Розділ перший — Початок пригод продовжується.

Артем біг собі серед будинків у хмарний вечір і за ним слідувало тринадцять монстрів. Артем не міг зупинитись і атакувати тому біг як міг. Завдяки його силі монстра він біг на південний схід але допомоги так і не було.

—«Артеме! Якщо ми щось не придумаємо то подохнемо як ті собаки»!

Відповів голос у середині голови Артема з явним хвилюванням.

—слухай ми щось разом придумаємо! Ми ж одне ціле а ти розумніший за мене!

Промовив свої думки в голос Артем попутно задихаючись від бігу.

—«ага придумаєм»! — відповів сарказмом голос.

—«до тогош відколи я розумніший за тебе га»?

—ти ж більше в голові сидиш!

—«та годі тобі! Якщо я не користуюсь твоїм тілом то це не значить що я повинен думати за двох»!

—Ти про що?

Як тільки но Артем спитав нізвідки взялася Даша яка дозволила монстрам себе оточити і торкнутись. Як тільки це сталося почувся характерний звук і всі хто її торкнувся впали замертво. Впали четверо монстрів після чого Артем зупинився. Позаду з’явився увесь другий загін і завдяки командній роботі і підтримки Петра з гвинтівки позаду вони убили решту монстрів. Артем коли побачив перемогу команди спитав у всіх присутніх.

—територія точно зачищена? Монстрів ніде немає?

—та наче всі! Забавно вийшло ми відкрили двері а там юрба, ви зразу крикнули щоб всі сховались і довго ви бігали.

Відповів Олег зі своїм вічно веселим і життєрадісним тоном.

—біг хвилин сім! І на додачу Даша! Не роби більше таких вибриків! Ти могла померти як та собака!

Даша подивилась на Артема холодним поглядом і відповіла байдужим тоном.

—капітане! та все рівно ми в селі! А більшість людей тут мріяли саме сили і витривалості.

—саме тому ти більше не повинна такого витворяти! Я не хочу щоб члени мого помирали як мухи через свою некомпетентність.

Промовив роздратованим тоном Артем дивлячись на зовсім байдужу Дашу.

—та відчепіться ви від неї капітане!

Промовив Богдан до Артема і всі помалу збирались разом.

—Богдане! Я відповідальний за цей триклятий загін і всіх його членів тож я не повинен пробачати таких йолопів які лізуть на рожен.

—а Юрі значить можна йти напролом?

—Юра має зміцнення! І він знає коли краще відступити, на додачу у таборі його чекає сестра тому у нього є причина вибиратись із цього пекла!

В розмову втрутився Юра і почав намагатись утишити сварку.

—Слухайте а до чого тут я? Давайте краще про все забудем і підемо знайдемо будинок для ночівлі а то я вже не хочу повертатись в табір.

Всі утихли і Артем вирішив прислухатись до Юри. Вони були доволі далеко від нового табору і були дуже близько до річки. Артем подивився і побачив що вони навряд чи доберуться до затемнення. Після цього Артем прийняв остаточне рішення.

—слухайте ми трохи прогадали почавши зачистку з обіду тож знайдемо якийсь будинок і заночуєм! Тож яка година?

—21:24! — відповів Петро дивлячись на свій ручний годинник.

Добре ідемо до того будинку!

Відповів Артем. Їх зацікавив будинок який біля ще одної дороги. Він на вигляд був великий тому всі зразу погодились. Після того як вони зайшли в двір Макар почав розмову.

—слухайте а може не будемо повторювати сьогоднішню помилку?

—та не бійся якщо там монстри то я швидко впораюсь з своїм карате.

Промовив занадто самовпевнено Артур.

—якщо знову буде така сама ситуація то тоді будемо дотримуватись нашого старого плану! — відповів впевнено Артем.

Після цього Артем мав відкрити двері і перевірити чи справді немає монстрів тому він відкрив двері, коли він відкрив двері він побачив на землі тіло людини з довгим волоссям.

—що там капітане? — спитав Артур.

—тут труп жінки!

