Розділ 4

Тиша… Відсутність звуків, шуму та метушні створювала відчуття  безтурботності та внутрішньої рівноваги. Тиша підсилювала емоції, роблячи їх більш виразними та глибокими, дарувала спокій – стан, пов’язаний із відчуттям безпеки та гармонії. Саме так Валері відчувала себе в обіймах Спайка. Він поволі проводив великим пальцем по тому місці, де його ікла розірвали її ніжну шкіру. На відміну від Вел, вампір не відчував спокою, бо думки в його голові влаштували вечірку. Він не міг більше терпіти  і тому запитав:

-Кицюню, ми можемо поговорити?

-Зараз? – здивувалася дівчина, бо сподівалась пірнути у світ сновидінь.

-В мене зараз голова лусне, таке враження, що я сьогодні багато чого пропустив.

-Що з тобою? – Вел піднялась, оперлась на лікоть, а іншою рукою провела по його щоці. В її очах був страх.

-Маленька, ти чого? – тепер настала черга Спайка непокоїтись.

-Я думала, що чип тобі нашкодив.

-Та ні, з цим все нормально, – видихнув він. – Я ж вампір, швидка регенерація і все таке.

-Не в цьому випадку. Не думаю я, що до цього були подібні прецеденти.

-Заспокойся, – обняв Спайк дівчину, – цього разу минулось. Розкажи, як пройшов твій день, – він взяв її руку і поцілував.

Валері зрозуміла, що саме Спайк хоче почути, тому сіла, підібгавши ноги, і почала по порядку:

-Про те, що медальйон – не просто прикраса, я випадково дізналася сьогодні вранці. Після пробіжки я зайшла до Мері. Поки очікувала замовлення, поринула у свої думки і машинально взяла медальон в руку. Навколо мене кружляв метелик. Я махнула другою рукою з бажанням, щоб він опинився в іншому місці. Бідного метелика підхопив вихор, і комаха перемістилася метра за три від мене. Добре, що в кав’ярні нікого не було. Далі цікавість взяла гору, і я змогла перемістити серветку. Як насправді це працює, я не знаю до кінця. Сьогодні вдень, коли мене намагались двоє затягнути в якийсь люк, я їх заморозила, але це тривало недовго, десь хвилину. Я встигла відбігти на безпечну відстань, знайти місце, з якого було зручно за ними спостерігати. Коли вони заворушилися знову, спантеличені, відкрили люк і спустилися вниз. Я розгубилася, пішла знову до Мері в кав’ярню, там вона мене пригостила чаєм, і я заспокоїлась.

-Почекай, ти ж казала, що побилася з хлопцем?

-Спочатку так і було, а потім з’явився другий.

-Чому ти не сказала одразу, – Спайк розізлився, скочив на ноги і почав ходити по кімнаті.

-Пробач, але я і так на тебе повісила свої проблеми. Я думала, що це вже позаду. Але помилилась. Ці двоє з’явилися на галявині сьогодні ввечері. Ще з ними був Райлі Фінн – це аспірант Меггі Волш. Помилилась я і в тому, що за нами спостерігає тільки вампір. Військові також спостерігали. Коли я була на лекції з психології, побачила очі Фінна. В них вирувала купа емоцій. Але тоді я ще не знала, що він один з військових, поки не стикнулася в парку.

-Ти взагалі збиралась розповісти мені про це?

-Так, вранці, коли зможу все логічно пояснити.

-Логічно? Тебе могли запхати невідомо куди. Де логіка? – продовжував злитися вампір.

-Вибач, зараз я розумію, що це звучить безглуздо. Я не хотіла приховувати від тебе, просто вдень я вважала це неважливим, а ввечері не мала на то сил і думала, що почекає до ранку, – тепер вона підтянула коліна до підборіддя і охопила ноги руками.

Спайк наповнив стакан, випив, глянув на Валері. Зараз вона була схожа на беззахисну дитину. Вампір підійшов, присів біля ліжка і взяв її за руку.

-Маленька, мене не лякає те, що у тебе проблеми. Вони є у всіх. А тим більше, ці – через мене. Мене лякає, що з тобою щось трапиться, а я навіть не зможу зарадити, бо ти вирішила, що це неважливо, – він протягнувся до неї і ніжно поцілував. Дівчина відчула, що він уже не злиться, і притулилася міцніше.

-Як ти здогадалася про маячок? – спитав Спайк згодом.

-Вранці Фінн дивився на мене так, наче баче не вперше. А коли ввечері збирався і мене доправити до лабораторії, зрозуміла, що він приймає мене за демона, отже бачив нас разом. Та і ті двоє не просто так напали на мене вдень. Райлі назвав тебе власністю уряду, ти для них експеримент, отже, вони хочуть контролювати не тільки твою поведінку.

