Розділ 6

Відстань між закоханістю і коханням вони подолали дуже швидко. Між пристрасним бажанням один одного  до бажання піклуватися, бути поруч минуло зовсім мало часу, хоча пристрасне бажання супроводжувало їх завжди і всюди.

Ранішню тишу порушив гучний звук. Це був різкий, оглушливий тріск, неначе щось розірвалось. Валері схопилась, протерла очі. “Це лише грім” – подумала вона і глянула на Спайка. Той безтурботно спав. Схилилась над його обличчям, легенько поцілувала і хотіла тихо вибратися з ліжка, але його рука міцно охопила її стан. Не розплющуючи очей, він промовив:

– Не кажи, що кудись зібралась.

Дівчина посміхнулась:

-Поки ти спиш, хотіла сходити до Марі і містера Маєрза. А ще, поки не почався дощ.

Вампір відкрив очі і подивився на неї пронизливим теплим поглядом, посміхнувся, поклав її на спину і сказав:

-Я сам піду. Сьогодні хмари дозволяють вийти на вулицю, – поцілував і ніжно прикусив губу.

-Ууууу, – томно простогнала Валері. – Коханий, може ти теж нікуди не підеш?

-Приваблива пропозиція, але тобі потрібно регулярно харчуватися. А ти про це забуваєш. Я швидко, чекай мене в ліжку, – він підвівся і почав одягатися. – Тільки зателефонуй їм. Не думаю, що вони зрадіють моїй появі без попередження.

Валері підвелась, загорнулась в ковдру, підійшла до Спайка, подивилась в його сині очі і прошепотіла:

-Кохаю тебе!

-Маленька, так я дійсно нікуди не піду – легко доторкнувся губами до її голови і швидко вийшов.

Вел уже хотіла повернутися в ліжко, коли знову пролунав гуркіт грому. Вона стрепенулась. Ніколи не боялася грози, навіть малою. А коли почула, як балістична ракета влучає в ціль, природне явище стало викликати неприємні спогади.

-Гроза восени – незвично. Краще піду в душ, – вирішила дівчина.

Затримуватися під потоками холодної води не було бажання, тому вона швиденько вийшла, розтерлася рушником і надягла теплий спортивний костюм.

Витираючи волосся, попрямувала до дивана. Увагу її привернула постать, яка тупцювалася біля дверей.

-Міс Вайт! Нарешті я вас знайшов. Чому ви не вдома?

-Кумедний чоловік в капелюсі! А де мій дім? Там, звідки ви мене вихопили? – не розгубилась дівчина.

-Дозвольте відрекомендуватись. Вістлер, посланець Вищих Сил.

-Не скажу, що дуже приємно, але я сподівалась на цю зустріч, – Вел сіла на диван і вказала на крісло Вістлеру.

-Валері! Можу я так звертатися до вас? – посланець присів на краєчок крісла.

-Чому ж ні! Саме ви обрали ім’я для мене в цьому світі, – не змінювала тон розмови дівчина.

-Ми ж потурбувались, щоб вам було де жити. Чому ви тут? – Вістлер з огидою озирнувся довкола.

-Не вдавайте, наче не розумієте, – хмикнула Вел. – Ви, чи ваші роботодавці, напевно, відстежуєте кожен мій крок, всі мої дії.

-Хотілося б, але щось заважає, – не став брехати чоловік. – Неначе купол над вами. Іноді проривається деяка інформація, – на хвилину замовк. Мовчала і Валері. Потім посланець продовжив, – Добре, не буду лукавити. Існування одного вампіра ви вже змінили. Тепер давайте обговоримо умови вашого перебування тут. Я сподіваюсь, про майбутнє ви нікому нічого не розповідали?

-Ні, – сухо промовила Вел.

-Ось і добре. Це перша умова.

Валері вже хотіла обуритись, але двері відчинилися, і вбіг Спайк.

-Кохана, нагадай мені наступного разу добре подумати, перш ніж вийти в таку негоду, – він намагався обтрусити плащ від крапель, які потоком спадали на підлогу. Потім помітив Вістлера, – о-о-о, Кицюню, в тебе коханець? Хто він?

Валері подала йому рушник, яким тільки-но сама витирала голову і сказала:

-Це той кумедний чоловік, який втягнув мене сюди.

-А зараз чому з’явився? – напружився Спайк, поставив пакети на саркофаг і почав витирати мокре волосся.

-Я, сподіваюсь, він розкаже. Тільки давайте все по черзі, – звернулася вже до Вістлера.

Спайк зняв мокрий плащ, сів на диван і притягнув Валері до себе.

-Кохана, він нічого тобі не зробив? – приблизив губи до її вуха.

-Ні, любий, все нормально.

-Кхе, можна я вже почну? – привернув увагу Вістлер.

-Так, ми слухаємо, – відповіла Вел.

-Просити містера Пратта залишити нас марно, я так розумію? – посмішка заграла в хитрих очах посланця.

Спайк рикнув, а Валері відповіла:

-Не тягніть.

-Що вам відомо про паралельні світи, міс Вайт?

-Нічого конкретного, ніколи не цікавилася квантовою фізикою, колись потрапила на очі стаття, де обговорювали судження Еббота, але ж ця теорія не є загальновизнаною.

-Але не далека від істини. Паралельні світи існують. І у всіх цих світах для більшості людей події розвиваються по різному в залежності від прийнятого рішення.

-Це як “Сад з розгалуженими стежками” Борхеса? Кожен вибір створює реальність, яка залежить від вибору в ключові моменти?

-Так, але Ангел і Баффі допускають ті самі помилки, і у всіх світах життя їх проходить майже однаково.

-Не дивно, – всміхнувся Спайк.

-Містер Пратт, вас це також стосується, – відповів Вістлер.

-Припини мене так називати. Це ім’я померло більше ста років тому, – огризнувся вампір.

-Як скажете, Спайк. Ви також нічого не міняли. Не розумію, як міс Вайт вдалось змінити ваше… не-життя за такий короткий термін?

-Вістлер, ви відволіклися, – повернула до теми розмови Вел.

-Вищи Сили вирішили, що потрібен якийсь елемент, який буде регулювати кожен момент, коли відбувається розгалуження в розвитку подій, щоб Ангел і Баффі реалізували інший можливий варіант.

-І цим елементом ви обрали мене? Але чому саме я?

-Валерія Білан була найкращою кандидаткою з мертвих, з її відчуттям справедливості, прагненням захищати тих, хто того потребує, вмінням приймати рішення в складних ситуаціях.

-Ага, і з моїм “талантом” сприймати проблеми близьких, як свої, – уїдливо промовила Валері.

-Ну, не без того, – погодився Вістлер.

-Тобто, так просто висмикнути людину з її звичного життя і примусити діяти за вашим планом? – дівчина втрачала контроль.

-Ми подарували вам нове життя, Валері. Чи ви проти? – чоловік перевів погляд на вампіра.

Вел стисла руку Спайка і промовила:

-Не в тому річ. До чого всі ці складнощі? Я задоволена новим життям. Але поки пам’ять не повернулася, я була, як сліпе кошеня. Невже не можна було все розповісти в першу нашу зустріч?

-Ідея полягала в іншому. Пам’ять взагалі не мала повернутися. Але ваша підсвідомість і сильні емоції, скоріше за все, зіграли всупереч нашим планам. Ми сподівалися, що дівчина без спогадів швидше прив’яжеться до Винищувачки та її оточення. Потім навіяли б минуле вигаданої людини. Але ви з самого початку воліли діяти не так. Ваша впертість дозволила стійко протриматися весь цей час, але дещо відкоригувала наші дії.

-Чиє це тіло? – проникливо подивилась на посланця.

-Не турбуйтесь, ніхто не помер. Ми створили його для вас, наділили вашим розумом, посилили ваші знання та навички. Ми вважали, що звичайна людина швидко впишеться в компанію Баффі.

