Розділ 11

Для маленької Валерії новорічні свята асоціювалися зі снігом. Великі і маленькі сніжинки, які кружляли у веселому танку і повільно падали  на землю, таїли в собі сюрпризи від очікуваних подарунків.  Це схоже було на магію і казку. Дівчинка росла, все менше вірила  в дива, клімат змінювався, і замість білих пухнастий кучугур все частіше на Різдво були калюжі. З появою доньки намагалась відтворити казку для неї. А коли й це стало не потрібно, взагалі не відчувала дух Різдва. Для дорослої Валерії це свято вже не мало ніякого значення.

Цьогоріч за святковою метешнею спостерігала відсторонено, нічого не планувала взагалі. Подарунки купила тільки для Марі і Майка, а ще відправила посилку Фейт. Коробочка була невеликою, бо Вел не знала, що дозволено у в’язниці і що,  взагалі, любить Винищувачка. Тому поклала декілька коміксів Марвел, шоколадки різних смаків, печиво і листівку, підписану в саркастично-іронічному стилі. Ось і все.

Валері прокинулась першою. Рука Спайка міцно притисла її до ліжка, а голова лежала на її плечі. Дівчина обережно вивільнила одну руку і провела по білявому волоссю.

-Кохана, не псуй момент і не думай тікати, – почула вона над вухом.

Губи Вел зачепила легка усмішка. Вона схилила обличчя до його голови, вдихнула запах, від задоволення затримала дихання. Спайк сперся на лікоть і подивився на неї.

-Кицюню, як ти почуваєшся? – стурбовано запитав він.

-Прекрасно, а що?

-Ти бліда.

-Пусте. Так буває, якщо… вчасно не їсти.

Спайк торкнувся пальцями її шиї. Миттю проаналізував вчорашній день, скоріше за все сніданок був останнім прийомом їжі.

-Ми більше цього робити не будемо, – серйозно промовив він.

-Чому? – Валері накрила його руку своєю.

-Або ти вчасно харчуєшся, або я тебе не чіпаю, – відповідь була категоричною, він навіть нічого не хотів далі слухати. – Підводься і поїхали до Марі, – протягнув руку, стоячи біля ліжка.

Дівчина з легкістю стрибнула на підлогу. Вона дійсно почувалася нормально. Вел зібралась до ванної, Спайк повільно вивільнив руку. На німе питання дівчини відповів:

-Я потім.

Валері знизала плечима і пішла сама. Коли повернулася, в кімнаті було порожньо, і панував порядок: всі речі були на своїх місцях, ліжко аккуратно заслане, великий чорний кіт господарював на подушках. Дівчина всміхнулась, одягнулась і спустилась вниз. На кухні її зустрів мовчки Спайк з філіжанкою кави і протеїновим батончиком. Вел подякувала, але відставила напій на стіл і сказала:

-Вибач, що засмутила.

Вампір відвів погляд, потім все-таки глянув на неї і заговорив, стримуючи роздратування:

-За що ти вибачаєшся? Я не засмутився. Я розізлився. І більше не на тебе і твою нерозсудливість, а на себе і свою неуважність. Моя жага отримати бажане затьмарила розум, я не подумав про твої потреби.

-Любий, ти ніколи не жив з людиною, – вона взяла його руки в свої.

-Так ти теж не жила з вампіром. Але про мене і мої потреби дбала з першого дня і ніколи про них не забувала, – парував він.

-Я звикла дбати про когось, не важливо люди це чи вампір. – Дівчина притислась до його оголеного торсу. – З самого першого дня ти дбав про мене краще, ніж деякі люди, – вона подивилась на нього очима маленької дівчинки.

-Кохана… – простогнав він. – Дай мені п’ять хвилин, а потім поїдемо снідати. Коли ти так дивишся, я втрачаю розум, – швидко поцілував її і побіг на гору.

Валері відкусила цукерку, огледілась. Так, ніч залишила по собі сліди: розкиданий одяг, розбита склянка, калюжа води біля столу.

-По повернені треба тут прибрати, – зауважила про себе дівчина, зробивши ковток кави.

 

-Нарешті! – зустріла їх дівчина в кав’ярні. – Я вже звикла бачити вас кожного дня, і почала турбуватися.

Марі обійняла Валері, кивнула Спайкові. Він так само привітався і відразу попросив:

-Нагодуй її, будь ласка, бо Валері забула, що вона людина, – потім подивився на Вел,- я піду, в мене є справа.

-Ти не лишишся? Я думала, ми поснідаємо разом, – поцікавилась дівчина.

Він схилився до її вуха і прошепотів:

-Дякуючи тобі, я не голодний,- провів язиком по свіжим ранкам.

Валері відчула важкість внизу живота, а судоми зводили ноги. Вона повільно видихнула, запустила руку йому під футболку і промовила:

-Спайк, хто так робить? Це підло! – провела нігтями по хребту.

Настала черга вампіра так само повільно видихати. Він подивився на барну стійку. Марі вже не було видно, напевно, пішла виконати його прохання. Спайк посадив Валері на високий стілець, став між її ногами якомога ближче.

-Що, маленька, відсутність ранкового сексу дається взнаки нам обом?

-Справи настільки важливі? – спитала між поцілунками.

-Так, вибач, – встиг промовити, поки вона не поцілувала його в шию. – Це теж підло.

-Тоді йди, чекатиму тебе вдома, – відчула його збудження.

-Ой, вибачте, – почервоніла Марі, підійшовши тихо і непомітно.

-Нічого, Спайк вже йде, – відповіла Валері, легенько відштовхнувши вампіра. Він швидко попрямував до дверей, не попрощавшись.

-Що це з ним? Ви посварились? Хоча я б так не сказала, – Марі знову почервоніла.

-Все гаразд. Він ще трохи злиться на мене, на себе. Не переймайся! – відповіла Вел, повертаючись до дівчини обличчям. – О-у, їжа! Яка ж я голодна! – напевно тільки зараз Валері усвідомила, настільки її організм потребував харчової цінності.

Коли тарілка Вел була порожньою, Марі наважилася почати розмову:

-Знаєш, я познайомилась з хлопцем. Ми вже деякий час зустрічаємось.

-Це ж чудово! Хто він?

-Його звуть Дін, він – поліцейський, нещодавно приїхав до нашого міста.

-Де ви познайомились?

-Тут, він став постійним клієнтом, якось зав’язалася розмова, а потім… – Марі опустила очі.

-Як йому тут? Подобається?

-Подобається, тільки він трохи збентежений. Все, що відбувається останнім часом навіть для тих, хто постійно тут живе, трохи виходить за рамки. А для нової людини, так і зовсім. Вел, ти не можеш з ним поговорити?

-І що я йому скажу? Правду? Він або сприйме мене за божевільну, або втече наступної миті. Давай ще трохи почекаємо, я подумаю, шо можна зробити в цій ситуації, – Валері стисла руку подруги. – Коли ти нас познайомиш?

-Може сьогодні? – невпевнено запитала дівчина.

-Тобто? – не зрозуміла Валері.

-Тато хоче запросити вас на вечерю. Дін також буде. Сьогодні їх перша офіційна зустріч.

-Я б із задоволенням прийняла пропозицію, але не сьогодні. Ми будемо зайві. Містеру Майєрзу потрібно налагодити стосунки з твоїм хлопцем, – Валері на хвилину замовкла, підбираючи слова, – Ми зі Спайком не звичайні люди… Я сприймаю його таким, який він є. Я не соромлюсь ні його самого, ні його поведінки. Та не хочу, щоб ви переймалися зайвий раз, і  лякати твого хлопця на першій зустрічі не хотілося б. Давай іншим разом.

-Слушно, але я сподівалась на підтримку, – Марі подивилась з надією на Валері.

-Ти її матимеш. Подумки я буду з тобою. І пам’ятай: тільки сильні жінки змінюють історію, а історію власного життя і поготів. Ти сильна і мудра, в тебе все вийде. Я привезла тобі подарунок. – сказала Вел після хвилини мовчання і  подала їй коробку.

Марі обережно відкрила кришку, здивувалася.

-Як ти здогадалася?

-Побачила, як загорілися твої очі і затримався погляд, коли ти гортала журнал на минулому тижні.

-Але ж це дорого. На думку тата, жодна сумочка не вартує таких коштів.

-Чоловіки нічого в цьому не розуміють. Подобається? – всміхнулась Вел.

-Так, дуже, – Марі світилася від щастя, розглядаючи подарунок.

-Що, не могли почекати до вечора? – з кухні вийшов містер Майєрз.

-Майк, вітаю, – Валері опинилась в міцних обіймах власника м’ясної лавки. – У мене і для вас є подарунок, – вручила чоловікові продовгуватий пакет.

Заглянуши у пакунок, чоловік з подивом промовив:

–Звідки ти…? Спайк?

-Так, це він мені порадив.

-Це ж була розмова мимохідь. Я просто розмірковував про шотландський віскі, який ніколи не куштував. А він розповів, як ще на початку століття йому пощастило спробувати Macallan. То ви прийдете ввечері, щоб Спайк міг порівняти, як змінився смак напою майже за сто років?

-Вибачте, та, думаю, ми будемо зайвими сьогодні, – винувато всміхнулася дівчина.

-Що ти вигадуєш? Чому  це ви будете зайвими? – здивовано подивився на неї Майк.

-Ви звикли до нас, знаєте про Спайка. А юнаку і так складно в цьому місті. Не хочу напруги протягом вечора.

-То тепер так буде завжди? Ви будете уникати товариства Діна? – запитала Марі.

-Ні, з часом все владнається, – пообіцяла Валері.

-А може це всього лиш відмовки, і ти зі своїм вампіром просто хочете відсвяткувати свят вечір вдвох? – запитав чоловік з хитрою посмішкою.

-Майк, – засміялась Валері,- святий вечір і вампір в одному речені – це вже дивно. Ні, нам є що відсвяткувати, але точно не це. – Дві пари очей пильно спостерігали за Вел. Дівчина ще трохи помовчала, а потім вирішила продовжити – Спайк зробив мені пропозицію, і  сьогодні ми повечеряємо вдома.

– Ти виходиш заміж? Коли весілля? – вскрикнула Марі.

-Ти впевнена, що це правильне рішення? – Майк був здивований.

-Так, я виходжу заміж наприкінці весни. Це буде церемонія лише для нас двох і все, ніякого весілля в широкому розумінні цього слова. Я цілком впевнена в правильності прийнятого рішення, – Вел подивилась на Майка.

-Щоб на це сказали твої батьки, якби були живі? – продовжував чоловік.

-Батьки? – Валері замовкла.

В її голові спалахнула думка, які саме батьки. Ті, що залишилися у тому світі, чи вигадані? Батьки Валерії, звісно, засудили б її, навіть якби Спайк був звичайною людиною. Вони були консерваторами, в їхньому сприйнятті світу розлучення не допустимо, треба зберігати сім’ю за будь яких умов. А батьки Валері нічого б не сказали, бо вигадані імена не можуть ні думати, ні відчувати.

-Майк, Марі, – почала Валері після мовчанки. – За час нашого знайомства ви стали мені рідними, а близьким не прийнято брехати. І я не хочу. Не знаю, чи повірите ви мені, як зміниться ваше ставлення після почутого, але далі відкладати цю розмову не буду. Бо чим більше минає часу, тим важче буде пояснити. – Дівчина на одному диханні розповіла все, що хотіла, згадавши не тільки свою історію, а й про деякі свої здібності та вміння. Закінчила відповіддю на питання Майка, – Мої справжні батьки мене б не підтримали.  А про ілюзію батьків Валері Вайт я взагалі не хочу говорити.

