Розділ 5

Розділ 5

Вміння думати про майбутнє,  уявляти його – визначальна властивість людської натури. Але не вампіра. Спайк звик жити одним днем, полюванням на жертву, ідеєю битви. Після того, як його кинула Дру, вирішив не прив’язуватись ні до кого. Так простіше. Але зараз все стало догори дригом. Вночі він вперше думав про майбутнє. І без Валері він його не уявляв.

Телефон дзвонив уже деякий час, а Вел не могла відкрити очей.

-Спааайк, – протягнула дівчина, – подай телефон, будь ласка.

-Уууууу, – невдоволено промугикав вампір. – Кохана, сьогодні ти вперше не зникла з ліжка. Але все одно ми не можемо прокинутися коли і як захочемо.

Валері все ж таки потягнулась за набридливим апаратом. Той лежав на тумбі з боку Спайка. Вона перехилилась через мускулясте тіло. На ній ще досі була тільки його сорочка. Увагу Спайка привернули оголені сіднички Валері. І поки дівчина не натиснула кнопку з’єднання і не почала розмову, він провів пальцем по її тілу.

-Любий, припини! Це Марі, може щось сталося, – Валері не могла лишатися байдужою до його дотиків.

Спайк ніби і не чув її. Вел почала розмову:

-Привіт, Марі! Щось трапилось?

-Ми з татом хвилювались. Що з тобою? – без привітань включилася в розмову дівчина. – Вчора ви вибігли, неначе кудись поспішали, а сьогодні ти не прийшла.

-Все нормально, я проспала, – Вел почувалася незручно перед родиною Майєрзів. Спайк не зупинявся. Дівчина поспішила завершити розмову, – Не хвилюйтеся, ми зайдемо ввечері. Бувай!

-До вечора!

Валері глянула на телефон. Крім Мері телефонував Джайлз, три рази.

-Спааайк, почекай!- простогнала Вел. – Я позвоню Руперту. – Вампір проігнорував її слова, легенько перевернув на спину, поки дівчина очікувала з’єднання, і почав розстібати ґудзики на сорочці.

-Доброго ранку, містер Джайлз! – Валері придушила стогін, бо Спайк заволодів її соском і ніжно пестив язиком.

-Валері, у тебе все добре? Ти не брала слухавку! І що з твоїм голосом?

-Не хвилюйтесь, все добре. Ах… – не втрималась дівчина, коли рука Спайка лягла на живіт і почала спускатися все нижче.

-Що відбувається?

Вампір не міг змовчати:

-Руперт, ти дійсно хочеш почути, що у нас тут відбувається?

-Спайк? – Наглядач був спантеличений.

-Містер Джайлз, я передзвоню за півгодини, – скоромовкою випалила Вел і, не дочекавшись відповіді, завершила розмову.

-Ти впевнена? – подивився на неї лукаво Спайк.

-В чому?

-Що за півгодини?

-То вже не має значення, – відповіла Вел і притягла Спайка до себе.

Коли дівчина вийшла з душу, Спайк сидів на дивані і розмахував сріблястою коробочкою, яка безперестанку видавала пронизливі звуки.

-Він же не заспокоїться? – вампір протягнув телефон Вел.

Валері сіла біля Спайка, взяла телефон в руки і натиснула кнопку виклику:

-Так, містер Джайлз. Вибачте за попередню розмову. Я слухаю вас, – спокійно і чітко промовила дівчина.

-Валері, твоя поведінка, принаймні, безвідповідальна, – почав повчати Наглядач.

-Я так не думаю. Моя поведінка була зумовлена фізіологічними потребами. І краще їх вчасно задовольнити і зосередитись на справі, ніж відволікатися на думки про секс, який не відбувся, – відповіла Вел. Спайк зайшовся сміхом, а Джайлз хапав повітря, не знаючи, що сказати на таку прямолінійну відповідь. Вел, щоб заповнити паузу, продовжила: – Вибачте, але ви – не мій наглядач, я – не Винищувачка, і ні ви, ні ваша рада не маєте на мене ніякого впливу. Тому припинимо обговорення мого особистого життя і повернемось до суті.

-Напевно, ти права, – вже опанував себе Джайлз. – Я ніколи не звикну до того, як ти спілкуєшся. Отож… Ти б не могла нам допомогти з пошуком інформації щодо одного демона?

-Без проблем, тим більше, я все одно хотіла з вами сьогодні зустрітися. Дещо сталося, і ви, на мою думку, маєте про це знати.

-Добре, до зустрічі. Можу я спитати, коли ти, точніше ви прийдете?

-Години за дві. Чи треба раніше? – уточнила Валері.

-Нормально, буду чекати.

Нарешті Спайк припинив сміятися і глянув на дівчину.

-Руперт тебе боїться, – сказав він.

-Чому? Невже я така страшна? – всміхнулась Вел.

-Припини, ти розумієш, про що я. Вони бояться в спілкуванні образити один одного, інколи це тільки на гірше, підбирають такі вислови, щоб не зачепити почуття інших, придумують проблеми, де їх нема, і не бачать важливе. Ти ж зовсім інша. Це їх всіх і лякає. Ти так повчала Руперта, неначе він молодший, або, принаймні, ви  однолітки, – уточнив Спайк.

-Десь так воно і є… – промовила, роздумуючи Вел.

-Це ти про що? – не зрозумів вампір.

-Любий, я хочу тобі все розповісти ще до того, як ми підемо до Джайлза. Не хочу щось пропустити в розмові з тобою, але не все волію розповідати їм.

Спайк чекав і боявся цієї розмови одночасно. З одного боку це все прояснить, а з іншого – може розбитися, як щось крихке. Він напружився, а Валері почала розповідь. Переказувати все своє життя від народження вона не стала. В цій ситуації це було не настільки важливо.

