4560 Results with the "Ч/Ч" warning
Визначення: стосунки чоловік/чоловік
-  ФанфікПочуття Мене звати Тока Кришима. Мені вісімнадцять. Я живу в Місоті. Маленькому, тихому містечку, де час, здається, тече повільніше, ніж у будь-якому іншому місці. Це місто, де тиша звучить голосніше, ніж будь-які слова. Тут немає гучних клубів чи кінотеатрів, немає людних вулиць, залитих неоновими вогнями. Тут навіть вітер рухається повільно, ніби йому теж нікуди поспішати. Єдине місце, де відчуваєш, що світ може бути іншим, куди можна втекти від сірості буднів, озеро, яке всі називають «Блакитне око». Коли я дивлюся на нього, то думаю якщо придивитися достатньо довго, може, воно віддзеркалить небо, в якому я хотіла б жити. Його глибина мов таємниця, яку воно нікому не розкриває, навіть тим, хто приходить сюди щодня. Я живу з бабусею та дідусем, Аято та Кохаро Кришима. Наш двоповерховий будинок стоїть майже в центрі міста. На першому поверсі маленький магазин із дрібничками та гараж, на другому наш теплий дім, де завжди пахне свіжозавареним чаєм. Але так було не завжди. Колись ми мешкали в Токіо, у п’ятнадцятому кварталі, та одного дня через борги моєї матері нам довелося залишити все й переїхати сюди. Я пам’ятаю той день до дрібниць він змінив моє життя назавжди. Про батька я не знаю нічого. Мати залишилася в Токіо, будуючи своє життя без мене. На мій вісімнадцятий день народження вона подзвонила лише для того, щоб сказати, що я її найбільша помилка. Після цього я більше не чекаю дзвінків. Відтоді й до цього дня моїм світом були бабуся та дідусь. Вони дали мені все, що мали, і навіть більше. З повноліттям я отримала свободу, ту про яку багато хто мріє. Жити, як хочеш, гуляти з ким хочеш, ходити куди заманеться, залишатися в кого завгодно, повертатися тоді, коли заманеться. Але для мене ця свобода виявилася порожньою. Свобода… Чому ж вона така холодна? У мене є лише одна близька подруга, Інно. Вона працює й уже давно живе зі своїм хлопцем Брендоном, тож бачимося ми рідко. Коли я пишу їй: «Давай зустрінемося», вона відповідає «Не можу. Робота. Може, наступного тижня?» І цей «наступний тиждень» завжди десь попереду. Я навчаюся на фотографа. Моє навчання непостійне, більшість пар проходить онлайн, екзамени завжди перед канікулами, а решта занять займає лише кілька днів на тиждень. Інколи думаю, що екран монітора бачу частіше, ніж людей. Можливо, я теж перетворююсь на фотографію: статичну, без руху, без життя. І хоча я можу робити все, що заманеться, життя стало настільки безбарвним, що єдина моя справжня розвага це мотоцикл Kawasaki 250. Я купила його після зими, коли отримала права та назбирала гроші, працюючи в магазині. За свою роботу я отримую невелику зарплатню, але саме завдяки їй змогла здійснити цю мрію. Коли їду трасою, вітер б’є по тілу, і тоді мені здається, що я тікаю. Але від чого? Та навіть із мотоциклом дороги моїх днів залишаються самотніми. Іноді я зупиняюся посеред дороги, знімаю шолом і дивлюся вдалечінь. Немає з ким поділитися думками, немає тих, хто почув би мене до кінця. Іноді здається, що моє життя це безкрая траса, якою я їду сама, не знаючи, де зупинюся. Може, колись хтось поїде цією дорогою разом зі мною. А поки що тільки я, асфальт і нескінченний шум мотор. Мене звати Тока Кришима. Мені вісімнадцять. Я живу в Місоті. Маленькому, тихому містечку, де час, здається, тече повільніше, ніж у будь-якому іншому місці. Це місто, де тиша звучить голосніше, ніж будь-які слова. Тут немає гучних клубів чи кінотеатрів, немає людних вулиць, залитих неоновими вогнями. Тут навіть вітер рухається повільно, ніби йому теж нікуди поспішати. Єдине місце, де відчуваєш, що світ може бути іншим, куди можна втекти від сірості буднів, озеро, яке всі називають «Блакитне око». Коли я дивлюся на нього, то думаю якщо придивитися достатньо довго, може, воно віддзеркалить небо, в якому я хотіла б жити. Його глибина мов таємниця, яку воно нікому не розкриває, навіть тим, хто приходить сюди щодня. Я живу з бабусею та дідусем, Аято та Кохаро Кришима. Наш двоповерховий будинок стоїть майже в центрі міста. На першому поверсі маленький магазин із дрібничками та гараж, на другому наш теплий дім, де завжди пахне свіжозавареним чаєм. Але так було не завжди. Колись ми мешкали в Токіо, у п’ятнадцятому кварталі, та одного дня через борги моєї матері нам довелося залишити все й переїхати сюди. Я пам’ятаю той день до дрібниць він змінив моє життя назавжди. Про батька я не знаю нічого. Мати залишилася в Токіо, будуючи своє життя без мене. На мій вісімнадцятий день народження вона подзвонила лише для того, щоб сказати, що я її найбільша помилка. Після цього я більше не чекаю дзвінків. Відтоді й до цього дня моїм світом були бабуся та дідусь. Вони дали мені все, що мали, і навіть більше. З повноліттям я отримала свободу, ту про яку багато хто мріє. Жити, як хочеш, гуляти з ким хочеш, ходити куди заманеться, залишатися в кого завгодно, повертатися тоді, коли заманеться. Але для мене ця свобода виявилася порожньою. Свобода… Чому ж вона така холодна? У мене є лише одна близька подруга, Інно. Вона працює й уже давно живе зі своїм хлопцем Брендоном, тож бачимося ми рідко. Коли я пишу їй: «Давай зустрінемося», вона відповідає «Не можу. Робота. Може, наступного тижня?» І цей «наступний тиждень» завжди десь попереду. Я навчаюся на фотографа. Моє навчання непостійне, більшість пар проходить онлайн, екзамени завжди перед канікулами, а решта занять займає лише кілька днів на тиждень. Інколи думаю, що екран монітора бачу частіше, ніж людей. Можливо, я теж перетворююсь на фотографію: статичну, без руху, без життя. І хоча я можу робити все, що заманеться, життя стало настільки безбарвним, що єдина моя справжня розвага це мотоцикл Kawasaki 250. Я купила його після зими, коли отримала права та назбирала гроші, працюючи в магазині. За свою роботу я отримую невелику зарплатню, але саме завдяки їй змогла здійснити цю мрію. Коли їду трасою, вітер б’є по тілу, і тоді мені здається, що я тікаю. Але від чого? Та навіть із мотоциклом дороги моїх днів залишаються самотніми. Іноді я зупиняюся посеред дороги, знімаю шолом і дивлюся вдалечінь. Немає з ким поділитися думками, немає тих, хто почув би мене до кінця. Іноді здається, що моє життя це безкрая траса, якою я їду сама, не знаючи, де зупинюся. Може, колись хтось поїде цією дорогою разом зі мною. А поки що тільки я, асфальт і нескінченний шум мотор.
-  ФанфікПерехрестя доль Іноді доля створює найнесподіваніші перехрестя, зводячи разом тих, хто ніколи не думав, що зможе покохати. Ця історія – про двох чоловіків, чиї життя переплелися внаслідок подій, що змінили їх назавжди. Навіть коли обставини здавалися непереборними, а світ навколо ставив перешкоди, їхні серця знайшли шлях одне до одного. Ця розповідь про те, як серед складних обставин народжується справжнє, глибоке почуття, що здатне перевернути уявлення про… Іноді доля створює найнесподіваніші перехрестя, зводячи разом тих, хто ніколи не думав, що зможе покохати. Ця історія – про двох чоловіків, чиї життя переплелися внаслідок подій, що змінили їх назавжди. Навіть коли обставини здавалися непереборними, а світ навколо ставив перешкоди, їхні серця знайшли шлях одне до одного. Ця розповідь про те, як серед складних обставин народжується справжнє, глибоке почуття, що здатне перевернути уявлення про…-   3,9 K • Лип 13, '25
-   3,1 K • Лип 13, '25
-   689 • Лип 13, '25
 
