Розділ 8
від DefensorМайбутнє – це час, який ще не настав, і події, які ще не відбулися, але можуть відбутися. Майбутнє може викликати як страх, так і надію, оскільки воно сповнене невизначеності. Іноді Валері задумувалась над тим, як змінити майбутнє для Баффі і Ангела. Вона не раз підмічала, що є розбіжності в тому, що бачила вона, і що є насправді. І це навіть без її втручання. Але з часом все складніше буде брати за модель ту реальність, ті спогади, які їй навіяли. Попри все дівчина вірила, що впорається.
Спайк тримав у руках договір, який ще зранку побачив на столику у вітальні. Його переповнювала цікавість, але разом з тим насторожувало те, що він міг дізнатися. Валері мовчки за ним спостерігала, сидячи на дивані. Покрутивши документи ще декілька секунд, повернув їх на місце.
-Скажи, це триватиме вічно? – нарешті запитав він.
-Ти про що? – хотіла уточнити дівчина.
-Твої обов’язки.
-Я стільки не проживу.
-Ти розумієш, що я маю на увазі. Ти будеш їм допомагати, поки жива?
-В договорі точні строки не обговорювалися, але він не довічний. Думаю років сім-десять, а далі все залежить, чи захочу я лишитися з ними поруч.
-Вони тобі дали життя, але десять років все одно забирають. Чи не зависока плата?
-Ні, це не так і багато за те, що в цьому житті я зустріла тебе. До того ж, я можу повноцінно жити, але за певних умов.
Спайк був спокійним і серйозним. Він підійшов до Валері, присів біля її ніг, взяв її маленькі долоні в свої, подивився в очі і промовив:
-Пообіцяй, що через сім-десять років, коли це все закінчиться, ми поїдемо звідси.
-Коханий, ти суперечиш сам собі. Вдень казав не давати марних обіцянок. Те, що обіцяла я, залежить від мене більше, ніж те, про що просиш ти. Я – смертна, і не знаю, чи проживу я ці десять років взагалі. Чи не надоїсть тобі допомагати тим, кого вважаєш ворогами. За цей час багато чого зміниться.
-Припини! Давай відкинемо всі умовні фактори. Пообіцяй, що решту життя ти проживеш для себе, а не будеш піклуватися про них.
Валері здалась. Їй дійсно хотілося прожити життя, спираючись на свої і Спайкові бажання. Вона відкинула всі сумніви і умовності і промовила:
-Обіцяю, коли все закінчиться, ми поїдемо.
-Ти ж не помреш, коли виконаєш умови договору? – з острахом запитав вампір.
-Моє життя може обірвати куля, ніж, демон, отрута або щось інше, але точно не виконані обов’язки. Якби я про це знала, ніколи б нічого не обіцяла, – заспокоїла його Валері. – Може ти все-таки прочитаєш договір і, нарешті, отримаєш відповіді?
-Не хочу. Все, що треба, я дізнався, – він торкнувся губами кінчиків її пальців.
Валері хотіла затримати цю мить, але телефон видав пронизливий звук.
-А ось і певні умови, – засміявся Спайк. – Винищувачка відкинула амбіції і прийняла рішення?
-Я думаю, не без допомоги Джайлза, – сказала дівчина і відповіла на телефонний дзвінок.
Розмова тривала недовго, після чого Вел звернулась до Спайка:
-Через дві години вони нас чекають, – Валері задумалась.
-Але?
-Немає ніяких але. Зустріч з Ангелом мені неприємна, ось і все.
-Пуф такий правильний, подобається всім. Чого ж він тебе так бісить? – вампір дійсно не розумів.
-Через його егоїзм і зарозумілість. Він вважає, що знає, як краще для всіх, а себе тільки жаліє через прокляття.
-Він шкодує, що отримав душу?
-Не знаю, якби не шкодував, навчився б контролювати свого демона. А так тільки жалкує про те, що довелось витерпіти за час його становлення, як вампіра з душею.
