4. Поповнення

Сова потер очі й відклав убік черговий рапорт. Паперової роботи останнім часом стало забагато. Кацапи почали підозріло рухатися на одній із ділянок у зоні впливу його КСП та баз суміжників. Розвідка поки не давала результату, а керівництво вимагало мало не щогодинних звітів. Сова скреготав зубами, але вибору в нього не було.

— Можна подумати, якщо ми всі зараз разом підемо підглядати у шпарину за тими орками, це чимось допоможе, — дратувався Сід на брифінгу.

Його підрозділ працював на межі людських і технічних можливостей. Дрони були в небі мало не цілодобово. Але через щільну роботу ворожих РЕБів підібратися впритул не виходило.

Сергій втомлено відкинувся на незручному казенному стільці. Місяць видався пекельним. З Києва він летів так, що аж п’яти горіли. Напруга, яка тоді сковувала розум, була настільки щільною, що жодна думка, крім аналізу обмальованої братом по телефону ситуації та холодного жаху від усвідомлення втрати побратимів, не могла втриматися у його свідомості.

Той вихід не мав бути складним чи занадто ризикованим. Все мало пройти тихо, вночі. Штурмова група обходила вже вивчену попередньо дронами Сідівського загону місцину біля розтрощеної заправки. Знімали розтяжки, відмічали міни, ставили мітки, були готові до можливої перестрілки, адже «пташки» зафіксували кількох ворожих лазутчиків. Але варто було хлопцям зайти на територію АЗС, як ворожий дрон, що причаївся під однією з навісних балок, підірвав скидом колонку. Видно, ворог знав, що там залишалося паливо, і заздалегідь встановив камери. Понівечена осколками заправка злетіла в повітря, перетворившись на друзки. Двоє бійців загинули на місці. Ще четверо отримали опіки та контузії від вибухової хвилі й уламків різного ступеня тяжкості.

Сід, який супроводжував і координував хлопців з неба, одразу скомандував евакуацію. Але поки Галичина за кермом «Бушмастера» з командою прикриття на борту разом із медиками на хвості дісталися місця — ще кілька ворожих дронів намагалися добити поранених. На жаль, коли підмога прибула, двохсотих стало вже четверо.

Коли Сова втомлений та аж чорний від важких думок дістався бази, тіла хлопців уже пакували, щоб передати родичам. Трьох поранених що вижили, на той момент вже стабілізували й евакуювали до шпиталю.Сонце вже майже сіло, а небо було пофарбоване багряными кольорами втрати.

Сід, сірий від напруги й печалі, сидів на ящиках від БК біля входу у бункер і мовчки курив.  Він взагалі курив вкрай рідко порівняно з іншими хлопцями, але в моменти гострого стресу його пробивало. Погляд брата здався втомленому Сові мертвим і тьмяним. Інші бійці ходили базою похмурими хмарами, механічно виконуючи роботу або бездумно дивлячись у порожнечу.

Сергій тоді сів поряд із братом, і вони кілька хвилин мовчки дивилися на те, як тіла їхніх побратимів вантажать у рефрижератор.

— Пробач, Сірий. Ти казав не поспішати, коли перевіряєш територію. Сто разів казав. А я… — Денис викинув недопалок і розпачливо сховав обличчя в долонях.

Сова поклав важку руку на плече брата і грубо притис його до себе у німій підтримці.

— Сід…

— Ні, я знаю, що це я винен! Якби я уважніше обстежив ту кляту точку. Треба було пильніше…

— Сіде…

— …то хлопці б не полізли туди! Ти цього не бачив, Сергію. Вони були такі беззахисні. Якби не моя неуважність, Кент, Їжак, Фрік і Боцман були б живі! Я просто…

— Сіде, твою мать! — Сова грубо трусонув брата за плечі й повернув до себе, твердо впираючись поглядом у його очі. Той замовк і понуро опустив голову. — У вічі мені дивись, брате. Ти. Не. Винен. Хлопці знали, на що йшли. Це клята війна. Без жодної моралі. Ти не Бог, щоб вберегти їх від усього. І ти це знаєш. Ти не винен, що там був той дияволів дрон. Так само, як ти не був винен у смерті батька. Єдиний, кого треба звинувачувати — це смердюча кацапня, яка суне на нашу землю, щоб нищити і вбивати. Ні я, ні ти не можемо захистити нікого на цій базі на сто відсотків.

— Але ж…

— Єдине, що кожен із нас із тобою, і кожен із них, — Сова кивнув у бік побратимів, які зараз були поблизу, — може і повинен — це захищати один одного і тил, який зараз намагається жити своє мирне життя. І всі тут це розуміють. Бо якщо ми будемо киснути через кожну втрату і звинувачувати себе у тому, чого не можемо контролювати — цю війну точно буде програно. І жертви хлопців будуть марними. Усік?

