8. Оголений нерв

[КСП 3 ОШБр. Тиждень після невдалої зачистки села у сірій зоні. Зв’язкова і серверна кімната. 14:23]

Тортик смачно позіхає, намагаючись не заснути біля монітору, де завантажуються відео і знімки з розвідувальних дронів і супутників. Чувак з нудьгою підпирає щоку, гіпнотизуючи індикатор завантаження, що рухається повільно, наче сонний слимак.

Тортик був штатним звʼязківцем, а ще його зарядили формувати бази даних. Ну бо «ти ж з компами добре дружиш, то посапорть, бро». Пухкенький, бородатий, кумедний на вигляд, в окулярах і улюбленому рожевому худі із зображенням дрону, Тортика обожнювали по-дружньому дражнити побратими, але він не ображався. Добродушна, мʼяка і весела натура звʼязківця завжди відкривала перед ним всі двері. Особливо двері кухні, як любили шуткувати вояки.

Звісно, свій позивний він отримав за любов до смішних і милих як на мужика речей. А ще до солодкого. Тож тут влучання було повним.
Вояка ще раз позіхає і скошує очі на екран. Зміни мінімальні. Нудно. Він витягає смартфон і відкриває месенджер.

Купа груп і чатів засвітилися новими повідомленнями. Тортик тицьнув у їхній внутрішній чат КСП під іронічною назвою «Совине гніздо і розпіздяї». Хто придумав цю назву, вже ніхто і не памʼятає, але вона прижилась аж бігом. А далі почали плодитись гілки, і пішло-поїхало. Там було все, що можна уявити у цьому чудовому колективі, починаючи від гілки «Розшук пройобаної снаряги» до гілки «Меми і фотки сісько-пісьок 18++++». Армійська родина була дружня, весела і дохуя любила тролити й пиздіти.

Із цілком зрозумілих причин командира у чаті не було. Як і Лєвака. Зате був Сід. Він божився й клявся на хресті, що не спалить цей словесно-цифровий сральник, бо йому самому піздець буває нудно часом. Кіпіш також додали до чату, але соромʼязливо сховали від неї деякі гілки. Чоловіки не були готові ділитися всіма своїми секретами з жіноцтвом. Навіть попри те, що посестра могла дати їм іноді фору у нецензурщині і збоченості висловлювань.

Свіжа, нещодавно створена напівприватна (схована від Кіпіш, звісно) гілка під назвою «СантаБарбара 2.0» показує купу нових повідомлень. Тортик заінтриговано заходить у гілку і читає оновлення.

Циган_Православне_Рило: [Пацани з вчорашнього виходу, хто з вас, скотиняк таких, спиздив у Кіпіш папку з вашими ж звітами?! Верніть на батьківщину😤. Мала носиться по базі і оре в паніці, що пройобані бумажки. Майте совість. Я точно бачив, як хтось годину тому зйобував зі сторони канцелярії з цією макулатурою. Командир же Кіпіш піздюлєй вставить на рівному місці через вас. Воно вам треба потім через власну дурість отримувати матюки і підстрачники від цієї скаженої🫠?!]

СтудентПростоСтудент: [А як же інтрига, відверта розмова у командирському кабінеті, ну хоча б срач десь біля курилок? Ну мають же вони десь зійтися у двобої. Наші ставки ж прогорять, брате!]

Скотч_нажопу_ляп: [😅😂😏Хтось грає не за правилами!]

Старк_Геній_НеМіліардер_але плейбой: [Пачка цигарок на пристрасний спопеляючий погляд😡 у спину Сові після брифінгу від малої, бо їй потім розгрібати ту всю купу мап.]

Пілюлькін_не_проктолог: [Ставлю 2 снікерси на те, що Сова буде буравити її поглядом пів брифінга🤪]

Циган_Православне_Рило у відповідь до СтудентПростоСтудент:

[Я тобі блять зараз в берці насру💩. Верни документи на місце, імбіцил. Спочатку перевіряй обстановку на базі, ідіотіна, а потім хуйнею страждай. Інтригана шматок. Сова сьогодні не в дусі, гарчить на кожен чужий чих. У нас купа цілей не запілінгованих розвідкою, і тепер він гарчить мов дракон розлючений. Кіпіш і так вже на зомбака схожа через купу дебільної паперової роботи, а тобі, бач, хліба й зреліщ нада.🤬]

СтудентПростоСтудент: [Та я ж хіба знав чи що?! Зараз верну, не квохчи.]
Тортик_Солодка_Булочка: [Штрафні щегелі тобі за шахрайство, друже. Будеш знати, як нашу посестру підставляти😁]

Тортик пирхнув зі сміху і закрив месенджер. Цей чат — то справжній скарб для їхнього закритого ком’юніті. Їй-богу, що серіал.

***
Міра роздратовано гримає двома кухлями кави на подряпаний залізний стіл в ангарі. Старк, який до цього зосереджено колупався в одному із НРК, дьоргається і прищемлює палець. На все приміщення летять відбірні матюки місцевого інженера. Паяльник з Програмістом, що старанно збирають і перепрошивають дрони, тихо пирхають зі сміху на своїх місцях.

— Всьо, всьо! Я не буду більше тебе просить принести каву, жінко! Полегше, я ж так калікою стану! Хто ж буде осяювати своїм талантом це затхле місце і лагодити отой весь металобрухт?!

— Ой, не пизди, і без тебе тошно. Мене наче танк переїхав… Не знаю, де вже проїбатись хоч на півгодини, щоб не бачити ці бамажки. Відчуття, що наш всюдисущий командир знайде мене і змусить батрачить, навіть якщо я уїбу чигирями у сіру зону або до кацапів, — Кіпіш примостила пʼяту точку на стіл і втомлено видихає.

