Розділ 9

Як не перетнути межу між хитрістю та підступністю? Як знайти нестандартні, обхідні шляхи для досягнення мети, але не завдати шкоди, використовуючи обман? Руперт Джайлз був впевнений, що його брехня – це все-таки хитрість. На скільки він міг судити з поведінки Валері, вона повернеться вже сьогодні і допоможе розібратися з тим, що відбувається в місті. Лишалося тільки сподіватися, що представників Ради немає в Саннідейлі. Та совість нашіптувала, що все складніше. Якщо Джайлз не бачив тих чоловік, не значить, що вони вже поїхали, і, можливо, Вел все ще в небезпеці. Руперт поклав слухавку і відігнав нав’язливі думки, виправдовуючись тим, що йому треба захистити Баффі.

Сама ж Баффі багато часу проводила з Райлі. Та не це турбувало Наглядача, а те, що він останнім дізнався про їх стосунки. Навіть образився та згадав слова Вел, що Баффі має право на особисте життя. Джайлз змирився та турбуватися не припинив.

 

Спільні патрулювання стали звичкою для Райлі і Баффі. За хлопця Винищувачка хвилювалася менше, ніж за своїх друзів, все-таки він спецпризначенець, а отже мав певні навички та вміння. Час, проведений разом, розкривав їх з різних сторін, штовхав на відверті розмови.

-Знаєш, напевно, Валері мала рацію, коли попереджала про професорку Волш, – почав Райлі, коли вони зустрілися в парку студмістечка.

-Що ти маєш на увазі? – Баффі з подивом глянула на хлопця.

-Меггі Волш точно щось приховує. За зачиненими дверима, скоріше за все, реалізується якийсь проєкт. Боюсь, навіть керівництво не в курсі. А ще дуже цікавиться тобою і Вел. Обмовилася, що добре було б, якби ви працювали на Ініціативу.

-Валері навіть на співпрацю не погодиться. Та і я вже сумніваюсь, чи потрібно воно мені. Допомогти зловити якогось демона – будь ласка, а от виконувати чиїсь накази – це не про мене. До речі, звідки Меггі Волш знає про нас?

-Форрест і Грем розповіли. Іноді я їх зовсім не розумію. Щось змінилося, ми ніби стали чужі. Я все думав, чи не можеш ти влаштувати зустріч з Валері?

Баффі здивувало прохання Райлі.

-Навіщо?

-Хочу поговорити. Я сумніваюсь, що все, про що нам розповідають, відповідає дійсності.

-Ти ж розумієш, що сама вона на зустріч не прийде? Спайк тінню за нею ходить.

-Боїться, що ми його знову схопимо? – Райлі саркастично посміхнувся.

-Переймається, що хтось заподіє шкоду Вел, – відповіла цілком серйозно Баффі.

-Він? Я думав, що крім власної шкіри його нічого не турбує.

-Я теж так думала, поки не стала свідком прояву його турботи в одній неприємній ситуації. Це не вкладається в голові, але її образити він не дасть, навіть ціною власного не-життя.

-То в нього є слабке місце?

-Я не для того це сказала, щоб ти мав можливість маніпулювати. Не знаю що у них за зв’язок і звідки він, але вони до останнього будуть захищати одне одного. А я не хочу втратити таких сильних союзників. Тому прошу, не чіпай їх, – Баффі не уточнювала, що ще більше вона не хоче втратити його. Яка б підготовка у нього не була б, все одно Райлі слабший за Вел.

-Я, напевно, згоден і його потерпіти аби пролити світло на деякі факти нашої діяльності. Не знаю хто вона і звідки так багато знає, але зерно сумніву їй вдалося посіяти. Тепер я всіх підозрюю, а так жити нестерпно.

-Я поговорю з Валері, коли вони повернуться, – пообіцяла Баффі.

-Їх немає в місті? Влаштували відпочинок? – роздратування відчувалося в голосі Фінна.

-Вони в ЕлЕй. Їм вдалося запобігти подіям, які б нашкодили мені і мамі.

-Які ще події? Чому ти нічого не сказала? – затурбувався солдат.

-Все сталося раптово, я навіть не приймала в цьому участь. А маму вони захистили.

-Що ж, почекаємо, – Райлі взяв дівчину за руку.

-Що ти знаєш про той проєкт, який курує професорка Волш?

-Майже нічого, треба дізнатися, щоб було з чим порівняти після розмови з Вел.

 

На появу Валері і Спайка першою відреагувала Аманда. Вона підбігла і обхопила стан Вел руками. Вампіру довелося відсторонитися від коханої, щоб не заважати.

-Привіт! – дівчинка була веселою. – Я вчора малювала, і мама не заперечувала. Тільки тато трохи сердився, але зрештою визнав, що малюнок непоганий. Я хочу вам його подарувати, – глянула Аманда на них і протягнула аркуш паперу. Простим олівцем дівчина намалювала їх, той момент, коли вчора Валері сиділа на сходах, а Спайк тримав її долоні в своїх. Вел глянула на Спайка, той злегка всміхнувся.

-Дякую, це чудово, – промовила Валері і провела рукою по світлій голові дівчинки.

Потім до них підійшла місіс Холд, привіталась і обняла доньку.

-Не знаю звідки у вас стільки мудрості, та ваші поради спрацювали. Відверта розмова з Амандою допомогла і мені, і їй. Виявляється вона дійсно добре малює, коли спокійна. Та що нам робити? Попри все чоловік вважає екзорцизм шарлатанством і відмовляється платити за сеанс. Навіть, побачивши результат ваших вчорашніх дій, не хоче оплатити ваші зусилля, – жінка опустила очі.

-Мені не обов’язково платити, до того ж я вже отримала винагороду, – Валері притисла малюнок до грудей, – а що стосується обряду. Я не дуже знаюсь на вигнанні демонів. Це більше до Веслі. Знаєте, варто було б провчити вашого чоловіка і показати йому всі наслідки його впертості та байдужості. Та не ціною життя Аманди.

-Може йому пику начистити? – Спайк провів язиком по зубам.

-Любий, не лякай людей – швидко відповіла Валері. – Він невдало пожартував, – звернулась до місіс Холд.

-Іноді я і сама хочу це зробити, тільки сили не маю, – відповіла жінка.

-Аманда, не хвилюйся, ніхто твого тата чіпати не буде, – Вел взяла руку дівчинки, побачивши страх в її очах, і з доктором глянула на Спайка і місіс Холд.

-А що робити, якщо він не бачить, що діється навкруги, через власну зарозумілість, – не угавав Спайк.

Валері пропустила його зауваження і спитала у Аманди:

-Дитинко, як ти себе почуваєш?

-Краще, ніж вчора до розмови з тобою, але гірше, ніж зранку.

-Минула майже доба, і скоро він прокинеться, – промовила Валері, ні до кого конкретно не звертаючись. -Місіс Холд, час приймати рішення.

-Я б з радістю пристала на пропозицію щодо вигнання демона, але фінансово залежу від чоловіка. Хто оплате рахунок?

-Якщо він його не оплате до завтрашнього вечора, тоді сплачу я, – спокійно відповіла Вел. – Веслі, коли можна почати?

-Власне, я готувався, сподіваючись, що здоровий глузд візьме гору. Тому хвилин п’ятнадцять і можна почати.

-Які молитви треба читати для вигнання Аваддона, і чи підійде звичайне дзеркало? – поцікавилась Валері.

-Звідки ти…? А кажеш, що не знаєшся на екзорцизмі, – Веслі був здивований.

-Тільки теоретично, молитов я взагалі не знаю, крім “Pater Noster”.  Та це тут навряд чи подіє. Щоб подолати Згубника, треба дещо сильніше.

-Коли розпізнала демона?

-Відразу, а що?

-Могла і сказати, я б не витрачав час на пошуки, – Веслі наче образився.

-Ти не питав, думала, що знаєш, – знизала плечима Валері. – Досить марних балачок, втрачаємо час. Я допоможу Веслі, Корді, будь ласка, подбай про місіс Холд, а ви двоє, йдіть звідси, – наостанок звернулась вона до вампірів.

Вони глянули з нерозумінням.

-Чому? – Ангел схрестив руки на грудях і не думав покидати кімнату.

Валері підійшла до них в притул і пошепки, так, що почути могли її тільки ці двоє, сказала:

-Коханий, поясни, будь ласка, Ангелу, чому вампіри не можуть бути присутніми на ритуалі по вигнанню демона. Може моя думка хибна, але її я не зміню.

Спайк кивнув, наче згадав щось. Поцілував Валері і звернувся до родича, всміхаючись:

-Ходімо, Пуф, поспостерігаємо згори.

Піднімаючись по сходах, Ангел спитав:

-Вона завжди така вперта?

-Переважно, – відповів Спайк.

-Чому вона нас вигнала?

-В голові Вел існує теорія, що звернення до Бога з метою вплинути на демона може зашкодити мені, ну, і тобі.

-Оу, я взагалі про це не думав, – здивувався такому припущенню Ангел.

-Я також, але вона перевіряти не стане.

 

Валері підійшла до Веслі.

-Готовий?

-Думаю, так, – невпевнено відповів чоловік.

-Корді, не треба, щоб місіс Холд бачила свою дитину у такому стані, відволічи її чимось, будь ласка.

Шатенка кивнула, хоча ідея їй не дуже подобалась. Потім Валері взяла долоні Аманди в свої і звернулась до дівчинки:

-Амандо! Пам’ятай, що ти сильна і зможеш побороти демона, а Веслі тобі допоможе. Не треба боятися і тим самим підсилювати його вплив на тебе. Коли все закінчиться, я пригощу тебе моїми улюбленими тістечками. Згода?

Дівчинка кивнула, але в погляді була невпевненість.

-Тримай, допоможеш мені читати молитви, – Веслі подав старовину книгу Вел.

-А нічого, що я не вірю в Нього? – дівчина підняла вверх очі.

-Достатньо того, що ти віриш в порятунок Аманди, – відповів екс-наглядач. – Ти ж можеш читати латиною?

-Так, давай починати, – відповіла Валері.

Ритуал пройшов швидко, але за цей час бідолашну дівчинку крутило, підкидало, виривався страшний голос, прокляття. Валері з усіх сил утримувала Аманду, намагаючись при цьому в унісон з Веслі читати молитви і закляття. Нарешті худорлява постать відокремилась від тіла дівчинки, і дзеркало неначе всмоктало лупоглазого демона. Та він натягував поверхню своїми руками, наче то було не скло, а тканина. Вел не роздумуючи поклала руку на сріблясту площину, заплющила очі і почала щось промовляти. Предмет з демоном всередині став перетворюватись на кришталеву капсулу, та й сам демон застиг. Валері взяла ковдру і накрила подобу статуї.  Спайк кинувся до сходів, не зупинив його навіть голос Ангела:

-Почекай!

