Глава 6, Частина 1

   Ранок. Теплий, легенький вітерець лоскотав щоки, викликаючи мурашки по шкірі. Промінь сонця світив крізь повіки, розсіючи темряву м’якою білизною. Вже звичний ансамбль співаючих пташок і шелесту листя ласкав вуха. Та сьогодні до них примішалися знайомі голоси. Вони звучали приглушено, тихо, і-

   Едгар різко відкрив очі, коли один з володарів голосів скрикнув. Хлопець прислухався. Голоси стали трохи гучнішими, і в них чувся… гнів. Едгар роздратовано зітхнув. Звичайна сварка.

   Зрозумівши, що більше не вийде заснути, Едгар підвівся. Зітхнувши, він потягнувся так, що аж спина хруснула. Взявши телефон він натиснув на кнопку включення в надії подивитися час. Та телефон не відреагував. Натиснув ще раз. Той самий темний екран. Едгар натиснув втрете, тільки тепер затиснувши кнопку. Телефон провібрував, намагаючись ввімкнутися. Хлопець роздратовано зітхнув. Розрядився.

   Едгар швидким взором окинув намет. Все було так само: темні м’які стіни, сумка з їжею в одному кутку і рюкзак в другому. Едгар не був голодним, тож зайвий час залишатися в наметі було нема чого. До того ж, голоси різко утихли, що підживило зацікавленість Едгара. Неохоче вилізши зі спального мішку, він поповз до виходу.

   Світло сонця одразу засліпило його, тільки но він вибрався назовні, а різкий потік вітру розпатлав і до того розкудлане волосся. Едгар підвівся. Перше, що він побачив, звикнувши до світла — Емз, що сиділа на колоді біля погашеного вогнища. Вона, незадоволено скрививши обличчя, спостерігала за Бібі, яка діловито рилася в своїй сумці.

— Що тут у вас відбувається? — гукнув Едгар, підійшовши до Емз.

— Не твоє діло! — рявкнула Бібі, навіть не глянувши на хлопця.

— Фенг і Бастер кудись ділися — холодно відповіла Емз —Мабуть, ненадовго. Та Бібі чомусь дуже схвилювало це, і вона збирається бігати по всьому лісу і шукати їх.

— Яке ненадовго, дура? Їх не було всю ніч! — Бібі підняла голову, змірявши Емз гнівним поглядом.

— Звідки тобі знати, розумниця ти наша? — презирливо хмикнула та.

— Очі розплющ! Їх намет так само відкритий, і речей там нема. Як і вчора, коли ми виходили! Вони не поверталися!

— Ну, може вони просто знову кудись пішли з речами — вже без впевненості пробурмотіла Емз.

— Ну так, звісно — хмикнула Бібі, і продовжила ритися в сумці — І залишили все точнісінько так само, як день тому.

— З яких пір ти стала така уважна до деталей? — прищурилася Емз.

— З таких, як ти стала такою ідіоткою — буркнула Бібі у відповідь.

   Емз обурено зітхнула. Здавалося, ось-ось вона кинеться на Бібі. Тож Едгар поспішив втрутитися.

— Припиніть уже — буркнув він, ставши між подругами — Є спосіб перевірити, хто з вас правий.

— І як же? — хмикнула Емз.

— Рація — просто відповів Едгар.

   Емз на мить задумалася, не зводячи з Едгара прищурених очей. А потім неохоче кивнула:

— Мабуть, в цьому є сенс.

— От і добре. 

  Едгар попрямував до свого намету. Через декілька митей він повернувся з сірою, пластмасовою рацією в руці. Він всівся на колоду біля Емз, і зажавши велику чорну кнопку мовив:

— Фенгу, Бастере? Прийом?

   Едгар підняв голову, почувши свій голос в наметі дівчат. Їх рації отримали сигнал, отже рації Фенга і Бастера теж повинні…

   Друзі доволі довго намагалися докликатися до хлопців. І тільки коли вони вже втратили надію, з рації Едгара почувся глухий голос:

— Едгаре? Едгаре, це ти? Прийом! 

— Так, це… ми — відповів хлопець, оглянувшись на дівчат — Ви де? Прийом.

