Розділ 1

Пітьма… Густа і непроглядна огорнула все навколо. В такій темряві не відчувається плин  часу. Потім яскравий спалах. І вже навкруги білий густий туман, який поступово розріджувався, перетворюючись на окремі хмаринки. А потім промайнув сонячний промінь. Ще один спалах, і маленька кулька потрапила в порожнечу.

Дівчина отямилася на лавці у парку. Неподалік хтось розмовляв, але вона нічого не розуміла. Долонями здавила скроні, кліпнула, підвела голову до неба. Ще один спалах.

-Вам погано? – втягнув її в реальність чоловічий голос.

-Дякую, все нормально, – відповіла дівчина і сама здивувалася власному голосу.

Мільйон думок вирували в її голові. Вона не розуміла ні хто вона, ні де знаходиться. Її пам’ять – чистий аркуш, на який лягли обличчя якихось людей, їхні імена. А її власне ніяк не вимальовувалося. Дівчина повільно підвелася, підійшла до фонтану, зачерпнула в долоні води і піднесла до обличчя. Холодна вода дала можливість привести думки до ладу. Потім дівчина глянула на своє віддзеркалення на поверхні води.

-Так, я – людина жіночої статі, гарної зовнішності. Чому я так багато знаю про сторонніх людей і нічого про себе?

Наступної миті вона згадала про рюкзачок на плечах. Стягнула, відкрила і побачила серед решти речей посвідчення особи.

-Валері Вайт, – промовила вголос дівчина. – Цікаво.

Огледілась навкруги. На стовпі побачила афішу “Вперше в Саннідейлі…”. Далі навіть не стала читати.

-Я – Валері Вайт, сиджу на траві біля фонтану в Саннідейлі, – намагалась впорядкувати інформацію Вел. – Мені потрібно знайти Руперта Джайлза, – чомусь зробила такий висновок вона.

Дорогою до місця призначення Валері Вайт ще раз спробувала проаналізувати все, що з нею сталося за останню годину. Дівчина не памятала свого минулого, але чітко усвідомлювала мету свого перебування у цьому місці і в цей час. Поки була непритомна (і скільки це тривало Вел не знала), в своїй голові, як на кіноплівці,  вона бачила картинки: людей, демонів, вампірів, події приємні і не дуже. І якийсь закадровий голос стверджував, що Вел має допомогти Баффі.

-Дивно, чому я не відчуваю страху, а тільки розгубленість. Може цей Руперт Джайлз мені допоможе, – подумала Вел і постукала в двері.

Джайлз сперечатися зі Спайком, коли в двері подзвонили. Для Баффі і її друзів було ще зарано.

-Хто це може бути, здивувався колишній бібліотекар.

Він попрямував відчиняти двері, а Спайк продовжував кричати в ванній кімнаті.

На порозі Джайлз побачив дуже гарну струнку дівчину. Її хвилясте волосся між білявим і світло-русим на сонці відливало золотом, очі кольору весняної трави дивитись на Руперта з під довгих вій. Одягнута вона була в чорні джинси і чорну футболку з глибоким декольте. На ногах кросівки, на плечі рюкзак, в руках блакитна сорочка.

“Щось серед друзів Баффі не пам’ятаю такої дівчини. Можливо це нова подруга”, – подумав Джайлз.

-Добрий день, містер Джайлз, я не помилилась? – промовила незнайомка.

-Так, чим можу допомогти?

-Мене звати Валері Вайт. Мені потрібно з Вами поговорити, і, можливо, Ви мені допоможете.

Руперт відійшов в бік, пропускаючи дівчину. В цей самий час Спайк прокричав:

-Джайлз, де кров? Навіть полонений вампір має харчуватися!

Вел  глибоко вдихнула і спокійно запитала:

-У Вас там вампір?

Джайлз знітився і не знав, що відповісти. А Спайк продовжував:

-Винищувачка, ми так не домовлялися! Ще і ці мотузки.

-У Вас там полонений вампір, якого ви тримаєте зв’язаним? – так само спокійно перепитала Валері.

-Ну, це не так, як здається на перший погляд.

Наступної миті, оговтавшись, запитав:

-Хто ти? І що ти знаєш про вампірів? Ти не одна з них, бо прийшла сонячним днем, я тебе офіційно не запрошував, а ти увійшла.

Вел була спокійна, підбирали слова:

-Я – Валері Вайт. Моя розповідь може здатися дивною, але я спробую, – дівчина почала оповідати, все що знала, коли Спайк знову нагадав про себе.

-Містер Джайлз, давайте його погодуємо, а то я не можу зосередитись.

-Зазвичай його годує Баффі, але вона буде за годину-дві, – відповів спантеличений бібліотекар.

-То давайте я піду до нього.

