Розділ одинадцятий — розповіді біля багаття, частина третя.

---

Багаття досі горіло. Воно давало тепло і надію тим хто його оточував. Ніхто не знає чи повернеться він завтра живим з бою чи помре просто тут і зараз через нещасний випадок. Але всі хто його оточував вірили, вірили у причину жити яка тримає їх у цьому жорстокому світі. Кожного сюди привела своя історія і своя подорож. Кожен із них це нитка яка заплелася у могутню мотузку у якій зібралися всі нитки авангарду!

—хтось ще хоче щось розказати?

Спитав Артем у всіх хто ще досі лишився біля вогнища. Але навіть після цього все рівно була тиша. Було чути потріскування розпалених дров і шурхіт листя.

—Петро може ви?

—мушу відмовитись!

—може розповісте про свою дружину? Все рівно мало що про неї знаємо!

—не хочу! — Хоч вона і була прекрасною жінкою але хай лишається в наших з Оленою серцях!

Артем припинив намагатись але все рівно почав задавати питання.

—у мене з’явилось питання!

—яке? — спитав Петро діставши свої запаси сигарет.

—може спершу заховаєте цю коробочку? — сказав Артем на побачене.

—добре, вибачте!

Петро заховав назад свої сигарети і був готовий до розмови.

—так що тебе цікавить?

—мене цікавить чому ви в той день так легко довірились нам?

—А! Ти про той день? Якщо чесно сам не знаю! Я просто знав що ти в той момент говорив правду!

—справді? — спитав Артем дивлячись на Петра з недовірливим поглядом.

—слухай у мене було купа колег мисливців які хотіли явно мене обманути! Якби я не помітив твою мізерну брехню тоді ті хто намагалися мене обдурити просто реготали на увесь голос!

—так а як вас намагалися обманути?

—коли я почав займатись мисливством як хобі, зі мною було багато досвідчених! Я часто їздив в багатьох місцях і вполював багато живності. Але мене розвели кілька разів на найдорожчі частини тварин. І після цього я навчився розрізняти брехню. Тож повір мені на слово, ти мене, не обманеш!

—яка година? — Спитав Артем у присутніх.

Петро подивився на свій годинник і сказав.

—пів на дванадцяту!

—ой то вже так пізно! — відповів Артем і встав.

Артем підкинув дрова на останок і вже збирався йти як його зупинив Петро.

—Слухай Артеме!

Артем обернувся і спитав.

—що таке?

—я вже казав що ти мислиш не на свій вік?

—ні не казали! Але я не задумуюся як я думаю!

Артем нарешті пішов побажавши всім гарного вечора. Всі бажали того самого і коли він зник вираз Вовчика зразу став серйозним.

—слухай Вовчику! — промовив до Вовчика Олег.

—ще раз мене так назвеш і будеш зуби рахувати на землі! — погрозливо відповів дивлячись на Олега Вовчик.

—добре-добре. Але в мене питання!

—Яке? —відповів Вовчик знову подивившись на багаття.

—я тут чув що Артем одного хлопця в живіт вдарив через те що пішла мова про кохання!

Вовчик знову подивився на Олега і було видно що він не хоче розповідати про це!

—ну і?

—а чому він його вдарив? Бо я чув що він казав що бачив людей які в закохались і те що хтось навіть самогубством закінчив!

Вовчик подивився на вогнище і врешті решт наважився відповісти.

—було діло! Був у нас в селі придурок який покінчив життя самогубством! Йому було вісімнадцять і в нього була дівчина. Але колі він дізнався що вона йому зраджує він не витримав і напився таблеток. Артем навіть не знаючи хто він вже зненавидів його!

В результаті всі замовкли! Було так тихо що було чути що відбувається до вкола.

—і до речі! — продовжив Вовчик. —звідки ти про це знаєш?

—та просто я гомонів з жертвою цього інциденту!

—ти про того хто на спині дівчинку поніс?

—так про нього!

—ясно… і годі усміхатись на всі тридцять два. Бісить!