Сід тоді мовчки кивнув і, похмуро підхопивши пачку цигарок, пішов всередину бункера.

Зараз, місяць потому, Сова з полегшенням бачив, що брат відійшов і знову став жвавим та активним. Він прекрасно розумів Сіда, адже сам переживав кожну втрату з німим болем. Його так само гризло сумління, що у момент кризи він був далеко від своєї армійської родини. Але він командував ротою довше, ніж Сід служив, тож смерть хлопців давно стала для нього болючою, але невідворотною правдою життя. Сова завжди був більш жорстким, скупим на емоції. Він більше терпів, звик воювати зі всесвітом, зціпивши зуби, і вперто перти вперед. Тому що треба. Треба бути старшим братом, сином, командиром. Тверезим мозком у будь-якій ситуації. Голосом розуму і логіки. Старші діти завжди тягнуть на собі більше.

Сід натомість був емоційнішим, емпатичнішим і чутливішим праворубом. Він взагалі важко мирився з тим, що не вписувалося в його систему моральних координат, і виступав проти всього, що здавалося неправильним. А ще — дуже сильно відчував людей навколо.

Сергій із Денисом завжди були полярними, а від того так міцно трималися купи. Бо там, де щось не міг зробити один — приходив і робив інший.

— Командире! — у його пародію на кабінет у бункері заглянув конопатий рудий Скотч. Цей боєць родом з Сумської області отримав свій позивний за те, що майже все, що в нього ламалося, він клеїв кольоровим скотчем. Навіть автомат і той намагався лагодити ним. — Тут з канцелярії передали список поповнення, яке має сьогодні надвечір прибути. Будете дивитись?

— Невже це блять таки сталося у цьому столітті! Давай сюди цю макулатуру, хоч погляну, чим нас «порадували» цього разу.

Сарказм Сови був зрозумілий. У роті був недобір — мінус тридцять відсотків особового складу, і чимраз важче ставало закривати дірки на завданнях. Нестача штурмовиків і розвідників, а також патова втрата кількох кваліфікованих дроноводів та навідників (яких і так у загоні Сіда було замало) суттєво паралізували роботу всього КСП.

Скотч передав стос паперів і підозріло швидко злиняв із кабінету, тихенько причинивши важкі металеві двері.

Звузивши очі, командир пробігся поглядом по списку і матюкнувся крізь зуби. Як завжди — йому підсунули казна-що і купу проблем. Тепер ясно, чому Скотч втік так оперативно. Явно не хотів наражатися на поганий настрій улюбленого командира.

Зустрічати поповнення з бункера висипала мало не вся рота. Таке траплялося доволі рідко. Мобілізація і рекрутинг йшли не дуже добре, тому якого кота в мішку їм підсуне розподіл — ніхто не знав. Хоч у Третю штурмову йшло багато добровольців через гарне забезпечення і відносно притомне ставлення керівництва, але в кожній групі обовʼязково знаходили індивідів, яких запхали в армію силоміць.

Сід підійшов до брата, який курив біля воріт і похмуро супроводжував БМП, що наближалася до їхньої бази, колючим, втомленим поглядом. Денис відчував напругу Сергія мало не шкірою.

— Що такого тобі встигли зробити ті нещасні, що ти злий мов чорт?

— Закрийся, Сіде. Те що тобі пощастило з командою, не означає, що цього разу нам не підсунуть свиню.

— А що, у мене нарешті буде поповнення?! Зізнайся — кому ти проставився за такое щастя? Хочеш, можу відслинити свій стратегічний запас снеків.

— Я б на твоєму місці так не радів…

Бронетранспортер, натужно гуркочучи, заїхав у двір, і новобранці почали вивантажувати свої пожитки у купу під парканом. Бійці бази зацікавлено розглядали новоприбулих, але поки підходити для знайомства не поспішали.

Брати мовчки підійшли до імпровізованої трибуни з ящиків від БК і стали терпляче чекати, поки невелика група з десяти людей вишикується перед командиром.

Сід заінтриговано оглянув новеньких і подумки присвиснув: «То ось чому він такий роздратований». Перед ними стояли доволі молоді хлопці. Найстаршому він не дал би й двадцяти шести років. Із енергійною молоддю, яка на хвилі емоційного патріотизму рветься у військо, ще треба буде помучитися. Бо вони з гарячою головою лізуть у пекло і думають не мізками, а гаслами й адреналіновим потягом. Один новобранець у кінці ряду трохи спантеличив Дениса нестандартною зовнішністю, і він підсліпувато примружився. І тут до нього нарешті дійшло, чому брат стоїть із камʼяним обличчям.