-От це вже ні! – відповів блондин, стрибнув з гори, тільки плащ розвіювався наче крила, чим викликав подив місіс Холд, і опинився біля Вел. Вона впевнено і спокійно стояла на тому ж місці, що і хвилину назад, тримаючи кулон в руці. Спайк нічого не питав, подивився в її очі, звільнив руку від гарячого амулету і притис до губ. До них підійшов Ангел. Він мовчав, боявся перервати щось важливе для цих двох.

-Ангел, треба знайти великий мішок, щоб вся ця конструкція вмістилася, розбити і висипати в океан, – наче прочитала його німе питання Валері.

-Ти завжди приймаєш такі нестандартні рішення?

-Не зрозуміла?

-Залишила б його в дзеркалі.

-Абаддон – сильний демон, недарма асоціюється зі знищенням і спустошенням. Краще не втрачати пильності.

-Добре. В такому стані почекає до вечора? Веслі навряд чи впорається з цим вантажем.

-Почекає, але в тканину краще помістити скоріше. Кришталь – крихкий і схильний до пошкоджень.

Місіс Холд і Корделія крутились біля Аманди. Питали, як почувається, що хоче. Та дівчинка спокійно сиділа і від усього відмовлялася. Валері підійшла до неї, торкнулась плеча. Аманда підвела очі і спитала:

-Це минеться?

-Так, треба почекати трохи. Я зараз.

Вел хотіла вийти, коли питання місіс Холд її зупинило:

-Про що вона?

-Про відчуття спустошення. Дитина не може цього описати, не чіпайте її.

Зробила крок, але тепер Спайк її зупинив, невпевнено взявши за руку:

-Я хочу вийти з тобою.

Валері міцніше стисла його руку і відповіла:

-Ходімо, – хоча знала, що розмови не уникнути.

Вони підійшли до машини, і Вел вже почала відкривати дверцята, але Спайк притис їх рукою, а дівчину повернув до себе обличчям:

-”Допоможу Веслі”? Та це більше, ніж допомога! – вампір вже не стримувався, лють так і виривалася назовні,   – Я ще можу зрозуміти, коли ти робиш це заради обов’язку, але Аманда і її родина – не твій обов’язок. Ти навмисно шкодиш собі, щоб захистити невдячних людей.

-Обійми мене, – тихо попросила Валері.

Вампір ступив крок назад.

-Що? – не очікував почути таке прохання.

-Обійми мене, – повторила дівчина і глянула винувато.

-Тобі погано? – стурбовано запитав Спайк.

-Відчула непереборне бажання опинитися в твоїх обіймах, – посміхнулась Валері.

Спайк виконав її прохання, промовивши:

-Ти – маніпулятор. Але все одно я забороняю так бездумно поводитися, якщо це не стосується Пуфа і Винищувачки, – він замовк, думаючи, що погарячкував у висловах.

Валері міцніше притислась і спокійно відповіла:

-Обіцяю спробувати, але я погано себе контролюю в такі моменти.

-Маленька, я не можу спокійно спостерігати, коли ти так чиниш, бо не знаю чим допомогти, – признався Спайк. – Можеш хоть якось попереджати про свої дії або можливі наслідки?

-Так, напевно, – погодилась Валері.

-Це вже дещо. Добре, пішли, – він відчинив двері і забрав коробку з тістечками.

-Почекай, там ще чай в пакеті. Мені і Аманді він зараз буде до речі, – Вел забрала пакунок.

В агенції нічого не змінилося, всі лишалися на своїх місцях, наче чекали подальших вказівок.

-Пригощайтесь, тут всім вистачить, – Валері відкрила коробку. Першою відреагувала Аманда.

-Смачно, – дівчинка вже трохи прийшла до тями.

Спайк заварив чай і подав їй чашку з гарячим напоєм:

-Випий, тільки обережно.

Потім взяв Вел за руку і повів у дальній кут кімнати, сів на крісло і посадив дівчину на коліна.

-Спайк, тут дитина, – Валері відчула його руку на спині під футболкою.

-Байдуже! Я не можу бути постійно “хорошим”. Зараз я так хочу, – він пристрасно її поцілував. Потім звернувся до Ангела, – Пуф, подай нам тістечко.

Ангел автоматично взяв тарілку з ласощами і підійшов до них:

-Відколи ти почав їсти солодке?

-Віднедавна, – облизав крихти білкового крему з губ Валері.

Старший вампір помахав головою і хотів вже йти, але дівчина його зупинила:

-Ангел, залишся. Треба дещо обсудити.

Спайк невдоволено закотив очі.

-Ви ж розумієте, що повернення демона – справа часу, якщо не зміняться обставини вдома? А батько дівчинки не хоче цього зрозуміти. Він заперечує очевидне і сподівається, що все само собою пройде. І справа не в грошах, – Валері почала розмову.

-Може справа і не в них, але важлива складова нашої діяльності, – проінформував Ангел.

-Я рахунок оплачу, якщо гроші – це проблема.

-Не проблема, а засіб покрити оренду і зарплату Веслі і Корделії.

-До цього питання можна повернутися пізніше, а зараз треба вирішити, що робити з містером Холдом.

-Я все таки схиляюсь до думки, що йому треба відлупцювати. Може через біль до нього дійде. А ще… якби його вкусити…,- мрійливо промовив Спайк.

-Любий, ти все одно цього зробити не зможеш. Але ідея непогана. Тільки не через біль, а страх.

-Що? – обидва вампіра запитали в унісон, не вірячи почутому.

-Кицюню, невже ти б дозволила його вкусити, якби я міг? – з подивом уточнив Спайк.

-Вибач, але ні. Я дещо інше мала на увазі.

Ангел видихнув:

-Невже, а то я думав, що ти збожеволіла.

-Я ось що пропоную, – Валері коротко поділилася думками. В кінці додала, – Якщо не подобається, пропонуйте.

-Загалом, я не проти. Але є два питання: що робити з місіс Холд і її донькою та як ми увійдемо без запрошення? – Ангел по діловому повів розмову.

-Стосовно першого, попроси Корді і Веслі побути з дівчинкою ввечері. Бо на мене Корделія злиться, коли я керую. Місіс Холд має тільки впустити нас в дім непомітно, в свій час покликати чоловіка в спальню Аманди, а потім їй також доведеться на деякий час покинути домівку. Щодо другого питання. Вона нас запросить. Скажу, що так потрібно для ритуалу. Доля ж правди в цьому є.

-А мені не подобається, – сказав Спайк цілком серйозно і подивився на Валері з-під лоба.

-Любий, навести ману набагато простіше, ніж перетворити скло в кришталь, – зрозуміла Валері, чого Спайк не погоджується.

-Ти впевнена?

-Так, обіцяю, що все буде добре, – Валері торкнулась його губ своїми.

-Гаразд, давайте спробуємо, – нарешті здався молодший вампір.

-Ми з Амандою прогуляємось, а ти розкажи план усім іншим. Зрештою, місіс Холд має дати згоду, – Валері подивилась на Ангела.

-Я зрозумів, – кивнув Ангел.

-Любий, ти з нами чи лишишся тут? – спитала у Спайка.

-Тут нудно,  краще поїхати в розважальний центр, – протягнув він.

-Дитина! Поїхали, – засміялася Валері.

Коли вони повернулися, Аманда підбігла до матері і швидко почала розповідати:

-Ми зі Спайком грали в аерохокей, різні відеоігри, а Валері подарувала мені ось це, – дівчинка з захопленням показала скетчбук та велику коробку з різнокольоровими олівцями.

Валері пораділа, що зробила дитину щасливою. Потім глянула на Ангела, той кивнув, пропонуючи відійти для розмови.

-Місіс Холд погодилась, ввечері вона впустить нас, а Веслі і Корді заберуть дівчину.

-Добре, тоді до вечора, – відповіла Вел і взяла Спайка за руку.

 

Лорн чекав на них. Йому цікаві були нові знайомства, а тим більше такі неординарні. Він пригостив Валері піцою, а Спайка великим келихом крові.

-Оточення змириться з вашими стосунками, – сказав демон, коли офіційна частина була позаду.

-Час покаже, – відповіла Вел.

-Розкажи, яке воно, майбутнє? – підпер рукою голову Лорн.

-Несподіване питання від демона, який пророкує це саме майбутнє, – всміхнулась дівчина. – Тебе цікавить твоє чи загалом?

-А ти і моє знаєш? Ні, воно може змінитися в будь який момент. Тому вас я розумію, точніше відмову почути про те, що вас чекає. Мене цікавлять загальні питання.

-Ти ж напевно знаєш, що я була не тільки в іншому часі, але і вимірі. Так що моя розповідь може бути лише фантазією у цьому світі. Навіщо знати про те, що можливо не відбудеться тут? – поставила питання Вел, більше схоже на риторичне. – До того, я жила в інший країні навіть на іншому континенті, то ж про Америку знаю загальновідомі факти. Та, думаю, інформація, хто стане наступним президентом або коли світ накриє фінансова криза, не дуже тебе цікавить.

-Ти маєш рацію, треба не чекати момент, а прожити його, – задумливо промовив Лорн.

А далі була невимушена розмова про всілякі дрібниці і цікаві моменти в житті кожного з учасників бесіди. Час минув непомітно, і, коли відвідувачі почали займати місця за столиками і перша пісня залунала в залі, Валері і Спайк попрощалися з господарем, пообіцявши завітати, як тільки приїдуть до Лос-Анджелесу.

 

Поки вони в машині чекали Ангела, Спайк сказав:

-Люди можуть бути цікавими, а не тільки як Хеппі Міл на ніжках.

-Ти про Аманду? Вона – чудова дівчинка, – погодилась Валері.

Спайк помовчав, роздумуючи, а потім спитав:

-Якби у мене не було чипу, чи були б ми разом?

-Складно відповісти, бо ми не опинились в такій ситуації. Але я покохала тебе не тому, що ти не шкодиш людям. Якби наші взаємини розвивались так само, але ти міг вбивати людей, мене б це засмучувало, але… Насильно змусити вампіра відмовитись від людської крові або вбивства – це як мисливця змусити стати вегетаріанцем. Все одно він буде шукати можливість поласувати смачненьким або задовольнити потребу у полюванні. Цього має хотіти сам мисливець.

-Тобто ти б не забороняла  проявлятися моєму демону?

-А який в тому сенс? Чим це відрізняється від чипа? Видавати моє бажання за твоє і вдавати, що все добре? Ні, не забороняла б та бачити, як ти шкодиш людям, не хотіла б.

-А якби я перетнув межу? Що б ти зробила?

-Якщо б наші стосунки і почуття були такими, як зараз, то відпустила б… взагалі. Але вбити не змогла б. Не хочу будувати можливий перебіг подій в умовний спосіб.

-Дякую. За правду. Якби ти  спонтанно поставила подібні питання, я б, напевно, збрехав.

-Чому?