-Що було, коли я втратив свідомість?

-Якщо коротко, то Райлі зі своїми підлеглими вимушені були відступити, Ангел сказав, що я божевільна і ти мене вб’єш. І він мені не подобається.

-А якби я дійсно не зупинився? – серьезно спитав Спайк.

-Я вірила, що чиню правильно.

Вампір похитав головою, поцілував її у скроню і сказав:

-Нам дійсно треба відпочити.

На ранок Спайк знову провів долонею по простирадлу, знову нікого. Згадав нічну розмову і  відігнав думки. Скрипнули двері, наступної миті Вел спускалася по сходах, тримаючи в руках пакет і пляшку з чимось яскраво-червоним.

• Прокинувся? Нам треба зробити це швидко, – майже приказним тоном сказала дівчина.

Спайк не знав, що від неї очікувати, тому перепитав:

-Що саме, кицю?

-Видалити маячок, – неначе говорила про буденну справу, відповіла Вел.

-Ти впевнена, що зможеш?

-Давай звернемося до Джайлза, якщо сумніваєшся, – спокійно сказала вона.

-О, ні! Просити у них допомоги я більше не хочу, – закотив очі вампір.

-Тоді випий чого-небудь, і почнемо.

Спайк хотів взяти пляшку, яку  принесла Вел, але дівчина його зупинила:

-Це для мене, а тобі треба випити щось міцне. Я дію інтуїтивно, та не впевнена, що це буде вправно.

Спайк припідняв брови, але послухався.

-Знаєш, пити з самого ранку- це навіть для мене перебір,- всміхнувся він.

-Форс-мажор, – абстрактно промовила Вел.

Коли Спайк поставив порожній стакан, Валері спитала:

-Готовий?

Вампір сам не розумів чи дійсно готовий до невідомого, але кивнув. Вел глибоко вдихнула, розсікла повітря помахом руки і попросила Спайк лягти.

-А це для чого? – блондин повторив рухи Вел.

-Я не знаю, як відреагує ця штука, коли буду її витягати. Тому потрібно зробити так би мовити купол, щоб маячок не можна було відслідкувати, – пояснила дівчина.

-Звідки в тебе такі знання? – лягаючи животом на ліжко, поцікавився Спайк.

-Вибач, не знаю.

Далі дії Валері нагадували роботу професіонала. Вона твердою рукою зробила надріз скальпелем в тому місці,  де ще вчора виявила маячок, пінцетом вправно витягла його, обробила рану спиртом і наклеїла пластир. Спайк весь час кривився він болю, але мовчав. Коли дівчина завершила роботу, він подав голос:

-Це не обов’язково, від зараження я не помру.

-Ти як? – проігнорувала зауваження вампіра.

-Дивно, – перевернувся на спину Спайк.

-Голова не болить?

-Та ні, це ж не чип. Але все одно якось дивно, – не зміг описати свої відчуття вампір.

Валері провела рукою по його волоссю, воно було жорстким від гелю. Простягнула йому руку, ту де виднілись шрами. Спайк з подивом подивився на білявку.

-Тобі потрібна кров, – тільки й промовила Вел.

-Ти збожеволіла? Я не буду свідомо тебе використовувати!

-От зараз ти нагадуєш того придурка, що вчора намагався мене зупинити. Невже це я тобі маю пояснювати? Я не знаю, наскільки все, що тут відбулось, безпечно для тебе. Для швидкої регенерації тобі потрібна кров, бажано людська. Окрім мене ти нікого вкусити не можеш. А я не хочу весь час думати, що заподіяла тобі шкоду. Так що, будь ласка, не сперечайся, – вона знову протягнула руку.

Спайк сів, взяв її руку в свою, провів язиком по зап’ястю, поцілував, проникливо глянув на дівчину і спитав:

-Не боїшся, що я звикну?

-Якщо з розумом, мені не шкода.

-Божевільна, – ласкаво прошепотів він, і посадив її до себе на коліна. Знову провів язиком по вчорашнім ранкам, які вже зарубцювалися, змінив обличчя і проткнув шкіру на тому ж місці. Валері повільно видихнула. Цього разу вона не відчувала такого болю. Взагалі її відчуття були іншими. Це було інтимно, чуттєво і, водночас, небезпечно. Спайк зупинився, зализав ранки, глянув вже людськими очима. На обличчі Вел не було ні страху, ні болю, тільки ніжна посмішка. Він торкнувся її губ легким поцілунком. – Ти знаєш, що твоя кров не схожа на кров решти людей?

-Не мала можливості порівняти. Як на мене, кров як кров.