Містер Майєрз подивився на Вел, примружившись, трохи помовчав, а потім промовив:

-Дитинко, я тобі безперечно вірю. Я все життя прожив у Саннідейлі і вже будучи підлітком почав помічати дивацтва навколо. Тож твоя розповідь не дивує, а лише дозволяє пізнати тебе краще. Мені все одно хто ти: прибулець з іншого виміру, проєкт Вищих Сил чи ще хтось. Для мене ти лишаєшся тією самою дівчинкою, яка захистила мене, дорослого чоловіка, яка весь час спілкувалася з нами.  Я зичу тобі щастя, як своїй власній дитині, – він перевів погляд на Марі, а потім знову подивився на Валері. – Хочу, щоб ти знала. Я завжди тебе підтримаю, навіть, якщо ти помилятимешся, коли тобі буде важко або потрібна буде допомога. Ми з донькою також вважаємо тебе рідною і близькою. Тож, якщо ти щаслива з вампіром, прийми мої вітання, – він обійняв дівчину.

-Чому ви не хочете святкувати весілля? А як же біла сукня, торт з фігурками, квіти, подарунки? – Марі мрійливо глянула на Валері.

-Я те все вже мала. Серед цієї метушні, розрахованої на родичів і друзів, зовсім не залишається часу на того, хто поруч. Ви наче в одному місці в один і той же час, але між вами провалля. Я хочу, щоб цей день був тільки для нас двох.

Мовчанку, яка затягнулася, поки кожен розмірковував про своє, перервали відвідувачі.

-Ой, я вже піду, а то своїми балачками відволікаю вас від роботи, – Валері зістрибнула зі стільця.

Містер Майєрз на прощання обняв дівчину і пішов до себе в лавку. Марі послідувала прикладу батька і наблизилась до Валері для обіймів.

-Дякую за подарунки. Пообіцяй, що на Новий рік ви все-таки прийдете на вечерю, – глянула на Валері поглядом, який не передбачав відмови.

-Добре, бувай.

Вел хотіла вже йти, але зупинилась, бо невпевнений голос Марі змусив глянути на двері.

-Ой, Дін.

Валері вважала, що буде нечемно проігнорувати появу хлопця і просто піти. Вона затрималася, подивилась на того, хто наближався до них. Дін – звичайний хлопець, років двадцяти п’яти, чорнявий, з темними очима, спортивної статури – підійшов і привітався.

-То ось яка ти, Валері? Марі постійно розповідає про дівчину, яка їй наче молодша сестра, якої вона ніколи не мала, – сказав новий знайомий.

-Не знаю, що вона тобі розповіла, та я така, яка є, – всміхнулась дівчина.

Помітивши подарункову коробку, спитав:

-Ви вже і подарунками встигли обмінятися? Якщо ви майже сім’я, то сьогодні ввечері ми тебе побачимо? – поцікавився у Вел.

-Ні, може наступного разу. Приємно познайомитись, але мені вже час, – дівчина ще раз обняла Марі і пішла до виходу.

Дорогою додому розмірковувала про те, що вони зі Спайком створили свій власний світ, в якому їм було комфортно. Чи зможуть вони з часом впустити когось ще в цей простір, чи так і будуть оберігати його недоторканість? За роздумами непомітно дійшла до будинку. Він єдиний залишився неприкрашеним до свята, та Валері це не турбувало. Вона не бачила сенсу робити, як всі, бо так вимагає традиція. Згадала про прибирання і рішуче увійшла всередину.

Швидко впоравшись з безладом, який панував у вітальні, приготувала собі обід. Хоча минуло вже достатньо часу, Спайк ще не повернувся. Валері не хвилювалась, а, скоріше, їй було дуже цікаво, які важливі справи можуть бути у вампіра вдень, про які він не хоче розповідати. Поївши, дівчина пішла до кабінету, хотіла попрацювати, поки ніхто її не відволікає. Вона так захопилась аналізом ситуації і стратегією для подальших дій, що не помітила, як сплинув час. Тільки коли почула рідний голос у вітальні, повернулась до реальності:

-Кохана, я вдома.

Йому не потрібна була її відповідь, щоб визначити, де знаходиться Валері. Відразу попрямував на запах. Дівчина стояла біля столу, схилившись, щось записувала. На полу лежали в певному порядку, відомому тільки їй, якісь схеми, таблиці або просто записи. Спайк притулився до її спини і торкнувся губами шиї.

-Люба, ти збираєшся захищати дисертацію з демонології?

-Може колись, – повернулася до нього обличчам з посмішкою. – Апчхи, – не втрималась вона.

-Що? – схвилювався вампір.

-Знову цей запах, – швидко відповіла вона і ще раз чхнула.

Спайк, не роздумуючи, зняв плащ і  викинув його у коридор.

-Так краще? – спитав він.

Валері втягнула повітря.

-Набагато, – коротко відповіла вона, переконавшись, що рецептори нюху ніяк не реагують. – Коханий, може мені слід хвилюватися? Що в тебе за важливі справи з цією жінкою? – лукаво глянула дівчина.

-Ти ревнуєш? – так само грайливо спитав вампір.

-Поки не відчуваю приводу для цього. Вона стояла поруч, максимум торкалась твоєї руки. Та якщо так піде і далі, то…

-Не піде, всі справи з нею я завершив, – поцілував Валері. – На чому ми зупинились? – почав розстібати ґудзики на її кофтинці.

-Я скучила за тобою, – промуркотіла, наче кицька, Валері, знімаючи з нього футболку.

-Справді? Ти ж тут не нудьгувала, – промовив Спайк, озираючись довкола.

-Не нудьгувала, але одне не виключає інше, – тим самим голосом відповіда дівчина і притулила губи до його шиї. Теплі поцілунки покривали його мармурову шкіру до грудей, а потім язичок зробив рух навколо його соска.

-Зараз – вірю, – видихнув повільно вампір.

Валері не зупинялася і, не кваплячись, спускалась все нижче. Спайк відчув гарячий подих вже на животі, і його прес напружився. Маленькі руку розстібнули пояс на джинсах і спустили їх до колін. Валері провела нігтиками по внутрішній стороні стегна Спайка, опустившись навколішки біля його ніг.

-Маленька, ходи-но сюди, – прохрипів вампір і простягнув до неї руку.

-Ні-і-і, – протяжно промовила дівчина. – Тобі не приємно?- глянула знизу на нього і поцілувала пружну плоть його члена.

-Уууу, – простогнав Спайк. – Дуже приємно, та…, – він заплющив очі від чергового дотику її губ.

-Ти б хотів відтермінувати оргазм? – зупинилась вона.

-Ні, наразі, ні. Кицюню… я занадто збуджений – Спайк притулився спиною до стіни, пальці лівої руки загубилися у її волоссі. Тепло від її руки розливалось по мошонці.

-Тоді отримуй задоволення, – промовила білявка, посміхаючись.

Іншою рукою провела по стовбуру члена, оголюючи голівку, зробила коло язиком. Спайк затримтів. Рухи шороховатої поверхні по вуздечці, а потім до основи пеніса і поцілунок яєчок вирвали гучний стогін у вампіра. Коли її губи зімкнулись у кільце і почали рухатись вгору і вниз, Спайк глянув на Валері з під напів закритих повік, побачив, як її  рука, яка нещодавно була між його ногами, повільно переміщається від грудей по животі і зникає за мереживом білизни. Він ще сильніше притиснувся до стіни.

Тіло вампіра то витягувалось у струну, то трохи розслаблялося в залежності від дій дівчини. Голосний рик сповістив про повну розрядку. Валері проковтнула сім’я, ще раз зробила коло язиком навколо головки і повільно піднялась, щільно притиснувшись до тіла Спайка. Він відчув ще не обм’якшим членом мереживо бюстгалтеру, потім оксамитову шкіру її тіла. Коли плоть вперлась в її живіт, їх погляди зустрілися. Валері облизала губи, а Спайк пристрасно поцілував її.

-Кохаю тебе, – прошепотів він дівчині у вухо, поки та переводила подих.

-В тобі зараз вирують ендорфіни, – всміхнулась Валері.

-Маленька моя… – прикусив мочку її вуха. – Гормони тут ні до чого. Можливо, секс і важлива складова наших стосунків, але не основна. Принаймні, для мене, – він припідняв ліву брову і пильно подивився на дівчину.

Валері мовчала, спостерігала за виразом його обличчя: цікавість змінилось на занепокоєння. Вона торкнулася його вилиці.

-Кохаю тебе, кохаю так, як нікого і ніколи не кохала ні в цьому, ні в тому світі. Кохаю до трепету, іноді до болю, але щаслива, що можу так кохати, щаслива, що саме ти поруч.

Спайк нічого не відповів, поцілував Валері так ніжно, як ніколи до цього, а потім тільки спитав, притуливши лоба до її голови:

-Чому? Чому саме я?

-Невже кохання потребує причин? Я не можу цього пояснити ні тобі, ні собі. Просто відчуваю, – її долоня торкнулась його грудей в тому місці, де мало б відчуватися серцебиття, – і хочу, щоб це тривало якомога довше.

Він знову поцілував Вел так само. Потім перемістив губи на її шию. Валері затримтіла, бо кінчик його язика торкнувся відмітин:

-Кохана, чому цього разу рани не затягуються так швидко, як раніше?

-Чому шрам, який залишила перша вбита тобою Винищувачка, не зник і за сто років? – Валері провела пальцем по рубцю.

-Не знаю, може, її катана була особливою? – розгублений вампір не зрозумів до чого це питання.

-Може і останній раз теж був особливий? Якщо ти не хочеш більше цього робити, то мені лишиться хоча б нагадування, – дівчина провела пальцем по тому місці, яке так турбувало Спайка, і заплющила очі.

-Люба, я хочу, дуже хочу, але боюсь… втратити контроль і зашкодити тобі.

-Якщо ти нічого не зробив в перший раз, то зараз точно не зашкодиш. Ти ніколи не мав такого наміру.

Спайк промовчав, провів ще раз язиком по ранам:

-Що ти відчуваєш в такі моменти? – поцікавився він.

-Саме зараз? З чим би порівняти? – задумалась Вел. – Я не впевнена, але,  думаю, те, що ти відчуваєш, коли мій язик торкається голівки твого члена.

Вампіру не потрібно було прикладати багато зусиль, щоб це уявити, він згадав те, що відбувалося нещодавно.

-О-о-о, любий! Таке швидке відновлення занадто навіть для тебе, – здивувалася дівчина, відчувши його збудження.

-Я чекав цього з самого ранку, – відповів він. – Я хочу тебе, хочу всю і нічого не можу з цим вдіяти, – подивився їй в очі.

-То візьми, – відповіла тихо вона.

Спайк швидко стягнув джинси, які заважали йому рухатись і на які він не звертав уваги до цього, повільно зняв з Валері білизну, насолоджуючись кожним доторком,  підхопив дівчину на руки і переніс на диван, який стояв поруч. Цього разу він дійсно відтягував момент кульмінації, даючи змогу Валері отримати задоволення. Звільнити демона все-таки не наважувався, хоча по очам дівчини бачив, як їй цього не вистачає. Та вона не просила, не провокувала і, навіть, не натякала ні словами, ні тілом. Дівчина поважала його рішення і не хотіла тиснути. Вел віддалась його пестощам і відповідала навзаєм. І Спайк здався. Не через своє бажання знову відчути смак її крові, ні. Через неї. В цей момент йому хотілося дати їй все, чого вона жадає. Коли черговий оргазм пронизав її тіло, і дівчина міцніше притислась до вампіра, він, навпаки, відсторонився від неї і ніжно попросив:

-Валері, подивись на мене!

Спайк дуже рідко кликав її на ім’я. Та цього разу воно було вимовлене з відтінками різних почуттів – ніжності, пристрасті, бажання, кохання – як ніколи раніше. Вона сперлась на лікті, заглянула в його сині очі, намагаючись зрозуміти, що трапилось. Наступної миті вони стали кольору бурштину. Вел не втрималась і провела рукою по буграм на його обличчі, поцілувала обережно, щоб ікла не зачепили її губи.

-Кохаю тебе, – прошепотіла на вухо.