-Побоявся, що тобі не сподобається почуте, – Спайк опустив очі. – Я хочу позбутися чипа, та іноді, страшно, що не впораюсь і втрачу тебе.

-Ми впораємось, якщо ти захочеш, – вона поклала долоні на його обличчя і легенько поцілувала.

Саме в цей час хтось постукав у вікно.

-У нас справа, не забули? – Ангел стояв, склавши руки на грудях.

-Пуф, у тебе талант з’являтися невчасно. Чи ти за нами слідкуєш? – Спайк повернувся до свого образу.

Ангел промовчав, відкрив дверцята і подав руку Валері.

-Джентельмен, – протяжно промовив Спайк.

-Я ж не ти.

-На що ти натякаєш?- скипів молодший родич.

-Стоп! – перервала їх Валері. – Зараз я скажу банальну фразу більшості батьків, але… Якщо ви не припините, залишитесь чекати в машині, а я піду сама.

-Все, маленька, мовчу, – Спайк обняв її.

Все йшло за планом. Місіс Холд впустила їх без зайвих питань і провела в кімнату Аманди. Коли з’явився містер Холд, дівчинка швидко повечеряла, сказала, що піде малювати, а сама непомітно вийшла на вулицю, де її чекали Корделія і Веслі. Чоловік після вечері сів дивитися телевізор і задрімав. Розбудив його голос дружини, яка кликала на гору:

-Рей, скоріше! З Амандою щось коїться?

Містер Холд неохоче підвівся і пішов до кімнати доньки. Переступивши поріг, він побачив… Він нічого не побачив, бо навкруги була суцільна темрява. Хтось або щось торкнулося його плеча. Чоловік завмер, але, оговтавшись, ввімкнув світло. Лампа на стелі не горіла. Тоді підійшов до ліжка і смикнув за вимикач на торшері, який стояв поруч. Бліде світло розлилось по кімнаті. На зім’ятій ковдрі лежала його донька. Страшна гримаса спотворила її миле обличчя, спину вигнула невідома сила, а розмовляла вона чоловічим голосом:

-Що, прийшов подивитися на мене? Скоро, скоро… Вона загине, а я буду жити. Тоді і до тебе дійде черга. Якщо ти не віриш в нас, це не означає, що нас не існує.

Рей Холд хотів вискочити з кімнати, але не міг ворухнутися. Потім відчув холодний подих на своїй шиї і почув клацання зубів біля вуха. “Вампір!” – майнула думка в голові чоловіка. За шторою щось ворухнулося. Повільно і легко вийшов другий вампір. Його губи викривились в страшному оскалі.

-Боже, не може цього бути! – містер Холд зблід.

Краєм ока побачив, як тіло його доньки то витягує в струну, то збиває в грудку, то щось невидиме підіймає і знову опускає на ліжко. Білявий вампір підійшов до дитини і схилився до її шиї.

-Не чіпай її, вона ні в чому не винна! Краще вбийте мене, – чоловіка накрила хвиля істерії. За мить він втратив свідомість.

Насправді, в кімнаті все відбувалося набагато прозаїчніше. Валері просто лежала в ліжку, спершись на лікті. Її фраза “Ти будеш бачити те, що хочу я”, яку вона пошепки промовила в темряві, торкнувшись плеча чоловіка, зробила свою справу. Рей чув голос Спайка, але думав, що то демон, який вселився в його дитину. Коли Спайк наблизився до Валері, схилився і прошепотів:

-Кохана, коли бачу тебе в ліжку, відразу хочу опинитися поруч, – провів язиком по пульсуючій вені на шиї. Валері тихо простонала, але відсторонила вампіра, бо боялася втратити контроль і все зіпсувати.

Ангел тримав містера Холда, спостерігав за парою на ліжку, щоб вони не перегнули палицю, а наостанок зробив укол снодійного чоловікові. Потім відніс його у  вітальню і чекав на блондинів.

-Ти ж казала, що це нескладно, обіцяла, що все буде добре, – почув сердитий голос Спайка, який спускався по сходах з Валері на руках.

-Так воно і є, невелике запаморочення – не привід для хвилювання, – дівчина була спокійною.

“Невже Лорн правий, і Спайк не завдасть шкоди Валері?” – подумав Ангел, а в голос промовив:

-Що відбувається? Якісь проблеми?

-Ні, жодних. Хтось занадто впертий, – роздратовано відповів Спайк.

-Любий, припини! Все ж нормально, – Валері не бачила нічого такого, що так розізлило вампіра.

-Невже? Одного разу цей медальйон пропалить тобі дірку в грудях, тоді ти звернеш увагу? – саркастичний тон і пронизливий погляд Спайка змусили Валері подивитися на декольте її майки.

-Ой, я не помітила, – дівчина приклала руку до червоної плями.

-Може ви з’ясуєте стосунки де інде, зараз повернуться місіс Холд і Аманда?

-Якби ти взяв на себе відповідальність і сам розібрався з цим бовдуром, нічого б цього не було, – Спайк спрямував всю злість на Ангела.

-Я ж не змушував нікого, це була ідея Вел, – розгубився той.

-Так, її план, який тебе влаштовував, бо так швидше і простіше, – не заспокоювався Спайк.

Валері стало ніяково за те, що її безвідповідальність призвела до сварки вампірів і за те, що  не дотримала обіцянки.

-Любий, відпусти мене, я нормально почуваюсь, – тихо і задумливо попросила вона.

Такий поворот в розвитку подій трохи охолодив запал Спайка. Він поставив дівчину на ноги і подивився в очі.

-Ходімо? – не відводячи погляду, запитала Валері.

-Куди? – одночасно запитали обидва вампіра.

-Не знаю, мабуть в готель, скоро ніч, – відповіла вона в першу чергу Спайку.

-Але ж місіс Холд…, – зробив спробу Ангел.

-Спайк правий, це твоя справа. Просто… я хотіла захистити дитину. А потім загралась. Ти і твої колеги  самі б чудово впорались. Іншими методами, але б впорались, – Вел вийшла за двері.

Спайк ще посперечався з Ангелом, а коли вийшов надвір,  Валері не було видно. Він відчував її запах, отже вона поряд. Озирнувся і помітив маленький вогник під деревом осторонь. Він підійшов, сів поруч.

-Я вирішила відмовитись від магії до того часу, поки не з’ясую, як це все працює, – сказала дівчина.

Спайк мовчав, закурив. За хвилину промовив:

-Вибач! Ти казала, що не хочеш видавати свої бажання за мої, а я чиню саме так.

-Ні, так буде правильно. Це шкодить не скільки мені, як нашим стосункам, а я цього не хочу. Тому утримаюсь, поки не навчусь контролювати ці вміння.

-Взагалі?

-Так, окрім… тебе. Не знаю як і чому, але це я можу контролювати підсвідомо без шкоди для себе.

Спайк пригорнув її до себе і поцілував у скроню.

-Поїхали до Ангела, він не повернеться сьогодні в агенцію. Сказав, що має ще справи.

-Добре. Нам потрібно знайти якесь постійне житло, а то ми схожі на безпритульних.

-Наступного разу.

-Тобто?

-Коли приїдемо наступного разу, а завтра повернемося в Саннідейл. Краще пару днів пересидимо вдома, якщо загроза ще існує.

Валері мовчки погодилась.

 

Спайк прокинувся і відчув запах Валері. Такі пробудження були поодинокі, бо зазвичай Вел прокидалася першою і йшла на пробіжку або в тренажерний зал. Вампір прислухався. Дихання дівчини було рівним, ніяких сторонніх запахів, щоб викликали тривогу. Торкнувся губами її чола – жару не було. Отже все в нормі. Поволі стягнув ковдру, оголюючи тіло Валері. Коли атлас постільної білизни пройшовся по грудній клітці і звільнив соски, Спайк накрив їх по черзі губами і провів коло язиком.

Валері прокинулась від легкого поколювання внизу живота, яке поступово наростало і розповсюджувалося по ногам до самих кінчиків пальців, в залежності від того, як язик Спайка переміщався від її грудей вниз по животу. Вона поклала руку на його голову і застогнала. Вампір коліном розвів її ноги і ліг між ними. Ще один рух, і Валері, відчувши його в собі, розплющила очі.

-Доброго ранку! – не давши відповісти, поцілував дівчину Спайк.

-Доброго ранку! – все ж таки відповіла дівчина, перевівши подих. Подалась вперед, обхопила ногами його торс і поцілувала у відповідь.

Відпочивши трохи, Спайк запитав:

-Кому подякувати за те, що прокинувся поруч з тобою?

-Моєму безсонню.

-Ти ж сама запропонувала відпочити звечора?

-Так, спочатку ніби і заснула. А потім прокинулась, різні думки роїлись в голові. Повернувся Ангел, трохи відволік своїм монологом. Заснула майже на світанку.

-Він все ж таки приперся?

-Зрештою, це його дім.

 

-Ви вже помирилися? – спитав Ангел, побачивши, як пара, обіймаючись, спускалась сходами.

-Та, власне, ми й не сварились, – відповіла Валері. Спайк торкнувся губами її волосся.

Ангел не став сперечатися, мовчки запропонував Спайку склянку з кров’ю і сів на дивані. Валері підійшла до нього:

-Я б хотіла тобі дещо сказати стосовно приміщення для агенції. Ти пам’ятаєш готель “Гіперіон”?

-Так, я мешкав там в 50-х роках цього століття. Його захопив демон Тесулак, який живився параноєю. Там стався ряд самогубств. Я в той час нікого не хотів ні бачити, ні чути. Люди вирішили, що до смертей причетний я, і хотіли мене вбити. Розізлившись, я так і не провів ритуал і лишив готель. А до чого цей екскурс в історію?

-В тебе є можливість позбутися демона, заключити угоду з мерією років на десять. Готель закрили ще у 1979 році, коли консьєрж перестріляв відвідувачів. Будівля стоїть порожньою і всі чутки, які блукають навколо неї, не додають привабливості. Я думаю, влада міста погодиться на умови, які ти запропонуєш.  Все, що потрібно, пообіцяти наглядати за будівлею протягом цього часу. А вони, в свою чергу, не вимагатимуть сплачувати оренду. Численні кімнати можна використовувати для співробітників або тих, хто потребує захисту. А безкоштовно чи за додаткову платню – твоя справа.

-Ти думаєш, що це спрацює?

-Впевнена. А якщо і ні, то одну душу ти все таки врятуєш. Джуді Ковач. Тесулак весь цей час харчувався її страхами і параноєю. Допоможеш їй? – Валері трохи помовчала. До неї підійшов Спайк. – Ще. Вам потрібна реклама масштабніша, ніж просто візитівки. Непогано було б створити сайт, краще на теренах даркнету.

-Ти про що? Хто це буде робити? – Ангел не зовсім розумів, про що говорить дівчина.

-Я спробую. Якщо не вийде, знайду фахівця.

-Це ж коштує грошей, а в нас їх небагато.

-Заробите – віддасте, – не визначено відповіла Валері.

