Розділ сьомий — ми не самі!

Другий загін разом з Миколою і Ангеліною уже були у лісі і доходили до табору. Сонце просвічувалося через дерева і було чути в далині зірвавшивсього вітру. Було видно кроликів які зразу тікали коли бачили рух і сліди іншої живності. Вони майже були в дома але Юра який був попереду крикнув переляканим голосом.

—капітане! Ідіть сюди.

Усі зупинилися і зразу приготувалися до можливого бою. Артем підійшов до Юри а за ним Микола. Коли Микола побачив що сталося відразу спитав у Артема.

—ну і хто це загубив? — Спитав спокійним тоном і дуже серйозним обличчям Микола дивлячись на землю.

—Микола блять! Тут у нас таке а ти жартуєш.

Крикнув від злості і не спокою Артем. Усі решта зразу підійшли і побачили відрубану руку на якій уже засохла чорна кров.

—чия це?

Спитала занепокоєним голосом Даша. Усі обдивилися її але так і не наважилися її торкнутись. Богдан її оглянув і промовив.

—судячи з вигляду це людська рука! Але чорна кров свідчить про те що це монстр.

—Людомонстр?

Спитав Петро дивлячись на Богдана.

—хто його зна! Ми тільки зустрічали сірих або чорних монстрів.

Поки продовжувалася їхня розмова Артем таки наважився взяти руку. Але він навіть не встиг торкнутись як рука відразу зникла.

—ух ти бля!

Промовив Богдан коли побачив цю картину. Рука спершу перетворилася на пил а потім її підхопив вітер після чого пил розчинився прямо у повітрі.

—схоже хтось позбувся доказів не нормальним способом!

Промовив Микола дивлячись на усе це.

—Микола блять! Тут у нас не нормальні речі робляться а ти жартуєш. — Крикнув від злості і шоку на цей раз Петро.

Артем стояв в ступорі і дивився на місце де була рука і куди полетів її пил.

—добре якби рука просто перетворилася у пил — відповів спокійним тоном Артур — але щоб потім цей пил зник без сліду?

Закінчив уже криком Артур.

Артем подивився на усе це і оглянувшись він направився в сторону табору і промовив.

—у нас не має часу розбиратись! Потім про це доповімо в таборі.

—якщо нам ще хтось повірить а не подумає що ми психи які остаточно тронулись!

Відповів веселим голосом Олег.

—мене вже бісить твоя посмішка!

Промовив тихим але зловіщим голосом Микита дивлячись незадоволеним поглядом на Олега.

—та добре-добре! Чого так зразу злитись?

Відповів Олег знову веселим голосом. Микита просто мовчки пішов далі.

Поки вони йшли Даша підійшла до Артема і пошепки почала розмову.

—слухай він мені не подобається!

—чому?

—він якийсь дивний! Мовчить увесь час і дружнім не здається.

Відповіла занепокоєним голосом Даша.

Артем подивився на Микиту і відповів.

—ти перебільшуєш! Не бійся усе буде добре.

Як тільки Артем промовив то зразу вирвався уперед а потім вони вийшли з лісу і їх зустрів в далині табір промінь. Але Даша досі була занепокоєна.

Група пройшла через ворота після чого їх зустрічали радісно люди які чекали на їх повернення. Усі прийшли подивитись на людей що займались зачисткою. Артем оглядався довкола щоб знайти того про кого говорив головнокомандувач. Він оглядався але так і не зміг нікого знайти. В далині він побачив Ганну Василівну, колишнього директора і нинішнього головнокомандувача табору.

Артем відразу побіг до неї і зупинившись почав розмову.

—доброго ранку!

Вимовив Артем поправляючи кепку яка нахилилася через швидкий біг.

—і вам доброго!

Відповіла директор усміхаючись.

Артем обернувся і крикнув до свого загону щоб вони слідували за ним.

—вибачте не можемо піти до вашого кабінету все обговорити? — спитав серйозно Артем.

—чому б і ні! — відповіла з посмішкою директор.

Директор почав проводити загін до свого кабінету.

Вони зайшли у тісний кабінет директорки але дивом всі вмістилися. Їх супроводжувала гробова тиша. Куро гавкнув після чого Макар вибачився взяв Куро на руки і вийшов. Артем усе ж почав розмову з питань.

—чому нас викликали?

Директор тяжко позіхнула і відповіла.

—у нас знайшлася людина яка переробила наше радіо приймач і створила аналогове радіо!

—ну і?

—думаю ви не зрозуміли!

Промовила директор після чого всі затихли.

—хвилинку, я десь знайоме чула!

Промовила Даша.

—точно! — Вигукнув Петро.

—це значить що ми можемо відправляти повідомлення у світ?

Усі охриніли і подивилися на директора.

—Вірно! І ми навіть зв’язались з кількома таборами. Скоро буде готове ще одне радіо яке відправлять в буданів.

—але хіба радіус дії радіо не обмежений?

Спитав Петро в директора.

—так але це можна легко виправити поставивши ще одне радіо в радіусі дії першого!

