Глава 7, Частина 1

   Прижмурившись від вечірнього сонця, Едгар спостерігав за задоволеним Фенгом, що з дитячим запалом хлюпав веслами по червоній гладі озера. Хоча здалеку було видно лише його засвічений силует, по його крикам емоції було зрозуміти нескладно. Ех Фенг, вічна дитина.

   Едгар провів рукою по синьому в клітинку пледу, на якому сидів, намагаючись нащупати тарілку. Та знайшовши і взявши звідти бутерброд відчув, що в нього затекла спина. Слід було йому лише розправити плечі, як вона гучно хруснула.  

— Гарно було б почати слідкувати за осанкою, а не сидіти як горбатий дід, не думав?

   Едгар сердито подивився на Емз, що лежала на животі біля нього, підперши обличчя руками.

— Легко казати. Не ти цілими днями сидиш за касою або за уроками — буркнув він, відкусюючи шматок хліба.

— Того що я знаю, що від школи одна шкода — посміхнулася Емз.

   Едгар незадоволено зщурився, та дивлячись в повні спокою і грайливості очі й на цю щиру усмішку не зміг тримати зла. Емз змінилася за цей час. Згадуючи зажату і налякану дівчину на початку поїздки і на розслаблену, уїдливу Емз зараз, Едгар зрозумів, що готовий зробити все, щоб вона залишалася такою. Хоча вона вже й далеко не така безтурботна і впевнена, якою була колись в школі…

— Я і сам це знаю — зітхнув він — Шкода тільки, не можу звалити з 9-го класу, як ти. А то моя мамка дуже хоче щоб її синочка відучився два зайвих роки в школі, отримавши нікому не потрібну вищу освіту, і пішов на адвоката чи юриста.

   Едгара аж в дрож від гніву кинуло при згадці матері. Емз помітила це, та спокійно, як ні в чому не бувало спитала:

— А ти то сам на кого хочеш піти? 

— Ну, мабуть на тренера з рукопашного бою — пожав плечима Едгар — Або на повара. Та це вже так, крайній випадок.

   І знов напружившись, хлопець зі злобою процідив:

— І я піду, тільки на два роки пізніше. І все через цю дрянь.

— Зрозуміло — буркнула Емз — Ну, не хвилюйся, ти підеш не один.

   Едгар з нерозумінням подивився на подругу.

— В сенсі? 

— Я теж залишуся до 11-го — просто відповіла вона.

— Ого як — здивовано хмикнув Едгар — Я думав ти підеш з 9-го. 

   Емз опустила очі

— Я теж так думала — зітхнула вона — Але… Ти хоча б знаєш, ким хочеш бути, а я не маю жодного уявлення.

— Але ж ти займаєшся блогерством — зауважив Едгар — В тебе гарно виходить і тобі подобається. 

— Але це не те. Це просто хоббі, з ним я далеко не зайду. До того ж не так і добре воно в мене йде. Як мінімум наразі… Та і взагалі, моя невирішеність – не єдина причина!

— А що ще? — спитав Едгар.

— Це вже не твоє діло — відмахнулась Емз — Коротше, як би я не хотіла, я не зможу піти з 9-го класу. Хоч і не планувала залишатися вчитися далі. І колись обіцяла Бібі, що ми підем з 9-го класу разом…

   На останніх словах Емз пригнічено опустила голову.

— Та мабуть вона вже давно про це забула — зітхнула вона — Може теж вирішила залишитися до 11… Ох, тепер я не знаю навіть цього. Хоча я і так ніколи не знала про неї майже нічого… Я думаєш, в неї там все добре?

   Едгар лиш пожав плечима. Після того, як Бібі втікла, друзі ще трохи побули в Сема і Белль. Потім, забравши трохи їх смаколиків з собою і розпрощавшись, нарешті пішли. Знайшли Бібі вони в таборі. Вона забилася в найдальший кут намету, і обійнявши свою сумку, схоже, спала. Та на ранок прокинулася такою в’ялою і непривітною, немов всю ніч лиш прикидувалася. Вона відмовилася йти з друзями на озеро, не звертаючи уваги на вблагання Бастера. А коли друзі уходили, Едгар побачив, як Бібі тікала із табору. 

   Едгар відвернувся до озера. Та тепер він спостерігав не за Фенгом, що катався, а за Бастером, що стояв на полумісточку. Його силует стояв згорблено і пригнічено, від чого Едгару стало сумно. Згадуючи його безнадійне і засмучене обличчя останні дні, хлопець поневолі зітхнув.

