Розділ другий — Сварки між капітанами бувають страшними

—що ти тут робиш?

Спитав Артем у людини що зайшла і подивився на нього незадоволеним поглядом. Його зустріла тридцяти п’ятирічна людина з коротко підстриженим волоссям і зловісним поглядом, а його усмішка була дуже серйозна.

—а ти що думав? — незадоволено відповів незнайомець —ви не поверталися і тому мене послали за вами тому що у мене найбільші шанси вижити.

—Це говорить людина що не зустріла ні одного монстра по дорозі!

—шмаркач! Смієш мені щось ще казати?

В результаті не витримавши Петро і Юра встали щоб розборонити їх, Петро встав навпроти незнайомця а Юра навпроти Артема і намагалися їх заспокоїти.

—а хто це такий? — спитала зляканим тоном Софія.

—це капітан четвертого загону! Віталій Гоголь!

Відповів Софії Макар. Звуки сварки помалу почали затихати поки в далині не почувся вертоліт.

—ви також це чуєте? — спитала Даша.

Під звуки сварки прийшов Богдан і почав усіх лаяти.

—ви скотиняки знаєте яка година чи ні? Капітан?

Спитав Богдан здивовано коли побачив Віталія і помітив що всі чомусь затихли.

—чому затихли всі? — спитав роздратовано Богдан.

—тихо! Ти не чуєш?

Відповіла Олена Богдану і після цього звук вертольоту став гучнішим.

—всі на вулицю! — крикнув Віталій.

—та заспокойся ти! Сенс того що ми вийдемо?

Відповів Артем Віталію після чого їхня сварка почала набирати оборотів.

—шмаркач! Це можливо наш останній шанс на наш порятунок!

—ти заспокоїшся взагалі чи ні? Ми нічого не можемо вдіяти з цим! Максимум це Даша стрельне блискавкою але після цього вони або впадуть або подумають що це напад монстрів і остаточно полетять звідси нахрін.

—а чого ти до мене звертаєшся на ти? Ти молокосос недороблений!

—для початку я не помічаю коли говорю ти або ви, і дотогож я стараюся звертатись на ви до людей яких я поважаю! А я з вами хоч і знайомий пів дня але вже на дух не переводжу.

—ти хоч сказати що вже не витримуєш мене?

—так!

—та заспокоїлися обидвоє!

Крикнула Даша від злості і торкнувшись їх своїми руками прописала їм електричну терапію після чого всі попадали.

—вони живі? — спитала злякано Софія.

—повинні! Я використала різну напругу для них обох тож вони зараз просто без свідомості. Давайте краще викинемо їх на двір! — Промовила все Даша з байдужим знову тоном.

Вертоліту було уже не чути, він відлетів уже достатньо далеко. Всі перенесли Капітанів в окремі кімнати щоб не сталося знову масштабної сварки і в результаті вибрали часових і вирішили змінювати одне одного раз на годину а всі решта пішли спати. Перший почав чергувати Богдан і так продовжилась весела нічка.

Почався дощовий ранок і Артем встав як завжди раніше всіх, але замість тренувань він зашивав свої спортивки і насолоджувався тишею. На дворі лише йшов легкий дощик і вдалині чувся грім.

—о ви прокинулись? — спитала Софія.

—так! Я завжди встаю в такій годині і на додачу згадав що я навіть не починав шити спортивки!

—а що сталося у вас із тим чоловіком?

Спитала Софія із явною зацікавленістю. Артем зупинився і почав розповідати.

—ви ж знаєте його ім’я?

—Так!

—так… історія така, вчора ми об’єднались із групою яка нас врятувала. Олег один із тої групи і в результаті всі вони стали частиною Авангарду. Більшість членів розійшлися по різним групам і в результаті до нас приєднався Олег. Ех… а шкода! Були люди які мене зацікавили.

—ви дивуєте! Як ви зробили таке угрупування на початку апокаліпсису?

—це наш головнокомандувач все це задіяв! А через те що більшість табору були діти тож всім зразу стало цікаво.

—так! Мені вчора розказували про те хто перебуває у Авангарді і звідки він з’явився!

—тоді чому вам не розказали про мене і цього гада?

—не хотіли! І може годі одне одного ображати?

—нізащо!

—чому?

—зараз розкажу чого! Так на чому я там зупинився?

—на тому що ви об’єднались і шкодували що до вашого загону ніхто більше не приєднався!