-Несподівана думка! Ти, напевно, перша описала його позицію існування. Не хвилюйся, маленька, ми ж туди ненадовго?
-Сподіваюсь, завтра повернемося.
Вони приїхали у визначений час. На ганку їх зустрічав Джайлз. Ксендр з Анею відганяли машину з представниками Ради Наглядачів, Віллоу і Тара все ж таки пішли на заплановане побачення, а Баффі і Джойс чекали в будинку. Руперт підійшов до Валері:
-Треба поговорити, – він зняв окуляри, видно було, що чоловік нервував.
-Містер Джайлз, що сталося? Вона втекла?
-Ні-ні, я про інше. – Він знову зам’явся, поглядаючи на Спайка.
-Кажіть вже, я все одно розповім Спайку про все, навіщо витрачати час, – Валері вказала на очевидне.
-У тебе буде можливість поговорити з Веслі. Я зателефонував йому, він чекає.
-Добре, це все?
-Я знаю, що ваша перша зустріч з Ангелом була не найкращою. Я думаю, було б непогано, якби ви все ж таки порозумілись.
-Руперт, ви не це хотіли сказати. В чому справа? – дівчина втрачала терпіння.
-Вам треба затриматися в Лос-Анджелесі на декілька днів.
-Навішо? – Спайк сподівався, що “подорож” буде короткою.
-Тут така справа, – і Джайлз розповів про їх план стосовно чоловіків у вантажівці.
-Я вас зрозуміла, але коли повертатися, ми вирішимо самі. Зрештою, Баффі нічого не загрожує.
-Напевно, такої відповіді я і очікував, та варто було спробувати – видихнув Наглядач.
-Зараз можемо їхати? Чи я ще щось маю знати?
Чоловік промовчав. Валері зрозуміла, що можна вирушати, підійшла до дверей. В цю мить Баффі з’явилася на порозі, за спиною стояла Джойс.
-Що сказав Ангел? – Вел хотіла все вирішити швидко.
-Він вас чекатиме. Фейт… як ти її перенесеш к машину? Вона хоч і без здібностей, але норовлива.
-Розберемось, – Вел глянула на Спайка, і вони спуститися у підвал.
-Знову ти? Ще й вампіра привела? Ви хочете мене вбити таким чином? – полонянка намагалась не впадати у відчай.
-Закрий рота, – коротко сказала Валері. – Нам треба їхати. Сама підеш чи застосувати силу?
-Ти повторюєшся, білявка. Я не хочу нікуди їхати, – посміхнулась Фейт.
-Тебе ніхто не питає. – Валері витягнута руку і торкнулася плеча винищувачки. Фейт хотіла ще щось сказати, але заснула.
-Так просто? – Спайк закинув спляче тіло на плече і поніс до машини. – Вона не прокинеться?
-Години через три, – відповіла Валері і неквапливо почала підніматися на гору.
Побачивши її, Джойс занепокоїлась:
-Дитинко, ти бліда! Що там трапилось?
-Нічого, минеться. Можна води?
-Баффі, – скрикнула Джойс, – будь ласка.
Валері взяла жінку за руку і вже впевнено сказала:
-Ви марно хвилюєтесь. Трохи втомилася. Зараз посплю дорогою і сили відновляться, – дівчина зробила ковток зі стакану, який подала Баффі.
-Ти погано харчуєшся, ось тому так почуваєшся. Я приготувала тобі перекусити, – Джойс взяла зі столику пакет і подала дівчині.
Валері зворушив такий жест. Вона навіть зніяковіла, але потім зібралась і сказала:
-Дуже дякую! Ви мені нагадали маму. Сумую за нею, і не вистачає її турботи, – дівчина обняла Джойс і швидко вибігла на вулицю.
Спайк вже помістив горе-винищувачку в машину і чекав на Валері. Та підійшла і сумно промовила:
-Поїхали?
