Розділ третій — Зустріч з лікарем буває веселою і страшною.

—що бляха сталося коли Віталій відправився за вами?

Спитав головнокомандувач у Артема. Стояла подальша картина. Весь другий загін і капітан четвертого стоять на межі табору, Артем і Віталій побиті і пахнуть чимось паленим, обох тримають на відстані, і всі думали що робити далі якщо їхнього капітана відсторонять від роботи.

—ну слухайте! Історія така.

---

—капітане ви вкурсі що він нас наздожене все рівно!

Промовив Юра знервованим тоном до капітана.

—слухай Юра! По суті я з ним одної швидкості і він наздожене вас а не мене! Але я не маю права вас лишати тому що я капітан!

—то можливо зробимо щось із ним?

Спитала Даша байдужим і холоднокровним тоном!

—Даша чому ти поводися як садистка?

—притуліть свою хліборізку!

Відповіла Даша вже злим голосом.

—кк… капітан!

Почувся голос Юри і всі озирнулися назад.

---

—а тоді вискочило оце чувирло я з переляку прописав йому в голову але зміцнення на зміцнення робить характерний дзвін який саме ви тоді почули і почалася наша бійка і Даша нас в миттю нас заспокоїла розрядом.

Артем все розказав швидким але зрозумілим темпом після чого очі головнокомандувача наповнилися злістю.

—слухай а ти точно тоді не хотів мене вбити?

Спитав Віталій в Артема.

—та ні!

Промовив якось не впевнено Артем.

—собака! Я так і знав що це було навмисно!

—нічим не доведеш!

Головнокомандувач підійшов з злим обличчям до Артема і схопив його за вухо а потім підійшов так до Віталія і повторив так з ним.

—ви в курсі що ви поводитеся як діти? Хоч і Артем дитина Віталій! Ти ж старший в решті решт!

—пробачте!

Перепросили у головнокомандувача корчучись від болі через вуха.

—добре! Але другому загону я оголошую відпочинок!

—який відпочинок? Головнокомандувачу це жорстоко не думаєте?

—якщо маєш час на суперечки то виріш що робити поки буде цей відпочинок! Відпочинок буде тривати для вас три дні а на томість Віталій буде працювати більше навпроти того самого терміну.

—але головнокомандувачу! Чому так жорстоко!

—я все сказав а тепер розійшлись!

Крикнув головнокомандувач усім після чого відпустив їхні вуха і нарешті пішов до будівельників.

—і ще! Другий загін якщо захоче може допомагати у таборі! Патрулювання, будівництво, або просто можете витратити час для себе.

Другий загін розійшовся з Віталієм, увесь другий загін хотів спитати у Артема що краще робити тому трималися поруч, біля них були Софія і Тарас і в результаті Артем спіткнувся. Це була дівчинка і вона аж упала на землю і Артем простягнув їй руку.

—ти ціла? Стоп! Ангеліна це ти?

Перед ним виявилася та сама Ангеліна що перебувала в Отруті.

—так це я! А ти дивися куди йдеш!

Відповіла Ангеліна Артему тримаючи себе за сідниці і за одно вставала з допомогою Артема.

—це ти бігла як окшпарена!

—Це тому що я почула що ви повернулися і що у вас є поранені!

Артем подивився в правий низ стараючись не дивитись в очі Ангеліни і промовив не впевненим і тихим голосом.

—не зважай поранених більше немає!

—в сенсі немає!? Вони що померли?

Спитала налякано Ангеліна.

—ні ніхто не помер!

—То де поранені? Мені повідомили про поранених і ти мені тут лапшу на вуха не вішай!

—не бійся! З поранених лише два придурка які переживуть це!

Розсміявся Артем з власного вчинку. Ангеліні не сподобався жарт і вона прописала йому удар кулаком в морду. Артем через те що не очікував цей удар ледь не впав і всі присутні подивились на Ангеліну.

—ти здуріла?

Крикнув Артур Ангеліні.

—Гей-гей дівчинко а ти не охриніла?

Сказав Богдан погрозливим тоном до Ангеліни. Ангеліна злякалася дивлячись на Богдана. Артем потер на місті удару, він подивився своїм вічно серйозним поглядом на неї але Ангеліна не злякалася його. Вона дивилася на нього і Артем промовив.

—Ангеліно я вибачаюся! Ти в решті решт відповідаєш за лікування людей і такі як я тебе бісять, але… але не потрібно за мене хвилюватись! Я здатен це пережити!

—ти що зовсім здурів? Поранення є поранення тож дай тебе оглянути!

Ангеліна знову подивилася схвильованим поглядом на Артема. Артем глянув на неї і сказав.