Двері відчинилися і до кімнати вбігла Аманда, а за нею поспіхом увійшла місіс Холд. Дівчинка притулилась до Валері.

-Привіт! Як справи? – запитала Вел.

-Все чудово! Я сьогодні спала, як ніколи.

-От і добре! Тепер все змінеться, – Валері подивилась на місіс Холд.

-Так! – підтвердила та. – Чоловік з усім погодився і виписав чек.

Потім Аманда звернулась до Спайка:

-Ми ще пограємо в розважальному центрі?

-Може колись. А зараз, вибач, мала, ми повертаємось додому.

Ангел подивився на них.

-З вами було добре, – засмутилась дівчинка.

-Аманда, не сумуй. Запроси якось тата на вихідних пограти з тобою. Думаю, він погодиться, – Вел стисла маленьку ручку дівчинки.

Місіс Холд і Аманда ще раз подякували і пішли, зіштовхнувшись в дверях з Корделією та Веслі.

-Що в них знову трапилось? – запитала Корді.

-Нічого, вони принесли чек, – відповів Ангел, але все ще продовжував дивитися на Валері і Спайка. Вони мовчали. Тоді він задав питання, – Додому?

-В Саннідейл. Принаймні, там є місце, яке можна назвати домом, – уточнив Спайк.

-Склеп? – сарказм так і хлюпав в словах старшого вампіра.

-Ми їдемо і все, а склеп це чи будинок – не твоя турбота, – підтримала коханого Валері.

-Може…- Ангел почав фразу, але не встиг договорити.

-Ні, Ангел. Тут ви і самі впораєтесь.

 

Серед справ, які затримали їх в Лос-Анджелесі, був візит в фінансову установу, де, за словами Віллоу, у Валері був рахунок. Вночі вона багато над чим думала і багато різних ідей приходило їй в голову. З пробудженням про деякі вона навіть не згадала. Але цей візит вирішила не відкладати. Спайк чекав на неї в холі, поки дівчина зустрічалася з керуючим банком.

-Міс Вайт? З яким питанням ви завітали?

-Хочу дізнатися, яка сума на моєму рахунку?

-На котрому?

-На обох.

-Так швидко я не відповім на питання, треба звязатися зі спеціалістом, який займається вашими справами. А чому вас раптом це зацікавило?

-Містер Гібс, я ж маю на це право? До чого ці питання? – чоловік в маленьких окулярах почав дратувати Валері. – Якщо це проблематично або довго, надішліть мені офіційний лист на домашню адресу, тільки потрібно уточнити, яка зазначена у вас в договорі. Мені потрібно відкрити окремий рахунок і на нього перевести тисяч сто. У цього рахунку має бути дві пластикові карти, а звіти щотижня мають приходити на пошту, бажано електронну пошту, – Валері не бачила сенсу ходити навколо того питання, з яким прийшла, а вирішити все відразу.

-Але ж, міс Вайт…

-Це складно? Я звернусь в іншу банківську установу, тільки переведіть туди мої кошти.

-Ні, та я думав, що…

-Дві години вистачить, щоб владнати ці питання? – Валері була непохитною.

-Ми зробимо все можливе. А що ви плануєте робити з рештою коштів? – поцікавився Гібс.

-Для цього мені потрібна повна інформація про рахунки, а поки ви мені її не надали. Я повернусь за дві години.

Щоб згаяти час, Валері і Спайк пішли в ресторан, потім в торгівельний центр. Хоча Спайк заперечував, купили йому мобільний телефон. Вампір не розумів, навіщо йому ця набридлива штуковина, бо вони з Валері завжди разом, а інший ніхто йому телефонувати не буде. Зрештою погодився. Потім повернулися до банку.

Впертість та наполегливість Валері посприяли швидкому вирішенню питання. Вже в машині дівчина дала одну з карт Спайку.

-Навіщо? Я не хочу брати у тебе гроші. Це неправильно, – ще місяць назад такі думки навіть і не зародилися б в його голові. Гроші – це гроші, і не важливо звідки вони.

-Це не мої гроші або моїх батьків. Ти на них маєш таке саме  право, як і я, бо допомагаєш, хоча і не мусиш.

-Я це роблю не заради грошей, а тому, що хочу.

-А я хочу, щоб ти мав фінансову незалежність. Уяви, що Вищі Сили не тільки мої роботодавці, а й твої. Тільки зобов’язання з твого боку на добровільних засадах.

-Багато тут? – Спайк покрутив картку між пальцями.

-Достатньо, якщо ти не хочеш придбати будинок або поповнити автопарк десятком машин, – всміхнулась дівчина.

-Для мене готівка набагато звичніше, ніж віртуальні гроші на карті. Та і не можу я цим користуватися.

-Тут нічого складного. Все, що тобі потрібно пам’ятати, це пін-код картки. Так ти зможеш розрахуватися або зняти готівку в банкоматі в нашому торгівельному центрі.

-Який тут пін-код?

-День нашого знайомства. Поки в тебе немає документів, картка буде на моє ім’я.

-Поки? В мене ніколи їх не було.

-Там побачимо, – Валері провела рукою по його щоці.

-Коли ти прийняла таке рішення? Сьогодні вночі?

-Насправді, вперше про це подумала тижні зо два тому. А сьогодні все обміркувала в деталях.

-Маленька, краще б ти  спала. Не можна думати так багато про інших і зовсім не турбуватися про себе.

-Чесно? Не можу, звичка відпрацьована роками. До того ж, ти – не всі інші, а найдорожче, що є у цьому світі.

-Кохана, так не можна, – Спайк не знав, кому він це каже в першу чергу, собі чи їй.

-Я усвідомлюю, що такі почуття, як і діти, роблять нас вразливими, та разом з тим дають наснагу жити, коли складно.

Раніше Спайк ніколи не задумувався над почуттями інших. Їхні стосунки з Друззілою були “звичкою, відпрацьованою роками”. Останні декілька років, він те і робив, що турбувався про неї, бо вона хворіла, якщо так можна сказати про вампіра. А коли все налагодилось, вона його покинула. Те, що відчувала Валері по відношенню до нього, було новим і трохи лякало. Він боявся, що не гідний ні таких почуттів, ні такого ставлення. Дивлячись на дівчину, він розумів, що вона впевнена в тому, що робить і відчуває.

-Ходи сюди, – Спайк швидко шмигнув на задні сидіння, Валері послідувала за ним. Він міцно притис її до себе і сказав – Зараз я дійсно хочу в Саннідейл. Хоча там Винищувачка і її дурнуваті друзі з їхніми проблеми, проте там є місце, де можна сховатись від усього світу. Ти мала рацію, не важливо склеп це чи будинок. Там наш дім, а тут… Мені нагадало моє не-життя до зустрічі з тобою. Постійний пошук безпечного місця для ночівлі.

-Я кохаю тебе, – Валері тонула в його обіймах.

-Знаю, маленька. Я теж тебе кохаю.

 

До будинку вони під’їхали, коли вже стемніло. Валері не розраховувала, що розмова з Ангелом і його командою затягнеться надовго. Вона хотіла тільки з’ясувати, яку інформацію ті б бажали розмістити на сайті. Дівчині не вистачало соціальних мереж, де можна було б поширити якесь вірусне відео і привернути увагу до агенції. Можна було б придумати багато чого, але поки її фантазії лишались фантазіями. Потім розмова поширилась на інші питання, і час сплив непомітно.

-Кохана, вже приїхали, – Спайк відчинив дверцята з боку дівчини і взяв її на руки.

-Я заснула? – сонно промовила Вел. – Котра година?

-Майже десята. Відразу в ліжко? – запитав, переступивши поріг.

-Ні, я вже не хочу спати. Я зголодніла, – несподівано промовила Валері.

-То може треба було відразу до Мері?

-Ні, давай пройдемось, щось по дорозі перехопимо. Чи ти хотів до містера Маєрза?

-Та не дуже.

 

Джайлз вже хвилин десять дивився на телефон. Щось пішло не так в його розрахунках. Валері не з’явилася ні ввечері, ні наступного дня. Невже він помилився, і Валері взагалі байдуже, що тут відбувається. Або ж у неї свій план. Наглядач ніяк не наважувався набрати номер дівчини.

Спайк вже вийшов з ванної, а Валері сушила волосся. Сьогодні вони також прокинулися разом,  Вел ігнорувала ранкові тренування, а вампір не скаржився. Коли задзвонив телефон, він крикнув:

-Люба, тут Руперт нервує.

-Візьми слухавку, я за хвилину звільнюсь.

-Руперт!

-Спайк! Де Валері?

-Навіщо вона тобі?

-Ви, взагалі, де?

-Там, де маємо бути.

-Бачу, змістовної розмови не вийде. Можеш передати телефон Валері? – Джайлз не хотів витрачати час на безглузду балаканину.

Вел підійшла до Спайка і провела рукою по оголеній спині, сповіщаючи, що вже може говорити. Вампір мовчки віддав слухавку і почав розглядати напівоголене тіло дівчини.

-Доброго ранку, містер Джайлз!

-Доброго ранку, сподіваюсь, сьогодні не розбудив?

-Ні, все гаразд. Щось трапилось?

-Нічого не змінилося, і це напружує. Вел, коли ви повернетесь?

-Представники Ради вже поїхали з міста?

-Правду кажучи, не знаю. Я їх не зустрічав. Але всяке може бути.

-Ми вже вдома. Якщо хочете, після обіду зайдемо.

-Було б непогано. Ти завжди будеш чинити, як вирішила? – подумавши, спитав Наглядач.

-Так, з мене поганий командний гравець.

-Чекатиму вас, є розмова.

Валері відкинула телефон на ліжко і обвила руками шию Спайка. Він безперервно покривав її тіло поцілунками, поки вона розмовляла.

-Любий, ти настільки не хочеш, щоб я спілкувалася з Рупертом? – кокетливо промовила Вел.

-Не хочу, але він тут ні до чого. Такий ранок випадає не часто, тому треба користуватися нагодою.

Валері відсторонилася і з подивом глянула на вампіра.

-Я не проти, щоб ти мене будила, як сьогодні. Це набагато краще, ніж прокидатися в порожньому ліжку. Але насторожує те, що вибивається зі звичного укладу. Ти знову не спала? – провів пальцем по обличчю.

-Навпаки, дуже добре спала. Вирішила змінити звичку, – Вел описала коло навколо його соска. Дівчина прийняла таке рішення, коли побачила його задоволений погляд учора вранці. Якщо така дрібниця робить Спайка щасливим, чому б і не змінити час тренування. Це в минулому житті на себе Валерія могла викроїти час тільки на світанку. А потім робота, домашній клопіт, учні. Словом, буденна круговерть затягувала її. Чоловікові було байдуже, коли вона прикидається і що робить, аби це не заважало йому.