-Дата мого народження, про яку відомо і Скубі, і тобі, правильна. А ось мій останній день в тому житті був у квітні 2025 року. Коли зупинилось моє серце, я стала напівпрозорою оболонкою, яка спостерігала за всім з боку. Бачила, як мене знайшли рятувальники, як намагалися реанімувати, як чекали рідні біля будівлі і як плакала донька, коли мене ховали. Розум лишався ясним. А потім пітьма… Густа і непроглядна. Скільки я там пробула, не знаю. Але все обдумати і осмислити мені вистачило часу. Для себе я чітко усвідомила, що моє життя закінчилось, а їхнє – продовжується. Той простір я вважала своїм персональним пеклом: одні і ті ж  самі думки весь час, плач без сліз, німий крик. А потім яскравий спалах. І я потрапила в цей світ, щоправда в чужому тілі. Тоді мене це не турбувало, бо я нічого не пам’ятала. А коли повернулась пам’ять, мені достатньо було декілька хвилин, поки я стояла на дворі сама, щоб прийняти моє нове життя, бо повертатися в ту порожнечу не хотілося, а до минулого я вже не могла, мене там просто не має. Ось чому я не панікувала. Я знала, все що відбувалося і відбувається зі мною тут – це моя дійсність.

Спайк слухав її, тримаючи за руки. В залежності, як змінювались його емоції, він то стискав, то гладив руки дівчини.

-В останні хвилини життя я бачила якогось дивака в капелюсі. Він сказав, що у нас спільна справа. Напевно, він і був провідником в цей світ. Я тільки до сих пір не розумію, чому я. В минулому житті я була звичайною людиною. Бойовими мистецтвами займалась для самооборони, не більше. Пройшла курси медичної та тактичної підготовки, але не була професіоналом в цій сфері.

Спак з подивом глянув на неї і спитав:

-Навіщо це тобі? Хто ти за фахом?

-Я вчитель літератури. А підготовку проходила на всяк випадок. В мій час в моїй країні йде війна. На нас напала сусідня держава з безглуздими претензіями і незрозумілими мотивами. Думала, що ті знання і навички не будуть зайвими. Не помилилась. Правда, життя це не зберегло.

-Як ти…, – вампір запнувся.

-Померла? По суті, безглуздо. – Валері розказала про свій останній день.

-Це для логіки вампіра померти, рятуючи дітей, безглуздо. Не для людської, – промовив Спайк. – Все одно, не розумію, як ти, людина, справляєшся з цим?

-Ти про події в цьому світі, чи про смерть? – вирішила уточнити дівчина. Спайк смикнувся.

-Напевне, про все.

-Я завжди так реагувала. Приймала зважені рішення, коли потребувала ситуація, мислила логічно і адекватно. А коли вже все було позаду, мій мозок, а з ним і тіло, зачинялись, наче в мушлю.

-Тобто?

-Коли можна вже видихнути і розслабитись, я, навпаки, на деякий час впадаю в апатію. Рідше плачу. Так проявляється пік емоційного напруження.

-Твоя донька, вона – доросла?

-Так, на момент мого перебування в тому світі їй було 18 років. Коли вона поїхала навчатися, я зробила це тату, – Валері провела рукою по передпліччі.

-А крила? – посміхнувся Спайк.

-Ні, це не моє. Це досталось мені з цим тілом.

-Чого б ти не хотіла розповідати Скубі? – поцікавився вампір.

• Все, що стосується моєї родини і дитини. Не хочу ні осуду, ні жалю.

Валері хотіла вже йти одягатися, коли увагу її привернула папка на столику біля дивана.

-Звідки це? – спитала у Спайка.

-Навряд це мені. Вона вже тут лежала, коли я піднявся.

Вел подивилась на вміст. Там були документи на будинок і на машину на ім’я Валері Вайт. Договір з Вищими Силами. І фото, де вони з донькою на її випускному. Всміхаються, щасливі. Валері провела тремтячою рукою з того краю, де на світлині дивилась сірими очима русява дівчина. Спайк пригорнув Валері. В його голові не складався  пазл, в якому його маленька дівчинка може бути мамою такої ж за віком красуні.

-Гарна, – промовив він.

-Так, вона красуня, – тихо погодилась Вел.

-Ти – гарна, – вампір торкнувся іншого краю світлини.

Валері відклала фото, мотнула головою, щоб прогнати думки та спогади. Взяла до рук договір.

-Вищі Сили? Ось кому я потрібна, – вона швидко проглянула умови договору. – Цікаво…

-Що там? – Спайк заглянув через плече.

-Такий собі договір. Якщо коротко, то за нове життя я маю допомагати Баффі й Ангелу. Напевно, для Вищих Сил вони важливі. Давай покажемо Джайлзу, може менше буде питань до мене, – Валері все поклала в папку.

До Джайлза йшли тим самими шляхом, що і декілька днів тому. Коли прийшов час виходити з тунелю, Спайк зупинився. Валері зрозуміла причину його зупинки. Взяла його за руку і сказала:

-Я допоможу. Тримай міцно, у нас є хвилини три. Встигнемо?

-Все залежить від Руперта, – всміхнувся вампір і поцілував руку Вел, яку тримав в своїй.

Джайлз не підвів. Двері були відчинені. Блондини вбігли в вітальню, сміючись. Всі присутні подивитись на них.

-Як? – першим відреагував Ксендр. – На дворі сонце, а він розгулює! Чому ви мене не слухаєте? – звернувся він до друзів.

Вел побачила німе питання в очах дівчат і Наглядача.

-Це короткострокова дія. Я можу захистити його від сонця на декілька хвилин, – не стала вигадувати нічого дівчина.

-Все ж таки, як тобі це вдається, – спитав Джайлз.

-Напевно, як і це, – дівчина змахнула рукою, і сторінки книги, яка лежала на столі, почали перегортатися самі по собі.

-Це… – почала Баффі.

-… магія, – закінчила Віллоу.

-Ви ж казали, що потрібна допомога, – звернулася Валері до Джайлза, – а зараз відволіклись на не суттєве.

-Не суттєве? – вскрикнув Ксендр.

-Зараз це не суттєво, бо ніяк не допоможе вирішити питання, яке вас хвилює, – Вел була налаштована рішуче завершити обговорення її здібностей.

-Валері права, – отямився Джайлз. – Ксендр, опиши того демона, якого ви вчора бачили.

-Якби хтось прийшов вчасно, а не займався своїми справами, не довелось повторювати, – хмикнув хлопець.

-Якби ти займався такими справами, може менше казився б, – парирував Спайк.