—точно! Так… в результаті з тої групи з’явився один кандидат в капітани і після чого його зразу взяли на роль капітана. Я хотів підійти до нього і привітати з посадою як тут він на мене косо подивився і спитав у нашого головнокомандувача чому на ролі капітана такі немічні діти як ми? Микола і Назар якось проігнорували це. Ні брешу! Микола як завжди почав жартувати.

Тут Софія розсміялась. Після цього вона промовила з посмішкою на обличчі.

—я чула про цього Миколу! Чи справді він виглядає як дурник?

—як дурник? Ні я б так не сказав! Він довбойоб рідкісний!

—чого ви так про нього? — спитала засмучено Софія.

—бо його здібність може накладати ефект раз за разом але він все рівно чекав коли її використати. Ми б могли їх перемогти зразу. А найгірше коли я спитав його чому він не зробив так, і цитуючи його слова. «тоді б битва була не епічна і нудною». Ви б тільки знали як я тоді тримався аби не розтрощити його ненормальне обличчя.

Артем почав злитись коли усе це розповідав і Софія почала його розуміти. Після того як Артем закінчив розказувати він зробив вдих і видих щоб заспокоїтись. В результаті почулося відкриття вхідних дверей і в будинок зайшов Макар одягнутий у звичайний дощовик.

—чого розкричались? Ранок іще!

—вибач Макаре! Я трохи захопився! І пробачте мене що я не патрулював у ночі!

—ми вирішили взяти на себе цю роль і не вплутувати у це вас обох! Подякуйте що ви взагалі тут ночували!

—ти про що?

—Даша в всерйоз хотіла вас викинути на двір! Вам треба було це бачити! У неї зазвичай три емоції а тут ми побачили як у неї аж очі горіли ідеєю вас обох викинути.

—Софіє це правда?

—так! Всі ще тоді дивувались чи це точно Даша! Крім Петра, Олени і Олега.

—ясно! Ну добре дякую що ви мене врятували! А цю скотину не обов’язково було!

—перепрошую але його таки встигла викинути Даша на двір! Але ми його зразу забрали.

—що у вас там коїлося поки я спав? Добре Макаре продовжуй патрулювати! Після того як я зашию рукав ідемо звідси до табору!

—добре!

Макар покинув кімнату і вийшов через вхідні двері у мокрому дощовику.

—До речі! Звідки у нього дощовик?

—це я дала!

—добре дякую що нам допомагаєте!

—добре! Але може вже розкажете історію до кінця?

—точно! На чому я там… а точно! В результаті я єдиний хто тоді не витримав і влаштував суперечку про те чому до нас таке ставлення. І його головним аргументом було те що молодші повинні слухати старших. Зацідити в зуби тому хто придумав це правило.

—чому? чудове правило!

—ніхрена воно не чудове! Той хто придумав це правило явно не думав про те що деякі старші повні мудаки і що тут головне слухати людей які найдосвідченіші у тій чи іншій справі!

Артем знову почав кричати зі злості і почувся стукіт у вікно. Це був Макар який знову попередив що треба поводитись тихіше. Артем вибачився і як тільки він заспокоївся продовжив розмову.

—вибачте! Просто мого старого друга сталася не дуже приємна історія де так само казали що краще слухати старших поки йому не вийшло це боком.

Прозвучала пауза і Артем над дечим задумався.

—добре не будемо про сумне! Іди краще іди буди решту але бажано цього вилупка старого не буди!

—добре! Думаю щоб уникнути сварки це найкращий варіант.

—добре я саме дошиваю!

Софія усіх розбудила і в тому числі Тараса і в результаті всі дочекались коли утихне дощ. Як тільки но він утих усі зібралися і вийшли до дороги. Дорога вела на північний захід прямо до табору. По дорозі вони почули лай собак.

—здається ми не всіх собак звільнили! Юра захищай цих двох всі решта беріть інструменти що ми взяли з табору і гайда звільняти собак!

Артем дав усім вказівку і всі почали її виконувати. Після того як вони звільнили всіх собак і котів з будинків по дорозі і прийняли бій коли звільняли котів вони нарешті вирушили назад у табір, а у очах Софії горіла надія що Авангард зупинить цей апокаліпсис.

—до речі!

Промовила Софія торкнувшись перетвореної руки Артема.

—так!

