Розділ 9. І знову в бій

Тіло перебувало в блаженстві. Воно сповнене сили та енергії, готове звершувати нові подвиги й підкорювати світ, і рани, нанесені раніше, вже не відлунюються в голові пронизуючим, до втрати свідомості, болем. Перев’язані груди Му Ціна легко здіймалися й опускалися у вільному диханні. Шкіра набула здорового кольору. На ній досі красувалися червоні плями крові й два синці навколо рук.

Хтозна, скільки часу минуло, але у повітрі досі витав приторний, нудотно-солодкуватий запах.

Цього разу не від променів сонця прокинувся Му Цін, а від дивного відчуття збоку. Хоча по його венам баско розливалася духовна сила, від відчуття якої він вже давно відвик, щось не давало йому ворухнутися. Проблема була у правій руці. Таке відчуття, ніби її передавило щось, і тепер вона повністю затерпла.

Му Цін пробудився зі сну й нарешті зрозумів, у чому справа. Тільки-но розум почав розтуманюватися, не роздумуючи й секунди, він з усієї сили виштовхнув ногою Фен Сіня з краю ліжка, й той глухо звалився на підлогу. Му Цін, як кішка, зашипів, коли ворухнув рукою і по її венам почала рух свіжа кров.

Коли Фен Сінь зустрівся лицем з підлогою, теж прокинувся і хрипло застонав.

– Бляха! – він різко сів і зустрівся очима з Му Ціном, що скривлено розминав руку. – Твою ж матір!

– Якого біса ти спав тут? – знітився Му Цін. – Тобі кімнат у власному домі мало?

– Предостатньо!

– І чого ти саме тут вмостився?!

– Ти мені ще будеш вказувати де мені ночувати у своєму палаці, ще й з моєї власної кімнати виганяєш? Ну ти і прифанарів, дружок. А де взагалі-то «дякую за порятунок»?!

– Дякую! – Му Цін закотив очі. – Йолоп.

– Гівнюк, я тобі життя врятував.

– І що мені тепер зробити? Ноги тобі лизати?

Фен Сінь кинувся з кулаком на Му Ціна.

– Ну так, шмат ти лайна!

Му Цін ухилився від атаки, опинився на іншому боці ліжка. Він відповів на цю спробу вдарити, і тепер кинувся у відповідь.

– Не дочекаєшся!

Раз за разом вони нападали, перебасовуючи всі простирадла й подушки, аж поки Фен Сінь вдарився головою об бильце. Бій зупинився. Му Цін завмер над ним, переводячи подих, зазирнув у блискучі темні очі. В них була прихована посмішка.

Впевнений у своїй перемозі, Му Цін прибрав руки й відсунувся вбік, але тут-таки Фен Сінь хитро перехрестив ноги і повалив його на спину. Тепер позиції змінилися — Му Цін впав на ліжко, Фен Сінь нагло повис над ним, отримавши всю владу у свої руки. Так вони й завмерли, навіть дихати перестали. Їх очі зустрілися.

– Навіть не думай, – насторожився Му Цін, намагаючись вирватися з пастки.

Фен Сінь нахмурився від здивування. Він шукав пояснення цим словам, пильно вдивляючись перед  собою на Му Ціна, що нервово ширяв поглядом по стелі та сіпався. Сам того не помітив, губи Фен Сіня скривилися у загадковій посмішці, а в очах заграв новий блиск.

Му Цін це відчув і перелякано завмер, боячись опустити очі. Він зрозумів свою помилку.

– Ахахахаха, – розсміявся Фен Сінь, коли той все-таки поглянув на нього. – А знаєш, Му Цін, мені навіть сподобалося тебе цілувати.

Му Цін ковтнув слину.

– Н-не вздумай!

– Аххаахахахаха! Вибач..ахахах! Це просто… так смішно…хахах!

Фен Сінь вдосталь насміявся, і коли заспокоївся, помітив, як глибо Му Цін дихає. Він потроху почав опускатися до його рум’яного обличча, аж поки на своїх губах не відчув залишки солодкуватої присохшої крові…