Розділ 6. Друг

– «Фен Сінь, що у вас відбувається? Небожителі всю духовну мережу на вуха підняли – чули крики з твого палацу. Вони намагалися зв’язатися з тобою, стукали в двері, а ти не відповідаєш. Вони вже й мене дістали своїми питаннями» – теревенив Сє Лянь.

Фен Сінь, сам емоційно виснажений, вже сидів у своєму кабінеті серед численних паперів, на які зовсім не вистачає часу. Він дивився на засохлу кров, що плямами зафарбувала його одяг і руки.

– «Я чув. Я не міг їм відповісти.»

Голос Сє Ляня значно стих:

– «То… Му Цін кричав?»

– «…»

– «Що з ним?»

Фен Сінь подавив ком в горлі, спробував говорити звичним рівним голосом:

– «Ті канги розривають його зсередини, коли в ньому з’являється хоч крихта енергії. А головне, це може початися будь-коли, і зупинити дію не можливо. Я на власні очі це побачив, нікому такого не побажаю.»

Аби як вже встигнув він договорити речення, коли руки почали тремтіти, а слова самі почали плутатися на язиці переривчастими звуками. Перед очима з’явився той образ, настільки чіткий, що здалося, мов це все відбувається знову, навіть тактильна пам’ять відтворила приблизно ту саму вагу і дотики шкіри.

– «Як він зараз?» – стривожено запитав Сє Лянь.

Фен Сінь намагався викинути, розвіяти ті спогади.

– «З-зараз? Я… він…у себе. Відпочиває.»

– «У тебе голос тремтить.»

– «С-сам би посидів з ним три години! Це було нестерпно! Я ще легко відбувся, їй-богу, Сє Лянь, у кого б він не тремтів!»

– «Ччч, тихо, я все розумію, з ким не буває.»

Зніяковілий Фен Сінь сів рівно, розправив плечі та зробив кілька глибоких вдихів. Образ перед ним остаточно розвіявся.

– «Сє Лянь, я так довго не витримаю. Перебувати з ним під одним дахом… це якась кара, жах. Мене скоро доведеться ізолювати на хрін…»

– «Пройшов лише один день.»

– «А ти уяви, що буде через три! Де взагалі Мей Нянціна носить!..»

– «Вияви трохи терпіння, Фен Сінь. Я з Сань Ланом шукаю його, скоро знайдемо, обіцяю.»

– «…Либонь, грає в карти в якійсь хибарі з мандрьохами, слово даю!»

– «Хе-хе. Сань Лан відправив метеликів, вони мають знайти його. Тобі потрібна якась допомога? Можу прийти.»

– «Не потрібно нічого мені, в спокої залиште.»

– «Добре, відпоч…»

– АААААААААААААААААААА!!!

– «ЗНОВУ?!?!?»

З сусідньої кімнати пролунав крик, ніби когось ріжуть. Фен Сінь одразу зник з мережі, залишивши Сє Ляня самого.

***

Ледь не сковзаючи по підлозі, Фен Сінь абияк втиснувся у дверний отвір нової, чистої кімнати, куди відніс Му Ціна відпочивати майже годину тому. Цього короткого часу вистачило, аби Небесна столиця знову почала впливати на духовну енергію Му Ціна, тим самим роблячи тільки гірше, тому це й відбувається знову. «Як я раніше цього не зрозумів!» – каявся Фен Сінь, підбігаючи до ліжка, простирадла якого почали зафарбовуватися кров’ю.

І знову та сама агонія, що глибоко порушила спокій, затьмарила свідомість, згасила діяльність відчуттів і розуму. Ніби тінь,  що проникла в душу, розлилася холодом у серці й не відпускає. Це глибоке відчуття безсилля, коли кожен рух здається важким, а кожна мить — боротьбою з власними думками і почуттями.

Жаль глибоко вжалив десь всередині, відчай від безвиході пройняв до самого мозку. І знову, як і кілька годин тому, руки пронизало тремтіння. Фен Сінь опустився на ліжко, і просто був поряд, караючи себе за повну неміч.

Як і кілька годин тому.

Просто гладив руку Му Ціна, сподіваючись, що це хоч трохи заспокоїть його.

Десь далеко в коридорі пролунали швидкі кроки, що стрімко наближалися, викликаючи  відчуття, що вібрує десь у глибині грудей. Ось той момент, коли вони стали зовсім поруч, заповнюючи собою все навколо, і крізь двері промайнула біла фігура. Сє Лянь, принісши з собою трохи свіжого повітря, швидко і легко, як метелик, приземлився по другий кінець широкого ліжка. Розгублено він ковтнув, нахилившись ближче до Му Ціна, що кривився від болю.

– …Я прийшов, як тільки міг, – тихо сказав він, – як я можу допомогти?

Пустими, сповненими відчаю очима, Фен Сінь дивився на принца.

– Ніяк.

У своїх долонях Му Цін міцно зжав ковдру, крізь тонку шкіру чітко просвічувалися блакитні вени. Хапаючи ротом повітря, він прохрипів:

– Вбийте мене.

Його очі закотилися під повіки, ніби приготувався прямо зараз розпрощатися з білим світом, а груди здійнялися догори у глибокому диханні. З-під довгих вій покотилася блискуча сльоза. З губ зірвалося сповнене болю скиглення.

Просякнута кров’ю Жоє поворухнулася й потягнулася до щоки, стерши мокру цівочку з обличчя Му Ціна.

Очі Сє Ляня сковзнули до шовкової стрічки на тілі Му Ціна. Його брови звелися в одну лінію: на ній не було ні єдиного недолугого шва, які він власноруч зробив сімнадцять років тому. Тепер Жоє зовсім як нова. Фен Сінь теж це помітив.

– Ні, – заперечив Сє Лянь, – кров за кров, життя за життя, – він торкнувся зап’ястя Му Ціна, на якому красувалася налита кров’ю канга. – Мей Нянціна чекати ми будемо цілу вічність. Вічність проводити у таких муках нестерпно, – принц подивився на Фен Сіня по той бік ліжка. – Зупинімо це все прямо зараз.

Фен Сінь важко задихав, його губи зжалися у тонку лінію.

Му Цін крізь на пів закриті очі переглянувся з обома, злегка похитав головою. Одними вустами промовив: «я того не вартую».

В ту мить інше зап’ястя теж огорнуло тепло огрубілих пальців.

«Навіть думати так не смій», – так само одними губами сказав Фен Сінь, повернув голову до принца і кивнув йому в знак готовності.

– Му Ціне, – лагідно сказав принц вголос, – ти набагато цінніший, ніж можеш собі уявити.

– Сє Лянь… Я… – по обличчю Му Ціна знову пустилися сльози, – я… хотів бути… твоїм… д-д-другом…

У Сє Ляня і Фен Сіня застигла кров по венах від сказаних слів.

– Другом..? – перепитав принц.

Му Цін не відповів, міцно заплющив очі та відвернувся, ховаючи рум’янець. Його плечі помітно затремтіли.

– З радістю, – посміхнувся Сє Лянь. – Як тільки ми знищимо твої канги.