— Ми з Фенгом у Белль і Сема, прийом — прошипіла рація у відповідь.

— Нащо вони знов туди пішли? — шепнула Емз.

— Нащо ви знов туди пішли? Прийом — повторив Едгар, зажавши кнопку запису.

— А ми звідти і не уходили, прийом! — почувся другий голос з рації, що, очевидно, належав Фенгу.

— А що я казала? — переможно хмикнула Бібі, яка все таки відірвалася від своєї сумки і підійшла до друзів.

Емз лише цикнула у відповідь.

— Ви що, ночували там? Прийом — здивувався Едгар.

— Ночували, і збираємося залишитися тут ще до вечора, прийом! — відповів Фенг.

— Як це до вечора?? — обурено крикнула Бібі, випередивши Едгара.

— Так, до вечора — тихо відповів Бастер — Нам треба… дечим допомогти Сему і Белль, щоб отримати хмиз, за яким ми сюди і прийшли.

— І ізоленту для надувного човника! — додав Фенг.

— Так, і ізоленту — буркнув Бастер — І, знаєте… Ми були б вдячні, якщо б ви прийшли нам допомогти. Бо роботи тут… достатньо. Так що якщо ви хочете і пам’ятаєте дорогу…

— Та пам’ятають вони, господи! — перервав друга Фенг — До табору ж якось дійшли. А приходять хай обов’язково! А інакше ми тут вдвох і до завтра простирчимо.

— То ви прийдете? Прийом — спитав Бастер.

   Едгар невпевнено подивився на дівчат. В очах Емз він побачив віддзеркалення своїх сумнівів, а от очі Бібі палали непохитною впевненістю.

— Ну ні. Ви як хочете, але тут і з вами я стирчати не збираюся — фиркнула вона. Схопивши руку Едгара з рацією і натиснувши кнопку, вона сповістила: — Я іду!

   Недбало накинувши на плече напіврозстібнуту сумку, Бібі ледь не пулею вилетіла з табору.

— Ми з Емз пізніше відповімо — мовив Едгар у рацію, дивлячись вслід дівчинці.

   Друзі ще деякий час сиділи, дивлячись Бібі в слід. Нарешті, Едгар повернувся до роздратованої Емз:

— Думаєш про те, що і я?

— Агрх, це просто жах, а не людина — обурено рикнула вона, відвернувшись — От що це зараз було?

— Типова її поведінка — пожав плечима Едгар.

— Та вона стала вести себе ще гірше! — і далі сердилась Емз — Немов підслухала нашу з тобою вчорашню розмову…

   Едгар саркастично хмикнув. Емз права: Бібі стала агрессивніше. Вчора вночі вона прибула в табір якраз тоді, коли Емз і Едгар намагалися запалити багаття. Вона нагриміла на них, що вони кретини і в них не вийде запалити його, бо хмиз мокрий, а потім, фиркаючи, пішла спати. Здавалося б, звична для Бібі поведінка. Та відчувалася більша різкість і агресивність в її голосі, ніж зазвичай. А з якою гострою ненавистю блиснули в світлі ліхтаря її очі…

   І сьогодні її поведінка не сильно відрізнялася від вчорашньої. Якщо тільки ще більшою злістю. 

І Едгар здогадувався, що було тому причиною. Він з соромом згадував їхній діалог, коли Емз стало погано. Як холодно і жорстоко Едгар сказав Бібі, що Емз не буде рада її бачити. Можливо, Бібі хотіла піти за Емз, і якщо б не Едгар, дівчата помирилися б… Невже він сам ускладнив ситуацію?

   Едгар намагався не думати про це. Він повернув голову до Емз, що підперши долонею лоб, пустими очима дивилася в землю.

— І як ми тільки зможемо їй допомогти… — бурмотіла вона — Вона ж нас до себе не підпусте! Та ми навіть не маємо жодних ідей, що в неї трапилося… Що робити?

— Взагалі-то ідеї є — неочікувано для самого себе заперечив Едгар.

— Є? — недовірливо зщурилася Емз — І які ж?

— Ти не думала, що причиною цієї поведінки могла стати її родина?