Джайлз почав протирають окуляри, щоб не помітили його збентеження, обличчя Віллоу і Тари торкнувся рум’янець. А Аня стала на захист свого особистого життя:

-У нас із сексом все нормально!

-Воно й помітно! – не припиняв вампір злити Ксендера.

-Спайк, досить, – втрутилася Баффі. – Тебе сюди взагалі ніхто не кликав. Або помовчи, або йди.

Спайк хотів щось сказати, але помітив погляд Валері, який благав промовчати, фиркнув і відійшов подалі. Ксендр також заспокоївся і почав:

-Демон як демон. Нічого особливого, точніше нічого примітного, бо на ньому була довга чорна накидка і капюшон. Правда, Віллоу стверджує, що на лобі розгледіла у демона, як і жертви, шрам у вигляді літери W. А на плечі якийсь кривий меч.

Валері пошукала очима олівець і аркуш паперу. Щось намалювала і показала Ксендеру:

-Такий?

Хлопець покрутив в руках малюнок, до нього приєдналися дівчата.

-Схоже, щось між цим і цим, – Віллоу тикнула на обидва зображення на аркуші.

-Серп і коса? – тепер Джайлз подивився на малюнок. – О-о-о!

-Якщо розглядати літеру з іншого ракурсу, тоді вона виглядатиме, як M – Mors, пояснила Валері. – Тільки я схиляюсь до думки, що це якийсь найманець або слуга – servus mortis. – Всі, окрім Спайка і Джайлза, дивились, не розуміючи про що мова. А Валері продовжила –  Я не думаю, що це діє сам Вершник Апокаліпсису. Хтось або щось намагається змусити думати так. Скоріш за все, це якийсь Орден, який поклоняється Смерті. А ось що їм потрібно – безпосередньо вбивства людей чи їхні душі – це вже інше питання, – завершила свою промову дівчина.

-Щоб не було їх ціллю, вони хочуть відкрити Пекельну пащу, – припустив Джайлз.

-Тоді треба спуститися в підвал школи і все вияснити у цього посланця, – сказала Баффі.

-Це може бути небезпечно, особливо, якщо вони полюють на душі, – висловив думку Джайлз.

-Ми зі Спайком спустимося, а ви підстрахуєте. Спайк – не живий, та і я була мертва, – промовила Вел. А потім звернулася до вампіра – Чи ти проти, любий?

-Взагалі, проти. Для них, – обвів поглядом присутніх, – я нічого робити не хочу. Але з тобою, кохана, хоч в пекло, – Спайк підійшов ззаду, однією рукою обняв її за талію, а іншою прибрав волосся і провів язиком від плеча до вуха. Вел здригнулась і притислась до нього. Єхидна посмішка заграла на обличчі вампіра. – Вел обернулась, глянула на нього з під вій і похитала головою. – Не кажи, що тобі не приємно, – дивився на неї синіми очима.

-Він її обернув! – заверещав Ксендр. – Подивіться на її шию!

Баффі подалась вперед в напрямку Спайка. Валері розуміла, що ситуація виходить з під контролю, підняла руку і промовила:

-Стоп! Давайте все по черзі! Спочатку дайте мені хвилину зі Спайком, – дівчина взяла його за руку і відвела в бік. – Любий, мені приємно, ти ж знаєш. Якщо ти хотів позлити Скубі або, так би мовити, окреслити свою територію, то вибрав не вдалий час і своєрідний спосіб, – Вел осудливо глянула на вампіра.

-Це так помітно? – в голосі зовсім не було каяття.

-Угу, – відповіла дівчина.

-Ти злишся? – провів вказівним пальцем по вилиці.

-Ні, чому? – щиро здивувалася Вел. – Просто все це не допомагає, ти ж бачиш їх. Хочеться заморозити всіх і втекти.

-Так давай втечемо, – не вбачав проблеми Спайк.

-Це не вирішить питання, а тільки ускладнить, – сумно промовила дівчина.

Спайк схилився і прошепотів:

-Я хочу тебе, – кінчиком язика торкнувся вуха.

Валері затримтіла, притислась до нього, але все ж таки опанувала себе і запитала:

-Зараз?

-Я завжди тебе хочу. І ти хочеш, я ж відчуваю. Сьогодні ти казала Джайлзу…

Дівчина його перебила:

-Я пам’ятаю, що казала. Але зараз це точно невчасно. Доведеться почекати до вечора, – вона підняла очі на Спайка і провела пальчиками по грудях вампіра.

-Кохана, ти навіть відмовляєш вміло. Не можливо і образитися, – схилився і поцілував.

Коли Спайк і Вел розмовляли, в кімнаті була абсолютна тиша. Кожен підсвідомо хотів почути про що розмова, але блондини розмовляли пошепки. Спостерігаючи краєм ока, Джайлз робив вигляд, що роздивляється малюнок Валері. Ксендр мовчки ходив по кімнаті, іноді його зупиняла Аня, яка відверто спостерігала за дівчиною і вампіром і чекала, чим все закінчиться. Віллоу повернулась до них спиною, щоб нічого не бачити, бо її емоції були суперечливими. Баффі спостерігала крадькома. Не відомо, що більше її хвилювало: те, що ці двоє знайшли спільну мову і виглядають, як справжня пара, якщо не враховувати що один з них вампір, чи те, що вона також помітила укус на шиї дівчини, то ж може Спайк не такий вже і небезпечний, або ще гірше, щось зробив з Вел. Тільки Тара сиділа тихо з ледь помітною посмішкою, не засуджувала, не хвилювалась, а просто раділа. Під час поцілунку пари, що стояла поодаль, Ксендер застрибав і замахав руками, висловлюючи свою гидливість.

-Ну що вона в ньому знайшла? – кривився хлопець. – Скільки нормальних, живих, врешті решт.

-Чи не на себе ти натякаєш? – підхопилась Аня.

-До чого тут я? – зупинився Ксендр.

-Ти не даєш їм спокою від самого першого вечора, як ця красуня з’явилася, – завелась дівчина.

В цей час підійшли, обнімаючись, Спайк та Вел. Джайлз на правах господаря і просто старшого осадив Ксендера і Аню:

-Досить! Тут є набагато важливіші питання, – і вже звертаючись до Валері, спитав – що у тебе на шиї?

