Глава 6, Частина 2

   Прижмурившись, Едгар з захватом дивився на поле. Те повністю порожнє, і, здавалося, нескінченне поле, що знаходилося за домом Сема і Белль. Сонце, що вже сягло своєї найвищої точки, освічувало сліпучим світлом кожен будинок, кожну суху гілочку і кущик в сірій землі. Голова крутилася від того, як тривожно воно виглядало… або від того, що сонце дуже пекло.

   Та Едгара, мабуть, все таки тривожило не поле. Його тривожила Емз. Він думав, що друзі будуть допомагати Белль і Сему всі разом, і тоді вони з Емз зможуть якось поговорити з останнім про батька Бібі. Але їх розділили. Тому перед тим, як розійтись, вони домовилися, що Едгар буде намагатися вивідати про нього в Сема, а Емз — в Белль. Хоча це й буде зробити складно, бо Белль не така дружелюбна, як її чоловік і може відчути підступ. Але вона не боїться наговорити зайвого, а саме це і потрібно друзям. От тільки найбільшою складністю буде Бібі, що пішла з ними. “Сподіваюсь, в Емз вдасться підловити момент, коли Бібі не буде поряд” — думав він.

— Едгаре, ти знов у хмарах витаєш? 

   Едгар аж підскочив: Фенг непомітно підійшов ззаду, різко хлопнув хлопця по плечу і гукнув йому прямо на вухо.

— Нічого я не витаю — буркнув він.

   Та Фенг не слухав його.

— От краще б Едгар пішов з дівчатами — скаржився він Сему, притворно обурившись — Мало того шо слабак і дрова носити не зможе, так ще й розсіяний.

   Едгара почали злити ці прилюдні приниження.

— Я не слабак — холодно мовив він, з викликом прищурившись.

   Фенг лиш відповів йому своїм глузливим поглядом. Сему це не сподобалось.

— Ану припиніть — буркнув він, ставши між обома хлопцями — Фенг, що це таке? Мені здавалося, ти розумієш, що так не можна себе поводити з друзями, а особливо з молодшими.

Бастер, що стояв поряд з хлопцями, подивився на Фенга суворим поглядом і щось шепнув йому. Едгар ледь стримав посмішку: Фенг зніяковів, побачивши, що всі налаштовані проти нього. Роздратовано закотивши очі, він буркнув:

— Гаразд, гаразд. Вибач, Едгаре.

Едгар кивнув у відповідь.

— Так то краще — задоволено пробасив Сем — А тепер давайте так: якщо Фенг в нас такий сильний, то вони з Бастером носитимуть дрова у двір. Я буду їх рубати, а Едгар складати в купу. Гаразд?

— Без проблем! — збадьорився Фенг.

— Буде зроблено — погодливо посміхнувся Бастер.

— Добре — буркнув Едгар.

— От і домовилися — кивнув Сем — Тоді чого ми чекаємо? Давайте починати!

   Сем поманив рукою хлопців. Фенг і Бастер, взявши по дровеняці, пішли до дядька. Едгар, щоб не виглядати неробою, теж взяв одну, і послідував за хлопцями, що вже скрилися за кутом огорожі.

   Зайшовши в двір, хлопці дійшли до кутка двору, що був навпроти бесідки. Тільки зараз Едгар помітив там невеличку колоду, з якої стирчала сокира. Хлопці поклали свої дрова біля неї. Едгар теж поклав свою. Навіть не чекаючи команди, Фенг і Бастер пішли за наступними, а Едгар повернувся до Сема.

— Зараз я їх порубаю, і будеш складати — бурмотів дядько, витягуючи сокиру із колоди. Витягнувши її, він взяв найбільшу дровеняку, і рівно поставив її на колоду.

— Ану, потримай — кинув він Едгару.

   Хлопець з опаскою прижав її кінчиками пальців з двох сторін. Сем замахнувся. Хряп — і колода розділилася навпіл. 

— Не хвилюйся, по пальцях не попаду — посміхнувся Сем — Із зором в мене ще все добре.

   Далі, на щастя, Сем рубав без допомоги Едгара. Робота йшла однотонно: Фенг з Бастером приносили дрова, Сем рубав їх, а Едгар рівно складав в кутку.