Крайньою в шерензі новобранців була дівчина. Вона була трохи нижчою за переважно високих побратимів, але явно не крихітною і не тендітною. Мала навіть певний надлишок зайвої ваги, хоча назвати її товстою язик не повернувся б. Міцні, обʼємні ноги і стегна, тонка порівняно з ними талія, яку не ховав навіть явно завеликий кітель, повна лінія біцепсів і горда постава спини не залишали сумнівів — під вагою броника вона точно не прогнеться.

Сід скосив погляд на Сову. Обличчя того не виражало жодної зайвої емоції. Тільки очі холодно дивилися прямо перед собою.

Денис знав про Ярину. У якісь розмові на курилці наодинці з Совою він витягнув із нього подробиці поїздки до нареченої і те, що вона підступно зраджувала його брата. Сзакати, що Сід матюкався і поливав колишню Сергія останніми словами — це нічого не сказати. Денису, який з Яриною був знайомий особисто, було по-братськи шкода Сову. Ярина йому дико не подобалася. Він відчував у ній фальш, приторну гру і щось зміїне. Але Денис поважав брата і його вибір, тому раніше не влазив у їхні стосунки.

Після приїзду з Києва Сова ще більше закрився. Частково, звісно, через інцидент з АЗС, але тут явно справа була не тільки в цьому. Він і раніше не був тамадою в компанії, скоріш спокійним спостерігачем, який міг іноді підтримати розмову. А став ще мовчазнішим, важчим на контакт і відстороненим. А ще — почав люто і з усією суворістю огризатися на будь-які згадки про жіноцтво. Причому настільки сильно, що бійці бази двадцять разів перевіряли, чи немає поблизу командира, перед тим як дзвонити своїм дружинам чи коханим або просто розмовляти про жінок. Бо температура в приміщенні падала на десяток градусів, варто було Сові бодай почути щось про жіночу стать.

Знайомий психолог, з яким Сід якось проконсультувався б, назвав би це реакцією на болючий досвід і закриттям від тригера болю. Сам Сід називав це занудством і невмінням розібратися з власними емоціями. І, скоріш за все, обоє мали рацію.

— …дисципліну і безпеку. У вас є розподіл за спеціалізаціями. Штурмовики їдуть до Цигана, розвідники — до Лєвака. Хлопці, забирайте новеньких і все покажіть їм. До завтра — вільно! — Сова зістрибнув з ящиків і покрокував до бункера.

Сід здивовано поглянув на одиноку жіночу фігуру, що залишилася розгублено стояти посеред метушні новобранців. Та мотнула головою на якісь коментарі від інших новеньких, гордо підкинула велетенський баул, здається, більший за неї саму, і твердим, зовсім не дівочим кроком пішла слідом за Сергієм. Денис заінтриговано рушив за нею. Чомусь він здогадувався, які накрути зараз відбуваються в голові його брата.

Сова злісно грюкнув дверима кухонної зони і підійшов до кавоварки, яку їм привезли волонтери десь вічність тому. Хлопці, які якраз почали вечеряти, привітно відсалютували кружками з чаєм і кавою своєму ротному.

Двері скрипнули знову. Розмови побратимів одразу трохи вщухли, і Сергій, закотивши очі, важко видихнув.

— Бажаю здоровʼя, пане майоре! Дозвольте звернутись! — жіночий голос боляче різнув по його натягнутих нервах.

Сова зробив над собою зусилля і, взявши під контроль емоції та міміку, обернувся до новобранки.

Дівчина дивилася на нього твердим, спокійним поглядом карих очей з-за квадратних окулярів у чорній оправі. Веснянки на маленькому курносому носику та щоках надавали і без того світлій шкірі обличчя трохи дитячості. Маленьке кільце у лівому крилі носа і чорне волосся, зібране у недбалу низьку гульку, робили її вигляд ще молодшим. Хоча Сова знав, що цей фасад оманливий. В анкеті Мирослави Сованко (Сергій скривився внутрішньо над приколом долі над його позивним) значилося «32 роки», і вона була розподілена у групу Сіда як навідниця та спеціаліст БПЛА.

— Вільно. Яке ж таке питання ти хочеш обговорити посеред кухні? Меню? — Сова ледве стримував у собі сарказм. Він знав, чому вона за ним поперлася. Не міг не знати. Але роздратування заважало говорити спокійно. Побратими тим часом гріли вуха, сьорбаючи свій борщ.

— Ви не повідомили, у чиє розпорядження переходять оператори БПЛА. Я вирішила, що правильніше буде уточнити цю інформацію у командира.

— А хіба у цьому поповненні були такі спеціалісти? Не памʼятаю такого. А я от у канцелярію давно шукаю когось, щоб облік і рапорти вів. Тож милості прошу. Ваші жіночі ручки точно впораються з паперами та ноутбуком. Ви ж наче десь в офісі працювали, судячи з анкетних даних.

