Розділ четверти — вільний час другого загону. Частина перша.

В результаті всі зібралися в будиночку Артема щоб обговорити що робити напротягом трьох днів. Усі всілися на саморобні табуретки. Всюди були дерев’яні стіни і на одній з них була вирізана картина лісу яка належала минулому власнику. Він був лісорубом і займався вирізанням але в результаті він помер намагаючись зарізати монстра сокирою. В результаті від нього лишилося криваве тіло розірване на шматки і роздроблена ручка сокири. Його пам’ятали як добру людину трудоголіка. Усі були в курсі про це тому Артем не викидав його речі а передав тим хто його знав. Але лишилися тільки пусті меблі і картина які ніхто не хотів брати.

—нагадайте що ми тут робимо?

Промовив незадоволеним тоном Богдан дивлячись на всіх присутніх.

—ми повинні вирішити що робити поки нас відсторонили.

Промовив Олег як завжди веселим тоном.

—ти мене вже бісиш з своєю усмішкою!

Промовила Даша роздратованим голосом.

—я не винен що ти така зануда яка не вміє сміятись!

Олег почав її провокувати поки вона не перетворилась на форму монстра. Олег уже хотів тікати як тут Артем крикнув зі злості до обох.

—та заспокойтеся уже! Ато обом дзвін пропишу!

Всі затихли і Даша перетворилась назад на людину.

—вот! Інша справа!

Промовив Артем і Олег і Даша знову сіли на свої табуретки.

Після кількох хвилин мовчання Артем таки почав говорити.

—Короче! Як я зрозумів нам дали добро займатись тим чим ми хочемо! Тож тут ви вже самі вирішуйте що робити, але бажано щось корисне для табору! А я поки піду до будівельників, буду займатись і робити роботу. Якщо що ви знаєте де мене знайти, вільні!

Після цього Артем став і вийшов на вулицю поки члени загону залишились на місці в роздумах що робити напротягом трьох днів. В результаті Артур встав з табуретки і промовив.

—ви як хочте а я піду до головнокомандувача і випрошу дозвіл на тренування новачків!

—серйозно?

Промовив Макар після чого він встав і підійшов до Артура промовивши йому.

—тоді не вбий їх!

—ти за кого мене маєш?

—я бачив як ти тренуєшся! Якщо так над новачками будеш знущатись помруть рівно за три дні!

—та не бійся ти! Я їх сильно ганяти не буду!

Вони обоє посміхнулись і вийшли з будиночка після чого встали усі решта. Але вони просто мовчки покинули кімнату. Коли поріг переходив Петро який виходив останній закрив двері за собою. Старі скрипучі двері.

---

Артем пішов в ліс де будівельники рубали дерева на стіну табору. Він переліз через стіну тому що було лінь шукати обхід і позаду Артема почувся голос Артура який кричав до Артема.

—слухай а двері для чого?

—лінь було шукати!

Залазь назад! Мені з тобою по дорозі.

Артем знову переліз через стіну до Артура І Артур почав вести Артема. Після кількох хвилин тиші він запитав в Артура

—слухай! А чому ти зі мною йдеш? Ти ж ніби мав йти до головнокомандувача!

—Так але він же сам казав що йде до будівельників тож повинен бути десь там!

—тому ти йдеш зі мною?

—так!

Артур подивився вздовж стіни і промовив.

—Вон там ворота!

Артем трохи подумав і спитав.

—А як вони так швидко побудували стіну і двері?

Артур похитав головою і відповів на це не просте питання.

—Хто його зна! Я розуміюся на карате а в будівництві повний нуль!

—як я зрозумів це одна з найбільших загадок цього місця!

—одна з найбільших? Їх що багато?

—трохи є! Наприклад те що як уфурмомувався авангард так швидко, чи звідки цей вірус монстеризації з’явився.

—тобто для тебе загадка авангарду загадковіша за вірус монстеризації?

—отож бо!

Після цього Артем подивився на Артура як на дебіла і після цього вони нарешті дійшли до дверей. Вони гукнули але біля воріт нікого не було. В результаті вони вирішили перелізти через ворота.

—слухай а я не вмію лазити!

Відповів Артур Артемові який вже перетворився на монстра.

—раніше не міг сказати? І що нам робити?

—та нічого страшного! Ти просто підкинеш мене через ворота, я вдало приземлюсь я тобі це гарантую!

Артем постояв кілька секунд дивлячись задумливо в одну точку.

—добре переконав! Але дивись мені щоб проблем не було!

—та не бійся! З ким ти по твоєму говориш?

—з дебілом-каратистом!

Промовив Артем серйозним тоном.

—слухай чому так жорстоко?

—мовчи і до роботи!

В результаті вони привели свій план в силу. Артем запустив Артура, він опинився за стіною і повідомив що на місті після чого вже переліз і Артем.