-Звичайна людина? – не витримав Спайк, – по вашому…

Валері, зрозумівши, що вампір хоче сказати, стисла його руку і промовила настільки тихо, що почути міг її тільки він

-Не треба, любий, – а потім звернулась до посланця, – Якщо створювали тіло, яким чином моє татуювання опинилась на руці?

-По перше, ви, помираючи, так стискали руку, що його відразу не помітили, а потім вирішили залишити, на всяк випадок.

-Для маніпуляції? – уточнила Валері.

-З вами і легко, і складно одночасно, міс Вайт. Не потрібно додаткових пояснень, але ваші слова оголюють дійсність, заганяють у глухий кут. – Вістлер помовчав, спостерігаючи за дівчиною. Вона чекала продовження. – Забезпечивши вас місцем для проживання та фінансовою підтримкою, Вищи Сили сподівались, що ви сконцентруєте свою увагу тільки на виконанні мети. Але ви чомусь ігноруєте наші зусилля.

-Я знаю, що за все треба платити. І наперед влазити в борги не хотілось, – прагматично розмірковувала Валері.

-Але ви вже втягнулись у всю цю історію. Щось мені підказує, ви не захочете покинути цей світ, тому лишається підписати угоду і користуйтесь тим, що вам належить, – Вістлер тримав у руках примірник такого ж договору, який вчора читала Валері.

-Не поспішайте. Деякі пункти я б хотіла змінити. Дещо доповнити. Чи ви думаєте я беззаперечно з усім погоджусь і буду зручною лялькою на мотузці?

-А ви не маєте вибору! Чи хочете повернутися у свій світ?

-Вибір є завжди! – Спайк з острахом подивився на дівчину, але вона продовжила так само рішуче, – я підпишу договір тільки на моїх умовах.

-Тоді ми змушені будемо припинити нашу співпрацю, – очі Вістлера округлились, такого він не очікував.

-Ні, – спокійно промовила Вел. – Ви мене вислухаєте. А потім вирішите, лишаємось ми в одному човні, або ж починаємо ворогувати.

-Кохана, зараз не той час, щоб вперто сперечатися з Вищими Силами, – занепокоївся Спайк. – Якщо все це для тебе складно, просто відмовся. Але мати такого ворога вкрай небезпечно, – в його очах Валері бачила розгубленість, стурбованість і відчай.

-Не хвилюйся, коханий. Я усвідомлюю свої дії, і я не збираюсь повертатися в нікуди. Занадто багато я можу втратити у цьому світі. Але я не дозволю їм змусити мене втратити свою особистість.

Німе питання застигло на обличчях обох чоловіків.

-Скажіть, Вістлер, ви створювали звичайну людину, але з поглибленими знаннями та навичками? І більш нічого?

-Так, думали, що цього буде достатньо. А чому ви питаєте, міс Вайт? – здивувався посланець.

-А медальйон? – Валері торкнулась прикраси.

-Нічого особливого, він слугує своєрідним маяком, щоб ми могли вас знайти в потрібний час. Тому ви його і не можете зняти. Але в якийсь момент він перестав працювати, щось на нього подіяло.

-Хочу повідомити вам, що мною зацікавився ще хтось. Наділив мене певними надлюдськими здібностями. Тому, я думаю, не тільки вам вирішувати, коли мені покинути цей світ. І краще нам з вами не вступати в конфлікт, щоб не перевіряти, якими будуть наслідки, як для мене, так і для вас. Я перегляну договір, внесу правки, а завтра зустрінемось. Зрозуміло? – Валері відкинулась на спинку дивана, склала руки на грудях і подивилась зверхньо на Вістлера.

-Але як? Хто? Які ще здібності? – заторохтів Вістлер.

-Лишу за собою право промовчати, – відповіла дівчина. – Я не відмовляюся стати нянькою для ваших Чемпіонів, допомагати, не порушуючи основного правила про майбутнє. Я розумію, що на це підуть роки. Але я не хочу бути постійним заручником, постійно очікувати, що за будь яку незгоду з Силами, мене позбавлять всього.

-Щоб не було, а ви не міняєтесь, Валерія. Все та сама жінка у зруйнованій будівлі – похитав головою посланець, зробивши наголос на імені.

-Смієтесь, що від неї залишилось? – якось втомлено промовила Валері, оглянувши своє тіло.

-Погляд, впевненість, сміливість, рішучість. Навіть перед обличчям смерті та жінка не благала про допомогу, а ввічливо мене відправила подалі. Треба було тоді зрозуміти, що не буде легко. Добре, я передам все тим, хто вибрав саме вас, зустрінемось завтра, – завершив розмову Вістлер і розтанув в повітрі.

Валері сиділа мовчки, Спайк чекав, дивився на неї, а потім не витримав:

-Кохана, ти скажеш щось? Навіщо так ризикувати?

-Я не хочу бути чиєюсь іграшкою. Я погоджуюсь на певні обов’язки, але хочу мати конкретні права. Не хочу думати, що однієї миті все скінчиться для нас, бо вони так вирішили.

-А якщо вони не погодяться?

-Я не так багато вимагаю. Я просто хочу гарантій.

-Хто ще тобою зацікавився?

-Я не знаю. Перед Вістлером, ще там у тому світі, до мене приходив демон. Тоді я вважала, що то галюцинації. Напевно, це він наділив мене всім тим, що немає у звичайних людей, а є у вампірів та винищувачки.

-Ти ж сама казала, що за все треба платити. Не боїшся, що одного разу він попросить плату?

-Я сподіваюсь, що Вищі Сили тут стануть у нагоді.

-Тобто ти вирішила максимально використати те положення, в якому опинилася з мінімальними втратами?

-Можна і так сказати, – Валері посміхнулась.

-Кохана, ти – страшна людина, – нарешті посміхнувся і Спайк.

-Не вперше це чую, – дівчина притислась до вампіра, – давай поснідаємо, а потім я подумаю стосовно договору.

-А може все почекає? – його руки вже звільняли її від одягу.

 

Джайлз довго обдумував ситуацію з Валері, особливо після того сеансу. І хоча Ангел не надто йому подобався, вирішив зателефонувати в Лос-Анджелес.

-Джайлз, що трапилось? Що з Баффі? – замість привітання почав вампір.

-Все нормально, сподіваюсь. У нас тут дещо сталося, точніше дехто.

-Ви про що?

Джайлз у властивій для англійця манері розповів про причину свого дзвінка.

-Вас непокоїть нова подружка Спайка? – уточнив чорнявий. – Я спостерігав за ними деякий час. Її поведінка мене теж насторожує.

-Не в тому справа. Я зрозумів, що вона, свого роду, посланець Вищих Сил.

-Навіщо? – здивувався Ангел.

-Може ти б у них сам запитав? Вона, начебто, непогана дівчина, але з характером. Ще гіршим, ніж у Баффі.

-Як Фейт? – згадав іншу Винищувачку вампір.

-Ні, дещо прямолінійна, норовлива, але прагне допомогти.

-А що вона робить поряд зі Спайком? – це питання ніяк не давало спокою Ангелу.

-Складно пояснити. Легше прийняти, – зітхнув Джайлз.

-Звучить безглуздо, але не буду сперечатися. Добре, я попробую довідатися, що вона тут робить. Потім зателефоную.

 

Коли Баффі розмовляла з Вел, все здавалось так легко. Але  зустрітися з Райлі і відверто поговорити у дівчини  не хватало духу. Після того, як Баффі пішла з цвинтаря, вона разом з Ксендером заглянули до школи. Там все було тихо. Солдати Ініціативи не заявлялись також. Крокуючи коридором до аудиторії, білявка, поглинута своїми думками, будувала можливу розмову з Райлі. За роздумами вона не помітила, як відчиняються двері, і рука, просунута через щілину, потягнулась до Баффі.

-Нам треба поговорити, не думаєш? – Райлі навіть не привітався.

