Розділ шостий — повернення у табір «промінь»

Була сонячна погода. Десь місцями був легенький вітерець. Було чути стукіт сокир, бензопили і падіння дерев. Будівельники носили колоди а гоплон займався захистом табору. З’явилось більше людей і більше роботи. Кожен займався своєю справою і всі були більш менш щасливі.

—Артеме!

Крикнув будівельник лісоруб Артемові який ніс колоду. Артем повернувся до нього і крикнув у відповідь.

—шо?

—там ще не викопані ями! І скільки я разів казав зроби щось зі своєю мордою. Занадто серйозна.

—чого до мене домахалися? Це мої заводські налаштування.

Крикнув зі злості Артем до лісоруба.

—та годі тобі! Гайда відпочинь трохи поки ями не викопали.

Відповів лісоруб до Артема яскраво посміхаючись. Артем лише глянув у його бік після чого обернувся і кудись пішов.

—я не маю відпочивати!

Промовив серйозним тоном Артем шукаючи сокиру.

—ех… Артем не вмієш ти себе щадити!

Пробурмотів собі під ніс лісоруб повертаючись до роботи.

---

Десь на тренувальному майданчику на полі який зробили власними руками Артур тренував членів авангарду базових ударів. Це був прямий проникаючий удар.

—ліва! Права! Ліва! Права! Чудово! Але пам’ятайте що цей удар вас відкриває тож будьте пильні коли наносите його. Продовжуєм! Ліва! Права!

—а не всі пропащі!

Вимовив Віталій до головнокомандувача. Вони обоє стояли на відстані і дивилися на тренування загонів.

—так! Але якби хотів Артур хотів би то він би влаштував би для них пекло на землі.

—зате стали б всі каратистами!

Відповів жартівливо Віталій.

—так ти чимось правий! Хоч він і середнього рівня карате але тренується щоб не померти тут.

Відповів головнокомандувач тихим і спокійним голосом ніби мудрець що сидить на горі і попиває чай.

—до речі!

Промовив головнокомандувач звичайним голосом.

—так?

—Артур тренує їх до вечора!

Віталій на хвильку затих і відповів.

—ну так! Шкода що не буде більше його тренувань.

—Так! Завтра другий загін повертається до роботи.

—якої вже нема!

Відповів незадоволеним тоном Віталій.

—тут ти помиляєшся! У нас ще багато території яку треба зачистити. Але ти правий в буданів більше немає роботи. Капітани впорались на славу. Так що там із цим не звичайним монстром?

—хтось думає що він бачить майбутнє! Хоч ми його і прихлопнули але все рівно таких може багацько бродити.

Головнокомандувач ще побув хвилину і відповів збираючись після цього йти.

—ми мусимо щось придумати! Інакше помремо від одного такого.

Головнокомандувач зразу пішов а Віталій подивився на нього не задоволеним поглядом.

---

Настав вечір. Всі члени другого загону зібралися в будиночку Артема щоб обговорити повернення. В домі горіла лампочка і біля неї зліталися пару комарів які все ж залетіли в будиночок. Усі сиділи на саморобних табуретках і попивали місцевий трав’яний чай. Артем сьорбнув трохи чаю після чого поставив кружку на стіл і промовив.

—завтра ми повертаємось до своєї роботи. То як хто провів ці три дні?

Юра також сьорбнув чай і відповів.

—ми з Петром, Оленою, Дашою і Макаром працювали з гоплоном!

—З Петром Миколайовичем?

Спитав Артур знову тримаючи в руках чай і дивлячись на Юру.

—так! Але він не любить коли його так називають. І тому всі його кличуть голова.

—голова? Забавно.

Відповів Богдан. Він усміхнувся і навіть пхинькнув через це.

—так усі його так називають!

—напевно тому що лиса голова не підходить!

Відповів Макар після чого всі розсміялись. Після того як всі заспокоїлись Юра продовжив.

—втрат не було! Були лише поранені. Монстри навідувались рідко але не вчасно і такі вийшли справи.

Артем сьорбнув чай після чого промовив.

—чудово Юро! Ви в п’ятьох довели що можете захистити табір.

Юра лише усміхнувся. Потім черга перейшла до Артура. Скоріше це він сам її перейняв.

—а я тренував наших новачків і бійців!

—так я бачив! Але ти вчив їх тільки якихось простих ударів. Є різниця між ними?

—звісно є! Наприклад тсукі.

—Тсукі? Спитав Богдан у Артура.

—так! Дайте я розкажу про три типи атаки руками.

