Розділ 7. Звільнення

В глибині душі Му Ціна роїлися два передчуття. Перше – страх майбутнього. Що буде, коли канги таки вдасться зняти? Куди йому податися? На небесах його завжди недолюблювали, а з його раптовою появою тим більше будуть гнати. Храмів теж практично не лишилося, послідовників теж, бо все це розгребли інші божества. Спуститися на Землю – все одно що повернутися до життя за часу занепаду Сяньле. Йому будь де не будуть раді. Друге – страх смерті. За сімнадцять років, смерть, яку завжди боявся, стала його мрією, про яку думав кожну секунду, поки був у свідомості. Але тепер цей страх повернувся. У грудях почало щось колоти, ніби нашіптуючи, що якщо канги почнуть знімати, щось обов’язково станеться. Безликий Бай обіцяв повернутися. Звісно, Сє Лянь його переміг, але це не гарантія, що Біле лихо не наклало ще проклять, які можуть з’явитися, якщо канги падуть. І саме зняття канг – процес вкрай не легкий. Для цього потрібно дуже багато духовної енергії. Отже, поки Сє Лянь з Фен Сінем будуть це робити, Му Ціна буде розривати на шматки. Поки вони будуть жертвувати йому свою духовну енергію, в когось вона може повністю закінчитися, і той з ким це станеться, більше не буде небожителем. Тож… чи варто йти на такі ризики… і… тим більше заради кого..?

«Я хотів бути твоїм другом». «Д-д-другом».

Серце метушиться з такою силою. Він би ніколи не сказав таке. Але чому таки сказав? Сором роз’їдає зсередини. Він не заслуговує на порятунок.

Обидва зап’ястя скуті, придавлені до ліжка руками двох богів війни, що не збираються відступати від своєї цілі.

По тілу враз збільшився потік духовної енергії, перетворюючи органи на фарш. З губ голосно зірвався крик, що луною відбився в головах двох інших небожителів. Му Цін не бачив їх, він заплющив очі, але чітко знав: жалюгіднішого створіння вони в житті не бачили, і якби не він, вони займалися б зараз кожен своїми справами.

Найнеприємніше – це відчувати жалість до себе. Зараз її занадто багато.

Власний крик тисячами дзвонів лунав у мозку, винищуючи нав’язливі думки.

Вже до оніміння, до стогону й до сліз, біль проник до самісіньких кісток, все набуваючи нових сил. Нервова система, даючи відповідь на ломоту, пронизала тремором все тіло, безупинно змушуючи його здригатися. І лише зап’ястя, здушені долонями, не давали схопитися в повітря й не звернутися в клубок. У цій, освітленій промінням сонця кімнаті, конче не вистачає холодного, свіжого повітря. Воно здається таким важким і невагомим, що кожен вдих видавався випробуванням, а видих – марною тратою сили. Кожного разу, як груди здіймалися, здавалося, що це буде останній раз, і кожен раз, це повторювалося. По блідих, знекровлених щоках стікали солоні крапельки сліз, утворюючи мокрі доріжки, що непомітно зникали у волоссі.

Під долонями небожителів, наповнюючись духовнобю енергією, жевріли дві прокляті канги. Зап’ястя, зковане пальцями Фен Сіня, під силою бога міцно вдавилося у постіль, не допускаючи й думки на те, що б його вирвати. Ніби стогони підстреленої тварини, з вуст Му Ціна зривалися крики, дзвоном відлунюючись довгими коридорами палацу.

Крізь полон жаху, чиїсь огрубілі пальці схопили його за щелепу — міцно, але не  боляче. Вертіти головою від болю більше немає можливості. Му Цін відкрив очі, але одразу зажмурив –  враз до його обличчя наблизився Фен Сінь і притиснувся до сухих губ. Цей впевнений, дещо грубий поцілунок відчувся як зрада власному «я», програш власному шляху вдосконалення, як падіння зі скелі і як перший ковток гіркого вина. Му Цін сіпнувся, спробував вирватись з пастки, але Фен Сінь тільки сильніше стиснув його, тримаючи в своїх руках. Тіло, ніби тцунамі, накрило новою хвилею енергії, а за нею і біль. Канги на руках ще міцніше стиснулися, убираючи в себе всі життєві соки, а по спині з небувалою грубістю висіклося власне ім’я.

