якого біса ти тут робиш, шибенику? — Вінс виглядав стурбовано.

Браян моргнув кілька разів, наче тільки-но прокинувся.

— Ем. — Він похитав головою і спробував звестися. — У мене зустріч… — пробурмотів він. — І я не міг заснути. Тож я прийшов… — він махнув на машину і потер обличчя.

— Що ж, ти таки зміг поспати, — подражнився Вінс, вхопивши його за руку.

— Хай там як. Я казав, що наступний напівавтомат в GTA буде десь тут на мапі. — Леон вказав на свій телефон, але Вінс не оглянувся. — Ми, певно, зможемо розблокувати його в неділю.

Браяну хотілося плакати. Вони говорили про тупу відеогру. Увесь цей клятий час.

— Клас. Тож у неділю, — кивнув Вінс. — Йоу, Брі, давай. Підіймайся.

Вінс витягнув його. Прокляття, він навіть хвилювався за хлопця. Весь такий блідий і таке інше. Навіть коли він поставив Браяна на ноги, то не відпустив його руки. Браян похитнувся.

— Як ти взагалі умудрився заснути в гаражі? — засміявся Леон.

Браян розтер обличчя та мало не впав, потягнувшись за жакетом. Вінс невдоволено пробурчав і підняв його сам. Браян вдячно поплескав його по плечі.

— А взагалі о котрій там твоя зустріч? — спитав Вінс.

Браян глянув на годинник, і його очі розширилися.

— Твою ж!

У нього дійсно була запланована зустріч вранці. Він так перенервував, а тепер ще й запізнювався. Згрібши ключі, він помчав до дверей.

— Хочеш, хтось підкине тебе? — гукнув Вінс йому вслід.

Відповіді не було, але Леон хихикнув.

— Боже. Ти й справді приглядаєш за всіма, кого підбирає Дом, — подражнився він.

Вінс ляснув його по голові.

— Ага, ну, цей хлопець не слідкує за власним задом, тож доводиться мені. Якщо з ним щось трапиться, це розіб’є серце моєму брату.

— Ти сентиментальний шматок лайна.

Вінс та Леон штовхалися й кепкували з машин один одного на гоночній війні, поки у Вінса не задзвенів телефон.

— Що сталось, Ді?

Голос по той бік звучав схвильовано.

— Тягніть сюди свої зади, ми не відчинятимемо гараж. Нас от-от накриє шторм.

— Так. Примчимося за мить, — відповів Вінс.

— Чорт забирай! Я не хочу втрапити в шторм!

— Легше, Леоне. — Вінс схопив його за руку.

Леон смикнувся у його руках. Він ненавидів шторми. Ненавидів їх усією душею. Палко. Вінс посадив його на переднє сидіння, і вони виїхали на дорогу. Вінс віз Леона додому. Дом намагався додзвонитися до Мії в школу. Йому ще треба було набрати Джессі.

Браян пройшов у лікарню, де не ловив сигнал.