—не можу!

—щось тут не так! — відповіла Даша дивлячись на Вовчика.

—що саме?

—відчуття що це не повна історія!

Всі хто були присутні не розуміли про що вона. Але Петро і Макар розуміли до чого вона хилить.

—я не чув брехні в його словах але історія явно не повна! — відповів Петро.

—а мене чуйка рідко підводить! — відповів Макар.

Вовчик опинився в складному становищі і не знав як діяти. Він оглянувся і зрозумів що втекти не варіант. Він сидів на місці і думав що робити але в результаті він здався.

—добре-добре! Ви праві. Історія не повна.

Петро, Макар і Даша вже приготувались слухати а решта досі не зрозуміли що сталось.

—але як ви зрозуміли що щось не так? — спитав Вовчик у трійці.

—ми знайомі не довго але я вже почала його розуміти! — відповіла Даша дивлячись на вовчика самовдоволеною посмішкою.

—а в мене чуйка! — відповів Макар.

—серйозно? — спитала Даша.

—ну а що?

—а я задумався над її словами, згадав як ти зреагував на її питання, і склав все до купи. — відповів Петро перераховуючи те що помітив.

—ви серйозно? У вас майже не було здогадок але ви все рівно докопувались до мене?

—так! — відповіла швидко Даша.

Вовчик тяжко зітхнув і подивився на Макара.

—Горілка ще є? — спитав тяжко Вовчик.

—трохи є але тобі не дам!

—чому?

—бо ти не повнолітній!

—та щоб тебе! Ми в селі! Тут байдуже на місцеві закони! І на додачу ти винен мені моральну компенсацію!

—а якого такого милого?

—за те що довідувались те що вам не треба!

Макар хотів продовжити суперечку але його зупинила Даша. Даша показала жестами щоб краще той дав трохи спирту йому. Макар не хотів але врешті решт дав йому половину що лишилась. Вовчик відкрив і надпив трохи після чого швидко ковтнув і перестав пити. Він ледь не сплюнув але вирішив випити те що вже було в роті.

—це що за бухло? — спитав Вовчик зморщуючись від питва якого він випив.

—А я не казав? Це домашній рецепт діда! — Макар подивився на Вовчика який почав кашляти. — ну що? Гарне бухло?

—йди на хуй!

—ти як до старшого звертаєшся — крикнув Макар.

—короче Вовчик продовжуй! — промовила Даша дивлячись на хлопців як на придурків.

—якщо коротко то він перестав вірити в любов через мене!

—детальніше можна? — спитав тихим голосом Назар.

—ти мене лякаєш! — сказав вовчик не спокійним тоном — Але у мене колись була дівчина! І вона мене кинула, Артем тоді розізлився бо мене кинула моя ж дівчина. Він тоді нічого про любов нічого не хотів слухати.

—так вон воно що? — відповів Олег. — тобто ти віддав все заради дівчини а вона тебе кинула і в результаті Артем розізлився що тебе обдурили?

Вовчик лише подивився на вогнище.

—а ти проникливий!

—то я вгадав! — почав радіти Олег. —але в мене ще питання!

—яке? — насторожився Вовчик.

—я чув що Артем боявся вбивати монстрів але через фразу одного його друга він почав вбивати як машина вбивця. Так як так вийшло?

—тобі не здається що Микола тобі забагато розказує? — спитала Даша.

—так! Але це він розповів від слів людини яка її переконала!

—Миролюб чи що?

Вовчик подивився в низ і знову взяв горілку в руки. Коли він зробив ковток знову почався перший раз.

—та як ти можеш це пити? — знову почав кашляти вовчик.

—Коли в дитинстві ти нічого не отримував за свою роботу то завжди щось крав у свого рабовласника щось як плату! — Так робили більшість дітей в селі.

—а ти ще щось говорив про не повноліття алкоголік йобаний! — гаркнув Вовчик.

—як говориш до того хто тобі бухло дав? Якщо продовжиш я заберу моє бухло назад!

