Розділ другий — Сварки між капітанами бувають страшними

— що ти тут робиш?

Спитав Артем у людини що зайшла і подивився на нього незадоволеним поглядом. Його зустріла тридцяти п’ятирічна людина з коротко підстриженим волоссям і зловісним поглядом, а його усмішка була дуже серйозна.

— а ти що думав? — незадоволено відповів незнайомець — ви не поверталися, і тому мене послали за вами тому що у мене найбільші шанси вижити.

— Це говорить людина що не зустріла ні одного монстра по дорозі!

— шмаркач! Смієш мені щось ще казати?

В результаті не витримавши Петро і Юра встали щоб розборонити їх, Петро встав навпроти незнайомця а Юра навпроти Артема і намагалися їх заспокоїти.

— а хто це такий? — спитала зляканим тоном Софія.

— це капітан четвертого загону! Віталій Гоголь!

Відповів Софії Макар. Звуки сварки помалу почали затихати поки в далині не почувся вертоліт.

— ви також це чуєте? — спитала Даша.

Під звуки сварки прийшов Богдан і почав усіх лаяти.

— ви скотиняки знаєте яка година чи ні? Капітан?

Спитав Богдан здивовано коли побачив Віталія і помітив що всі чомусь затихли.

— чому затихли всі? — спитав роздратовано Богдан.

— тихо! Ти не чуєш?

Відповіла Олена Богдану і після цього звук вертольоту став гучнішим.

— всі на вулицю! — крикнув Віталій.

— та заспокойся ти! Сенс того що ми вийдемо?

Відповів Артем Віталію після чого їхня сварка почала набирати оборотів.

— шмаркач! Це можливо наш останній шанс на наш порятунок!

— ти заспокоїшся взагалі чи ні? Ми нічого не можемо вдіяти з цим! Максимум це Даша стрельне блискавкою але після цього вони або впадуть або подумають що це напад монстрів і остаточно полетять звідси нахрін.

— а чого ти до мене звертаєшся на ти? Ти молокосос недороблений!

— для початку я не помічаю коли говорю ти або ви, і дотогож я стараюся звертатись на ви до людей яких я поважаю! А я з вами хоч і знайомий пів дня але вже на дух не переводжу.

— ти хоч сказати що вже не витримуєш мене?

— так!

— та заспокоїлися обидвоє!

Крикнула Даша від злості і торкнувшись їх своїми руками прописала їм електричну терапію після чого всі попадали.

— вони живі? — спитала злякано Софія.

— повинні! Я використала різну напругу для них обох тож вони зараз просто без свідомості. Давайте краще викинемо їх на двір! — Промовила все Даша з байдужим з тоном.

Вертоліту було уже не чути, він відлетів уже достатньо далеко. Всі перенесли Капітанів в окремі кімнати щоб не сталося знову масштабної сварки і в результаті вибрали часових і вирішили змінювати одне одного раз на годину а всі решта пішли спати. Перший почав чергувати Богдан і так продовжилась весела нічка.

Почався дощовий ранок і Артем встав як завжди раніше всіх, але замість тренувань він зашивав свої спортивки які так і не зашив, попутно насолоджуючись тишею. На дворі лише йшов легкий дощик і вдалині чувся грім.

---

— о ви прокинулись? — спитала Софія.

— так! Я завжди встаю в такій годині і на додачу згадав що я навіть не починав шити спортивки!

— а що сталося у вас із тим чоловіком?

Спитала Софія із явною зацікавленістю. Артем зупинився і почав розповідати.

— ви ж знаєте його ім’я?

— Так!

— так… історія така, вчора ми об’єднались із групою яка нас врятувала. Олег один із тої групи і в результаті всі вони стали частиною Авангарду. Більшість членів розійшлися по різним групам і в результаті до нас приєднався Олег. Ех… а шкода! Були люди які мене зацікавили.

— ви дивуєте! Як ви зробили таке угрупування на початку апокаліпсису?

— це наш головнокомандувач все це задіяв! А через те що більшість табору були діти тож всім зразу стало цікаво.

— так! Мені вчора розказували про те хто перебуває у Авангарді і звідки він з’явився!

— тоді чому вам не розказали про мене і цього гада?

— не хотіли! І може годі одне одного ображати?

— нізащо!

— чому?

— зараз розкажу чого! Так на чому я там зупинився?

— на тому що ви об’єднались і шкодували що до вашого загону ніхто більше не приєднався!