Робили вони все це майже мовчки, та Едгар розумів, що далі так продовжуватися не може. Тож потихеньку він перейшов до діла.

— Дядько Семе?

— Га?

— А ви знаєте батька Бібі і матір Фенг з дитинства?

— Ну, так — кивнув Сем — А що?

— Та нічого, просто цікаво — відмахнувся Едгар.

   Сем не відповів: його увагу привернув Фенг, що приніс за раз більше десяти дровеняк. Точніше, половину з них — іншу він розгубив по дорозі. Коли вони з Бастером пішли, Едгар спробував підійти ближче до суті.

— А як ви з ними познайомилися?

— З ким? — не зрозумів Сем.

— З батьком Бібі і матір’ю Фенга.

— А-а, з ними — Сем замахнувся і розрубав ще одну дровеняку — То довга історія, любчику.

— Що, прям дуже? — Едгар взяв розрублені дрова, і рівно склав їх в купу.

— Дуже — кивнув Сем — Але… якщо тобі цікаво, то я можу розповісти.

— Було б добре.

Взявши ще одну дровеняку, тільки що принесену Бастером, Сем мовив:

— Ну якщо цікаво, то слухай.

   Далі весь час роботи Едгар слухав довгу розповідь Сема. І хоча він часто переривався — або через Фенга з Бастером, або щось забуваючи — в цілому Едгар почув вельми цікаву  історію:

— Звісно, познайомився я з Буллом і Лолою не одразу — розповідав чоловік — А знаєш чому? Тому, що вони обидва тут не жили. Та що там, я тоді навіть зі своєю любою Белль не знався! Бачилися ми лише в школі, ну іноді в центрі. Ми ж то в різних частинах містечка жили. Вона жила в цьому домі, а я поряд з дідом і бабусею Булла. І от одного чудового літнього дня, я, бувши 12-ти річним хлопчиськом, познайомився із сусідським хлопцем — Буллом. Він приїхав до бабусі і дідуся на літні канікули. З того часу ми з ним так здружилися! Були ну просто не розлий вода… Але нажаль, Булл приїжджав сюди тільки на канікули, і зрідка на вихідні. Тож коли він був у себе вдома, ми часто списувалися і дзвонили один одному. Хоча це було складно, бо в нас не було таких от телефонів і інтернетів, як у вас. І так йшли роки. Коли нам було… років по 15-16, Булл як завжди приїхав сюди на канікули. Він виглядав дуже стурбованим… в гарному сенсі. Він розповів мені, що кудись сюди з його рідного міста переїхала дуже гарна дівчина, і він хотів би з нею познайомитися. Ми обшукали все містечко. І знайшли. Це була Лола — вона зі своїм батьком поселилася у сусідньому від Белль будинку, якраз-таки в тому, де потім жив ще маленький Фенг. І тоді ми блище познайомилися не тільки з Лолою, а і з Белль. Вони ж то були сусідками, і, як і ми з Буллом, дуже здружилися. 

   Закінчив Сем розповість аж тоді, коли Едгар вже склав дрова в немаленьку таку “стінку”.

— Отака от історія, хлопче — зітхнув Сем, приймаючи від Бастера чергову партію дров — Скільки там ще залишилося, Бастере? 

— Десь половина — відповів хлопець.

— Гаразд — буркнув Сем, коли Бастер пішов за наступною партією. Він повернувся до Едгара — Що там, вмістиш ще половинку?

— Вміщу — буркнув Едгар, складаючи дрова вже в нову купку.

— От молодчик — задоволено пробасив Сем — Мені ті дрова ще так рівно ніхто не складав, як ти. Дякую.

   Едгар мигикнув у відповідь, і вони знов прийнялася мовчки працювати. І хоч Едгару сподобалася така цікава історія знайомства, він не узнав нічого із того, що хотів. Він сподівався, що Сем розповість йому щось ще, що відбувалося в них в більш зрілому віці. Щось, що можливо, безпосередньо пов’язане вже з Бібі. Тож Едгар спробував знайти трошки далі:

— Дядько Семе… А що було потім?

— Потім? — не зрозумів чоловік.

