Сплетіння

«Давай! Здирай шкіру так, щоб до серця дістати!»

Мелфоя майже завжди нудило від власного життя, але зараз особливо. З роками побачені катування, сльози, крики, зламані тіла відобразилися на ньому не тільки психологічно, але й магічно – хлопець не міг використовувати Круціатус. Спочатку пробивав страх до кісток – опинитися по той бік, стати жертвою своїх колег-смертежерів, яким байдуже, хто перед ними, аби тільки насолодитись владою. Кожен у сьогоденні бажав відчути це – контроль, якщо не над своїм життям, то хоча б над чужим.

Коли про недієздатність Мелфоя дізнався Волдеморт, то нічого не трапилося. Абсолютна тиша та ігнорування хлопця з боку його правителя спочатку викликали паніку та параною, що ось-ось і за Драко прийдуть, але потім прийшла зовсім забута надія, що тепер його руки не будуть використовуватися в кровопролитті.

Останній раз таке було в битві за Гоґвортс, коли здавалось, наче мирне життя настане через хвилину, але чудес не було. Поттер-якому-пощастило, який беззаперечно був найсміливіший, а за думкою слизеринців і найтупіший, все ще залишався школярем, що бився з одним із наймогутніших темних магів за всю історію. Вперто стоячи поміж руїн, Гаррі дивився, як його червоний струмінь закляття пожирає зелений. Очі його збільшилися, коли він все-таки зрозумів – це кінець. Останній раз Поттер подивився на мертві тіла, які були наче розкидані навколо. Він помер та забрав з собою надію всіх, хто був у замку.

На жаль, крихка скляна мрія Драко на відносно нормальне життя після його невдач з Круціатусом зруйнувалася – Сектумсемпра стала збоченою модою серед смертежерів.

На мармуровій підлозі Мелфой-Менора лежала молода, приваблива маглівська дівчина. Чорне волосся було просякнуте кров’ю, а обличчя було розпухле та синє. Драко чув її хрипке урчання та хлюпання, тобто кров вже заповнила легені. Хлопець заносить паличку та вирізає шмат трапецієподібного м’яза.

«Слабак! Рабастан дійшов до хребців! Ми очікували кращого!» – крики, засудження, шепіт накривали хвилями Драко, запливали у вуха, відштовхувались від його черепа.

Древній маєток став притулком-гуртожитком для еліти нового світу. У Мелфой-Менорі не залишилось ніякого нагадування про яскраве світське життя до війни, Темного Лорда, тортур та вбивств. Немає жодного цілого посуду; меблі та кімнати — зруйновані. Усі минулі покоління покинули картини. Довше за всіх тримався Абраксас Мелфой, але не витримав постійних насмішок п’яних нелюдей.

Драко озирнувся та подивився на юнака, якому нема й двадцяти років. Довге та темне волосся розсипалося по біло-сірому обличчю, що додавало ще більше контрасту його гострим рисам. Полідор Кравч, що у спадок від свого батька отримав фанатичність, жорстокість та ненажерливість чужими стражданнями, кричав голосніше за всіх. Якби не нова ініціатива від Темного Лорда – кожен вірний йому при відродженні смертежер мав взяти собі учня чи ученицю, то Драко навіть одним повітрям з ним не дихав би. Та до Мелфоя була особлива увага. Його пасивність, помилки Люціуса, а потім неможливість отримати насолоду від Круціатуса відтіняли вірність хлопця Волдеморту. Саме тому серед усього нового покоління юнак обрав того, у кого найбільше горіли очі під час церемонії посвяти та жертвоприношення.

Полідор Кравч є сином Барті Кравча-молодшого, про якого останній навіть не здогадувався, адже для чистокровної родини Паркінсон, звідки походила його мати Розалія, це було ганьбою та небезпекою. Перемога Волдеморта все змінила – Барті Кравча-молодшого, який вбив власного батька заради Темного Лорда, прирівняли до святих. Його біографію вивчають тепер у підручниках, адже це «є прикладом відданості, віри, пожертви найціннішим заради ідеології». Нікого не хвилювало, що Барті ненавидів батька з дитинства, хоча останній кинув свою дружину в Азкабан, аби врятувати сина. Пропаганді вигідно поставити світло під таким кутом, щоб усі тіні ховались у навколишній темряві. При таких обставинах Паркінсонам було вигідно розкрити свою таємницю. Полідор став надзвичайно популярним, звичайно що не без допомоги його яскравої зовнішності: високий, широкоплечий, статний та дещо худорлявий. Темні маленькі очі, наче 2 цяточки, на широкому білому полотні, високі скули та задовгий ніс.

Драко зробив глибокий вдих та підійшов до юнака. Як і кожний Мелфой, він не міг пережити публічного цькування. Тривога, злість, образа, бажання втекти – все змішувалось в отруйне зілля всередині.

«Нам потрібно в Міністерство», – роблячи вигляд, що йому байдуже, Драко пішов до каміну, зачепивши плечем молоду зірку магічного світу.

Полідор злобно скривився, наче маніяк, що нарешті почув тонкий свіжий з кислицею запах страху, який вдихнеш тільки на початку полювання: ти йдеш за жертвою в людних місцях, а вона це відчуває, напружується, хоча не може нічого зробити, окрім заспокоєння самої себе, що це просто тривожність, стрес, втома. Як же Кравчу подобається в цей момент дивитись в очі, що все ще не вірять своєму темному кінцю.