-Ніхто мене не обертав, якщо ви це маєте на увазі.

-Але ж це укус, – не заспокоювався Наглядач.

-У Баффі також є відмітини на шиї, але вона ж не вампір, – ухилилась від прямої відповіді Вел.

-То була життєва необхідність, – обурливо промовила Баффі.

-Це також була життєва необхідність, – відповіла Вел, Спайк хмикнув, за що отримав легкий поштовх в ребра.

-Але, якщо це зробив Спайк, то чип не працює? – уточнила Віллоу.

-Чип не спрацьовує тільки на мене, – обережно почала Валері. Це питання вона точно не хотіла обговорювати, принаймні, сьогодні.

-І ти так спокійно про це кажеш? Ти його не боїшся? Він же може тебе вбити? – Ксендер не зраджував собі.

-Ні, не боюсь. І нічого Спайк мені не зробить проти моєї волі. – Потім глянула на вампіра і прошепотіла, – Вибач, що розвіяла образ Поганого хлопця. – Спайк посміхнувся і прикусив мочку вуха дівчини. Реакція присутніх була очікувана – страх і настороженість.

-Тобто, все це, – Ксендер почав хаотично вимальовувати кола в повітрі,- відбувається за твоєї згоди?

-Так, – промовила Вел.

-Чому на тебе не діє чип? Може всі в небезпеці? – поцікавилась Баффі.

-Може тому, що я була мертва. Не знаю.

-Що ти маєш на увазі? Це має якесь відношення до…, – Джайлз указав на шию дівчини.

-Ні, це тут ні до чого. До мене повернулась пам’ять. І я згадала, що в своєму світі я померла.

Всі загомоніли. Купа питань, на які Вел намагалася відповідати по черзі. І чим далі, тим все більше заплутувалося. Ксендр наполягав щоразу на її демонічній сутності. Спайк хотів йому врізати, незважаючи на чип. Джайлз всіх заспокоював. Все одно кімната перетворилась на божевільню.

-Почекайте, – Вел згадала про договір, – ось, що я отримала сьогодні, – вона протягнула папку Джайлзу. – Спочатку прочитайте. А потім… Я втомилася відповідати на одні і ті ж питання, виправдовуватись. Містер Джайлз, ви ж можете застосувати гіпноз?

-Теоретично, так, – Руперт протер окуляри. – А ти впевнена, що хочеш цього?

-Я хочу, щоб ви перестали мене підозрювати бозна в чому. Сформулюйте чітко питання, відповіді на які хотіли б почути. Що вважаєте важливим. І покінчимо з цим, – Вел зробила крок, але питання Ксендера її зупинило:

-Питати можна про все завгодно?

-Так, окрім особистого життя, – сухо відповіла дівчина.

-А чому? Там є таємниці? – не вгавав хлопець.

Спайк смикнувся, але Валері перехопила його руку. А потім різко відповіла:

-Ні, тому що воно особисте.

-А Спайк не соромився демонструвати особисте, – Ксендр не міг зупинитися вчасно.

Вампір знову смикнувся, але Валері не випускала його руку. Глянула на набридливого співрозмовника і крижаним тоном звернулася до нього:

-Ксендр, ти в дитячому садку? Чи до тебе не доходить зміст сказанного? Це наше особисте життя, і нам вирішувати що, коли і де розповідати. Якщо у тебе бракує фантазії для власного, це твоя проблема. Обговори його з Анею.

-У нас нормальне життя, – викрикнула Аня.

-Головне, щоб ви це відчували, а не переконували інших. – Валері починала злитися. – Ми повернемося через півгодини, вам вистачить часу на підготовку? – спитала вже у Джайлза.

-Думаю, вистачить, – промовив Наглядач.

Валері кивнула, і вони зі Спайком мовчки вийшли за двері. Джайлз жестом зупинив Ксендера, а потім звернувся до всіх:

-Поки я буду читати договір, ви обдумайте прохання Валері. Складемо список питань, бо час на гіпноз обмежений.

-Дивна вона якась, – промовила Віллоу.

-Опинитися в цьому світі і прилаштуватися – це не так просто. У неї своя логіка і спосіб, – з розумінням сказала Аня.

-Але Спайк не той, хто зможе їй допомогти, – Баффі долучилась до розмови.

-Чому вони вас так дратують? – поцікавилась Тара. – Тому що щасливі?

-Щасливі? – викрикнула Баффі. – Спайк щасливий, коли вбиває людей. А Вел – як маленька дитина, не може відрізнити добро від зла. В чому їх щастя?

-Не знаю, але ви подивіться на їх очі, коли вони дивляться один на одного, – обережно продовжувала Тара.

-Не вигадуй, – сказав Ксендер, – я не зміню своєї думки.

-Але вона пов’язана з Вищими Силами, і згідно договору ці самі Сили турбуються про Баффі та Ангела, – сказав Джайлз, дочитавши договір.

 

Опинившись на вулиці, Спайк і Баффі швиденько добігли до парку, знайшли найбільшу гущавину і сіли на землю. Тоді вампір спитав:

-Повторю слова Руперта. Ти впевнена, що хочеш, щоб вони копирсались в твоїй голові? Повір, це зовсім неприємно.

-Я розумію. Але ми ходимо колами, щось не дозволяє нам поговорити, як нормальним людям. Може, коли я перестану контролювати кожне своє слово, вони дізнаються, що хочуть.

-Чим я можу допомогти? – щиро поцікавився Спайк.

-Якщо вирішиш, що все пішло не в тому напрямку, або вони перегинають палицю, зупини це. Тільки обережно, не чіпай їх, – дівчина глянула на нього, чекаючи відповіді.

Спайк кивнув. Але Валері не заспокоїлась:

-Обіцяй їх не чіпати!

-Не можу, – відверто відповів вампір.

-Любий, я не хочу, щоб через моє рішення постраждав і ти.

-Що означає і я? – схаменувся Спайк. – Ти допускаєш, що це завдасть тобі шкоди? Відмовся від цього! Це божевілля!

-Я не думаю, що все зайде так далеко. Але хочу бути впевнена, що з тобою все буде добре.