— Ну, ви розповіли про те, як ви всі познайомилися. А що цікавого відбувалося у вас вже після того, як ви здружилися?

   Сем, схоже, трохи зніяковів від цього питання. Він мовчав декілька митей, навіть не рухаючись. І тільки після того, як Фенг приніс дрова і пішов за наступними, він невпевнено мовив:

— Ну що я можу тобі розповісти такого цікавого, хлопче… Насправді нічого такого і не відбувалося.

— Зовсім нічого? 

   Сем мигикнув. Едгар розчаровано зітхнув.

— А ви із ними всіма досі спілкуєтесь? — спробував ще спитати хлопець.

— Спілкуюсь.

— А часто?

— Ні, не часто — терпляче буркнув чоловік у відповідь — А знаєш як кажуть, Едгаре? Не стромляй носа куди голова не лізе.

   Почувши легке роздратування в голосі чоловіка, Едгар почервонів від сорому. Здавалося б, нічим не примітні питання, але… схоже він почав закидувати їми чоловіка занадто різко. І цим він зміг розсердити, мабуть, найдобрішого дядька в світі.

— Вибачте — пискнув Едгар.

— Нічого, хлопче — зітхнув Сем — Допитливість – важлива риса для людини, але не все на світі тобі треба знати. Особливо про життя інших людей.

   Едгар зітхнув. Він зрозумів: розмова закінчилася. В нього не вийшло вивідати майже нічого. Все, що йому залишалося, це працювати далі і сподіватися, що Емз впорається краще за нього.

***

   Склавши руки на грудях, Бібі знов стояла біля облізлого старого фонтану. Біля того самого, якого стояла позавчора зі своїми друзями. Але тепер, з “друзів” поряд з нею була лише Емз. Вона сиділа на лавочці, опустивши погляд на кам’яні плити і нервово хрустіла пальцями. Поряд стояла Белль, що уважно читала немаленький такий список, надівши на себе невеличкі квадратні окуляри. Схоже, це був список покупок. Бібі зітхнула. Дай Бог їй з таким то списком знайти час, щоб заскочити в аптеку.

   Мабуть, Бібі була рада тільки тому, що має змогу купити ще заспокійливого. В усьому іншому вона була дуже незадоволена тим, що її змусили допомагати Белль. Бібі прийшла тільки для того, щоб поговорити з Семом про те, що бачила на кладовищі, але тепер вона не просто далеко від нього, та ще й з тими, з ким дуже не хотіла залишатися. Та вибору в неї немає. Лишалось сподіватися, що вона зможе поговорити з Семом ввечері.

— Так, дівчата — мовила Белль, закінчивши читати — Загалом нам треба лише в продуктовий маркет. 

— А список виглядає так, немов ми будемо скуповувати весь центр — тихо буркнула Емз.

Та Белль почула її незадоволення.

— Якщо б Сем не був таким радушним і не розгодовував вас, немов ви наші внуки, то список був би в два рази менший — їдко відповіла вона.

Емз лиш ніяково відвела погляд.

— Гаразд, йдемо вже, а то тільки дарма час витрачаємо — зітхнула Белль, згорнувши і сховавши список — Хоч ви і не так дратуєте мене, як Фенг з Семом, та довго я з вами ходити не хочу.

   Після цих слів Белль розвернулася і рушила в сторону маркета. Емз і Бібі послідували за нею.

   Всю дорогу дівчата йшли в майже повній мовчанці, лише зрідка перемовллюючись по ділу. Дорога виявилася не довгою: вже через 7 хвилин Бібі почала розрізняти перед собою біло-червоного кольору будівлю, обвішану великими постерами і з назвою посередині. Маркетом цей магазин було складно назвати — в порівнянні з реальними, міськими маркетами він був доволі маленьким. Та в цілому, виглядав він просторо. 

— То це сюди Бастер з Едгаром ходили за продуктами? — спитала Емз сама себе.

— Не знаю, хто куди ходив, та нам треба саме сюди — відповіла Белль — Ідем.

   Потягнувши пластмасові двері на себе, Емз швидко зайшла в середину. Белль пішла за нею. Бібі фиркнула, коли двері захлопнулися перед її носом: Емз навмисно відпустила двері після того, як Белль зайшла. Ну так, а потім Бібі веде себе максимально недружелюбно!