-Помиляєшся, щоб відчути такий приплив енергії потрібно випити майже все з людини, а з тобою достатньо два-три ковтки. Ти, як винищувачка. Те, що біжить у тебе по венах, дає сили не тільки тобі, але й вампіру. Це схоже на нектар, – піднесено промовив Спайк.

-Мені приємно, що моя кров викликає у тебе таке захоплення, але я їй не надаю такого значення. Так що давай закриємо це питання. Наразі треба позбутися цієї зайвої штуки, – вказала Валері на маячок і вскочила на ноги. Її повело в бік, але на ногах втрималась.

-Що з тобою? – підхопився і Спайк, підхватив її за руку.

-Це все ці магічні штучки, не можу їх контролювати і правильно розподіляти сили, – відповіла Вел і взяла маленьку пляшку.

-Що це? – недовірливо глянув вампір.

-Гранатовий сік. Все, що я зрозуміла, він і гарячий чай з чебрецю допомагають відновити сили, – дівчина випила рідину, скривилась, її аж пересмикнуло. Взяла маячок і зі словами – Я швидко, – вибігла на вулицю.

Першою думкою Валері було просто розтрощити шматок пластику зі схемками. Потім здоровий глузд взяв гору. Поки вона тримала маячок в руці, той не подавав сигналу, а що буде, коли вона його випустить – невідомо. Дівчина пішла в напрямку парку, до того самого місця, де вони зустрілися з солдатами, щоб позбутися там. Коли вона дійшла і глянула на галявину при денному світлі, побачила, що на ній багатолюдно, і втілити свій план, не привертаючи увагу, не так і просто. До неї підбіг песик і почав тертися об ногу. Рішення прийшло миттєво. Вел присіла біля тваринки, погладила. Намацала ошийник, закріпила до застібки маячок:

-Вибач, песику, – а про себе подумала, – Якийсь час побігають в пошуках, а потім тваринка загубить його та й по всьому. – Наостанок погладила кудлатого. Хтось гукнув і песик швидко побіг, напевно, до власника, а Валері попрямувала в протилежну сторону.

Не встигла дівчина зачинити за собою двері, як вампір стояв перед нею, розглядаючи її обличчя, потім руки.

-Що? – не витримала вона.

-Ти сказала, що швидко, а сама…

-Якщо ти думаєш, що я знову побилася, або мене переслідували солдати, то ні. Я намагалася чинити розсудливо. А зараз, якщо ти не проти, хочу відпочити, – глянула на його спантеличений вираз обличчя, посміхнулась і поцілувала. Спайк наче вже і звик до того, що іноді вона поводить себе, як “залізна леді”, та кожен раз це виводило з рівноваги. Наступної миті він відчув себе впевнено, підхопив її на руки і відніс у ліжко.

-Не заважатиму? – нахилив голову і лукаво глянув. Вона, як дитина, простягнула до нього руки, і ось дівчина в його обіймах.

До самого вечора вони провели час у ліжку. Спочатку Валері спала, а Спайк слухав, як вона дихає, як б’ється її серце і тече кров. Це його заспокоювало. Коли дівчина прокинулась, запитала:

-Давно ти за мною спостерігаєш?

-Весь час.

Вел здалось це так мило і не властиво для вампіра, вона потягнулась і поцілувала його.

-Ти пахнеш тим чаєм, -прошепотів в губи Спайк.

Тобі не подобається?

-Подобається, а ще нагадує літо в моєму дитинстві.

-Ти пам’ятаєш? – щиро здивувалась дівчина.

-Згадав. А ще ти пахнеш гранатовим соком.

-Якщо ти скажеш, що тобі не подобається, я не ображусь. Бо сама п’ю його через силу.

-А що ти любиш?

-Полуницю і білкові тістечка. Шкода, що ти не зможеш оцінити. А давай сходимо до Марі повечеряти?

Спайк всміхнувся. Зараз в ній говорила дівчина, яка прагнула побачення.

-Добре, я не проти. Кицюню, життя з тобою, як феєрверк. Не знаєш, якими барвами здивуєш наступної миті.

-Це погано? – не зрозуміла дівчина.

-Ні, це до біса цікаво, але іноді насторожує. Проте не нудно. – Спайк міцно її обняв і поцілував у скроню.

Мері, власниця кав’ярні, мила дівчина років двадцяти п’яти,  поведінкою нагадувала Тару, така ж сором’язлива і малоговірка. Побачивши Вел, посміхнулась, привіталась і запропонувала пройти до столика в дальньому кутку кав’ярні. Валері затрималася, щоб зробити замовлення, а Спайк відразу сів і став спостерігати за відвідувачами.

-Що будеш замовляти? – спитала Мері.