-Не знаю, чому ти так вирішила, але мені подобається, – Спайк повалив Вел на ліжко, та хтось подзвонив у двері і завадив продовженню. Вампір вилаявся, – Дідько! Чому так невчасно!

-Це,  напевно, сніданок. Я розмовляла з Мері, вона обіцяла прислати кур’єра, – Вел швидко одягла довгу футболку і побігла відчиняти двері.

На ґанку дівчина побачила зовсім не кур’єра.

-Антоніо?

-Міс Вайт! Ви вже повернулися? – садівник окинув її з голови до ніг.

-Так, але я вже казала, що моя присутність не обов’язкова для виконання ваших обов’язків.

На сходах почулися кроки Спайка.

-Дійсно сніданок міг би бути. Та, боюсь, ти не схвалиш, і я не зможу попри бажання.

Валері його слова добре зрозуміла, та і тон, з яким він промовив, не лишали сумніву. А от хлопець був спантеличений. Все, що міг вимовити:

-І ви тут?

-А в чому проблема? – провів язиком по верхнім зубам, пронизливо глянув на садівника і притягнув Валері до себе.

-Я, напевно, вже піду, – розгублений хлопець ступив крок назад.

-Добре, – сухо відповіла Вел. Побачивши хлопчину років шістнадцяти за спиною Антоніо, змінила тон на люб’язний, – А ось і наш сніданок. Доброго ранку, проходь, – впустила вона хлопчика і зачинила двері. Поки вона шукала гаманець в рюкзаку, кур’єр поспіхом промовив:

-Марі сказала, гроші не брати.

-З нею я сама розберуся, а це тобі, можеш їй нічого не казати, – всміхнулась Валері і всунула п’ятидоларову купюру в нагрудний карман його куртки, – Дякую!

-Я можу щодня приносити Вам замовлення, – серйозний тон хлопчини ніяк не в’язався з іскрами в очах.

-Ми подумаємо, – майже так само серйозно відповіла Валері.

Поки Спайк мив посуд після сніданку, Валері зникла з його очей. Тільки но він сів перед телевізором, відчув її наближення. Тихі кроки і запах… Запах збудження і азарту… Подивився в дверний отвір і побачив Вел в червоному пеньюарі, тому самому, що обрав в торгівельному центрі.

-Кицюню, сьогодні свято чи ти вирішила змінити ще якусь звичку? – підійшов до дівчини і провів рукою по її спині і зупинився на сідницях. На Валері зовсім не було білизни.

-До речі, коли в тебе день народження?

-Точно не сьогодні. І взагалі, я не хочу про це навіть говорити, особливо зараз, – його рука блукала по її тілу.

-Можливо, ти засмутишся, але я хочу декого провчити.

-Тобто? – він зупинився і глянув розчаровано.

-Садівник за нами спостерігає, навіть зараз. Треба, щоб він сам не захотів більше тут бути.

-І що ти пропонуєш?

-Та власне нічого такого, все, як завжди, за винятком глядача за вікном, – Валері провела нігтиками по спині під футболкою.

-Ти впевнена? – тепер Спайк зрозумів, звідки цей азарт.

-Так, – протягнула вона і встала навшпиньки, щоб поцілувати вампіра.

-Кохана, ти не припиняєш мене дивувати, – Спайк підхопив її на руки і посадив на стіл спиною до вікна, в яке через щілину між шторами, заглядав Антоніо. – Як далеко ми зайдемо?

-Можеш не стримуватись, – Валері розстібнула ремінь на його джинсах.

Далі Спайк діяв так, як йому хотілося. Наприкінці Валері додала гостроти їхній виставі, підставивши шию.

-Ще раз питаю, ти впевнена?

-Зараз я просто цього хочу, забудь про нього.

Довго вмовляти вампіра не довелося. Коли обличчя явно свідчило про його сутність, Спайк крадькома глянув на вікно. Жах захолов в очах садівника, але він не здвинувся з місця. Вел провела по буграм між бровами, торкнулась шраму на лівій брові, який з перевтіленням в демона ще більше вирізнявся.

-Кохаю тебе, – прошепотіла на вухо, притягла голову Спайка до своєї шиї і наступної миті відчула п’янку насолоду.

За вікном почувся гуркіт. Валері не звернула на це уваги, вона ніжно погладила вже людське обличчя коханого.

-Не думав, що від показового шоу можна отримати задоволення, – Спайк поцілував дівчину. – Що буде далі?

-Можна очікувати, що скоро завітає Вістлер, – подумавши, відповіла Вел.

 

Руперт зустрів їх стримано, хоча всередині вирували емоції настільки суперечливі, що він не знав з чого почати.

-Валері, я довго думав, – нарешті наважився Наглядач, – але все ніяк не можу правильно сформулювати те, що відчуваю.

-Руперт, куди ти хилиш? – напружено озвався Спайк і стиснув руку Валері.

– Я про те, що поява Валері якось все змінила. Раніше у кожного була “своя роль”. Ми щось планували, Баффі знищувала демонів, ми допомагали. А зараз… В першу чергу я покладаюсь на Вел більше, ніж мав би. Бо так простіше. Я сподівався, що ви приїдете…

-Я ж казав, – звернувся Спайк до Валері. А потім глянув на Джайлза, – Ти хочеш перекласти відповідальність на Вел?

-Ні, – відразу заперечив Наглядач. Можливо, якби я знав, що чекає на Баффі, реагував по іншому. Розкажи про майбутнє, – випалив Руперт.

-Ні, не буду, з різних причин. Все, що вам треба було знати на цьому етапі, я сказала в склепі. Наступне застереження буде тоді, коли я вирішу, що це необхідно, – суворо відповіла дівчина.

-Але мені потрібно бути впевненим, що я чиню правильно, – Джайлз опустив очі з приголомшеним виразом обличчя.

Спайк зірвався

-Тобі, Баффі, Ангелу – всім щось потрібно… Чому ви вирішили задовольнити свої потреби за рахунок Валері? Бо так можна підвести під удар того, кого не шкода?

-Ти все перекрутив! Я…, – Джайлз не встиг договорити, як в двері увійшла Баффі і Віллоу, за ними Ксендр і Аня.

Вампір так розлютився, що вирішив розібратися з Рупертом. Але Валері втримала його. Тихо, щоб чутно було тільки його слуху, промовила:

-Коханий, не треба зараз. Вискажи йому все, що хочеш, коли поряд не буде Скубі.

Спайк з подивом подивився на дівчину.

-Джайлзу ця розмова далася важко. Не треба на  нього кричати в присутності Баффі і її друзів. Вони і так часом забувають, що він доросла і освідченна людина, а поводяться ніби  вони – супергерої з багаторічним досвідом.

Спайку ця ідея не подобалася, але він, прикривши очі, мовчки кивнув.

-Дякую, – Валері ледь торкнулась його губ.

-Ви можете цього не робити? – Вел почула за спиною голос Ксендера. – Вам мало часу було, поки відпочивали в Лос-Анджелесі?

-Харріс, відвали! – його поява була невчасною, Спайк і так ледве стримувався.

-Ти повинна допомагати, а не влаштовувати побачення, – скривився Ксендр.

-Повинна? – вампір був на межі, – Ні, вона може допомогти, але ж ви нічого не пропонуєте, тільки і чекаєте, що Вел скаже або зробить!

-Тебе взагалі ніхто не питає, – відповів Ксендр. – Ти тільки заважаєш.

Спайк подався вперед. Харріс відскочив і крикнув:

-Не наближайся, розпилю!

Валері з ненавистю глянула  на Ксендера і навіть не намагалась зупинити Спайка.

-Не тобі вирішувати, кому йти, а кому лишитися, – сердито сказала вона.

Джайлз вирішив втрутитись, щоб ситуація не вийшла з-під контролю:

-Досить, ми не для цього зібрались!

-Хтось розповість, що тут трапилось, поки нас не було? – Валері окинула оком всіх присутніх.

-Та наче нічого дивного, патрулювання, демони, вампіри – все, як завжди, – почала Баффі.

-Тоді чому панікує містер Джайлз? – глянула дівчина на Руперта.

-Він перебільшує, нічого ж не сталося, – сказала Віллоу.

-А ви чекаєте, поки щось станеться, а потім прийдете до Руперта з питанням “Що робити?”, – зараз Валері була схожа на вчителя. – Демони зникають, їхні рештки знаходять містяни, Ініціатива не причетна, і всіх все влаштовує? До речі, що з професоркою Волш?

-Нічого, по словам Райлі, ще частіше зачиняється в лабораторії. Без сумніву, щось приховує, – відповіла невпевнено Баффі, наче учениця.

Спайк і Валері одночасно перевели погляд на Руперта, той ще нижче опустив голову.

-Які демони зникли? Точніше, які частини зниклих демонів знайшли? – Вел продовжила з’ясовувати те, що більше цікавило.

-Не знаю, ми ще не опрацьовували цю інформацію, – тихо промовив Джайлз.

-Ти пропонуєш копирсатися в смітниках і складати пазли з мертвих демонів? – Ксендр не розумів, що вони мали робити. – Взагалі, чому ти нас відчитуєш, як дітей? Ми вже не в школі!

-Ксендр, помовч, – обізвався Джайлз. Потім звернулася до Валері, – Що ти маєш на увазі?

-Важливо знати, що то були за демони і яку частину їхнього тіла використають, – відповіла дівчина.

-Використають? – хором запитали всі, окрім Спайка.

-Так, за цим стоїть Ініціатива, точніше деякі її співробітники. Райлі та інші солдати просто пішки в цій грі, – додала Валері, побачивши широко відкриті очі Баффі.

-Тоді в першу чергу з’ясуємо це. Віллоу, допоможеш? – звернувся до молодої відьми Джайлз.

-Без питань. Зараз зателефоную Тарі, може і вона доєднається.

-А нам, що робити? – запитав Ксендр.

– Тобі ж не подобається, що я повчаю вас. Або самостійно вирішуйте, або запитайте у Джайлза, – в’їдливо промовила Валері. Для себе вона все вирішила, але їй потрібна була допомога Спайка.

Ксендр подивився на Наглядача.

-Треба буде шукати в книгах тих демонів, яких ми з Віллоу ідентифікуємо за рештками, щоб виявити їх сильні сторони, – Джайлз не був впевнений, що саме це Валері мала на увазі, тому шукав підтримки, глянувши на неї. Дівчина мовчки кліпнула.

-А може Валері застосує магію разом з Віллоу і Тарою і все швидко з’ясують і так? – перспектива копатися в старих книгах не дуже приваблювала Харріса.

Спайк різко підняв очі на Вел. Вона цього не помітила, але спокійно відповіла:

-Все має свою ціну. Я не готова її заплатити за те, що можна зробити в інший спосіб, приклавши зусилля. Не буду робити сама, і Віллоу не раджу. Всьому є межа, – промова мала скритий підтекст для молодої відьми. Валері хотіла вберегти рудоволосу від необдуманих дій у майбутньому.