   В середині магазин здавався трохи більшим, ніж ззовні. Три каси стояли паралельно одна одній. За двома з них сиділи касирши, а на третій стояла синя табличка з написом “ТЕХНІЧНА ПЕРЕРВА”. Біля кас зібралося немало людей, готові оплатити покупку. Та і не тільки біля кас: по всьому магазину ходило багато покупців. Але це й не дивно: все таки, мабуть, єдиний маркет на все містечко. 

   Самі дівчата стояли біля шафок для речей. Белль, що знов перечитувала список, перевернула його, притиснула пальцями по середині і розірвала навпіл. Одну з половинок вона віддала Емз.

— Це те, що вам слід взяти — пояснила жінка — Щоб впоралися швидше. Тільки молоко обов’язково беріть в синій упаковці, а хліб – білий різаний батон. З усім іншим – беріть що знайдете. Зрозуміло?

Дівчата кивнули.

— От і добре.

   Після цих слів Белль, не відводячи погляду від списку, пішла. А дівчата залишилися стояти, не знаючи, з чого почати.

— Що там перше у списку? — прокряхтіла Бібі, стаючи навшпиньки, щоб заглянути через плече Емз.

— Як раз таки хліб — буркнула Емз у відповідь — Знати б ще де той хлібний відділ…

— А ще й треба купити конкретний — зітхнула Бібі — Який там вона казала?

— Не пам’ятаю — в голосі Емз почулася посмішка.

   Покупка продуктів у дівчат, на диво, була не гнітючою і напруженою, а трохи навіть веселою. Цей час був для Бібі як ковток свіжого повітря. Пару разів вона поневолі зловила відчуття дежавю, згадуючи, як в молодших класах вони з Емз часто ходили по магазинах. Вони обговорювали покупки, жартували і навіть сміялися, як тоді. Хотілося б, щоб цей легкий момент тривав вічність. Але тільки но дівчата разом з Белль все оплатили і вийшли на вулицю, цю затишну атмосферу як вітром здуло. Без всякої причини від тих веселощів не залишилось і сліду. 

   Тримаючи в руці один з пакетів з продуктами, Бібі з відчаєм дивилася на Емз. Що сталося? Чому, коли вони покинули маркет, Емз знов почала уникати і огризатися на Бібі? Все ж було добре! Все йшло на краще!

   Та відчай швидко змінився вже звичним для Бібі гнівом. “Ну і хай!” — зі злобою подумала вона, фиркнувши в голос — “Якщо Емз так складно знехтувати своєю гордістю, це її проблеми!”

— Ти б хоч допомогла подрузі — звернулася Белль до Емз, що стояла з пустими руками — З її ростом їй буде нести пакет важче, ніж тобі.

   Не відповівши, Емз підійшла до подруги, щоб забрати пакет. Бібі грубо впихнула його в руки дівчині. Та навіть це не змусило Емз підняти очі на подругу. І це стало останньою краплею. Бібі, мабуть, зараз би накинулась на Емз, якщо б не Белль.

— Не знаю як ви, а я втомилася — мовила вона — Неподалік є чудове місце, де ми можемо трохи перепочити. За мною.

   І ось, через деякий час вони сиділи біля невеличкого кафе, попиваючи холодні напої. Точніше з холодними напоями були Белль і Емз: Бібі не ризикнула купити, побоюючись, що їй не вистачить грошей на заспокійливе. 

   І хоч в цьому місці було доволі затишно, а холодний напій дуже розслабляв у жарку погоду, атмосфера за їх столиком витала така сама напружена. Дівчата не могли дивитися одна на одну, а тяжку мовчанку зрідка розвіювало дратуюче сьорбання.

   Белль, що весь цей час задумливо дивилася на дівчат, відкинувшись на дерев’яну спинку плетеного стільця, раптом задала неочікуване питання: 

— Між вами щось сталося, так, дівчата?

   Емз і Бібі майже синхронно підняли голови, з нерозумінням уставившись на жінку. І хоча вони мусили бути готові до такого питання, їм все одно стало дуже ніяково. Настільки, що Емз змогла видавити з себе слова лиш через декілька митей:

— З чого ви взяли?