Спайк застогнав і увігнав ікла в ті самі рани. Валері вигнулась, тихий стогін злетів з її губ, а нігті здавали шкіру на плечі вампіра. Той не поспішав зробити перший ковток. Міцно притис її до дивану і увійшов в неї ще глибше, і його рухи дарували їй насолоду. Очікування, коли холод на шиї дівчини відступить і кров потече по вені швидше, тільки підсилювали мить блаженства. Нарешті Спайк зробив невеликий ковток, потім ще один. Зупинився, відпускати дівчину не квапився, а лише ніжно і ретельно описував кола язиком по запаленій шкірі. Валері отримала все, що хотіла і навіть більше. Хвилі насолоди накривали її одна за одною. До реальності її повернув гучний стогін Спайка, який повернувся до людської подоби. Вони мовчали декілька хвилин, міцно притискаючи один до одного. Нарешті вампір порушив тишу:

-Я – божевільний, бо навіть знаючи, що це неправильно, не можу тобі відмовити.

-Колись це мине, – тихо відповіла дівчина, проводячи долонею по його обличчю.

-Що ти маєш на увазі? – з острахом спитав він.

Вона з посмішкою глянула на нього і відповіла, щоб заспокоїти:

-З часом твої почуття і емоції по відношенню до мене будуть більш контрольованими, і ти навчишся відмовляти, коли вважатимеш за потрібне.

-Я не хочу, щоб щось змінювалось, мене й так все влаштовує, – Спайк хотів підвестись, він помітно нервував.

Валері втримала його.

-Почекай! Я хотіла сказати, що ми звикнемо один до одного, до  звичок і вподобань, до характеру і спонтанних рішень. Я не мала на увазі, що наші почуття втратять гостроту і силу.

-І що? Ми припинемо сперечатися? – недовірливо подивився на Вел.

-Ні, сподіваюсь, ні. Бо в тиші зароджується байдужість, – опустила очі дівчина.

Спайк поцілував її, а потім сказав, сміючись:

-Це добре. А то я вже подумав, що ми перетворимось на манірне подружжя із якогось ситкому.

В двері подзвонили. Спайк вилаявся, натягуючи джинси, та все-таки пішов подивитися, хто їх турбує. Валері почула з вітальні голос хлопчини, який зазвичай приносив їм замовлення від Марі. Здивувалася, хотіла запитати, чи нічого не трапилось, тому швиденько накинула сорочку Спайка і вийшла з кабінету. На шляху їй трапився плащ, який вона акуратно підняла, щоб повісити на місце, але не втрималась і чхнула, чим привернула увагу до себе.

-Кохана, не варто було чипати, – зауважив вампір.

Юнак, побачивши Валері у такому вигляді, знітився, швидко розвернувся і попрямував по стежині, не дочекавшись звичної п’ятидоларової банкноти.

-Що це з ним? – здивувалась Вел.

-Ти серйозно? Малий у тому віці, коли важко контролювати гормони. Фантазія, напевно, розгулялась, – вампір окинув оком дівчину.

-Ой, – Валері притулила палець до губ. Перевела погляд на кошик, який Спайк тримав у руці. – Що це?

-Майєрзи передали. Тут є листівка, – відповів блондин вже з кухні, поставивши кошик на стіл.

-То прочитай, – знизала плечима Валері.

Спайк трохи постояв, а потім дістав блідо-зелений папірець.

-”Добре відсвяткувати те, що вважаєте важливим. Якщо відмовились від вечері, то хоча б прийміть як подарунок. Але це не відміняє вашого наступного візиту”, – він глянув на дівчину серйозно. – Чому ти відмовилася від запрошення? Через мене?

-От дурненький! Через них, через себе. Чому ти завжди бачиш причину в собі?

-Поясни, – попросив він.

-Сьогодні Майк має познайомитись з хлопцем Марі. Наша присутність відволікла б їх від важливих розмов. І вони саме цього підсвідомо хотіли, запрошуючи на вечерю. Та їм необхідно поговорити саме сьогодні, тоді наступні зустрічі будуть відбуватися легко і невимушено.

-Добре. А з тобою що?

-В моїй пам’яті зберігаються зовсім інші традиції святкування. Хоча і з цими я знайома не тільки з телефільмів, вже бачила на власні очі, як святкують святвечір в американських родинах, та я не хочу підпадати під цю ялинково-подарункову істерію. Принаймні, не зараз.

-Тобто, бачила на власні очі?

-Будучи студенткою, я жила в Америці рік за грантом на навчання.

-Ось чому тобі так легко було прийняти життя в іншій країні? Коли і де ти тут жила?

-Можливо. Память активізувалась і я від початку сприймала життя в цьому місці як норму. Перебувала я тут приблизно в цей час, якщо точніше, то роком пізніше. Жила в Сент-Полі, штат Міннесота, в родині банкіра. На перший погляд звичайна родина, яка шанує сімейні цінності, в якій панують гармонія і любов. Та все було про людське око. Коли Шелдони лишались вдвох або думали, що їх ніхто не бачить, ставали чужими і байдужими. На прикладі її взаємин я потім писала курсову роботу з сімейної психології. А коли мої стосунки з чоловіком стали схожими на них, зрозуміла, що краще розлучитися і не вдавати щасливе подружжя. Тільки його принципова позиція не дала цього зробити, – Валері відвернулися до вікна.

Спайк підійшов і поклав руки на плечі.

-Ти засмутилась? – тихо спитав він.

-Ні, любий. Зараз усвідомила, що спогади стають схожими на недавно прочитаний роман. Наче все відбувалося не зі мною. І це дивно. – Вони трохи помовчали, а потім дівчина вирішила змінити тему розмови, мовби випірнувши зі своїх думок. Вона розвернулась і подивилась в очі вампіра. – Я розповіла Майєрзам про одруження.

-І що вони? Що сказав Майк? – невпевнено спитав Спайк.

-Марі засмутилася, що не буде весілля зі всіма традиціями, а Майк…. Побажав нам щастя.

-Дивний він, як для людини, – примружився вампір. – Мені цікава була його думка, та не очікував, що він так відреагує.

-Мені теж іноді не зрозуміло, чому він приймає тебе в коло спілкування так легко, а деяких людей уникає. Можливо у нього на те є свої причини, – підвела підсумок Вел. А потім продовжила, витягуючи з кошика пляшку з вином і коробки з їжею. – Можливо, колись ми дізнаємось ці причини, а зараз давай повечеряємо.

-Почекай, – Спайк вийшов до коридору і швидко повернувся. – Якщо вже святкувати, що важливо для нас, то… – в одній руці він тримав маленьку коробочку, а іншу простягнув до дівчини, чекаючи, поки вона покладе свою долоню на його. Валері виконала його мовчазне прохання. – За часів людського життя в мене був невдалий досвід, та я багато бачив по телику, – вампір всміхнувся.

Вправно, однією рукою, дістав із коробочки обручку і повільно надягнув на палець дівчини. Дивлячись в її очі, запитав:

-Ти ж не передумала? Ти вийдеш за мене?

-Ні, не передумала. Я радо стану твоєю дружиною, – Вел стала навшпиньки і легенько торкнулась вустами його губ.

Спайк хотів щось сказати, але його увагу привернув медальйон на грудях дівчини, який почав злегка вібрувати.

-Кохана, що відбувається? – в голосі вампіра вчувалось занепокоєння.

-Нічого страшного, – спокійно відповіла дівчина. – Напевно, реакція на обсидіан. Це ж він? Я не помилилась? – Валері піднесла руку ближе до обличчя, щоб краще розгледіти обручку. Та була із білого золота, усипана камінцями із чорного вулканічного скла.

-Так, але ж відьма сказала…, – він замовк, побачивши, як затягуються ранки на її шиї, які ще не так давно його турбували.

-… що цей камінь мене захистить, – завершила фразу Вел. – Так і є, тільки в купі з медальйоном вони діють сильніше. До речі, яка відьма? – отямилась Валері.

-Подруга Рудої, – зніяковіло відповів Спайк. Побачивши допитливий погляд коханої, продовжив,- Коли ти їздила у студмістечко, я там зустрівся з Тарою. Вона – найбільш адекватна з усіх Скубі. Вона порадила обрати обсидіан в якості оберегу для тебе. Тоді мені й спало на думку замінити камінці в обручці на такий захист.

Валері притулилась до Спайка, обвила руки навколо його торсу, поглянула на нього і спитала:

-То ось які справи були в тебе з тією жінкою?

-Так. Але вона дивилась на мене, як на божевільного, настільки дивним їй видалось моє прохання. А коли я сказав, що камінці мають бути не тільки чорні, а хоча б по одному білому та райдужному, тоді взагалі перестала сперечатися і доводити, що коштовне каміння виглядає краще.

-Нічого вона не розуміє. Це набаго цінно і важливо, – Валері продовжувала розглядати обручку і з боку долоні побачила дійсно два камінця, які відрізнялися від решти. – Сніжний – для балансу, веселковий – для емоційного зцілення, – прокоментувала вона. Помовчавши хвильку, продовжила, – Не знала, що ти так добре знаєшся на камінні?

-Честно? Взагалі не розумію нічого. Коли пані з ювелірної крамниці сказала, що в наявності у них немає того, чого я хочу, але найближчим часом вирішать цю проблему, зрозумів, що вони можуть впарити все, що завгодно. Тому… звернувся до Лорейна.

-Він окрім того, що могутній демон, ще й вишуканий ювелір? – засміялась Валері.

-Навряд чи. А ось, що стосується захисту чаклунів, точно розуміє, – теж всміхнувся.

Тим часом Спайк відкоркував пляшку і розлив вино в келихи, але випити вони не встигли, бо задзвенів телефон. Вампір глянув на блимаючий екран:

-Ну звісно, обов’язково сьогодні вирішувати справи Винищувачки!

-Руперт? Я, напевно, менше б здивувалася, якби це був Веслі, – промовила Валері, але слухавку все одно підняла. – Слухаю…

Спайка так дратувала ситуація, що він навіть чути нічого не хотів, вийшов на терасу і закурив. Валері завершила розмову і приєдналась до нього, затягнулась з його цигарки і відповіла на питання, яке застигло в повітрі:

-За п’ятнадцять хвилин Джайлз прийде до нас. Хоче поговорити.

-Я не здивований, – в голосі вампіра відчувалося роздратування.

-Розмова – лише привід. Я думаю, йому… самотньо в святвечір.

-І? Іншої компанії він не міг знайти? – Спайк вже не злився. – Нам і вдвох було непогано, – притягнув дівчину до себе. – До того ж, після вечері я планував дещо цікавіше провести час, ніж слухати нудні розповіді Наглядача,  – він схилився і прикусив мочку вуха Валері, а потім провів по шиї язиком.

-Коханий… – простогнала дівчина. – Може Руперт ненадовго?

Спайк не зупинявся, на що Вел відповіла:

-Любий, твої дії спонукають позбутися одягу, який на мені є, та треба одягнутися, бо, якщо я не помиляюсь, Джайлз вже близько.

-Ні, кохана, не помиляєшся, – вампір втягнув повітря. – Зараз подзвонить у двері. Йди одягнись, а я відчиню.

Руперт Джайлз не здивувався, побачивши на порозі Спайка. Його більше спантеличив зовнішній вигляд вампіра. Той навіть не одягнув сорочку, яку Валері залишила на стільці.

-Я, напевно, невчасно? – ніяково пробубонів чоловік замість привітання.

-Твоє нагадування про себе будь-то телефоном чи візитом, завжди невчасне, – зверхньо відповів вампір. – Будь моя воля, жоден з вас не переступив поріг цього будинку.

-На щастя, від твоєї волі нічого не залежить, – відповів Наглядач.

Спайк пропустив повз вуха його зауваження і продовжив:

-Та поки Валері вважає, що це необхідно, я нічого робити не буду. Але як тільки…

-Що? Вбєш всіх? – перебив вампіра чоловік. – Ти ж не зможеш!

-Питання не в тім, що я можу, а в тім, що я хочу. Смерть кожного з вас не варта того.

-Чого? – здивувався Джайлз, почувши, що смерть людей для Спайка не пріоритет.