— Бастер теж дуже хвилюється за Бібі — тихо мовив він.

— Впринципі як завжди — буркнула Емз.

— Як думаєш, слід з ним все-таки говорити?

— Звісно! Ти що, сумніваєшся?

— Мене дивує, що ти так рішуче налаштована — хмикнув Едгар.

— Ну, так — пожала плечима Емз — Знаєш, за ніч я обдумала все і… Чому би і ні? Залучити Бастера справді гарна ідея. Він то нам все-таки не чужий. Так чому ти раптом став сумніватися?

— Ну, просто… Я не думаю що йому це сподобається — невпевнено мовив він — Наразі він не в кращому стані, і хто знає, як він відреагує… Та і взагалі… Я іноді задумуюсь про те, що все що ми з тобою робимо – повна дурня. Типу… ми наче взнаєм, що відбувається з Бібі, але ніяк їй не допомогаємо. Їй навпаки стає гірше. Способи визначення максимально дивні, та і взагалі… Чи воно нам справді потрібно? Може не слід турбувати Бастера такою дрібницею?

   Та Емз і бровою не повела.

— Знайшов чого переживати — фиркнула вона — Як на мене, Бастеру зараз як ніколи потрібно поговорити з кимось. Щоб йому стало легше. Звісно не одразу про Бібі, та знаючи його… Він і сам тобі за неї розкаже. А про те що ми затіяли, мені одразу здалося, що це повна дурня, і здається так і досі. Але… деякий сенс в ній є. Ми намагаємося розплутати цей величезний клубок нашої… історії, і це займе багато часу і зусиль. А починати з чогось треба, навіть з самого безглуздого. Та головне, що ця затія нас поєднує. Зближує. Як в старі добрі часи. Це те, чого Бастер і хотів.

   Едгар не зміг скрити свого здивування. Йому не вірилося, що це казала Емз. Емз, яка два дні тому не бажала йти на контакт і ні на що не сподівалася. Але тепер вона нагадувала Едгару те, що він намагався втовкти їй весь цей час.

— Ти права — посміхнувся він — Щось я зовсім розм’як. Я поговорю з Бастером. Тільки б підловити момент…

   Та Всесвіт немов почув його слова. Над собою Едгар почув крик захвату.

— ЦЕ БУЛО ТАААК КРУТО!!

   Від неочікуваності Едгар ледь не впав. Скривившись, він підняв голову. Над ним стояв, очевидно, Фенг. Ну, не зовсім стояв. Він нетерпляче приплясував на місці, ледь стримуючись щоб не взірватися. Його очі сяяли: чи то від алих променів сонця, чи то від дитячої радості. Та це не змусило Едгара зм’якчитися.

— Ти б ще на вухо крикнув! — рявкнув він.

   Хлопець почув, як Емз за його спиною тихо хіхікнула.

— ВИ НЕ УЯВЛЯЄТЕ НАСКІЛЬКИ ЦЕ БУЛО КЛАСНО — Фенг плюхнувся поряд з роздратованим товаришем — Ти сидиш в м’якому човнику, під тобою шумить водичка, і ти спостерігаєш за найпрекраснішим явищем — заходом сонця… і за Едгаром і Емз, які так романтично відпочивають разом на пледику))

   Останні слова Фенг сказав так тихо, щоб почув їх тільки Едгар, та зляканий хлопець все одно з опаскою оглянувся на Емз. Дівчина лиш питально нахмурилась у відповідь. Схоже, не почула. Едгар втупився в Фенга спопеляючим поглядом. Та перед тим, як він встиг щось відповісти, Емз подала голос.

— Мені здавалося спокійно плавати, слухаючи розслабляючий шум води і спостерігати за красою це не в твоєму стилі.

— Звісно, шо не моєму — пожав плечима Фенг — Я намагався кататися… в своєму стилі, але пару разів ледь не перевернув човен. Та в цілому мені все сподобалось. Навіть дуже.

   З насолодою потягнувшись, Фенг взяв бутерброд з тарілки.

— Ну то фо — проплямкав він — Хто натсупний?

   Та перед тим, як Едгар встиг відкрити рота, Емз вигукнула:

— Едгар!

   Едгар з нерозумінням глянув на Емз. Це ще що означає? Фенг з зацікавленням схилив голову.

— Ти це за нього вирішила?

   Емз зніяковіла.

— Ні. Едгар сам казав мені, що хоче прокотитися. З Бастером. Бастер же ще не катався?

— Ні — відповів Фенг — Та він і не хоче. Каже, що боїться глибини. 