-Тара завжди каже так само, – тихо промовила Віллоу. – Я цього не розумію, але думка двох людей, висказана незалежно один від одного – це не збіг.

-Але так же простіше, – не бачив проблеми Ксендр.

-Ні, Харріс, – заперечив Спайк. – Простіше тобі, але не їй.

-Тебе не питали, – пробубонів хлопець.

Валері різко повернулась і зміряла поглядом шкільного друга Баффі. Весь час вона хотіла побачити молодого чоловіка, який допоможе Винищувачці зупинити самий страшний апокаліпсис. Та перед нею стояв невпевнений хлопчина. Її погляд промовляв краще будь-яких слів, Ксендр замовк.

-Валері, я хочу про дещо тебе попросити, – нарешті Баффі опанувала ситуацію, в якій вони всі опинились.

Спайк хмикнув.

-Добре, давай поговоримо, – погодилась Вел.

У вітальні всі зарухалися. Віллоу телефонувала подрузі, Ксендр і Аня сіли за стіл, на якому лежав стос книг. Що шукати вони поки не знали, як і те, чим зайняти себе. Спайк перемістився у крісло і думав послухати, про що будуть балакати дівчата. Валері і Баффі відійшли на кухню.

-Що можу зробити я? – спитала Баффі, хоча поговорити хотіла про інше.

-Спитай у Райлі, які демони були в Ініціативі і віднедавна зникли, з’ясуй причину їх зникнення. Так ми будемо мати офіційну версію. А потім порівняємо з тим, що вдасться накопати решті, – Валері махнула головою у бік вітальні.

-Взагалі, я хотіла спитати, чи не погодишся ти зустрітися з Райлі?

-Для чого? – здивувалася Вел.

-Він почав сумніватися, що Ініціатива має за мету саме те, про що їм розповідають.

-Було б непогано, але…

-Якщо ти про Спайка, то Райлі приймає той факт, що ти будеш з ним.

-Ні, я не про це. Я про самого Райлі. Розмова повинна бути змістовною, в іншому випадку вона не має сенсу. Та наші зустрічі з Фінном весь час, м’яко кажучи, напружені.

-Думаю, він стримається, раз сам запропонував.

-Добре, давай завтра в студмістечку пообідді. Зручно буде?

-Ми підлаштуємося, – відповіла Баффі. Задзвонив телефон, і розмову довелося припинити.

 

Тільки но Спайк почав дослухатися до розмови Вел і Баффі, підійшов Джайлз.

-Це ж ти її відмовив?

-Не зрозумів? – розмовляти з Рупертом у Спайка не було бажання.

-Коли я зателефонував.

-Чорт! – підхопився Спайк і глянув просто у вічі чоловіка, – Руперт, бачать небеса, я вже подумки відмовився від розмови з тобою, хотів послухати Валері. Та ні! Ти ж сам лізеш в петлю. Ти навіть до сьогодні не знаєш,  полює на неї Рада чи ні. Вигадав про зникнення професорки. Твій дзвінок – проста маніпуляція. І вона б приїхала. Не тому що ти просиш, хоч і в такий дивний спосіб, а щоб захистити Винищувачку і бовдурів поряд з нею. У Валері якийсь непереборний потяг захищати дітей. Тільки ось ці “діти” не варті того. Так, вони рятують світ від зла, але разом з тим своєю поведінкою шкодять собі і один одному. І ти, доросла людина, не можеш на них вплинути, бо Скубі загрались в супергероїв, і часом не хочуть нічого чути від сторонніх.

-Ти не можеш об’єктивно судити, бо належить до цього самого зла, – обурився Наглядач.

-Бачиш, навіть ти, ви всі не терпите критики. Поява Вел полегшила ваше життя, бо вона робить більше, чим мала б. А ви всі користуєтесь цим, не думаючи про неї, – Спайк стискав кулаки, щоб придушити бажання врізати Наглядачу.

-Ти перебільшуєш, я просто хочу захистити свою дівчинку, – Руперт глянув у бік дівчат.

-А я – свою, – Спайк перевів погляд туди, куди дивився чоловік.

Валері наближалася до них. Підійшовши, обняла вампіра і запитала:

-Любий, можемо йти? Ви вже закінчили? – вона не сумнівалася, що розмова все-таки відбулася. – Телефонувала Марі, вони чекають нас сьогодні на вечерю.

-Так, маленька. Мені нема чого більше сказати, та і не хочеться, – зверхньо глянув на Джайлза.

-Це якісь демони? – невідомо чому поцікавився чоловік.

-Ні, Руперт, це люди, – відповіла Валері, і вони пішли, не давши Наглядачу поставити наступне питання.

На вулиці Спайк закурив, намагався впоратися з роздратуванням.

-Чорт! Які ж вони… зарозумілі. Зараз точно хочеться розірвати їм горлянки, – вампір хаотично ходив по подвір’ю.

Валері не чіпала його, дала можливість скинути негатив. Коли він трохи заспокоївся,  Валері обняла його  і сказала:

-Любий, вони – просто люди. Як і більшість, вважають себе вінцем творіння. Так завжди було і буде. Баффі і її друзі ділять світ на добро і зло, а з тим на людей і демонів. Серед багатьох чинників, які формують особистість, соціальне середовище та власна діяльність. За два роки Скубі звикли, що вони рятують людей від тих чи інших проявів агресії надприродного світу. У них склався стереотип, наче їх дії завжди правильні. Хоча за свої помилки вони платили і не раз, це їх нічому не вчить. У їхньому уявленні про світ добро завжди переможе зло. Та нічого, вони подорослішають, зміняться. Сподіваюсь, ні Баффі, ні її друзі не пізнають той біль і розпач, який міг на них чекати. – Валері замовкла, а потім спитала, – Може вже поїдемо? Нас чекають.

Спайк зам’явся.

-Кохана, ти впевнена, що на мене теж чекають?

-Так, а ти не хочеш йти?

-Я не хочу, щоб моя присутність викликала напруження. Люди, зазвичай, добровільно не запрошують вампіра в гості.

-Щодо цього не хвилюйся. Ми обговорювали це з Марі, і я наполягла, щоб вечеря відбулася в кафе. Але якщо ти не хочеш  йти або в тебе були інші плани на сьогоднішній вечір, я зрозумію, – Валері торкнулась руки вампіра.

-Мої плани на сьогоднішній вечір напряму пов’язані з тобою. – Спайк міцно притис її тіло до себе, провів язиком по свіжим відмітинам. – Але ти ж не відмовишся від вечері?

-Ні, не відмовлюсь.

-Тоді швиденько до Маєрзів, а потім реалізовувати мої плани, – погодився блондин.

Після вечері чоловіки вийшли на вулицю перекурити. Мовчки спостерігали за дівчатами, які готували каву. Точніше обидва спостерігали за Валері, яка, облизавши пальці від крему, дзвінко засміялася. Марі і собі підтримала подругу.

-Моя донька зазвичай тиха і сором’язлива, але з Валері розкривається по іншому, – почав розмову містер Майєрз. – Цікаво, про що вони розмовляють?

-Про всілякі дівчачі дрібниці, – відповів машинально Спайк.

-Ти завжди її чуєш? – поцікавився чоловік.

-Здебільшого, якщо нічого не відволікає, – вампір затягнувся і випустив кільця диму.

-А як Валері до цього ставиться?

-Нормально, її це не бентежить, – Спайк промовчав про те, що дівчина так само може чути його за бажанням.

-Вона ж людина?

-Так. А чому сумніваєтесь? – здивувався білявий.

-Вел – тендітна дівчина, – подумавши, відповів містер Майєрз, – але, коли прийшла до мене вперше, розкидала трьох здоровенних чоловіків без надмірних зусиль. Вона живе з вампіром, не пам’ятає минулого, втратила батьків, але при цьому щаслива. Як їй вдається з усім впоратись?

-Валері – надзвичайна, мало того, що вона дає раду своїм почуттям, ще й допомагає іншим розібратися в їхніх, – Спайку було напрочуд легко спілкуватися с м’ясником.

По дорозі додому вампір все ж таки запитав:

-Кохана, ти ж людина?

-Дивно, що про це питаєш саме ти, – не дала прямої відповіді Вел.

-На подвір’ї у Джайлза ти розповідала про людей, наче з боку дивилася на них. Розповідала про формування особистості, наче в тебе було не так. Та ще і Майк підлив масло в вогонь.

-Ви з містером Майєрзом перейшли на “ти”?

-Він наполіг, так зручніше. Та все-таки?

-Загалом моя особистість формувалась, як і у всіх. Тільки за інших умов. Все, що я знаю і вмію, давалося мені не просто з неба, а завдяки праці, досвіду, через наполегливість, старання, іноді біль і страх.

-Поясни, – голос Спайка був стурбований.

-Для того, щоб стати тією, ким я була, багато навчалася, працювала. Коли відчула, що маю навчитись себе захищати, пішла на курси самозахисту, потім захопилася бойовими мистецтвами.

-Звідти біль?

-Ні, набагато гостріше він відчувається, коли одна рука кремезного чоловіка стискає твоє горло, а інша рве одяг.

Спайк різко натис на гальма, машини позаду засигналили. Він дивився на кермо, не змінюючи положення запитав:

-Він тебе зґвалтував?

-Правильно сказати сімнадцятирічну дівчину в іншому світі. Так. Цього тіла ніхто, крім тебе не торкався, сподіваюсь. Любий, поїхали, ми не можемо стояти посеред дороги, – сигнали за вікном дратували Валері.

Спайк завів машину, але далеко не від’їхав, припаркувався за хвилину. Руки його лишалися на кермі, він не підводив очей на Вел. Дівчина чекала, коли ж зміниться атмосфера, яка панувала в салоні. Нарешті вампір заговорив:

-Це був незнайомець?

-Ні, старший брат мого приятеля. Я його знала.

-Що було потім?

-Я крадькома пройшла у будинок, прийняла душ, викинула одяг і лягла в ліжко. Спала погано, але на ранок продовжила жити в звичному ритмі.

-А що батьки, друзі? Він, врешті-решт?

-Нічого. Я нікому нічого не сказала. Батькам, щоб не турбувалися, друзям – думала, соромно в такому зізнатися. Ти – перший, кому я розповіла, та, напевно, даремно. Коханий, чому ти так реагуєш? Це сталося більше двадцяти років тому і зовсім з іншою людиною, – поведінка Спайка справді дивувала.

Нарешті він подивився на Валері. Взяв її долоні у свої і сказав:

-Якось ти сказала, що не поділяєш мене на людину чи демона. Я теж не можу поділяти тебе на Валері Вайт і Валерію Білан. Що сталося з ним? Він спокійно жив?