—Ангеліно! Це не поранення! Нічого серйозного не буде тож заспокойся і знай що мені не треба медична допомога.

Як тільки но Артем закінчив свою розмову як його схопили абсолютно усі члени другого загону і почали тримати. Артем спершу не зрозумів що відбувається але коли зрозумів він почав викаблучуватись.

—гей! Ви що задіяли?

Крикнув Артем із недорозумінням і злістю. Артем намагався вирватись Але Артур йому відповів.

—слухайте капітане! Хоч ви і людина на яку ми маємо покладатись але в се ж таки ви забагато на себе берете.

Артур промовив з тяжкістю в голосі.

—ах ви ж собаки!

Як тільки Артем це промовив як Куро зразу вгризся в його ногу.

—та ви серйозно чи що?

—капітане це знак! Бачте навіть собака вам говорить не рипатись.

Жартуючи сказав Макар після чого абсолютно всі посміхнулись. Софія і Тарас вирішили приєднатись і почали його тримати. Ангеліна вирішила не втрачати можливість і зразу почала його оглядати. Вона почала з гори до низу. Артем дуже сильно лаявся і намагався вирватись але його змогли втримати до кінця. Ангеліна перетворилася на монстра і зробила надріз на його венах і так само на своїх, всі злякалися але вирішили продовжити тримати бо побачили лити йому свою кров на нього і в результаті після того як Ангеліна показала жестами що можна пускати Артем полетів уперед як камінчик в рогатці і впав обличчям до землі.

—капітане! З вами все добре?

Спитав Юра знервованим тоном. Артем піднявся і подивився на них зловісним поглядом, після чого промовив.

—зрадники! Я вам більше не довіряю!

Усі усміхнулися і підійшли до нього почавши його підбадьорювати.

Після того як Артем заспокоївся він спитав у Ангеліни.

—до речі Ангеліна! Я так і не спитав, що ти тут робиш? Ти хіба не маєш бути в таборі промінь?

—так! Я мала там бути але за нами прислали кількох людей з Авангарду і сказали щоб ми йшли до вас! Все рівно в наш табір навідувалось менше монстрів, буквально чотири монстра за увесь час завітало тож медики потрібні були тут. Я прибула пів години тому тож про вас я також щойно дізналась.

—до речі що це був за трюк з кров’ю?

Спитала зацікавлено Даша.

—це моя здібність! Моя кров цілюща! Ви ж помітили як рана на венах почала заживати?

—ми побачили яскраво червоний фонтан! І взагалі так взагалі можливо відправити кров у вену коли вона під таким тиском?

Спитав роздратовано Богдан.

—це трохи так собі але все ж таки краще використовувати шприц. До того ж моя кров вже потрапила у саму рану тож прискорена регенерація гарантована після такого.

—Тобто якби цю кров можна замінити у тілі звичайної людини то можливо що вона стане безсмертною?

Спитав зацікавленим і водночас наляканим тоном Макар.

—так!

Відповіла Ангеліна після чого всі подивилися на неї занепокоєним поглядом.

—Але навіть так людину можна вбити якщо поламати трохи голову!

Продовжила Ангеліна свою відповідь.

—а поламати голову це думати чи справді ламати?

Спитав Олег у Ангеліни.

—а ти подумай!

Роздратовано крикнула на Олега після чого продовжила розмову з Артемом.

—до речі! А ти не знаєш де Микола?

—я бачив його тільки вчора в обід а після я його не бачив!

—тобто ти не знаєш де він?

—ні! Але не бійся за цього придурка! Цей гад так просто не помре!

Ангеліна подивилася на Артема після чого відповіла йому спокійним тоном.

—мені б твій спокій і віру в команду!

Артем просто усміхнувся і сказав.

—я з ним знайомий кілька днів але цього мені достатньо щоб знати що він не помре, щоб з ним не сталося! До речі не хочеш піти з нами?

—напевно піду! У мене все рівно немає роботи!

—Вот і чудово ідемо! Саме нас звільнили на три дні і все рівно немає що робити!

Відповів Артур веселим тоном ніби він зробив це навмисно. Капітан повернувся в його сторону і промовив.

—слухай а обов’язково всім підряд розказувати?

—а про що він?

Спитала занепокоєно Ангеліна.

—кхе-кхе… Короче бла-бла…

—ти що зробив?

Крикнула Ангеліна на Артема після чого він почав виправдовуватись.

—та саме вийшло! Все рівно на мене не рівно дихав! Короче ідемо ми вже! Ми маємо щось придумати чим зайнятись!

Після чого всі заспокоїлися і почали прямувати до тимчасового будинку Артема по дорозі зі всіма вітаючись.