Старк перестає картинно дмухати на постраждалий палець і співчутливо похитує головою, беручи один із кухлів із ароматним напоєм.

— Знову півночі всі доки переписувала, а потім наш деспот відправив на кухню чергувать?

— Який ти здогадливий, вссятися можна. Передай Скотчу і хлопцям, що якщо ще раз хтось із них буде хуї футболяти біля кабінету ротного і шпійонити від нудьги, наступного разу ніяких екзотичних снеків не отримає. Зʼїбали караулити мою тушку мало не до сральника, — Кіпіш похмуро відсьорбує своєї кави і скривлюється. Забула покласти цукор. У роті тепер наче помиї.

— Що, аж настільки він тебе задрав? — Старк витирає руки від мастила і вмощується у своє подряпане офісне крісло. Одному чорту було відомо, де він відкопав цей мотлох.
Міра злобно засопіла.

— В мене іноді враження, що це в нього перманентні критичні дні, а не у жінок. Це ж, блять, якийсь піздець на виїзді. Як у ньому вміщається така дохуя шляхетна і відважна особистість крутого спеца й ахєрєнного командира і такий хуйовий, сварливий характер справжньої мразини?! Чи це тільки я потерпаю від цього щастячка?! Куди треба відмолити, щоб мене перестав дрочити цей демон?

— Ну, там ще біцуха ніхерова і удар гарно поставлений, а ще пацани божаться, що Сова має хер у 25 сантиметрів. Я сам не бачив, але Циган мамкою клявся…

— Старк, твою дивізію, ти не допомагаєш! Я не хвалебні оди прийшла слухати командиру, а понити і пожалітися на нього. Ти мені всю малину ламаєш, — Міра пхає побратима ногою, і той рже. Хлопці за столом підтримують його сміх.

Свій позивний Старк отримав не просто так. Не кожен, звісно, фанатів від всесвіту Марвел, але той, хто в темі, ніколи не здивується, чому головного механіка й інженера на базі стали звати на честь Залізної людини. Гострий язик і знання робототехніки точно були тут замішані. Чувак навіть бороду підстриг під кіношну версію Тоні Старка. Чисто для ржаки.

— Старк, що у вас тут за концерти серед дня? Я пропустив запрошення на твій стендап? — зненацька суворий голос командира від дверей запускає низку непередбачуваного локального апокаліпсиса. Хто, блять, навчив цього розвідника ходити так безшумно?!

Старк затинається і підскакує, вибиваючи підпорку у хиткого стола, на якому Міра досі сидить з недопитою чашкою кави. Стіл, жалібно рипнувши, похиляється, і заторможена від втоми дівчина звалюється з нього, боляче падаючи мʼяким місцем на бетонну підлогу. Кава, мов назло, проливається не на неї, не на стіл і навіть, блять, не на Старка, а на коштовну плату нового тестового НРК, якого інженер колупає вже дай Боже тиждень.

Німа сцена. Міра, кряхтучи мов стара бабка, підводиться і розгублено озирається на стіл. Плата безбожно знівечена. Старк стоїть ні живий ні мертвий і винувато лупає очима. Хлопці за своїми дронами намагаються втягнути голови в шиї. Може, їх пронесе повз цей шторм абсурду.

А Сова… Сова грозовою хмарою вже нависає над двома «комедіантами».

— Ти що тут забула? Я, значить, її по всій базі шукаю, а вона тут каву ганяє і майно казенне портить! Пішла звідси живо! І щоб я тебе більше не бачив біля дорогої електроніки. Катастрофа ходяча. Зрозуміла?!

Старк спробував вклинитись між посестрою і командиром, але це все одно що гальмувати танк руками:

— Брате, то я ж її пхнув. Ну чого ти завівся на рівному місці, а…

— Завалися, Старк! Якби вона сюди не приперлася у робочий час, то ніхера б не було! Пішла звідси, я сказав! І щоб та не заповнена стопка паперів через 20 хвилин була в мене на столі готова і без жодної помарки! Як ти це будеш робити, мені глибоко похуй. Всікла?!

Міра обдаровує командира спопеляючим поглядом і стрімко вискакує з ангару, голосно гахнувши залізними дверима.

Побратими з осудом дивляться на командира. Тот стійко ігнорує докірливі погляди і відвертається, збираючись також йти. Старк похмуро крутить зіпсовану плату і викидає її у смітник. Інженер наздоганяє і плескає Сову по спині, привертаючи його увагу. Командир скептично зиркає на товариша через плече.

— Друже, я їбу, що з тобою останнім часом. Але нахера ти малу чмириш? Вона ж вас із сірої зони витягла і ресурсну діру нам закрила. І поміть продовжує це робити за потреби. Працює наче комбайн, там вже у мішках під очима можна три комплекти БК сховати. Пацани всикаються від її анекдотів і сарказму. Та вона ж навіть квохче за нами всіма так само як і ви з Лєваком. А має бути блять навпаки, ми мужики чи як?! Вона реально нормальна дівка. А тебе от останнім часом наче Цербер покусав. Закінчуй так себе поводити. Це не по-пацанськи. Ти міг би хоча б трохи бути помʼякше. Кіпіш уже зашивається від твоїх дойобів…

— Не твоє собаче діло. Ще я буду панькатися тут з усіма… — сичить Сова, вириваючи плече, і крокує на вихід.

Старк проводжає спину командира похмурим поглядом і дістає смартфон. Походу, чиясь ставка у чаті сьогодні зіграла. Але від цього ніхуя не весело.

