Розділ десятий — розповіді біля багаття, частина друга.

---

Після того як Юра повернувся він сів на своє місце.

—ну й ти даєш Юра!

Сказав Микола і поклав йому руку на плече.

—ти завжди йшов вперед поперед батька в пекло але з розповіді я зрозумів що у вас це сімейне!

Микола помітив що в Юри на щоці пливуть сльози. Юра просто плакав.

—я… я… я поганий брат! Краще б тоді мене завалило тими балками.

Артем мовчки встав. Він направлявся до Юри.

—я часто змушую її хвилюватись… я бажав бути міцним аби захистити сестру і не померти як тато… але… але…

Юра подивився вгору. Він подивився як кулак наближається до його обличчя і влучає в ліву щоку після чого той падає.

—ти здурів?

Крикнув Богдан вставши з колоди. Артем просто мовчки протер свої руки від сліз Юри і подивився в низ на Юру.

—ти що?

Всі подивилися на Артема в якого наповнилися очі злістю.

—ти геть з глузду з’їхав чи що?

Юра піднявся і виплюнув зуб який випав від удару разом з кров’ю після чого подивився вгору на Артема.

—запам’ятай одне! Ти не повинен думати про смерть. Ти тоді не помер і на це є причина. І те що ти говориш що ти поганий брат це брехня яку твориш саме ти!

Артем зі злості кричав на Юру зігнувши трохи ноги. Юра повільно встав і протирав губи від крові і протираючи сльози але його відразу схопив за комір Артем.

—то ти ще думає що ти поганий брат? Ти все робив аби захистити її у свій спосіб. Тож запам’ятай! Поганий чи хороший скаже вона сама!

Юра подивився на Артема. Він згадав що вижив аби захищати сестру. Даша поклала руку на плече Артема після чого Артем повернув голову.

—відпусти його або отримаєш електро-терапію! — промовила серйозно Даша.

Артем заспокоївся і відпустив Юру і коли поправляв кепку отримав розряд після чого упав.

—ти що блять охуїла? — кричав зі злості Артем який вже лежав.

—за Юру! — відповіла спокійним тоном. —давай Юра на місце і знай що Артем правий!

—так чого током йобнула? — спитав Артем сіпаючись на землі.

—Щоб у тебе з’явилися інші способи виховання!

Даша протягнула руку до Юри і промовила.

—Юра! Ти повинен себе берегти бо тебе хоч хтось чекає га відміну від мене! Тож знай міру бо будеш на землі валятись як Артем!

Юра подивився на Артема якому допомагали піднятись Микола і Ангеліна.

—Юра слухай Дашу! Повір це не дуже приємно.

—добре!

Після цього всі сіли на місця і готувались слухати ще чиюсь історію але не знали чию. Встав Макар який чомусь на диво був тверезий і почав розказувати.

—як ви знаєте я тут живу! Але мене сюди занесло колись давним давно ще тоді коли я був маленький. Мене колись батьки відправили до свого знайомого Степана. Потім я почав називати його дід Степан.

—а це хіба не твій дід? — спитала Даша.

—ні у мене немає ні дідів ні бабусь! Всі померли до того як я їх побачив а цей Степан колись дуже ладнав з моїм дідом тому часто мене приймав. Коли мене відправили сюди то цей старий хрищ вирішив перевірити на що я здатний і часто мене заправляв якоюсь роботою. Я і яблука збирав, і переносив речі, і корову пас. (Яку успішно загубив і знайшов). Але знаєте я йому вдячний! Через це у мене з’явилась особистість спортсмена і я навчився багато чого від нього. В результаті я найнявся вантажником і купив будинок тут. А потім цей пиздець!

—я ще повинна йому подякувати! — відповіла Даша.

Макар присів і до нього почав тулитись Куро.

—так ти вже й так подякувала за зброю! — відповів Макар.

—так але я не знаю як йому дякувати!

—найкраще це знайти йому роботу коли йому нудно! — відповів з посмішкою Макар.

—добре хто далі? — Спитав Артем. —Микола може ти?

Микола лише здригнувся і серйозним тоном відповів до Артема.

—мені немає що розказувати!

—справді? Але ж нам цікаво чому утворилось твоє бажанн…

—Я вже казав що моє бажання веселити людей а як воно з’явилось я не знаю!

Роздратовано крикнув Микола дивлячись на Артема після чого той швидко заспокоївся.