—ви тоді сказали що біля будинку монстр, але зайшов цей ваш капітан.

—не знаю чого але людомонстри відчувають собі подібних! А цей старий саме людомонстр.

—я і не помітила що він людомонстр!

—це тому що коли заходив він зняв свою форму! А так його сила майже така як і моя! Ми можливо рівні силами! Паскудно якщо так.

—а що у нього за здібність?

—зміцнення усього тіла і фізична сила як у нашого капітана!

Відповів Макар Софії тим самим втрутившись у розмову.

—так! Макар має рацію у нас майже однакові сили! Але у мене є ще одна здібність.

—якщо будете битись в палаючому будинку обов’язково переможете капітане!

Промовив саркастично Макар після чого Софія розсміялася. Після цього Артем продовжив говорити.

—як там не було ми людомонстри чуємо собі подібних у радіусі кілометра, але це максимум! У кожного є свій радіус дії і у кожного він різний. Але у формі людини цей радіус зменшується в рази. І часто радіус дії скаче і міняється!

—ех.. жаль! Могли б розуміти на якій відстані знаходяться монстри!

Промовив Макар після чого в розмову втрутився Петро.

—чуєш парубок! Якби збувалося усе хороше світ без війн існував!

—розумію! Але я що багато прошу? Я хочу щоб радіус не скакав як сраний віник!

—а чому цей радіус скаче?

Спитала Софія. Усі переглянулися між собою і похитали головою після чого Артем відповів.

—якщо чесно не знаємо! Навіть наші чортики в голові головою хитають.

—чому ви так називаєте? У них що назви немає?

—в тому річ! Кожен називає їх як хоче! Вот я зазвичай свого називаю компаньйон. Але перейменував на чортик недавно!

—а ви б хотіли щоб вашого компаньйона чули решта?

Усі хто мав силу монстра зупинились і посиніли після чого Олега Підійшла до Софії і промовила.

—знаєте хай все лишається як є від гріха подалі!

—Чому так?

—тому що у кожного свої таргани в голові! — відповів Артем —ці чортики це ті ким ми мріяли бути! Тож зазвичай у людини яка володіє людомонстром є дві особистості! І деколи вони суперечать одні одному. Наприклад уявіть, є добра людина, така яка найменш зробить щось погане і тут ви дізнаєтеся що у неї в голові чортик який бажає смерті усьому живому! Я соромлюся свого компаньйона тому що він і я це різні особистості. І всі присутні людомонстри знають що я маю на увазі.

Софія задумалася і перестала задавати питання, вона взяла Тараса за руку і почала йти поряд. Вони кілька хвилин йшли і чули що щось іде поряд з ними.

—схоже воно від нас не відстане!

Промовив Артем звертаючись до всієї команди.

—ви про що? — спитала Софія.

—за нами цуценя слідує!

—цуценя? — здивовано промовила Софія оглядаючись по сторонах. —де? І відколи воно за нами слідує?

—не впевнений! Я тільки знаю що я його помітив ще тоді коли минув останній бій.

—серйозно? Так довго?

—він міг слідувати за нами з самого початку! — промовив Богдан.

—міг!

Артем відійшов а коли прийшов то приніс чорне щеня яке лежало на його руках.

—це хлопчик! Хтось хоче собі?

Всі переглянулись але не були впевнені в тому щоб його забрати. Після хвилини паузи вийшов Макар і промовив.

—а можна я його заберу?

—звісно! Вот тримай.

Макар взяв і ніжно забрав у Артема собача і почав його ніжно тримати.

—схоже йому два місяці! — промовив Юра.

—як називати плануєш? — спитала Даша.

Макар хвилину подумав, похитав головою, і нарешті промовив.

—Куро!

Усі привітали Макара з собакою і продовжили шлях до табору поки вдалині  почувся крик невдоволеного капітана Віталія.

—собака таки прокинувся! — промовив невдоволеним тоном Артем.

—що будемо робити? — спитав Артур.

—як то говориться. На раз зібрався на два з’їбався! Тож хутко до табору поки ця скотина нас не наздогнала! Хутко вон видніється.

В результаті всі почали бігти хутко до табору. Дощ в результаті посилився і поки вони бігли зустріли членів четвертого загону. Хтось з них веселився, а хтось хотів щоб не повторилося вчорашнє. Але Тарас був задоволений тим що перебував у цій групі.