Вовчик і Макар почали суперечку але Даша зразу заспокоїла їх током.

—так вот що відчував Артем! — промовив Макар трусячись від шоку.

—він більше вольт отримує! — відповіла Даша.

—що? Як тоді Артем до сих пір живий?

—продовжити? — спитав вовчик намагаючись встати.

Макар подивився на Вовчика який відходив від шоку.

—Вовчик продовжуй!

Вовчик подивився прямо і хотів почати розмову як Юра кудись відійшов.

—«ніколи не дадуть відпочити»! — Обурливо сказав компаньйон Юри.

Юра відійшов глибше в поле а потім направився в сторону лісу.

—«страшно»! — подумки сказав Юра.

—«так перебори це! Ато набридло що тебе тримає тільки бажання захисту»

—«я це не переборю але я мушу його побороти»

—«так зроби щось з цим»!

—«тихо! Дай прислухаюсь»

Юра почав прислухатися. Був чути вітерець який подував листя і розмову тих хто був біля вогнища. Але коли він уважніше прислухався він почув гучні кроки.

—так вон ти де!

Юра побіг у сторону звуків і підготувався до бою. Коли він прибіг він прибіг він помітив монстра з великою кількістю очей.

—«ти ж в курсі що він передбачує наші рухи»?

—Яка вже різниця? Нам все рівно треба з ним розібратись щоб інші відпочивали.

Промовив Юра і відразу кинувся на монстра.

—Вовчик продовжуй! — промовив Макар.

—Я наче щось казав на рахунок цього! — відповів серйозно вовчик.

—Петро підкинув трохи дров у вогнище і приготувався слухати.

—якщо коротко то у Артема є особливість!

—яка з них?

—так ви вже помітили! Ну тоді добре. Ця особливість дуже специфічна! Є миті коли Артем переосмислює якусь річ. Наприклад тоді ви побачили його переосмислення. Тоді Артем переосмислює все і у нього з’являється нове бачення, сенс життя, і змінюється його психічний стан. Вот через яку фразу він почав цю бійню?

—якщо я не помиляюся він тоді щось казав про життя які він може врятувати! — відповів Олег.

—тоді ви йому поставили ультиматум і він зразу зрозумів що в словах вашого Миролюба є сенс і почалося переосмислення! Наприклад я його перше переосмислення побачив тоді коли він кинувся рятувати дівчину нашу ровесницю і та дівчина відлупила всіх хто її ображав. До того він думав що дівчата слабкі але після нашого знайомства він зрозумів що і дівчата можуть за себе постояти!

—серйозно? — спитала Даша.

—так! Ми ходили в протилежні класи і вона з нами здружилась. Вона завжди була з нами. Після того як мене кинули вона мене підбадьорювала і підтримувала. Артем завжди тікав коли ми були лише в трьох лишаючи нас самих.

—«мені здалося чи Артем знав про почуття цієї дівчини»? — подумала Олена.

—коли Артем так робив мені здавалося що можливо вона йому зізналася і тепер він кидав її і лишав на мене через це.

—«або Артем скотина що боїться стосунків або Вовчик тупак який не розуміє почуттів дівчини! Але треба дослухати до кінця».

—А коли я вирушав на пошуки Артема вона також хотіла зі мною. Але я не хотів щоб з нею щось сталось і вирушив тоді коли вона не знала. Напевно сильно за Артема хвилювалась.

—«здається таки другий варіант»!

Як тільки Вовчик закінчив з’явився Юра який підійшов до багаття.

—ти де був? — спитала Даша.

—відлучився в туалет! — відповів з посмішкою Юра.

Даша зрозуміла що щось не так і помітила що в нього подерта штанка.

Може пора закруглятись? — спитав Юра.

Всі встали і зібралися. Вовчика почало хапати і його вирішили провадити. Ніхто не хотів гасити вогнище і Тарас вирішив посидіти до того як він погасне. Всі пішли а Тарас лишився і стежив за вогнищем що давало тепло.