-Ти при своєму розумі, йти до вампіра?

-А що він мені зробить, якщо він зв’язаний?

Спайк не угавав:

-Якщо в мене чип, то я маю померти від знущань, – в його голосі прослідковувався сарказм.

-Ви його ще і чипували, як песика? – здивовано спитала Вел.

-Це не ми, а якась організація моделювала його поведінку для безпеки людей, – Джайлз вже не контролював себе.

-Тим більше, я нічим не ризикую, – сказала дівчина.

Спайк продовжував привертати увагу, і Джайлз здався:

-Кров в холодильнику, його чашка на полиці окремо.

Валері пройшла на кухню, налила кров в чашку і поставила в мікрохвильовку. Після сигналу дістала чашку, покрутила в руках і запитала:

-Куди йти?

-Та хто ти така? Звідкіля знаєш, як годувати вампіра, -Джайлз вже не витримував цього театра абсурду.

-Проста логіка. Вампіри п’ють кров людей, а вона щонайменше градусів 36. Тож куди йти, – перепитала дівчина.

Джайлз махнув в бік ванної кімнати.

Спайк навмисне розігрував цю комедію, як тільки відчув запах незнайомої людини. Він хотів позлити Джайлза. Потім йому стало цікаво, хто так розмовляє з Рупертом, що той іноді не може відповісти на запитання. Коли незнайомка з’явилася в дверях, Спайк аж присвиснув, спочатку облизав губи, а потім провів язиком по верхнім зубами, дивлячись на декольте дівчини. Продовжуючи свою комедію, змінив обличчя на вампірську маску, оголюючи ікла.

-Це не обов’язково. Те, що ти – вампір, я і так знаю. Поверни людське обличчя, будь ласка, а то залишишся голодним і будеш чекати свою Винищувачку, – посміхаючись, сказала Вел.

Ці слова і поведінка дівчини настільки спантеличили Спайка, що він  з широко розпущеними очима тільки зміг вимовити:

-Винищувачка – мій ворог, – обличчя його змінилось.

-Так краще, – сказала Валері і присіла на край ванни, в якій сидів Спайк. Вона нахилилась і перед тим, як піднести чашку до його губ промовила – Тільки обережно, я не можу визначити, наскільки кров прогрілась, а то же й опіки отримаєш.

Спайк хмикнув, але все-таки обережно зробив перший ковток. Температура рідини була нормальною. Вампір випив половину і відхилився. Декілька крапель скотились з куточка губ на підборіддя. Валері піднесла долоню до обличчя вампіра, пальцем витирла кров і, поставивши чашку, відійшла помити руки. Спайк спостерігав за її рухами, а в голові була купа запитань. Перше він озвучив уголос:

-Хто ти?

-Як мене звати, ти і так чув, коли я розмовляла з Джайлзом. Навіщо повторювати.

-Я не про те. Ти – людина, я чую, як б’ється твоє серце. Але ти мене не боїшся.

-А мала б?

-Я – зло!

-Зараз ти не схожий на Зло.

-Це питання часу. Якби я знав, що моє прохання обернеться проти мене, нізащо сюди б не прийшов.

-І довго ти тут?

-Два дні.

-Якщо Винищувачка – твій ворог, чому ти тут?

-Довга історія.

Валері повернулась на місце, знов взяла чашку.

-Допивати будеш? – запитала. Спайк кивнув.

-Ти хотів би піти звідси? – поцікавилась Вел, коли чашка була порожньою.

-Це не так просто.

-Я тебе розумію. Відчуваю те саме. Прийшла до Джайлза за допомогою та, напевно, марно. Треба було самій розібратися з тим хто я і чому потрапила сюди.

-Що ти маєш на увазі?

-Як ти кажеш, довга історія.

-А ти поспішаєш?

-Мені нема куди поспішати.

-Дивна ти людина, але цікава.

-Не дивніша за вампіра, який сидить у ванній зі зв’язаними руками.

Вони обидва розсміялися.

Спайк спіймав себе на думці, що ніколи так не розмовляв із людиною, не маючи бажання випити із неї всю кров, і ніколи жодна людина не розмовляла з вампіром без страху, а з розумінням. Вел же подумала, що зі Спайком набагато легше розмовляти, чим із Джайлзом. Тим більше, з уривків того калейдоскопу, що вертівся в її голові, як тільки вона отямилася, дівчина знала, Спайк не заподіє їй зла, бо у нього чип, і він обмежений в своїх діях.

-І які в тебе плани? – запитав Спайк.

-Я в чужому місті, не маю навіть де залишитися на ніч. Мені якось треба вирішити це питання. Слухай, у мене до тебе прохання. Чи не міг би ти мені допомогти? – несподівано навіть для себе самої запитала Вел.