Відповіді Наглядач не почув, бо відчинились двері кабінету, і до них підійшла Валері.

-Любий, – вона протягнула футболку Спайку. – Містер Джайлз, добрий вечір! Чому ви не проходите?

-Я завадив вашим особистим планам? – запитав чоловік.

-Вибачте за прямоту, та коли це ви стали зважати на наше особисте життя? Ви ж всі тільки те і робите, що даєте поради, застерігаєте, осуджуєте. Тож сьогодні не виняток. Маєте розмову, то прошу у вітальню. Тільки нехай вас не бентежить безлад, ми не чекали гостей, – відповіла Валері.

З кожним кроком Руперт пересвідчувався, що припустився помилки. Можливо, ці двоє і не планували святкувати Різдво, та все ж таки у них були свої плани на вечір. Окинув оком вітальню. Пляшка вина, келихи, фрукти…

-Валері, вибач! Я дійсно не подумав, подзвонивши. Мені здавалось, що святкування Різдва  не для вас…

– Окрім цього, є ще багато причин провести вечір з коханою людиною, – спокійно відповіла Валері.

-Та він же не … – почав Руперт, але дівчина зупинила його на півслові, піднявни долоню вгору.

-Зупиніться, не треба продовжувати. Ваші слова не змінять моєї думки, але посваритися можемо. Мені б цього не хотілося. – Помовчала, дала змогу чоловіку зібратися з думками. – Яка нагальна справа вас привела?

-Ми дещо вияснили з Віллоу, хотів поділитися інформацією.

-Слухайте, ми ще не встигли повечеряти. Може обсудимо все за столом, хоча і дуже скромним? – Вел глянула на вампіра. Той хмикнув, але нічого не сказав. Потім подивилася на Наглядача, очікуючи відповіді.

-Це якось незручно, – почав протирати за звичкою скельця окулярів.

-Все нормально, не хвилюйтесь, – посміхнулась блондинка. – Я зараз… – підвелась і побігла ладнати на стіл те, що було в корзинці. Та не встигла розставити тарілки, як Спайк подав їй телефон, який знову порушив тишу.

-Джойс, – прокоментував він.

-Добрий вечір! Щось сталося? – випалила відразу Вел, здивована цьому дзвінку не менше , ніж попередньому.

-Добрий вечір, дитинко! Ні, все гаразд, просто хотіла привітати з прийдешніми святами.

-Ой, дякую! Навзаєм. Ви, напевно з Баффі, передайте вітання і їй.

-Ні, вона пішла на вечірку зі своїм хлопцем. Тож у мене купа вільного часу. Ось і телефоную знайомим. Ну не буду вам заважати. Ви зі Спайком маєте свої плани…

-Місіс Саммерс… Джойс, а приїздіть до нас. Можливо у нас і не дуже святкова атмосфера, та все ж таки. До нас завітав містер Джайлз, буде веселіше…

-Якось несподівано…, – знітилась жінка.

-Я запрошую, – наполягала Вел.

-Добре, скоро буду…, – повеселіла Джойс.

Валері поклала слухавку і поставила ще одну тарілку. Спайк обняв її за талію, ставши позаду.

-Що сталося?

-Нічого, Джойс самотньо, як і Руперту… Я запросила її до нас. Ти не проти?

-Стосовно неї я не маю нічого проти. Все одно все пішло не так…

-Ти думаєш, ми не надолужимо згаяний час? – лукаво посміхнулась дівчина, дивлячись в його сині очі.

-Ні, – так само посміхнувся він. – Скільки б вони тут не пробули, я не відступлю від своїх планів, – відповів вампір і поцілував кохану.

Містер Джайлз якраз підходив до них, його аж пересмикнуло, та він нічого не прокоментував.

-Сідайте до столу, – запросила Валері. – Зараз приїде Джойс Саммерс, тож, напевно, нашу розмову прийдеться відкласти. Але ми неодмінно повернемося до неї,- сказала Валері, накриваючи на стіл. В двері подзвонили. Дівчина повернулась, але Спайк її зупинив.

-Я відчиню.

Коли він повернувся з гостею у вітальню, їх руки були зайняті тарілками з пирогом, канапками, салатом. Вампір тримав велику тарілку з індичкою та торт в коробці, перетягнутій яскравою стрічкою.

-Я все ж чекала на Баффі, тож не пропадати всьому…- наче виправдовуючись, сказала Джойс.

Валері посміхнулась, підбадьорюючи жінку, взала з її рук подарунки, поставила на стіл. А потім обняла її і тихо промовила:

-В мене вже давно не було такого Різдва. Дякую вам, що прийняли запрошення. І за гостинці теж дякую.

-То пусте, – відповіла на обійми жінка.

За вечерею і розмовами час минав швидко. На диво, ніякого напруження на столом не відчувалося. Спайк іноді жартував над Рупертом, але той адекватно реагував, навіть сміявся над собою, визнаючи правоту вампіра в деяких ситуаціях. Та в якийсь момент знову задзвонив телефон. Валері не встигла і слова сказати, піднявши слухавку, як почула знервований голос Винищувачки:

-Вел, мама зникла! Спочатку не відповідала на дзвінки, а коли ми приїхали, то не побачили її вдома.

-З нею все гаразд, Джойс у нас, – спокійно відповіла Валері.

-Що вона там робить? Як ви її заманили? – занепокоєння змінилось на агресію.

-Ми запросили її до себе, бо їй було… самотньо, – інтонація Валері не змінювалася.

-Ти мене звинувачуєш в неуважності і байдужості? – нагнітала Баффі.

-Саммерс, припини! Що страшного в тому, що твоя мама у нас? До того ж тут і твій Наглядач.

Різкий тон Валері охолодив Баффі і вже більш спокійно та запитала:

-А що містер Джайлз робить у вас?

-Напевно, те ж саме, що і твоя мама.

-Вибач, погарячкувала. Можна я приїду, щоб пересвідчитись, що з нею все гаразд. Не те, що я не довіряю тобі, просто…

-Не питання. Куди їхати, скаже Віллоу. Вона ж стоїть за твоєю спиною. І Ксендер теж дихає в потилицю. Якщо вам так буде спокійніше, тож будь ласка.

Вел повернулась до столу, посміхнулась.

-Люба, все нормально? – поцікавився Спайк, почувши всю розмову від початку і до кінця.

-Так, коханий, – вона поклала свою долоню на його. А потім звернулася до Джойс, – Зараз приїде Баффі. Вона непокоїться за вас.

-Дивно, я вже не очікувала її сьогодні побачити, – здивувалася жінка. – Знаєте, коли донька була маленькою, завжди чекала цього свята і подарунків. Іноді ми ж чоловіком забирали її сплячою з-під ялинки. А потім…  вона росла, віддалилася. Тепер у неї своє життя, – задумливо закінчила Джойс.

-Це все через призначення. Вона намагається захистити вас, приховуючи правду, – хотіла втішити її Валері, крадькома поглянувши на Наглядача. Руперт опустив очі.

-В цьому є ї моя вина. Коли вона вперше стикнулася з вампірами і хотіла поділитися, спитати поради, але ми з чоловіком їй не повірили. Навіть звернулися до психіатра. Мені шкода було Баффі, я намагалась їй повірити, та це було за межами мого розуміння. Чоловік не витримав її “витівок”, як він це називав. А я замкнулась в шкаралупці, вдаючи, що нічого не відбувається. Тільки завдяки вам, – Джойс поглянула на Спайка і Валері, – я прийняла існування надприроднього. Ви були такі справжні і щирі, хоча теж оберігали мою психіку, – жінка посміхнулась.  – Містер Джайлз, може ви мені розкажете про Баффі і її призначення так, щоб я зрозуміла?

-Ну, я не знаю, я…. – замявся чоловік.

-Валері, а може ти мені допоможеш?

-Вибачте, Джойс! Я з радістю вам допоможу, якщо це дозволить сама Баффі. А так я не маю права.

-Ну, що ж! Тоді може ти мені розкажеш про себе? Бо в те, що ти з Лос-Анджелесу я не вірю. Та і вся історія, яку ти коротко про себе розповіла, теж не викликає довіри. Що змушує тебе брехати? Тобі ж це не подобається, ти завжди відводиш погляд в такі моменти, соромишся.

-Це я можу. Але краще буде показати. Та й мені легше буде в спілкуванні з вами.

-Тобто, показати? – зацікавився Руперт. – Чого ти цього не зробила від самого початку, щоб ми все дізналися?

-Бо не вміла. Навички розвиваються поступово.

-То ти – відьма? – в очах жінки відбивалась тільки цікавість, і ніякого страху.

-Як стверджує один могутній демон, я – чародійка, – Валері зовсім не хотіла цього розповідати, але не змогла підібрати слів, тай брехати дійсно не хотілось.

-Не бачу різниці, але це багато чого пояснює, – задумливо промовила Джойс.

-Кохана, ти впевнена, що це тобі не зашкодить? – Спайк напружився.

-Думаю, нічого страшного не буде, – відповіла Валері.

-Які ще навички ти виявила? Так ми зможемо…, – Руперт не встиг закінчити фразу.

-Ні, Руперт, “не зможемо”! – втрутився вампір. – Шо і коли робити буде вирішувати тільки Валері, і ніхто з вас. Ти мене зрозумів? Якщо ви її змушуватимете вмовляннями, погрозами чи маніпуляціями, я забуду про чип і всі наслідки, – Спайк провів по верхнім зубам язиком і пильно подивився на чоловіка.

-Але ж ти втручаєшся…

-Ти мене зрозумів? Я повторювати не буду!

-Зрозумів, – здався Наглядач.

Але Джойс Саммерс не здавалася. Можливо, вино придало їй сміливості і розкутості. Жінка  хотіла дізнатися все, що її цікавило просто зараз:

-Валері, поділись своєю таємницею. Я так довго жила у вигаданому мною світі і не помічала, що відбувається навколо. Може це допоможе якимось чином порозумітися з донькою.

-Добре, – погодилась дівчина. Та нічого не встигла зробити, бо двері відчинились, і, натикаючись один на одного, в будинок влетіли Скубі і Райлі Фінн. Ближче всіх до них стояв Спайк, різко обернувся і промовив із сарказмом:

-Винищувачка, це ж не склеп, куди ти заходила без попередження. Тут могла, принаймні, постукати.

-Спайк, замовкни! – Баффі вирішила, що кращий захист – це напад, коли усвідомила безглуздість їхнього вчинку.

Біля вампіра стала Джойс і грізно подивилась на доньку:

-Баффі, де твої манери? Спайк правий. Ви дорослі люди забули про всі правила гарного тону?

Баффі мовчала, а Ксендер зауважив:

-Вони нічого вам не зробили? Містер Джайлз як ви тут опинились?

Поки Місіс Саммерс і містер Джайлз більше повчали молодих людей, як потрібно поводитись в чужому домі, ніж пояснювали причини перебування в ньому, Спайк і Валері вийшли на вулицю. Вони стояли мовчки, курили. Слухати розмови у вітальні зовсім не хотілося жодному з них. Викинувши недопалок, вампір притягнув дівчину до себе, міцно обійняв і почав розмову:

-Я сподіваюся, що Скубі, Руперт і Джойс зараз підуть. І ця божевільня закінчиться.

-Не впевнена.

-Чому?

-Якби сьогодні їм усім було куди йти, вони б не опинились у нас.

-Дивно, дім, де мешкає демон, не найкраще місце для людей у святвечір. Ти не находиш?

-Погоджуюсь, але наш дім – це те місце, де їм не треба нічого вигадувати, приховувати, можна бути самим собою. Тож доведеться ще годинку – другу їх потерпіти, – винувато глянула на коханого.

-Навіщо? Не легше їх вигнати?

-Справа не в них. Джойс не зупиниться, все одно захоче дізнатися, хто я є. А Баффі і її друзі не проминуть можливість поспостерігати.

-Тобто, починати розмову про те, щоб вони покинули будинок, не варто?

