Розділ дев’ятий — розповіді біля багаття, частина перша.

Був тихий і ясний вечір. Люди в таборі зібралися біля ватри. Всі веселилися і хтось з дітей почав кружляти біля ватри. В результаті всі до нього приєдналися і почали танцювати разом з тим хлопчиком. Була романтична обстановка для тих хто вже зустрічався і просто весела для тих хто просто радів. Даша, Микита, Юра, Вовчик і Петро просто сиділи і дивилися на цю картину.

—чого сидите?

Спитав Артем у групи яка сиділа. Артем був дуже радий але його погляд завжди говорив інакше.

—а ти сьогодні веселий! — серйозним і спокійним тоном відповів Вовчик.

—а чому б і ні?

—як ти розрізняєш його емоції? — спитала з недорозумінням Даша.

—ми просто давно знайомі і все!

—ви ж повинні веселитись! Ви ж знаєте що символізує ватра? Ватра символізує єднання, тепло і життя! Тож йдіть веселитись!

—а ти звідки знаєш? — Спитав Петро у Артема.

—Ангеліна розказала! Вона трохи про це знає!

—до речі а де вона? — спитала Даша роздивляючись групи людей.

—та вот там разом з Миколою!

Всі подивилися на їх танець як вони кружляли. Ангеліна виглядала щасливою а Микола як придурок. Всі розсміялись але щось у їхньому танці чіпляло за душу.

Коли ватра погасла всі хто був біля неї почали розходитись. Хтось йшов незадоволений через відсутність спирту, але всі решта раділи через те що було спокійно. На диво нападів монстрів не було і все пройшло більш-менш спокійно. Весь другий загін разом з Миколою і рештою сиділи разом і не йшли. Вони просто сиділи на місці і дивилися на тліючі рештки ватри. Усі мовчки сиділи навіть після того як всі пішли.

—гарно посиділи! — Сказав Макар діставши горілку з під кофти.

—звідки в тебе горілка?

Спитав Юра дивлячись на те як Макар вже її відкриває і починає в себе заливати. Коли Макар надпив він відповів.

—я коли збирався до променю збирав речі в дома!

—я й забув що ти тут живеш! А чому за кофтою?

—в рюкзак не вмістилась!

—а не хочте влаштувати ще одне вогнище? — Спитав Артур.

Всі оглянулися, всі думали чи варто розвести вогнище. Артем подумав і подивився на чисте небо. Воно було вкрите зорями. Небо було настільки красиве що Артем навіть забув в якій вони ситуації.

—а чому б і ні?

Відповів Артем приємним, тихим і щасливим голосом. Його очі наповнилися радістю від побаченої ним краси. Він дивився добрими очима і легкою усмішкою.

Але Артем звернув увагу на те що всі на нього дивно дивилися. У всіх присутніх була морда відром і вони дивилися на Артема не кліпаючи. Коли він це помітив його обличчя повернулось до заводських налаштувань.

—що таке? — спитав з недорозумінням Артем.

В Микола простягнув палець показуючи на обличчя Артема. Його рука явно трусилася як у наркомана.

—ти… ти… — ледь вичавив з себе Микола. — ви це засняли? Прошу скажіть що так!

Микола почав метушитися і почав трусити Юру який був з права від нього.

—це пиздець… — сказав Макар і продовжив заливати в себе спирт.

—ми що… завтра помремо? — спитав Петро.

Олена Даша і Богдан просто мовчки але шоковано дивилися.

—та що сталося!?

Крикнув Артем дивлячись на це збіговисько ідіотів. Врешті Микола заспокоївся і відповів.

—восьме чудо світу друже! Добрий погляд Артема.

Артем з недорозумінням дивився на всю цю картину.

—жаль що ми це не засняли. Ніхто в це не повірить просто! — продовжив Микола.

—а вони праві! — відповів Вовчик усміхаючись. — це така рідкість що навіть можна вважати за чудо світу!

—Вовчик, гад! Зазвичай ти тихий і холоднокровний але в такі моменти чомусь завжди усміхаєшся!

—це через тебе придурку я взагалі усміхаюсь! — Вовчик почав реготати з Артема.

Артем хотів вдарити Вовчика через злість але стримався і повернувся до питання.

—Короче! Я подумав і можу сказати що ми можемо розвести багаття на місці ватри!

Всі мовчки посиділи секунд десять після чого всі дружно встали і пішли шукати дрова для того щоб розвести вогнище.

Після того як Даша підпалила багаття нагрівши поліно електричним током прийшли хлопці які принесли стовбури дерев замість крісел. Вони в сумі принесли чотири стовбури і оточили вогнище а потім принесли дров аби підтримувати багаття аж до ранку. Багаття почало розпалюватись на місці погаслої ватри. Артем вирішив розпалити на місці тому що ватра це символ надії і тому повинно горіти довше тому що надія помирає останньою. Коли все було готово всі сіли навколо вогнища. Усі дивилися на яскраве полум’я яке наче ніколи не згасне і всі всередині усміхалися.

—а мені стало цікаво!

Промовив Тарас. Зазвичай він сонний і менш активний але зараз він виглядав як усі решта. Його вічно втомлене обличчя виглядало перетворилося на звичайне ніби він і не був лінивим.

—що цікаво? — спитав Артем.

—якщо наша форма монстра це форма наших бажань то які вони? Бо у когось зрозуміло які бажання а в когось не дуже.

Всі почали обдумувати що сказати і врешті решт Артем піднявся і сказав.