— Родина? — розсіяно перепитала Емз.

— Еге. Бібі ніколи не відкликалася про неї позитивно.

— Ну не знаю… — невпевнено простягнула Емз — Вона мало про що відкликалася позитивно. Та і взагалі мало про що розповідала. Ні, ми не можемо стверджувати напевно. Ми ж майже нічого не знаємо про її родину! 

   Та Едгар знов згадав, з яким відчаєм маленька Бібі колись розповіла йому про свої сімейні проблеми. Він знов бачив перед собою ті дитячі, сумні очі. І ці очі надали йому впевненості. 

— Як це нічого? Згадати тільки, що вона розповідала… Сумніваюся, що родину, в який батько страшенно пиячить і постійно свариться зі своєю вимученою жінкою можна назвати благополучною.

   Емз подивилася на Едгара так, немов в нього виросла друга голова. Вимовити щось вона змогла тільки через декілька митей.

— Батько Бібі… п’яниця? 

Едгар з нерозумінням зщурився.

— Ну, не знаю як зараз, але колись давно вона так казала. Ти що, забула?

— Я… я не знала! 

   Тепер і Едгар розгубився.

— Як це не знала? Невже Бібі тобі про це не казала?

— Ну якщо не знаю, то не казала! — роздратовано рявкнула дівчина.

   Едгар не відповів. Сказане Емз неабияк здивувало його. Він то думав, що якщо Бібі розповіла все це йому, то розповідала й іншим. Виходить, що це не так? Виходить, вона довірила Едгару те, чого не довірила навіть кращій подрузі?

— І… що ще Бібі розповідала тобі? — спитала Емз, спостерігаючи за шокованим Едгаром.

Хлопець трохи зам’явся, тепер вже не впевнений, чи слід розповідати те, що Бібі довірила лиш йому. Та все таки він змусив себе відкрити рота. Ні, він мусить розповісти про це! Вони з Емз обіцяли один одному, що більше не будуть ховатися. До того ж, він робить це задля блага Бібі. Тільки заради неї…

— Ну… ще розповідала, що її постійно висміювали раніше — несміливо продовжив він — Тому вона боялася спілкуватися з однокласниками. Казала, що в цей період її підтримувала тільки мати — з іншими членами сім’ї в неї були погані відносини. З батьком із зрозумілої причини, а про брата вона не захотіла говорити.

   Емз відповіла не одразу. Вона нахмурилась, обдумуючи почуте. Нарешті, вона повільно мовила:

— Ну так, з Вороном у неї дивні відносини. Я колись спитала в Бібі, чому він ігнорує її, коли вони бачаться, на що вона сказала, що це не важливо. 

— А пам’ятаєш, як він один раз пішов після школи з нами трьома, бо Бібі треба було відвести його додому? — пригадав Едгар — Вона весь шлях вела себе так ніби його не існує… А мені то Ворона так шкода стало, що я розговорити його вирішив. І після цього ми потоваришували. І… чим більше я з ним спілкувався, тим більше я розумів, наскільки він не любить Бібі. А коли я один раз спробував спитати про неї, ми ледь не посварилися.

   Едгар зітхнув, з деякою тоскою і настольгією згадуючи старі моменти.

— А після п’ятого класу змінилася не тільки Бібі — тихо продовжив він — Я помітив зміни і в поведінці Ворона. Він і до того був занадто закритим для восьмилітньої дитини, а після цього закрився ще більше. Він ігнорував мене, як би я не старався заговорити з ним. А знаєш, що найцікавіше? Коли Бібі опинялася поряд з ним, вона ніяковіла, немов їй було шкода за щось. А він дивився на неї з такою сильною ненавистю, що аж в дрож кидало.

   Емз деякий час задумливо дивилася на Едгара. Нарешті вона зітхнула.

— Добре, ти переконав мене — буркнула вона — Звучить так, немов в них і справді якісь проблеми в сім’ї. Але тоді все складніше, ніж я думала… Ми не можемо ніяк поговорити з Бібі про її сім’ю, навіть здалеку. Сам подумай: яка б була твоя реакція, якщо б в тебе почали випитувати про проблеми в твоїй родині? Звісно, тобі б не сподобалося. А це — Бібі. Їй не просто не сподобається, вона нас вб’є!