-Не варто, чим швидше я закінчу з місіс Саммерс, тим швидше вони всі підуть.

-Добре, сьогодні в мене немає бажання сперечатися з ними, – Спайк схилився і поцілував дівчину.

Повернувшись у вітальню, господарі будинку почули, що розмова набула зовсім іншого змісту. Друзі Винищувачки сиділи, наче миші, присоромлені. Сама ж Баффі намагалася щось пояснити матері, та в неї не виходило. Вона не могла підібрати слів, щоб доступно розказати про себе, але при цьому не зачепити почуття Джойс. Руперт сховався в кутку, сподіваючись, що Баффі не покличе його на допомогу. Валері поспостерігала хвилину, всміхнулась і вирішила втрутитись:

-Баффі, якщо не заперечуєш, я допоможу. Щоб ти хотіла розказати мамі?

-Напевно, все. Але не можу ніяк зібратися з думками.

Валеі трохи подумала, а потім сказала:

-Що ж, якщо моя поява в цьому світі пов’язана безпосередньо з Баффі, то доцільно буде почати з її історії. – Джойс нахмурила брови, бо сказане дівчиною їх було незрозумілим. – Місіс Саммерс, якщо не заперечуєте, давайте відійдемо подалі від рещти присутніх, щоб я не витрачала зайву енергію.

-Добре,- тільки і змогла промовити жінка.

Валері глянула на Баффі і Спайка, ті в напружені мовчали.

-Ви теж можете піти з нами, бо, як я розумію, ви ж не втримаєтесь до кінця.

Вампір промовчав, а Винищувачка відповіла:

-Я маю бути впевнена, що це не зашкодить мамі.

-Розумію, тому і погоджуюсь на вашу присутність, – Вел чудово усвідомлювала, що те саме відчуває і Спайк.

Руперт подав голос:

-Нам вийти?

-Ні, лишайтесь. Краще вийдемо ми, свіже повітря надає сили, – відповіла Валері.

Коли чотири постаті вийшли за двері, Ксендр не витримав:

-Джайлз! Ви теж підпали під чари цієї білявки? Ну не можна так сліпо вірити!

-Вона не застосовує чари без потреби, – задумливо промовив Наглядач. Він думав ще й про те, що, можливо, колись він вмовить Валері і йому показати такий “кінофільм”.

Троє жінок і вампір пройшли до альтанки, яка була на задньому дворі. Валері повільно повернула декілька раз обручку, торкнулась медальйону, а потім звернулась до Баффі:

-На вас двох одночасно мене не вистачить, тому простіше буде використати Джойс в якості провідника. Ти бачитимеш все, що бачить вона. Якщо я припущусь помилки в розповіді,  подумки мене виправи. Але це має бути правда, бо все піде взагалі не потому шляху. Тоді відкриється майбутнє, якого не треба знати нікому з вам, а мене можуть покарати, – дівчина видихнула.

-Люба, це не варте того, щоб так ризикувати! – Спайк торкнувся її плеча. – Ти ж розумієш, чим ризикуєш?

-Так, чудово розумію. Але ти можеш допомогти, – вона глянула на коханого.

-Як? – здивувався той.

-Проконтролюй, щоб я вчасно зупинилась.

-Ей, я не погоджусь на те, щоб Спайк побачив моє минуле,- відразу заперечила Баффі. – Це ж моє особисте життя!

Вампір хмикнув.

-Що, Спайк? – з роздратуванням спитала Винищувачка.

-Та нічого! Тобто в голові Вел копирсатися можна, розпитувати про минуле, яке ніяк не впливає ні на вас, ні на її “призначення”, звична справа. Та на відміну від мене, вона теж людина, і про її почуття ваша банда ніколи не думає. А тут зачепили саму Винищувачку! Мені взагалі не цікаво, що там з тобою було, до того ж я й так немало знаю. Мене хвилює, щоб все було під контролем, і наступного ранку я прокинувся поряд з нею, а не в порожньому ліжку, – він завершив свою промову і глянув на Валері.

-Доню, – втрутилась Джойс. – Ви дійсно так ставитесь до Валері?

-Спайк перебільшує, – дівчина подивалась на пару, яка стояла напроти. – Ми не думали, що все так, – продовжила, наче виправдовуючись. Мить помовчала, а потім звернулася до вампіра. – Спайк, я не хочу, щоб ти це бачив. Не знаю як складуться обставини, і чи будемо ми союзниками і надалі. Тому давай укладемо угоду, якщо Валері не проти. Я не втручатимусь в те, що робитиме Валері, поки вона не закінчить. Але ти не прийматимеш в цьому участь. Якщо ж я порушу дане слово, то ти матимеш право помститися, – глянула в очі демону. – А після всього, я поговорю з друзями.

-Паршива угода! Користі від твоєї смерті мені ніякої, до того я не зможу поки цього зробити. Я занадто багато можу втратити! Твоя позиція мені зрозуміла, ми – вимушені союзники. Але я тобі не довіряю. Так само не вірю в те, що ставлення Скубі змінеться після вашої розмови. Може Руда і Джайлз  будуть контролювати те, що кажуть, а ось пришелепкуватий Харріс не зможе. Він слабкий, невпевнений у собі, тільки те і може, що нападати, поки ти поруч. Бо насправді він боїться Валері і розуміє, що нічого не зможе їй заподіяти. То ж  по факту, нічого не зміниться.

-Ні, я не можу цього допустити, – злякалася Джойс, усвідомлюючи наскільки впевненою була її донька у своєму рішенні. – Якщо все так складно, давайте облишимо цю справу. Я жила в мороці деякий час, ще потерплю. Може колись донька підбере правильні слова,- жінка опустила голову і зробила крок на вихід з альтанки.

-Джойс, почекайте, – спинила її Валері. – Я вас чудово розумію. Так само, як і ви, я б хотіла знати, що відбувається з моєю донькою. Та на відміну від вас, я ніяк не можу вплинути на її життя і події навколо, не можу навіть підтримати.

Місіс Саммерс зупинилася і з подивом глянула на білявку. Але та не пояснила сказаного.

-Зробимо так. Баффі зможе бачити все, але ніяк не впливатиме. По завершені виправить мене, якщо захоче. Згода? – зараз Вел звернулася до Винищувачки.

-Так, – відповіла дівчина.

Валері взяла руки жінки в свої, попросила Баффі торкнутися материного плеча, заплющила очі, щось прошепотіла. Спайк побачив, як очі Винищувачки і її матері очночасно заплющились. “Почалося”, – подумав він. Його слова підтверджувало тремтіння медальйону на грудях коханої.  Дійсно, в головах обох Саммерс почалося відео з моменту, коли Баффі вперше зустрілася з вампіром, коли звернулась до батьків, а ті їй не повірили і до сьогодення. Валері не вдавалась в подробиці особистого життя, чого так боялась білявка, і чого б хотіла жінка. Вел мала на меті розкрити світ, в якому жила Баффі. Вона хотіла, щоб Джойс краще зрозуміла доньку. Під час сеансу жінка мружилась, наче від болю, подив на її обличчі змінювався на захоплення, радість, тривогу. Після завершення, вона різко обернулась і міцно обняла доньку, наче маленьку дівчинку, але таку сильну і впевнену в собі. Вампір притис спину Валері до своїх грудей.

-Як ти? – прошепотів він на вухо дівчини.

-Добре, – спокійно відповіла вона. – Знаєш, відчуваю, наче зробила щось важливе для них. Лорейн був правий, коли стверджував, що потрібна практика. Якщо з розумом використовувати магію в потрібний момент, я навчуся контролювати сили і не витрачати даремно енергію.

Спайк нічого не відповів, тільки торкнувся губами її скроні. Валері глянула на Джойс, очікуючи побачити паніку і страх. Та жінка напрочуд вміло опанувала емоції.

-Мамо, вибач. Я не хотіла тебе засмутити, – винувато почала Баффі, звільнившись з її обіймів.

-Припини, дитинко. Ти ні в чому не вина. Ти – обрана, і це від тебе ніяк не залежить. Ти не можеш цього змінити.

-Я хотіла тебе захистити, щоб ти не хвилювалася, – виправдовувала свої дії білявка.

-Я буду хвилюватися в будь-якому разі, знаючи правду або вигадуючи події, якщо щось не розумію. Я хочу, щоб ти мені довіряла, не хочу ховати голову в пісок, як при першій твоїй розповіді про демонів. Мені стало легше сприймати дійсність цього світу, коли я познайомилась зі Спайком, коли Валері показала мені твоє життя. Я думала, що божеволію, помічаючи якихось створінь на вечірній прогулянці,- Джойс перевела погляд на пару, яка тихо спостерігала за одкровеннями жінок Саммерс.

Валері всміхнулась, потім звернулась до Винищувачки:

-То в чому я помилилася, Баффі? Зараз можеш виправити, це нікому вже не зашкодить.

-Загалом… ні в чому. Дякую, я б не змогла так розповісти все мамі.

Джойс підійшла до Валері і торкнулась її руки. Пальці жінки затримались на каблучці, але вона нічого не сказала.

-Дякую, це було ефектно, – промовила натомість. – Але я б хотіла ще… – жінка запнулась.

-Побачити мою історію? – уточнила Вел. – Тож давайте не відкладати в довгу шухляду. Я готова, – дівчина ступила крок вперед.

Баффі також хотіла приєднатись, але Валері її зупинила:

-Вибач, Баф, але ти цього не побачиш. Я не хочу, щоб щось змінилося між нами після побаченого тобою. Я маю для тебе залишатися такою, якою є тут, у цьому світі, – на диво, Обрана не заперечувала, а мовчки відступила.

Валері вже була готова розпочати новий сеанс для Джойс, коли почула за спиною голос вампіра:

-Кохана?

Валері повернула голову і глянула в очі Спайка.

-Любий, все добре. Я точно знаю, що можу це контролювати, – запевнила вона.

-Я не про те, – він злегка нахилив голову і з проханням дивився в її очі та не наважувався озвучити те, чого хотів.

-Ти теж хочеш побачити?

Він мовчки кивнув на знак згоди.

-Ти впевнений? – уточнила Вел.

-Я вагався, але зараз впевнений, що хочу, – відповів вампір.

-Добре, – погодилась Валері за хвилину, наче обдумуючи,чи хоче вона цього. – Обійми мене.

Спайк став за її спиною і обвів руки навколо стану дівчини. Валері натомість взяла руки Джойс в свої, як і попереднього разу. Зараз Баффі була сторонньою спостерігачкою. Вел глибоко вдихнула, заплющила очі. Цього разу відеокартинки зачипали її почуття. Від початку, пропонуючи Джойс в такий спосіб розповісти про себе, Валері точно знала, що саме покаже. Все почалося з її випускного балу в школі, поряд були батьки, такі ще молоді;  потім кадри з університету, поїздка до Штатів; весілля і народження доньки; і ось вже випускний у її дитини, прощання, коли та їхала на навчання; війна і наслідки, які вона несе з собою; школа, клас, терористи, врятовані діти, постріл, вибух, темрява… Найбільш чіткими і детальними були кадри її перебування в порожнечі. Чому так? На це питання не могла відповісти навіть Валері, якби її запитали після всього. А потім сонячна галявина в парку, фонтан і зустріч з Рупертом. І видіння припинились, всі учасники повернулись у реальний час. Спайк повільно розвернув дівчину обличчя до себе і міцно обняв. Тільки за хвилину тихо промовив:

-Коли ти розповідала, про те, як потрапила сюди, я думав, що розумію. Сам помирав, вибирався з могили. Та ні. У мене на все пішло три дні, а не та вічність, що була в тебе. За що вони так з тобою?

-Не за що, а для чого, – спокійно відповіла Вел. – Щоб не було навіть найменшого бажання порушувати умови угоди.

Вампір промовчав, схилився і поцілував Валері.

-Ей, ви тут не самі, – нагадала про свою присутність Баффі.

