Розділ восьмий — воз’єднання.

— то ти друг? — Спитав Богдан у вовчика йдучи разом кудись.

— Так, Ми знайомі з третього класу! Завжди були разом попри всі халепи.

Відповів серйозно вовчик заставивши всіх трохи заспокоїтись.

— за що я тобі дякую!

Відповів Артем з усмішкою на обличчі.

— до речі це ти спланував?

— ти про що?

— про те що директор не сказала про тебе.

— я ж мусив якось зробити так аби до тебе доперло що не слід вірити всьому сказаному.

А ти як завжди!

Відповів Артем і посміхнувся. Але його усмішка вмить згасла і він вирішив спитати дещо.

— а тепер ближче до справи.

Промовив Артем серйозним і водночас знервованим тоном.

— що тебе цікавить?

— що сталося з нашим селом?

Пролунала тиша. Всі зупинилися і Всі зрозуміли що зараз буде або хороша або погана новина.

— якщо коротко то воно в такому самому стані що й і ваш табір!

Артем задумливо подивився в небо і завдав ще одне питання з страхом в тоні.

— а… що з моїми батьками?

Пролунала тиша. Тиша була такою що кожен міг почути своє серцебиття. Вовчик подивився у вічі Артема і відповів.

— все добре! Вони живі і здорові, але твій батько відновлюється від поранення після битви з монстром.

Артем видихнув з легкістю і починав заспокоюватись.

— так а ти чого до нас не прибіг?

Спитав Вовчик в Артема який помалу відходив від новини.

— не міг покинути табір! Я знаю що для мене це близько але все рівно не наважився йти напролом.

— правильно зробив! — сказав вовчик. — тому там цих падлів дохуя і трошки! — закінчив вовчик роздратуванням.

— так а що ти тут робиш?

Спитав зацікавлено Артем у Вовчика.

— Вирішив до тебе навідатись! Подивитись чи живий ти взагалі. — заспокоївся вовчик і відповів.

— дарма за мене хвилювався!

Всі спокійно говорили поки їм назустріч йшла на вигляд чотирнадцятирічна дівчинка. В неї було чорне ніжне волосся заплетене в один хвіст і красиве лице. Юра коли побачив її розвернувся на 180° і пішов. Дівчинка коли це побачила розізлилась і побігла за Юрою який також прискорився. Всі з недорозумінням дивилися на цю ситуацію і вирішили приєднатись.

— стій Юра!

Крикнула дівчинка задихаючись від бігу.

— ти мене з кимось сплутала.

Відповів Юра зляканим тоном.

— тоді чому тікаєш?

— бо я тебе боюсь!

Відповів Юра обернувшись до дівчинки. Після того як він обернувся він побачив перед собою стіну в яку і врізався.

Юра упав спиною до землі задихаючись від бігу. Дівчинка підбігла до нього і схопилась за долоню обома руками. Прибігли решта групи щоб подивитись на те що сталось і побачили незвичайну картину.

Дівчинка плакала тримаючи Юру за ліву руку. Хтось вже хотів підійти і заспокоїти дівчинку але побачили як Юра поклав свою праву руку на голову дівчинки промовляючи слова.

— не плач, я більше не буду тебе лякати!

Промовив Юра з посмішкою на обличчі.

— знову ця дурна посмішка, я більше не дитина щоб тебе!

Промовила роздратовано крізь сльози дівчинка тримаючи ще міцніше Юру за руку. Юра сів і обійняв дівчинку витираючи їй сльози після чого вона остаточно розревілась в його обіймах.

Після того як вона заспокоїлась вона почала бити Юру по грудях. Юра не використовував зміцнення і приймав її удари.

— ти брехун! Чому такий боягуз як ти намагається виглядати хоробрим та сильним?

Кричала дівчинка слідом починаючи знову плакати.

— я знаю, я брехун, боягуз, нездара, але я хочу захистити тебе!

В результаті дівчинка заспокоїлась і встала і допомогла піднятись Юрові.

Юра протирав штани від бруду і Артем до нього підійшов і зразу задав питання.

— Юра а хто це і що тут сталося?

— я Марічка!

Відповіла на перше питання Артема Марічка.

— я молодша сестра Юри, приємно познайомитись!

Марічка почала протирати сльози руками і підійшла до Юри.

— боягуз? Юра? Я б так не сказала!

Відповіла Даша.

— це вам так здається! Він боягуз який отримує хоробрість від відчуття обов’язку. Якщо він його втратить то зразу втече.

Відповіла Марічка.

— як ти смієш таке говорити про свого брата?

Крикнула із злості Даша.

— та тому що саме через мене він ризикує і травмується!

Крикнула у відповідь Марічка.

— що ти говориш це не через тебе!