-Почекай! – вампір притримав її за руку. – Що з тобою? – великим пальцем змахнув підступну сльозу з її щоки.
-Та нічого. Згадала минуле. Мама завжди готувала смаколики, коли я приїздила на вихідні. – Вел припідняла пакет. – Ось, Джойс потурбувалась.
Спайк міцно обняв дівчину.
-Ти впевнена, що можемо їхати?
-Так, звичайно. Тільки заїдемо до містера Майєрза.
-Навіщо?
-Тобі теж потрібно харчуватися, а шукати м’ясника в чужому місті я не хочу, – спокійно відповіла Вел.
Спайк всміхнувся. Він взагалі про це не подумав. Вампір знову обняв її і поцілував.
Містер Майєрз не задавав зайвих питань, спакував пляшки в пакет і протягнув Спайку. Марі в свою чергу подала Валері термос з чаєм та коробку з тістечками.
-Дівчинко, як повернешся, чекаємо на вечерю, – обійняв її містер Майєрз.
-Добре, прийдемо, – Валері по черзі обняла чоловіка і його доньку.
Нарешті вони виїхали. Фейт тихо сопіла на задньому сидінні. Спайк наважився запитати:
-Як ти це робиш? – махнув на сплячу винищувачку.
-Я чітко формулюю бажання подумки і спрямовую на об’єкт. Це забирає багато сил, потім вони відновлюються. Але я поки не можу правильно їх розподіляти. Іноді це ніяк не позначається на моєму самопочутті, а іноді відчуваю знесилення.
-Може не треба застосовувати магію взагалі?
-Бувають моменти, коли я теж так думаю. А деколи відчуваю, що без цього ніяк. Хотіла б я поїхати в ковен і запитати поради у відьом, як з цим жити.
-Це можливо?
-Треба попросити Джайлза і поїхати в Англію, але не знаю, чи буде у мене час і можливість.
Спайк трохи помовчав, а потім продовжив:
-Коли я виходжу на сонце, що відчуваєш ти?
-Спочатку було складно контролювати процес, а зараз я вже про це не думаю і не відчуваю нічого, що могло якось на мене впливати.
-Ти впевнена?
Валері глянула на нього із здивуванням:
-Ти думаєш, я буду тобі брехати?
-Ні, хочу переконатися, що це не шкодить тобі.
Спайк швидко знайшов адресу, яку повідомила Баффі, і припаркувався біля входу в агенцією Ангела. Валері на хвильку затрималась, збираючись з духом, а потім вийшла з машини. Двері були не зачинені, тому дівчина без стуку увійшла в середину. Веслі, побачивши гостю, прийняв її за звичайну відвідувачку і промовив:
-Вибачте, але ми вже не працюємо. Приходьте з ранку.
-Розумію, але до ранку чекати довго. Це нагальна справа. Ангел? – звернулась вона до вампіра.
Той підвівся, провів поглядом з голови до ніг Валері, втягнув повітря і відповів:
-Веслі, це та, про кого я казав. Вітаю, Валері! Де Спайк? – Ангел намагався бути привітним.
-Чекає надворі.
-Чому ж не заходить раз він уже тут? – вампіра не тішила перспектива зустрітися з родичем.
-Треба забрати Фейт з машини. Вона скоро прокинеться.
-Так, звісно, – Ангел підвівся і пішов до машини.
Коли Спайк увійшов, Веслі з неприхованою цікавістю роздивлявся Валері. Щось неприємне колихнулося в середині вампіра і він обійняв дівчину. Обличчя Веслі викривилось, але за секунду він опанував себе.
-Що не так? – спокійно запитала Валері.
-Ангел мені все розповів, та і Джайлз телефонував, але… Я собі по іншому вас уявляв, дещо…
-Розчаровані? – Валері помітила, як чоловік хвилюється.