   Едгар не одразу знайшов, що відповісти. Та коли він опустив погляд на рацію, що лежала в нього на коліні, відповідь сама знайшла його.

— У мене є ідея. 

— Ну? — питально прищурилася Емз.

— Фенг казав мені, що Сем дуже добре знайомий з батьком Бібі. І якщо ми все-таки підемо допомагати, то зможемо постаратися щось вивідати в нього.

   Емз скривилася.

— Це звучить божевільно.

— Чого це?

— Ми що, малі діти грати у вивідників? До того ж, це якось… некрасиво, чи що. Може це щось особисте. І взагалі, соромно буде питати про таке, розуміючи що робиш це не тому, що цікаво, в задля конкретної цілі.

— Але наша ціль важлива! — заперечів Едгар — І ти сама це прекрасно знаєш. І я не сказав, що ми будемо настоювати розповісти. Якщо Сем не захоче — знайдемо інше рішення. Але ми мусимо спробувати! Ми не можемо втратити такий шанс!

   Емз на мить задумалася. Їй не подобалася ця ідея, та бажання допомогти подрузі, схоже, було сильнішим. Тож вона все-таки кивнула.

— Я піду збирати речі — кинула вона.

Едгар тим часом взяв в руки рацію.

— Бастере, прийом. Ми з Емз йдемо.

***

   Стискаючи в руці шматок порваної мапи, Бібі йшла стежинками поміж високих сосен. Мапа їй мало чим допомогала — в принципі, як і завжди, тож вона йшла по пам’яті. І хоч Бібі не була повністю впевнена, куди іти, бажання скоріше втекти від тієї солодкої парочки підганяло її йти швидше.

   Лише згадуючи Едгара і Емз, Бібі починала тремтіти від гніву: вчора ці двоє проводили забагато часу разом. І все це через Едгара… Ох, Бібі була впевнена що ця дрянь намагається налаштувати Емз проти неї. Він не пустив дівчинку до подруги, коли тій стало погано! Ще й так грубо сказав: “Тому, що мене вона буде рада бачити більше, ніж тебе”… Звідки йому взагалі відомо, що між дівчатами зараз не найкращі відносини? Невже Емз йому розповіла? Ну так, нічого дивовижного: Бібі давно підозрювала що ця скотина любить розповісти зайвого. Разом в них чудово виходить відштовхувати від себе Бібі. Ну і хай. Віднині ці кретини їй — ніхто!

   Бібі поневолі подумала, що Фігура була б рада почути це. Та благо, її нема ще з позавчорашнього дня. Після того, як вона зникла, до дівчинки почав повертатися здоровий глузд. Тепер Бібі боялася не самої Фігури, а того факту, що вона є її галюцинацією. Бо Бібі хвора. Хвора на голову. Невідомо з якого моменту, і невідомо від чого, бо її розум сам ховає все від неї. І від цього хотілося плакати.

   Та Бібі трималася. Бо розуміла, що інакше не врятує себе. Інакше не зможе розібратися у власному кошмарі. Вона намагалася не думати про те, що в її випадку самотужки це майже неможливо, а заспокійливі, що абияк допомагають їй не збожеволіти, майже закінчилися. Нічого, вона просто буде використовувати їх в крайньому випадку, як, наприклад, коли її накрило вчора після того, як Емз і Едгар втекли в табір, і вона послідувала за ними… Так, вона більше не дасть цьому статися! Тепер вона впевнено крокувала до Сема в надії, що все-таки зможе дізнатися в нього те, що так хотіла: про ту могилу, хоч і одна тільки згадка про неї вводила Бібі в неконтролюєму тривогу.

   Відштовхнувши всі ці думки, Бібі зосередилася на дорозі. На диво, дівчинка невдовзі вийшла до колоскового поля. Інтуїція, як і вчора, не підвела її, або ж вона просто запам’ятала дорогу. Далі справа залишилася за малим: забратися на холм і знайти потрібну вуличку. І хоча на першій Бібі трохи заплуталася, вона швидко вийшла на вуличку з деревами, а після — Сема і Белль.