—не втупляю!

Відповів Тарас.

—якщо коротко то ми можемо збільшити радіус дії усіх радіо які будуть на одній частоті якщо ми поставимо ще одне робоче радіо на радіусі дії!

Пояснила директор так щоб всі зрозуміли.

—наш радіус десять кілометрів але по цьому принципу ми можемо зв’язатись і куди далі!

—так що ви хочете сказати?

Спитав Артем в директорки.

—ми зв’язалися з двома таборами! Слобідка і Вербівці. Це такі самі табори як ми але вони більше контактували одне з одним.

—і що ви дізналися?

Схвильовано спитав Богдан.

—нічого хорошого! Ті два табори не налаштовані до нас вороже, але через нас вони зв’язалися з іншими таборами і в нас не добрі новини.

—що там?

Спитав Артем серйозним тоном.

—ми оточені! — відповіла директор після чого всі насторожилися — Ми не єдині хто зміг створити табір. І один з них це табір бандитів! І вони в курсі про нас. А що з іншим селом то вони нам нічого не говорять. Максимально сильно не видають інформації.

—тож це значить? — спитав Артем.

—ми не самі! — відповіла директор серйозним тоном.

Прийшов Макар зайшов в кімнату і побачив що всі просто стоять мовчки.

—що я пропустив?

—ви всі вільні можете йти!

Промовив директор і всі помалу покидали кімнату.

—так що я пропустив?

Спитав знову Макар у тих хто виходив.

—потім розкажу!

Відповів Юра схопивши Макара за плече забравши з собою.

Кабінет покинули всі крім директора і Артема. Кабінет став значно просторіше і світліше.

—тобі щось треба хлопче?

Спитала директор у Артема.

—мені повідомили що в таборі є людина що знає мене!

—вибач тебе переплутали! Він шукав тридцятирічного хлопця але опис нагадав тебе!

Артем трохи розізлився але вирішив зберігати спокій.

—до тогош він був серед тих людей що тебе зустрічали і він тебе прекрасно бачив. Якби шукав тебе раніше за мене.

Артем подякував за інформацію і також покидав кабінет останнім. Директор промовила слідом як тільки-но він переступив через двері.

—гарних людей ти знайшов в селі!

Артем зупинився і відповів з гордістю.

—тому що я їх знайшов а вони мене!

Артем вийшов з будиночку де його зустрічали його люди. Всі готувались іти як тут хтось вийшов з того самого будиночку.

—ти серйозно навіть не помітив моєї присутності?

Спитав голос незнайомця. Всі обернулись і не зрозуміли до чого він це сказав. Артем зупинився і закляк, він знав чий це голос але йому не хотілося повертатись до нього.

—Артем! Глухий чи що?

Артем все таки озирнувся і побачив невисокого хлопця з зстриженим по боках волоссям і пов’язка яка це і приховує. Він був у футболці і у шортах і весь у чорній крові що свідчило про те що він проривався крізь монстрів.

—Вовчик!

Промовив Артем і відразу позіхнув.

—я ж казав щоб ти так мене не називав!

Обурливо відповів Вовчик. В цей момент він нагадував кота якого чіпали за живіт.

—так-так правильно! Тебе треба було називати котик.

Відповів жартівливо Артем після чого Вовчик не витримав і перейшов у форму монстра і відразу побіг до Артема як вовк за своєю здобиччю і Артем також перейшов в форму і відбив його удар ногою руками. Почувся дзвін що говорив про те що Вовчик також мав зміцнення.

—так ти все ж таки Вовчик!

Промовив Артем відразу як Вовчик відштовхнувся ногами від рук Артема.

—ти дістав! Ще довго глузувати будеш? Що там що тут! — крикнув зі злості вовчик.

—та годі тобі давай мирно все вирішимо!

—ти бляха це почав і ти поплатишся!

Крикнув Вовчик від злості і подивився серйозним поглядом на Артема, Артем слідом подивився на нього серйозним поглядом.

—очі ті самі!

Вимовив Вовчик і подивився на низ після чого знову в очі Артема

—так тиждень всього минув!

—твоя правда!

Вовчик приготувався Атакувати але зразу влучив в Юру який кинувся на захист свого капітана.

—не знаю хто ти але ти не можеш влаштовувати бійки посеред табору!

Вимовив Юра як тільки отримав удар. Юра не встиг захиститися руками і нога зразу влучила в живіт.

—він правий!

Крикнув Макар слідом і дістав свою зброю. Усі приготувались до бою щоб захистити капітана. Тарас і Микита вирішили приєднатись тому що вони вже є членами загону після чого всі вже були готові до бою.

Вовчик зупинився після чого звернувся до всіх.

—добре-добре я здаюсь!

Після цих слів Вовчик перетворився знову в людину і напруга відразу спала.

Макар вийшов вперед і спитав у Вовчика.

—хто ти? І що ти тут робиш?

Вовчик подивився в низ а потім в очі Макара. І відповів серйозним тоном наче солдат який пройшов через пекло.

—я Володя! Найкращий друг цього качка переростка.