— точно! Так… в результаті з тої групи з’явився один кандидат в капітани, і після чого його зразу взяли на роль капітана. Я хотів підійти до нього і привітати з посадою як тут він на мене косо подивився і спитав у нашого головнокомандувача, (чому на ролі капітана такі немічні діти як ми)? Микола і Назар якось проігнорували це. Ні брешу! Микола як завжди почав жартувати.

Тут Софія розсміялась. Після цього вона промовила з посмішкою на обличчі.

— я чула про цього Миколу! Чи справді він виглядає як дурник?

— як дурник? Ні, я б так не сказав! Він довбойоб рідкісний!

— чого ви так про нього? — спитала засмучено Софія.

— бо його здібність може накладати ефект раз за разом але він все рівно чекав коли її використати. Ми б могли їх перемогти зразу. А найгірше коли я спитав його чому він не зробив так, і цитуючи його слова. «тоді б битва була не епічна і нудною». Ви б тільки знали як я тоді тримався аби не розтрощити його ненормальне обличчя. А потім мені пояснили що якщо він перестарається то і сам отримає цей ефект. Бо коли я з ним вперше бився в ту ніч, то прослухав і забув.

Артем почав злитись коли усе це розповідав і Софія почала його розуміти. Після того як Артем закінчив розказувати він зробив вдих і видих щоб заспокоїтись. В результаті почулося відкриття вхідних дверей і в будинок зайшов Макар одягнутий у звичайний дощовик.

— чого розкричались? Ранок іще!

— вибач Макаре! Я трохи захопився! І пробачте мене що я не патрулював у ночі!

— ми вирішили взяти на себе цю роль і не вплутувати у це вас обох! Подякуйте що ви взагалі тут ночували!

— ти про що?

— Даша в всерйоз хотіла вас викинути на двір! Вам треба було це бачити! У неї зазвичай три емоції а тут ми побачили як у неї аж очі горіли ідеєю вас обох викинути.

— Софіє це правда?

— так! Всі ще тоді дивувались чи це точно Даша! Крім Петра, Олени і Олега.

— ясно! Ну добре дякую що ви мене врятували! А цю скотину не обов’язково було!

— перепрошую але його таки встигла викинути Даша на двір! Але ми його зразу забрали.

— що у вас там коїлося поки я спав? Добре Макаре продовжуй патрулювати! Після того як я зашию рукав ідемо звідси до табору!

— добре!

Макар покинув кімнату і вийшов через вхідні двері у мокрому дощовику.

— До речі! Звідки у нього дощовик?

— це я дала!

— добре дякую що нам допомагаєте!

— добре! Але може вже розкажете історію до кінця?

— точно! На чому я там… а точно! В результаті я єдиний хто тоді не витримав і влаштував суперечку про те чому до нас таке ставлення. І його головним аргументом було те що молодші повинні слухати старших. Зацідити в зуби тому хто придумав це правило.

— чому? чудове правило!

— ніхрена воно не чудове! Той хто придумав це правило явно не думав про те що деякі старші повні мудаки, і що тут головне слухати людей які найдосвідченіші у тій чи іншій справі!

Артем знову почав кричати зі злості і почувся стукіт у вікно. Це був Макар який знову попередив що треба поводитись тихіше. Артем вибачився і як тільки він заспокоївся продовжив розмову.

— вибачте! Просто мого старого друга сталася не дуже приємна історія де так само казали що краще слухати старших поки йому не вийшло це боком.

Прозвучала пауза і Артем над дечим задумався.

— добре не будемо про сумне! Іди краще іди буди решту але бажано цього вилупка старого не буди!

— добре! Думаю щоб уникнути сварки це найкращий варіант.

— добре я саме дошиваю!

Софія усіх розбудила і в тому числі Тараса і в результаті всі дочекались коли утихне дощ. Як тільки но він утих усі зібралися і вийшли до дороги. Дорога вела на північний захід прямо до табору. По дорозі вони почули лай собак.

— здається ми не всіх собак звільнили! Юра захищай цих двох всі решта беріть інструменти що ми взяли з табору і гайда звільняти собак!

Артем дав усім вказівку і всі почали її виконувати. Після того як вони звільнили всіх собак і котів з будинків по дорозі і прийняли бій коли, звільнили котів вони нарешті вирушили назад у табір, а у очах Софії горіла надія що Авангард зупинить цей апокаліпсис.

— до речі!