-Не повіриш, саме про це і розмірковувала, – Баффі вже не схожа була на типову білявку.

-Хто ти? Що робила на розвалі школи? – Райлі теж не був схожий на сором’язливого аспіранта.

-Це більше схоже на допит, а не на розмову, – відповіла дівчина. – Я відповім на всі питання тільки після того, як ти мені розповіси про Ініціативу, і яке маєш до неї відношення, – згадала слова Валері Баффі.

Райлі здивовано на неї подивився і промовив:

-Звідки ти це знаєш? І як багато приховуєш?

-Одна людина мені порадила бути щирою в розмові з тобою, але правда за правду. Спочатку я хочу почути від тебе відповіді на всі запитання, а потім, обіцяю, відповім на твої, – Баффі була самою собою, рішуча і вимоглива.

Хлопець не розумів, як реагувати на таку заяву, але, побачивши очі співрозмовниці, здався:

-“Ініціатива” – це секретна військова організація, що займається вивченням та боротьбою з надприродними силами, зокрема, вампірами. Ми моделюємо їх поведінку, щоб вони були безпечними,  – Райлі спостерігав за її реакцією, але Баффі залишилась спокійною.

-Тобто, проводите експеримент? Але ви ж не випускаєте їх із лабораторії? – не то спитала, не то уточнила білявка.

-Загалом, ні. Не всі експерименти вдалі, деякі гинуть.

-Хто є керівником проєкту?

-А це не занадто? Чому я повинен тобі таке розповідати?

-Добре, змінимо питання. Як ти причетний до цього проєкту? Ти ж не науковець.

-Я ж кажу, військова організація. Я – один з них. Ми пройшли спеціальну підготовку і тепер можемо протистояти надприродному.

-Яку роль грає в цьому професорка Волш? Я знаю, що вона є керівником якогось проєкту, – тут Баффі блефувала. Все, що вона знала зі слів Валері, не було перевірено.

-Та звідки, чорт забирай, ти володієш такою інформацією? На кого ти працюєш? Що це за організація?

Баффі пересвідчилась, що попала в точку стосовно Меггі Волш. Тому вирішила, що настав час їй розповісти про себе.

-Я – Винищувачка, і ні на кого не працюю. Ще в п’ятнадцятирічному віці я дізналась про те, що обрана боротися з вампірами, демонами і всім надприродним, як ти називаєш, – це було простіше, ніж вона собі уявляла. Однією фразою окреслила своє життя.

Райлі Фінн був ошелешений. Більше двох місяців він бачив перед собою гарну дівчину, яка вступила до коледжу і вивчала психологію. Була трохи дивною, але йому вона подобалася.

-О-у, – тільки і зміг вимовити він. – Ти також проходила якусь підготовку?

-Скажемо так, мене цими надлюдськими здібностями наділили для виконання моєї місії.

-Все ж таки звідки ти знаєш про Ініціативу?

-Валері і Спайк розповіли, – Баффі глянула на Райлі.

-Це ті блондини, яких ми бачили в Бронзі? Тобто, ти їх добре знаєш? – контролювати себе ставало важче.

-Спайк – мій давній ворог, але чомусь ми завжди знаходимо компроміс або заключаємо з ним угоду. А з Вел я познайомилася нещодавно.

-І саме тому ти їм віриш? – скептично промовив Райлі.

-Їм немає сенсу брехати, – відповіла просто Баффі.

-Вона – теж Винищувачка?

-Ні, але про Валері краще розпитай у неї сам.

-Вона божевільна! З нею не можливо спілкуватися! – Райлі згадав їхню зустріч і рефлекторно потер місце на ребрах, яке ще досі боліло.

-Ти про сутичку з нею?

-Це вона так назвала? Вона розкидала спецпризначенців, як м’які іграшки, – Фінн відверто злився.

-Напевно, через Спайка? – Баффі хотіла для себе дещо прояснити.

-Об’єкт № 17 – власність Уряду. Ми тільки хотіли повернути його в лабораторію. А вона чинила опір.

-Вона ніколи не відступить, у неї інший світогляд, і нам з тобою його, можливо, не зрозуміти. Але чомусь Спайк для неї важливий. Тому краще буде, якщо ви його залишите. Хоча б на деякий час. А потім побачимо.

-Це Винищувачка вампірів пропонує мені залишити упиря в спокої?

-Тара стверджує, що він безпечний поряд з Валері.

-Він безпечний, бо у нього чип.

-От бачиш, загрози він не несе. Може краще спостерігати за ним, поки він на волі. Я впевнена, він ніколи не підкориться ні уряду, ні будь кому, якщо не баче зацікавленості.

-Можливо ти і права. – Райлі замовк і подивився на Баффі. Його уявлення про цю дівчину перевернулися. Потім продовжив – Якщо ми працюємо в одному напрямку, то може ти приєднаєшся до Ініціативи?

Баффі згадала слова Валері. Невідомо звідки та знала, що можливий такий варіант, але попередження спрацювало.

-Ні, на співпрацю я ще може і погоджусь, але не хочу бути залежною. І ще. Будь ласка, не треба розповідати ні про мене, ні про Валері професорці. З нею не все так прозоро, як ти собі уявляєш, – Баффі зробила до нього крок і торкнулася його руки.

Райлі здригнувся від несподіванки, але не відсторонився, а навпаки накрив своєю долонею її руку.

-Але чому?

-Вперше я не пожалкувала, що дослухалась до порад. Тому, будь ласка, виконай моє прохання. Так буде краще, – дівчина легенько звільнила свою руку і хотіла вже йти, а потім згадала, – А-а-а, забула. Валері запропонувала спуститися в підвал і вияснити у цього демона, якому ордену він служить,  і яка їх мета.

-Чому ви вирішили, що за цим стоїть орден, а не діє одинокий демон? – здивувався Райлі.

-У Вел є на цей рахунок ціла теорія. Вони зі Спайком хотіли поспілкуватися з цим слугою смерті.

-Ми з хлопцями підемо. Я не довіряю цим двом.

-Цей орден може полювати на душі, тому їм безпечніше.

-У неї немає душі? Це все пояснювати, – Райлі почав ходити взад-вперед.

-Ні, з нею все в порядку. Її історія складна, але вона – людина. Я розповіла про наші плани не для того, щоб ви перешкоджали. Можете доєднатись за умови лишити Вел зі Спайком в спокої, – Баффі глянула на Райлі і пішла до дверей.

-Баффі! – покликав її Фінн. Коли дівчина зупинилась, запропонував, – Давай завтра сходимо у “Бронзу”?

-Я не проти, – посміхнувшись, відповіла білявка і вийшла в коридор. Вона не впізнавала себе. Більше не почувалася ніяково в присутності Райлі. Розмова з Вел напередодні надала їй впевненості в собі.

 

Спайк без особливої цікавості дивився якесь шоу по телевізору, поки Валері складала новий договір. Вона вкотре перечитувала його, боячись щось пропустити, намагалася правильно сформулювати всі пункти таким чином, щоб не можна було їх двояко інтерпретувати. Коли, на її думку, все було ідеально, вона звернулася до вампіра:

-Коханий, мені треба сходити до Віллоу в гуртожиток і роздрукувати договір.

-Ти хочеш піти сама? – уточнив він.

-Я не думаю, що ця прогулянка принесе тобі задоволення, – посміхнулась Вел. – Та і що зі мною може статися? Я ж іду в студмістечко, а не в лігво демонів.

-З тобою – все що завгодно. Ти вже ходила туди. Добром це не скінчилося, – уважно подивився на неї Спайк.

-Я буду обережна, – підійшла до вампіра і поцілувала його.

-Наскільки зміниться наше життя після підписання цього папірця? – це питання цікавило Спайка весь час, поки Валері мовчки займалась своїми справами.

-Я маю допомагати Баффі і Ангелу тоді, коли вони цього потребують, щоб змінити прийняті ними рішення, якщо в тому буде потреба. Приймати участь в подіях, які будуть для них важливими.