-Ні, навпаки. Дуже здивований. Ви – така тендітна, гарна і поряд з …
-Веслі, поки ви не сказали зайвого, давайте відкладемо розмову до ранку, а потім я з радістю вас вислухаю. Не обіцяю, що дослухаюсь, але поговорити все ж таки доведеться, – дівчина глянула пронизливо і кокетливо. Веслі засоромився, махнув головою і відійшов подалі від неї.
В цей час увійшов Ангел і попрямував на другий поверх, хотів віднести Фейт до своєї кімнати. Валері не знала чи давати йому якісь поради, або краще промовчати. Веслі побіг слідом за вампіром, тому Вел вирішила, що її втручання ні до чого.
-Я так розумію, до ранку ми точно залишаємось? – Спайк сів на диван, притягнувши до себе дівчину.
-Так, треба десь заночувати, – не стала заперечувати Валері.
Тут вони почули гуркіт наверху.
-Дівчинка прокинулась. Як думаєш, дві няньки з нею впораються? – Вел глянула на Спайка.
-Це вже не наші проблеми.
Першим спустився Веслі, потираючи зап’ясток, який вже збільшився у розмірі. Він відійшов, приховуючи руку.
-Веслі, що там сталося? – поцікавилась Валері.
-Не зважаючи, що у неї немає тієї сили винищувачки, дурощів менше не стало. Вона запустила в мене настільною лампою. І ось, – чоловік намагався підняти хвору руку.
-Давайте я гляну, – Вел підійшла до нього. Веслі заперечував, що йому потрібна допомога. – Мені видніше, – дівчина легко провела по пошкодженню.
Веслі знітився і почервонів. Валері обережно проводила пальцями по суглобу, намагаючись встановити, що спровокувало набряк.
-Кохана, може не будеш його мацати? Нехай їде у лікарню, – Спайк був обурений.
-Любий, припини поводитись, як дитина. Пошукай краще аптечку, – Валері не розуміла його поведінку. Потім звернулась до Веслі, – У вас вивих. Або ви дійсно їдете до лікарні, або ми його вправимо зараз, але доведеться потерпіти.
Екс-наглядач не знав, що обрати: позбавитись болю швидко і зараз чи проявити свої почуття серед незнайомих людей. Ще і Спайк, принісши коробку з медикаментами, підливав масло в вогонь:
-А якщо він втратить свідомість, ти йому ще і штучне дихання будеш робити?
Валері помовчала трохи, а потім відповіла не то Спайку, не то Веслі дала надію:
-Не втратить.
Веслі наважився:
-Вправляйте, я витримаю. Це ж безпечно?
Дівчина подивилась в очі чоловіка, відволікаючи від своїх дій. Трохи надавила і повернула. Веслі крикнув. Валері взяла бинт, щоб зафіксувати суглоб.
-Випийте знеболююче. У Ангела є лід? – Вел вже йшла до холодильника, тому відповідь не мала значення. Вона знайшла пляшку з холодною водою. – Потримайте хвилин двадцять, це зніме набряк і больові відчуття. А завтра все одно зверніться у лікарню. Нехай подивляться фахівці і накладуть шину або гіпс.
-Навіщо, все ж добре? Вже не так болить.
-Перша допомога не означає лікування. До ранку протримаєтесь.
По сходам спускався стурбований Ангел:
-Веслі, що тут трапилось? Чого ти кричав?
-Все нормально, Валері допомогла з рукою, – той припідняв перебинтовану кінцівку.
-Веслі, ви самі в змозі кермувати? Ми зі Спайком будемо їхати в готель і вас підвеземо, якщо треба, – Валері не бачила нічого такого в своїй пропозиції, але Спайк невдоволено хмикнув.
-Я впораюсь, – Веслі вирішив далі не злити вампіра.
-Можете залишитись тут, на другому поверсі є ще одна кімната, – Ангел привернув до себе увагу.
Валері глянула на нього, потім на Спайка.
-В чому пастка? – молодший вампір не довіряв родичу.
