Розділ восьмий — воз’єднання.

---

—то ти друг? — Спитав Богдан у вовчика йдучи разом кудись.

—Так, Ми знайомі з третього класу! Завжди були разом попри всі халепи.

Відповів серйозно вовчик заставивши всіх трохи заспокоїтись.

—за що я тобі дякую!

Відповів Артем з усмішкою на обличчі.

—до речі це ти спланував?

—ти про що?

—про те що директор не сказала про тебе.

—я ж мусив якось зробити так аби до тебе доперло що не слід вірити всьому сказаному.

А ти як завжди!

Відповів Артем і посміхнувся. Але його усмішка вмить згасла і він вирішив спитати дещо.

—а тепер ближче до справи.

Промовив Артем серйозним і водночас знервованим тоном.

—що тебе цікавить?

—що сталося з нашим селом?

Пролунала тиша. Всі зупинилися і Всі зрозуміли що зараз буде або хороша або погана новина.

—якщо коротко то воно в такому самому стані що й і ваш табір!

Артем задумливо подивився в небо і завдав ще одне питання з страхом в тоні.

—а… що з моїми батьками?

Пролунала тиша. Тиша була такою що кожен міг почути своє серцебиття. Вовчик подивився у вічі Артема і відповів.

—все добре! Вони живі і здорові, але твій батько відновлюється від поранення після битви з монстром.

Артем видихнув з легкістю і починав заспокоюватись.

—так а ти чого до нас не прибіг?

Спитав Вовчик в Артема який помалу відходив від новини.

—не міг покинути табір! Я знаю що для мене це близько але все рівно не наважився йти напролом.

—правильно зробив! — сказав вовчик. — тому там цих падлів дохуя і трошки! — закінчив вовчик роздратуванням.

—так а що ти тут робиш?

Спитав зацікавлено Артем у Вовчика.

—Вирішив до тебе навідатись! Подивитись чи живий ти взагалі. — заспокоївся вовчик і відповів.

—дарма за мене хвилювався!

Всі спокійно говорили поки їм назустріч йшла на вигляд чотирнадцятирічна дівчинка. В неї було чорне ніжне волосся заплетене в один хвіст і красиве лице. Юра коли побачив її розвернувся на 180° і пішов. Дівчинка коли це побачила розізлилась і побігла за Юрою який також прискорився. Всі з недорозумінням дивилися на цю ситуацію і вирішили приєднатись.

—стій Юра!

Крикнула дівчинка задихаючись від бігу.

—ти мене з кимось сплутала.

Відповів Юра зляканим тоном.

—тоді чому тікаєш?

—бо я тебе боюсь!

Відповів Юра обернувшись до дівчинки. Після того як він обернувся він побачив перед собою стіну в яку і врізався.

Юра упав спиною до землі задихаючись від бігу. Дівчинка підбігла до нього і схопилась за долоню обома руками. Прибігли решта групи щоб подивитись на те що сталось і побачили незвичайну картину.

Дівчинка плакала тримаючи Юру за ліву руку. Хтось вже хотів підійти і заспокоїти дівчинку але побачили як Юра поклав свою праву руку на голову дівчинки промовляючи слова.

—не плач, я більше не буду тебе лякати!

Промовив Юра з посмішкою на обличчі.

—знову ця дурна посмішка, я більше не дитина щоб тебе!

Промовила роздратовано крізь сльози дівчинка тримаючи ще міцніше Юру за руку. Юра сів і обійняв дівчинку витираючи їй сльози після чого вона остаточно розревілась в його обіймах.

Після того як вона заспокоїлась вона почала бити Юру по грудях. Юра не використовував зміцнення і приймав її удари.

—ти брехун! Чому такий боягуз як ти намагається виглядати хоробрим та сильним?

Кричала дівчинка слідом починаючи знову плакати.

—я знаю, я брехун, боягуз, нездара, але я хочу захистити тебе!

В результаті дівчинка заспокоїлась і встала і допомогла піднятись Юрові.

Юра протирав штани від бруду і Артем до нього підійшов і зразу задав питання.

—Юра а хто це і що тут сталося?

—я Марічка!

Відповіла на перше питання Артема Марічка.

—я молодша сестра Юри, приємно познайомитись!

Марічка почала протирати сльози руками і підійшла до Юри.

—боягуз? Юра? Я б так не сказала!

Відповіла Даша.

—це вам так здається! Він боягуз який отримує хоробрість від відчуття обов’язку. Якщо він його втратить то зразу втече.

Відповіла Марічка.

—як ти смієш таке говорити про свого брата?

Крикнула із злості Даша.

—та тому що саме через мене він ризикує і травмується!

Крикнула у відповідь Марічка.

—що ти говориш це не через тебе!