***
Старк_Геній_НеМіліардер_але плейбой: [Сіде, тягни свою дупу до малої. Їй знову від твого брата-ідіота прилетіло. Я думав, вона його там переїбе гайковим ключем. Ти от скажи, яка воша його вкусила? Ну я розумію, у нас срака з розвідкою, тут його можна «пойнять, простіть і отпустіть», але Кіпіш тут яким боком?! Вона мені від злості ледь двері ангару з ноги не винесла, коли зйобувала від Сови.]

Сід_кара_небесна: [Блят, знову?! 😭 Він зовсім там їбонувся чи що? 🤬 Я її тільки недавно після минулого разу шоколадом відкачував. Такими темпами весь мій солодковалютний запас через цього сухаря проїбеться. Треба витягати її з цієї канцелярської ями і забирати під своє крило. Може, якщо вона не буде весь час у нього перед носом, то йому нікого буде зайобувати.]

Пілюлькін_не_проктолог: [Ага. Тоді він почне взйобувати нас. Але я думаю, ми потерпимо. Скальпель вчора недорахувався пачки седативного — транквілізатора. Здається, саме в цьому полягає таємниця того, чому Сову ще не застрелили у його ж кабінеті. Я їбу, хто ти, безстрашний воїне, що підкидає нашій дівчинці допінг, але продовжуй — медчастина дає добро! І не думай, що я не помітив, що вона стала млявіша, але спокійніша. Дохтор бачить усе!]

Старк_Геній_НеМіліардер_але плейбой: [Хто ставив на епічний ор Сови і палкі злючі погляди малої — той може забирати свій виграш з коробки у ангарі.]

СтудентПростоСтудент: [Та блять, не цього я хотів. Я думав, вони нарешті поговорять по-людськи. Пропоную виграш поділити на всіх. Мені не подобається отримувати перемогу, коли ціль не досягнута.]

Сід закриває чат і, цапнувши свою улюблену кепку з гачка біля бункерного ліжка, чеше у сторону командирського кабінету — вправляти мізки родичу і рятувати подругу. Муха, що у цей момент заходить до їхньої спільної для всього загону БПЛА кімнати, мовчки плескає товариша по плечу. На удачу.
Всі хлопці, що зустрічаються йому дорогою, мовчки піднімають кулак, сигналізуючи, що вони морально з ним. Сід фиркає під ніс від такої кумедної, але обережної підтримки пацанів. На відкриту конфронтацію із командиром всі йдуть виключно у критичних ситуаціях, а йому, як брату, зазвичай — карт-бланш.

— …задача: розгребти оцей весь масив файлів: перейменувати,
розсортувати, переглянути, описати, завантажити на сервери. Раз вже тобі так нудно, що ти маєш час у робочий час страждати хернею, я радісно буду підкидувати тобі ще роботи. Дивись тільки ноутбук не розʼїби. Він звісно у захисному кофрі і кейсі, але ж ти у нас талановита, — голос Сови було чутно на весь довгий коридор, що вів до його кабінету і кімнат замкомів, розташованих поряд з канцелярським кутком.

Сід заглядає за ріг і мало не в лоб стикається з похмурим братом. Сова заміряє його прискіпливим поглядом і, цапнувши за плече, мовчки тягне до себе в кабінет. Сід губами просить у подруги вибачення через плече і неохоче йде за братом. Виснажена морально і фізично Кіпіш, згорбившись за столом перед увімкненим ноутбуком, слабко махає рукою, мовляв: «йди вже».

Залізні двері з лязготом зачиняються. Сова бухкається на свій стілець, запускаючи руки у волосся і з силою стискаючи голову, ніби намагаючись вичавити звідти всю втому і стрес. Сід трохи відсторонено розглядає червоні втомлені очі й сціплену щелепу брата. Такий же «красень», як і Кіпіш. Обидва наче тиждень не спали.

— Відвів душу? — Сід похазяйськи падає на ліжко Сови, закидаючи руки за голову і спираючись берцями об стіну. Сова невдоволено коситься на наглого молодшого і щось гиркає під ніс про брудне взуття на ліжку.

— Брате, ти в курсі, що перетворився на вредного деспота?

— А з яких пір тебе їбе моя поведінка? Я хіба тебе чіпаю?

— З тих пір, як ти ведеш себе як шмат лайна з Кіпіш. І так, вона моя посестра і подруга. Не треба мене очима спопеляти — мені вже не 10. Тож дружитиму з ким хочу, хоч блять з птеродактелем, тебе це точно не має їбати. Я тобі вже 100 разів казав: дратує тебе дівка тим, що вона хера не має в штанях, то віддай мені нарешті у загін. Мене це влаштовує, я не сексист. Може, вона нарешті видихне і буде робити те, для чого сюди прийшла — воювати, твою мать. А не бути твоєю особистою дівчинкою для морального биття. Вона не буде мозолити тобі очі, і ти, може, нарешті перестанеш кидатися на неї, мов це вона у всьому винна і під тим покидьком стогнала вона, а не та паскуда Ярина. Ти наче мазохіст якийсь. І садист. Себе мучиш і малу. Причому вона, блять, навіть не в курсі через що!

— Все сказав? — голосом Сови, напевно, можна було б заморозити атомний реактор. Десь під час вибуху на Чорнобилі. Сід мимоволі пойожився.

— У тебе мізки не тим забиті, брате. Твій загін не впорався з розвідкою. У нас десь на ділянці цілі не виявлені, а ти за «секретарку» піклуєшся. Що, невже так притисло, що слину пустив? У нас приїжджають хлопці з ГУРу через півтори тижні для спільного планування, а в мене на картах замість спалених цілей — пустка. І орки гуляють пішки і по небу хер пойми звідки. Ти їбанувся зараз думати про те, щоб залізти цій бабі у штані, чи як? Твої пташки мають день і ніч бути у повітрі, натомість я бачу, як ти ошиваєшся тут наче приклеєний. Що, вже причарувала?

