Розділ п’ятий — відпочинок другого загону. Частина друга.

Даша і Юра разом із Петром і Оленою направлялись до стіни аби дізнатись дещо перед тим як кудись іти. Їх супроводжувала хмарна погода і розмова людей в таборі. Петро оглянувся довкола і побачив що мирних людей побільшало.

— слухай Даша!

Спитав Петро роздивляючись усіх довкола.

— Так!

Відповіла Байдуже Даша.

— ти не думаєш що тут забагато людей?

— так! І саме в цьому суть цього місця.

Відповіла Даша після чого Петро продовжив.

— так я знаю це! Але ти не думає що це печально?

— чого?

Спитала здивовано Даша дивлячись на тих самих людей.

— ну більшість з них можливо втратили когось дорогого як ми члена своєї сім’ї! І вони ще мусять триматись у в цьому світі.

— усі щось втрачають! Ніхто і ніщо не вічне, але ми мусимо жити далі сильним способом життя аби захистити те що тобі дороге або щоб захистити хоча б себе. А ті хто вже здалися через смерть близьких і не знають як жити далі хай просто помруть на місці і приєднаються до них коли захочуть.

— Даша це жорстоко! Але знаєш… тобі майже стільки років як Олені але говориш такі дорослі речі.

Промовив Петро до Даші. Даша лише мовчки дивилась в перед і йшла не звертаючи на почуте.

Юра почувши ці слова дещо зрозумів.

— «вона і правда поводиться як доросла, не зважаючи на свою агресію і вік».

Промовив подумки Юра дивлячись на Дашу.

— «слухай ти ж в курсі яка вона страшна! Так чому ти шкодуєш її»?

Спитав голос в середині Юри.

— «я й і забув що ти завжди зі мною»!

— «Так а ти що хотів! Я ж все рівно не можу покинути тебе. Ми одне ціле».

— «так я про це в курсі! А відповідь на твоє питання це те що ми не знаємо що вона пережила і чому у неї сила блискавки, точніше з чим вона зв’язана»!

— «та в курсі я! Стеж краще за дорогою, о до речі а що це за хлопчина попереду»?

— «га? Хлопчина»?

Юра подивився вперед і серед людей побачив п’ятнадцятирічну хлопчину з злим виразом обличчям і короткою зачіскою.

— «він мене лякає»!

Відповів голос Юри.

— «та чого ти його боїшся? Звичайний хлопчик»!

— «я можу по закладатись на те що з цим пацаном щось не так»!

— «та не переживай ти»!

Промовив Юра до свого компаньйона.

— «ти ще згадаєш мої слова»!

Промовив компаньйон Юри і зразу затих. Група обійшла і той хлопчина подивився на них із злістю в очах. Юра і решта цього не помітили і продовжили рух а Юра думав чому його компаньйону цей хлопчина так не сподобався.

Вони дійшли до дверей де були людомонстри, це були члени гоплону. Юра підійшов до одного з них і спитав.

— перепрошую!

Промовив юра після чого охоронець обернувся до Юри. У нього було якесь добре обличчя.

— так!

Відповів охоронець до Юри.

— перепрошую! Ми шукаємо головнокомандувача Гоплону.

Охоронець задумався після чого відповів.

— він повинен зараз бути на патрулюванні!

Юра оглянувся до всіх довкола а потім знову подивився на охоронця і спитав.

— і де можна його знайти?

Спитав Юра у охоронця після чого він оглянувся і відповів.

— Короче у нас така система патрулювання що ми постійно рухаємось по колу за годинниковою стрілкою, тож ідіть вон туди і так до вкола табору.

Показав охоронець рукою на захід.

— якщо прискоритесь ви його наздоженете якщо ні то можете почекати тут або піти в протилежну сторону.

Юра задумався після чого відповів.

— дякую за інформацію!

— нема за що! До речі а ви хіба не члени другого загону?

Спитав охоронець роздивляючись усіх.

— Так! А що?

— та ні нічого! Просто цікаво що ви тут робите?

— нас вигнали з авангарду на три дні і ми тут щоб приєднатись тимчасово до гоплону.

— так ми тимчасові колеги!

Відповів радісним тоном охоронець.

— щось типу того!

— ну я вам сказав усе що знаю! Надіюсь на подальшу тимчасову співпрацю!

Охоронець простягнув руку до Юри. Юра коли це побачив зразу потиснув йому руку і відповів охоронцю.

— на взаєм!

Після чого Юра і решта таки пішли в протилежну сторону аби знайти головнокомандувача гоплону. Але коли вони йшли позаду почули гавкіт щеняти, це був Куро і Макар. Вони приєднались до групи і пішли далі шукати головнокомандувача.

