Розділ 5. Фаворитка

– Ні, я хочу вдягти блакитне зі сріблом, саме в ньому мене вперше побачив король!

Тонкі прямі риси обличчя Бертради де Монфор (саме так її зараз називали), набули пихатості і надмінності. Проте це не псувало її витонченої краси, навпроти, нова Бертрада стала ще більш цікавою. Холодна красуня з виразним поглядом неймовірних очей була більше королевою ніж справжня королева Берта Голландська, яка сиділа в тиші і самотності замку серед служниць і монахинь.

Тим часом Бертрада готувалася до розкішного прийому. В Парижі приймали папських легатів. І це був її перший вихід до іноземців в якості… А от в якості кого – це треба було з’ясувати.

Рівно рік тому вона втекла від чоловіка з самим королем. Вони одразу поїхали до Комп’єня, міста, де Філіп почувався в безпеці, ближче до Нормандії, подалі від Анжуйських земель.

Вони провели разом прекрасні два тижні, насолоджуючись одне одним, в таємниці від всього світу. Проте так не могло тривати довго. Поміж насолодою коханням король не забував про справи. Він звелів рицарям запросити в Комп’єнь найсановніших вельмож.

У великій залі Комп’єнського замку Філіп представив Бертраду:

– Я, Божою милістю король Франції, обрав цю жінку, прекрасну Бертраду де Монфор своєю королевою. Саме з нею я маю намір розділити своє життя і ніхто цьому не завадить.

По залі понісся гомін. Вельможі намагалися зрозуміти, що тепер буде.

– А що скаже Анжуйський двір, буде війна?

– А як же королева Берта?

– А якщо графиня народить сина?

– Що ж скаже Папа?

– Вона ж просто народжена бути королевою, погляньте як тримається графиня де Монфор, від неї очей не відвести, короля можна зрозуміти.

– Отож, Берту йому нав’язали, той шлюб не просто політичний, а ганебний для французької корони.

Король підняв руку. Хвиля стривожених голосів стихла.

– Ще раз повторюю. Бертрада – моя справжня королева. Єпископе, ви найнаближеніша до мене духовна особа. Доручаю вам вести переговори з Папою щодо розлучення з Бертою Голландською. Графе Вермандуа, ви поїдете до графа Анжуйського як представник корони і не повертайтесь без згоди графа на розлучення.

Бертрада і король були прекрасною парою. Вона, яскрава брюнетка, вбрана в білу з золотом туніку, з золотим поясом і в сніжно-білому плащі. Він, пшеничний блондин у чорній туніці, з точно такою як у Бертради вишивкою золотом, таким же поясом. У Бетради на голові тонкий золотий обруч – натяк на корону.

– Вони створені, щоб бути разом. – такі слова було чути то в одному краю зали, то в іншому.

– Папа ніколи не дозволить, вона просто чергова фаворитка. – лунало у відповідь.

– Ні одну фаворитку він не називав королевою. Ох, буде нам відлучення або війна, от подивитесь, от згадаєте мої слова.

Після цього прийому Бертрада майже не розлучалась з королем. Часто вона згадувала, як у тій скаженій скачці вночі вірна Белінда їй шепотіла «Ваша світлосте, стережіться божого чоловіка». Белінда померла через три місяці після втечі, лікар сказав, що ніхто би її не врятував, бо в неї просто зупинилося серце. «Божий чоловік», тобто єпископ Іво Шартрський був проти їх кохання з Філіпом.

– Філіпе, придивіться до єпископа Шартрського. Чи не здається вам, що він має статки більші за доходи? І щось підказує, що потік грошей ллється йому з самісінького Риму.

– Любов моя, ви з єпископом не полюбляєте одне одного, але ви праві, він має досить багато земель, проте витрати ще більші.

– Я боюся, Філіпе. Хоч ви і віддалили єпископа Шартрьского від себе, та він активно підштовхує Папу стати проти вас, проти нас з вами, проти Франції, це майже державна зрада.

Єпископ зібрав навколо себе партію тих, хто був проти підвищення Бертради, він намагавсяґ не дозволити розлучення короля з законною дружиною. Єпископ був дуже впливовою особою, і просто кинути його за грати король не міг. Але ж його шпигуни почали займатись вивченням дій Іво Шартрського.

Саме єпископ доніс свого часу графу Анжуйському, хто викрав Бертраду. Пізніше їй повідомили, що граф почувши звістку зблід, потім схопився за серце і впав. Через кілька днів йому стало краще, проте з досить активного хоч і немолодого чоловіка він за кілька днів перетворився на стариганя. Король заплатив графу великий викуп, дарував багато свобод графству Анжуйському, погодився з вимогою графа, що маленький син, якого покинула Бертрада, залишиться з ним, і матір не матиме ані на нього, а ні на його гроші жодних прав. За це граф спокійно згодився на розлучення.

– Звісно згодився – кинула Бертрада не обертаючись, коли король розповів їй. Вона сиділа біля столика, знімаючи ввечері прикраси – Папа був проти шлюбу, бо попередні дружини графа живі і здорові. Любов моя, Філіпе, ви придумали найкращий спосіб вирішити це питання, щоб були задоволені всі. Окрім єпископа і його партії…

Бертрада була вільна. Але король залишався одруженим. Він називав Бертраду королевою не тільки на словах, навіть в листуванні її називали Bertrada regina. Вона жила в королівських замках, ділила з королем все його життя, приймала участь у нарадах і світських прийомах. Філіп вимагав, щоб її називали королевою.

Ральф де Бінжі першим з наближених осіб зазначив, що королева Бертрада дає слушні поради, бачить ситуації з іншого боку ніж чоловіки, прекрасно вправляється в діловому листуванні, вміє переконувати людей так, що вони задоволені шанобливим ставленням, зачаровані королевою, при цьому погоджуються з її умовами.

Граф Вермандуа з подивом зазначив, що так і є. Бертрада робить все задля успіху у справах короля і корони і багато що їй вдається навіть краще ніж нестриманим чоловікам.

Ці два вельможі мали поважний статус, до них прислухались, так у Бертради з’являлося все більше прихильників.

Проте ситуація була з кожним днем більш напруженою. З Риму надходили невтішні звістки, що Папа Урбан II не на жарт розлючений такою поведінкою короля, бо розлучення з Бертою Ватікан не надав. Нехтування законами божими і словом Риму розцінювали як приниження Папи і його авторитету.

– Король увесь в матір. – перешіптувалися у Франції.- Але та все ж таки була вдовою, а тут при живій дружині…

«Дійсно, Анна Київська була вдовою» – думала Бертрада. – «Треба щось робити якомога швидше, я про це подбаю, мій король». Вона вже вирішила, як треба діяти. Тільки треба було не зволікати. Бертрада погладила живіт і подумки всміхнулась. «Мій син буде королем, як і казала ворожка».

На нарадах вже був присутній старший син Філіпа. Людовіку було вже 12, король вважав, що вже час давати йому слово і прислухатися до думки сина. Людовік ставився до Бертради без любові, але повагу виказував, поводився спокійно. На відміну від багатьох вельмож королівський син ніби розумів, що Бертрада бажає його батьку і короні тільки блага і процвітання.