-Напевно, так. Я, взагалі, боялась його зустріти десь на вулиці. Через декілька днів прийшов його брат запитати, як я. Розмовляти мені не хотілося, але я зрозуміла, що він не знає про те, що сталося. Мій знайомий думав, що його брат побив мене. Наприкінці розмови поцікавився, чи звернулась я в поліцію. Нібито брат шкодує, не може пояснити, що з ним сталося, наче в нього демон вселився. Та я знала, це були усвідомлені дії саме цієї людини, і демон тут ні до чого. Я бачила його очі, він отримував те, що хотів. Згодом він опинився у в’язниці, скоївши зовсім інший злочин, і я його більше ніколи не бачила.

-Все одно не розумію, чому не звернулась у поліцію? Вам, людям, притаманно якось ділитися непрємностями, не залишатися на самоті.

-Хибне в тебе уявлення про людей.  Не треба узагальнювати. В той час мені не хотілося ні з ким говорити. Я вже мала досвід “підтримки” друзів. За першої ліпшої нагоди можуть використовувати інформацію, якою володіють, проти тебе. Тому я таких людей радше відносила в категорію “приятелі”, ніж “друзі”. Батьки… Для них все, що виходить за рамки укладу життя, до якого вони звикли, викликає паніку, роздратування. І ця тяганина з поліцією їх нервувала і злила б. Брат ще був малий і нічим би не допоміг. А я хотіла скоріше все забути. Важко було вдавати, що все нормально. А потім минулося. Знаю, що мої дії неправильні, соціально безвідповідальні, але вчинила б так само, якби це сталося зараз.

-Я навіть уявляти цього не хочу, – занервував Спайк.

-Є суттєва відмінність. Зараз я б не дозволила цього робити з собою, тому немає чого хвилюватися, – поклала руку йому на обличчя.

-Після всього, що сталося, ти не хотіла…? -вампір не завершив фразу.

-Вкоротити життя? Ні. Я занадто люблю і ціную те, що даровано небесами, щоб так бездумно обірвати через чужу помилку. Там у підвалі, коли помирала, я більше за все хотіла жити, хоча відчувала нестерпний біль, спрагу і … безвихідь. Розум натякав, що це кінець.

-Чому не рятувалась сама, а зволікала, рятуючи інших?

-Це невинні діти. Варто було померти, щоб вони жили. Варто було померти, щоб зустріти тебе.

 

Зупинившись біля будинку, Спайк не поспішав вийти з машини. Коли Валері відчинила двері, зупинив її:

-Почекай! Є ще одне питання. Чим викликана  невпевненість, що твого тіла ніхто не торкався?

-А ти дійсно власник, – всміхаючись промовила дівчина. – Любий, я отямилася в парку біля фонтану і все, що я можу усвідомити в цьому світі, починається звідти. Що було в той час, поки я була без свідомості, не знаю. Хто і що робив з цим тілом, лишається загадкою. Я навіть не знаю, чия кров тече в моїх венах. До речі, треба спитати Вістлера при нагоді.

-Маленька, з кожним твоїм словом моя фантазія вимальовує дедалі гірші картини. І це ще більше напружує, – сказав серйозно Спайк.

-Чи має значення, що було до тебе? Якби у мене були інші чоловіки до зустрічі з тобою, це теж тебе турбувало б?

Спайк смикнувся.

-Припини! Ти тільки ускладнюєш ситуацію. Я ніколи не думав про це, а зараз…

-Ось і зараз не треба. Давай минуле залишимо в минулому, – Валері все-таки відчинила двері і вийшла.

 

Тільки вони зібрались іти до ванної кімнати, як задзвонив телефон. Спайк вилаявся, а Валері відповіла, винувато глянувши на нього:

-Так, Веслі, щось трапилося?

-Ні, хотів спитати поради, – ніяково почав Віндем-Прайс.

Вампір стягнув бретельку бюстгальтера, поцілував плече дівчини і запитав:

-Кохана, ти ідеш чи це надовго?

-Любий, ти йди, я потім, – відповіла Вел.

На диво, Спайк погодився, але все одно крикнув:

-Веслі, ти, як і Пуф, невчасно. На годинник не дивився? В мене, взагалі то, були плани.

Валері притулила палець до його губ.  Він торкнувся губами її чола і пішов.

-Вибач, Веслі, розповідай, що тебе турбує, – продовжила розмову білявка.

Спайк став під потоки теплої води. Останнім часом майже кожного разу вони приймали душ разом, і це стало своєрідним ритуалом. Сьогодні він відчув, що хоче побути декілька хвилин сам, змити рештки цього дня. Все, що він почув, огорнуло, наче плівкою, і не давало мислити раціонально. Перемкнув воду на холодну. За декілька хвилин в голові прояснилося. Лишилась тільки впевненість, що він ніколи і нікому не дозволить зашкодити людині, яку так сильно кохає.

 

Веслі спочатку вибачився, що не звернув увагу на час і завадив планам, потім розповідав всілякі нісенітниці про вампірів, з якими боролись не тільки вони з Ангелом, а і вуличне угрупування, і одну дівчину обернули, а брат її змушений був вбити. Тепер він наче і допомагає Ангелу, але насторожує  ставлення хлопця до вампірів в цілому.

-Веслі, заспокойся! Ганн – своєрідний хлопець, з характером, наскільки я знаю, але буде хорошим членом команди. Варто придивитися до нього і співпрацювати з ним. Не хвилюйся. Це все? – Валері розуміла, що це лише привід для телефонного дзвінка.

-Наче…

-Веслі?

-Взагалі то, це Ангел просив подзвонити.

-Таааак, – протяжно сказала дівчина. – І що хотів?

-Я так і не зрозумів з його хаотичних думок. Здається він просто хотів тебе побачити, – не став нічого вигадати співрозмовник.

-Отже, не заспокоївся?

-Не знаю, що ним керує, але ні, не заспокоївся.

-Добре, що сказав. Бо я планувала за тиждень приїхати до вас, але тепер не думаю, що це доречно. А Ангелу передай, що, якщо так хочеться щось дізнатися, не маленький, може і сам зателефонувати.

-Зрозумів, на добраніч!

-На добраніч! – Валері відклала телефон тієї миті, коли Спайк увійшов до кімнати.

-Що хотів? – поцікавився він, глянувши на задумливу Вел. – Не кажи, що потрібно їхати.

-Ні, навпаки. Нам поки не можна туди.

-Чому це? – здивувався вампір.

-Бо у Ангела…. Коротше кажучи, він не може отримати те, що хоче, тому,  так сказати, депресує.

-А ми яким боком до його бажань? Чого такого він хоче? – Спайк підійшов ближче. Валері мовчки підвела на нього очі. – Тебе! – промовив він із роздратуванням. – Я навіть не дивуюсь.

Валері стала поруч зі Спайком.

-Мені наплювати на його бажання. Чому тебе це злить?

-Він завжди отримував, що хотів у той чи інший спосіб. Просто приходив і брав. А тепер вигадав новий образ? – Спайк був розлючений і спантеличений одночасно. Він відійшов до вікна.

-Не цього разу, – Валері підійшла до вампіра. – Подивися на мене! – ніжно попросила вона. Спайк глянув на неї. – Ніхто у тебе не відбере мене. Це я тобі можу пообіцяти. І коли наступного разу він зателефонує,…

– Я візьму слухавку, – закінчив за неї вампір.

-Добре, – не сперечалася дівчина, провела рукою по його торсу, торкнулася губами плеча. – Кохаю тебе.

Спайк підняв її так, щоб їхні очі були на одному рівні, проникливо подивився і сказав:

-Варто було перетнутися з Друззілою в тому закаулку, щоб через сто двадцять років зустріти тебе, – його ніжний поцілунок ставав наполегливим.

Валері відповіла на нього, а потім відсторонилася і промовила:

-Коханий, я в душ.

Спайк за звичкою хотів прослідувати за нею, але, згадавши себе півгодини тому, вирішив дати їй час наодинці.

Валері стала під потоки теплої води. Сьогоднішня розмова вибила емоційно. І не тому, що боляче було згадувати про минуле. Її здивувала реакція Спайка. Як би він не намагався бути в першу чергу демоном, людяності в ньому було набагато більше. Валері посміхнулась. Зараз їй не вистачало його поряд. Дівчина швидко змила рештки піни. Обернувшись рушником, увійшла у кімнату. Там її зустріла темрява, тільки смужка місячного сяйва давала можливість розгледіти постать Спайка поруч.

-Любий, чому ти вимкнув світло?

Замість відповіді вампір прошепотів на вухо:

-Я хочу тебе, хочу так, ніби це твій перший раз.

-Вирішив урізноманітнити наше сексуальне життя? Що ж, давай спробуємо, – так само пошепки відповіла Вел.

-Чому сумніваєшся?

-Думаю, що не дограю роль до кінця. Зазвичай дівчата під час першого сексуального досвіду не відчувають ні оргазму, ні бажання. А я занадто сильно тебе хочу, щоб просто імітувати задоволення.

-Я не це мав на увазі.

-Зрозуміла. Добре, – Валері відразу включилась в гру. Вона відступила крок назад, схилила голову, прикусила пальчик, сором’язливо глянула і спитала, – А мені не буде боляче?

-Ні, маленька. Обіцяю!

-Мені сподобається?

-Сподіваюсь, – смикнув за кутик рушника, той впав до ніг дівчини. Вона продовжувала стояти, наче не знала, що їй робити далі. Спайк взяв ініціативу на себе. Підхопивши її на руки, обережно і ніжно поклав на ліжко. Він неквапливо пестив її тіло. Валері, віддавшись відчуттям, відповідала на його доторки і поцілунки. Спайк поводився так, наче дійсно позбавляв її цноти. Відчувши, що вже час, повільно ввійшов в неї і зупинився. Очі дівчини благали продовження.

 

Вампір провів рукою по її гарячому тілу, коли Валері перевела подих.

-Тобі сподобалося? – прошепотів у саме вухо і прикусив мочку.

-Угу, – вдоволено протягнула Вел. – Ти змінив моє уявлення про перший секс в житті дівчини.

-Що було не так в минулому? – поцікавився Спайк.

-О, ні! Цього я розповідати не стану. Тобі достатньо знати, що сьогодні  був ідеальний перший раз, – Валері поцілувала його, але вже не сором’язливо, як півгодини тому.

Валері заснула першою, міцно притулившись до тіла вампіра. Спайк ще деякий час слухав, як вона тихо і рівномірно дихає, а потім і сам провалився у сновидіння. Йому навіть почало снитися щось приємне, що дарувало спокій і задоволення. Та яскравий сполох і противний голос розбудили обох:

-Міс Вайт!  Що ви собі дозволяєте?

Валері протерла очі.

-Вістлер! Це ви, що собі дозволяєте, заявившись серед ночі в нашу спальню, – вона здавалась більше роздратованою, ніж здивованою.

-Як ви поясните свою поведінку? – не припиняв верещати посланець.

Дівчина сіла, приклала долоні до обличчя, потім встала з ліжка. Її цілковита нагота в місячному сяйві спантеличила чоловіка. Він прикрив обличчя капелюхом і пробубнів:

-Що ви робите?

