Кенто Нанамі вийшов із адміністративного корпусу Токійського університету та, зосереджено звіряючи маршрут на телефоні, попрямував до будівлі, де мала відбутися його перша лекція на новій посаді. Він був упевнений, що рухається в правильному напрямку – він же  слідував підказкам. Але впевненість зникла, коли він, перетнувши ще один корпус, усвідомив, що замість знайомих коридорів літературного факультету потрапив у щось… зовсім не схоже на місце…

– Чон Чонґук, ти знову в темряві переплутав кімнати? – дражнив заспаного макне Хосок, коли угледів, як той всьоме поспіль за останній тиждень виповзав із кімнати Техьона спозарання. – Може, тобі мапу подарувати чи навігатор? Як щодо компаса? – Облиш його, – сухо прохрипів V. Він поволі чвалав одразу за своїм Кукі, аби захистити того від жартівливих цькувань старших, хоча волів би ще трішечки…

Тоді… Сем Вінчестер вважав, що повноправно отримав своє місце на Небесах. Справедливо чи ні – але вважав. І не дорікав собі, що дожив до поважного – не враховуючи багаторазові помирання-воскресіння – віку, та зрештою пішов в оточенні рідних, як і мріяв все свідоме позамонстрове життя. Сем Вінчестер стільки разів розпоряджався своєю душею: продавав її, обмінював, втрачав, повертав, лишав у заставу… Що ця душа мала…

Кров і попіл Небо над горами Клану Журавля завжди було чистим, немов витончене полотно, на якому щоранку розливали нові фарби світла. Сонце пестило вершини дерев, а вітер ковзав крізь золотаве листя, приносячи із собою запах вологої землі й ще чогось — чогось невидимого, але знайомого. Мати завжди казала йому: „Слухай вітер, Ханзо. Він шепоче історії, що старші за будь-які сувої“. Ханзо з’явився на світ…

Вогонь. Вогонь із печі. Це єдине, що він бачив перед собою. І дарма, що зараз піч не горіла. У вікно заглядало сонце – ранок суботи тринадцятого травня видався не в тему погожим. Чоловік сперся на підвіконня, видихнувши, і зрозумів, що руки його, зі зрозумілих причин, трусяться. Він мусить. Після усього, що йому довелося побачити, він не заслуговує на життя. У голові знову зрив вогонь…

Вони приїздять до помешкання репера за годину. Втомлені, але безмежно щасливі, що тепер мають час один для одного. Виявляється, цілий місяць Нам Гю не міг дивитися у бік будь-кого, крім Таноса. А репер, чи не вперше в житті, перестав їздити в клуби і знайомитися з гарненькими дівчатами. Він взагалі перестав хоч з кимось знайомитися.   — Якщо чесно, my lovely boy, я так сумував…

Блядь, знову це їбуче свято. Скільки можна? Кожен, сука, день одне й те саме. День перемоги. День, блядь, великої, мать її, перемоги над фашизмом. Та скільки вже можна, йобаний в рот? Я втомилася від цього лайна. Кожен день одне й те саме, одні й ті самі пики, одні й ті самі тупі жарти, одні й ті самі їбучі реконструкції. І головне, блядь, всім подобається!…

Лілі стояла на платформі дев’ять і три четверті. Її кучеряве біляве волосся, яке хвилями спадало на плечі, розвівав легенький вітерець. На неї нахлинули спогади про її перший курс, коли вона вперше сіла в поїзд до Гоґвортсу.Маленький хлопчик з сірими оченятами дивився на неї знизу вверх і посміхався білосніжною посмішкою. -Няня, ти поїдеш зі мною в школу?,- Драко з азартом в очах звернувся до няні.…

День зйомки першого випуску підкрався як хижак, який хоче вполювати свою жертву. Гримерка знову була наповнена людьми. Тепер навколо учасників кружляли двоє-троє дівчат, які наносили грим і приводили до тями не завжди свіжі обличчя.    — Друзі і подруги, — Мін Су піднесено бігав між столами. — Сьогодні, одразу після ваших виступів, чекатиму у студії 2309, де ми запишемо ваші візитівки та трішки коментарів…

Наступні тижні вони не бачаться. Лише точково списуються, щоб дізнатися про стан справ. Танос стримував свою обіцянку, яку дав Інхо, тому робота над альбомом триває щільно і насичено. Нам Гю — щодня на зйомках. Іноді — без вихідних і часу на будь-що, крім сну.    Періодично Танос, звично для себе, відправляв якесь фото без футболки з підписом: «Так багато роботи, що аж гаряче». Зазвичай…