-Навіть, якщо вони ідіотські і безглузді?

-Так.

-Але ж це в різних містах? Ти не можеш бути одночасно і з Винищувачкою, і з Пуфом – здивувався Спайк.

-Не можу, тому перевагу віддам Баффі, а до Ангела буду їздити в крайніх випадках.

Спайк мовчав, більше нічого не питав, хоча хотів. Валері по його очам це бачила, тому взяла ініціативу в свої руки:

-Це мій обов’язок, головна умова мого перебування у цьому світі. І цього я змінити не можу. Як зміниться наше життя – не знаю. Втягувати тебе у все це я не можу, знаючи твоє ставлення до обох героїв цієї історії. Хочу тільки попросити не заважати.

-Тобто ти хочеш, щоб я спостерігав, як ти будеш розриватися між цими бовдурами, щоб змінити їхні життя, ризикуючи своїм? – він відійшов в бік і подивився спідлоба.

-Я не хочу, щоб ти робив те, що тобі не подобається, – для Валері таке бачення було правильним. Але вочевидь не для вампіра, і дівчина це помітила. Вона наблизилась до нього. – Можливо я не правильно висловила свої думки. Скажи, як ти це бачиш?

-Ніяк я це не бачу. Не знаю. Я не хочу їм допомогами, але хочу бути впевненим, що після чергової їхньої божевільної витівки ти лишишся живою, – він обхопив свої плечі руками і не дивився Валері в очі.

Валері підійшла ще ближче, торкнулась його руки і запитала:

-То що будемо робити?

Спайк знизав плечима, але нічого не сказав. Валері зробила паузу, намагаючись прочитати його емоції на обличчі, а потім продовжила:

-Ми домовились з Баффі, що я поки що попатрулюю тут. Підеш зі мною сьогодні? – вона зловила його погляд.

-А я вже подумав, що ти бачиш в мені домогосподарку, яка чекатиме тебе вдома, – посміхнувся він.

-Ходімо зі мною до Віллоу, полякаєш молоденьких студенток, – запропонувала Валері, не приховуючи посмішки.

Спайк із захопленням дивився на неї. Він не міг зрозуміти, як вона могла контролювати власні емоції, а з тим і його. Їхні суперечки не переходили в сварку тому, що вона відразу розставляла всі крапки над “ї”. Як їй вдавалося розпізнавати його почуття і бажання, для Спайка теж було загадкою. Він обхопив її в обійми і поцілував.

-Зараз ідемо? – запитав.

-Так, сонця все ще немає, якось впораємось, – відповіла Валері, не відчувши підступ в питанні, і тільки коли відчула його руку на своїй спині, а губи на шиї, зрозуміла його план. – Коханий, а до вечора не почекаєш?

-Не хочу чекати, – він підхопив її під сідниці і притис до стіни. – Нікуди не подінуться ні Віллоу, ні ці папери.

 

Йти вулицями вдень було дивно. Спайк і до цього міг вискочити на сонце під ковдрою, або переміщатися містом, вибираючи приховані від променів світила ділянки. Тільки коли він знайшов той перстень – Самоцвіт Амара,  міг почуватися невразливим серед білого дня. Але Винищувачка його швидко відібрала, а той придурок в Лос-Анджелесі його знищив. Тепер Валері стала для нього своєрідним Самоцвітом Амара, хоча б і на обмежений час, головне тримати її за руку. Гуляючи по студмістечку, Спайк зрозумів, що чип не спрацьовує, якщо торкнутися людини без наміру заподіяти їй зло. Коли вони підійшли до дверей кімнати, в якій жили Баффі і Віллоу, Вел постукала. Відчинила Руда і здивувалася:

-Валері? Спайк? А Баффі немає, вона пішла до мами.

-Я власне до тебе, – відповіла Валері. – Потрібна допомога. Роздрукуєш папери?

-Без проблем. Це все? – з острахом спитала Віллоу.

-Так, не хвилюйся.

Віллоу відійшла в бік, пропускаючи відвідувачів. Вел пройшла, а Спайк лишився в коридорі, опершись об одвірок.

-Вибач, Спайк. Запрошувати не буду, мені так спокійніше.

-Не дуже і хотілось, – хмикнув вампір. Він не став уточнювати, що гуртожиток – це не власне помешкання, і тут йому запрошення не потрібно.

Поки друкувалися документи, Валері відмітила про себе, як розвинуті технології в її світі в тому часі. Але нічого не сказала. За хвилину відчула наближення знайомого запаху. Це була Тара. За декілька секунд дівчина справді опинилась біля дверей.

-О, Спайк? Привіт! А чому ти тут? – розгублено промовила.

Спайк мовчки кивнув у тому напрямку, де стояла Вел. Тара пройшла в кімнату, привіталась з Валері і запитала у Віллоу:

-А чому Спайк не увійшов?

-Не хочу ризикувати, – тільки і відповіла відьма. Тара тільки похитала головою і поклала руку на плече подруги. Віллоу ніжно торкнулась її пальців, посміхнулась.

Мовчазна пауза затягнулась, чути було тільки роботу принтера. Нарешті останній аркуш було роздруковано.

-Дякую, – Валері бігло переглянула договір, – Не будемо заважати, – посміхнулась обом дівчатам і швиденько вийшла з кімнати.

-Ти це теж помітила? – запитав Спайк, коли вони вже виходили із гуртожитку.

-Що у них почуття? Так, це ж добре, – спокійно відповіла Вел.

-Але Руда зустрічалася з вовкулаком, а він хлопець, – не розумів ситуації вампір.

-Ти ж не ханжа. Головне, що їм добре разом. – Валері взагалі не бачила в цьому ніякої проблеми.

По дорозі до склепу вони зустріли Баффі. Та з мамою повертались з магазину. І хоча надворі вже стемніло, Винищувачка здивувалась, побачивши їх.

-Привіт! Що ви тут робите? – Баффі обвела рукою навкруги.

-А в твоєму розумінні ми маємо сидіти тільки на цвинтарі, – Спайк не минув нагоди саркастично висловитись на її питання.

-Спайк, помовчи! – засичала Баффі, побачивши, що місіс Саммерс підходить до них.

-Доню, це твої друзі? Познайомиш? – привітна посмішка торкнулась губ жінки.

-Мамо, це моя нова знайома – Валері Вайт, а це – Баффі зробила паузу, підшукуючи правильні слова, – це її хлопець.

-Дуже приємно, місіс Саммерс, – протягнула Вел руку.

-А вас, здається, я вже бачила? – звернулась Джойс до Спайка.

Баффі різко глянула на вампіра, і той вирішив здивувати Винищувачку, відповів:

-Можливо, я вже давно у цьому місті.

-То ви зустрічаєтесь? – Джойс помітила настільки близько вони стоять поруч.

-Ми живемо разом, – швидко відповів Спайк, не давши Баффі навіть слова сказати, хоча та вже відкрила рота.

-Оу, а твої батьки не проти? – звернулась до Валері жінка.

-Вони загинули, – просто, без емоційно відповіла дівчина.

-Мої співчуття, дитинко, вибач, якщо зачепила за живе, – знітилась Джойс.

-Нічого, все нормально, – Валері ще міцніше притислась до Спайка, той поцілував її у скроню. Валері не відчувала смутку з приводу того, що їй нагадали про смерть батьків, яких і так не було, то все фантазії. Вже дуже давно не називали її “дитинко”. І Валері ніяк не могла звикнути до того, що вона – дев’ятнадцятирічна дівчина, а не жінка, яка покинула той світ.

-Ви живете десь неподалік? – перевела розмову Джойс.

-Можна і так сказати, – посміхнувся Спайк. Баффі стояла напружена, готова будь-якої миті перехопити розмову.

-Заходьте іноді до мене в гості, а то Баффі не часто буває дома, більше в гуртожитку, – з надією подивилась місіс Саммер.