-Медальйон зі свіжими овочами. А ще улюблене тістечко і полуницю.

-А твоєму супутнику? Він покладається на твій смак?

-Він взагалі нічого не очікує, напевно. Але… Ти можеш попросити містера Майєрза принести кров?

-О-о, так це заради нього ти приходиш до тата щоранку?

-Угу, а тебе не лякає, що він вампір?

-Трохи, але він же з тобою, а тобі я вірю. Я зателефоную татові.

Валері підійшла до столика і сіла біля Спайка. Він відволікся від споглядання за людьми та взяв дівчину за руку. Минуло кілька хвилин, і вони почули гучний чоловічий голос:

-Валері, дитинко! Я не бачив тебе сьогодні і вже скучив.

Вел підійшла до стійки:

-Містер Майєрз! Рада вас бачити!

Чоловік кремезної статури обійняв дівчину.

-Ти сьогодні не сама? – хитнув головою у бік Спайка. – Ти розумна дівчинка, але будь обережна.

-Містер Майєрз, ви здогадалися хто він і при цьому майже спокійні?

-Коли живеш в місті з Пекельною пащею, вчишся спостерігати і помічати. Він не вперше в наших краях. Якби не ти, я, можливо, насторожився. А поки ти стверджуєш, що він не становить загрози, я це приймаю, – чоловік поплескав Валері по руці. В цей час Мері винесла темний стакан з червоною рідиною. Вел подякувала, забрала і пішла знову до столика.

Брови Спайка поповзли вгору, коли він відчув запах крові. Вампір міг очікувати все, що завгодно, але побачити перед собою цей стакан, аж ніяк.

-Я думав, що це кав’ярня для людей, – хмикнув він.

-Так і є, просто містер Майєрз – добра і вдячна людина.

Марі перебила їх діалог, принісши замовлення:

-Смачного, – тільки й промовила дівчина і швидко пішла.

-Вони знають, хто я?

-Так, не собі ж я кров замовляла, – буденно відповіла Вел.

-І їх це не лякає?

-Лякає, але вони довіряють мені, – знизала плечима дівчина.

-Як ти це робиш? – всміхнувшись, спитав Спайк.

-Що саме? – не зрозуміла Валері.

-Привертаєш до себе людей і … не тільки людей. Поводишся з демоном, як з людиною, – пояснив вампір.

-Не знаю, я нічого не роблю навмисне, все якось виходить само по собі. Я не поділяю оточення на демонів і людей. Все залежить від поведінки та дій тих чи інших.

Спайк не припиняв дивуватися її світогляду. Він нахилився, щоб поцілувати дівчину, вона відповіла.

-Тебе зовсім не бентежить, що я п’ю кров? – запитав Спайк, коли стакан був порожній.

-Тебе ж не бентежить, що я їм полуницю, – сказала вона, поклавши до рота чергову ягідку, – то чому мене мають лякати твої смакові переваги?

Спайк взяв останню полуницю, підніс до її рота. Валері провела язиком по губах, потім по соковитій ягоді і відкусила.

-Що ти робиш? – простогнав вампір їй на вухо і прикусив мочку, його рука блукала під її футболкою.

-Не те, щоб я проти, – в унісон простогнала дівчина, – але тут діти.

Спайк з під лоба подивився на відвідувачів. Літня жіночка з обуреним виразом обличчя прикрила долонею очі маленькій дівчинці.

-Йдемо звідси! – вампір потягнув дівчину до виходу. Вел встигла розрахуватися і попрощатися з Мері  на ходу.

Нічна прохолода зустріла їх за порогом кав’ярні. Спайк притис Валері до стіни і пристрастно поцілував. Потім відсторонився і сказав:

-Мені треба випити, – взяв Валері за руку і повів у темряву.

 

Баффі Саммерс і Райлі Фінн подобалися одне одному, але поводились, як підлітки. Баффі при зустрічах іноді була схожа на справжню блондинку, а Райлі на невдаху, який тільки й очікував, що йому відмовлять. Їх образи ніяк не співпадали зі справжніми Винищувачкою та найкращим солдатом Ініціативи. Ось тільки ніхто з них не наважувався розповісти свою таємницю. Баффі так прагнула нормальних стосунків, що була готова поводитись як звичайна дівчина, хоча вже забула, як це. Так вони і кружляли околясом. Та нарешті  Фінну вистачило сміливості запросити дівчину на побачення.