Кхе-кхе… Короче! Є Тсукі, це проникаючий удар. Такий зазвичай не має захисту і єдина його особливість це бити точно і швидко. Я саме тренував його сьогодні з іншими. А є Учі. Це рублячий удар який направлений в голову противника. А є Енпі. Це вже ліктьові удари! Є ще прийоми для ніг але їх дуже важко освоїти. Як мінімум треба навчитись рівноваги або навчитися робити розтяжку.

Всі випили чаю і Артем промовив.

—ти також чудово впорався! Молодець!

—дякую!

Відповів радісно Артур після чого він узяв чай в руку і почав пити. Артем сьорбнув знову гарячий чай і не задоволеним тоном промовив.

—і так! Тепер перейдем до наших лінивців.

Промовив Артем але Богдан і Олег щось там перешіптувалися.

—ВСТАЛИ!

Крикнув Артем і встали Богдан і Олег. Вони подивилися до вкола і задалися питанням. «чого ми єдині встали»?

—Ви прокляті лінивці! Поки всі щось робили ви тупо рибалили. Добре якби ви рибалили для табору але ні ви зразу цих риб і схомячили.

Під сварку Юра звернувся до Даші.

—Даша! А гарно ми сьогодні попрацювали.

—так правда! Ми здається найкраще попрацювали сьогодні.

—може кудись підемо потім якщо капітан заспокоїться?

—думаю так! Я все рівно хотіла познайомитись з твоєю сестрою.

—вот і чудово!

Так закінчилася розмова поки Артем своїм криком прочищав вуха Богдану і Олегу.

—добре не забудьте де завтра зустрічаємось!

крикнув Артем всім хто вже йшли по домам. Богдан і Олег почали розмову прочищаючи вуха.

---

—якось дивно! Що нас малявка відчитує.

Промовив Богдан незадоволеним тоном.

—це тому що він відповідальніший за вас і через те що ви реально поводилися як лінивці!

Промовила Даша роздратованим тоном до провинивших людей.

—до речі!

Промовив Богдан після чого всі повернулися в його сторону.

—чого тобі?

Спитала роздратовано Даша.

—капітан так і не розказав як він провів ці три дні.

Всі подивилися на Богдана а потім одне на одного. Всі подивилися на двері. Почувся звук замикання дверей і закриття форточки. Юра спокійно вдихнув і погрозливо промовив.

—спіймаймо гада!

Усі відразу крикнули і почали штурм будинку. Артур хотів вибити двері але Артем відразу крикнув.

—стійте бляді! Не пошкодьте будинок бо бездомними станете!

Артур відразу зупинився як і всі решта і почали придумувати план дій.

Слухайте! А давайте через горище. Якщо ми виліземо на горище через двері і проламаємо підлогу то ми і проберемось і дах текти не буде.

Запропонував ідею Макар і всі кивнули і вже готувались до дій аж тут Артем знову крикнув.

—блядюги! Що не ясно в слові «не пошкодьте будинок»?

Всі зупинилися і Юра підійшов до дверей і промовив.

—слухай! Або ти виходиш або ми будемо виламувати двері на рахунок три. Один… два… тр…

Н встиг вимовити Юра як двері відкрилися і з них вийшов Артем.

—добре я здаюсь! Але не ламайте цей будиночок будь-ласка.

—та добре-добре! Але тепер ти розкажеш що сталося під час твоєї роботи.

Промовив спокійним тоном Юра дивлячись прямо в очі Артему.

Усі знову увійшли до будинку і сіли на свої табуретки. Всі подивилися на нервового Артема який також присів на табуретку.

—ну і?

Спитав Богдан дивлячись на Артема. Всі подивилися спершу на Богдана а потім на Артема. Десь було чути квакання жаб і людей які про щось говорили.

Артем подивився на всіх і нарешті відповів.

—я ледь не вбив людину!

Всі зразу затихли і подивилися на Артема.

—ти що, зробив?

Спитала Даша з явним недорозумінням.

—як це сталося?

Спитав Юра зляканим тоном. Уже почалася суперечка і всі намагалися дізнатись більше відомостей від Артема. Поки вони метушилися Артем не витримав і крикнув.

—ТИХО!

Всі відразу замовкли і Артем продовжив.

—Я вчора ледь не обламався по повній. Тож якщо вам цікаво то мовчіть і слухайте.

Всі подивилися в низ через провину крім Даші.

—Короче вчора коли я працював я рубав дерево і не помітив що воно падало прямо на мого колегу. На щастя йому допомогли людомонстри що опинилися поруч. Але якби їх там не було б то він помер на місці.