Промовила Софія торкнувшись перетвореної руки Артема.

— так!

— ви тоді сказали що біля будинку монстр, але зайшов цей ваш капітан.

— не знаю чого але людомонстри відчувають собі подібних! А цей старий саме людомонстр.

— я і не помітила що він людомонстр!

— це тому що коли заходив він зняв свою форму! А так його сила майже така як і моя! Ми можливо рівні силами! Паскудно якщо так.

— а що у нього за здібність?

— зміцнення усього тіла і фізична сила як у нашого капітана!

Відповів Макар Софії тим самим втрутившись у розмову.

— так! Макар має рацію у нас майже однакові сили! Але у мене є ще одна здібність.

— якщо будете битись в палаючому будинку обов’язково переможете капітане!

Промовив саркастично Макар після чого Софія розсміялася. Після цього Артем продовжив говорити.

— як там не було ми людомонстри чуємо собі подібних у радіусі кілометра, але це максимум! У кожного є свій радіус дії і у кожного він різний. Але у формі людини цей радіус зменшується в рази. І часто радіус дії скаче і міняється!

— ех.. жаль! Могли б розуміти на якій відстані знаходяться монстри!

Промовив Макар після чого в розмову втрутився Петро.

— чуєш парубок! Якби збувалося усе хороше, світ без війн існував!

— розумію! Але я що багато прошу? Я хочу щоб радіус не скакав як сраний віник!

— а чому цей радіус скаче?

Спитала Софія. Усі переглянулися між собою і похитали головою після чого Артем відповів.

— якщо чесно не знаємо! Навіть наші чортики в голові головою хитають.

— чому ви так називаєте? У них що назви немає?

— в тому річ! Кожен називає їх як хоче! Вот я зазвичай свого називаю компаньйон. Але перейменував на чортик недавно!

— а ви б хотіли щоб вашого компаньйона чули решта?

Усі хто мав силу монстра зупинились і посиніли після чого Олег Підійшов до Софії і промовив.

— знаєте хай все лишається як є від гріха подалі!

— Чому так?

— тому що у кожного свої таргани в голові! — відповів Артем — ці чортики це ті ким ми мріяли бути! Тож зазвичай у людини яка володіє людомонстром є дві особистості! І деколи вони суперечать одні одному. Наприклад уявіть, є добра людина, така яка найменш зробить щось погане і тут ви дізнаєтеся що у неї в голові чортик який бажає смерті усьому живому! Я соромлюся свого компаньйона тому що він і я це різні особистості. І всі присутні людомонстри знають що я маю на увазі.

Софія задумалася і перестала задавати питання, вона взяла Тараса за руку і почала йти поряд. Вони кілька хвилин йшли і чули що щось іде поряд з ними.

— схоже воно від нас не відстане!

Промовив Артем звертаючись до всієї команди.

— ви про що? — спитала Софія.

— за нами цуценя слідує!

— цуценя? — здивовано промовила Софія оглядаючись по сторонах. — де? І відколи воно за нами слідує?

— не впевнений! Я тільки знаю що я його помітив ще тоді коли минув останній бій.

— серйозно? Так довго?

— він міг слідувати за нами з самого початку! — промовив Богдан.

— міг!

Артем відійшов а коли прийшов то приніс чорне щеня яке лежало на його руках.

— це хлопчик! Хтось хоче собі?

Всі переглянулись але не були впевнені в тому щоб його забрати. Після хвилини паузи вийшов Макар і промовив.

—а можна я його заберу?

— звісно! Вот тримай.

Макар взяв і ніжно забрав у Артема собача і почав його ніжно тримати.

— схоже йому два місяці! — промовив Юра.

— як називати плануєш? — спитала Даша.

Макар хвилину подумав, похитав головою, і нарешті промовив.

— Куро!

Усі привітали Макара з собакою і продовжили шлях до табору поки вдалині не почувся крик невдоволеного капітана Віталія.

— Собака! Таки прокинувся! — промовив невдоволеним тоном Артем.

— що будемо робити? — спитав Артур.

— як то говориться. На раз зібрався на два з’їбався! Тож хутко до табору поки ця скотина нас не наздогнала! Хутко вон видніється.

В результаті всі почали бігти хутко до табору. Дощ посилився, і поки вони бігли зустріли членів четвертого загону. Хтось з них веселився, а хтось хотів щоб не повторилося вчорашнє. Але Тарас був задоволений тим що перебував у цій групі.