“Шлях зла до тріумфа”

30 квітня 1933 року. Берлін, Третій Райх.
Ключ увійшов в замочну щелину і провернувся два рази. Хлібний магазин вже закрився, закрився тоді коли сонце сховалось за горизонтом і засвітились нічні ліхтарі. Ада заховала в кішеню ключ і поправила окуляри. Вона вже направлялась до свого дому, як замітила, боковим зором, машину. Чорний Mercedes-benz w21. Не придавши цьому багато уваги, вона спокійно продовжила свій шлях по звичній дорозі.
Пройшовши хвилин 15, половину шляху до гуртожитку де проживала дівчина, вона все ж таки насторожилась, адже машина не відставала. Було прийняте швидке рішення звернути в переулок. Зробивши пару поворотів вона заховалась за кутом і прислухалась. Почулись звуки хлопающий дверей, а далі швидкі кроки військових берців.
Ада-” цей звук я нізащо не забуду, це поліція, чи Абвер якийсь?” – подумки подобула вона. Дівчина надалі почала плутати свої шляхи, поки не натрапила на тупік. Звуки кроків наближались і треба було швидко приймати рішання.
Ада- якщо вони від мене не відстать, значить щось треба… може просто вдасться пройти повз. – прошепотіла дівчина сама до себе. Стиснувши руки в кулаки і морально приготувавшись до бійки вона пішла в сторону кроків. Зза повороту показалось троє високих, кримезних чоловіки, вони були одягнені в звичайний громадянський одяг, але все було в чорний колір. Дівчина не зупинилась, далі йшла в надій пройти повз. Коли вони порівнялись один з чоловіків схопив її за плече. Моментальна реакція колишнього солдата не змусила себе довго чекати. В живіт його живіт одразу прилетів сильний удар кулаком, що змусило його зігнутись. Двоє агентів, що були обок спробували її схопити, але завдяки своїм малим габаритам, вона змогла швидко просковзнути і тікати. Тікаючи тим самим, темним шляхом, що був пророблений вона вже вибігала на основну вулицю. Позаду неї чулось як ті чоловіки кричать, ала часу думати і перекладати для себе про що, не було часу. Вже вибігаючи з переулку і повертаючи на право, вона випадково натрапила на четвертого агента. Він вже був готовий до удару, тому не було жодного шансу зреагувати. В лице дівчини прилетів удар. Вона впала на спину, окуляри злетіли в невідомому напрямку. Вона швидко підвелась стаючи в стойку, але як тільки вона випрямила ноги, її повело в бік. В очах почало темніти. Ноги стали ватними, а думки почали плутатись. Ада втратила свідомість.
Прийшла до тями вона вже в машині, на задньому сидінні, в кайданах. З права і ліва сиділи двоє чоловіків. Машина тримала керунок в невідомому для неї напрямку.
Ада- мм.. – як тільки агенти побачили що вона отямилась, тоді один з них заговорив.
Агент- і нашо було тікати?- злісно запитав він.
Ада- а я що бляха знаю хто ви нахрін такі ?- безтактно поінтересувалась вона.
Агент- ти давай тут постриманіше, а то в мене досі кулаки чухаються, щоб вмастити тобі.
Ада- не перепрошую, але де мої окуляри? – прищурилась вона і почала пробувати щось розгледіти. Чоловік що сидів з права надягнув на її обличчя окуляри.
Ада- за що мене заарештували?
Агент- вас не заарештовано. Вас просто наказали привезти в одне місце, одна дуже впливова особа. – вже спокійно відповів їй чоловяга.
Ада- послухайте, я ж нікому дорогу не переходила, закони вже не порушую, то кому я знабилась ? Якшо ви якісь Фрайкоровці під прикриттям, рішили викрасии мене для якогось політика збочинця, тоді кажу одразу, відпускайте, мене чоловіки не інтересують.
Агент що сидів збоку поінтересувався – а хто тоді інтересує? – після секндної тиші дівчина відповіла.
Ада- ніхто!- на щоках проступив легкий рум’янець. – і взагалі відпустіть мене негайно! Хто ви вбіса такі ?! – голосно і трохи агресивно заговорила вона.
Агент- ми Гестаппо. Поліція скажем так, і ми не якісь збоченці притрушена, як взагалі можна було про таке подумати… а про політика ти вгадала, ми тримаємо шлях в Райхстаг.
Після цієї фрази дівчина замовкла і рішила мовчати.ї
Машина зупинилась перед величезним будинком побудовапим в стилі неокласицизму. Дівчину витягли з автомобіля і повели по довгим кородирам будинку.
Аду завели в один з численних кабінетів, на двері якого весіла табличка з надписом “начальник штабу СА”. Це неслабно збентежило дівчину, але для супротиву було пізно.
Агенти з Гестаппо вийшли з кабінету. За столом перед яким сиділа дівчина, також був ще один чоловік. Було йому років 45 років, був він з легкоб надмірною вагою і з квдратними вусами під носом.
?- мої вітання Адо. – задоволено глянув на дівчину цей мужчина в формі.
Ада- Ернст Рем?! не вже це ти…
Рем- так, це я, начальник штабу СА.
Ада- хах, чоловічеее. – протягнула останній звук – я тебе запамяталась як в’язнем в Штадельгаймі. – здивовано промовила Ада.
Рем- та і я тебе такою ж запамятав, нагадай, за що ти сіла. – єхидно запитав в навигляд молодої дівчини.
Ада- ех.. ну от що ти за людина, змушуєш таке згадувати. 249 та 242 стаття Кримінального Укладу Веймарської республіки. – недовольно пробубнила дівчина.
Рем- розбій з важкими тілесними і крадіжка.