-   
-  ФанфікОбіцянки, які я не стримаю Щоб врятувати Дазая, Чуя зайшов занадно далеко у використанні Прокляття. Щоб врятувати Чую, Дазай готовий виступити проти Бога (і французького уряду). Підказка Вамптоберу: Продав мою душу, зламав мої кістки. Щоб врятувати Дазая, Чуя зайшов занадно далеко у використанні Прокляття. Щоб врятувати Чую, Дазай готовий виступити проти Бога (і французького уряду). Підказка Вамптоберу: Продав мою душу, зламав мої кістки.
- 
  РозділНічні зміни На вулиці свистить вітер, шархутить листя на деревах. Люди біжать у теплі домівки. Живуть життя. А деякі люди ці життя рятують. Зараз два лікарі-хірурги сидять у кабінеті, п'ють чай. На годиннику близько одиннадцятої вечора. Нічна зміна. Останнійм часом у них збігаються графіки… На вулиці свистить вітер, шархутить листя на деревах. Люди біжать у теплі домівки. Живуть життя. А деякі люди ці життя рятують. Зараз два лікарі-хірурги сидять у кабінеті, п'ють чай. На годиннику близько одиннадцятої вечора. Нічна зміна. Останнійм часом у них збігаються графіки…- 
            
            71 • Ongoing
 
- 
            
            
-  
- 
  РозділНамалюй мені ніч Я до тебе прийду, через гори і доли Майстерня Жана Кірштайна нагадувала заповідні території. Списані полотна служили долами, а випиті банки енергетиків виконували функцію гір. Сухі, на перший погляд, палітри нагадували болота, а олівці та пензлі, що стирчали з підставки, були за… Я до тебе прийду, через гори і доли Майстерня Жана Кірштайна нагадувала заповідні території. Списані полотна служили долами, а випиті банки енергетиків виконували функцію гір. Сухі, на перший погляд, палітри нагадували болота, а олівці та пензлі, що стирчали з підставки, були за…- 
            
            3,4 K • Completed
 
- 
            
            
-  ФанфікНамалюй мені ніч Вщент вигорілий художник вирішує як слід відпочити в горах. Вакації згорають швидко, ніби зорі, та лишають по собі занадто змішані відчуття. Вщент вигорілий художник вирішує як слід відпочити в горах. Вакації згорають швидко, ніби зорі, та лишають по собі занадто змішані відчуття.-   3,4 K • Вер 1, '25
 
-   
-  ФанфікМій грецький бог Серед блиску вітражів, кришталю та паризької розкоші герой намагається втекти від тіней минулого року. Але в тумані гучної вечірки його увагу привертає незнайомець — втілення чуттєвого спокуси, бог у людському тілі. Серед блиску вітражів, кришталю та паризької розкоші герой намагається втекти від тіней минулого року. Але в тумані гучної вечірки його увагу привертає незнайомець — втілення чуттєвого спокуси, бог у людському тілі.-   1,6 K • Тра 4, '25
 
-   
- Попередній 1 … 4 5 6 … 11 Далі