   Зупинившись біля їхнього дому, Бібі з’їжилась. Вона спіймала себе на думці, що не хоче заходити у двір. Не хоче бачити його хазяїв, не хоче допомагати, не хоче дізнатися те, задля чого прийшла. Та повертати назад було б дурно. Тож зібравшись силами, Бібі тремтячими руками відкрила хвірку.

   Перше, що вона побачила — це Сема, що стояв біля ґанка дому і розмовляв з кимось. Почувши скрип хвірки, Сем повернувся.

— Бібі, люба! — крикнув він, привітно махнувши рукою — Заходь, не соромся!

   Ковтнувши наростаючу паніку, Бібі несміливо покрокувала до дядька. Зупинившись поряд, вона побачила його співрозмовника — Фенга, що сидів на кам’яній сходинці дому.

— Привіт, Бібі! — з піднесеним, як завжди настроєм гукнув він — Швидко ж ти прийшла!

— Старалася — буркнула вона у відповідь.

— Якась ти злюка сьогодні — усміхнувся Сем — Поснідати не встигла?

   Після цих слів Бібі відчула посмоктуючий біль в животі.

— Є таке — неохоче погодилася вона.

— Ооооо, ну зрозуміло — Сем добродушно хлопнув Бібі по спині — Ну ми то виправимо. Іди в бесідку, там Бастер снідає. Попроси його, він тобі куліша насипе — свіженького, тільки звареного. 

   Бібі зітхнула. Їй не дуже хотілося знаходитися поряд з Бастером. Та все-таки голод був сильніший за небажання. “Байдуже” — подумки махнула рукою Бібі — “Бастера перетерпіти можна — це хоча б не Едгар з Емз”

   З такими думками Бібі повільно рушила до бесідки.

— Смачного вам! — гукнув Сем.

— Дякую — відповіла Бібі, хоча Сем її, мабуть, не почув.

   Наблизившись до бесідки, Бібі одразу відчула солодкуватий запах гарячої свіжої каши. Від нього живіт занив ще сильніше, тож Бібі поспішила на запах.

   Куліш, що так манив своїм запахом, стояв на середині столу в великій синій кастрюлі в квіточку. Бастер, згорбившись, сидів з білою металевою мискою. Він сьорбав звідти кашу, та, схоже, не був зосереджений на їжі: його погляд був спрямований кудись в стінку. Та тільки но Бібі зайшла всередину, він одразу відірвав звідти очі.

— Привіт, Бібі. Едгар з Емз теж прийшли?

— Ні — буркнула вона, підійшовши до навісних полиць і шкафчиків, що лінією тягнулися по всій стінці — Де тут посуд?

Бастер зітхнув.

— Зараз.

Він підійшов до Бібі і відкрив один зі шкафчиків:

— Що саме тобі треба?

— Тарілку, очевидно — роздратовано кинула Бібі — Я їсти прийшла!

   Бастер не відповів. Він мовчки дістав ще одну миску, а зі стаканчику, що стояв на стільниці, взяв ложку, і поставив на край столу.

— Ополоник в каструлі, насипеш собі скільки треба — мовив Бастер. Після він повернувся, взяв свою тарілку, і пішов геть з бесідки.

— Ти куди? — нерозуміючи гукнула Бібі вслід.

— Я вже поїв — не обертаючись, кинув Бастер у відповідь.

   Бібі розсіяно дивилася другові вслід. Тільки но він зник за стіною будинку, вона тяжко рухнула на стулку. Відчуття провини накрило її з головою. Дівчинка не побачила, залишилася каша в тарілці Бастера чи ні, та була впевнена, що він пішов не тому, що доїв. Він пішов, щоб не знаходитися поряд з Бібі. Бібі гірко хмикнула. І знову їй соромно перед Бастером. Як би хлопець, бувало, не бісив Бібі, він всерівно залишався, мабуть, єдиною людиною, перед якою їй завжди було соромно. Бо його добра і турботлива натура ніколи не давала дівчинці залишатися байдужою.