-Як? – підняв зв’язані руки Спайк. – І чому я маю допомагати?

-Для чого ти прийшов сюди? По допомогу? Ти її отримав? Ти не настільки безпорадний, як думаєш. Захистити від людей я тебе зможу, а з демонами ти і сам впораєшся.

-Що ти верзеш? У мене чип!

-Так, який не дозволяє кривдити людей. Демони – не люди. Чи ти спробував битися з ними?

-Ні, якось не думав про це. А як така, як ти захистить мене від людей? – недовірливо подивився на дівчину Спай, схиливши набік голову.

-А ти сексист? Чому дівчина не може володіти мистецтвом бою? – в якийсь час Валері вирішила інтегрувати побачене у видіннях в своє життя, щоб менше було питань і у Спайка, і у Джайлза.

-Але вони мене не випустять, – все ще недовірливо дивився вампір на Вел.

-Ти просив допомогу в обмін на що?

-На деяку інформацію.

-Так розкажи їм, що знаєш, або що хочеш, щоб вони знали, і по всьому.

-Ти недооцінюєш Скубі.

-Це ти про Баффі і її друзів? То вже мій клопіт, – знизавши плечима, відповіла Валері.

-Це схоже на авантюру, але я погоджуюсь.

-Добре. А зараз піду і спробую пояснити Джайлзу, чому я тут. О, там ще хтось прийшов, – сказала Вел, прислухавшись до голосів. – Напевно, Баффі. Не доведеться повторювати двічі. Якщо хочеш, можеш також послухати, – обернулась дівчина і посміхнулась.

Спайк посміхнувся у відповідь.

 

Баффі, Віллоу і Тара увійшли до квартири Джайлза. Той сидів у кріслі і задумливо пив чай. Тара тихенько сіла на стілець біля столу і почала гортати книгу, яку принесла з собою. Віллоу засмучена пройшла до дивану. А Баффі стала перед Джайлзом і заторохтіла:

-Джайлз, мені сьогодні наснився дивний сон. Один з тих пророчих. Я відчуваю, що це саме так. Розумієш? Так ось мені наснилась дивна дівчина, яка сказала, що допоможе, але не розказала з чим, коли, і як. Це так дивно. Від неї було стільки світла. А ще крила. Як у янгола.

-Баффі, почекай. У нас тут.. – Руперт запнувся, почувши сміх з ванної кімнати.

-Спайк не один? І він сміється? Що з ним? Хто з ним?

-Я саме намагаюсь тобі сказати, – далі чоловік не зміг сформулювати думку, тому змінив тему розмови, – Так хто там тобі наснився?

-Вона, – очі Баффі округлились.

В цей самий час Валері увійшла до вітальні. За її спиною було вікно, і світло, яке потрапляло через нього, створювало ілюзію ореолу навколо дівчини.

-А де твої крила? – поставила дивне питання Баффі. Спайк гучно засміявся. Валері зробила два кроки вперед і відповіла:

-А люди мають крила?

Потім оглянула всіх присутніх, підійшла і сіла в крісло по ліву руку від Джайлза. Баффі розташувалась на дивані. У Валері був час вирішити, як розповісти історію про її появу так, щоб хоть трохи прояснити ситуацію. Тому вона почала:

-По-перше, вітаю всіх, кого ще не бачила. По-друге,… – її перебив гомін голосів Ксендера і Ані, які щось обговорювали.

-Всім привіт, – промовив Ксендр, а потім, помітивши Вел, звернувся до неї – О, що це за красуня?

Аня стукнула його в плече.

Валері глянула на нього, кивнула Ані, а потім продовжила:

-Якщо всі зібралися, я хочу з вами поговорити. Мене зовуть Валері. Сьогодні вранці я отямилася в парку неподалік. Зі свого минулого я мало що пам’ятаю. Своє ім’я я дізналась із документів в рюкзаку, – на підтвердження своїх слів вона дістала паспорт, протягнулася його Джайлзу, а потім продовжила, – я чомусь зовсім мало пам’ятаю про себе, а ось кожного з вас знаю по іменами, знала, як знайти містера Джайлза, – всі зашепотіли, а Валері продовжувала, звертаючись до Руперта, – містер Джайлз, скажіть, чи зможете ви мені допомогти?

-Навіть не знаю, тобі потрібно звернутися у поліцію.

-Не думаю, що там мені допоможуть, скоріше відправлять до божевільні. Є таке передчуття.

-А ще які в тебе передчуття, – із сарказмом запитав Ксендр.

-Напевно, мені слід піти. Вибачте, що потурбувала.

Коли Вел вже хотіла підвестися, Баффі заговорила:

-Але ж ти мені сьогодні наснилась, це не може бути збігом?