— Не сміши мене — саркастично хмикнула Белль у відповідь — Навіть неуважна людина помітить, як напруженно ви ведете себе одна біля одної.

— А може ми завжди так ведемо себе одна біля одної! — різко кинула Бібі, раптом розізлившись — Яке вам діло?!

— Боюся, Фенг не раз розповідав нам з Семом, якими хорошими подругами ви були — спокійно відповіла Белль.

   Вона ще раз окинула дівчат поглядом. Та зрозумівши, що відповіді не дочекається, тихо мовила:

— У мене ж було дещо схоже. Думаю, ви розумієте з ким.

— З Лолою? — спитала Бібі.

— Еге ж — кивнула Белль, сьорбнувши трохи напою — І все це сталося через твого батька.

   Бібі напружилася. Вона не відповіла, та глянула на Белль з прямим викликом.

   Та жінка не звернула на це уваги. Ще раз сьорбнувши напій, вона почала розповідати:

— Лола, здається, була з міста. Вона переїхала сюди разом зі своїм батьком, і поселилася поруч зі мною. Тому ми одразу познайомилися і дуже здружилися. Ми постійно були вдвох, але через… роки 3 до нас прибилися Булл і Сем. І, мабуть, з того моменту розпочалися наші з Лолою сварки. Бо вона поводила себе поряд з хлопцями так… бридко. Постійно намагалася привернути до себе увагу. А особливо вона любила хвастатися і принижувати мене перед ними. А потім все стало ще гірше: вони з Буллом почали зустрічається. І… Боже, біля них неможливо було знаходитися. Та найгірше — через нього вона зовсім забула про мене…

   Бібі і Емз із цікавістю слухали розповідь Белль, здивовані тим, що ця “колюча” жінка розповідала таке особисте. Та Белль і не помічала їх здивування: здавалося, зараз їй було начхати на все. Вона і далі сиділа, обіпершись об спинку стільця, тримаючи стакан в руці і дивлячись кудись в далеч.

— На той момент краще, що я могла робити – це ігнорувати її. Говорити з нею не було сенсу: вона взагалі не помічала що робить щось не так. Та найсильніша наша сварка відбулася десь через рік. В той період Булл дуже багато часу проводив в рідному місті, здається, через грядущі екзамени. Він приїзжав дуже рідко, і те тільки для того, щоб доглядати за своєю бабусею, яка дуже захворіла. Все це на нього давило, тож він став агрессивнішим до нас. А те, що він рідко приїжджав, писав і дзвонив, та ще й був дуже холодним підвело на нерви і Лолу. І в один день, коли ми гуляли втрьох: я, Сем і вона, ми і посварилися. Лола настільки клепала нам мізки цим Буллом, що навіть Сема почало це дратувати. А якщо це дратувало Сема, то уявіть в яка розлючена була я. І тоді я все їй виказала. Бідний Сем, який спостерігав за всим цим. Коротше, після цього вона з нами більше не гуляла. А коли приїхав Булл, вона дуже посварилася з ним, і вони розвелися. І після цього взагалі кудись зникла: ні слуху, ні духу. Як я потім узнала, вони з батьком повернулися жити в місто. А знов вона переїхала сюди тільки тоді, коли була вагітна Фенгом.

   Хоч Бібі і не знала в обличчя мати Фенга, та слухаючи історію вона поневолі відчула повагу до Белль. Якщо б Емз вела себе так само високомірно і зухвало по відношенню до Бібі, дівчинка б не стрималась і побила її. Та на щастя, Емз ніколи не була такою. Так, в молодших класах високомірність була їй притаманна, але вона ніколи не відносилася так до друзів. Шкода, що вони з Емз більше не подруги…

   Бібі поневолі кинула погляд на дівчину і зніяковіла: Емз дивилася на Белль з деякою зацікавленістю і… осяяням? Виглядала так, немов знайшла щось в цій історії… Про що вона думає? Що це означає?

   Ще трохи посидівши, дівчата вирушили додому. Та перед цим Белль треба було забігти в деякий кіоск, і вона дозволила дівчатам піти швиденько купити ізоленту, яка так була потрібна Фенгу. Та за ізолентою пішла тільки Емз — Бібі вирішила, що це останній шанс знайти за заспокійливим, і попрямувала до аптеки. 