   Шмигнувши, Бібі опустила голову, і прийнялася ковиряти ложкою тепер вже несмачну кашу, слухаючи приглушені голоси Фенга і Сема. Та закінчивши їсти вона помітила, що їх більше не було чутно. Залишивши тарілку на столі, Бібі пішла перевірити, куди вони зникли. Та повертаючи із-за кута дому, ледь не зіштовхнулася з Фенгом.

— Ось ти де! — крикнув він — Чого ти так довго їсиш?

— Тебе турбувати не повинно! — рявкнула вона у відповідь.

— Наче поїла, а досі зла — хіхікнув Фенг — Добре, ідем уже! Едгар з Емз прийшли!

***

— Так, любі мої! Дякую вам, що прийшли допомогти!

   Сем стояв перед друзями, не обділяючи нікого своїм поважним взором. Белль стояла поряд, склавши руки на грудях і нудьгуюче дивлячись на свого чоловіка. Як і Бібі, Едгар і Емз. Лише Фенг виглядав бадьорим і готовим до роботи. А от Бастер… він, здавалося, був взагалі десь не тут.

   Після того як Бібі поснідала, Фенг привів її до інших. Едгар і Емз снідати чи щось ще не хотіли, тож Сем одразу перейшов до розподілу задач.

— Виглядає як якась церемонія — почула Бібі буркотіння Емз, і не могла не погодитися.

— Мене дуже радує, що прийшли всі — продовжував Сем — Тепер ми впораємося набагато швидше, а ви отримаєте нагороди! І так, ваші завдання: Бастер, Едгар і Фенг залишаться зі мною, і допоможуть мені перенести і порубати дрова, що знаходяться за домом. За це ви отримаєте хмиз, який вам потрібний для багаття. А Бібі й Емз підуть з Белль в центр містечка, купити продуктів. Там вони зможуть купити ізоленту.

   Закінчивши, Сем ще раз окинув усіх поглядом.

— Всім зрозуміло? — спитав він.

— Зрозуміло! — гукнув Фенг.

Всі інші погодливо кивнули.

— Чудово — посміхнувся Сем — Тоді розпочнемо прямо зараз!

З цими словами він махнув рукою хлопцям, і подався до хвірки. Бібі, в свою чергу, підійшла до Белль.

— Гроші є? — спитала жінка.

Бібі насторожило це питання

— Ну… є.

Почувши настороженість Бібі, Белль насмішливо хмикнула.

— Та не бійся ти, не будемо за твої гроші розплачуватися. Я спитала за те, щоб ви купили що вам треба. А то я не буду за вас платити.

   Бібі мигикнула у відповідь.

— Що там твоя подружка з тим чорноволосим хлопцем обговорює? — кивнула Белль в їх сторону.

Бібі подивилась туди, куди показала жінка. І справді: Емз і Едгар стояли поряд. Вони виглядали розгубленими, і про щось стурбовано шепотілися. Бібі поневолі зжала кулаки від гніву. Знову вони разом!

— Тобі дуже не подобається бачити їх один біля одного, чи не так? — помітила Белль напруженість дівчинки.

— Їх діло — сухо відповіла Бібі, намагаючись подавити гнів.

— Та ну, не соромся — глумливо мовила жінка — Я ж все бачу. Дивлячись на цих двох, я одразу згадую Булла і Лолу. А я тоді була на твоєму місці. Які ж вони були противні…

   Хоча Бібі і не любила батька, та не хотіла слухати, як ця гадюка зневажає його. Тож не дослухавши її, вона попрямувала до Едгара і Емз.

— Нам взагалі-то вже треба іти, Емз — різко мовила Бібі, зупинившись біля солодкої парочки — І тобі б не завадило піти до Сема, Едгаре. Ми прийшли допомогати, а не язиками чесати.

Побачивши Бібі, Емз одразу отвернулася. А от Едгар змірив її спокійним поглядом, останній раз щось шепнув на вухо Емз, а потім відповів:

— Так, ми уже ідем.

Після цих слів він розвернувся і повільно пішов хлопців, що чекали його. А Емз, навіть не глянувши на Бібі, швидким кроком попрямувала до Белль.