—моє бажання стати пожежником щоб врятувати життя! Але як це можна зробити якщо ти слабкий, крихкий і невогнетривкий? Я ледь сам від пожежі не помер і саме тому я вирішив стати сильнішим!

Тарас подивився з захватом на Артема. Артем присів і зручно вмостився на колоді після чого відразу спитав.

—хто далі?

Всі затихли але після цього встав Юра.

—давайте я чи що?

—я радо послухаю!

Промовив тихим і лякаючим тоном Назар.

—А щоб тебе… Назар!

Крикнув Артем Назарові який був позаду. Він прибув тихо і непомітно і тому всіх злякав. Назар вирішив сісти біля Артема тому не тверезий Макар посунувся.

—Макаре ти ж наче спортсмен! Але чому мені зараз так не здається? Ти ж тепер хазяїн собаки і повинен бути відповідальним!

Відчитував Назар Макара який вже просто сидів. Він випив пів бутилки горілки після чого прислухався і заховав.

—до речі а де щеня? — спитав Назар.

Коли Назар спитав почувся лай Куро.

—а це не він там біжить?

Всі подивилися в сторону табору і побачили як біжить дуже енергійно Куро. Він зразу прибіг до Макара який зразу почав його гладити.

—ах ти ж невгамовне! Де ти було і звідки прибігло? Хто тут такий хороший?

Макар почав гладити Куро і захопився цим що перестав зважати на решту.

—так що ти тут робиш? — спитав Артем в Назара.

—Я був в таборі але через те що в мене з’явився вільний час я прибув в промінь. Тому я тут не надовго!

—Ясно! Юра продовжуй!

Юра знову підвівся І почав свою розповідь.

—моя здібність заключається в повному зміцненні і ви всі це знаєте! Але ви не знаєте причину мого зміцнення.

Юра подивився на Марічку яка дивилася в низ і стискала кулак.

—якщо не хочеш слухати можеш піти в табір! — сказав Юра Марічці серйозним тоном.

Марічка лише підняла голову і відповіла.

—я вже не маленька дівчинка! Годі переживати за мене. Я сильна… і ти це знаєш!

Юра лише посміхнувся. Марічка вже дивилася зі злістю на Юру. Але Юра знав що вона стала ще сильнішою.

—тоді продовжуй слухати! І не тікай через свою слабкість! — відповів ніби насміхаючись Юра.

—і не втечу! — відповіла хоробро Марічка.

—ну тоді продовжим?

—одного дня коли мені було вісім а Марічці шість я вирішив побігти до буд майданчику який був поряд з нашим будинком. Марічка тоді побігла за мною, я біг і Марічка за мною як сьогодні. Вона довго за мною бігала але я її випереджав. Я був в ті часи хоробрим і гордим. Я бігав і в результаті я задихався і зупинився. Я радів в той момент до того моменту поки не почув звук як щось падало.

Юра подивився на Марічку яка намагалася стриматись. Хоч вона і не могла терпіти але трималася як її старший брат.

—бачу що тобі вже тяжко! Може…

—заціпся! — крикнув зі злості Артем. — дай їй вирости! Боягуз так і залишиться боягузом якщо не буде перти на пролом до проблем. І ти це знаєш як ніхто інший.

Юра притих подивився на Марічку яка намагалася побороти це і стати як її брат. Вона не хотіла продовжувати але чекала поки він розкаже. Юра лише усміхнувся і продовжив історію.

—коли я почув що щось падало я подивився назад. Там я побачив Марічку яка лежала і нашого батька який прикрив її від балок. Він крикнув їй аби вона відповзла і вона так і зробила після чого він остаточно впав. Я тоді зі страху побіг до нього і намагався підняти балку але сили тоді не вистачало. Потім прибігли будівельники на шум і відразу кинулись допомагати. Перед тим як мене забрати я побачив його усмішку.

Марічка на секунду заціпеніла. Вона подивилася в той момент на Юру який продовжував розказувати.

—він був усміхнений через те що він радів що захистив Марічку. Після цього він сказав кашляючи кров’ю аби я захищав її у свій спосіб. Після цього мене забрали до дому де я дізнався що він помер через перелом ребр які Проткнули легені. А потім нас почала обвинувачувати власна матір через вбивство батька але врешті вона змирилась і забула про це. Але я став звичайним боягузом який знаходив хоробрість через захист інших.

Закінчив розчарованим голосом Юра. Всі сиділи тихо але Богдан встав і підкинув дров в багаття. Марічка промовчала але врешті спитала в брата.

—ти не розказував про те що тато усміхався! — Марічка подивилася на брата з недорозумінням, її очі аж трусилися. — чому ти не розказав про це?

—тому що я не хотів аби ти стала таким як він! Але я дивлюся що я став таким як і він! так мені і не довго жити лишилось! — пожартував Юра.

Марічка встала і підійшла до Юри. Всі подивилися на це і побачили що її удар зі злості вправляє зуби Юри. Юра впав з колоди і ліг а Артем встав щоб заспокоїти Марічку. Після чого Юра встав.

—оце удар!

Сказав Юра сміючись. Він радів що її сестра може постояти за себе і так виросла. Марічка хотіла заплакати але Петро поклав свою руку на її голову.

—молодець! Ти дуже хоробра дівчинка! — сказав з доброю усмішкою Петро. —давай йди поспи бо вже пізно!

---

---

---

Після цих слів Марічка так і не заплакала і Юра встав аби відпровадити Марічку в будиночок. Він перевіряв чи всі зуби на місті і Марічка дуже вибачалася але Юра лише усміхався.