-Ні в чому. Сперечатися з вами марно, Джайлз каже, легше прийняти. Нам всім треба відпочити. Фейт все одно на контакт поки що не йде. Якщо не проти, можете…
Валері подивилась на Спайка. Він трохи сумнівався, а потім підхватив дівчину на руки і промовив:
-До біса! Швидше опинимося у ліжку.
-Двері праворуч, – в спину крикнув їм Ангел.
-Коханий, а речі?
-Потім, – Спайк уже не хотів відволікатися.
Валері тихо спустилася, щоб забрати речі з машини. Спайк, попри обіцянку, так за ними і не дійшов. Дівчина не образилась, бо сама була не в тому стані, щоб десь ходити, тому добре його розуміла. Ангел спав на дивані, або робив вигляд, щоб не зачепити Вел розмовою. Вона шмигнула на вулицю, за пару хвилин повернулась. У вітальні нічого не змінилося.
Коли вона з’явилася наступного разу, Ангел тримав кружку в руках.
-Вибач, – промовив він.
-Тобі не варто вибачатися. Для вас це природно. Я звикла, – дівчина підійшла ближче і привіталась, – Доброго ранку!
-Доброго ранку! Ти так рано прокинулась, незважаючи, що поспала години три.
-Ой, вибач! Ми забули, що не вдома, – Валері здогадалася, на що натякає Ангел. – Скажи, неподалік є спортивний майданчик чи парк?
-Так, у сусідньому кварталі. Я б тебе провів, але сонце зійшло.
-Не варто, я впораюсь, – перебила його дівчина і вийшла.
Ангел дивився їй услід. Вона вже не дратувала так сильно. “Може, дійсно, варто поспілкуватися з нею. Все це через Спайка!” – подумав вампір і вирішив заглянути до Фейт.
Коли Валері повернулась, у вітальні нікого не було. Вона налила води і зробила декілька ковтків поки не відчула наближення вампіра.
-Як там Фейт? – запитала, не повертаючись.
-Як ти…? – здивувався Ангел.
-Твій запах я навчилась вирізняти ще з того моменту, як ти за нами стежив. А Фейт… Вона дала тобі ляпаса? – спитала, різко повернувшись. Краплі поту, а можливо, і води стікали в ложбину між грудьми. Ангел втягнув повітря.
-Як ти дізналася про Фейт? – вампір підійшов ще ближче. Від неї віяло спокоєм.
-Її запах на твоєму обличчі, – дівчина відійшла на декілька кроків від нього. – Не дивись так. Від вампіра в мене тільки загостренні відчуття і реакція, не більше. І те, що зараз переповнює тебе, мені теж відомо. Тілесне бажання. Ти його хочеш позлити? – Вел підвела очі в бік другого поверху, – Не варто навіть намагатися, – дівчина залишалась спокійною і врівноваженою. Ані страху, ані люті. Зробила ще ковток і поставила склянку на стіл, – Ти не відповів, як там Фейт?
-Поки не готова до спілкування, – Ангел намагався опанувати свої емоції.
-Я пізніше до неї зайду. Але зі мною вона навряд чи буде говорити.
Валері вже хотіла йти нагору, але Ангел зупинив її своїм питанням:
-Я бачу Спайк на зап’ястку не зупинився? – він пронизливо дивився на її шию..
-Це точно не твоя справа, – Валері зробила крок назад.
-Ти завжди підбираєш слова, знаючи, що Спайк почує тебе? – Ангел спостерігав за нею.
-Ти божевільний? Я завжди кажу те, що думаю. Навіть, якщо Спайку це не подобається, – дівчина залишилася спокійною.
-Чому він? Спайк тебе загубить! – Ангел хотів торкнутися відмітин на шиї, підійшовши впритул.