   Та підійшовши до неї, Бібі помітила табличку “ЗАКРИТО” на дверях. Вирішивши, що це якась помилка, дівчинка потягнула на себе ручку. Але двері не піддавалися. Холодна паніка розтеклася по всьому тілу. Піддавшись їй, Бібі почала гарячково смикати ручку. Тільки через пару хвилин до неї остаточно дійшло, що аптека закрита. 

   Та Бібі не здавалася. “Може, аптекарка просто відійшла скупитися” — з надією подумала вона. Дівчинка вирішила, що почекає її. 

   Всівшись на поріг, Бібі повернулася в сторону вулиці, по якій прогулювалася минулого разу. Тільки зараз вона помітила, що сонце вже почало ховатися за горизонт, заливаючи небо, тротуар, лавки, дахи кіосків і верхівки дерев помаранчевим світлом. Людей, на диво, вже не було, тож дорога, що, здавалося, нескінченно йшла вперед, була порожньою. Це видовище змусило відчути Бібі дивний спокій. Піджавши ноги до себе і примружившись вона забула про все. Про заспокійливе, про Емз і Едгара, про минулі дні, про Фігуру, про загублену книгу, про родину, до якої вона скоро повернеться. Все це, наразі, втратило свій сенс. Бібі нарешті не думала і просто насолоджувалася, як тоді, коли читала свій роман. І це було прекрасне відчуття.

   Та все це тривало лиш хвилину. Вдивляючись вглиб цієї вулиці, Бібі згадала той маленький провулок. Зараз, згадуючи закинуту вуличку і пусте поле з холмом Бібі накривали дивні почуття. Щось типу тривоги і страху, змішаних зі спокоєм і блаженством. Особливо вони відчувалися, коли Бібі згадувала кладовище. Все таки, читати написи на могилах було… доволі цікавим заняттям. Але та сама плита в вигляді хреста не давала спокою. Бібі розуміла, що знає, хто там похований. Навіть більше: вона була впевнена, що була дуже добре знайома з цією людиною. Та хоча Фігури більше не було поряд, щось не давало Бібі згадати це. 

   Бібі здригнулася: раптом почулися кроки за спиною. Вона повернулася в надії, що це аптекарка, але прогадала: це були Белль і Емз.

— Ну і що ти тут робиш? — спитала Белль.

   Бібі зніяковіла.

— Хотіла в аптеку зайти. За бинтами — збрехала вона.

   Белль хмикнула.

— Боюся, аптека не працює по неділях. А якщо тобі терміново потрібен бинт, то спробую знайти тобі вдома. Ідем вже, ітак довго тебе чекали.

   Бібі слухняно встала і вирушила за Белль, все ще засмучена тим, що не змогла купити заспокійливого. Всю дорогу вона йшла мовчки, втупившись в землю, поки не відчула, що хтось порівнявся з нею. Це була Белль.

— Я так розумію, ти не просто так сиділа там — тихо мовила вона.

Бібі з нерозумінням подивилась на жінку.

— Ти знаєш, що знаходиться на кінці тієї вулиці, так? — спитала вона.

Холодок пройшовся по спині дівчинки. Невже вона про той провулок?

Белль помітила, як напружилась Бібі, і прийняла це за відповідь “так”.

— Я розумію, як складно, коли поряд більше нема близької людини. Саме тому мені й не подобається, що ви з Емз наразі не ладнаєте. Я впевнена, що вона тобі зараз дуже потрібна. Так що… не затягуйте з цим всим.

   Мовивши це, Белль прискорила шаг і знов опинилася попереду. Бібі шоковано дивилася їй вслід. Що це було? Белль говорила про кладовище? Про якусь близьку людину, що похована там? Тож Бібі була права, і вона справді добре знає цю людину? Але звідки Белль про неї відомо? Отже, про неї повинен знати і Сем?

   Бібі була в повній розгубленості від почутого. А слова про Емз добивали її ще більше. Іронічно, що дівчина сама втікла від Бібі, коли була їй потрібна. Бібі гірко зітхнула. Ох, знала би Белль, як це все складно. Якщо б тільки знала…