Фен Сінь не відпускав — його пальці все ще стискали тремтячу щелепу, змушуючи Му Ціна терпіти його владу. Притискаюсь ще ближче, його губи  сковзають по Му Ціновим. Він цілував наполегливо, але тепер повільніше. Му Цін сіпався, відчував, як губи мимоволі тремтять, як прокляття розриває його зсередини, як тіло покидають сили, і як він потроху здається. Його дихання стає все менш хаотичним, а опір — лише слабким відлунням протесту.

Фен Сінь відчув, як з Му Цінових вуст спала напруга, тіло стало м’яким, а рука, яку він тримав у своїй долоні,  розслабилася, від чого дотик до неї став схожим на дорогий шовк. Губи Фен Сіня завмерли – він трохи відсторонився, відчуваючи як власне дихання відбивається від шкіри Му Ціна. У повній тиші він довго вдивлявся в заплющені очі, вичікуючи  моменту, коли вії на них затремтять, відкриються, а від ними невдоволеним сяйвом зблиснуть зіниці. Але цього не сталося.

– Не вийшло..? – тихо прохрипів Фен Сінь, повернувши голову до Сє Ляня.

Збліднілий принц підняв свої очі. Його губи тремтіли, він прибрав з зап’ястя руку і повільно опустив погляд вниз. На білосніжній руці досі красувалася канга.

– Не вийшло.

Фен Сінь зціпив зуби, аж на лобі проявилися жили; шкіра навколо очей трохи почервоніла.

Сє Лянь не звернув на це увагу. Він прокрутив у своїх руках передавлене кангою зап’ястя, що аж посиніло від тиску, і застиг на мить. В його очах щось майнуло. Принц заглянув у зіниці Фен Сіню:

– Ще трохи. Вона тріснула.

З лоба Фен Сіня враз зникли жили. Його брови різко здійнялися, створивши кілька зморшок.

Коли по руках Му Ціна знову пустилася духовна енергія, він навіть не здригнувся. Він безпам’ятно, ніби покійник, лежав, поки з нього витікали залишки крові.

Фен Сінь знову нахилився до його обличча, але тепер не втримував  насильно — несвідоме тіло не чинило опору. Він ніжно, ніби боячись зробити боляче, торкнувся пальцями до блідої щоки і притиснувся до вуст.

Губами по губам, він повільно сковзав, відчуваючи, як смак крові проникає у рот, взамін на духовну енергію. Ніжно, ніби подих весняного вітру, цілував повільно, з такою турботою, ніби Му Цін от-от зникне, якщо докласти більше сили. Поцілунок теплий, ледь відчутний, але сповнений тепла, що має розбудити серце. Фен Сінь зупинився на мить, щоб перевести подих, і трохи сильніше притиснувся до Му Ціна. Він помітив, як власне тіло стає слабким, втрачаючи все більше і більше енергії, як від втоми тремтять руки, але все одно не відсторонюється. Тіло пронизало тремтіння. Фен Сінь сперся на лікоть, ледь не валячись на груди Му Ціну. Очі вже самі почали закриватися, забираючи Фен Сіня у темряву.

Сє Лянь, що передавав енергію через дотик, завмер. Під його долонею, подібно до перелому кістки, щось хруснуло. Фен Сінь відкрив очі, зупинився, прислухався, але не перервав зв’язок. На іншій руці Му Ціна теж пролунав хрускіт.

-Фен Сінь, – тихо покликав принц.

Фен Сінь повільно відірвався від Му Ціна та з пересторогою в очах перевів погляд в бік Сє Ляня. Червоні від крові вуста Фен Сіня сіпнулись у ледь помітній посмішці, а за секунду він впав поряд з Му Ціном.