Що Едгар, що Емз здивувалися. Чого-чого, в такого вони від друга точно не очікували. Бастер боїться глибини?

— Ну… От Едгар і покатається з ним. Щоб йому страшно не було. А то що ж, всі поплавають і повеселяться, а Бастер ні?

— Ну… да. Ти права — на диво погодився Фенг — Тоді іди, Едгаре. Ти ж розберешся що там і як?

— Розберусь — буркнув хлопець у відповідь.

— От і чудово. Відпочину на суші. Давай давай, іди.

   З незадоволеним крехкотінням, Едгар підвівся. Та перед тим, як піти, він кинув на Емз незадоволений погляд. Звісно він зрозумів її задум і не міг не визнати, що вона придумала гарно, але це було занадто неочікувано. Хлопець уж точно не планував плавати! 

   Емз спіймала його погляд. Вона ледь помітно посміхнулась і кивнула, зазиваючи того не витрачати час. Едгар слухняно відвернувся, і вирушив до Бастера.

***

   Обережними кроками Едгар ступив на місток. Стара деревина скрипнула під вагою хлопця, та Бастер не повернувся. Він і далі спостерігав за ховаючимся сонцем, про щось явно задумавшись. Навіть коли Едгар встав біля друга, той помітив його тільки тоді, коли почув поряд голос хлопця. 

— Човник зараз вирушить у вільне плавання, тобі не здається? — посміхнувся Едгар, киваючи на недбало прив’язаний до містка човен.

   Декілька митей Бастер розсіяно дивився на друга. Та коли до нього нарешті дійшов сенс його слів, він з ойканням кинувся перев’язувати човен.

— Ні, стій! — зупинив його руку зніяковілий Едгар — Не треба. Я якраз покататися хотів.

— А, покататися… — пробурмотів Бастер — Так, так, катайся.

   З цим словами він робко простягнув трос Едгару. Прийнявши трос, хлопець з тривогою подивився в очі Бастеру. Та піймавши його погляд, Бастер швидко усміхнувся, і відвернувшись, знов прийнявся спостерігати за небом.

   Декілька хвилин Едгар крутив трос, роблячи вигляд, що щось робить. Та весь цей час він думав, як покликати Бастера покататися з ним так, щоб той погодився. Бо Емз то придумала, як залишити Едгара і Бастера на однині, та те, що Бастер боїться кататися суттєво ускладнювало ситуацію. Головне — показати другу, що з Едгаром він зможе кататися спокійно. Але як би так сформулювати пропозицію..?

   Та Бастер перший почав розмову.

— Тобі допомогти з човном? — спитав він.

Едгар здригнувся

— А? Н-ні, не треба — пролепетав він.

— А чого ти тоді чекаєш? — нахмурився Бастер — Чи кого?

— Нічого і нікого, просто… Еее…

   Едгар зам’явся, шукаючи виправдання, та зрозумів, що вже нічого не придумає.

— Бастере, ти не хочеш покататися зі мною? — спитав він прямо.

— А чого сам не хочеш? — спитав товариш — Боїшся?

   Едгара як током вдарило. О ні. Тільки не це! Бастер мусив подумати що завгодно, але не те, що Едгар теж боїться! Тепер він точно не захоче кататися!

— Ні! — гарячково заперечив Едгар — Я не боюсь! Просто…

   Та Бастер не дослухав його.

— Та годі тобі, не виправдовуйся — лагідно усміхнувся він — Це нормально чогось боятися. Якщо тобі так хочеться, я покатаюся з тобою. 

   Бастер хлопнув друга по спині і направився до човна. Едгар не міг поворушитися від подиву. Це було… легше, ніж він думав. Бастер так відреагував, немов… його зовсім і не лякала глибина. Але це наразі не важливо. Бастер погодився, а це головне.

   Едгар підійшов до човника, в якому Бастер вже чекав його, і обережно сів навпроти друга. Тільки но хлопець вмостився, Бастер відштовхнувся від місточка. І взявши по веслу, хлопці пустилися в плавання.

***

   Все-таки Фенг був правий. Лагідний шумок озера і криваво-помаранчеве небо діяли по-особливому заспокоююче. Відчувши тотальний, ледь не передсмертний спокій Едгар навіть забув, що йому треба б грести. Та впринципі, він нікуди не спішив. На середині озера найкращий краєвид, і хотілося би залишитися тут на довше. Бастер, схоже, розділяв його думку: він обережно склав весла посередині човна, і обіпершись на сидіння, зачаровано дивився в небо. Знову. Як і на місточку. Тільки тепер Едгар бачив його очі. Потускнілі очі, що дивилися на щось, що не бачив Едгар. Кудись в пітьму, в глиб похмурих думок, що, здавалося, з’їдали зсередини. І тоді Едгар вирішив окликнути товариша.