Після почутого всі насторожилися і підготувались до можливого бою або втечі. Після чого як тільки но Артем зайшов у дім тіло людини встало і подивилося на них.

—добрий… ранок… — промовила позіхаючи людина чоловічим голосом.

—вибачте ми помилились домом!

Промовив розгублено Артем помалу закриваючи двері, всі на нього подивилися з недорозумінням після чого Артем більш-менш зрозумів ситуацію і відкрив двері і почав гарчати.

—хвилинку чому ти занадто безтурботно спав? На дворі кінець світу а ти навіть не здивувався що до твого дому вриваються якісь незнайомці.

—кінець світу?

—ти серйозно? Вже чотири дні у нас апокаліпсис!

—хто тут?

Почувся голос молодої дівчини яка зайшла у коридор.

—хто ви всі такі? — спитала перелякано дівчина.

—не бійтесь ми вам не нашкодимо! Ми просто переночувати і все.

Дівчина подивилася на всіх і почулося закриття дверей.

—чи можу я вам вірити?

—вірити чи ні це вже ваше діло! Я просто сказав причину чому ми зайшли в будинок.

Артем і всі решта перетворились на звичайних людей але дівчина все одно боялася, після чого почувся голос цього хлопця.

—не переживай вони кажуть правду!

Дівчина подивилася на гостей і запросила їх у вітальню де почалася їхня розмова. Усі зручно влаштувались і Артем почав представлятись.

—я Артем я капітан другого загону групи Авангард, і ми займаємось зачисткою поселень від монстрів і порятунком людей.

—порятунком людей займаємось суто ми! — перебив Артема Богдан після чого представився увесь загін.

—ясно! А мене звати Софія а там мій молодший брат Тарас! Раді познайомитись!

—навзаєм!

—а можна питання? Чому ваш брат виглядає як нєфор? — Спитала Даша.

—Даша май хоч трохи поваги!

Крикнув Артем на Дашу і звернувся знову до Софії.

—пробачте її вона завжди така! З ненавистю до цього світу.

—та нічого страшного!

—вибачте але у мене також питання намалювалось до вашого брата.

Після цього вони побачили як Тарас знову спить на землі.

—і яке ж питання?

—він що не в курсі що відбувається? Бо ви наче в курсі що відбувається а ваш брат ні.

—це тому що він увесь час спав і не виходив на вулицю! Він не дивився телевізор і коли усе почалося я не сказала йому за усю цю ситуацію тому він і не вкурсі.

Усі здивовано подивилися на сплячого монстра і у всіх була морда відром.

—тобто ми кілька днів ледь не помираєм ризикуємо своїми життями поки це гівно мале просто спало?

Промовив роздратованим голосом Богдан і всі також напружились.

—слухай Богдане не чіпай його і краще йди спати!

Промовив Артур до Богдана після чого Богдан вирішив його послухатись, Софія відвела його в пусту кімнату і наступила тимчасова тиша.

Після того як Софія прийшла Артем продовжив бесіду.

—слухай! У тебе дивний брат, худий як скелет і має довге волосся, і не здається роботящим.

—так це його стиль життя!

Відповіла Софія з явно змирившись тоном.

—він завжди був лінивим і не квапливим і тому він таким став. Після того як померли наші батьки півтора року тому він остаточно розлінувався.

—мені шкода я не знав!

—та нічого! Але напевно це добре що вони померли ще тоді бо можливо вони б не хотіли бути зараз тут.

Відповіла Софія сумним тоном споглядаючи на Тараса.

—до речі що це було? Я маю на увазі те що ви виглядали як ті істоти!

—монстри! А ми людомонстри, тож будь ласка запам’ятайте цю різницю.

Відповів Макар дивлячись на Софію після чого усі розказали детальніше про цих монстрів.

—не знаю розказувати чи ні?

—бажано розказати! — відповів Артем.

—Річ у тім що мій брат здається пройшов вашу так звану монстеризацію!

Усі подивилися на Софію а потім на Тараса з шокованим поглядом.

—такий як він став людомонстром? — шоковано спитала Даша.