Сід ніби обухом вдарило. Він витріщив очі на Сову як на навіженого. Денис знав, що у того місцями дах зповз з підпорок, але щоб настільки…

— Ти себе чуєш?! Тебе так попаяло після тієї суки Ярини, чи ти завжди таким був?! Я тебе не пізнаю зараз взагалі. Наче мого брата замінили кимось лівим. Кіпіш — не Ярина. Затям вже ти у своїх попаяних мізках! Та вони, блять, навіть візуально не схожі. Це як порівнювати «ламборгіні» з броньовиком. Одна тачка дорога, тому що статус і дохуя вкладено в обгортку, інша — тому що надійна, виконує свої задачі й рятує життя. Мала все робить для підрозділу, навіть попри те, що ти активно ставиш їй палиці в колеса. Ти б, блять, той запит на ресурси досі закривав. І ніхуя, блять, не факт, що закрив би. Що, правда очі ріже, братику любий? Чого кривиш їбалом?! А з села у сірій зоні вас би по шматках забирали, якби все тільки від тих ідіотів залежало, — Сід роздратовано пнув стінку ногою. Берць лишив чорний слід на бетоні.

— Не обманюйся, ідіоте наївний. Ярина теж он тобі вибила місце на конференції з твоїми «Стрижами». Я, ідіот, думав — то через те, що вона хотіла допомогти моєму братові і загальній справі. Але їй, з її зв’язками у вищому світі, то було що висякатись. Там крутнула дупло, там віями помахала — і вуаля. Тим більше, що їй, прям піздец, престижно зараз для іміджу було бути нареченою командира роти. Це ж, блять, можна серед тих світських посиденьок вийобуватись, як вони всі там допомагають армії. Так, блять, допомагають, що аж ігристе проливають за тисячі баксів. Вона кривилась кожен раз, як я приїжджав спітнілий і брудний, навіть цілуватись відмовлялась, поки не вимиюся. Сліпим я був. Та зараз мене більше не наїбеш.

Сова злісно зіжмакав якийсь папірець і кинув в урну у кутку.

— Та де Ярина, а де Кіпіш. Та мала сама ходе брудною по кілька днів і спить за столом, заляпана кавою. Там таке гніздо на голові, що скоро птахи заведуться.

— Ага, тільки от від неї парфумами несе за кілометр. Нахуя тоді їй виливати на себе то все, раз вона хоче бути як ми і не виділятися? Щось не сходиться.

— Серйозно? Ти що, її як собака обнюхував? Не помічав я такого фетишизму раніше. Я і то нічого такого не відчув, а ми періодично тусуємось з нею і пацанами — то на кухні, то у техвідділі. У нас он Горобець бороду собі тримером підстригає і одеколоном пшикається, який йому жінка подарувала. І що? Він від цього бабою став? Твоя логіка якась дібільна. Повторюю у соте: віддай її у мою команду. Тобі менше гемору, нам більше зиску. У її особовій справі — рекомендація з відзнакою від центру навчання БПЛА. Вона ж може бути талановитим асом, а ти її у папірці закопав.

— Який нахер пілот?! Вона на рівному місці наїбнулась сьогодні й зіпсувала Старку дорогуще начиння. І це, блять, просто на базі. А ти прикинь, що буде, як вона пульта в руки візьме? Я певен, що їй по блату ту відзнаку написали. Не може вона бути вправною, якщо три рази на день найобується об свої ж ноги. Мені вистачає проблем з тим депутатським синочком, якого мені всунули, щоб воно, падло, УБД і медальки сидячи в бункері отримало. Не хочу, щоб ще й ця криворука перевела всі дрони, і себе, і вас уїбала там. Пиздуй звідси! Щоб за тиждень ми мали цілі. Піднімай свою турботливу дупу і пхай своїх орлів, щоб землю мавіками рили, але знайшли ці кляті кацапські сховки.

Сід мовчки встає і, не глянувши на брата, вилітає з кабінету. Всередині бурлить справжня лють і образа за посестру. Бажання врізати Сові по пиці росте в геометричній прогресії.

Міра зустрічає його блідою посмішкою і знову опускає очі в екран ноутбука. Сід видихає через рот і, зиркнувши в бік кабінету, тягне дівчину за рукав безрозмірної фланелевої сорочки за собою. Та слабко впирається, намагаючись вхопитися за стіл.

— Сіде, я не маю часу. Якщо твій брат помітить, що мене нема на місці, я знову відгрібу…

— Цить. Тобі теж іноді їсти чи срати треба. — Сід щось швидко друкує у смартфоні й рішуче продовжує шлях, тягнучи Кіпіш на буксирі.
Денис веде подругу коридорами бункера. Побратими, що зустрічаються дорогою, старанно роблять вигляд, що все окей, а хтось зі штурмовиків тицяє Мірі в руки залізну кружку з кавою. Та розгублено притискає її до себе. У приміщенні для зберігання харчів і розхідників темно, але Сід клацає настінною лампою і пхає Кіпіш на мішки з крупою.

— Що знову сталося? Нахера було мене тягнути через всю базу? — Сід цикає і вмощується на сусідні мішки.

— Мала, я не можу більше бачити, як він тебе чмирить, а ти навіть причини не знаєш. Це звісно не буде приводом його прощати. Тим більше що цей ідіот знову відмовився віддавати тебе до мене в групу. Я їбу, що ще зробити, щоб він нарешті перестав валяти дурня.

Міра внутрішньо підібралася, хоч виду і не подала. Вона приблизно розуміла, які таргани живуть у голові в Сови. Але одне діло — здогадуватися після того вечора у пабі, а зовсім інше — почути від Сіда. Той знає брата краще за будь-кого.