—ти брехун! Після того як помер тато ти почав мене захищати шкодячи собі. Я… я хочу… щоб ти хоч раз забув за свій обов’язок і припинив вдавати із себе сильного!

Даша почала розуміти Марічку і всі згадали моменти коли він поводився не дуже хоробро в мирні моменти але в бою був першим хто йшов поперед батька в пекло.

Артем підійшов до Юри і промовив до нього.

—Юра!

—Так?

—Я знаю що ти це робиш аби захисти дорогих тобі людей! Але Юра. Ти завжди йдеш вперед аби знищити загрозу перш ніж вона знищить нас. І ти отримуєш купу травм. Я помітив що ти взагалі робив усе аби за тебе не хвилювались. Виправдовувався зміцненням. Говорив що все нормально. Але я тільки-но зрозумів що з тобою не все добре. Ти ж навіть не оклигав від удару вовчика, я правий?

Юра подивився униз і нічого не говорив. Він намагався мовчати і приховати травми від ударів.

—тож Юра!

Подивився Юра на Артема піднявши голову.

—я нічого не питав тебе про травми і не говорив про перевірку бо сам від неї тікав але годі калічити себе! Але Юра! Йди напролом скільки хочеш але будеш йти разом з нами! І ти припиниш ховати всі свої травми. Тепер ми поділимо твій тягар.

Юра промовив до Артема після його промови.

—вибачте капітане але у мене свій а у вас свій тягар! Я буду нести його сам. Я буду приймати допомогу але не більше ні менше.

Артем лише усміхнувся і промовив.

—хоч на щось погодився!

Всі оточили Юру і почали його підбадьорювати і пропонувати допомогу. Микита просто стояв позаду і до нього підійшла Марічка.

—а ти чого не приєднаєшся?

Микита лише повів головою і відповів.

—тому що я толком його не знаю!

—а як тебе звати?

Микита розізлився і невдоволено відповів.

—тебе це хвилювати не повинно!

—який грубий!

Відповіла Марічка і схопила його за руку і повела до решти. Микита намагався вирватись але врешті здався через намагання Марічки.

Всі зібралися і разом пішли на прогулянку табором. Всі гуляли обговорювали ситуацію з цими таборами що були біля них.

Наступив вечір. Всі були досі разом. Микита досі був невдоволений але говорив з Марічкою частіше. Юру не змогли переконати і він досі був тої самої думки. Потім почувся запах диму що свідчив про багаття.

—це багаття за межами табору!

Втомлено вимовив Тарас дивлячись на дим що піднімався високо у небо і навіть було видно світло що виднілося у цій непроглядній темряві. Було відчуття що це світло це символ того що хто б на них не напав вони захистять останні вогні надії.

—а це безпечно що ці багаття за межами табору? Там ж люди збираються!

Спитав Микита дивлячись на той самий дим що і решта і побачив як до нього збираються люди.

—то ти таки вмієш за людей хвилюватись!

Вимовив Артем дивлячись на нього!

—з чого б це!

—Та не бійся. Тут майже не має монстрів і все добре!

Занепокоївся Микита і почав виправдовуватись що не хвилювався. До нього ззаду підійшла Марічка і схопила його за плечі.

—не роби вигляд що тобі байдуже. Бо потім тобі гірше буде.

—Марічка промовила до Микити радісним тоном. Навіть не можна було сказати що вона плакала і ридала кілька годин тому. У серці Микити зразу піднявся настрій і він відповів Марічці!

—я постараюсь! Але більше не роби так!

—як?

—не підходь ззаду і не хапайся за мене! Я не люблю чужі дотики!

—не обіцяю!

Марічка радісно посміхнулася. Було видно що вона намагалася не думати про те що вони можуть не повернутись з зачистки і просто намагалася усміхатися як її брат щоб не сталось!

—а це у вас сімейне бачу! — Промовив радісно Артур.

—та годі тобі Артуре! — відповів Юра тихим і спокійним голосом. — пішли краще до багаття!

—правильно говорити ватра!

Промовила Ангеліна дивлячись на всіх.

—у цьому таборі є традиція запалювати здоровенне вогнище яке називають ватра. І ми зараз тільки побачили як він розгоряється а далі буде ще яскравіше!

—ну тоді йдемо. Будемо біля нього бігати поки не згоримо!

Крикнув Микола схопившись за Плечі Ангеліни. Ангеліна зразу вдарила його що він аж упав. Даша лише розсміялась а Юра в переляці обдивився Миколу і перевірив пульс. Артем Петро і Макар думали що за ідіоти їх оточують. Куро собі гавкав і виляв хвостом і в результаті вони підняли Миколу і пішли до ватри дивлячись як вона розгоряється і стає яскравішою.