Всі подивилися на наляканого Артема. Він боявся що саме він стане причиною смерті не винної людини. І саме в цей момент всі зрозуміли що Артем не має ніякого наміру убивати людей.

—добре лягайте спати! Завтра нас кличуть на збір. Планував я вас повідомити на тренуванні але бачу що немає ніякого сенсу це робити.

Всі покинули кімнату. Всі виходили тихо не промовивши ні слова і почувся за ними скрип і закриття дверей. Поки всі йшли почалася розмова на цю тему.

—слухайте! А чому наш Капітан так боїться когось убити?

Спитав Петро у всіх присутніх.

—це через те що він сам ледь не помер в дитинстві після цього він переосмислив усе і почав цінувати життя людей а шрам на руці служить нагадуванням!

Відповів Олег швидким і зрозумілим темпом не припиняючи усміхатись.

—а ти звідки це знаєш?

Спитала Даша дивлячись на Олега.

—дізнався від Миколи коли з ним гомонів!

—так значить наш капітан куди людяніший ніж здається на перший погляд!

Промовив Юра тим самим зацікавивши решту.

Усі задумливо розглянулись хто куди і Макар відповів.

—так значить є що в молодих вчитись!

—ти сам далеко від нас не втік!

Відповіла Даша.

—ти всього лиш на дев’ять років старший за нього і не тобі говорити за старість і молодість! — До речі а де Куро?

—у моєму будинку Лишив на свого сусіда!

—я й і забув що ти тут живеш!

Відповів Богдан.

Усі ще говорили але помалу по дорозі розходилися.

---

27 червня 5:12 — збір другого загону.

Усі зібралися на тренування але тренування не було. Їх зустрічало красивий схід сонця і безхмарне небо яке обіцяло спеку. Було чути кроки членів гоплону і людей які тільки но встали. Усі позіхали від втоми і чогось чекали. Артем сидів на траві у своїй випраній кофті і роздивлявся все навкруги поки поправляв кепку. Макар грав з Куро разом з Оленою і Юрою. Даша просто стоячи спостерігала а Богдан і Олег трималися разом. Артур і Петро обговорювали техніки бою. Всі чекали поки в далині не почав виднітись головнокомандувач із двома хлопцями по боках. Усі думали хто це може бути але коли вони підійшли вони зрозуміли що це Тарас і хлопець якого боявся компаньйон Юри.

—доброго ранку!

Вимовив Артем до тих хто підійшов.

—Доброго!

Відповів головнокомандувач. Артем подивився з недорозумінням на інших двох і спитав.

—слухайте! А що вони тут роблять?

Спитав Артем дивлячись на хлопців.

—тут таке діло… це твої нові члени загону!

Усі подивилися на цих двох з недорозумінням. Богдан думав що це погана ідея але так і не наважився це сказати. Артем похитав головою і ще раз запитав.

—а чому саме мого?

—бо вони і я цього захотіли! І щоб не було претензій ти будеш ними командувати і це не обговорюється!

Артем зрозумів що довго сперечатись у нього не вийде і в результаті він прийняв цей факт. Він підійшов і представився перед ними як і увесь загін перед ними.

—мене звати Тарас! Але ви і так в курсі.

Промовив не квапливо Тарас. Після чого позіхнув.

—а мене Микита!

Промовив тихим і не дружнім голосом Микита.

—вот і чудово! А зараз на тренування.

Артем уже зібрався йти але його зупинив головнокомандувач схопивши за плече.

—стій!

Крикнув головнокомандувач Артемові.

—так?

—тут ще одна справа!

Усі завмерли крім новачків і дивилися на головнокомандувача.

—ви відправляєтесь в промінь!

Вимовив головнокомандувач і Артем впав в ступор.

—в сенсі!? Чому?

Спитав Артем дивлячись на головнокомандувача.

—це вам повинні повідомити на місці! І до речі Артеме!

—так?

—можливо в таборі з’явилися люди які тебе знають!

Артем охринів від почутого і спитав.

—а хто це?

—дізнаєшся сам коли дістанешся! Можливо у нас з’являться серйозні проблеми тож треба готуватись. Тож вирушайте! Інструкцію отримаєте на місці. І до речі, з вами ще піде Микола і Ангеліна. Вони вас уже чекають. Тож вирушайте прямо зараз.

Промовив головнокомандувач і відразу пішов. Артем довго не міг повірити в почуте але врешті він сказав усім розійтись і взяти свої речі і зустрітися з іншою групою. В результаті всі розійшлися. Хтось пішов по речі а хтось попередити про те що його не буде в таборі. Артем коли збирав речі думав лише про того хто його чекав і хто це може бути. Чи взагалі це простий незнайомець.