-Маленька, ти вимагаєш неможливого. Я не можу тобі пообіцяти, що буду осторонь спостерігати за їхніми діями, які будь яким чином будуть наражати тебе на небезпеку, – він навіть не намагався приховати, як вчинить, захищаючи її інтереси.

-Я тебе зрозуміла, – ніжно відповіла Валері і торкнулася долонею його обличчя.

-І?

-Я це прийму, бо не хочу і не буду пригнічувати твої почуття і бажання. Мені важливо, щоб ти лишався собою, наскільки можливо. Та це не означає, що я не буду за тебе хвилюватися.

Спайк ніжно поцілував дівчину, а потім прошепотів:

-Я спробую не чіпати їх без зайвої потреби.

Валері відповіла поцілунком.

 

Вони увійшли до вітальні мовчки, Спайк тримав дівчину міцно за руку, і не тому, що в цьому була необхідність вберегтися від сонця, він за неї… хвилювався. Розмова в кімнаті припинилась.

-Ви готові? – беземоційно спитала Валері у Джайлза.

-Так, якщо ти не передувала, – відповів чоловік, неначе заздалегідь відчував провину.

-Кохана? – Спайк з надією глянув на Вел і притулив її руку до своїх губ.

-Хай все скінчиться, – промовила дівчина.

-То ж почнемо? – запитав Джайлз.

-Почекай, Руперт! – не витримав Спайк. – Якщо щось піде не так, ти все припиниш. Вона не має постраждати, навіть емоційно, – вампір погрозливо дивився на Наглядача.

-Яка турбота! – озвався іронічно Ксендр. – Що ти можеш знати про емоції? Ти ж не живий! В тебе навіть душі не має, звідки таке співчуття?

Спайк рикнув і зробив крок в напрямку Ксендера, але Валері його зупинила і, дивлячись прямо в очі, з мольбою в голосі, промовила:

-Любий, будь ласка!

-Я спробую, – відповів блондин і торкнувся губами волосся.

Валері сіла в крісло. Склала долоні одна до одної і затисла їх між колінами. Вона нервувала. Глянула на диван, там розташувалися всі, окрім Спайка. Той стояв, охопивши себе за плечі, з протилежного боку. Джайлз сидів напроти Вел.

Маятник розгойдувався повільно. Голос Наглядача відносив свідомість десь у далечінь. Тривога змінилась спокоєм, час і простір припинили існування. Дівчина почула перше питання:

-Хто ти? Розкажи про себе.

-Я – Валерія Білан, народилась 19 січня 1981 року в Україні. Прожила там все життя, мала люблячу родину, роботу, яка приносила задоволення. Але життя обірвалося завчасно 25 квітня 2025 року.

-За яких обставин?

Спайк і так знав, що Валері розповість, тому відволікся і спостерігав за Скубі. З них всіх тільки нова подруга Рудої виявляла співчуття до Валері. Вона опустила голову і неначе переживала всі події з Вел.

-Що тобі відомо про Вищі Сили?

-Ніколи не чула про них, вперше стикнулася, коли читала договір.

-Як потрапила в наш час?

-Після смерті навкруги була порожнеча, поки перебувала там, бачила, що життя для мого оточення продовжується без мене. А ще бачила всіх вас з моменту приїзду Баффі в Саннідейл і до мого пробудження в парку. Тож познайомилась з вами заочно. Провідником, скоріше за все, був чоловік в капелюсі. Ще був якийсь демон.

-Чи хотіла б повернутися додому?

-Моє тіло під землею, тож ні, – дівчина напружилась, Спайк це помітив.

Джайлз взяв в руки папку, щоб переглянути договір і сформулювати наступне питання. З неї випала фотокартка.

-Хто це?

-Я і моя донька.

Вампір відреагував:

-Руперт, це особисте. Вона ж просила.

-Тобто ти про це особисте знаєш, а ми не повинні? – в’їдливо промовив Ксендр.

Джайлз неначе їх і не чув:

-Невже не хотіла б побачити її знову?

-Більше за все у житті, але це неможливо, – перша сльоза скотилась по щоці.

-Руперт! – викрикнув вампір.

-Коли бачила її в останнє? – Наглядач не зупинявся.

-Поруч з собою – на новорічні свята. А коли опинилась в темряві після смерті, бачила, як вона плакала біля мого тіла. Відчула її біль і тугу, але зарадити нічим не могла, – Валері вже плакала, не стримуючись.

Спайк підскочив до неї, взяв її руки в свої і покликав:

-Маленька, отямся!

-Спайк, вона тебе не чує, – винувато промовив Джайлз.

-Припини це! – вимагав вампір.

-Але, є ще питання, – невпевнено сказав чоловік.

-Та пішли ви всі зі своїми питаннями! Чи ти думаєш, що вона в такому стані здатна адекватно відповідати?

Джайлз здався і припинив сеанс.

Спайк міцно пригорнув дівчину до себе, вона притислась до нього, але плакати не припинила. Вампір відчував, як намокла його футболка, як здригаються її плечі. “Ось так, напевно, проявляється, пік емоційної напруги” – подумав він. До них підійшла Тара, тримаючи склянку з водою.

-Візьми, – звернулася до вампіра. Той глянув, махнув головою і прийняв стакан. Підніс до губ Валері. Спайк сумнівався, що дівчина впорається сама, тому підтримував, поки вона пила. Нарешті, Валері заспокоїлась. Спайк глянув на Джайлза:

-Це по-людські? Тоді мені дійсно не зрозуміти, що штовхає вас на такі вчинки. А, може, це ваші хвалені душі дозволяють, так поводитись?

-Я зовсім не цього хотів, – спантеличено промовив Руперт. – Я сподівався, що стресова ситуація допоможе згадати те, що сховане глибоко в підсвідомості. Згадка про доньку була єдиним, що викликало стільки емоцій. Валері, вибач.

-Кохана, з тобою все нормально? – вампір тряхнув її. – Ти мене чуєш?

-Я тебе чую, заспокойся, – повільно і тихо промовила дівчина.

Всі сиділи мовчки, навіть Ксендр не коментував те, що відбувалось. Тара поклала руку на плече Валері, та підняла погляд. Їхня розмова була мовчазною, але вони розуміли одна одну: на потискання однієї інша відповіла кивком. Баффі бачила не того Спайка, який був її проблемою і ворогом, а того, хто може піклуватися і … Любити?! Ні, за логікою Винищувачки у вампіра не може бути почуттів, бо у нього немає душі. Так простіше сприймати дійсність.

