Розділ 3 – Дивний сон

Цієї ночі Йошікі бурчав і стогнав крізь сон. Його тіло поверталось із боку на бік. Ситуація справляла враження, що йому просто сниться нічне жахіття. Шкода, нікого не було поруч, щоб помітити, як частинка Хікару зливається з новим тілом.

*****

Перед очима була наче криваво-червона пелена, серед якої Йошікі нарешті нерозбірливо почав бачити, де опинився. Безкрайнє поле простягалось навколо. Поруч був силует, що за формою нагадував людину. По зросту і контурам зачіски Йошікі нарешті впізнав у ньому Хікару. Справжній вигляд монстра наблизився і тепер притискав Йошікі до дерева. Те, що виглядало як рука, сильно тиснуло йому на груди. Коли Йошікі здалося, що грудна клітина от-от зламається, він, міцно стиснувши зуби, видав болісний стогін і глянув униз. Те, що він через мить побачив, змусило душу крижаніти. “Рука” Хікару пройшла під шкіру і почала копирсатись всередині. Від цього відчуття підкосились ноги, і він сповз на землю, притискаючись до шорсткої кори.

Розум був у тумані, як при сильному жарі, який він, власне, і відчував. Йошікі не розумів, де знаходиться і що відбувається. Сильний мовчазний силует Хікару жахав його. Довго думати над цим не вийшло. “Рука”, що на той час протиснула всередину лише кілька пальців, ніби лоскочучи кістки та легені, тепер просунулась глибше.

— Ах! — Вирвалось із вуст Йошікі. Відчуття чогось прохолодного і неземного під шкірою доводило тіло до болісного екстазу. Він звивався та мружився. — М-м. Припини! Не треба, я зараз зійду з розуму. Я зараз помру!

Він лежав на землі та корчився, притиснений зверху тілом, що нарешті почало набувати форми, але чийого обличчя ще не було видно. Надзвичайна насолода змішалася з чимось такої ж міри бридким. Любов і страх переповнювали його. Тіло інстинктивно пручалося, але рука від цього тільки глибше проникала. Серце зробило два тривожні стуки, коли повністю сформована форма монстра поглянула на нього. Це вже не було тіло Хікару. Йошікі ніколи не бачив нічого подібного. Людська шкіра, риси обличчя, волосся — окремо все було звичайним, але разом збиралось у божественний образ. Вираз, що був на цьому обличчі, теж виражав дивні емоції, що поєднували жагу, сум, ніжність і ще щось неосяжне людським розумом.

Тіло Йошікі розслабилось і піддалось якраз у той момент, коли рука охопила його серце та душу. Безмежна хвиля відчуттів затопила його залишки свідомості. Рухи всередині тіла припинились, а відчуття чужинності під шкірою зникли. З очей почали струменіти сльози, і гарне тепле обличчя перед ними почало розмиватись.

— Хі-ка-ру… Я нарешті зрозумів…

То он, яка твоя любов. Не дивно, що ти не зміг виразити це словами. Такі неймовірні почуття не назвати одним словом.

— Дякую тобі, — прошепотів Йошікі зовсім слабко новому на вигляд створінню.

В останню мить свідомості він відчув дотик, що накрив його губи. Голос тихо прошепотів.

— Пробач мене, Йошікі, що завдав тобі болю. Так треба було…

Після цього з дивним стуком Хікару зник.

Це був… Поцілунок?

*****

Стук не дивлячись на це продовжувався. Він лунав цілу вічність, але насправді тривав кілька митей. Це Хікару легенько торохтів у двері. Почувся приємний голос.

— Йошікі, ти вже не спиш? Ходімо по морозиво, я таки-ий голодний.

— … — хлопець розплющив очі, але ще не міг говорити. Після такого сну важко було одразу прийти в себе.

— Йошікі, ти там? — Хікару не облишав спроб докричатись.

Юнак пробирався до дверей, тримаючись за все, що попадало під руки на його шляху. Голова гуділа, але жар уже спадав. Несвідомо Йошікі уже почав розуміти, що трапилось уночі. Рука безладно водила по шиї та під футболкою, але не знайшла навіть сліду “шматочка”. Паніка вже почала наростати, коли двері перед ним нарешті відчинились. Перед поглядом постав стурбований Хікару у звичному тілі. Від його вигляду тривога інстинктивно спала.

Побачивши стан Йошікі, той стурбовано почав щось говорити, але не встиг завершити, як довелось ловити непритомного хлопця. Міцні руки перенесли Йошікі назад на ліжко. Поруч Хікару обережно поставив на підлогу висушене за ніч взуття, що приніс із собою. Він збентежений став посеред кімнати і став чекати.

— Що ж це з тобою, Йошікі?

Хікару дійсно не відчув жодних змін ні у своєму, ні в його тілі. Душа виглядала як зазвичай, тільки була трохи бурхливішою звичайного. Зараз його не менше, ніж Йошікі, турбували дивні речі, накопичені за останній час. Той дивний чоловік із катаною і досі не розгадана до кінця таємниця його походження. Проте тепер він знав, що не залишиться з цим один. Поки думав, Йошікі вже прийшов до тями, всівся й запитав:

— Що трапилось?

— Та я й сам не знаю. Я відчинив двері, а ти впав прямо мені в руки, — промовив Хікару, потираючи шию.

— Все ще болить? — стурбовано промовив Йошікі.

— Угу, сьогодні чомусь сильніше. Гадаю, треба просто розім’ятись. Пішли поїмо, і я тобі такого кота покажу! Його місцеві Міцуру називають, бо він і справді товстенький, хе-хе.

— Угу, гаразд, ходімо. Я теж вже голодний.

*****

Два хлопці проходили повз невеличкі місцеві крамнички із закусками та сезонними товарами. Це містечко було аж незвично старим, але дуже жвавим. Звідусіль крамарі гукали та підзивали — рекламували свої товари. Хікару ніколи не чув про це селище, проте знав від пляжного торговця, що саме звідси до моря приходить той кіт. Він уважно видивлявся навколо, погляду було достатньо, щоб зрозуміти: затримуватись тут не варто.

Після сновидіння очі Йошікі затримувались на Хікару трохи довше звичайного, а всередині копирсалось неясне відчуття, яке прагнуло бути до нього трохи ближче звичайного. Щось у людській природі юнака почало непомітно змінюватись, а з ним і сприйняття. Саме тоді він неясно відчув, що з цим місцем щось не так.

Очі прагнули роздивитись усе навколо уважніше. Село було схоже на предмет в уяві: пробуєш роздивитись його детальніше, як він вислизає і у відповідь стає все більш розмитим. Хікару вже довго дивився кудись убік, погляд світився ледь помітним червоним. Йошікі вже хотів запитати його, чи не помітив він теж щось дивне.

— Йошікі, поглянь! Це той самий кіт. Дивись! Дивись! Він іде до мене. Як гадаєш, я йому сподобався?

— Ти казав, що не подобаєшся кішкам, гадаю, цього кота ти просто чимось зацікавив. Вже доїв своє морозиво?

— Ще ні, хочу трохи підгодувати Міцуру. — Хікару обережно підходив поближче. — Я знаю, що він ненажера, а я як порядний бог виконаю його бажання.

— В мене теж є одне бажання.

Чи можна взагалі його про таке просити?

— Правда? — Хікару аж відволікся від зосередженого полювання на пухнастика. Очі засяяли ще яскравіше.

— Правда, — обережно промовив Йошікі.

— Яке? Я виконаю будь-яке твоє бажання.

Одразу за цим послідували пискляві визги десь у кінці вулиці.