-З задоволенням, – відповіла Вел.

 

Вони швидко закинули речі в склеп і пішли на патрулювання. Дощ, який тривав пів дня, лишив по собі мокру траву і калюжі. А ще свіже повітря, в якому запах вампірів гостро відчувався. Тому розпорошити парочку повсталих з могили не склало великої проблеми.  А от з демоном було дещо складніше. Він мав потворний вигляд: неначе котяча голова, собачий тулуб, ослячі копита, але весь був покритий синьою слизькою шкірою. Від нього сильно смерділо, був незграбним, та загалом сильним. Бійка була напруженою, але завдяки тому, що дії та рухи Валері і Спайка були злагодженими, якоїсь миті дівчина відчула, що потвора слабшає. Вихватила металевий шворінь і проткнула демона. Той впав і не рухався. Скайк замахнувся і хотів нанести контрольний удар, але Валері викрикнула:

-Спайк, зупинись!

Той не встиг ударити, відвів руку і запитав:

-Кохана, чому ти його пожаліла?

-По перше, не його, а її. По друге, наступний удар поверне їй сили.

-Звідки ти знаєш?

-Це – гуль, арабський демон жіночої статі. Що вона робить в Америці і як сюди потрапила?

-Вона вже мертва чи ні?

-Я не впевнена, згідно вірувань, треба звернутися до Аллаха. Але я не мусульманка, навіть, арабської мови не знаю.

-І що будемо робити?

-Давай спробуємо декілька варіантів. Спочатку я спробую звернутися до Бога чи Аллаха. Але це навряд чи спрацює. Я – невіруюча людина. В крайньому випадку ми його спалимо.

-Починай, – промовив Спайк і заглянув дівчині через плече.

-Тільки ти відійди подалі, – подумавши, сказала Вел.

-Чому? – не зрозумів вампір.

-Хоч я і невіруюча, але все одно закликати до Нього в твоїй присутності не ризикну.

-Чому? – знову спитав Спайк.

-Це я тебе люблю, а ця сутність, якщо вона є, малоймовірно, відчуває до тебе те ж саме, – Валері і Спайка розсмішила безглуздість ситуації, але вампір все ж таки її послухав. Валері не кричала на весь цвинтар, а подумки звернулась до Аллаха. Вона завжди вважала, що крик до Бога, чи що воно там є, не допоможе. Можна і пошепки звертатися. Головне, щоб це було щиро. Демониця здригнулася і почала перетворюватись на камінь. Вел ризикнула і витягла шворінь. Тіло перетворилось на груду пороху. – Нарешті! – видихнула вона.

Спайк не витримав і почав наближатися до дівчини. Коли побачив, як та відкинула металевий предмет, прискорив крок, подумавши, що демон знову повернувся. Саме в той час коли він підбіг, Валері почала підніматися. Вони зіштовхнулися і, не втримавшись на слизькій траві, впали. Зрозумівши, що все уже позаду, Спайк притягнув Вел до себе.

-Небезпека викликає бажання, – прошепотів він.

-Ні, любий! – почала звільнятися з його обіймів. – Ми брудні і мокрі. Все смердить гулем, якщо знову вампір чи демон? Я не хочу бігати по кладовищу голою. Хочу в душ!

-Теж непогано! – він швидко підвівся і подав руку Валері.

Вони зробили декілька кроків, коли відчули за спиною чиюсь присутність.

-Руперт! – не обертаючись, викрикнув Спайк. – І як довго ти за нами спостерігаєш? – вони зупинились.

-З початку бійки з демоном, – ніяково відповів Наглядач. Він підійшов до Вел і Спайка. Ті повернулись.

-Добрий вечір, містер Джайлз! – намагалась приховати роздратування Валері.

-Це було…, – Джайлз затнувся.

-Огидно? – уточнила Вел.

-Ні, вражаюче. Ти, не маючи зовсім ніякого досвіду, впоралась блискуче.

-Я була не сама. Ви щось хотіли, бо в мене бажання скоріше змити з себе сморід і залишки цього демона, – вона скоріше хотіла завершити розмову.

-Я тобі телефонував, ти не відповідала. Тому прийшов, щоб поговорити, – Наглядач навпаки був налаштований на довгу розмову.

Спайк схилився до  вуха дівчини і прошепотів:

-Він гірше за демона.

-А це ніяк не почекає до ранку? – з надією спитала Вел.

Це стосується Пекельної пащі.

-Добре, – розчаровано промовила дівчина, остання надія розтанула. – Тільки вам доведеться почекати, я не можу ні на чому зосередитись, коли так смердить.

Всі підійшли до склепу. Спайк штовхнув двері.

-Не страшно зайти, Руперт? – спитав роздратований Спайк.

-Я, напевно, почекаю тут, – Наглядач невпевнено озирнувся довкола.

-Облиште, містер Джайлз! Якщо з вами щось трапиться, Баффі нам не подарує це. – Валері підштовхнула чоловіка до входу.

Коли вони опинились всередині, Вел вказала Руперту на диван і попросила почекати, а сама взяла Спайка за руку і повела за собою.

Скільки Наглядач чекав, невідомо. Йому здалося, що цілу вічність. Тільки коли десь поодаль почув сміх Валері і голос Спайка, видихнув з полегшенням. Настрій дівчини поліпшився, вона вже не була роздратована і знервована. Сіла в крісло, підтягнула ноги до грудей і запитала:

-Так що трапилось?

За хвилину підійшов Спайк. Він обережно подав їй велику чашку з чимось гарячим, а потім накинув на її плечі плед, схилившись поцілував і сказав:

-Чекатиму тебе внизу.

-Дякую, коханий – відповіла дівчина дивлячись йому в очі. Зробила ковток і звернулась до Джайлза, – Чаю?

Ні, дякую. Я хочу поговорити.

Я слухаю.

-Баффі хоче спуститися сьогодні в підвал школи. Минулої ночі нічого нового дізнатися не вийшло. Чи твоя пропозиція ще в силі?

– Так, звісно.

-Тоді чекатимемо на вас близько дванадцятої. – Джайлз замовк, опустив голову, неначе збирався з думками. Нарешті промовив – Валері, ти не поспішаєш?

-Ви про що? – не зрозуміла дівчина. Наглядач махнув головою у той бік, куди пішов Спайк. – Ні, не поспішаю. Знаєте, раніше я теж зважувала свої дії, не робила імпульсивних вчинків. А потім багато про що шкодувала. Та все змінилось. Я усвідомила, що сьогодні я можу відмінити зустріч з другом, а завтра його вже не буде, або більше не з’їм улюблене тістечко, яке не купила вранці через поспіх , бо годину тому в кав’ярню влучив шахед.

-Війна? – глянув Наглядач.

-Так. І тут також війна, інша, але війна. Чи можу я знати, що чергова битва завершиться вдало, чи ми обоє лишимось живими? Чого чекати?

-Я ніколи не дивився на життя з цієї позиції, – задумливо промовив Джайлз.

-А ви подивіться. Щодо Баффі. Ця дівчинка вже стільки пережила, а попереду ще стільки горя, труднощів. Вона має право бути щасливою. Не треба казати про обов’язок. Ніколи про нього вона не забуде. Питання в тому, якою ціною. Чи буде вона впевнена, що її підтримають рідні і друзі, що за спиною буде надійна людина, з якою вона піде зупиняти черговий апокаліпсис, а потім зможе сходити на побачення, як нормальна дівчина? Чому її друзі можуть будувати стосунки, а вона ні? Рано чи пізно все це обернеться лихом. Величезний комплекс меншовартості по відношенню до себе і постійна турбота про весь світ загонять її в глухий кут. І що саме жахливе, Баффі у всьому буде звинувачувати себе. Вона втомиться від життя і від цього призначення. – Валері замовкла.

-Баффі тобі щось розповідала? Скаржилася? – очі Наглядача стали величезними.