-Винищувачка, ти ж не чекаєш, що я буду вибачатися? – іронічно промовив Спайк, продовжуючи торкатися губами обличчя Вел. – Це ви, люди, вигадуєте умовності та норми поведінки. Я керуюсь емоціями і бажаннями.

-Ні, звісно, але можете почекати поки ми підемо?

Білявка взяла під руку свою матір і хотіли залишити альтанку, але Джойс її спинила:

-Валері, Спайк, ми зараз дійсно підемо. Та я хочу подякувати за відвертість, – жінка подивилась на Вел очима, повними співчуття.

-Міссіс Саммерс, я не знала, як по іншому відкрити факт мого перебування тут і хто я є насправді, щоб вам було зрозуміло. Підібрати правильні слова не змогла, як і Баффі. Вибачте, якщо  засмутила.

-Я радше розгублена. Як мені сприймати тебе?

-Так, якою бачите. До того віку я ще поки не дожила, – всміхнулась дівчина. – Прошу тільки про одне. Не треба жалю. Я вже все прийняла і живу життя тут і зараз. А минуле… Наразі це навіть не минуле, а зовсім інше життя, напевно, іншої людини.

Джойс всміхнулась навзаєм і взяла руки Валері в свої.

-На сьогодні в мене дуже багато вражень, емоцій, з якими я зможу впоратися і впорядкувати думки. Не можу не спитати, – жінка знову торкнулася каблучки. – Це ж не просто  Різдвяний подарунок Спайка?

-Не просто, – загадкова посмішка торкнулась губ дівчини.

Тепер і Баффі помітила поблискування камінців на пальці Валері. Здивувалася з двох причин: звідки у Спайка гроші, і чи це дійсно те, про що вона подумала. Питанням випередила Джойс:

-Ви одружилися?

-Поки ні, але згодом – обов’язково, – коротко відповіла дівчина і стисла руку вампіра.

Останні фрази діалогу почув Руперт, який вирішив перевірити, що відбувається надворі. Він саме підійшов до альтанки. Міссіс Саммерс продовжувала:

-Чому ви це приховували? Це ж добре!

-Ми не приховували, просто… – Валері не встигла договорити.

В розмову втрутився Джайлз:

-Добре? Валері, ти при своєму розумі? На легковажну ти не схожа, то…

-Руперт, не кричіть, – Вел зупинила істеричну промову Наглядача. – Я цілковито усвідомлюю свої дії. Не треба говорити, що я божевільна – потім дівчина звернулась до Джойс, – ми не приховували заручини, а говорити про них немає кому. Ви ж бачили реакцію містера Джайлза. Такою вона буде у всіх.

-Чому? – не розуміла жінка. – Ви ж кохаєте один одного!

-Кохають? – хмикнув Наглядач.- Я взагалі не розумію, як Валері може відчувати подібне до вампіра.

– “Ми кохаємо не тих, хто ідеальний, а тих, без кого неможливо уявити життя”- Валері була спокійною, але відчувала спиною, як напружуються м’язи Спайка.

Руперт охолонув трохи:

-Це ти влучно сказала, – погодився він.

-Це не я, а Гарпер Лі, – не змінювала ні тону, ні емоцій Вел.

Спайк все ж таки не витримав:

-Руперт, яка тобі взагалі справа до того, що відбувається між нами? Вона не твоя власність, не твоя підзахисна. Валері могла спостерігати з боку і давати вам підказки, як діяти в тій чи іншій ситуації. Але це не про неї. Вона не буде просто спостерігати. Я вже це зрозумів. Та ніхто з вас не має права підлаштовувати її життя так, як зручно вам.

-Я не питав твоєї думки, – похмуро відповів чоловік на зауваження вампіра.

-Містер Джайлз, незабаром вам всім доведеться зважати на думку Спайка, якщо це стосується Валері,- тихо відповіла міссіс Саммерс, розчарована поведінкою Наглядача. – Він буде її чоловіком, а ви – сторонньою людиною. Тож краще прийняти це зараз і не псувати життя ні їм, ні собі. – Потім вона звернулась до господарів,- Дякую вам за запрошення. Ніколи в життя в мене не було такого Святвечеру, з такими різноманітними емоціями. Я вас вітаю і вірю, що ви з усім впораєтесь. Щось я трохи втомилася, поїду додому.

-Мамо, я зараз попереджу Райлі і поїду з тобою, – сказала Баффі.

-Доню, заради мене не варто змінювати свої плани. До того ж…, вибач, я б хотіла побути одна, щоб розкласти все по поличкам у своїй голові. А ти йди, веселись зі своїми друзями.

-Добре, як скажеш, – покірно відповіла дівчина. – Валері, ми теж підемо. Вибач, що увірвались так… несподівано, – звернулась до Вел, навмисно ігноруючи Спайка. – Я нікому нічого казати про ваші заручини не буду. Це ваша справа. А фантазія у моїх друзів бурхлива, і різноманітне ставлення до вас може мати непередбачувані наслідки.

Валері мовчки кивнула у відповідь.

-Міссіс Саммерс, почекайте, – подав голос Джайлз. – Можна я вас проведу?

-Взагалі то, я на машині, – розгублено відповіла жінка, але помітила в очах дончиного Наставника бажання поговорити. Із цікавості Джойс погодилась – Добре, якщо вам буде зручно потім добиратись додому.

-Це не проблема, – повеселішав чоловік.

Коли двері зачинились за непрошенними відвідувачами, і у вітальні запанувала тиша, Спайк без жодного слова підхопив Валері на руки і поніс у спальню. Сьогодні не тільки Джойс отимала різноманітні емоції, але й вампір. Згодом, відпочиваючи в ліжку, він все ж таки не втримався, аби не сказати:

-Ти була щаслива, – не запитував, а стверджував він.

-Так, була, – не заперечувала дівчина. Помовчала, а потім продовжила – Я і зараз щаслива, тільки по іншому. – Вона заглянула в його сині очі. – Любий, не треба порівнювати обидва моїх життя. Я не просто пішла від чоловіка до тебе. Все, що я мала там, воно скінчилося, бо жінка, яка жила те життя, померла. Єдиний образ, який би я воліла зберегти якомога довше, це дончин. Та не знаю, як довго ще зможу утримувати його в своїй голові і спогадах.

-Чому? – здивувався Спайк.

-Можливо, такий задум Вищих сил, не знаю. Але те життя я вже зараз пригадую, наче крізь туман, хоча минуло не так багато часу.

-Ти жалкуєш?

-Напевно, ні. Нові емоції, враження і переживання витісняють старі. Так краще для мозку, щоб не збожеволіти.

 

Вампір прокинувся, глибоко втягнув повітря.

-Знову, – розчаровано промовив він і відкрив очі. Як і очікував, дівчини поруч не було, до того ж вже давно. Напів пітьма не завадила знайти джинси і швидко спуститися на перший поверх. Зупинився на останній сходинці і прислухався. Не почувши жодного звуку з-за дверей, які вели до підвалу, попрямував до кабінету. Шурхіт сторінок і клацання кнопки комп’ютерної миші вказували, що не помилився. А ще її запах… Він так манив і туманив розум Спайка. Вампір обережно відчинив  двері і зупинився на порозі. Валері відвела погляд від монітору і посміхнулась.

-Доброго ранку, – промовила і зробила ковток із філіжанки, яка стояла по ліву руку.

-Кохана, я ж просив будити мене, якщо тобі не спиться, – замість привітання сказав він, посміхаючись.

-Я думала, що це стосується тих випадків, коли я прокидаюся вночі, а не вранці, – здивовано промовила вона. Підвелась і підійшла до Спайка, який так і стояв в дверному отворі. – А куди ти так поспішав? – обвела поглядом його оголений торс, босі ноги і не застібнуті джинси.

Тільки після поцілунку він відповів:

-Відчути тебе, – знову втягнув повітря. Потім звернув увагу на порожню тарілку з крихтами від бутерброду. – Ти вже поснідала? Котра година, взагалі?

-Майже десята. Добре, що ти прокинувся. Маю піти на зустріч з Рупертом, а тікати, поки ти спиш, не хотілося.

-Чому ж він, за звичкою, не припхається сюди? – настрій Спайка змінився.

-Вважає, що за твоєї присутності розмова не заладиться.

-І не даремно. Якщо він торкнеться теми нашого одруження, то точно отримає в пику.

-Я не хочу і не буду з ним це обговорювати. Думка Наглядача, до того ж не мого, стосовно питання нашого з тобою одруження мене взагалі не цікавить. А ось питання стосовно демонів, які зникають, потрібно вирішувати зараз, не зважаючи на всі ці свята. Я прокинулась з певними думками і висновками, швидко все занотувала. А тут і Джайлз, наче відчув, зателефонував. Тож, вибач, мушу бігти. – Поцілувала його, швидко кинула до рюкзака свій блокнот в шкіряній обкладинці і вибігла, щоб у Спайка не було змоги її затримати.

Спайк всміхнувся, похитав голово, і, щоб згаяти час, пішов у підвал.

 

У “Магічній крамничці” Валері зустріла Аня.

-Руперт попередив, що ти прийдеш. Він скоро буде, – відповіла та, не вітаючись, але продовжувала пильно дивитися на  білявку, поки та йшла до столу.

-Аню, ти не вважаєш, що краще розставити всі крапки над “ї”? Що тобі не подобається в мені чи в моїй появі в вашому товаристві? – спитала Вел, якій набридло це споглядання колишнього демона помсти.

-Це на тебе так вплинуло потойбіччя? – поставила питання замість відповіді дівчина.

-Як? – спантеличливо запитала Валері.

-Тобі потрібно все вирішувати одразу, на відміну від решти людей у цьому світі, – пояснила Аня.

-А це погано?  – досі не розуміла співрозмовницю.

-Ні. Я й досі не можу пристосуватися до умовностей цього світу. Тебе сприймаю насторожено, можливо через Ксендера.

-Точніше через його істеричні заяви, що я завдам шкоди? – всміхнулась Валері.

-І не тільки. Він постійно звертає на тебе увагу.

Тут Валері вже не втрималась і розсміялась в голос:

-Ти дійсно вважаєш, що я його цікавлю? Я для нього – загроза, до того ж поряд зі Спайком. На цей рахунок можеш бути спокійна. Він лише захищає “інтереси” своєї подруги, не більше.

Аня помовчала, а потім продовжила:

– Знаєш, я тебе частково розумію. Потрапити в цей світ і не збожеволіти відразу – складно. Коли я усвідомила, що стала людиною, мені потрібно було прилаштуватися до нового життя. Я обрала Ксендера, бо він був поруч. Я вірила, що саме він допоможе мені. А ти… Тобі потрібна була підтримка –  розумію. Тільки чому ти для цього обрала ворога  людства?

-Мені не потрібно було підлаштовуватися під людей, не відчувала в цьому потреби. Я хотіла розібратися в інших питаннях: хто я, звідки, чому опинилась саме тут? Спайк єдиний, хто не засуджував, не тиснув, з ним я відчувала себе  в безпеці.

-Серйозно? – сарказм так і плюхав в словах Ані. – Людина і вампір… Безпекою тут і не пахне. До того ж… Свої потреби він задовольняє, не знаю як, оскільки в нього чип. А ти кажеш про безпеку. Цілком логічно, що всі Скубі не довіряють вам.

-Можливо ти і права, – спокійно відповіла Валері. – Та мені не потрібно, щоб ми були друзями. Достатньо того, щоб вони прислухалися до порад, а не критикували моє життя. Вибач, якщо це прозвучить грубо, але це ти намагаєшся довести їм, що ти гідна бути поруч з ними, з Ксендером. Мені цього не потрібно. Так само, як і змінювати Спайка. Він ніколи не стане людиною, і мене це влаштовує.  – Мовчали обидві, Аня з-під лоба дивилася на Валері і поверхнево дихала. Вел все ж таки продовжила, – Так склалося, що ти опинилася в тілі людини зі всіма перевагами і недоліками людського життя. Тож проживи його так, щоб… – Валері не встигла договорити, бо у крамницю увійшов Джайлз.

