– Вау! Сатору бігав очима по великому підвальному приміщенню з купою одягу, взуття, аксесуарів та інших дрібниць. Йому подобався величезний простір та вибір, подобались яскраві та різноманітні кольори, але точно не подобався запах. Запах старості і сирості був занадто виразним.  – От як можна було пропустити такий культурний феномен як сешка? Це ж сором!  Шьоко пройшла вглиб приміщення, ніби до власного житла. Суґуру потягнув…

Ніч була глибока і тількі рідкісні крики нічних птахів порушували її тишу. Їхні голоси то лунали неподалік, то губились десь у темряві лісу, де між деревами шепотів вітер, що бачив тисячі історій. І лише вогнище посеред галявини розгоняло темряву і дарувало тепло тим, хто волею долі і богів опинився в цьому темному лісі. Їх було троє і кожен з них мав свою історію, таємниці…

Розпочався новий день. Для Енжел цей ранок був особливим – перший у її новому домі. А в зграї тим часом вирувало хвилювання: у ватажка минулої ночі народилася донечка, якій подарували ім’я Лілі. Минуло ще два тижні. Настав той важливий момент, коли новонароджене вовченя ватажка має пройти по стежці на очах у всієї зграї без допомоги рідних, показавши себе з найкращої сторони. Не важливо, Альфа…

Чому, коли ми закохуємося, життя здається  нам смачнішим, ніж було раніше, а коли розуміємо безперспективність цих почуттів – позбавленим смаку? Техьон цідив крізь міцно стиснуті зуби холодну воду, намагаючись притлумити пожарище, що вирувало у грудях, відколи вони з Кукі повернулися з лікарні. – Не спиться? – поплескуючи товариша по згорбленій спині, спитався лідер і всівся навпроти. Він знав. Він єдиний з усіх мемберів знав…

Холодне дихання ранку закутало ліс у крижану ковдру. Іній виблискував на травинках під скупими променями сонця, що ледь пробивалися крізь завісу сірих хмар. Між соснами мчали двоє вовків, і від їхнього дихання в морозному повітрі клубочилися білі хмарки пари… Раптом один з них різко зупинився. Вовчиця, яка бігла поруч, ще зробила кілька кроків вперед, а потім теж почала сповільнювати ходу. – Чому ти зупинився?…

*** Вона з’явилася на Його порозі раптово, без жодного попередження. Він не просто не чекав на неї — він навіть не давав їй свою адресу. Вони познайомилися на просторах всесвітньої Павутини, що зветься «Інтернет». У добу високих технологій — нічого дивного. Молодь в епоху стрімкого техногенного розвитку людства опинилася в ситуації, коли, попри оточення людей, відчувала самотність. Старше покоління їх не розуміло й лише…

Зашпортався за одвірок. Дав цьому Отелло фору в часі. — Шльондер! Зараз я тебе покращу! — кинув він мені. Огидно. Але мені все одно. А потім удар. В лоб, без прелюдій. Хрясь — і я вже зішкрябую щоку з підлоги. Мої думки — як порожні сторінки. Мені його Катя дарма не треба. Жалюгідно. Нема нічого смішнішого за чоловіка, якому зрадили. Ніби його кулаки щось…

«Давай! Здирай шкіру так, щоб до серця дістати!» Мелфоя майже завжди нудило від власного життя, але зараз особливо. З роками побачені катування, сльози, крики, зламані тіла відобразилися на ньому не тільки психологічно, але й магічно – хлопець не міг використовувати Круціатус. Спочатку пробивав страх до кісток – опинитися по той бік, стати жертвою своїх колег-смертежерів, яким байдуже, хто перед ними, аби тільки насолодитись владою.…

Я досі їх бачив. Ті губи, що не мали жодного права бути там, де були — на нервовому, сіпаному обличчі з гострим підборіддям і холодними очима. Вигнуті, майже жіночі, надто чуттєві як на чоловіка, і саме тому — нестерпні. Такими губами або співають літургії. Або виголошують смертний вирок, притискаючи револьвер до скроні. Сортир. Щось тілесне й дике, що виповзло з живота й осіло в горлі. Сором. Лють. Захотілося вдарити себе. А краще — його.

Ніколас м’явся під дверима, заламуючи собі пальці, прислухаючись до хрусту кожного суглоба. Він ніколи не вмів чекати, особливо, коли нервував. Відчуття завжди були схожими на очікування своєї черги перед тим, як витягнути випадковий білет на екзамені. Очікування не було синонімом до слова «везіння» і не могло дати відповіді на питання: пощастить тобі сьогодні чи ні. І саме це Руффіло не любив. А якщо бути…