-Ні, чому про це питаєте? Ви ж знаєте, що вона ніколи цього не зробить. Я просто про все це знаю. Ось чому я тут. Я маю допомогти Баффі змінити життя. Вона на це заслуговує не колись там, а зараз.

-Можливо, Ангел змінив би ситуацію, якби був тут?

-Той бовдур зі своїм існуванням впоратися не може. Якщо з Баффі ми хоч якось порозумілися, то з ним взагалі не знаю, що робити.

-А він до чого?

-Що я можу вам сказати, не порушуючи договір? Вищі Сили бажають кращої долі для своїх Чемпіонів. Тому і втягнули мене.

Джайлз трохи подумавши, сказав:

-Може тобі варто поговорити з Веслі? Він – розсудлива людина, до того ж працює з Ангелом, має вплив.

-Можливо, ви праві, – сказала Вел, – при нагоді поговорю з ним.

Кожен замислився про своє, і в приміщенні зацарювала тиша. Врешті-решт Наглядач опанував емоції і звернувся до Вел:

-Чим я можу допомогти?

-Мені? Нічим, а от Баффі… Дозвольте їй бути людиною, особистістю, а вже потім Винищувачкою. Тільки не треба зразу огортати її пуховою ковдрою. Ви – розумна людина, стриманий і виважений. Перш ніж щось робити, добре все обдумайте. І як не абсурдно це звучить, якщо буде потрібна порада, звертайтесь.

-Послухай натомість і мою пораду. Подумай стосовно переїзду. Ти не можеш жити тут постійно. І хоча ми в Каліфорнії, все ж таки попереду зима. Ти нічого не знаєш про своє тіло і його особливості. Не вистачало, щоб ти ще захворіла.

Валері посміхнулась. Саме зараз їй не хотілося сперечатися з чоловіком, який щиро турбувався. Вона торкнулася його плеча і сказала:

-Дякую, я подумаю.

Валері вийшла з Наглядачем за двері. Коли його постать зникла з поля зору, сіла на могильну плиту, закурила. Чомусь почувалася виснаженою. За спиною почула кроки. Холодні, але такі рідні обійми були вкрай необхідні. Міцно притислась і поклала голову на плече.

-Я зрозумів, на що буде схоже наше “життя”, – промовив Спайк дівчині на вухо. – Ми завжди будемо залежати від планів і ідей Винищувачки та її друзів. А ще від мого родича.

-Вибач, – не знала, що відповісти Валері.

-Ти не винна, кохана. Я завжди знав, що загину під час бою. І не важливо, на чиєму боці буду воювати. З твоєю появою я знову відчув, що можу частково задовольнити потребу в бійці, до дієти я потроху звикаю. Якщо потрібно допомагати Баффі і Ангелу за можливість бути з тобою, я використаю цей шанс. Ми звикнемо.

-Я кохаю тебе, – в її погляді відбивалась вдячність за розуміння і підтримку.

-І я тебе кохаю, – Спайк ніжно торкнувся губ Валері. – Знаєш, я вперше погоджуюсь з Рупертом. Ти маєш жити в нормальних умовах.

-Ти хочеш, щоб я переїхала? – подивилась на вампіра здивовано і відсторонилася.

-Я не хочу, щоб ти відмовлялася від людського життя. Хоча серед цього хаосу це складно. Чому ти знаєш, що краще для Баффі, але не думаєш про себе?

-Мене все і так влаштовує, – сухо промовила дівчина.

-Ні, ти просто прилаштувалася до цього життя і змінювати не хочеш.

-Я тебе почула, завтра переїду, – зіскочила на ноги і пішла в бік склепу.

Спайк зупинив її, втримавши за руку:

-Не почула, – дівчина намагалася вирвати руку. – Чому ти така вперта? Я не проти того, що ти тут живеш, але тобі потрібні зовсім інші умови. – він міцно стис її в обіймах.

Валері мовчала. Коли Спайк відчув, що Валері не пручається, підняв її обличчя, охопивши долонями, в запитав:

-Що не так?

-Все, що хорошого було зі мною в цьому світі, пов’язано з тобою. Мене дійсно все влаштовує, можливо, я прилаштувалася, але змінювати щось… – дівчина запнулася, – … страшно. Це, як крок у невідоме. А остання така дія вибила мене з колії. Я не хочу починати все спочатку.

-Я не пропоную почати все спочатку, а лише змінити місце проживання. Тим більше, що ти можеш контролювати ситуацію.

Валері глянула в очі вампіру, але промовчала.

-Ти дієш рішуче в складних ситуаціях, приймаєш непрості рішення. А з таким банальним питанням виникла проблема, – Спайк посміхнувся.

-Отже, я все-таки людина.

-Не зрозумів, – вампір нахилив голову набік.

-Часом думала, що я – якийсь біоробот. Контролюю дії, почуття і емоції, а тут не впоралась.

-Що тебе так злякало?

-Те, що втрачу тебе, – відповіла, подумавши.

-В розмові з Джайлзом ти допустила, що ми можемо загинути під час бою, чому ж зараз тебе страшить ця думка?

-Я і зараз розумію, що це може статися. Але втрачати близьких боляче і важко, – сказала дівчина сумно, неначе щось згадавши.

-В тій війні загинув хтось із рідних?

-Так, брат.

Спайк не знав, що сказати, тільки міцно обійняв. Потім вирішив змінити тему розмови:

-У нас ще є час. Давай трохи розвіємось?

-Давай, – охоче погодилась дівчина. – Тільки підпишу той клятий договір, а то відчуваю незавершену справу.

Опинившись всередині, Валері почала шукати папку, яку лишив Вістлер.

-Любий, ти не бачив ту папку з документами?

-Бачив її внизу. Навіщо вона тобі?

-Хочу поставити підпис, – відповіла дівчина, спускаючись сходами.

Коли вона повернулася, то в першу чергу спалила той примірник, який лишив посланець, а потім дістала ручку, на яку звернула увагу ще під час першого перегляду вмісту папки. Ручка була в металевому корпусі червоного, навіть червоно гарячого кольору, на якому висічені шість сріблястих кілець. Валері зняла ковпачок. З першого погляду ручка була схожа на перову, але кінчик її був гостріше. Дівчина покрутила в руках дивне перо, а потім притулила вістря до пальця і проколола шкіру. Перша краплина крові виступила на пучці пальця, далі Валері відчувала, неначе у неї беруть кров на аналіз: червона рідина потрапляла в середину ручки. За декілька секунд все припинилося. Дівчина обережно витягла голку. Спайк був уже біля неї. Коли вона рефлекторно хотіла облизати кров, яка виступила, він ніжно перехопив її руку і притулив палець до своїх губ, потім повільно провів язиком. Мить – і на пальці вже нічого немає, навіть місце проколу затягнулося. Він подивився їй у вічі і запитав:

-Навіщо?

-Не даремно вони це лишили, – Вел покрутила ручкою, – не думаю, що їх влаштує підпис звичайним чорнилом. Спайк розуміючи кивнув.

Валері швидко залишила автограф на кожному з примірників, почекала поки висохне кров, склала всі аркуші в купу, а зверху поклала ручку.

-Можемо йти, – коротко відповіла вона, востаннє глянувши на папірці. А потім неначе оговталась і запитала Спайка, – може хочеш почитати?

-Навіщо, щоб ти не вирішила, я не буду сперечатися. Не в цьому випадку, – він підійшов, взяв її за руку, і вони пішли на вулицю.

Опинившись перед входом у “Бронзу”, Спайк спитав:

-Не проти познайомитися з моїм… другом?

-Ні. А чому так невпевнено? Він не зовсім друг? – поцікавилась дівчина.

-Він трохи дивний, і зовсім не вампір, – вважаючи таке пояснення вичерпним, сказав Спайк.

-Цікаво, ходімо, – посміхнулась Валері.