-Я не можу лишатися в ліжку, коли ви кричите невідомо чому, – вона взяла зі стільця темно-зелений халат і накинула на плечі, ввімкнула світильник на тумбі біля ліжка.

Спайк також сів, намагаючись зрозуміти, що тут відбувається. Поведінка Валері і реакція Вістлера його веселили.

-Чому ви…? – останні слова  Вістлер ніби проковтнув.

-Та приберіть ви свій капелюх і розмовляйте нормально, – не витримала Валері.

-Я боюсь його, – чоловік з капелюхом біля обличчя тицьнув у бік Спайка. – Невідомо, як він відреагує.

-Ой, можна подумати, ви ніколи не бачили оголеним це тіло. Не повірю! – прямота Валері ще більше бентежила Вістлера. – Я вже одягнулася. Може поговоримо, що принесло вас в такий час?

Вістлер обережно виглянув із-за капелюха. Спочатку глянув на вампіра, потім на дівчину. Переконавшись, що нічого не загрожує і не буде відволікати, повернувся до теми розмови:

-Міс Вайт, ви зі своїм вампіром взагалі втратили сором. Поводитесь безвідповідально, лякаєте людей. – Вістлер зовсім по іншому планував почати розмову, але щось пішло не так.

-Ви про що? – вдавала здивування дівчина. – Яку з умов договору ми порушили? Я відповідально виконую обов’язки, – вона пройшла і сіла в крісло, рукою запропонувавши посланцю послідувати її прикладу. Той миттєво послухався, погляд його зупинився на ногах дівчини, і чоловік знову не міг зібрати думки до купи.

-Так, я не звинувачую вас в порушенні умов, тільки…- він не міг ніяк зосередитися, бо Валері змінила положення в кріслі, закинувши ногу на ногу.

Спайк тільки спостерігав за всім, посміхаючись. Потім не витримав:

-Кохана, ми так і не дізнаємося, чого він припхався, бо ще декілька твоїх рухів, і Вістлер кінчить та зникне, засоромившись.

Посланець Вищих Сил злобно подивився на вампіра, а потім опустив очі, щоб не дивитися на дівчину.

-Вістлер, я втрачаю терпіння! Або ви поясните, чому тут опинилися, або підете так само швидко, як і з’явились, – Валері набридла ситуація, де вони були, наче в лабіринті. – Кого ми налякали?

-Вашого садівника, – невпевнено відповів посланець все намагаючись розгледіти шию дівчини.

-В мене немає з ним ніяких домовленостей, тому таке визначення сумнівне. Це по перше. Якщо він підлягав у вікно і щось там побачив або придумав, це його проблема. Це по друге. І коли Вищі Сили стали перейматися життям звичайного садівника? А може він не такий вже і звичайний?

-Ви здогадалися? І вся ця ваша вистава…

-Я, по моєму, чітко окреслила своє бажання лишити особисте життя недоторканим. Чи не так?

-Так, – винувато відповів чоловік.

-В чому тоді справа? – Валері склала руки на грудях.

-Я просто хотів спостерігати, щоб ви не накоїли помилок.

-Чому ж цей хлопчина мав неприховане бажання опинитися в моєму ліжку?

-Бо він бовдур! Якби чинив, як я йому радив, все пішло б по іншому. Та він почав думати зовсім іншим місцем, а не головою, – нарешті Вістлер набрався хоробрості глянути у вічі дівчині.

-Отже, я не помилилась. Він був би поряд, спостерігав за мною, доповідав би вам, а ви в свою чергу корегували б мої дії, як вам було б зручно. Наче і договір не порушували, а все по вашому. Цікаво, а Вищі Сили знають про ваш план?

Вістлер різко підняв голову і зі страхом в очах глянув на Валері.

-Не знають! – зробила висновок дівчина. – Тоді слабка ланка це ви. Саме ви не можете дотримуватись угоди. А якщо я почну її порушувати?

До цього моменту Вістлера засмучувало, що його план так швидко розкрили. А зараз був страх, що дівчина думки перетворить в дії, правда спливе, і на горіхи отримає саме він.

-Скажіть, Валері, за що мені це все? Чому ви не можете бути покладистою, як ми планували?

-Хто планував? Якщо б Вищі Сили не влаштовувала моя особа, вони не підписали папери. До речі, в мене виникло питання. І не думайте втекти від відповіді в прямому і переносному сенсі. Не тільки ви хитрий і прорахований. Я знайду спосіб дістати вас в разі потреби. Так ось. Я-людина?

-Так, – голос Вістлера був спантеличений.

-Як створювали цю людину, хто до цього причетний?

-Це був такий собі проєкт. В лабораторіях створили п’ять зразків однакових зовні. Відрізнялись дівчата тільки татуюванням на спині. Але на різних етапах решта загинули, лишились тільки ви.

-Тобто було ще чотири людини-клона?

-Не зовсім. Вони загинули ще до фінальної фази. Тільки в це тіло, як ви кажете, вдихнули життя.

-А детальніше можна? – роздратовано промовив Спайк,  піднявся з ліжка і підійшов до Валері.

-Ви впевнені, що хочете про це знати? – Вістлер сподівався, що дівчина відмовиться від пояснень.

-Так, я хочу знати звідки з’явилася Валері Вайт, – впевнено промовила дівчина.

-Вищим Силам потрібна була людина для реалізації їхнього задуму, про який ви знаєте. Але ця людина не повинна була мати минулого, реальних родичів, така собі людина нізвідки. Тоді і виникла ідея створити оболонку за людською подобою. Всі зразки створювались з різницею у два місяці. На момент, коли створили останній, перші два вже загинули з різних причин. Наступні два дотягнули майже до того моменту, коли можна було вселити свідомість. Та знову щось пішло не так, і вони припинили існування. Тому за останнім зразком спостерігали пильно, як то кажуть, пил здували. Коли прийшов момент оживити тіло, Вищі Сили побачили підходящу особистість, яка їм сподобалась. Тоді вони і відправили мене за Вами, точніше до Валерії. Так свідомість тієї жінки опинилась в цьому тілі.

-Чия кров в мені тече? – спросила невпевнено Вел. Спайк стис її руку.

-Ми не стали ризикувати. Думали, що безпечніше буде, якщо… Словом, Валерії Білан. Ось чому, напевно, до вас повернулась пам’ять тієї людини. Хоча проявитися мав би тільки характер.

-Образно кажучи, мою особистість разом з усім – думками, спогадами, почуттями, досвідом, вміннями та навичками- перемістили в нову оболонку? – Валері не сподівалась почути таку інформацію.

-Так вийшло. Але нічого міняти не стали. Це був останній зразок, а часу на нові розробки вже не було. Така собі загальна пластична операція, коли змінюєшся тільки зовні. Вищі Сили вирішили, що вас все одно ніхто не знає в цьому світі, а поспостерігати буде цікаво. Тільки не мені, з вами купа проблем, – ображено закінчив Вістлер.

-Чому крила?

-Цей зразок мав назву Defensor – Захистниця, тому вирішили домалювати крила, як у янгола.

-Кого я маю захистити? Ангела і Баффі?

-Так, від помилок в першу чергу. А також від відомих вам подій, які можуть спричинити непоправне.

-А не можна було про це розказати з самого початку? – Валері опанувала свої емоції.

-Я  і зараз не збирався, якби не цей випадок.

-А-а-а, боїтесь отримати прочухана від керівництва? – всміхнулась Вел.

-Ви ж нічого їм не розкажете? Наскільки я розумію, за бажання ви не перед чим не зупинитесь.

-Я подумаю. Поки що не розкажу, але майте на увазі, більше я не стану терпіти таких витівок. І молодика цього заберіть.

-Добре, – коротко відповів посланець. – Якщо питань більше немає, я, напевно, піду.

-Угу, до зустрічі! Ви ж все одно з’явитесь, коли захочете?

-В разі крайньої потреби, – не заперечував чоловік і хутко зник.

Валері повільно встала, хотіла лягти у ліжко, але Спайк, який тримав її весь час за руку, утримав її:

-Кицюню, ти нічого не хочеш сказати?

-А що тут скажеш?

-Тобі важливо бути людиною?

-Мені важливо не бути роботом, а людина чи демон не має значення.

-Робот? Звідки такі думки?

-Не знаю. Боялася, що я – лялька, якою можуть керувати, що всі почуття навіяні, що одного разу мене вимкнути і я не дотримаю обіцянок, які давала перш за все тобі.

Спайк посміхнувся, притис її до себе:

-Так думати, може тільки людина. Тепер не сумніваєшся?

-Ні, оскільки проєкт важливий для Вищих Сил, мене б перепрограмували від самого початку. Вістлер потурбувався б.

-Маленька моя, коли ти будеш думати спочатку про себе, а потім про інших? – провів пальцем по щоці, відводячи пасмо волосся.

-Ніколи, напевно, – щиро зізналася дівчина.

-Сподіваюсь, на сьогодні візити завершились, і можна поспати? – Спайк потягнув за край поясу на халаті.

-Поспати? – перепитала іронічно Валері, бо грайливий настрій вампіра ніяк не в’язався з намірами відпочити.

-Може й не зараз, потім поспимо, – протягнув він, цілуючи дівчину.

-Ну, добре, – відповіла Валері, провівши рукою по його сідниці, – але пообідді Фінн хоче зустрітися.

-І ти погодилась? – спокійно і серйозно спитав Спайк.

-Так, я сама хочу з ним поговорити. Якщо ми боремося з одним ворогом, треба об’єднати зусилля, і наша взаємна неприязнь не має ставати перешкодою. Ти підеш чи почекаєш вдома?

-Бачити цього бовдура не хочеться, але і чекати задоволення мало. До того ж, я зовсім не довіряю Ініціативі, тому не хочу, щоб ти ходила сама, – подивився їй в очі.

-Маю прохання до тебе, – сказала Валері, помовчавши. – Відведеш мене в бар до Віллі? Хочу познайомитись з демонами.

-Тобі одного мало? – уникнув відповіді вампір і провів язиком по її шиї.

-Ага, хочу цілий гарем. Та, думаю, таких божевільних більше немає. Ніхто не захоче зв’язуватися з людиною, навіть поговорити з ними буде складно.

-Щось подібне я і очікував. Ще там, у Джайлза, я бачив твої очі. Ти або не довіряєш Скубі, або не хочеш чекати, – сказав Спайк, і глянув, очікуючи відповіді.

-Не хочу і не можу сидіти, склавши руки, поки вони, щось знайдуть, а потім по своєму інтерпретують, – прямо сказала Валері.

-Ти ж все одно туди підеш, зі мною чи без мене? – уточнив вампір.

-Так, вибач, – не приховувала наміри дівчина.

-Судячи з усього, день обіцяє бути насиченим, тому пропоную не втрачати час, – Спайк відкинув у бік темно-зелений атлас і поклав Валері в ліжко.