— Я думала, він просто трохи мудак і сексист. Ну, до хлопців він таких дойобів не має, тому я зробила висновок, що виною тому наявність у мене цицьок і відсутність причандалів. Таке блять враження, що наявність члена якось впливає на розумові здібності й вміння керувати «Вампіром» чи тим же «Мавіком». Зізнайся, ви що, насправді членом пульт тримаєте чи що?
Сід фиркнув від сміху. Як завжди, манера Міри спілкуватися на захмарному рівні армійського гумору трохи зняла з нього агресію.

— Нє, єдине, що з хером зручніше робити на виїздах, то це сцяти стоячи. Але зараз не про те. Я в тобі певен і знаю, що ти не будеш використовувати інфу про мого брата оборотно проти нього. Але прошу: не застрель його потім. Гуд? Він звісно зараз осел, але насправді я його люблю.

— Чесне пацанське. Можу ще на пальчиках поклястися.

Сід доволі емоційно обмальовує ситуацію з Яриною. Епітетів, які він нагинає у сторону колишньої нареченої Сови, явно було достатньо, щоб написати книгу про нецензурну лексику. Схибленість брата явно бісила його. Кіпіш розуміє, що була права: Сова ненавидів жінок. До речі, судячи з усього, Сергій про їхню зустріч у пабі нічого Сіду не розповідав. Чи то посоромився, чи то з інших причин. Це, з одного боку, викликало полегшення, а з іншого — Кіпіш знову відчула укол розчарування і образи. Тобто їхня ніч не була варта того, щоб поділитися нею з братом бодай парою слів, тоді як зрада Ярини зайняла почесне місце у розповіді й навіть стала тригером люті. А ще момент з тим, що її відкрито порівнюють з якоюсь тупорилою меркантильною бабою з силіконом замість честі, змушує внутрішнього борця за справедливість варитися у пекельному казані. А ображену ніжну дівчину, що роками замкнена десь всередині цієї броні із сили, сарказму, спокою і титанічної впертості — сумно скрутитися у клубочок печалі.

Міра ніколи не була самовпевненою. Низька самооцінка, вибудована батьком і соціумом змалечку, перетворила все її життя на боротьбу за визнання. Визнання від покійної матері, яка була еталоном; від батька, що вимагав як від сина (якого в нього не було); від самої себе, бо у мозку закарбоване: «Ніщо не приходить легко. За все треба боротися. Навіть якщо це любов батьків». Кожен проєкт, кожна робота, кожна нова справа вигризалися впертістю, невмінням здаватися і тотальним виснаженням власного організму. Синдром самозванця гнав, ніби гієни антилопу.

Як скептично вона ставиться до власної звичайної зовнішності, так само Кіпіш ніколи не мала ілюзій щодо себе як дроновода. В неї реально немає досвіду. Те, що в неї щось виходить — лише її власна наполегливість. Але на відміну від краси, на яку їй з часом стало похуй (бо не рожею і фітожопою єдиною у цьому світі пропихаються до щастя), у безпілотних військах шанс був і великий. Тут просто треба набути досвіду. Але де ж ти його візьмеш, якщо тебе не пускають навіть з куратором у поле?

Тому те, що їй не дають навіть спробувати реалізувати потенціал, змушує Кіпіш закипати. І головне — через що? Через те, що вона жінка у підпорядкуванні командира, якого капітально торкнуло бабською зрадою.

— Гей, ти мене чуєш? У тебе очі дикі. Мені вже бігти Сову у бронік наряджати?

Міра покліпала. Голова боліла, як дурна. Спати хотілося, навіть попри каву. Те, що вона занурилася в себе після одкровення Дениса, було нормою. Її мозок зараз функціонував погано і не витягував її звичний мультизадачний ритм. Через довге сидіння тіло набрякало, а смаколики, якими її відгодовували побратими на чолі із Сідом, змушували часом боятися, що вона скоро не влізе у мультикамні штани.

— Блять, я на тебе б поглянула, якби ти спав по дві години на добу. Твій брат реально часом садист.

— Будеш сміятись, ви з ним майже ідентичні фрази іноді кажете. Він що, от прям прийшов і сказав: «Не спи зовсім і роби мені ті документи»? Сова звісно сволота, але ж не настільки…

— А коли мені ще робити ті всі його таски, якщо він ходить і буравит мене своїм блядським спопеляючим поглядом? В мене вже апетит пропав нахер. Я один раз недавно випадково задрімала за столом, то хтось із пацанів мене накрив пледом. І каву в термосі притяг. Я там думала посивію при думці, що командир то помітить. А ще седативні хтось підкинув. Мене хоч крити менше стало від бажання йому в зуби ногою врізати. Я вже готова розцілувати хлопців за цю братерську турботу. І Сова жодного разу ще не засік їх за цим чи мене сплячу. Вони реально ніндзя, блять. То ж не ти був? Ви наче з хлопцями тоді на виїзді були.

— Та нє. Ну, я звісно крутий, але не настільки щоб клонуватись. Ти просто діли слова цього сухаря на 10. Він тобі ніхера не зробить. Хіба орати буде, це він вміє. Але ж братик не настільки звір, яким хоче здаватися. Він точно в курсі, що тобі треба хоча б іноді спати, і харчуватися не тільки кавою. Не всі таски треба тягти в зубах одразу, роби перерви. І просто блять не перевантажуйся. Ну і Сову не вбивай. Можеш проносне підсипати, я дозволяю. Він гівнюк, але ми без нього ніяк. Ок?

Міра сонно мугкає, і вони повертаються кожен до своєї роботи.