— ти брехун! Після того як помер тато ти почав мене захищати шкодячи собі. Я… я хочу… щоб ти хоч раз забув за свій обов’язок і припинив вдавати із себе сильного!

Даша почала розуміти Марічку і всі згадали моменти коли він поводився не дуже хоробро в мирні моменти але в бою був першим хто йшов поперед батька в пекло.

Артем підійшов до Юри і промовив до нього.

— Юра!

— Так?

— Я знаю що ти це робиш аби захисти дорогих тобі людей! Але Юра. Ти завжди йдеш вперед аби знищити загрозу перш ніж вона знищить нас. І ти отримуєш купу травм. Я помітив що ти взагалі робив усе аби за тебе не хвилювались. Виправдовувався зміцненням. Говорив що все нормально. Але я тільки-но зрозумів що з тобою не все добре. Ти ж навіть не оклигав від удару вовчика, я правий?

Юра подивився униз і нічого не говорив. Він намагався мовчати і приховати травми від ударів.

— тож Юра!

Подивився Юра на Артема піднявши голову.

— я нічого не питав тебе про травми і не говорив про перевірку бо сам від неї тікав але годі калічити себе! Але Юра! Йди напролом скільки хочеш але будеш йти разом з нами! І ти припиниш ховати всі свої травми. Тепер ми поділимо твій тягар.

Юра промовив до Артема після його промови.

— вибачте капітане але у мене свій а у вас свій тягар! Я буду нести його сам. Я буду приймати допомогу але не більше ні менше.

Артем лише усміхнувся і промовив.

— хоч на щось погодився!

Всі оточили Юру і почали його підбадьорювати і пропонувати допомогу. Микита просто стояв позаду і до нього підійшла Марічка.

— а ти чого не приєднаєшся?

Микита лише повів головою і відповів.

— тому що я толком його не знаю!

— а як тебе звати?

Микита розізлився і невдоволено відповів.

— тебе це хвилювати не повинно!

— який грубий!

Відповіла Марічка і схопила його за руку і повела до решти. Микита намагався вирватись але врешті здався через намагання Марічки.

Всі зібралися і разом пішли на прогулянку табором. Всі гуляли обговорювали ситуацію з цими таборами що були біля них.

---

Наступив вечір. Всі були досі разом. Микита досі був невдоволений але говорив з Марічкою частіше. Юру не змогли переконати і він досі був тої самої думки. Потім почувся запах диму що свідчив про багаття.

— це багаття за межами табору!

Втомлено вимовив Тарас дивлячись на дим що піднімався високо у небо і навіть було видно світло що виднілося у цій непроглядній темряві. Було відчуття що це світло це символ того що хто б на них не напав вони захистять останні вогні надії.

— а це безпечно що ці багаття за межами табору? Там ж люди збираються!

Спитав Микита дивлячись на той самий дим що і решта і побачив як до нього збираються люди.

— то ти таки вмієш за людей хвилюватись!

Вимовив Артем дивлячись на нього!

— з чого б це!

— Та не бійся. Тут майже не має монстрів і все добре!

Занепокоївся Микита і почав виправдовуватись що не хвилювався. До нього ззаду підійшла Марічка і схопила його за плечі.

— не роби вигляд що тобі байдуже. Бо потім тобі гірше буде.

— Марічка промовила до Микити радісним тоном. Навіть не можна було сказати що вона плакала і ридала кілька годин тому. У серці Микити зразу піднявся настрій і він відповів Марічці!

— я постараюсь! Але більше не роби так!

— як?

— не підходь ззаду і не хапайся за мене! Я не люблю чужі дотики!

— не обіцяю!

Марічка радісно посміхнулася. Було видно що вона намагалася не думати про те що вони можуть не повернутись з зачистки і просто намагалася усміхатися як її брат щоб не сталось!

— а це у вас сімейне бачу! — Промовив радісно Артур.

— та годі тобі Артуре! — відповів Юра тихим і спокійним голосом. — пішли краще до багаття!

— правильно говорити ватра!

Промовила Ангеліна дивлячись на всіх.

— у цьому таборі є традиція запалювати здоровенне вогнище яке називають ватра. І ми зараз тільки побачили як він розгоряється а далі буде ще яскравіше!

— ну тоді йдемо. Будемо біля нього бігати поки не згоримо!

Крикнув Микола схопившись за Плечі Ангеліни. Ангеліна зразу вдарила його що він аж упав. Даша лише розсміялась а Юра в переляці обдивився Миколу і перевірив пульс. Артем Петро і Макар думали що за ідіоти їх оточують. Куро собі гавкав і виляв хвостом і в результаті вони підняли Миколу і пішли до ватри дивлячись як вона розгоряється і стає яскравішою.