Ада- я взагалі не маоа намірів ламати власника магазину, і взагалі я тобі це вже розповідала.
Рем- не дуйся, особливо на мене, не безпечно.
Так ближче до діла, ти мені потрібна.
Ада- і чим може знадобитись колишня злодійка яка вміє лише дороги класти.
Рем- як бачиш, я теж клав разом з тобою дороги у вязниці, але зараз начальник. Тим більше ти не тільки злодійка, а перед усім один з найліпших солдат, з знанням поглибленої історії і кількох мов. Щож… мені потрібно посилити мої позиції в паритії, тому я б хотів запропонувати тобі місце в парламенті. Я підшукав одну не дуже важливу посаду. Міністр військової логістики. Оскільки це частина міністерства транспорту і логістики, на цю галузь окрему особу не приділяли. Тому вона зараз вільна.
Ада- ось це так з грязі в князі… це напевно якась велива відповідальність. Тим більше ти знаєш, що я цей час не інтересувалась німецькою політикою, від слова зовсім. Тому я ж не дуже знаю про політику НСДАП.
Рем- з твоїми комуністичними поглядами, тобі підійдуть деякі ідеї.
Ада- я б хотіла просто вернутись до…. – дівчина замовкла не закінчивши речення, вона провалилась в роздуми, на що начальник СА, не став її відволікати. – “в мене ж є завдання… пару міліонів душ… якщо я зможу пробити в генерали. Це б змогло вирішити мою проблему.” Добра я погоджуюсь!
Рем- так би і одразу ! – після стискання рук і згодом почались спроби внедрити дівчину в державну систему. Треба було якось переконати прийняти на посаду міністра жінку, а головне громадянку Швейцарії. Щоб отримати остаточну згоду, Аді треба було переконати самого Адольфа Гітлера. Аудієнція малв відбутись через кілька днів.
5 травня 1933 року. Стара Райхсканцелярія, Берлін. Офіційна аудієнція до Канцлера.
Видохнувши дівчина зайшла в кабінет до Канцлера. В грудях скажено билось сердце, а очі ледь тримали сльози від схвилювання. Від того як пройде розмова, залежить подальше життя дівчини.
Ада- Хаель Гітлер! – голосно і впевнено привіталась вона.
Адольф- сідайте. – кортко промовив він до дівчини. На що дослухалась до наказу і зайняла месце перед столом, за яким сидів Канцлер.
Адольф- скажіть мені, чому ми маємо прийняти вас на таку посаду?
Ада- може я і не фахівець з питань логістики, але як і ви я пройшла Велику Війну, і я розумію всю важливість цієї посади. Тому я буду, як найліпше виконувати свої обов’язки, щодо проводження логістичних шляхів для німецького війська.
Адольф- я авжеж з повагою ставлюсь до всіх ветеранів, але ви не виглядаєте на жінку що пройшла війну, на вас навіть жодною зморшки немає. Ви схожі більше на миловидну ляльку, дівчину років на 15.
Ада- я дякую за комплімент, але це особливість мого тіла. Ця риса доставляє мені деякі незручності, такі як от зараз. Але ви можете провірити списки учасників бойових дій, можете провірити список молодшого офіцерського складу, я командувала групою солдат при захисті Камбре. І я впевнена що вибачите ці окуляри на моєму обличчі. Я ношу через отримане ураження Іпритом. Бісові Англічани обстрілювали наши позиції Іпритними снарядами і нажаль я була уражена. – з нотою несправедливості видохнула Ада.
Адольф з деякою здивованістью глянув на дівчину.
Ада- я служила в 301 Пруському піхотному корпусі. Мій бойовий шлях почався з 1914 року, з Бельгії і закінчився в 1918 році, в Франції.
Адольф- 301 корпус… це ваш корпус брав участь в перемиррі зимою 1914 року? – Тепер вся увага була прикута до дівчини.
Ада- так, я була там. Можливо ви бачили, як ми виграли в Британців у футбол. – самодовольно усміхнулась.
Адольф- а розкажіть чим ви займались після війни.- для дівчини було неочікувано те що він так буде інтересувався, саме її біографією.
Ада- я так як і багато мільйонів інших солдат була демобілізована з війська. Я опинилась одна, без жодних наказів, далеко від дому, у чужій країні. Коли я спробувала забрати гроші, які я заробила за весь час війни, мені відмовили, адже я Швейцарка, мене туди взагалі ніхто не відправляв. Зімною поставились як з мусором, просто відмовились від ветерана, який що дня ризикував своїм бісовим життям, за німеччину. Просто викинули як не потріб, перекресливши усі мої заслуги перед цією державою. Через це я навіть не змогла б вернутись на батьківщину.
Адольф- і ви потрапили у вязницю.
Ада- в 1926 році, були одні з найгірших часів, коли хліб коштував пару міліонів Марок, я думаю ви знаєте. І щоб просто не загнутись від голоду я захотіла позичити трохи хлібу, а там мене побачили і я була змушена чинити самозахист.
Адольф- веселе у вас життя фрау. Я знаю трохи про вас з розповідей пана Рема. Враховуючи ваш запальний дух, бойовий досвід, почуття до справедливості, я готовий дати вам шанс. Ви будете міністром військової логістики на пів року, якщо ви не покажите жодних результатів, чи якихось нових проєктів, вас буде звільнено. Рахуйте це за випробувальний термін. – після цих слів Аудієнція була успішно завершена. Посада мінстра військової логістики вступила в дію з завтрішнього дня. Ада отримала свій власний кабінет в будинку “міністерства Імперського транспорту” на Вільгельм плац. З того моменту життя дівчини значно перемінилось.