***
Третя ночі. Міра, обклавшись енергетиками, вперто гіпнотизує екран ноутбука. Вона вже прогнала двох побратимів, які намагались відправити її спати. Пілюлькін був навіть посланий з матом до бісової матері, бо спробував погрожувати снодійним.

Кіпіш сама часом ненавиділа свій впертий трудоголізм і гіпервідповідальність. Бувало, ще вдома, коли працювала онлайн-дизайнером у холдингу, могла в авралі забувати і поїсти, і в туалет сходити, і поспати. Тільки собаки повертали її зі світу пікселів і автолеяутів у буденність, де треба весь цей тявкучий табун вигулювати і годувати регулярно. «Маю надію, мала за ними нормально доглядає…»

От і зараз було: «ну, ще один файлик перегляну, опишу — і все». І це вже був двадцятий останній файлик. Якщо не тридцятий.

Дівчина застогнала і з силою потерла очі. Ті пекли і сльозилися. Їй вже навіть почало маритися те, чого бути не може. Примружившись, Кіпіш ще раз промотала відео, де дрон пролітає ділянку посадки, і клацнула на стоп. В неї вже точно галюни від втоми. Хлопці там літали не один раз і не могли прогавити щось. Ну, це просто нереально. Але очі продовжували бачити правильну геометрію там, де її апріорі бути не могло. Ну, не може у природі бути, щоб кущ був таким сука рівномірно однотонним і ще рівненьким. Їй точно пора спати.

Пару секунд посидівши над збільшеним кадром, Міра зробила скріншоти, запис координат і скинула у окрему папку. Потім підхопила ноут і попленталась у сторону техвідділу, щоб виловити когось із загону Сіда.

Пацани за планом мали споряджати «Вампіра» на скид. У них було декілька цілей, які треба вразити і про які вони знають. Тож поки цілі актуальні, скиди проводилися регулярно.

Муха з Горобцем знайшлися у дворі. Побратими приєднували до великого нічного дрона боєприпаси. Це був третій дрон на черзі. Вони завжди робили кілька комплектів «на прозапас», на випадок, якщо щось станеться.
Муха глипнув у сторону дверей бункера, що рипнули, і привітно махнув рукою.

— О, мала. Здоров. Чого не спиш? Наче всім гарним дівчаткам пора було вже спати.

— Муха, попри свій позивний, був рудим бородатим пузанчиком два метри зростом. Лишалось загадкою, чого йому дали такий позивний. Хоча серед вояк ходить легенда, що він, наче муха в гівні, потирає руки перед кожною місією зі знищення кацапів.

— Бро, глянь, бо мені здається, вже глюками беруть. Тобі не здається, що тут щось є? Воно ж якесь дивне. Занадто рівне, чи що…
Муха передає останній снаряд Горобцю і бере ноут. Чоловік скептично роздивляється зображення. Потім відео. Знизує плечима.

— Та нє. Все як завжди, посадка як посадка. Горобець! Глянь ще ти. Бо може старечі очі підводять.

Другий дроновод бере ноут і теж переглядає файли. Теж скептично зиркає на посестру і віддає девайс назад:

— Це ж мої файли. Нема там нічого. То тобі вже ввижається, Кіпіш. Піди поспи, поки є можливість. А то ж ти знаєш, командир у нас щедрий на піздюлі, ще помітить, що ти бродиш з казенним майном серед ночі. Воно тобі нада?

Міра розгублено ще кілька хвилин товчеться біля хлопців і неохоче повзе до своєї комори.

Взагалі, на початку її поселили у загальну кімнату до пацанів із техпідтримки і автомеханіків. Спати там було ще тим випробуванням. Половина з них хропіла, третина намагалась то стримувати. Виходило в них це херово. Перманентно хтось пробував дуже непомітно подрочити. Але специфічні звуки і рухи у пітьмі кімнати не налаштовували на здоровий сон аж ніяк. Навіть дуже втомлена і зайобана, Міра не могла нормально спати у цьому курнику. Хлопці є хлопці. Гігієна там теж періодично страждає, тож запахи були не найапетитніші. Через кілька днів Кіпіш забрала свої манатки і, нікому не сказавши, окупувала комірчину між жилими кімнатами і санвузлом.

Пацани нічого не питали. Тільки видихнули з полегкістю. Їм теж було не дуже комфортно весь час тримати себе делікатно у товаристві посестри.

Кіпіш вигрібла сміття, упорядкувала місцеві швабри і відра з миючими під накриття якогось брезенту. Протерла стіни, натягла ящиків під надувне ліжко, яке притягла із собою з дому, приліпила світлодіодну стрічку до стіни і пропиляла дірку для подовжувача внизу дверей. Навіть начепила на скотч на стіну пластикове дзеркало, яке хтось лишив на складі припадати пилом. Вийшло майже «лакшері» по мірках військового бункеру. Загалом мешкати у комірчині стало набагато комфортніше, ніж у кімнаті з мужиками. А те, що не далеко знаходився техвідділ із серверами і ретранслятор для сигналу Старлінка, то взагалі було подарунком долі. Інтернет ловив жвавіше, ніж будь-де.

Залізши на ліжко і вмостившись з ноутбуком, Міра знову відкрила ненависну папку з файлами. Її перезбуджена від купи роботи свідомість відмовлялась іти відпочивати. Вона вперто відбирає файли із сумнівними для її ока речами. Крім дивного куща, у переглянутих до цього файлах знайшлося ще кілька дивних візуально елементів з інших локацій. Дівчина скопіювала їх у окрему папку і задумливо зиркнула на час.

6.30. Спати вже пізно. Працювати за стіл канцелярії йти зарано. Відклавши ноутбук, Кіпіш втомлено витягнулась на ліжку. Параноя, що їсть її, не вщухає. Її очі ніколи не підводили хазяйку, попри поганий зір. Окуляри — у поміч. Вдома вона часом носила контактні лінзи, але вони дуже сушили очі, тож тут довелось відмовитись.