Баффі з друзями вирішили раз на тиждень збиратися в “Бронзі”, як в часи шкільного життя. Сьогодні був саме той вечір, тому домовились розширити їх тріо. Першими до клубу прийшли Баффі і Райлі. Піднялись нагору і спостерігали за танцполом. Розмова їх була поверховою, натягнутою, на рівні жартів та історій, які трапились з ними у минулому. Набула вона хоч якогось змісту, коли Спайк і Валері увійшли в “Бронзу”. Білява парочка прийшла повз танцюючий натовп так легко, неначе пливли на хвилі, а решта їм звільняли дорогу. Вони також піднялись нагору і помітили дві пари очей, які за ними слідкували. Вел махнула Баффі, швидко глянула на Райлі, Спайк презирливо подивився на обох, і, тримаючи дівчину за руку, попрямував на інший бік, де під стіною стояли дивани і маленькі столики.

-Ти її знаєш? – спитав Фінн, спостерігаючи, як вампір обіймає дівчину.

-Зустрічались пару разів. Вона навчається в Лос-Анджелесі. Батьки її загинули, і вона приїхала у справах, – вирішила розповісти загальновідому інформацію Баффі. – А чому вона тебе цікавить?

-Я бачив її на лекції, але серед наших студентів її не пам’ятаю. А хто це з нею?

-Не знаю, можливо, познайомилась з кимось, – збрехала білявка, вважаючи, що так краще.

-Можливо, він і є її справа?

-Не знаю, – знову збрехала Баффі, але спіймала себе на думці, що вже друга людина допускає зв’язок цих двох.

 

Спайк був напружений, хоча й не подавав виду. Він пив пиво, спостерігав за Фінном. Валері притулилась спиною до його грудей, поклала голову на плече, накрила рукою його долоню, яка лежала на її животі. Дівчина відчула його занепокоєння.

-Вміємо ми вибирати місця для відпочинку, – порушила мовчанку Вел.

-Або вони не мають фантазії і слідкують за нами, – буркнув Спайк.

-Вони вже тут були, коли ми прийшли. Наскільки я розумію, вони чекають ще Ксендера і Віллоу. У них була запланована зустріч.

-А чому цей солдатик з Винищувачкою?

-Вони подобаються один одному. Але допоки брехатимуть, нічого у них не вийде.

Спайк повернув обличчя дівчини до себе  і здивовано спитав:

-Звідки ти знаєш?

-Почути їх я не можу, тут дуже гучно, а от по губах прочитати – так. Вони приховують один від одного, що знайомі з тобою. Про те, що Райлі бачив мене не тільки на лекції, а з Баффі ми зустрічались не в студмістечку, а в зовсім  іншому місці. Можливо, у них є на то причини, це не моя справа. Мене більше хвилює, щоб Фінн і його солдати не вчепились за нами, – дівчина головою вказала на знайомі постаті, які наближалися до Райлі.

Напевно збіг обставин дозволив уникнути бійки. Солдати переговорили між собою, і, вибачившись, Райлі швидко пішов з ними. На дворі Форрест вже сказав:

-Ти бачив того упиря? Ми його шукали цілий день, бігали по всьому місту, але остаточно втратили слід. А він спокійно розгулює зі своєю дівулею. Шкода, що маємо важливішу справу.

-Вони або божевільні, або зовсім безстрашні, – підтримав Грем.

-Давайте зосередимося на нагальній справі, а вони почекають, – гримнув Райлі, і всі зникли під землею.

 

Баффі, спантеличена, лишилась стояти на своєму місці. Вона роздумувала чи не підійти їй до Вел і Спайка. Дивлячись на них, вона відверто заздрила, бо її побачення і сьогодні не склалося. Її відволікли Віллоу і Тара. Дівчата вибігли на гору і намагались розповісти Баффі, що їх так непокоїть. Нарешті, Віллоу опанувала себе і почала розповідь:

-Коли ти вже пішла, в гуртожитку знайшли вбитого хлопця. На його лобі був вирізаний знак у вигляді літери W. По дорозі сюди ми стикнулися з демоном, який тягнув ще одну жертву. У цього демона така сама літера на чолі. Цей хлопець поки ще живий. Вони рухались в бік розвалин школи. Ксендр і Аня прослідкують за демоном.

-Треба йти, – швидко зреагувала Баффі і попрямувала до виходу. Дівчата побігли за нею.

-Що? Черговий демон, апокаліпсис чи Винищувачка вирішила прослідкувати за солдатиком? – в’їдливо промовив Спайк.

-Давай підемо, поки вони не повернулися, – запропонувала Валері. Спайк погодився.

Баффі не стала чекати Віллоу і Тару, а швидко побігла в напрямку школи. Вона турбувалась не тільки за хлопця, якого поволок демон, а і за Ксендера з Анею, знаючи здатність Ксендера притягувати неприємності. Шкільний друг зустрів її біля розвалин, в тому місці, де раніше був вхід в будівлю:

-Чудовисько спустилось у підвал. І ще. Туди спустилась група військових. Будь обережна! Ми підстрахуємо.