   Почувши своє ім’я, той перевів пустий погляд на Едгара.

— Ти погано прив’язав човен. На тебе це не схоже.

   Едгар не придумав чогось іншого. Він не хотів починати розмову занадто різко. 

— Це не я його прив’язував, а Фенг — тихо мовив Бастер.

— Все одно. Раніше б ти ретельно прослідкував, щоб човен був прив’язаний настільки міцно, що порвати трос було б легше, ніж розв’язати.

   Бастер декілька митей уважно дивився в очі Едгару, намагаючись зрозуміти, що від нього хочуть. А потім просто пожав плечима, і знов підняв погляд у небо.

   Едгар з досадою зморщився. Не вийшло. Бастера це не хвилювало! 

   І ще деякий час друзі сиділи мовчки, поки Едгар намагався придумати нову тему для розмови. Ну от що можно спитати в Бастера? Йому на все начхати! Він такий тихий, такий байдужий, такий… спокійний.

— Чому ти такий спокійний? — в ту ж мить вирвалося в Едгара.

— А що не так? — спитав Бастер, не відриваючись від неба.

— Ну… ти сидиш в човні посеред озера. І ведеш себе занадто спокійно для людини, що боїться глибини.

   Бастер глянув на Едгара. Його очі стали розміром з тарілку

— Я… боюся глибини?

   Едгар розгубився.

— А що, ні? — пробурмотів він

— Ні! Хто сказав тобі таку дурню?

— Ну, Фенг…

— Знайшов кого слухати — Бастер аж скривився — Так і думав що він мене не слухав… Я казав йому про Бібі.

   Бастер знов помрачнів. Едгар, не втрачаючи моменту, запитав:

— Бібі? Вона справді боїться глибини?

   Бастер дивно подивився на Едгара.

— Не знаю справді чи ні — зітхнув він — Бо чув це лише від тебе.

   Тепер здивувався Едгар.

— Від мене?

   Бастер кивнув.

— Ну так, ти, напевно, не пам’ятаєш. Ти тоді ще був маленьким. Тому я спочатку тобі не повірив. Але коли почав спостерігати за вами, то помітив: між вами був якийсь… дивний зв’язок. Хоча ви і часто сварилися, було видно, що Бібі більше всього тягнулася до тебе. Немов… довіряла тобі.

   Едгар поневолі фиркнув. Знову йому кажуть про якийсь особливий зв’язок з Бібі. Та при цьому його мучало нерозуміння: чи справді між ними було щось незвичайне?

— До того ж твоі слова звучали так… цікаво — продовжував Бастер —  Ти не сказав просто “Бібі боїться глибини”. Ти сказав щось типу… “Бібі не по собі від глибоких ставків. Вони якісь темні і невідомі. Немов там заховане щось страшне! В неї… таласофобія!”. 

— Ого — здивувався Едгар — Ти так гарно запам’ятав слова, що я сказав багато років тому?

— Еге. Вони мені дуже міцно вбилися в пам’ять. Тому, що звучали так, немов вони не твої. Ти просто переказав чиюсь фразу. І знаєш, з того моменту я почав помічати в Бібі дещо особливе. Те, що… ммм… підтверджувало твої слова. Але не в прямому сенсі, а в переносному. Бібі ненавиділа, коли хтось заторкував глибокі, особисті розмови і копався в глибині її душі. І кінцево я впевнився в цьому, коли ви перейшли в 5 клас. І знаєш, до цього всього твої слова підходили дуже чудово. Вони звучали дивно, бо були немов метафорою. 

— Ого — ніяково буркнув Едгар — Не ображайся, Бастере, але ти звучиш як божевільний.

— Я знаю, Едгаре — відчайдушно прохрипів Бастер — Але невже ти сам не помічав цього? Особливо зараз, коли Бібі веде себе як ужалена. Вона забагато боїться. Спочатку — ота її таласофобія. Далі, коли ми з нею йшли у закинуту будівлю на ночівлю, я дізнався, що її лякає тиша і темрява. А потім — ми всі бачили як простий ніж привів Бібі до панічної атаки. Дуже неочікуваний страх, знаєш. І тоді стало зрозуміло: всі її страхи нагадують їй щось. Щось таке, що і сталося з нею, схоже, у п’ятому класі.