Дівчина відкриває чат їх КСП на смартфоні і ліниво перегортає розмови. Збоку мигцяє нове приватне повідомлення від Сіда.

Сід_кара_небесна: [Мала, якого хуя ти півночі шаройобилась, а зара не спиш?! Тобі по жопі надавати?!😡]

Кіпіш_у_вашу_хату: [Не манди, зануда. Скоро станеш як Сова😮‍💨]

Сід_кара_небесна: [Боже збав. Але спати все одно треба. Можу колискову заспівати наступного разу]

Кіпіш_у_вашу_хату: [Є розмова. Не для чату. Тож приходь до складу. Маю щось показать. Хочу впевнитись, що або мене галюни беруть, або я дещо цікаве нарила. І я знаю, що тобі за півтори години готуватись до виїзду. Тож навіть не смій пиздіти, що ти ще спиш.]

Сід_кара_небесна: [Розмовляєш часом так само командно вже, як Сова. Але інтригуєш як боженька. 5 хвилин]

На складі Міра мало не з порогу соває товаришу ноутбук зі скрінами виявлених нею аномалій. Той мовчки переглядає відібрані файли і відео, і задумливо чеше бороду. Кіпіш тим часом виснажено падає на ящики, протираючи пекучі очі, що злипаються від втоми. Тіло наче чуже. Більше доби без сну у темпі постійної роботи роблять своє діло.

Сід новими очима зиркає на посестру і щось прораховує у розумі. Те, що він надумав, — ризиковане. Але якщо він правий і інтуїція його не підводить…

— Слухай, а для чого ти взагалі пішла воювати? Ми про це ні разу ще не говорили. Ну, типу, ти ж казала, що у тебе була ніхуйова робота, власна квартира, собаки ті ж. Ще й сестра молодша, що в універі навчається. Чого тобі не вистачає? Сова впевнений, що ти тут, щоб мужика чіпляти. Але це його Ярина покусала, тому це звучить трохи як бредятіна. Хоча…

Денис відкладає ноут оглядає згорблену фігуру оцінюючим поглядом. Дівчина напружується. Навіть у темряві вона фантомно відчуває цей «совиний» погляд. Сід і Сова брати. Вона це знає. Яким би інакшим не був Денис, вони кровні родичі, які росли у схожих умовах. Так, Сова старший брат, тому і навантаження і очікування від нього завжди було більшим. Але Сід, навіть попри нинішню конфронтацію з братом через розбіжності поглядів, завжди мав Сергія за певний взірець. Ясне діло що спільне у них точно є. І зараз це відчувається на рівні інстинктів. І вони дівчину не підводять.

— І знаєш, дивлячись на тебе зараз, він, мабуть, у чомусь правий. Ти не витягуєш це навантаження, Кіпіш. Ти вже на межі. Це не дитячий садок, і не офіс, де можна взяти дей оф через мєсяки чи хуйове самопочуття. То для чого ж ти насправді сюди приперлась? Щоб довести, що ти краща за чоловіків? Чи просто тікаєш від чогось, з чим не змогла впоратися вдома? Ну ти явно не того поля ягода, яка втіче. Бачили ми тебе. Тебе навіть прильоти не лякають. Жінко, ти залізла у броньовик і попиздувала у сіру зону, щоб витягти дупу мого брата і понівеченого новобранця. Я не повірю що ти тут через дурниці. Народжуй вже, якого дідька успішна, розумна і я тобі скажу дволі приваблива баба, припхалась на передок?! Бо буду думати що реально за коханнячком поповзла і в гострими відчуттями.

Міра відкрила одне око і втомлено глянула на побратима. Одна єдина лампа у приміщенні підкреслювала виснажений вигляд дівчини і темні тіні під очима. Вся її згорблена на ящиках фігура була згустком затертої напруги. Сід щодня тут на базі наче бачив на цих напружених жіночих плечах у безрозмірних сорочках і худаках якийсь невидимий тягар. Міра могла реготати разом з пацанами безтурботно, але темні очі за окулярами завжди були сповнені якогось темного суму і болю. І зраза її втома поступо трансформується у лють. Він бачив як в неї тремтять руки коли вона витримує удари брата. Він знав що вона вміє тримати удар. Але удари треба вміти і наносити.

Кіпіш видихає через зуби…

— У нас що, ранок одкровень? Я занадто твереза для цього гівна… І до того ж, я наче до тебе з іншим прийшла, а тебе, брате, у душу до мене потягнуло зазирнути?

Сід сідає поряд і в очікуванні впирається у Кіпіш питливим поглядом. Та злісно зітхає. Припливли. Сід взагалі завжди викликав у неї якесь терапевтичне почуття. Наче на прийомі у психолога. Ну, або при розмові з молодшою сестрою. Щось у них обох було схожим між собою. Особливо те, що язик розв’язувався аж бігом. А ще бісять вони також однаково періодами.

— От же ж… Окей. Якщо в тебе так багато часу і так дохуя цікавості, то розкошелюсь на соплі. Мені не шкода. Я сюди прийшла, бо це мало не єдине місце, де я відчуваю, що живу життя, і роблю щось реально корисне. Не повіриш, але успішна кар’єра дизайнера, яку я будувала, не приносила мені і частини того відчуття, яке я хапонула під час навчання пілотування і проходження підготовки. От така я їбонута. Ти задоволений?

Сід піднімає брову у скептичному погляді. Йому навіть казати нічого не доводиться. Міра роздратовано лається в голос і відкидається на стіну, впираючись поглядом у бетонну стелю.