—добре-добре! Може Даша?

—відмовляюсь розказувати! Я тут лише щоб послухати!

—Ясно! Ну тоді хто?

Встала Ангеліна і промовила.

—можу і я!

—Чудово! А почекай трохи!

Артем взяв і кинув трохи дров в багаття після чого вогонь почав красиво звиватися. Артем сів на місце і вмостився.

—можеш продовжувати!

—А так дякую! Моє бажання зцілювати з’явилось через мого знайомого який часто травмувався. Він часто ламав кістки але завжди шукав нові пригоди на сраку.

Всі подивилися на Юру який уважно слухав але врешті помітив погляди.

—а що не так? — спитав Юра.

—ну бо ти як той хлопчик біжиш в повну сраку а як вилазити навіть не думаєш!

Відповів Артем після чого всі кивнули.

—це не чесно ви всі змовились! — знервовано відповів Юра.

—тихо хай Ангеліна продовжує! — сказав Микола.

—в результаті він часто травмувався а я була першою хто зазвичай бачила його пошкодження і я хотіла б йому відразу допомагати.

Ангеліна позіхнула прикриваючи рот рукою.

—На добраніч! — пожартував Микола.

—ні я ще можу сидіти тут! — відповіла Ангеліна сівши назад на колоду.

Потім встала Олена і Петро подивився на неї.

—я наступна? — спитала Олена в компанії.

Всі лише усміхнулися в знак згоди.

—ну тоді…

Наступила тиша і всі думали що буде якась сумна історія і вже хтось навіть приготував платки.

—ви ж знаєте що в нас сталося кілька днів тому?

Всі лише подивилися у низ крім Даші. Вона дивилася серйозним поглядом на Олену.

—але ніхто ж не знає звідки у мене з’явилась така сила монстра. І знаєте? Це було дуже давно. Ще тоді коли я була малою. У нас вдома була купа роботи і я хотіла допомогти але я нічого не вміла і тільки вчилась. Тож моє бажання це навчатись і звикати до тяжкої роботи. І тому я і отримала здібність еволюція!

Олена присіла і зручно вмостилась після чого її обійняв Петро. Артем встав і хотів і хотів щось сказати як тут його торкнувся за руку Микола.

—будь тихо будь-ласка! — прошептав Микола.

Артем обернувся щоб подивитись в чому річ і побачив як голова Ангеліни лежала на плечі Миколи а сама вона міцно спала. Всі подивилися на це і це справді виглядало мило.

—тьху! Романтіка! — відповів Богдан!

—помовч бо і тебе чекає електро-терапія! — пошепки погрожувала Даша.

—і що нам робити? — пошепки спитав Юра.

—я віднесу її до ліжка! — пошепки відповів Микола.

—Гав!

—тихо Куро!

Макар відразу взяв Куро і закрив йому рот рукою а іншою показав що все під контролем.

—ти! віднести? Не сміши мене! Я знаю що ти за слабак! — відповів тихо Артем.

—тоді просто покладіть мені її на спину і я її донесу!

—так ти ж не знаєш де вона живе!

—відведу в медпункт. Там саме вільно!

Відповів Микола і йому допомагали покласти акуратно на спину Ангеліну але вона точно міцно спала тому що не реагувала на рух. Після того як Микола взяв Ангеліну на спину він направився в сторону медпункту але обернувся і помахав в знак того що він не повернеться до них.

Микола йшов собі до медпункту переживаючи за пасажира який знаходився на спині. Він йшов і чув як Ангеліна говорила уві сні. Вона говорила щось про те що ще п’ять хвилин і все в цьому дусі а Микола лише усміхався.

—рідко я усміхаюсь через таку милоту!

Відповів Микола з щирою посмішкою і пішов далі.

—Микола…

Вимовила спляча Ангеліна після чого Микола заціпенів на місці. Він подивився на Ангеліну яка солодко спала.

—я тут не переживай! — відповів тихо Микола обернувши голову аби подивитись на Ангеліну.

Вона спала і повторювала його ім’я раз за разом. Микола помітив що вона боїться. Микола подумав що їй сниться кошмар але не знав як її заспокоїти.

—Ангеліна! — все ж таки промовив Микола. — я не пропаду тому не хвилюйся за такого дурня як я!

Микола знову подивився прямо і зрозумів що вона заспокоїлась і коли він повернув голову до неї він зрозумів що переживати вже нема за що.