Полідор любив занурюватись в свої думки настільки, що випадав із реальності. Ось перед ним маленька Пенсі, у чиє чорне волосся він був закоханий, яку ненавидів у дитинстві, бо в неї були підтримка батьків, школа, друзі, престиж, та над якою мріяв отримати владу. Може тому парубку було байдуже на білявок та рудих. «Ти зібрався все життя провести в кабінці туалету?» – Драко стукає в дверці, а Кравч призупиняє дослідження самого себе.

Міністерство магії – холодний, темний, але живий мурашник. Дафна Ґрінґрасс, одна з наймолодших співробітниць Комісії з реєстрації магонароджених, сиділа в найбезлюднішій частині цього організму – в архіві. Її рука тримала перо з чорнилами, яким вона переписувала родовід 13-річної рудоволосої дівчинки, чия доля вже вирішена. Перевірка виявила, що дівчинка виявилась маглонародженою, що страждає на лікантропію. Хвороба й дозволила Скарлетт прожити в спокої настільки довго. Раніше вважалось, що тільки чистокровки чи напівкровки могли стати перевертнями. Після перевірки формується справа, а далі буде допит, суд та офіційне визнання чи невизнання законності чарівниці.

«Це не я винесла рішення. Я просто поставила печатку.»

Робота помічницею Комісії з реєстрації маглонароджених навчила Дафну, що не можна довіряти нікому. За цей рік вона побачила і доноси від дітей з Гоґвортсу на своїх однокурсників, і особисте доручення від високопосадовця-смертежера, щоб зникло небажане походження бабусі його нареченої. В тоталітарній країні останнє слово за корупцією.

Чути було швидкі кроки кількох людей за дверима. Дафна ховає всі документи та поправляє завжди зібраний гладкий русявий пучок. Нервово в приміщення, що завалено папером, входить наречений її молодшої сестри – Драко Мелфой, а за ним домінантною ходою з’являється «найкрасивіший холостяк магічної Британії» за версією «Щоденного віщуна» – Полідор Кравч.

«Яка безглузда бюрократична робота! Хіба не шкода витратити молодість і красу на запліснявілі пергаменти?»

Популярність та юнацький максималізм – це страшна суміш, але в Полідора була ще витончена зовнішність, привілейованість та біографія.

«Я не вважаю свою роботу непотрібною. Магія — це спадщина. Якщо її викрадають, ми не зобов’язані мовчати» – тихо сказала дівчина. Дафна одна з небагатьох, хто вміє відповідати правильно, без зайвих слів. Насправді, у неї була неважлива робота – кого затримати, а кого ні все одно вирішувала Амбридж. Ґрінґрасс не головна, не рупор режиму. Вона – це світло-сірі, сталеві очі, чий погляд, на відміну від інших членів комісії, не холодний чи темний, а об’єктивний. Врівноважена, строга, пряма, чистокровна, офіційна, без прикрас та недоліків – працівник режиму.

Полідор вважав її жалюгідною оболонкою, що немає жодної власної думки. Для Драко ж вона була тим самим еталон чистокровної аристократки з блідою шкірою та прямою поставою. Присутність Дафни відчувається, але не нав’язується. Правильні брови, акуратні губи, вилиці помітні, але не різкі. Її мантія з відкритим горлом була кольору чорного вугілля, що відображає прагматичність її теперішнього характеру. Не мріє, не протестує, не ставить питань. Вона діє за правилами, бо правила — єдине, що дає стабільність у новому світі.

Дафна мовчить та спостерігає за чоловіками. Якщо у Кравча усе на обличчі написано, то Драко ззовні холодний, а всередині може бути будь-що від вогню до ще більшої криги та темряви. Ніхто не продовжує розмову: 19-річний юнак пішов у свої жорстокі роздуми, а інструментом Мелфоя ще з останніх курсів була тиша.

«У мене є робота, неважливо від того, вважаєте ви її поганою чи ні, але я маю допрацювати», – Ґрінґрасс не шукає слави, але виконує все досконало, тому безглузде витрачання її часу починає сердити.

«Я прийшов зі звітом, підписаним Темним Лордом. Поговоримо вдвох в твоєму кабінеті », – Мелфой бачить її страх. Дівчина не вірить у чудо чи «доброго Бога», вона вірить у структуру, логіку, факти і в те, що слабкі тонуть. Зараз же Дафна молила всесвіт, щоб цей звіт не стосувався її близьких.

«Слухай, Мелфой, ваші майбутні родинні зв’язки не мають стосуватись завдань! Ти мій вчитель! Ти зобов’язаний таскати мене за собою усюди! Як мені перейняти досвід без взаємодій з тобою?!» – від незадоволеної, активної жестикуляції довге та темне волосся хлопця сплуталось, а очі горіли презирством.

«Темний Лорд надіслав мене, Драко Мелфоя, до Дафни Ґрінґрасс. Я отримав наказ. На більше деталей у тебе немає доступу. Так, я виконую місію Темного Лорда, навчаючи тебе особисто, але саме зараз я лише твій супровід. Довідка для попереднього обшуку готова. Міс?» – щойно почувши звертання, білявка згадала, що справді сьогодні підготувала документи на «підозрілого» репетитора. Вона простягнула папери Полідору та пояснила, у які відділи потрібно звернутись за додатковими підписами.

Кравч вибіг, проклинаючи цю бісову бюрократію. Це має бути його перший самостійний арешт. Йому потрібно затримати важливого зрадника, який розповів11-річній дівчинці на позашкільному занятті, що колір крові чистокровних та маглонароджених не відрізняється.