-Ой, Вел, вибач, що змусив чекати, – почав він розмову. – Я хотів з тобою поговорити.

-Це я зрозуміла. Давайте до суті справи. Хочу вам дещо показати…, – і знову її перервав новий візитер. На порозі стояв Райлі Фінн. – На кого ми ще чекаємо? – звернулась до Наглядача Валері.

-Нікого, – розгублено відповів той. – Я і його не запрошував.

-Райлі, проходь. Чому принишк? – сказала Валері. – Тільки Баффі тут немає.

-Власне, я побачив тебе, коли ти заходила. Вагався, чи доречно буде… – ніяково промовив солдат.

-А знаєш… Напевно, доречно, – зненацька сказала Валері, що здивувало обох чоловіків. – Не доведеться повторювати двічі, зекономимо час і Спайкові нерви, – всміхнулась вона. І відразу продовжила – Я провела певний аналіз. Ось тут записала, які демони зникли, – вона тицьнула пальцем у ліву колонку таблиці у своєму блокноті, – а ось тут, – палець перемістився на праву колонку, – їх сильні сторони. Саме ці частини їх тіла задіяли при створенні Адама. У мене тепер дилема. Вона глянула спочатку на Джайлза, який сидів навпроти, а потім на Фінна, який стояв по заду. – Райлі, сядь поруч. Не можу розмовляти з людиною, яка сверлить поглядом мою спину, – наказала Валері, і Райлі миттю виконав наказ. – Я знаю, хто з демонів ще загине для реалізації плану професорки Волш, чого б мені дуже не хотілось.

-Чого саме тобі б не хотілося? – крива посмішка заграла на губах Фінна. – Щоб професорка реалізувала свій план, чи щоб гинули демони. Може серед них є і Спайк?

-Припини! – гримнула на хлопця Валері. – Так, я не хочу, щоб гинули деякі демони. І задум професорки мені зовсім не імпонує. Справа у тому, що… Я можу застерегти решту демонів і порушити плани Професорки Волш. Та це ж її не зупинить, просто відтермінує розв’язок. Можемо залишити все, як є. Почекаємо, і тоді я знатиму, як зарадити найгіршому.

-А чому не можна порушити плани Ініціативи і завадити найгіршому? – спитав Джайлз. Фінн теж дивився на дівчину з німим питанням.

Валері голосно і протяжно видихнула:

-Ви ніколи не чули про ефект метелика? Я і так його запустила своєю присутністю і навіть цією розмовою. Будь-яка подія з часом множиться, повністю змінюючи кінцевий результат. Чи можеш ти,- пильно подивилась на Райлі, – гарантувати, що професорка відмовиться від задуманого і це чудовисько не вийде на вулиці міста?

-Ну, ми можемо спробувати… – невпевнено почав солдат Ініціативи.

-Хто? Ти і твої друзяки? Ні, ви навіть не можете спробувати, бо… Ні Форрест, ні Грем не довіряють тобі. Ось перша зміна у цій реальності. Я більше повірю в те, що містер Джайлз і Баффі шось зможуть змінити. Навіть Ксендер стане у нагоді, та не Ініціатива, – дівчина відхилилась на спинку стільця і замкнула руки на грудях, ніби закриваючись від усіх.

-То може запросимо решту команди і вигадаємо щось, – запропонував Руперт.

-Ні, ви мене так і не почули. Ми можемо змінити хоч зараз, але наслідки будуть непередбачувані. І якщо все піде хоча б так, як мені відомо, я цього не хочу. Тоді моя присутність тут даремна. Я маю полегшити вплив таких факторів на життя Баффі, а не ускладнювати його. В цій розмові я сподівалася почути пораду або підтримку, врешті решт. Але зрозуміла, що за свої дії буду нести відповідальність самотужки. Хай так…

-То що ти пропонуєш? – спитав Райлі.

-Нічого, залишимо все, як є. Так буде простіше, – відсторонено відповіла дівчина.

-Простіше? Як ти будеш жити, знаючи про наслідки?

-Не переймайся, якось буду, – так само сухо відповіла вона, як і на попереднє питання.

-Валері, так не можна, – вступив в розмову Джайлз. – Можливо, зараз ми не дамо тобі пораду, але я все ж таки наполягаю на загальних зборах. До того ж… Анянка не втримає язик за зубами. Вона вже, напевно, просто зараз переповідає розмову Ксендеру.

-Вона її не чула, тож нічого розповідати, – в голосі Валері не було емоцій, цілковита байдужість і замкнутість.

-Як це? – здивувався Райлі. – Це все твої штучки?

Валері мовчки торкнулася лівою рукою до кулона. Він був теплий. Розуміла, що все це треба припиняти, бо сили вже на межі. Фінн помітив обручку і торкнувся її руки.

-Не чіпай мене, – Валері грізно глянула на хлопця і висмикнула руку. – Мені доведеться довго пояснювати Спайку, чому я пахну тобою.

-То й нам поясни… про розмову – напрочуд спокійно сказав він, уточнивши суть прохання.

-Немає чого пояснювати.

Валері витягнула руку, і чоловіки почули, як Анянка розмовляє по телефону з Ксендером:

-Я ж тобі вже казала, дивні вони якісь всі. Сидять за столом, вимахують руками, але не розмовляють.

Потім Валері описала коло рукою і сказала:

-Я піду.

Колишня демониця аж стрепенулась від несподіванки, почувши іще чийсь голос, окрім власного.

-Ой, заговорили, – відповіла в слухавку вона. – Дивні якісь!

 

Спайк почув, як зачинились вхідні двері. Далі – тиша. Ніхто не рухався. Він зупинив грушу, що розгойдувалася від його ударів. На горі нічого не змінилось. Він підіймався сходами, відчував дихання Валері. Воно було переривчастим. Вампір прискорив кроки. В коридорі він побачив дівчину, яка сиділа на підлозі, спершись спиною об двері, і закрила обличчя долонями.

-Кохана, що трапилось? – він взяв її руки в свої. – Фінн… Я вб’ю його. – закричав Спайк.

-Він тут ні до чого. Так, Райлі був у Джайлза. І, ні, Руперт не влаштовував йому цю зустріч, – випередила вона питання вампіра.

-То що, до Біса, там сталося? – не заспокоювався він.

-Я припустилася помилки, великої помилки, – відповіла Валері.

-Маленька, ти про що? – страх прокотився клубком по  холодній спині вампіра. Зважаючи на стан дівчини, він намагався не виказувати свою роздратованість.

-Від самого початку я діяла неправильно…

-Люба, поясни мені, будь ласка, що трапилось, – стримувався Спайк. – Я нічого не розумію.

Вона подивилася на нього з ніжністю, обвила руки навколо його шиї, притулилась до все ще оголоненного торсу і торкнулася губами шиї. Спайк видихнув. Якщо не він її величезна помилка, то з рештою вони впораються. Ще хвилину вони посиділи на підлозі, потім вампір мовчки взяв її на руки і відніс у вітальню. Заціпеніння і розгубленість минули. Валері огледілась.

-Довго ж мене не було, якщо ти встиг все прибрати, – сказала дівчина, ніби не було попередніх хвилин і незакінчених фраз.

-Кохана, не уникай розмови, наполягав на продовженні вампір. – Якщо не хочеш говорити зараз, нехай. Але не роби вигляд, що нічого не сталося.

Валері зручніше влаштувалась в обіймах Спайка, злегка проводила пальчиками по його руці, і, нарешті, заговорила:

-Я сьогодні зрозуміла, що чиню неправильно. Від самого початку не треба було нікому нічого розповідати. Нікому, окрім тебе. Все ж таки треба було вдавати дівчинку, яка втратила пам’ять і діяти за обставинами. Я не знаю, кому і що хотіла довести своїми розповідями, думала так буде простіше. Простіше сказати правду. Та помилилась. Все вийшло з-під контролю. Життя ж весь час навчало не довіряти людям!

-Маленька, якщо тільки в цьому проблема, ми впораємось, – спокійно відповів Спайк. – Всі можуть помилятися. Але завжди є вихід. Ми з тобою приклад того, що навіть з того світу можна повернутися.

Валері трохи відсторонилася, щоб глянути на вампіра. Спитала:

-Але? Що тебе турбує, любий?

-Як вчинять Вищі сили. Чи не вирішать вони тебе покарати? – він взяв її долоню і підніс до губ.

-Ні, не думаю. Це ж було моє усвідомлення власної помилки. Якби вони вирішили, що мої дії суперечать їхньому плану, то  вказали б відразу. А тут… Напевно, чекали, коли я зовсім заплутаюся у цьому павутинні. Все від початку пішло не так, як вони уявляли. А Вістлер тепер тільки зловтішатиметься.

-Сука! Міг би і попередити, – не втримався Спайк.

-Власне, це я неуважно слухала. Або почула тільки те, що хотіла. Нічого не розповідати про майбутнє. А ось про своє минуле… Ніхто не давав прямих інструкцій, як я маю змінити життя Чемпіонів. Думала, довіра і щирість допоможуть. Ні. Всі бачать і чують тільки те, що здається зручним і зрозумілим.

-То що ж все-таки сталося у Джайлза, що ти прийшла до такого висновку?

-Нічого особливого. Спочатку я розмовляла з Анею, і десь під кінець розмови зрозуміла, що слова, сказані на її адресу, так само стосуються і мене. А потім Руперт і Райлі підлили масла в вогонь. З кожною фразою переконувалась, що стає тільки гірше і важче достукатися до них. Ми не знаходимо компроміс, а перетягуємо ковдру. Чекати поки та лусне я не хочу. Я подумаю, що тепер можна зробити з найменшими втратами. Знаєш, я зі своїми учнями завжди намагалася будувати розмову на рівних, наче ми друзі і просто ділимось думками, так вони краще засвоювали новий матеріал. А тут я перестаралася. Стала суворою вчителькою, яка знає, як буде краще, і вони відповідно поводяться. Треба це виправити, бо іноді самій огидно від такої поведінки.

-Поділишся думками? – поцілував її у плече.

-Обов’язково, любий, але завтра. Потрібен холодний розум, а зараз емоції заважають. Хочу випустити пару, піду до зали.

-Допомогти? Як щодо спарингу?

-Це було б чудово, – всміхнулась дівчина.

Даремно Валері сподівалась, що це відволіче її. На початку їхнього танцю все наче йшло добре: білявка сконцентрувалася на власних рухах та слідкувала за маневрами супротивника, та якоїсь миті втратила пильність, думки все одно полонили її розум, і пропустила удар. Кулак вампіра поцілив їй у щелепу, і Вел відлетіла до протилежної стіни.

-Кохана, вибач! Я не розрахував силу, – винувато дивився на Валері.

-Не переймайся, це я втратила пильність, – спокійно відповіла вона і притулила його долоню до свого обличчя, сподіваючись, що холод допоможе не утворитися гематомі. – Напевно, все ж таки краще було поговорити з тобою і висказати все, що думаю  і відчуваю, а не відкладати на завтра. Бо це мене вибиває з колії.

-Якщо ти готова, я слухаю, – сказав він, торкаючись губами все ще помітної відмітини від удару.

Яскраве світло залило все приміщення. Валері і Спайк роздратовано видихнули в унісон.

-Я навіть не сумнівався, що він з’явиться, – прошипів вампір.

-Я б теж послухав вашу розповідь, міс Вайт, – хитра посмішка розтягнулася на обличчі Вістлера.

Валері мовчала, пильно дивилася на посланця Вищих Сил.

-Чого замовкли, розповідь має бути цікавою, – переминався з ноги на ногу чоловік.

Цього разу Вел не підвелась, щоб зрівнятися поглядом з неприємним візитером. Вістлер огледівся і, побачивши стілець у кутку, підніс його і сів напроти пари. Питально подивився на них.

-Це я вас слухаю, – холодно сказала дівчина. – Якщо ви тут, отже, є що сказати.

