Розділ п’ятий — відпочинок другого загону. Частина друга.

Даша і Юра разом із Петром і Оленою направлялись до стіни аби дізнатись дещо перед тим як кудись іти. Їх супроводжувала хмарна погода і розмова людей в таборі. Петро оглянувся довкола і побачив що мирних людей побільшало.

—слухай Даша!

Спитав Петро роздивляючись усіх довкола.

—Так!

Відповіла Байдуже Даша.

—ти не думаєш що тут забагато людей?

—так! І саме в цьому суть цього місця.

Відповіла Даша після чого Петро продовжив.

—так я знаю це! Але ти не думає що це печально?

—чого?

Спитала здивовано Даша дивлячись на тих самих людей.

—ну більшість з них можливо втратили когось дорогого як ми члена своєї сім’ї! І вони ще мусять триматись у в цьому світі.

—усі щось втрачають! Ніхто і ніщо не вічне, але ми мусимо жити далі сильним способом життя аби захистити те що тобі дороге або щоб захистити хоча б себе. А ті хто вже здалися через смерть близьких і не знають як жити далі хай просто помруть на місці і приєднаються до них коли захочуть.

—Даша це жорстоко! Але знаєш… тобі майже стільки років як Олені але говориш такі дорослі речі.

Промовив Петро до Даші. Даша лише мовчки дивилась в перед і йшла не звертаючи на почуте.

Юра почувши ці слова дещо зрозумів.

—«вона і правда поводиться як доросла, не зважаючи на свою агресію і вік».

Промовив подумки Юра дивлячись на Дашу.

—«слухай ти ж в курсі яка вона страшна! Так чому ти шкодуєш її»?

Спитав голос в середині Юри.

—«я й і забув що ти завжди зі мною»!

—«Так а ти що хотів! Я ж все рівно не можу покинути тебе. Ми одне ціле».

—«так я про це в курсі! А відповідь на твоє питання це те що ми не знаємо що вона пережила і чому у неї сила блискавки, точніше з чим вона зв’язана»!

—«та в курсі я! Стеж краще за дорогою, о до речі а що це за хлопчина попереду»?

—«га? Хлопчина»?

Юра подивився вперед і серед людей побачив п’ятнадцятирічну хлопчину з злим виразом обличчям і короткою зачіскою.

—«він мене лякає»!

Відповів голос Юри.

—«та чого ти його боїшся? Звичайний хлопчик»!

—«я можу по закладатись на те що з цим пацаном щось не так»!

—«та не переживай ти»!

Промовив Юра до свого компаньйона.

—«ти ще згадаєш мої слова»!

Промовив компаньйон Юри і зразу затих. Група обійшла і той хлопчина подивився на них із злістю в очах. Юра і решта цього не помітили і продовжили рух а Юра думав чому його компаньйону цей хлопчина так не сподобався.

Вони дійшли до дверей де були людомонстри, це були члени гоплону. Юра підійшов до одного з них і спитав.

—перепрошую!

Промовив юра після чого охоронець обернувся до Юри. У нього було якесь добре обличчя.

—так!

Відповів охоронець до Юри.

—перепрошую! Ми шукаємо головнокомандувача Гоплону.

Охоронець задумався після чого відповів.

—він повинен зараз бути на патрулюванні!

Юра оглянувся до всіх довкола а потім знову подивився на охоронця і спитав.

—і де можна його знайти?

Спитав Юра у охоронця після чого він оглянувся і відповів.

—Короче у нас така система патрулювання що ми постійно рухаємось по колу за годинниковою стрілкою, тож ідіть вон туди і так до вкола табору.

Показав охоронець рукою на захід.

—якщо прискоритесь ви його наздоженете якщо ні то можете почекати тут або піти в протилежну сторону.

Юра задумався після чого відповів.

—дякую за інформацію!

—нема за що! До речі а ви хіба не члени другого загону?

Спитав охоронець роздивляючись усіх.

—Так! А що?

—та ні нічого! Просто цікаво що ви тут робите?

—нас вигнали з авангарду на три дні і ми тут щоб приєднатись тимчасово до гоплону.

—так ми тимчасові колеги!

Відповів радісним тоном охоронець.

—щось типу того!

—ну я вам сказав усе що знаю! Надіюсь на подальшу тимчасову співпрацю!

Охоронець простягнув руку до Юри. Юра коли це побачив зразу потиснув йому руку і відповів охоронцю.

—на взаєм!

Після чого Юра і решта таки пішли в протилежну сторону аби знайти головнокомандувача гоплону. Але коли вони йшли позаду почули гавкіт щеняти, це був Куро і Макар. Вони приєднались до групи і пішли далі шукати головнокомандувача.