-На сьогодні шоу завершено, – Спайк був рішучим, і заперечувати ніхто не став. Він забрав папку з документами, підхватив Валері на руки і попрямував до дверей.

Майже біля порога дівчина його зупинила:

-Любий, сонце ще не сіло. Я спробую…

-Ні, – перебив її вампір. – обернувся, поглядом провів по кімнаті, схватив ковдру і в’їдливо звернувся до Джайлза, – Не заперечуєш?

Наглядач махнула рукою в знак згоди. Спайк накрив їх ковдрою і вийшов за двері.

-Відпусти мене, так буде простіше, – сказала Валері.

-Ні, – знову коротко відповів вампір.

Перед тим, як увійти в кав’ярню, Спайк все ж таки поставив дівчину на ноги. Марі їх зустріла привітно, посміхаючись:

-Привіт! Ви що були на пікніку? – поглядом вказала на ковдру. – З вами все нормально?

-Невдала зустріч. Ми голодні і виснажені, – Вел намагалася описати їх стан, не вдаючись в подробиці.

-Сідайте там, поодаль. Я зараз все принесу. Щоб ти хотіла? – з розумінням промовила Марі.

-На твій розсуд, і чай. Зараз він мені найбільше потрібен – легенько всміхнулась Валері.

Коли дівчина підійшла, вампір намагався скласти ковдру, але врешті решт кинув її на підлогу. Валері взяла його за руку і сказала:

-А тепер ти вже злишся на мене, – хотіла заглянути йому в очі.

-Ні, – намагався приховати погляд. А потім не витримав, – Так, я злий. Навіщо все це? Що ти хотіла довести? Я дуже давно був людиною, мені не зрозуміти цю вашу жертовність заради якоїсь химерної мети.

Валері стисла руку Спайка і відповіла:

-Ти правий.

-Що? – не очікував такої відповіді блондин.

-Ти правий, – повторила дівчина, – ідея була дурна.

-Чому не відмовилася? – злість потрохи відступала.

-Через впертість. Іноді я шкодую про якісь дії, але по іншому не можу. Попри все не відступаю. Можливо, легше було б, якби я не приходила до Джайлза. Треба було познайомитися з Баффі, неначе випадково, вдавати Валері Вайт, весь час брехати і чекати, як все складеться. Можливо, це було б легше, але не значить, що правильно. І чи довго я так змогла б протриматися, не знаю. Можливо до мене ніколи б не повернулася пам’ять. А так я відчуваю себе цілісною. З усіма своїми спогадами, приємними і не дуже, зі своїм минулим. Тому ні про що не шкодую. Ніколи не просила про допомогу, ось і цього разу не вдало вийшло.

-Чому? В тебе ж були рідні, друзі, – здивувався Спайк.

-Так звикла. З самого дитинства мені казали, що треба вчитися вирішувати свої проблеми самій. І я навчилась. Могла розраховувати тільки на себе. Натомість зі своїми проблемами вони зверталися до мене. На їх думку, я ж сильна, все знаю і все зможу. І тоді їх проблеми ставали моїми. Всіх все влаштовувало.

-Окрім тебе?

-Так. В якийсь момент я зрозуміла, що не хочу більше бути “зручною”. Спочатку ображалися, а потім звикли, – дівчина підняла голову і глянула на Спайка, – Знаєш, ти перший, хто переймався моїми проблемами і підтримував, хто дозволив відчути себе слабкою. То ж, якби мені дали другий шанс, я вчинила б так само. Ну, окрім цього дурного сеансу гіпнозу. Не люблю, коли натовп спостерігає за моїм безсиллям, – Валері посміхнулась.

-Приємно бути першим, – Спайк нахилився до її шиї і провів язиком по відмітинам. Валері здригнулась. Її маленька ручка проникла під його футболку. – Кицюню! – прошепотів Спайк.

Марі принесла їх замовлення:

-Вибачте, що турбую. Вел, тато хвилюється. Ти якась бліда. Все в порядку?

Валері посміхнулась:

-Передай містеру Майєрзу, що все нормально. Я … перехвилювалась, – підібрала влучне слово дівчина.

-Добре, не буду заважати, – Мері всміхнулась і пішла.

-Цікаво, вони завжди будуть підозрювати мене? – спитав Спайк, коли Мері була за стійкою.

-А тебе це хвилює? – поцікавилась дівчина, випивши чай.

-Та начебто ні, але якось дивно. У мене ніколи не виникало бажання обернути тебе. Набагато приємніше чути, як б’ється твоє серце, відчувати тепло твого тіла, коли ти спиш поруч, – він поцілував її у скроню. – Напевно, добре, що вони хвилюються. Отже, ти їм не байдужа.

Коли тарілка Вел і стакан Спайка були порожні, сили дівчини відновились, на щічках заграв рум’янець. Вони підійшли до стійки подякувати і розрахуватися. Мері глянула на Валері і сказала:

-Ось тепер я бачу, що з тобою все гаразд. Візьми, це не буде зайвим, – дівчина підідвинула пакет. Валері заглянула в середину. Там були тістечка і полуниця. А ще мішечок з ароматом чебрецю. Вел з вдячністю глянула на дівчину.

-Ой, любий, почекай! Ми забули ковдру.

Валері попрямувала до столика. В цей час вийшов містер Майєрз і звернувся до Спайка:

-Такі як ти викликають неприязнь і страх. Я б тобі не надто довіряв. Але вона чомусь вірить тобі. І поки вона щаслива, я приймаю її вибір, – уїдлива посмішка вампіра змінилась здивованим поглядом.

Повернувшись, Вел побачила м’ясника, посміхнулась:

-Містер Майєрз!

-Вітаю, дитинко! Ти нас так більше не лякай! – він по батьківські поцілував її в маківку. – Бережи себе!

По дорозі до склепу Валері час від часу опускала руку в пакет і діставала ягідки.

-Маленька, їх аромат навіює спогади, і ми можемо не дійти, а прямо тут скористатися ковдрою Джайлза, – напружено сказав Спайк.