Ввійшовши у середину, вони відразу повернули направо і пішли довгим темним коридором. Завдяки гострому зору і Спайку, який міцно тримав її руку, Валері впевнено пересувалась. Потім вони  зупинились, і вампір штовхнув двері, які зі скрипом відчинилися. Посеред приміщення за столом дівчина побачила дійсно дивне створіння: привітний демон з  шкірою, яка мала трохи надлишку, великими вухами  посміхався широкою посмішкою. Потім замахав рукою і промовив:

-Привіт Спайк! Привіт, дівчина Спайка?

-Привіт, мене звати Валері, – посміхнулася дівчина у відповідь. Клем, саме так звали демона, помахав рукою ще раз і також назвався.

-Спайк, ти прийшов за боргом? Він там, у коробці. – Клем махнув рукою в дальній кут кімнати.

-Взагалі, зайшов привітатися, – повів плечима Спайк.

-Тоді може даси мені шанс відігратися? – з надією подивився висловухий демон.

-Ми збирались відпочити, – глянув на дівчину Спайк.

-Любий, якщо хочеш – пограй, я почекаю – відповіла Валері. – Сьогодні не має бажання бути серед натовпу і гучної музики. – Тут вона почула звук, схожий на писк кошенят. – Ой, а що там? Можна глянути? – подивилась на Клема.

-Це Спайка, у нього питай, – всміхнувся демон.

Валері перевела погляд на вампіра.  Той знітився і відповів:

-Кохана, може не треба? Не думаю, що тобі сподобається.

-Чому? – не зрозуміла дівчина. Коробка не припиняла пискотіти. Валері оглянулась у куток, звідки доносився звук, а потім знову глянула на вампіра.

-Я попереджав, – здався той під пильним поглядом.

Валері підійшла до джерела звуку, відкрила кришку і зойкнула:

-Ооу, кошенята! Які вони гарненькі! Коханий, навіщо вони тобі? – знову глянула на Спайка, тримаючи в руках чорненьку з білими смужками пухнасту грудочку.

-Не думаю, що ти хочеш про це знати, – відповів, опустивши голову, Спайк.

-Добре, – зрозуміла натяк Валері. – Не переймайся, йди грай. – Дівчина погладила вусаня і відійшла до коробки. Вампір ще секунду постояв і повернувся до столу.

Поки Спайк і Клем грали в покер, Валері спочатку бавилася з кошенятами, а потім сіла на диван і почала читати якийсь журнал про світське життя. Нічого цікавого в тому чтиві не знайшовши, взяла до рук книжку “Заповіт” Джона Гришема. Звідки тут така література, дівчина не задавалась питанням, а перенеслась у світ інтриг і боротьби за спадок. Вона не помітила, коли гра за столом завершилась. Спайк знову виграв, а Клем затурбувався:

-Я не маю чим віддати борг, потрібен час.

-Лиши і цих кошенят собі. Мені вони не потрібні. Борг віддаси послугою, коли і як – покажуть обставини, – відповів вампір і хотів вийти із за столу, але Клем зупинив своїм питанням:

-Це через неї? – махнув головою в бік Вел.

Спайк промовчав, глянув на дівчину. Та сиділа в куточку дивана і читала, підперши рукою голову. Вона при бажанні могла чути їхню розмову. Але не це турбувало вампіра, а те, що Клем зрозуміє наскільки для Спайка вона важлива, вона – його Ахіллесова п’ята. Повернувся до демона і подивився з під лоба. Клем через свою простоту не зупинявся і продовжував питати:

-Але вона не така, як інші?

-Зовсім не така. І краще, якщо ти нікому не будеш розповідати про неї, – вирішив завершити розмову Спайк.

-Вона ж не вампір? – Клем був напрочуд допитливим.

-Ні, вона – людина. Тому ще раз повторюю… – Спайк втрачав контроль, але завершити думку не встиг. До нього підійшла Валері і поклала руку на плече.

-Вибач, любий! Але нам вже час, – промовила задумливо дівчина.

-Так, маленька, ходімо, – він накрив її долоню своєю. Потім звернувся до Клема – Ти мене почув?

Той замахав головою на знак згоди.

-Бувай, Клем! Рада знайомству, – попрощалась дівчина.

Демон посміхнувся і відповів:

-Навзаєм, заходьте в гості, – його переповнювали емоції, оскільки ще ніколи люди так привітно не розмовляли з ним, мигцем зиркнув на Спайка.

Вампір нічого не сказав, махнув і, взявши Валері за руку, лишив приміщення.

 

Біля колишньої школи їх вже чекали. Спайка і Валері напрягла присутність солдатів Ініціативи. Вампір ступив крок вперед, закриваючи собою дівчину, і зверхньо промовив:

-Винищувачка, ми так не домовлялися. Валері зголосилася допомогти тобі, а не цим ідіотам. Чому вони тут?

-Спайк, я не буду тобі давати жодних пояснень, – Баффі презирливо глянула на вампіра.

Валері стала поруч зі Спайком і звернулась до дівчини:

-Тоді мені поясни. А то таке відчуття, що це підстава. Я не хочу щохвилини озиратися назад, щоб перевірити, чи не потягнуть вони нас до своєї лабораторії, – Вел махнула в бік Райлі і його товаришів.

-Ти їм не потрібна, – вставив п’ятак Ксендр.

-Не впевнена, минула зустріч довела протилежне.

Баффі різко перевела погляд на Фінна, той опустив голову, як і Форрест з Гремом. Не дочекавшись пояснень від солдатів, білявка промовила:

-Я обіцяю, що вони не будуть вас чипати, – ще раз глянула на Райлі.

Солдатам не хотілось признавати, але в цьому випадку вони безсиллі. Перевага була не на їх користь. Хлопець нічого не сказав, тільки хитнув головою, погоджуючись.

Валері глянула на Джайлза. По його обличчю зрозуміла, що солдати йому теж не подобаються. Дівчина підійшла до Наглядача і сказала по можливості так, щоб почув її тільки він:

-Містер Джайлз, в цій ситуації я можу покластися на вашу розсудливість. Проконтролюйте, будь ласка, щоб “діти” не наробили дурниць. Я або Спайк подамо сигнал, коли можна буде спуститися. Але, якщо щось піде не так і ми не впораємося, на сьогодні краще буде піти. Розробіть тоді нову стратегію разом з Ініціативою.

-Ти допускаєш…? – Руперт навіть промовити в голос не міг свої припущення.

-Я не знаю. Просто попереджаю. – Дівчина повернулась до Спайка. Той звісно все чув. Тому тільки запитала, – Готовий?

Спайк мовчки кивнув. Ще раз презирливо глянув по черзі на Баффі і Фінна, провів язиком по верхнім зубам, сплюнув. Він спускався першим, Валері – за ним. Напіврозвалені сходинки і темрява не додавали впевненості. Та відблиски від свічок і бурмотіння внизу свідчили, що вони не даремно йдуть туди. Уже з останніх сходинок Валері побачила демона, який схилився над пентаграмою і читав якесь закляття. Поруч лежав юнак із знайомим знаком на чолі. Він дихав.

-Допомогти? – Валері привернула увагу служника ордену, звернувшись латиною.

Істота в чорному плащі підвела голову. Він зрозумів, що у нього питають, але волів відповісти мовою демонів. Спайк розумів його дуже добре, Валері гірше, дивуючись сама, звідки вона її знає. Але суть сказаного уловила:

-Мені не потрібна нічия допомога, тим більше ваша – один не живий і без душі, інша – наче з душею, але вже знайома зі Смертю і повернулась в світ живих. Йдіть собі, не заважайте. – Демон знову схилився і почав читати.

-Тоді ми заберемо хлопця, а то він наляканий, – Валері сподівалась, що підібрала слова правильно, для впевненності глянула на Спайка. Той кивнув.

-Це – не ваша справа, не заважайте. А то я заберу твою душу, – подивився на дівчину. – Сподіваюсь, Володарю сподобається, – закинув голову і спрямував погляд вверх, сподіваючись отримати відповідь на своє припущення.

