Частина 5

Після пекла в середній школі Альдера новий клас 1-A здавався Ідзуку чимось неймовірним. Тут не було щоденного цькування, а однокласники, хоч і мали яскраві Квірки, виявилися нормальними хлопцями та дівчатами. Навіть присутність Каччана, який цілими днями сичав і метав злісні погляди з іншого кінця кабінету, не псувала загального враження.

Ідзуку нарешті дихав на повні груди. Аої теж помітно розслабилася — бачачи, що брат повертається додому цілим, без синців і з посмішкою, вона навіть перестала щовечора влаштовувати йому «допит із прискіпливістю прокурора». Згодом непомітно зникли й саморобні маячки для відстеження геопозиції, проте тренування для відточення техніки рукопашного бою нікуди не ділися. І не втомлюється ж вона після секцій?

Але наприкінці другого тижня все зірвалося.

— Мідорія. Залишся після уроків, — сухо мовив Шота Аізава, звертаючи свій спальний мішок після чергової лекції.

Коли клас спорожнів, класний керівник підійшов до столу Ідзуку, заклавши руки в кишені. Його втомлені, напівзаплющені очі дивилися на хлопця з важкою, небезпечною суворістю.

— Скажи мені, Мідорія… ти вважаєш себе найрозумнішим? — тихо запитав Аізава.

— В-вибачте, Шота-сенсей? — Ідзуку миттю випростався, відчуваючи, як спиною пробіг табунець мурашок. — Про що ви?

Аізава дістав із кишені планшет і клацнув по екрану, розвертаючи його до хлопця. На розмитому фото з нічної камери спостереження було видно постать у просторій сірій толстовці з капюшоном та в оливкових спортивних штанях. Темне, із зеленкуватим відливом волосся виглядало з-під капюшона. На асфальті біля ніг цієї постаті корчилися двоє кремезних чоловіків із ножами та кастетами.

— Район Мусутафу, провулок біля спортивної секції. Вівторок, 20:40, — карбував слова Аізава. — Четвер, 21:15, той самий район, ще трійка грабіжників із приглушеними Здібностями. Вибиті суглоби, точні удари по больових точках, використання інерції супротивника.

Ідзуку застиг. Його серце зробило божевільний кульбіт і впало кудись у п’яти.

Він упізнав це худі. Це було те саме безформне оверсайз-худі Аої, яке вона купила на розпродажі! І ці підсічки… цей розворот стегна при ударі… Це ж її улюблена комбінація з карате, яку їй вбив у голову Нанамі-сан!

— Я тричі бачив твої рухи під час бою, — продовжив Аізава, прижмурившись. — Ти спритний, Мідорія. Твоя фізична форма та стиль бою на першому фізтесті абсолютно збігаються з тим, що робить цей «хлопець» у сірому худі. Ти виходиш увечері й займаєшся вігілантством. Без ліцензії.

— С-сенсей, це не… — запнувся Ідзуку, а його ліве вухо зрадницьки спалахнуло червоним.

Він ротом ковтав повітря. Аізава думав, що це робить ІДЗУКУ! Через вільний одяг і низьку посадку капюшона вчитель сприйняв 12-річну дівчинку за сухорлявого хлопця-підлітка! Аої просто поверталася пізно з тренувань, на неї нападали вуличні гопники, і вона… вона просто клала їх на лопатки, бо не збиралася віддавати свої кишенькові гроші!

— Не намагайся брехати, у тебе це огидно виходить, — перебив його Аізава, склавши руки на грудях. — Мені абсолютно все одно, якими благородними мотивами ти керуєшся. Вживати силу проти злочинців без ліцензії герою-абітурієнту — це злочин. Якщо я ще раз побачу тебе в тому провулку — ти вилетиш із Юей наступного ж ранку. Без права відновлення. Ти мене зрозумів?

— Я… я зрозумів! Обіцяю, Шота-сенсей! Це більше НІКОЛИ не повториться! Жодного разу! — вигукнув Ідзуку, зігнувшись у глибокому, майже 90-градусному поклоні.

— Усе, вільний. Іди додому.

Ідзуку ледь не збив із ніг кількох перехожих, поки біг від зупинки до самого будинку. У його голові вирував справжній шторм.

«Аої… Боже мій, Аої! Вона ж просто поверталася з секції! Вона билася зі злочинцями! А якби в когось із них була смертоносна Здібність?! Якби її поранили?! А якби Аізава-сенсей її заарештував?!»

Він влетів у квартиру, гучно загрюкнувши дверима.

Аої якраз сиділа у вітальні за столом і спокійно пила чай із печивом, розклавши перед собою підручник з географії. Вона підняла на нього здивовані зелені очі:

— Ідзуку? Ти чого так хекаєш? За тобою підпільні лиходії гналися?

Брат підбіг до неї, схопив за плечі й глибоко видихнув, намагаючись опанувати тремтіння в голосі:

— Аої. Ми мусимо поговорити. Про твої тренування.

Дівчина повільно відклала печиво й злегка прижмурилася, відчувши нетиповий напір з боку зазвичай м’якого брата:

— І що з моїми тренуваннями?

— Ти повертаєшся надто пізно! Сутінки, темрява… Це небезпечно! — гаряче випалив Ідзуку. — Ти повинна бути вдома ДО того, як стемніє.

— Ідзуку, ти з глузду з’їхав? — Аої склала руки на грудях, її тон став серйознішим. — У мене графік. Графік навантажень розписаний тренером. Якщо я буду йти раніше, я пропустилю спаринги. До того ж я цілком здатна себе захистити, і ти це знаєш. Декілька прикрощів у провулках це довели…

При згадці про «прикрощі» Ідзуку аж здригнувся.

— Ось саме! — перебив він її, не даючи вставити слово. — Ти не повинна битися на вулицях! Це… це небезпечно! І взагалі, там ходять про-герої та патрульні, вони можуть… можуть неправильно все зрозуміти!

Аої підозріло глянула на брата. Вона бачила, що він не просто панікує — він реально наляканий. Не за себе, а за неї.

— Добре, — поміркувавши кілька секунд, мовила дівчина. — Давай без емоцій. Що ти пропонуєш? Кинути секції я не збираюся, мені треба підтримувати форму.

Ідзуку гарячково закрутив мізками, згадуючи всі знання з тайм-менеджменту:

— Зсунемо розклад! Заняття будуть коротшими, але частішими! Замість трьох довгих тренувань на тиждень по три години — роби п’ять коротших, але закінчуй о сьомій вечора, поки видно! І… і найголовніше!

Він витягнув свій телефон і постукав пальцем по екрану:

— Якщо ти раптом десь затримуєшся хоч на п’ять хвилин — ти МИТТЄВО дзвониш мені! Чуєш? Я сам буду бігти й зустрічати тебе від самого залу! Зрозуміла?

Аої мовчки дивилася на нього кілька секунд. У її зелених очах промигнула тепла, хоч і трохи іронічна іскра.

— Добре, добре, — зітхнула Аої, протягуючи йому мізинець. — Зсуваємо розклад на коротші тренування. І я дзвоню, якщо затримуюся. Домовилися, «великий герою».

Ідзуку полегшено видихнув, зачепившись своїм мізинцем за її, і нарешті зміг нормально вдихнути повітря. Непорозуміння з Аої було вирішено, а його навчання в Юей — урятовано. Принаймні… до наступного тижня, коли на них чекало практичне заняття з Всемогутнім.