Частина 1

Сонце палало високо на небі. Його проміння жваво відблискувало крізь зелене листя височенного дерева, що росло на дитячому майданчику. Під цим же старим деревом про щось палко сперечалася купка дітей.

​— Ка-чан, досить! Ти й так довів його до сліз! А інакше… інакше я й образитися можу! — промовив кучерявий хлопчина, закривши власним тілом іншого малюка, який гірко плакав. Сам хлопчик тремтів усім тілом, а в куточках його очей уже забриніла волога.

​— Ага, авжеж! Іди звідси, поки я не передумав — можливо, тобі ще вдасться втекти!

​ Але той стояв. Тремтів, ледь не плакав, але непохитно стояв.

​— Ну й дурний, сам напросився. Вдруге я тобі шансу не дам, — вишкірився світловолосий. Поруч із ним вишикувалися ще двоє хлопців із доволі яскравими Химерностями: у одного були червоні крила дракона, а в іншого — неймовірно довгі пальці.

​ Мить — і щось глухо вдарилося об голову світловолосого. Ще секунда — і грудка каміння полетіла в крила товстенького хлопчини, а потім ще одна влучила просто в лоб довгопалому.

​— Це кому тут життя набридло?! — гаркнув лідер хуліганів, але відповіді не дочекався.

​ Натомість із кущів вискочила якась зелена фурія і з розгону повалила на пісок майданчика тіло, що було на голову вище за неї саму. І одразу почала несамовито колотити хулігана кулачками!

​— Не можна бити братика! Не можна бити слабших, нікчема ти дурний!

​Від такої несподіванки хуліган на секунду застиг, проте, швидко отямившись, без роздумів ошпарив дівоче плече соковитим вибухом. Від цього дівчинка розізлилася ще дужче й перестала обмежуватися лише кулаками. Вона впилася в нього зубами, почала дряпати передпліччя та живіт бешкетника, а потім вхопилася за його вухо й закрутила його на кулак до посиніння.

​У бідного хлопця аж сльози на очах виступили. Який сором! Він — сам Кацукі Бакуго, майбутній герой, який перевершить самого Олмайта — плаче від ударів дворічного дівчиська!

​Від люті в його долонях почали тріщати іскри, що боляче обпікали тіло дівчинки, проте остання навіть не думала відпускати вухо бешкетника, який наважився образити її брата.

​ Раптом їх обох підхопили дві пари міцних рук. Це були підлітки, які йшли повз майданчик і побачили дику картину: один неконтрольовано випускає з рук вибухи, а інша до синяви крутить йому вухо.

​— Ну й що ви тут обидва творите? — промовив один із старших хлопців, а потім звернувся до світловолосого: — Я бачу, ти тут найстарший. Чому подаєш меншим такий жахливий приклад? Вона ж дівчинка! Та ще й менша за тебе, у неї навіть Химерності ще немає! Ти куди ліз?

​— Вона не слабка! Вона… вона взагалі перша кинулася! — Кацукі озирнувся на свою компанію: — А ви чого стоїте?! Скажіть хоч що-небудь, вона ж реально перша почала!

​— Кацукі… — пом’явся крилатий, — тобі справді не варто було її бити.

​ Бакуго знову застиг, просто приголомшений таким ударом у спину.

​Уперше в житті його наздогнало це огидне відчуття: він буквально шкірою відчув, як на нього засудливо дивляться ці кляті статисти. І ці нескінченні, нудотні нотації…

​Кацукі повільно перевів погляд на зелену копну волосся Деку, а потім — на його обличчя. На ньому не було ані звичного страху, ані характерного захоплення. Ідзуку просто тихо читав нотації своїй малій.

​ Мить — і їхні очі перетнулися. Кацукі вперше побачив у цьому погляді щось зовсім інше. Щось таке, від чого в нього все всередині просто охололо. Та не може бути такого, щоб він злякався безпорадного Деку?!

​— Ну й далі захищайте цю малечу! Більше не ходіть зі мною, зрадники! — гаркнув Кацукі й поспішно покрокував геть із майданчика.

​Це була його перша фатальна поразка, і він запам’ятає її надовго. Згодом й інші діти почали потроху розходитися.

​— Братику… ти злишся? — невпевнено спитала дівчинка, знизавши плечима.

​— Так, Аої, я злий! Як ти взагалі опинилася в цій частині майданчика? Ти ж гралася на протилежному боці!

​— Так, гралася… Але дуже посварилася з Кайто-чаном. Він зайняв усю пісочницю й нікому не давав гратися! Я полізла до нього, а він боляче штрихнув мене лопаткою! Ну я йому й дала «бам» відерцем по голові! Пісочниця ж не його! Він заплакав, зате тепер усі-усі діти можуть гратися!

​— Оце так історія… — зітхнув Ідзуку, приклавши долоню до чола. — Але як ти опинилася в іншому кінці майданчика?

​— А, це… Мені стало нудно, і я хотіла прийти до тебе. Знайшла тебе, а там на тебе капустоголовий напав… Ну й так вийшло.

​— І ти кинулася мене рятувати…

​— Еге ж!

​— Більше цього не роби, це було дуже небезпечно! Я ж справді за тебе хвилювався! — Ідзуку опустився на навпочіпки перед сестрою. — До речі… руки, плечі не болять? Ходімо скоріше додому, поки мама не побачила. Я помажу твої рани, але попереджаю: це перший і останній раз! Я ж також збираюся бути героєм, не забувай!

​— Так-так! Братик буде найкращим героєм! І буде всіх рятувати! Але… ранки ж будуть шипіти, і буде боляче, — заскиглила дівчинка, підібгавши губу.

​— Вірно. Тому на вечерю я тобі поступлюся, і ми попросимо маму приготувати твій улюблений томатний суп.

​— Правда?! Правда-правда?! Дякую!

​— Ти сьогодні справді поводилася як справжня героїня… Наче з самісінького телевізора! І ти заслуговуєш на винагороду. Але це не скасовує того, що я дуже злий через те, як ти бездумно полізла самотужки до Ка-чана! У нього ж така небезпечна Химерність…

​— Вибач, будь ласочка! Я більше так не буду, чесно-чесно!

​— Добре. Але це було перше і востаннє, коли ти так бездумно кидаєшся в небезпеку.

__________________________________________

  Вітаннячко всім, хто зайшов почитати! ＼(^^)／
​Якщо чесно, то це взагалі моя перша робота (^^; , тому буду дуже рада зворотному зв’язку! Критика в м’якій формі тільки вітається.
​Нові частини планується викладати щопонеділка після 19:00 за київським часом (сьогодні виняток на честь дебюту!). Подаватиму розділи суворо за розкладом, але підсумковий час появи на сайті може трохи залежати від швидкості перевірки модераторами.
​Приємного читання! ✨