---

Макар пішов у східну частину табору де був якийсь будинок. Макар зайшов в середину але в будинку нікого не знайшлось. В результаті він пішов в гараж що знаходився з правої сторони будинку. Він почув звук працюючої болгарки. Він взяв і відкрив старі дерев’яні ворота після чого почувся скрип петель. Макара зустрів облисівший шістдесятирічний чоловік який почув відкриття дверей і обернувся щоб подивитись хто прийшов.

—Макаре? Це ти?

—Так це я старий хрищ!

Відповів з усмішкою Макар після чого той дід незадоволеним тоном відповів.

—ти чого до старших так розмовляєш Га?

—дід Степан я звик так уже вас називати! До тогош знаючи як ви наді мною знущались в дитинстві то кращого ставлення не чекайте.

—тьху! Що за люди пішли?

Вони обидвоє усміхнулись і потиснули одне одному руки. Не встиг Макар промовити і слова як позаду почувся гавкіт Куро.

—Це що за щеня?

Спитав здивовано дід коли його побачив.

—це Куро! Щеня яке слідувало за нами цілий ранок, в результаті я забрав його собі.

Дід став на коліно і простягнув руку щоб його погладити. Коли він торкнувся його шерсті він промовив.

—бідний Куро! Помреш молодим.

—старий чому ти думаєш що я його вб’ю?

—бо ти так за тваринами стежиш що це капець!

—це було кілька років тому що я корову загубив!

—та все рівно я думаю що до завтра не доживе!

В результаті суперечка закінчилась і Макар після того як передихнув запитав.

—діду! Я ж до вас вчора звертався аби ви мені виготовили зброю.

—так-так пам’ятаю! Є ідеї?

—немає! Поки ми справляємося але мені треба хоч якась зброя тому що якщо так справи підуть далі то я можу здохнути — а я не хочу.

—та заспокойся! Через тебе гада я мушу робити зброю для всіх тому що хтось не міг вкоротити свого язика. Але дякую! Тепер хоч є чим зайнятись перед тим як помру.

—діду ти тільки-но на пенсію вийшов яке помирати?

—і буквально через тиждень наступив цей дурдом! О до речі! Я здається знаю гарний варіант для твоєї зброї, і так вийшло що я її вже виготовив.

Макар зрадів і подивився на діда сяючим від щастя погляду.

—чудово діду! Покажеш її?

Та звісно пройдемо далі!

—Куро за мною!

Макар і дід Степан пішли далі в гараж обійшовши новенький мотоблок. Всюди валялися деталі і інструменти і чувся запах бензину. Дід дійшов і дістав щось з коробки. Виявилося що це щось типу меча, замість леза було купа заліза що разом нагадували трикутник. Одна сторона того трикутника була довша за інші сторони і на вигляд вона була загострена. В довжину був рівно метр. І коли Макар це побачив він спитав у діда тихим голосом.

—діду!

—так!

—це що?

—залізяка у формі трикутника!

—Я ЦЕ САМ ПРЕКРАСНО БЛЯТЬ БАЧУ!

Крикнув Макар до діда і продовжив говорити.

—як цим користуватись?

—як мечем!

—бля! У меча тонше лезо і саме тому воно швидше досягає цілі а це бляха не меч, це багато кілограмова залізна палка! Я взагалі їх підніму?

—все розраховано! Ти повинен це підняти але тренування щоб користуватись нею постійно все ж таки потрібні.

Макар заспокоївся і подивився на цю зброю. Він кілька секунд дивився на неї але потім вирішив підняти. Коли він її підняв то роздивився її з усіх сторін.

—ну як?

Спитав з цікавістю дід.

—Трохи важка!

—в цьому і суть! Ти атакуєш загостреною частиною і вага цієї зброї завдає більше пошкоджень! А через трикутну форму вона швидше атакує чим повинна.

Макар тільки хотів протестувати як дід закричав йому.

—гей-гей-гей ти що здурів?

Зупинив Макара дід.

—протестуй її на вулиці краще! А тут мені потрібне усе ціле.

Макар вирішив іти і тому попрощався з дідом і подякувавши йому, вийшовши з гаражу він озирнувся до вкола. Досі була хмарна погода а проміння сонця через раз світило через хмари. Коли вийшов Куро Макар пробурмотів собі щось під ніс і пішов потренуватись з цією новою зброєю. Але перед тим як піти він дещо згадав і повернувся до діда.

—гей старий!

—що тобі ще треба?

Пробурмотів незадоволено дід.

—я дізнався від головнокомандувача що буде новий загін інженерів! І можливо ти візьмеш його під своє командування.

Дід задумливо подивився на низ після чого відповів.

—якщо у мене будуть гарні інженери то хай так і буде!

—чудово так і передам!

Відповів радісно Макар після чого радісний пішов куди очі дивляться.