   Едгар задумався. Ніж… і справді. Цей страх не міг виникнути просто так. Ці слова мають сенс!

— І я не можу припинити ломати над усім цим голову, Едгаре — зітхнув Бастер — Все і так було складно, але тепер… Едгаре, це кошмар! Поведінка Бібі… Ох, такими темпами вона з глузду з’їде. Я дуже хвилююсь за неї, та водночас відчуваю, що не можу нічого зробити. Я… справді старався якось допомогти вам всім. Я думав, що ця поїздка нагадає вам старі дні дружби і все виправить. Хоч щось виправить. Але нічого не вийшло. 

   Едгар зі співчуттям дивився на друга. Бастер, здавалося, настраждався більше всіх. Як і завжди. Бо завжди був найбільш чуйним. І намагався всім допомогти, навіть жертвуючи собою. 

— Знаєш, твоя оця подорож трошки допомогла — спробував підтримати він товариша — Я більше не відчуваю до Бібі лиш ненависть. А ще ми з Емз знову стали спілкуватися. І ми намагаємося… Ну, зрозуміти, що сталося з Бібі, щоб як-небудь допомогти їй. Ми, звісно, ще не знаємо як, але… Чи не хочеш до нас приєднатися? Мені здається разом ми зможемо щось придумати.

На мить в очах Бастера промелькнули здивованість і радість, та він одразу знов помрачнів.

— Ти не уявляєш як я рад тому, що ви з Емз знову зблизились і намагаєтесь допомогти Бібі, але це все більше не має сенсу. Сьогодні наш останній день в цьому лісі.

   І тут Едгара немов сковородою по голові вдарили. 

— Сьогодні останній день..? — слабо прохрипів він.

— Еге — гірко всміхнувся Бастер — Відпочиваючи без телефонів і подібного трошки губишся в часі, чи не так?

— Не те слово — видавив Едгар.

   Всередині хлопця змішалися шок і паніка. Останній день поїздки… Але вони з Емз тільки почали… Вони не встигнуть розкрити секрет Бібі! Що ж їм робити? Невже це все не мало сенсу?

   Та раптом, в голові Едгара вспливла ідея, яку б в нормальному стані він вважав би безглуздою. Та наразі вона була єдиним виходом.

— Слухай, Бастере… Поза поїздкою в нас більше не буде можливості якось “допомогти” Бібі. І на ще одну подорож вона навряд чи погодиться. Виходить, останній шанс щось зробити — сьогодні.

— Я знаю — зітхнув Бастер — Але що ми зможемо зробити?

— Нічого — пожав плечима Едгар — Окрім як… прямо поговорити з Бібі

   Обличчя Бастера аж побіліло.

— Ні за що! — прохрипів він — Це… Це… Ні, Едгаре, так не можна.

— Але чому? — обурився Едгар — Наразі це єдиний вихід!

— Ти забув, як ми намагалися поговорити з нею про її поведінку коли її тільки-тільки накрило? —прошипів Бастер — Думаєш зараз щось зміниться?

— Змусимо її розповісти насильно! — Не здавався Едгар.

   Бастер аж поперхнувся.

— Ти думаєш що кажеш, Едгаре?! Це буде занадто різко! Навіть уявляти не хочу її реакцію.

— Але що ще робити, Бастере? — гаряче крикнув Едгар — Нехай вона і далі мучається зі своїми тараканами в голові? Так, це буде й справді дуже різко, і можливо ми зробимо тільки гірше, але в нас більше нема варіантів! Без ризику ніяк, Бастере. Інакше вона страждатиме й далі.

   Та Бастер всерівно стояв на своєму.

— Ні — твердо мовив він — Занадто небезпечно. Я не можу ризикувати здоров’ям і до того нестабільної Бібі. Вибач Едгаре, але я не можу. Залишається сподіватися, що нам колись ще випаде шанс допомогти.

   На цьому розмова хлопців закінчилася. Пливли вони до берега в повній мовчанці і напруженні. Едгар, насправді, розумів побоювання Бастера, та зараз не та ситуація, щоб сидіти, склавши руки. Тож Едгар вирішив: він поговорить з Бібі, щоб там не було

   Та Бастер занадто добре знав Едгара. Коли хлопці вийшли на берег, він устало шепнув другові:

— “Прошу, не нароби зайвого”

   І як би Едгару не хотілося розчаровувати друга, він вже все вирішив. Він мусить поговорити з Бібі, інакше те, чого вони добивалися всі ці дні, більше не матиме сенсу.