Баффі кивнула і попрямувала крізь руїни у заданому напрямку. Блукати в темряві по вкритих пилом колишніх коридорах школи, маючи в руках тільки ніж і кілок, було трохи моторошно. Краєм ока дівчина помітила, як постать пробігла ліворуч. Вона сконцентрувалась, намагалась розрахувати подальші дії супротивника. Те ж сам робив її опонент.

Коли вони зійшлися в поєдинку, Баффі розуміла, що принаймні зараз  вона дізнається, хто ці солдати, які потрапляли їм на очі віднедавна. Вправна Винищувачка і спецпризначенець вели бій, не намагаючись вбити один одного. Баффі провела чергову серію ударів і відкинула солдата до стіни, підбігла і стягнула чорну маску, яка прикривала обличчя. Місячний промінь висвітлював той кут, в якому лежав чоловік.

-Райлі? – здивовано вигукнула дівчина.

-Баффі? – впізнав її по голосу Фінн. – Хто ти, чорт забирай?

-Те саме можу запитати у тебе, – кинула шпильку невдоволена Винищувачка.

-Зараз не час на пояснення, – оговтався Райлі. – Треба знайти того демона.

Тільки но вони хотіли спуститись по сходинкам, як побачили Форреста і Грема, які вели під руки хлопця, на лобі якого виднівся шрам.

-Живий? – уточнив Фінн.

-Так, але слабкий. Треба відправити його у лікарню, – відповів один із підлеглих.

-Що з демоном? – звернувся Райлі до іншого.

-Втік. Думаю на сьогодні треба завершити операцію. Якби дехто не заважав…, – Грем глянув на Баффі.

Райлі вирішив припинити це. Наказав солдатам допомогти пораненому і звернувся до Баффі:

-Треба вибратися звідси, – в знаки давалась вчорашня сутичка з Вел, та і Баффі додала. Фінн потихеньку підвівся, спираючись на стіну.

-Допомогти? – запитала дівчина.

-Ти не відповіла на моє питання, – проігнорував запропоновану допомогу.

-Це не розкажеш в двох словах, – тільки і змогла сказати Баффі. Вона бачила, як йому важко пересуватися, і тому підставила плече, сприймаючи всі пошкодження на свій рахунок.

Райлі не став заперечувати, але дуже здивувався силі тендітної дівчини. Так вони вийшли з розвалин, де їх зустріли друзі Баффі.

-О-у, Райлі? – вигукнула Віллоу. Ксендр підхопив хлопця з іншого боку.

-Всі розмови потім, – Винищувачка взяла ініціативу в свої руки. – Ми тебе проведемо, скажи куди, – звернулася вона до солдата.

 

Вел спускалася по сходах до кімнати,  загорнута в рушник. Спайк стояв в одних джинсах з келихом в руці.

-Допоможи мені, будь ласка, – попросила дівчина.

-Що трапилось, маленька? – її зовнішній вигляд малював не двозначні картинки в його уяві, але він підійшов.

-Шнурок заплутався у волоссі, а я не можу знайти застібки, щоб його зняти, – відповіла Вел, намагаючись все ж таки вирішити проблему.

-Давай гляну, – вампір підійшов зі спини. Вона відкинула волосся вбік, наскільки змогла, оголюючи шию.

-Я його теж не можу знайти, застібки просто немає, – видихнув він.

-А можеш розплутати або просто зрізати пасмо?

-Зараз,- він торкнувся її волосся. Дівчина пахла полуницею. Він згадав сьогоднішній вечір і інстинктивно притулився до її спини. Провів рукою по шиї, її тіло затремтіло. Валері відчула, як м’язи внизу живота стиснулись, ноги звели судоми. Спайк зупинився, Вел повернулась, запустила руку  у його волосся, стала навшпиньки, провела язиком по вуху і прошепотіла:

-Я хочу тебе.

Мільйони голок пронизали тіло вампіра. Мозок відмовлявся адекватно мислити. Його поцілунок був шаменим і пристрасним, відтворював всі його бажання і природні потреби. Він зірвав рушник, підхопив її на руки, поклав у ліжко. Знімаючи джинси, прохрипів:

-Вибач, маленька! Цього разу буде швидко, я не можу стриматися, – накрив її тіло своїм і, дивлячись їй в очі, увійшов в неї. Валері простогнала, подалась вперед, вигинаючись. Перші його рухи були повільними, але з кожним наступним він прискорював темп. Дихання їх було прискореним. Піку насолоди вони досягли разом.

Коли Валері змогла нормально дихати, сіла на ліжку, поправила волосся і хотіла лягти зручніше, але почула за спиною:

-Кохана, у тебе крила!