— Добре, добре! Хочеш послухати про все моє життєве лайно — то велком! Не захлинись тіки… Я все життя жила у чужих очікуваннях. Батько хотів сина, а народилась я і поламала йому плани бути щасливим татусем бійця. Бо він же, блять, був військовим, у флоті СССР у молодості служив, марив про синочка-спадкоємця. Прикольно так? Тому від розчарування, що я не пацан, херачив він мою нещасну дівочу менталку так, що не кожен мужик витримає.

Вийшла така собі химера: баба з цицьками, але астральними яйцями, як шуткує Мюллер. Найцікавіше, що молодшу сестру він як принцесу виховував. А матір у нас от все життя була для мене недосяжним ідеалом. Красуня, розумниця, відмінниця, перша дівчина на районі. Ясне діло, що до мене у неї були завищені очікування, плюс вона мені бонусом подарувала недовіру до чоловіків довіском. А ще образ нещасної жінки, яка тягне свій хрест з не коханим похуїстичним чоловіком, який не цінує їх тонку жіночу натуру митця, не носить їх на руках і просто заробляє гроші і влипає у різні проєкти.

Маман прагнула красивої романтичної любові, натомість отримала прагматика, гулянку і любителя наїбнути за будь-якої нагоди. Що ж вже сказати, якщо мене батя назвав на честь коханки і першої власної любові. Обіржатися, так? І чого ж вони такі, блять, полярні з маман зійшлися, спитаєш ти? Та тут дідо, батько маман, поставив питання ребром: або цей синок директора заводу, або ніхто. От тобі ще один привід недовіряти чоловікам. Власний батько віддав за нелюба. От і пішло у їх житті все по пизді.

Батя у проєктах і лівих жінках, мати втішається в обіймах коханців. Видна ж жінка. Красива, та ще й любвеобильна, наче кролик. Краще б я того не знала, їй-Богу. А потім, після універу, коли я тільки трохи відкололася від цього чарівного сімейства, щоб піти у доросле вільне життя, так маман ловить рак мозку. Найбільш агресивну і маловиліковну форму. Всі плани на майбутнє махають ручкою і уйобують за горизонт. Баті хватило на півроку і він дає драпака по заробітках з хати, аби це все не бачити і не терпіти. Мати після операції, опромінення і хімії плавиться часом макітрою, займається реабілітацією вдома і намагається жити у ремісії, яка невідомо на скільки. Мєлка наша тоді ще мала, тож ніхера не розуміє нормально, бо ж то дитина. І тут почалось пекло довжиною у 6 років з операцій, опромінень і хімій, реабілітацій, скандалів, маніпуляцій, ненависті і ще купи лайна у перемішку з родичами, які приїздили раз на тиждень поохати, пожаліти і уїбати жити своє життя.

А все інше, блять, на голову кого? Звісно ж, Мірочки. Ну Мірочка ж старша донечка, танк у спідниці, вона ж має доглядати бідну маму. Маму, яка через роботу і кар’єру не подарувала їй і половини любові, яку потім щиро віддавала молодшій сестрі. Але Мірочка не має скиглити, Мірочка потерпить, всі ж кажуть, що ну така ситуація, терпи, Міро, це ж мама. І терпіла Мірочка 6 рочків, боялась з хати далеко вийти, бо ж щось може статись. Контролювала все, пахала як кінь, гроші заробляла. Вислуховувала лайно, яке лилося з матері, що та втратила здоров’я через “Твого блядського батька, що мене у могилу звів”. Коротше, повномасштабка по менталці вже вдарила не так сильно, як могла б. Там вже місиво з бетону і арматури було, замість психіки. Батько так і не вернувся з-за кордону. А ото минулим літом стався рецидив раку у матері, і ніщо вже не допомогло. 8 місяців згасання, і кінець прийшов її вже майже у комі під ШВЛ. Вдома, бо ж ніхто за хоспіс навіть не хотів думати. Гліобластома така сука, що мучить і носія, і родичів. Бо ніхто, блять, вже не міг нічого нахер зробити…

Сід згріб охрипшу подругу у міцні обійми. Він не думав, що його невинне питання і провокація викличе такий шквал. Міра зовнішньо була спокійна. Наче пустеля, випалена вогнем і артою.

— Я воювала все життя, Сіде. Все своє блядське життя я у пеклі війни. Війні — за визнання батьків. Війні — за виживання матері. Війні — з власним тілом і власною макітрою. Сіде, бо не вмію жити поза війною. І тут, блять, ця війна хоч і справжня, і можна сконати, але я вперше відчуваю, що щось роблю не дарма. Там соціум давить обов’язком бути дружиною, матірʼю, милою дівчинкою, красивою, спортивною, на дієті сидіти, маткою дихати, чоловіків утішати… А тут… Єдине, блять, що варте тут уваги, це те, що ти можеш зробити для побратимів, для війська, для загальної справи. Всім тут похуй, наскільки в мене велика жопа чи скільки на ній целюліту. Я вірила, що тут все буде залежати тільки від мене і моїх навичок і прагнень. А зіткнулася з твоїм виблюдком-братом, який вважає, що я приїхала чоловіків чіпляти. Сука… це піздец.

Сід притис подругу ближче і поплескав її по плечі. Він тепер зрозумів. Міра була набагато глибшою, ніж міг уявити Сова. Ніж міг уявити навіть незаангажований Сід. Це була людина, ламана через коліно, яка падала і вставала, вперто і невпинно. Такий бекграунд мав не кожен бувалий вояка. Перед ним жінка, яка своїми ментальними якостями може задавити пів роти і не крикнути. Будь-які сумніви щодо небезпечної задумки випарувалися.

— Мала. Тихо. У мене є ідея!

__________

Від автора:
Чекаю ваших думок і коментарів