---

Богдан узяв лопату і саморобну вудку які вже нікому не належали і шукав десь відро. Він шукав серед груди предметів які вирішили скласти в одному місці. Це була електротехніка, інструменти і просто якісь не потрібні речі і прикраси. Все найпотрібніше забрали і віддали тим кому вони більше потрібні. Коли Богдан знайшов відро він переконався чи у нього увесь рибальський набір. Коли він вийшов з будинку його зустрів Олег з посмішкою на обличчі і спитав.

—а куди це ми зібралися га?

Богдан Аж підскочив ледь не впустивши рибальський набір.

—ти чого лякаєш так?

Роздратовано спитав Богдан.

—я просто стояв на місці! Так куди ти зібрався?

—нам сказали «займайтеся чим хочте» і тому я вирішив зганяти в наш табір на рибалку!

—я з тобою!

—ні-ні-ні! Такого придурка мені в компанію не потрібно.

Промовив уже злим голосом Богдан.

—та не бійся! По мені і не скажеш але я теж рибак і поважаю риболовлю тож проблем я тобі не створю.

—Та мені поєбати! Поки ти є то це вже проблема.

В результаті почалася їхня довга суперечка яку чули всі довкола і обходили їх стороною. Богдан таки не витримав і дозволив йому приєднатись після чого Олег радісний зник попросивши Богдана йти.

Поки Богдан йшов по табору то побачив Тараса. Вони привіталися і Богдан пішов далі. Через деякий час він побачив Тараса ще раз. У нього з’явилось дивне відчуття Дежавю і здивувався типу чого він так швидко сюди дістався? Поки він йшов побачив вже третього. Він запідозрив не ладне і пішов за тарасом. Коли він пішов за будинок він побачив трьох Тарасів.

—це що за нах?

Спитав Богдан злякано у Тарасів.

—нічого не звичайного!

Відповів другий тарас. Богдан оглянувся і промовив.

—тобто ви хочте сказати що нічого тут не відбувається.

Спитав спокійно Богдан.

—так!

Відповів перший Тарас.

—Тоді схуялі вас троє?

Крикнув Богдан до тарасів.

Всі Тараси оглянулися і відповіли.

—це сила справжнього Тараса! Клонування.

—так значить ми ще можемо і таке робити! — Зашибись.

Богдан подивився на них всіх і відповів грубим голосом до Тарасів.

—ви хоч повідомили головнокомандувача про здібність? Бо ми повідомили що вона є але що за здібність не знає ніхто.

Тараси оглянулись і відповіли.

—ні!

—так чому стоїте? Шукайте головнокомандувача і марш звідси!

Крикнув Богдан після чого всі Тараси розбіглись. Богдан взяв і пішов до озера попутно питаючи себе «що бляха тут відбувається»?

---

Богдан уже був на озері біля основного табору. Вже був обід і вийшло спекотне літнє сонечко. Ніхто і б не подумав що взагалі йшов дощ. Богдан знайшов гарне місце, присів на саморобне складне крісло, начепив примітивну наживку і закинув її. Поки чекав з’явився Олег який вже був перевдягнений і мав з собою спінінг.

—звідки усе це в тебе?

Спитав Богдан дивлячись на Олега. Олег присів і почав готуватись до рибалки попутно розказувати свою розповідь.

—я збігав додому і хутко все зібрав!

—я й забув що ти тут не далеко живеш! Так щей на додачу сила монстра.

Промовив Богдан дивлячись униз.

—так! Але я затримався через те що зустрів Миколу і Назара.

—наших капітанів?

—так саме їх! Вони перевіряли всю територію і в них був перевал тож я з ними трохи поспілкувався.

Наступила тиша, вдалині було видно таких самих рибаків з табору як Богдан і Олег. Вони спокійно рибалили поки Олег не почав розмову.

—слухай Богдане!

—що?

Відповів Богдан навіть не обертаючись.

—вот ми тільки день знайомі!

—ну і?

Олег подивився на Богдана і продовжив розмову.

—ти ж ніби вмієш передбачувати рухи монстрів?

—ну так!

Відповів спокійним тоном Богдан.

—знаєш… у тебе аж занадто хороші передбачення! Коли я бачив як ти працюєш то було відчуття що ти бачиш майбутнє. Але дивина, працювало це через раз, цікаво чому?

Богдан почав помітно нервувати але він не оглядався до нього і старався не дивитись в очі Олегу.

—знаю що ще рано робити поспішні висновки але я все ж запитаю.

Олег встав і пішов перед Богдана після чого обернувся і поглянув в його очі. Олег усміхнено спитав.

—Богдане! Ти ж маєш ще якусь іншу силу, чи не так?

Богдан подивився на Олега знервованим поглядом поки його зустрічав погляд Олега. Вони дивилися одне на одного поки у Богдана творився повний безлад у голові.