-Не смішно, Спайк! Я думала, невдалий жарт Баффі забутий.

-Я їх дійсно бачу, – вампір провів пальцем по обидва боки від хребта. Тіло Валері відреагувало на його дотик.

-Не обов’язково було вигадувати нісенітниці, щоб торкнутися, – повернула обличчя до Спайка дівчина і посміхнулась.

-Торкатись тебе приємно, – він приклав губи до того місця, де тільки но блукали пальці. Дівчина знову відреагувала, – Тим більше, як реагує твоє тіло, але в тебе тут татуювання, два крила, як у ангела.

-Боже, про що думала ця людина, коли вона вирішила зробити таке тату? – дівчина піднесла руку до своєї голови. – Великі?

-Ні, маленьки, – посміхався Спайк. – Навіть сексуальні. Я ще ніколи не кохався з ангелом.

Валері легенько штовхнула його в плече, обхопила його стегна ногами, провела язиком по його соскам, заглянула в очі і томно промовила:

-Все колись буває вперше.

Спайк різко поклав  її на спину і ліг зверху:

-Кохана, якщо ти і ангел, то грішний, – всміхнувся вампір і став пестити її тіло руками, губами, язиком.

Валері вигиналась, стогнала, іноді зривалась на крик, а коли відчула, що стриматися вже не сила, штовхнула Спайка на спину, з грацією кішки спустилася до його ніг. Провела легенько нігтиками по внутрішній стороні стегна, піднялась вище. Круговими рухами язика пестила його міцну плоть, піднялась ще вище. Коли її губи були на рівні його грудей, пройшла язиком по соскам. Бажання затуманило розум Спайка, він застонав, хотів притягнути її до себе, але Вел зупинила його, поклавши руку на плече. Потім охопила стегна своїми ногами, привстала і повільно опустилася. Вампір відчув, як її гаряче лоно стиснуло його член. Її рухи були вправним: вона то схилялась до його обличчя, то відкидалася назад. Спайк застогнав знову, але вже не витримав і підвів торс, захопив її сосок губами, злегка прикусив. Подивився їй в очі і промовив:

-Маленька, ти ще більш грішний ангел, ніж я міг уявити.

Валері провела пальцем по його губами, схилилася для поцілунку, а потім прошепотіла:

-Я хочу тебе всього, в мені, – відкинула волосся, оголюючи шию.

Спайк до кінця не був впевнений, що правильно її зрозумів. Але вирішив ризикнути. Змінив обличчя і подивився їй в очі. Дівчина провела язиком по його губам, іклам. Не виходячи з неї, поклав її на спину, провів шершавим язиком по шиї. Валері затремтіла, не від страху, а від жадання, Спайк це відчував. Разом з поштовхом в її тіло проткнув іклами шкіру на шиї, де пульсувала вена. Дівчина крикнула і встромила нігті в його спину. Відчуття, які накрили її цієї миті, переповнили всі очікування. Вона вигнулась, намагаючись бути якомога ближче до нього. Один ковток, другий… Вони супроводжувались ритмічними рухами його тіла. Тіло Валері, натягнуте мов струна, прагнуло кульмінації. Ще ковток… І тіло Спайка придавило дівчину. Він пройшовся язиком по ранкам. Змінив обличчя і ніжно її поцілував. Вони мовчки переводили подих.

Спайк ліг на спину, притис міцно дівчину до себе. Він намагався сформулювати питання, яке цікавило його зараз найбільше, але боявся зіпсувати момент. Погладив її руку, зітхнув, але продовжував мовчати.

-Любий, кажи вже, – не витримала дівчина.

-Що? – вдавав здивування вампір.

-Те, що хочеш сказати або спитати, а то ми до ранку не заснемо, – пояснила Вел.

-Я не знаю, як правильно запитати, – він торкнувся язиком ранки на шиї.

Валері повернула обличчя до нього, заглянула в очі і щиро відповіла:

-Бо я так хотіла. Ще зранку, коли ти пив мою кров, я вирішила, що рано чи пізно захочу відчути твої ікла на моїй шиї.

-З тобою неначе все так просто, але ця реальність не вкладається в голові. Захопливо, але сюрреалістично.

-А давай ми це обговоримо завтра, а то я до світанку хочу трохи поспати, – промовила дівчина і ще міцніше притулилася до вампіра. На знак згоди той поцілував її у скроню.

Здавалось щойно сон торкнувся їхніх повік і обіцяв приємну подорож. Тіла їх розслабились і ось … Валері підскочила, сіла, закрила обличчя руками. Її всю бив озноб. Спайк підідвинувся до дівчини, поцілував у плече і спитав:

-Кохана, що з тобою? – підсвідомо він боявся, що їх відверті любовні ігри завдали їй шкоди, але прогнав ці думки.