—стоп Софіє! Ви говорите що він пройшов монстеризацію,

Софія кивнула Артему.

—то тоді як він не в курсі про цю ситуацію? У нього в голові ще один голос має бути.

—коли це почалося ми закрилися в будинку після чого він лежав, потім він встав і щось бубонів а після того перетворився на одного з цих істот…

—монстрів! — роздратовано перебив Макар.

—вибачте! Але коли він перетворився на Іс… на монстра він щось промовив і упав після чого я боялася до нього підійти. Але я зрозуміла потім що це той самий Тарас бо коли він прокинувся то поводився як завжди.

—я в захваті від його ліні! — відповів Артем. —він спав майже кілька днів прокидався на короткий термін і на додачу пройшов монстеризацію сам цього не підозрюючи.

Після цього всі вирішили трохи розслабитись і розказати більше про Авангард і якісь цікаві історії з життя після чого Даша промовила до Артема.

—слухайте Капітане!

—Так!

—ви колись зашиєте свої спортивки? Чи чому ви носите завжди їх з собою? А то очі муляють коли ви не можете поміняти свій одяг або зашити старий.

—до речі дякую що нагадала! Вибачте у вас є нитки і голки?

Звернувся Артем до Софії після чого вона мовчки пішла. Після миті вона прийшла із якоюсь коробкою в руках.

—ось тримайте!

—дякую!

—до речі а що вам треба зашити?

Артем зняв з плечей спортивну кофту і з карманів витягнув рукав.

—тут таке діло, мені відрубали руку разом з кофтою і рука разом з рукавом упала і так вийшло що цілий день так воно було.

Софія подивилася на кофту а потім подивилася на руку яка мала бути відрізана, після цього вона видавила із себе.

—в сенсі… руку відрубали? А тоді що у вас замість руки?

—Рука! — Відповів Жартівливо Артем.

—це не смішно! Кофта говорить що поріз був і про це свідчить кров, а судячи з вашої розмови відрубали їх сьогодні.

Артем трохи посміявся і пояснив Софії про властивості людомонстра і про те як рука опинилась на місті.

—Ясно! Але у мене питання.

—які?

—якщо руку відрізали і приростили назад то де шрам?

—спитай у того хто зараз спить у моїй голові! Бо я не знаю.

—добре! Але ви були у кофті? Зараз літо вам що не жарко?

—ніч, дюдя, і я був у кофті.

—дюдя?

—вибачте просто я люблю так говорити! У моїй сім’ї так говорили на холод. По типу, не йди на вулицю там дюдя. І так далі.

—Ясно! До речі ви казали що у вас в Авангарді чотири капітана.

—так!

—ви що відповідаєте кожен за свій загін чи капітан може керувати і іншим загоном?

—ні! Ми керуємо іншим загоном якщо капітан і віце капітан вийшли з бою.

—а те що ви керуєте іншим загоном попри те що ви займаєтесь різними справами нічого?

Артем тяжко позіхнув після чого подивився на Софію і глибоко вдихнув і почав розказувати після того як видихнув.

—як я вже казав у нас є чотири загони. Перший підтримка, третій польові медики, і четвертий Авангард.

—Короче авангард в Авангарді! — перебив Макар.

—дякую що уточнив! А ми у цю чергу… незрозумілий другий загін. Ми мали стати авангардом але після того як побачили які у нас учасники нас не приписали ні до одного використання. Ми просто робимо що хочемо і все.

—думаю ви гарно ладнаєте як капітани! — відповіла Софія радісним тоном.

—я б так не сказав! Капітан четвертого загону мені не дуже подобається. Хоч і познайомилися тільки сьогодні. Не знаю чого так.

—та годі тобі! Нормальний мужик. — відповів Олег.

Після цього всі ще трохи поговорили про капітанів і готувалися до сну як почули дивні звуки ззовні.

—Макар збирай всіх! Це монстр, я точно це відчуваю.

Макар зібрався вже йти попередити інших як тут відкрилися вхідні двері. Усі повернулися в сторону дверей і побачили чийсь силует.

—ти…

 

---

---