-То давай підемо швидше, – запропонувала Валері і токнулась його губ вустами, які зберігали смак полуниці.

В пошуках цигарок Спайк піднявся нагору. Двері скрипнули, він озирнувся.

-Спайк?!

-А кого ти тут очікувала побачити, Винищувачка? Не могла б ти надалі попереджати про свої візити, або, принаймні, стукати, перед тим, як увійти? – вампір нарешті знайшов цигарки і затягнувся.

-Навіщо всі ці правила пристойності, що я тут можу побачити? – зверхньо промовила Баффі.

-Мене голим, – промовив вампір і випустив чергове кільце диму.

-Та ти й зараз не дуже вдягнений. Чому, до речі?

На Спайкові були тільки джинси.

-Бо я тут живу. Чи мені тепер потрібен дозвіл на все? Чого ти прийшла, повчати мене?

-Мені потрібна Валері. Ти не знаєш, де її знайти?

-Тобі потрібна… – вампір протягнув фразу. – Звісно, все, що потрібно Винищувачці, має відразу підкоритися. А ти їй потрібна, не задавала це питання?

-Мені потрібно з нею поговорити. Коли ти бачив її в останнє?

-Тобі потрібно…- знову протянув вампір. – В останнє я бачив її в ліжку, – змінив він тон на саркастичний.

-Де вона? Що ти з нею зробив? Розпорошу! – викрикнула Баффі і кинулась на Спайка.

Той відскочив в бік.

-Гей, Винищувачка! Головний біль може завадити моїм планам на ніч, – знову вивернувся вампір. А потім крикнув, – Кохана! Можеш піднятися нагору, будь ласка?

Баффі зупинилась, озирнулась навкруги і помітила Валері. Та,   нахиливши голову, збирала волосся в пучок:

-Любий, що могло трапитись, поки я одягалась? – дівчина вже стояла поруч з вампіром. – Баффі, привіт, – привіталась з гостею Вел.

-Винищувачка вирішила, що я тебе або вбив, або зґвалтував, – посміхнувся вампір і провів пальцем під бретелькою її майки.

І тут Баффі уявила, що могла теоретично, і не тільки теоретично, побачити, щоки її почервоніли.

-Ви тут робили це? – поглядом Баффі зупинилась на дивані.

-І не тільки, – Спайк єхидно посміхнувся, – ми кохались на всіх горизонтальних поверхнях, – потім погляд затримався біля стіни, – а ще…

-Не хочу нічого більше чути, – Баффі закрила вуха.

-А я попереджав, Винищувачко, що треба стукати, – розреготався Спайк.

-Валері, мені потрібно… ми можемо поговорити? – відразу виправилась Баффі.

-Так, звісно.

-Саммерс, якщо ти хочеш запхати її у шкільний підвал, я проти, – промовив вампір. Обличчя його було цілком серйозним.

-Тебе взагалі ніхто не питає, що нам робити, – кинула через плече Баффі.

-Та ви робіть, що хочете, а Валері не чіпайте, – Вел питально глянула на Спайка, а той після паузи продовжив, – хоча б сьогодні.

Валері поцілувала вампіра і прошепотіла:

-Все буде добре, любий.

Дівчата вийшли на вулицю. Валері розуміла, що Баффі буде не комфортно розмовляти в присутності Спайка, хоча той при бажанні і так міг почути їхню розмову. Вел сіла на надгробку, Баффі стала напроти.

-Я б хотіла перепросити за сьогодні, та й взагалі, – почала розмову Винищувачка. – Щось з самого початку не склалися взаємини. Нам потрібно було підтримати тебе. Але Спайк…

Валері обірвала дівчину:

-Баффі, не треба. Те, що взаємини не склались, ти права. І в цьому провина не тільки ваша, а й моя. Те, що було сьогодні, минуло, і не варто про нього згадувати. А от Спайка не трогай. Хоча фактично ми з тобою однолітки, але життєвого досвіду в мене більше. Тож в наших зі Спайком стосунках ми розберемось самі.

-Тож стосунки? – подивилася Баффі. – Ти його взагалі не знаєш. Ти не зможеш його змінити.

-Я і не буду його міняти. Поки мене все влаштовує. А якщо він захоче змінитися, це повинно бути його бажанням, а не моїм.

-Але ж він…

-Вампір і за своєю сутністю має вбивати людей, я пам’ятаю. Тільки на даний момент він і так обмежений в діях, – Валері зробила паузу, а потім продовжила, – Згадай перевірку, яку влаштувала Рада наглядачів перед твоїм вісімнадцятиріччям. Як воно було? Що хотілося перш за все? Повернути сили? А у нього не тільки відібрали звичне життя, але і здатність себе захистити. До речі, передай Райлі Фінну, нехай облишить переслідування, бо одного разу хтось сильно постраждає, і, маю впевненість, що це будемо не ми зі Спайком. – Очі Баффі округлились. – Ні, вбивати я їх не буду, не хвилюйся, – поспішила заспокоїти Вел.

-Я про це ще й не встигла подумати. Чому ти вирішила, що я маю вплив на Райлі? І як ви з ним познайомились? – здивовано спитала Баффі.

-Знайомство – це дуже гучне слова для нашої зустрічі. Так, сутичка. Не більше. А стосовно першого питання. Якщо він тобі не байдужий, щось вигадаєш.

-Я сьогодні цілий день уникаю зустрічі з ним. Треба якось пояснити, хто я. Не можу підібрати слів.

-Хай він першим розповість про себе. Правда за правду. Якщо після вашої відвертої розмови він запропонує співпрацю в Ініціативі, добре все обдумай. Зваж все. Тобі складно з Радою наглядачів. А це ще складніше тим, що ти собі не належиш, повністю повинна підкоритися наказам. Чи витримаєш ти? І ще. Меггі Волш. Вона приємна на лекціях. Як керівник щонайменше одного з проєктів в Ініціативі, професорка зовсім інша людина. Твої знання та вміння являють для неї загрозу, точніше для її діяльності. Тому будь обережна.

-Звідки ти це знаєш? – здивувалася Баффі.

-Дещо побачила, проаналізувала і зробила висновки. – Дівчина глянула за плече Баффі, – Дай кілок, – попросила Вел.