-Любий, я все згадала, – тихо промовила вона.

Спайк встав з ліжка, підійшов і сів у крісло, яке стояло поруч.

-Що саме? – з тривогою в голосі спитав вампір.

-Я – не Валері Вайт, а Валерія Білан. Я жила зовсім в іншому місці і в інший час. І я… померла, – останні слова вона прошепотіла, скочила на ноги. На очі їй потрапила його червона сорочка. Дівчина накинула її на плечі і вибігла.

Спайка неначе вдарило струмом. Все його не-життя за останній час промайнуло перед очима. Груди здавило, і, хоча це було не обов’язково, зараз хотілось зробити глибокий вдих. Він натягнув джинси і пішов вслід за дівчиною. Коли вампір вийшов із склепу, побачив  Вел біля найближчого надгробку. В її руці майорів вогник. Вона глибоко затягнулась і повільно випустила дим в небо.

-Як ти?

-Як для мертвої, нормально, – монотонно відповіла дівчина. Спайк смикнувся від цих слів.

-Я можу чимось допомогти?

-Обійми мене, – попросила Вел і відкинула недопалок.

Вампір підійшов, пригорнув її. Йому стало страшно, що він її втрачає. Але вона так тулилася до нього, неначе він – весь її всесвіт, що хотілося зупинити мить.

-Маленька, скоро зійде сонце, і ти вся тремтиш. Давай повернемось в середину, – порушив тишу Спайк. Вел мовчки погодилася і дозволила відвести себе.

Він вклав її в ліжко, вкрив ковдрою, але сам лягати не поспішав. Наповнив келих і після першого ковтка спитав:

-Як це сталося?

-Мені наснився сон, в якому я побачила останні хвилини життя і свій похорон. Прокинувшись, я все згадала, – вона подивилася на Спайка. Він здавався таким відстороненим.

-Що буде далі?

-Не знаю, тепер питань ще більше. Знати б ще, хто на них відповість.

-Ти лягай, а я піду на диван, – промовив Спайк і повернувся до сходів.

-Чому? – не зрозуміла дівчина. Вона зіскочила з ліжка. Він не повернувся до неї, але зупинився

-Та що з тобою? В чому я винна? – вампір мовчав. І тут дівчина зірвалася, – В тому, що дала надію, а тепер зникну? Ти цього боїшся? – Спайк здригнувся. Вел чітко розпізнала його почуття і думки. – Ти – дурень, якщо вважаєш, що я волію повернутися туди, звідки мене вирвали. Я не прагну гнити у могилі і…

-Припини, – обірвав її вампір.

-Те, що пам’ять повернулась, нічого не змінює: ні мої бажання, ні мої почуття.- Спайк глянув на неї. Вел продовжувала – Я ні про що не шкодую: ні про те, що після смерті опинилася тут, ні про те, що прийшла тоді до Джайлза і зустріла там тебе, ні про час, який ми провели разом. Ні… про… що! – повторила дівчина, виділяючи кожне слово, і торкнулася шиї. Спайк зробив крок, але наступні слова змусили зупинитись, – Єдине, про що шкодую, що ніколи більше не побачу і не обійму дитину, – провела рукою по татуюванню. Сльоза скотилась по щоці. – І якщо якимось дивом мені дарований шанс прожити нове життя тут, я його проживу з тобою чи …- договорити Вел не змогла, Спайк закрив її рота поцілунком. Спочатку він був грубим, а потім змінився на ніжний, проникливий.

Коли Спайк відчув, що Валері вже заспокоїлась, відсторонився і сказав:

-Я не знаю, як тобі вдається не панікувати в такій ситуації і приймати рішення миттєво. Я не впорався так, як ти. Коли ти увійшла тоді до Джайлза, мені просто було цікаво, хто ти і що буде далі. Тоді я думав, що за день-два нам набридне вся та авантюра, ти будеш зі Скубі, а я якось прилаштуюсь, не вперше. Але, маленька моя, усвідомлювати, що  тебе не буде поруч, нестерпно. За все моє не-життя я не отримав і дещиці того, що за тиждень з тобою.  – Дівчина притулилася до нього ще міцніше.

-Зараз я хочу в ліжко, з тобою. А коли ми прокинемось, я обов’язково все розповім, – вона глянула втомленими очима.

Валері дихала рівно і тихо. Нарешті вона заспокоїлась і заснула. Що не можна було сказати про Спайка. Він не знав, що почує від неї, як це вплине на їхнє життя. Але він чітко розумів, що вона – найдорожче, що у нього є чи колись було.