-Я не можу тлумачити сни, тому це питання не до мене.

-Добре, ми подумаємо, що можна зробити, – втрутився Джайлз. – Але тобі не можна нікуди йти.

-Чому це? – здивувалася дівчина.

-Ти одна в незнайомому місті, до того ж до тебе багато питань.

-Будете мене тримати, як і Спайка?

-До чого тут він?

-Він прийшов за допомогою, а ви його зв’язали. Я теж прийшла з таким проханням. Невже і мене…,- Вел не встигла завершити фразу, а Ксендр її перебив:

-Не перебільшуй, він – не людина.

-Зараз мова не про те, хто він. Ви – люди. Зараз він вам розповість, все що знає, а потім ми підем. А ви можете обговорити ситуацію без сторонніх. Я лишу номер телефону, і, коли ви захочете поговорити, зателефонуєте.

Тара, Віллоу і Аня мовчки спостерігали за тим, що відбувається. А Ксендер і Баффі навперебій заговорили:

-Ти не можеш ставити умови, не маєш права, – сказав Ксендр.

-Це якось неправильно, – підтримала Баффі.

-У мене є право приймати рішення. Можливо, в одному я помилилась, коли прийшла сюди. Але коли мені йти – це моя справа. А стосовно Спайка, ви вважаєте це по-людські тримати його так, тим більше, що він вже зазнав впливу на своє життя з боку людей? – Валері була категорична.

-Він – не живий, – продовжував Ксендр.

-Ну, добре. Не-життя, існування. Називайте це, як хочете, але суті це не змінить. По факту, Спайк вам не потрібен, ви тільки хочете отримати інформацію від нього. То в чому проблема?, – ця ситуація вже починала дратувати Вел.

Джайлз був зацікавлений в тому, щоб вампір лишив його дім. І хоча ця розмова була йому неприємна, точніше тон розмови, який задала Валері, Руперт погодився з дівчиною.

-Гаразд. Зі Спайком ми розберемось, а як же ти?

-Мені допоможе Спайк, – вже спокійно відповіла Вел.

Руперт похитав головою:

-Від нього одні неприємності, до добра це не приведе.

-Це вже мені вирішувати.

Джайлз звернувся до Баффі:

-Давай поговоримо зі Спайком, можливо, він щось розкаже, – і вони в двох пішли до вампіра.

У вітальні нависла тиша. Тара продовжувала гортати книжку, Ксендр мовчки ходив по вітальні, поглядаючи на Валері, Аня роздивлялась свій манікюр. Тільки Віллоу сумними очима дивилась в порожнему. Вел звернулась до неї:

-Віллоу, якщо я не помиляюсь, ти добре розумієшся на компьютерах, – почала дівчина. – Віллоу з несподіванки аж підскочила. Але Вел продовжувала – Якщо тобі не складно, не могла б ти, будь ласка, пошукати про мене інформацію. Я запишу тобі все, що знаю. Якщо ти відмовишся – я зрозумію.

З того часу, як Віллоу розірвала стосунки з Озом, напевно, вперше до неї звернулися не з ідіоцьким питанням “Як ти?”, а з проханням. Віллоу відчула себе потрібною, хоча б для сторонньої людини.

-Так, звісно я допоможу, – відповіла рудоволоса, і на губах промайнула легка посмішка.

-Дякую, – щиро зраділа Вел.

Вже сутеніло, коли до вітальні ввійшли Баффі і Джайлз, а за ними Спайк, надягаючи свого чорного плаща.

-Можемо йти? – звернулася Вел до вампіра. Підвелась, взяла рюкзак і очима пошукала свою сорочку.

-Не можна їх відпускати, – почав знову Ксендр. – Може, вона взагалі не людина. Ви бачили її очі, – хлопець підійшов до Валері зі спини і хотів повернути до себе обличчям. А вже наступної миті Вел схопила його за руку і відштовхнула в протилежний край вітальні.

-Я рефлекторно, – піднімаючи зігнуті в ліктях руки, сказала Вел. А потім звернулась до Ксендера – Вибач.

Аня підбігла до свого хлопця, допомогла підвестись на ноги, Баффі зробила крок в напрямку Вел, Спайк засміявся, Джайлз здивувався силі дівчини, але промовчав. Тільки Віллоу і Тара мовчки перезирнулись.

Баффі зробила ще один крок.

-Звідки в тебе стільки сили? Може, ти дійсно не людина?

Але Вел нічого не встигла відповісти, за неї це зробила Тара:

-Вона – людина, я відчуваю це, бачу її ауру.

Валері кивком голови подякувала Тарі, взяла сорочку, глянула на Спайка і сказала:

-Ми йдемо, – відчинила двері і вийшла на двір, навіть не попрощавшись.