-Що? – не зрозуміла Винищувачка.

-Кілок, – Валері протягнула руку.

Баффі подала гостру палицю. Вел відсторонила трохи Винищувачку і замахнулась. Наступної миті Баффі, обернувшись, побачила, як осідає порох вбитого.

-Як? Хто він?

-Вибач, я хоч і живу останнім часом на цвинтарі, але не знайома з кожним вампіром особисто. Я його побачила і вирішила діяти миттєво. Щось не так?

-Взагалі це мій обов’язок, а я не відчула загрози, – зніяковіла Баффі.

-Не хвилюйся, я не претендую на долю Винищувачки. Мені б зі своєю розібратися. Але якщо потрібна допомога, я з радістю відгукнуся.

-Я йшла вибачитись і сказати, що сьогодні ми почергуємо в підвалі. Може вдасться розібратися самим. Ти маєш відпочити. А тут такий потік інформації… Як з цим справитись?

-Я впевнена, ти зможеш. Але всі рішення приймай виважено. І ще. Не відкладай розмову з Райлі. Хоча він мені, м’яко кажучи, не подобається, та мої почуття ніяк не впливають на вас. Життя мене навчило цінувати кожну хвилину, бо наступної вже може і не бути.

-Я тебе зрозуміла. – Баффі трохи помовчала, а потім сказала,- Послухай, давай я поговорю з мамою. Поживеш у нас. Склеп – це не найкраще місце для молодої дівчини.

-Дякую, але мене все влаштовує. А з твоєю мамою я б залюбки познайомилась.

-Зараз я не часто буваю у цих краях, все якось більше у студмістечку. Якщо ти така вправна, то може погодишся…, – Винищувачка запнулась, неначе обдумувала прохання.

-Патрулювати? – уточнила Вел.

-Так, якщо не складно.

-Та ні, нормально.

-Я піду, треба поговорити з Райлі, – згодом сказала Баффі.

-Бувай, – відповіла Валері. Трохи почекала, поки дівчина відійде, закурила і гукнула, – Спайк!

Тінь відокремилась від стіни, і вампір повільно підійшов до білявки.

-Любий, тебе не вчили, що підслуховувати негарно?

-Можливо і вчили, але це було давно, – вампір посміхнувся і затиснув її в обійми. – Коли ти мене помітила?

-З самого початку.

-Наскільки відвертою була ваша розмова?

-Що ти маєш на увазі?

-Якщо ти знала, що я тут…

-Мене твоя присутність не бентежить. Я сказала саме те, що хотіла сказати. Що тебе турбує?

-Ти ж розумієш, що я завжди буду шукати нагоди позбутися чипа?

-Так, і якщо це буде в моїх силах, я тобі допоможу.

-Чому?

-Я хочу, щоб у тебе був вибір, щоб ти був вільний, а якийсь шматок пластику не контролював ні твою поведінку, ні твоє життя.

-Я не живий, забула?

-Не чіпляйся до слів, суть ти зрозумів.

-А що буде потім?

-Це ти мені скажи. Ти маєш прийняти рішення. Ні Друзілла, ні Дарла з Ангелусом, ні оточення, а ти сам. І ось коли ти вирішиш, тоді й поговоримо. А висувати припущення зараз, марна трата часу.

Вони дивились один одному в очі. Мовчанку порушила Валері:

-Любий, ходімо, в то я трішки змерзла.

-В ліжко?

-Угу, – промовила дівчина і легенько провела нігтями вздовж хребта. Вампір застонав, підхватив дівчину на руки, і вони зникли за дверима склепу.

Коли їх стомлені тіла шукали відпочинку, Спайк все ж таки вирішив прояснить дещо:

-Кохана, я хочу спитати.

-Так, любий. Тільки скажи, чому тобі приходять геніальні думки, коли Морфей мене бере в свої обійми?

-Невже його обійми приємніші за мої? – вампір міцніше притиснув дівчину до себе.

-Ні, звісно. Але так влаштовано природою, що декілька годин потрібно провести в його компанії. І якщо моє тіло залишається з тобою, то свідомість полонить він. – Валері підняла голову, яка до цього зручно лежала на його плечі, – То що ти хотів спитати?

-Ти щаслива? – спитав Спайк серйозно.

-Так. А чому ти питаєш? – Валері не розуміла, який зміст він вкладає в своє питання.

-Щоб розуміти, що викликає цей стан.

-Щаслива, тому що жива, тому що ти поряд, мені добре з тобою. Ми можемо поговорити, і ти або підтримаєш мене, або заперечиш, знайшовши пояснення. З тобою я відчуваю себе справжньою.

-А минуле?

-А що минуле? Ту книгу закрили і відібрали безповоротно, лишивши приємні спогади. Якщо я буду постійно думати про минуле, то збожеволію.

-Ти знаєш, що ти особлива?

-Ні, звичайна.

-Звичайні люди, занадто переймаються дрібницями. Або я їх дуже довго сприймав, як їжу, і тому не хотів розуміти.

-Люди всі різні, не треба узагальнювати. Вони теж вважають всіх демонів уособленням зла. А для мене ти – особливий, – Валері торкнулась легким поцілунком його губ і поклала знову голову на його плече.

Спайк мовчав, тільки міцно стискав дівчину в обіймах. Він не знав, яку відповідь почує на своє питання, але точно на таке він не розраховував. Поки вони були разом з Друзиллою, ту щасливою робило вдале полювання або присутність Ангелуса поряд. Спайк сприймався нею як той, хто задовольнить її потреби, як одна із її ляльок. І тому слова Валері його трохи спантеличили. Він почекав, поки дівчина засне, і промовив:

-Я кохаю тебе, маленька.

-Я теж тебе кохаю, любий, – тихо, крізь сон відповіла Вел.

Якби він був людиною, то серце, напевно, пропустило б удар. Спайк намагався зрозуміти чи це вже сон заволодів свідомістю дівчини, чи навпаки вивільнив її почуття. Він підвів голову, щоб заглянути в її обличчя. Валері розплющила очі:

-Любий, я не сплю. І, можливо, це не самий вдалий час, і не найкраще освідчення, але я дійсно тебе кохаю.