---

Богдан узяв лопату і саморобну вудку які вже нікому не належали і шукав десь відро. Він шукав серед груди предметів які вирішили скласти в одному місці. Це була електротехніка, інструменти і просто якісь не потрібні речі і прикраси. Все найпотрібніше забрали і віддали тим кому вони більше потрібні. Коли Богдан знайшов відро він переконався чи у нього увесь рибальський набір. Коли він вийшов з будинку його зустрів Олег з посмішкою на обличчі і спитав.

— а куди це ми зібралися га?

Богдан Аж підскочив ледь не впустивши рибальський набір.

— ти чого лякаєш так!?

Роздратовано спитав Богдан.

— я просто стояв на місці! Так куди ти зібрався?

— нам сказали «займайтеся чим хочте» і тому я вирішив зганяти в наш табір на рибалку!

— я з тобою!

— ні-ні-ні! Такого придурка мені в компанію не потрібно.

Промовив уже злим голосом Богдан.

— та не бійся! По мені і не скажеш але я теж рибак і поважаю риболовлю тож проблем я тобі не створю.

— Та мені поєбати! Поки ти є то це вже проблема.

В результаті почалася їхня довга суперечка яку чули всі довкола і обходили їх стороною. Богдан таки не витримав і дозволив йому приєднатись після чого Олег радісний зник попросивши Богдана йти.

Поки Богдан йшов по табору то побачив Тараса. Вони привіталися і Богдан пішов далі. Через деякий час він побачив Тараса ще раз. У нього з’явилось дивне відчуття Дежавю і здивувався типу чого він так швидко сюди дістався? Поки він йшов побачив вже третього. Він запідозрив не ладне і пішов за тарасом. Коли він пішов за будинок він побачив трьох Тарасів.

— це що за нах?

Спитав Богдан злякано у Тарасів.

— нічого не звичайного!

Відповів другий тарас. Богдан оглянувся і промовив.

— тобто ви хочте сказати що нічого тут не відбувається.

Спитав спокійно Богдан.

— так!

Відповів перший Тарас.

— Тоді схуялі вас троє?

Крикнув Богдан до тарасів.

Всі Тараси оглянулися і відповіли.

— це сила справжнього Тараса! Клонування.

— так значить ми ще можемо і таке робити! — Зашибись.

Богдан подивився на них всіх і відповів грубим голосом до Тарасів.

— ви хоч повідомили головнокомандувача про здібність? Бо ми повідомили що вона є але що за здібність не знає ніхто.

Тараси оглянулись і відповіли похитуючи головою.

— ні!

— так чому стоїте? Шукайте головнокомандувача і марш звідси!

Крикнув Богдан після чого всі Тараси розбіглись. Богдан взяв і пішов до озера попутно питаючи себе «що бляха тут відбувається»?

Богдан уже був на озері біля основного табору. Вже був обід і вийшло спекотне літнє сонечко. Ніхто і б не подумав що взагалі йшов дощ. Богдан знайшов гарне місце, присів на саморобне складне крісло, начепив примітивну наживку і закинув її. Поки чекав з’явився Олег який вже був перевдягнений і мав з собою спінінг.

— звідки усе це в тебе?

Спитав Богдан дивлячись на Олега. Олег присів і почав готуватись до рибалки попутно розказувати свою розповідь.

— я збігав додому і хутко все зібрав!

— я й забув що ти тут не далеко живеш! Так щей на додачу сила монстра.

Промовив Богдан дивлячись униз.

— так! Але я затримався через те що зустрів Миколу і Назара.

— наших капітанів?

— так саме їх! Вони перевіряли всю територію і в них був перевал тож я з ними трохи поспілкувався.

Наступила тиша, вдалині було видно таких самих рибаків з табору як Богдан і Олег. Вони спокійно рибалили поки Олег не почав розмову.

— слухай Богдане!

— що?

Відповів Богдан навіть не обертаючись.

— вот ми тільки день знайомі!

— ну і?

Олег подивився на Богдана і продовжив розмову.

— ти ж ніби вмієш передбачувати рухи монстрів?

— ну так!

Відповів спокійним тоном Богдан.

— знаєш… у тебе аж занадто хороші передбачення! Коли я бачив як ти працюєш то було відчуття що ти бачиш майбутнє. Але дивина, працювало це через раз, цікаво чому?

Богдан почав помітно нервувати але він не оглядався до нього і старався не дивитись в очі Олегу.

— знаю що ще рано робити поспішні висновки але я все ж запитаю.

Олег встав і пішов перед Богдана після чого обернувся і поглянув в його очі. Олег усміхнено спитав.

— Богдане! Ти ж маєш ще якусь іншу силу, чи не так?

Богдан подивився на Олега знервованим поглядом поки його зустрічав погляд Олега. Вони дивилися одне на одного поки у Богдана творився повний безлад у голові.