-Руки від неї забери! – прокричав Спайк, швидко спускаючись по сходам. Валері все так само спокійно стояла, а Ангел відступив на три кроки. – Кохана, тебе взагалі не можна лишати без нагляду, – промовив Спайк, обнімаючи дівчину.
-Ти чого? Він же нічого мені не зробить! – здивувалась Валері.
-Не хочу, щоб він навіть торкався тебе, – білявий вампір прикусив мочку вуха дівчини.
-Спааайк, давай не тут, – Валері затримтіла.
-А ти не міняєшся, – Ангел глянув на Спайка. – Іграшка має бути тільки твоя. Але з Друзіллою це ніколи не працювало, – хмикнув і перевів погляд на Валері.
Реакція дівчина була несподіваною для старшого вампіра. Обернувшись до Спайка обличчям вона жартома спитала:
-Так ти власник?
-Так, – не задумуючись відповів той.
-Кохаю тебе, – Вел чмокнула його в губи і, звільнившись з його обіймів, побігла нагору. Зупинилась на сходах і глянула на обох:
-Поки мене не буде, не повбивайте один одного, будь ласка.
Спайк подивився на родича, який все ще дивився на сходи, хоча Вел на них вже не було.
-Вона – не Дру, і не побіжить до тебе, як тільки ти клацниш пальцями, – Спайк вивів з роздумів Ангела.
-Я помітив, – той не став сперечатися.
– Тоді не дивися на неї так.
-Ви самі винні. Не треба було влаштовувати аудіоспектакль порнографічного змісту. Після такого тільки дурень не відчуватиме бажання до неї, – не приховуючи емоцій, видав Ангел.
-Забудь про це. Валері, я впевнений, вибачиться за те, що заважали тобі, я – не буду.
-Вже вибачилась. Ти на неї погано впливаєш. Вона, ніби, не погана. А поводиться, як ти.
-Вона так поводиться з першого дня. Руперт її навіть боїться.
-Хто вона? – Ангел вирішив використати час з користю.
– Я цього не хочу, але поговори з Валері сам, – відповів Спайк, секунду подумавши.
-Ти ж знаєш про неї? Чому не хочеш розказати? Що ви приховуєте?
-Я багато чого знаю, але… Їй вирішувати, що маєш знати ти.
-Ви надовго?- змінив тему розмови Ангел.
-Не турбуйся, сьогодні виспишся. Ввечері ми повертаємося.
Саме в цей час увійшов Веслі. Почувши розмову двох вампірів, втрутився в неї:
-Невже? Так скоро? Я сподівався поговорити з Валері, – вимовляючи її ім’я, почервонів.
– І в цього слина потекла! – Спайк дивився на екс-Наглядача. – Невже ти думав, розмовляючи з вампіром, приховати свої бажання? Від Валері, до речі, теж.
-Тобто?
Спайк тільки похитав головою.
Валері вийшла з кімнати і, почула, що вампіри спілкувалися відносно спокійно, зайшла до Фейт. Дівчина виглядала змученою, але презирливий погляд не змінився.
-Чого ти прийшла? – почала вона розмову.
– Виглядаєш не дуже, – спокійно промовила Вел. – Нічого не турбує?
-Зараз мене турбує, що зі мною. А тобі яке діло?
-Якщо ти про здібності і силу, то за день-два вони повернуться. – Валері помовчала, потім продовжила. – Загалом, ти мене не цікавиш, поки не втручаєшся в життя Баффі.
-Ти що, її ангел-охоронець? Відколи це винищувачка потребує захисту?
-Відтоді, коли Винищувачки стали поводитись, як маленькі діти. – Вел відчинила вікно, закурила і протягнула цигарку Фейт. Та недовірливо подивилась, але цигарку все ж таки взяла. Валері закурила ще одну, подала Фейт тарілку замість попільнички, а сама сіла на підвіконня. – От скажи, вам, винищувачкам, разом зі здібностями прививають заздрість і незадоволення власним життям?