-Ні, не сьогодні, – Валері зробила крок.

Демон випростався, змахнув рукою і почав перебирати пальцями, неначе намагався на них щось підчепити або намотати. Спайк заслонив собою дівчину:

-Тобі ж сказали, не сьогодні.

Всі дії і зусилля служника були марними, нічого не відбувалося. Він навіть розгубився. Натомість дівчина витягнула руку вперед, долоню спрямувала в напрямку потвори, сконцентрувалась і наче електричний струм паралізував супротивника.

-Спайк, зв’яжи його, будь ласка, – очима вказала на мотузку, яка лежала біля хлопця.

Вампір якомога сильніше сплутав посланця смерті, натягнувши при цьому капюшон, щоб закрити очі демону. Вони не знали, що можна очікувати і якими здібностями наділений демон.

-Кому ти служиш? – поцікавився Спайк. – Скільки вас, ваша мета? – вампір розумів, що надовго Валері не вистачить, а поки демон безвольний, треба добути інформацію.

-“Легіон моє ім’я, — бо нас багато!” – почав демон словами з Біблії. Смерть – вічна, вона повсюди. Кров обраних відчинить браму, і почнеться Хаос. Смерть забере душі, слідом прийде Ад. І отримають вони владу на землі, щоб убивати довгим мечем, голодом, смертельною хворобою та губити, насилаючи земних звірів – не то цитував Одкровення на свій манер, не то повторював почуте від когось.

Валері опустила руку. Демон намагався поворухнутися, але повністю зв’язаний і припнутий до стовпа нічого зробити не міг. Дівчина повільно сіла на сходи.

-Поклич Баффі, – попросила Спайка, який миттєво підбіг до Вел.

-Винищувачка, – закричав навіть голосніше, ніж потрібно.

-Коханий, не так гучно, а то нас привалить, – посміхнулась дівчина, притулившись до нього.

Зверху почулися кроки, а демон промовив:

-Ви порушуєте баланс! Людина і вампір мають ворогувати, один – хижак, інша – жертва. Ви не можете бути разом, не можете … кохати один одного, – останні його слова вже чула Баффі, але нічого не розуміла.

-Нічого нового ти не сказав, – Спайк глянув у вічі Валері, бо дивитися на демона було марно. Та притулилася вустами до його чола.

-Що він сказав? – Баффі стояла перед ними.

Валері проігнорувала питання, тільки втомлено глянула на дівчину і сказала:

-Заберіть хлопця. Він живий, дихає, хоча без свідомості. Може й на краще, що не бачив всього. Запаху крові немає, тому його життю нічого не загрожує.

До них доєднався Райлі і його підлеглі.

-Що тут відбувається? Що ви дізнались? – по воєнному чітко ставив питання Фінн.

-Мені потрібно на свіже повітря, – відповіла Валері, ігноруючи і його. А потім все ж таки додала – Забирайте його в свою лабораторію і поговоріть, якщо зможете.

Спайк відхватив її на руки і виніс на вулицю. До них підбігли Джайлз і Тара. Аня, Ксендр і Віллоу приєднались за хвилину.

-Що з тобою, ти поранена? – розглядав дівчину Руперт.

-Ні, все нормально. Містер Джайлз, я не знаю, чи зможуть в Ініціативі дізнатись у демона хоча б щось. Із того, що ми почули, зрозуміло, що служителів Ордену багато і вони хочуть посіяти хаос на землі. Ця спроба була невдалою, але я не думаю, що вони зупиняться. Треба щоб Віллоу і Тара, а, можливо, і ви їм допоможете, наклали печатку на Пекельну пащу або провели ритуал очищення чи ще якийсь, не знаю. І якомога скоріше.

-Я тебе зрозумів, сьогодні подумаю. Що потрібно цьому Ордену?

-Душі, знищити все живе в різний спосіб і в різний час, – роздумуючи промовила Валері.

-Руперт, досить. Їй потрібен відпочинок, – втрутився Спайк.

-Так, ти правий, – погодився чоловік.

-Почекай, любий. Мені треба поговорити з Фінном, – зупинила вампіра Валері. Той здивовано на неї подивився.

Першою з підвалу вийшла Баффі, підтримуючи хлопця, який вже отямився. Їй на допомогу поспішили Аня і Ксендр. Вони зголосилися відвезти юнака в лікарню. Винищувачка підійшла до Вел.

-Ти в порядку? – почала ніяково розмову.

-Так, – коротко відповіла Валері. – Я стисло розповіла Джайлзу про все. Ви вже вирішите, що робити далі. Можливо, Райллі щось довідається.

-Дякую, – одними губами прошепотіла Баффі.

Валері її зрозуміла. Це не тільки подяка за сьогодні.

-Коханий, – звернулась до вампіра, – будь ласка, дай нам хвилину, – подивилась йому в очі.

Спайк був незадоволений, але все ж таки відійшов.

-Я бачу, ви поговорили з Райлі? – спитала у Баффі.

-Так, але, як виявилось, багато ще не сказали.

-Не все відразу.

-Я боюся зробити помилку. І в стосунках з них, хоча їх ще не має, і взагалі. Все якось складно.

-Ти маєш право на помилки, ти можеш з чимось не впоратися – це не робить тебе слабкою. Важливо, щоб ти була щасливою, а не такою “як треба”, “правильною”. Живи моментом.

Баффі дивилась широко відкритими очима. Ще ніколи ніхто не ставив особистість дівчини на перший план. Для Баффі весь час всі заборони прикривалися покликанням. Навіть мама, яка, напевне, про щось здогадувалася, ніколи так з нею не говорила.

За спиною Баффі Валері побачила солдатів, які тягнули демона. Скоріше той був під дією транквілізатора, тому що самостійно не рухався.

-Вибач, – звернулась до дівчини. – Мені треба дещо запитати у Райлі.

Винищувачка розгублено кивнула, роздумуючи над почутим. А Валері вже покрокувала до позашляховика, в який солдати намагалися запхати свій вантаж.

-Фінн, є питання.

-Чому ти вирішила, що я на нього буду відповідати, – роздратований Райлі навіть не глянув у бік дівчини.

-Припини грати ображену дівчинку. Ми зі Спайком сьогодні зустрілися з гулем. Ти не знаєш, як вона опинилась тут, в Америці? – наполягала на розмові Валері.

-Не дивно, неживе до неживого, – хмикнув Грем.

-Я не збираюсь вислуховувати ваші шпильки, – розізлилась дівчина. Тут стоїть питання безпеки людей. Скільки їх ще розгулює по цвинтарям міста? Може це якось пов’язано з цим, – вона махнула на великий згорток в машині.

-Я не хочу з тобою обговорювати справи нашої організації, – почав Райлі. – Я не думаю, що це має стосунок до цього демона. Гуль втік по дорозі в нашу лабораторію. Це одна особина, тому чим скоріше ми його зловимо, тим безпечніше.

-Мушу вас засмутити, вона – мертва, – дівчина розвернулась і пішла до Спайка. За спиною чула ще якісь питання, але продовжувати розмову не мала бажання.

-Кохана, вони тебе ненавидять, майже як і мене. А бояться, ще більше, бо не мають впливу, – посміхнувся вампір, обіймаючи Вел.

-Мене це не турбує, – байдуже промовила та. – Ходімо, тут ми вже не потрібні.

-Сама йти зможеш?

-Мені вже краще,- не попрощавшись, вони пішли в темряву.

Вже коли вони лежали в ліжку, Валері запитала:

-Може сходимо завтра подивитися на будинок?

-Ти дійсно цього хочеш?

-Ти правий, нічого не зміниться, окрім місця проживання, якщо ми переїдемо разом, – заглянула в очі Спайка.

-Кохана, ти – маніпулятор, знаєш про це? – посміхнувся вампір і поцілував дівчину.