Розділ 3 – Дивний сон

Цієї ночі Йошікі бурчав і стогнав крізь сон. Його тіло поверталось з боку на бік. Зі сторони ситуація справляла враження, що йому просто сниться нічне жахіття. Шкода, нікого не було поруч, щоб помітити, як частинка Унукі зливається з новим тілом.

*****

Перед очима була наче криваво-червона пелена, серед якої Йошікі нарешті нерозбірливо побачив Унукі. Справжній безформений вигляд Унукі набув лише людського контуру і притискав Йошікі до дерева. Те, що виглядало, як рука сильно тиснуло йому на груди. Коли Йошікі здалося, що грудна клітина от-от зламається він міцно стиснувши зуби видав болісний стогін і глянув вниз. Те, що він через мить побачив змусило душу крижаніти. “Рука” Унукі пройшла під шкіру і копирсалась в його органах. Від цього відчуття підкосились ноги і він сповз на землю, притискаючись до шорсткої кори.

Розум був у тумані, як при сильному жарі, який він власне і відчував. Йошікі не розумів де знаходиться і що відбувається. Сильний мовчазний силует Унукі жахав його. Довго думати над цим не довелося. “Рука”, що на той час протиснула всередину лише кілька пальців, ніби лоскочучи кістки та легені, тепер просунулась глибше.

– Ах! – Вирвалось з вуст Йошікі. Відчуття чогось прохолодного і неземного під шкірою доводило тіло до болісного екстазу. Він звивався та мружився.

– Мм. Припини! Не треба, я зараз зійду з розуму. Я зараз помру!

Він лежав на землі та корчився, притиснутий зверху тілом, що нарешті почало набувати форми, але чийого лиця ще не було видно. Надзвичайна насолода змішалася з чимось такої ж міри бридким. Любов і страх переповнювали його. Тіло інстинктивно пручалося, але рука від цього тільки глибше проникала. Серце зробило два тривожні стуки, коли повністю сформована форма Унукі поглянула на нього. Це вже не було тіло Хікару. Йошікі ніколи не бачив нічого подібного. Людська шкіра, риси обличчя, волосся – по окремості все було звичайним, але разом збиралось у божественний образ. Вираз, що був на цьому обличчі теж виражав дивні емоції, що поєднували жагу, сум, ніжність і ще щось неосяжне людським розумом.

Тіло Йошікі розслабилось і піддалось якраз в той момент, коли рука охопила його серце та душу. Безмежна хвиля відчуттів затопила його залишки свідомості. Рухи всередині тіла припинились, а відчуття чужинності під шкірою зникли. З очей почали струменіти сльози і гарне тепле обличчя перед ними почало розмиватись.

-Ун-нукі… Я нарешті зрозумів…

То он, яка твоя любов. Не дивно, що ти не зміг виразити це словами. Такі неймовірні почуття не назвати одним словом. 

– Дякую тобі. – Прошепотів Йошікі зовсім слабко, новому на вигляд Унукі.

В останню мить свідомості він відчув дотик, що накрив його губи, після чого з дивним стуком Унукі зник.

Це був… Поцілунок?

*****

Стук наче лунав вічність, але насправді тривав кілька митей. Це Унукі легенько торохтів у двері. Почувся приємний голос.

– Йошікі ти вже не спиш? Ходімо за морозивом, я таки-ий голодний.

– …

– Йошікі, ти там?

Йошікі пробирався до дверей тримаючись за все, що попадало під руки на його шляху. Голова гуділа, але жар вже спадав. Несвідомо він вже почав розуміти, що трапилось вночі. Рука безладно возилась по шиї та під сорочкою, але не знайшла навіть сліду “шматочка”. Паніка вже почала наростати, коли двері перед ним нарешті відчинились. Перед поглядом повстав стурбований Унукі в звичному тілі Хікару. Від його вигляду тривога інстинктивно спала.

Побачивши стан Йошікі, Унукі стурбовано почав щось говорити, але не встиг завершити, як довелось ловити непритомного хлопця. Міцні руки перенесли його назад на ліжко. Поруч поставив на підлогу висушене за ніч взуття, що приніс з собою. “Хікару”збентежений став посеред кімнати.

– Що ж це з тобою, Йошікі?

Унукі дійсно не відчув жодних змін ні в своєму, ні в його тілі. Зараз його не менше, ніж Йошікі турбували дивні речі, накопичені за останній час. Той дивний чоловік з катаною, все частіші випадки божевілля самого Унукі і досі не розгадана до кінця таємниця його походження. Проте тепер він знав, що не залишиться з цим один. Поки він думав, Йошікі вже прийшов в себе, всівся й запитав.

– Що трапилось?

– Та я й сам не знаю. Я відчинив двері, а ти впав прямо мені в руки. – Промовив Унукі, потираючи шию.

– Все ще болить? – стурбовано промовив Йошікі.

– Мг, сьогодні чомусь сильніше. Гадаю треба просто розім’ятись. Пішли поїмо і я тобі такого кота покажу! Його місцеві Міцуру називають, бо він і правда товстенький, хе-хе.

– Угу, гаразд, ходімо.

*****

Два хлопці проходили повз невеличкі місцеві крамнички з закусками та сезонними товарами. Це містечко було аж незвично старим, але дуже жвавим. Звідусіль крамарі гукали та підзивали, рекламували свої товари. Унукі ніколи не чув про це селище, проте знав від пляжного торговця, що саме звідси до моря приходить той кіт. Після сновидіння очі Йошікі затримувались на Унукі трохи довше звичайного, а всередині копирсалось неясне відчуття, яке прагнуло бути до Унукі трохи ближче звичайного. Щось в людській природі юнака почало непомітно змінюватись, а з ним і сприйняття. Саме тоді він неясно відчув, що з цим місцем щось не так.

Очі прагнули роздивитись все навколо по уважніше. Село було схоже на предмет в уяві – пробуєш роздивитись його детальніше, як він у відповідь стає все більш розмитим. Унукі вже довго дивився кудись всторону, погляд світився ледь помітним червоним. Йошікі вже хотів спитати того, чи не помітив він теж щось дивне, як Унукі повернув до нього своє осяєне ранковим сонцем обличчя і заговорив.

– Йошікі, поглянь! Це той самий кіт. Він завжди крутиться біля раменної, бо власники підгодовують його залишками рибки.  – Прошепотів той. – Дивись! Дивись! Він іде до мене. Як гадаєш, я йому сподобався?

– Ти казав, що не подобаєшся кішкам, гадаю цього ти просто чимось зацікавив. Вже доїв своє морозиво?

– Ще ні, хочу трохи підгодувати Міцуру. Я знаю, що він ненажера, а я як порядний бог виконаю його бажання.

– В мене теж є бажання.

Чи можна взагалі його про таке просити?

– Правда? – Унукі аж відволікся від зосередженого підзивання пухнастика.

– Правда.- Обережно промовив Йошікі.

– Яке? Я виконаю будь-яке твоє бажання.

Одразу за цим послідували пискляві визги десь вкінці вулиці.