-Просто хотів дізнатися, як ви будете вибиратися з цієї ями, в яку так легко вскочили. Ось до чого призводить неслух! Потрібно було дотримуватися наших інструкцій, – трохи знічено відповів посланець.

-Інструкцій? Напевно, я не можу читати між рядків, бо методичних рекомендацій з практичної роботи по зміні життя Чемпіонів я не отримала. Все, що було в договорі, – не порушила. А якщо ви прийшли позловтішатися, то даремно напружувалися. Не стану плакати на вашому плечі і просити допомоги. Так, на мить в крамниці Джайлза я відчула себе дійсно вісімнадцятирічною дівчиною, яка втрапила в халепу через свою нерозсудливість, яка не знає, як самотужки виплутатися з такої ситуації. Та… Якщо я впала в яму, то це змога сильніше відштовхнутися, щоб вибратися з неї. До того ж, я не сама. І якщо мені не вистачить мого досвіду і розуму, щоб все виправити, я прислухаюсь до того, кому довіряю, – вона стиснула руку Спайка.

-Не цікаво з вами, міс Вайт, – розчаровано промовив Вістлер. – Чесно, сподівався, що дійсно попросите про допомогу. Вже розмірковував, яку користь можу з цього отримати я. Шкода, що помилився. Ну, нічого,  поспостерігаю, як ви впораєтесь з цим. Карати вас ніхто не буде, ви вже самі себе покарали. Тож, залишайтесь і вигадуйте, як змінити все, – не підводячись зі стільця, він засвітився і зник.

 

Після обіду Валері повернулася до розмови, яка так її турбувала. Переграти весь сценарій свого перебування вона не могла, а почути думки Спайка на її плани дівчині дійсно хотілося.

-То що ти вирішила? – спитав вампір.

-Думаю, треба зробити вигляд, що я погоджуюсь зі всіма рішеннями Руперта і команди. Але діяти на власний розсуд.

-Поясни…

-Я не буду з ними сперечатися, не буду нічого пропонувати, тільки допомагати, якщо їм це потрібно. Не більше. А щодо ситуації, в мене є свій план. Потрібно поговорити з демонами, яких можна ще врятувати.

-Кохана, це буде не просто. Ні ти, ні я не є фаворитами світу демонів. Переконати їх у тому, що це для їхньої користі – так би мовити, задача з зірочкою.

-Спробувати ж можна, – з надією подивилась на коханого.

-Можна, але чи буде результат…. – резюмував він.

-Давай сьогодні перед патрулюванням…

-Кицюню, – всміхнувся Спайк. – Ти хочеш застерегти одних демонів, а потім знищити інших?

-Так, звучить абсурдно, але саме так. Навіть якщо ті, яких я хочу попередити, можуть зашкодити людству, принаймні не стануть інструментом в руках фанатичної професорки. А з ними ми розберемося потім, якщо в тому буде потреба.

-Це утопія… Якщо хоч щось вийде з твого задуму, тоді я признаю, що світ перевернувся. Та наразі це єдиний більш-менш адекватний план. Добре, щось вигадаємо.

 

Коли стемніло вони вийшли з дому, не маючи жодного уявлення, як чинити далі, покладались на випадок. І цей випадок не змусив себе довго чекати.

На задвірках “Бронзи” Валері несподівано зіштовхнулася з красенем-чоловіком років сорока. Його волосся кольору воронового крила було зачесане назад, на чоло спадало тільки поодиноке пасмо. Найбільше він привертав увагу нетиповим для часу і місцевості вбранням. Незнайомець з’явився нізвідки, наче спустився по невидимій мотузці. Дівчина ступила крок назад, спантеличена його появою, але наступної митті опанувала свої емоції. Дотик його оксамитової шкіри заворожував.

-Чому така молода і вродлива дівчина блукає самотньо вулицями нічного міста? – почав чорнявий. – Чи можу я запропонувати вам свою компанію?

-Дякую, але не варто. Я не сама, зараз підійде мій хлопець. До того ж, – Валері хотіла сказати, що і сама може дати собі раду, та глянула в очі чоловіка. Вони були круглими, кришталики – такого ж самого кольору, як і волосся.  – Арнелік?! – промовила Вел і холодок прокотився по її спині.

-Як ти змогла мене розпізнати? Хто ти? – той, кого Валері назвала Арнеліком, стиснув кулаки і наблизився до неї у притул.

Білявка ще зробила один крок назад.

-Взагалі не важливо, не треба буде витрачати зусилля і час на те, щоб зморочити тобі голову. Ти ж знаєш, чого мені від тебе потрібно? – знову крок до Валері.

-Знаю, але почекай. Може й добре, що я тебе зустріла, – Валері не стала відступати. – У мене є до тебе розмова.

-Не хочу я з тобою розмовляти, – обурився Арнелік. – Я маю встигнути поки не прийшов твій хлопець, щоб не перелякати його. Він буде другою стравою. – Він зробив декілька кроків назад, підняв зігнуті у суглобах руки ліктями догори.

-Не перетворюйся, прошу. У мене є до тебе справа, – не здавалася Валері. – До того ж, другої страви в тебе не буде. Життєвих сил у мого хлопця точно немає.

-Як це? Може його взагалі немає, а ти тільки відтерміновуєш неминуче, сподіваючись, що хтось прийде на допомогу, – трохи спантеличився демон.

З темряви вийшов Спайк і швидко попрямував до них:

-Не будь ти повукоподібним, їй би допомога не знадобилася. Сама б впоралась. А так доведеться задовольнитися мною.

-Спайк? Йди звідси. Це моя здобич. Задовольняй свої потреби деінде, відповів чорнявий, на мить втративши зоровий контакт з дівчиною.

Вампір підійшов і обняв Валері:

-Кохана, ти як? – торкнувся губами її скроні.

-Нормально, зважаючи на ситуацію, – відповіла вона. Уявила, якого монстра могла побачити перед собою, здригнулася.

-То це і є твій хлопець? – подивився на Валері демон-перевертень. – Це все ж таки не чутки, що Спайк плутається з людиною? Смішно… Так, ви обоє мене заплутали, а я цього не люблю. Я не можу відмовитись від запланованого, тож, Спайк, відійди.

-Ні, Арнеліку. Невже ти наскільне не вихований, що відмовиш леді і не згодишся її вислухати?

-Хто вона така, щоб я її слухав? Людина? Вона взагалі уявляє, з ким має справу? – пильний погляд пронизував Валері.

-Ти – демон-перевертень, – почала невпевнено дівчина, все ще побоюючись, що побаче Арнеліка в іншій подобі. – Будучи гарним чоловіком ти заманюєш жертву, здебільшого жіночої статі, а потім перетворюєшся на павука і висмоктуєш з неї життєві сили. Тільки ось дивно, – вже сміливіше продовжувала Вел, – останнім часом ти надавав перевагу тим жінкам, яких мало хто буде розшукувати: повіям, безхатькам, наркоманкам, – щоб не привертати уваги. А що сталося сьогодні? Чому тобі знадобилася молода дівчина? Ти хочеш комусь допомогти? Потрібна не тільки життєва сила, але і енергія. Хто це?

-Мала, хто давав тобі право розкладати моє життя по поличках? – вигляд його був зовсім спантеличений.

-Ти спитав – я відповіла, – спокійно сказала дівчина і пильно подивилась в його очі, без страху.  – Донька, дружина?

-Якщо ти знаєш до якого виду демонів я належу, то маєш знати що ми – одинаки, – криво посміхнувся він.

-Загалом так, але ти відступив він правил. Враховуючи, що твоя дружина – не з твого виду, а дитя – напівкровка, твої зусилля навряд чи їм допоможуть. Можуть тільки зашкодити. Облиш цю ідею.

-Ти мені пропонуєш чекати, поки дружина помре? Нізащо! Я зроблю все, що від мене залежить, – опанував свої емоції демон і ступив крок назустріч Валері.

-Все таки дружина…, – протягнула вона. –  Я допоможу за умови, що ти мене вислухаєш, – дівчина лишалася нерухомою, бо за спиною відчувала підтримку Спайка.

Демон здався, опустив руки і запитав:

-Що ти хочеш?

-Ти, напевно, знаєш, що в місті зникають демони? – почала Валрі.

-Це не дивно. В місті з Пекельною Пащею їх і так забагато, а ще тут є Винищувачка. Тож все логічно.

-Винищувачка тут ні до чого.

Валері намагалася впродовж п’ятнадцяти хвилин пояснити, чому Арнеліку і його родині слід покинути місто на деякий час. Все одно він був непохитним:

-Я тебе зрозумів, але до чого тут я. В мене немає таких здібностей, які б можна було так просто забрати, відтявши руку, ногу чи голову. А решта демонів – це їх справа. До того ж, якщо я їм скажу, хто це порадив, мене засміють. Для світу демонів не зрозумілий вибір Спайка. А ти? Чому ти обрала його? Ти ж маєш сторонитися всього потойбічного.

-Це ти мене запитуєш? Ти  теж відхилився від всіх правил свого світу, – не відповіла прямо Валері.

-Моя дружина, принаймні, демон. Ми належимо до одного світу, маємо спільні погляди. Добре, – продовжив він, подумавши, – можливо я і прислухаюсь до твоєї поради. Але куди тепер їхати? Я думав Пекельна Паща допоможе повернути сили моїй Гледіс.

-Дати пораду демону, де йому краще, я не можу. Знаю одне – тут поки що небезпечно, ще небезпечніше, ніж зазвичай, – уточнила Вел. – Але ти маєш думати не про те, що втікаєш за порадою людини, а про те, що так допоможеш Гледіс.

-Ти боїшся павуків? – зненацька спитав перевертень.

-Так, – коротко відповіла Валері.

-То чому допомагаєш тому, кого боїшся?

-Мій страх не має жодного стосунку до цієї справи. Я хочу завадити зарозумілим людям втілити свої амбіції і не буду відступати, бо на шляху зустріла тебе. До того ж, ти не завжди в подобі павука, а так навіть милий, коли не збираєшся перетворюватися.

-Ей, кохана, ти не забула, що я поруч і все чую, – Спайк притис її міцніше до себе.

-Чудні ви, – всміхнувся Арнелік. – Мені вже час, є ще незакінчені справи.

-Почекай, я ж обіцяла допомогти, – зупинила його дівчина.

-Я подумав, що…

-Що з твоєю дружиною? – перебила вона його.

-Вже місяць минув після пологів, а вона ніяк не прийде до тями. І ще…, – зам’явся демон.

-В неї не припиняється кровотеча? Хоча це не властиво для демонів і все мало нормалізуватися? – напряму спитала Валері.

-Так, я нічим не можу зарадити, бо ніколи з таким не стикався. Тож і вирішив вдатися до знайомих мені методів. Це все через цю дитину, – просичав останню фразу Арнелік. – Не було б її – не було б і проблем.

-Не кажи так, дитина невинна.

Валері швиденько витягла з рюкзака паперову хустку, олівець і щось написала:

-Ось список. Спочатку напої дружини цим відваром. Трави для нього купи в “Магічній крамниці”. А коли сили повернуться до дружини, забирай їх і їдьте. Повір, так буде краще.

-Я не вірю людям, – демон все ж таки взяв імпровізований аркуш і швидко зник.

-Як думаєш, послухає?- запитала Валері у Спайка, подивившись на нього.

-Стосовно дружино, скоріше за все. А щодо переїзду – не знаю.

Вампір був впевнений, що Арнелік буде рятувати дружину будь-якою ціною, навіть, якщо це порада людини. Він згадав себе і те, чому приїхав до Саннідейду. На мить уявив, щоб робив, якби опинився знову у такій самій ситуації, але на місці Друзілли була б Валері. Хитнув головою, щоб прогнати такі думки.

-Маленька, ходімо на патрулювання. Я так розумію, розмова з Клемом вже не має значення. Інформацію до світу демонів ти донесла. Все залежить від їхньої розсудливості, у кого вона є,- криво всміхнувся Спайк.

-Наразі, так. А далі подивимося, – погодилась Вел.