Сід, який спостерігав за цією сценою від дверей, мало не застогнав уголос. Він, звісно, знав, що його брат той ще засранець, але це вже скидалося на відверту дискримінацію і булінг.

Сова відпив чорної гіркої кави із жерстяної кружки і насмішкуватим поглядом просканував обличчя новобранки. Дівчина, здавалося, заціпила зуби. Лице скамʼяніло, і тільки очі виблискували люттю. Сергій думав, що вона зараз закотить істерику, і вже приготувався дати жорсткий відпір. Він не потерпить непокори від якоїсь офісниці.

— Так точно, командире. Дозволите йти? — голос Мирослави був тихим і спокійним, хоча напруга відчувалася в повітрі мало не фізично.

Вояки, що стали свідками цієї нерівної дуелі, боялися дихнути, щоб не накликати на себе біду. Сова звузив очі й розчаровано цикнув.

— Вільно. Завтра о сьомій ранку — у мій кабінет. Попроси когось показати тобі базу. А то ще заблукаєш.

Дівчина віддала честь і вилетіла з кухні, мало не зачепивши Сіда, який вчасно відскочив, своїм велетенським баулом.

Денис підійшов до брата, який продовжував бездумно пити каву.

— На курилку. На два слова.

Вечірнє небо сяяло зірками, яких у великих містах майже не видно. Співали свою пісню нічні цвіркуни. Тільки пташок було майже не чутно — там, де часто прилітають снаряди, вони рідко ризикують вити гнізда.

Сергій сів на контейнер і почухав за вухом кота Бетмена, що розвалився на ще теплому асфальті. Цей великий чорний муркотун із порваним вухом був негласним радаром їхньої бази. Як тільки він починав гортанно нявчати і ховатися — всі розуміли, що буде обстріл.

Сід підпер стіну поряд із братом і почав буравити того похмурим поглядом.

— Ти що твориш, Сірий?!

— А що тебе не влаштовує?

— Нахєра ти забрав у мене новобранця?

— Я забрав у тебе зайвий гемор і потенційні проблеми. Краще хай партачить на папері, ніж у небі. Ти мені маєш дякувати і в ноги кланятися.

— Ага, вже побіг. Ти розумієш, що це тхне сексизмом? Ти нахіба перед усією кухнею її чмирив? Зараз вся база знатиме, що великий і страшний командир визвірився на жінку, щоб самоствердитися. Ти розумієш, що у пацанів язики як помело? Вони ж зараз рознесуть цю хохму так швидко, що завтра навіть суміжники будуть в курсі.

— Та хай пиздять. Пару разів повичищають сральник власними зубними щітками — то пиздаки швидко закриються.

Сід втомлено потер скроню. Іноді сперечатися з Совою було тим самим, що намагатися воювати зубочисткою проти танка.

— Це через Ярину?

— Завалися, Сіде. Вона тут яким боком?

— Ага, я бачу. Тебе ціпить від люті, як тільки на горизонті заходить розмова про жінок. Ти приїхав з Києва наче з ланцюга зірваний на всіх баб. Ти поставив у наряд по вбиральні Скіфа на тиждень просто тому, що він пожартував про те, що тобі наречена не дала, тому ти такий злий. Сова, він навіть не знав про твою ситуацію!

Сергій нагородив брата вбивчим поглядом і відвернувся.

— Верни мені новобранку. Може, вона класний спец. Ну ти ж не знаєш всього бекграунду людини. Судиш про все зі своєї дзвіниці.

— Це не обговорюється.

— Ти ж її доведеш до нервового зриву своїми прискіпками!

— Зроблю послугу всій роті. Хлопці не будуть слину пускати, коли вона їх окручуватиме, і не постраждають від її криворукості.

— Ти себе чуєш взагалі?! Ти настільки зневірився у жінках, що тобі тепер всі — меркантильні розпусні суки з інтелектом равлика?!

— А для чого б сюди приперлася молода баба, яка мала тепле місце в офісі, як не гаманець із хером шукати?!

Сід роздратовано плюнув убік. Сова був непробивний, наче БТР.

Денису заочно було шкода ту дівчину. Вона аж ніяк не здалася ему шукачкою чоловічої уваги. По ній взагалі було важко сказати, що вона може бути серцеїдкою: недоглянуті руки, нуль макіяжу, сплутане волосся, максимально вільна форма, що нічого не обтискала. Та у них в роті є кілька чоловіків, які за собою краще стежать, ніж вона.

— Ти розумієш, що на тебе можуть подати рапорт за дискримінацію і дідівщину?

— Прапор їй у руки. Переведуть звідси — то я тільки щасливий буду.

Сова допив охололу каву, підвівся і, пройшовши повз брата, стрімко покрокував у бік бункера.

Сід закинув голову і втомлено видихнув. Попереду маячив «веселий» період