-Чим Баффі незадоволена? Вона єдина серед обраних має родину, друзів, підтримку. Чого їй не вистачає?
-Я не про Баффі пліткувати прийшла. Тож ти вирішила відібрати у неї все? Ти думала, що будеш щаслива? Скільки? День, два? На більше тебе б не вистачило, твоя натура проявилася б все одно. Чи ти думала, що її друзі, мама не помітять підміни?
-Мені не потрібне її життя, таке приторно-солодке, правильне. Я хотіла, щоб вона втратила все, – зло просичала Фейт, із силою вдивляючись недопалок у тарілку.
-Я ж кажу, як маленьке дівча, прийшла на дитячий майданчик, побачила іграшку у інших, якої у тебе ніколи не буде, і, будучи сильнішою, відібрала і зламала. Тільки ти не дитина і ламаєш не іграшки, а позбавляєш людей життя. За зламану іграшку тебе б насварили, а за твої дії вб’ють. Невже воно того варте?
-Що ти знаєш про моє життя? Можливо, немає чим дорожити.
-Твоя правда, про нього я нічого не знаю. От тільки добре знаю, як воно бути мертвою. Повір, нічого доброго в тому немає.
-Що ти верзеш? Ти жива, стоїш тут, проповідуєш про правильні вчинки.
-Це в цьому світі я жива, а моє минуле пов’язане зовсім з іншим виміром. Там у мене була дитина, родина, друзі, робота, захоплення. Та однієї миті я втратила все і опинилась в просторі, який вважала пеклом. Тільки я не вибудовувала собі шлях туди, комусь так потрібно було. А ти усвідомлено туди торуєш собі дорогу.
-Тобто, ти померла? – роздратування Фейт змінилось на зацікавлення.
-Як помирають? Ти ж бачила смерть, сама була до цього причетна. Ти розкажи, бо я крім болю, відчуття втрати і порожнечі нічого не можу описати. А потім, як виявилось за півроку, опинилась в чужому місті, тілі, серед незнайомих людей, без спогадів. Тож я знаю, як це почуватися самотньою. Але краще життя, за яке доводиться платити, ніж вічність залишатися з думками наодинці без можливості щось змінити.
-Ти ж повернулась до життя, отже, можна змінити.
-Я опинилась не в тому місці і не в той час. А твоє життя хочуть обірвати, бо ти тут не потрібна.
-Так що? Мене вб’ють?
-Скоріш за все. Я розумію, ти сильна, думаєш, що все зможеш, але в раді наглядачів не дурні. Вони все одно знайдуть спосіб реалізувати свої плани. – Валері швидко змінила тему, – Взагалі, я зайшла не вмовляти тебе, а спитати, може щось потрібно?
-Нове життя, але тут ти мені не допоможеш.
-А серйозно?
-Залиш мене.
-Добре, – швидко погодилась дівчина.
-Як ти живеш? – питання Фейт зупинило Валері в дверях.
-Не скаржусь. Мене все влаштовує.
У вітальні розмова ніяк не складалася, тому переважно мовчали. Коли Валері з’явилась на сходах, Спайк видихнув і промовив:
-Кохана, нарешті, – він сидів на письмовому столі, до цього роздумуючи, як їм втекти. Дівчина підійшла до нього, поклала руки на плечі, він обійняв її за талію. – Знаєш, ми, напевно, не поїдемо сьогодні додому.
-Чому? – вона по дитячому надула губи. Спайк не став стримувати бажання торкнутися їх поцілунком.
-Бо тут черга із бажаючих поговорити.
-Так це не займе багато часу, – вона повернулася і, побачивши свого недавнішнього пацієнта, сказала, – Привіт, Веслі! Як рука?
-Привіт, – посміхнувся у відповідь. Лікарі сказали, що, взагалі, не можна вправляти вивихи самотужки, але мені надали кваліфіковану допомогу. Їм лишилось тільки зафіксувати. Ти – лікар?
-Почекай, – зупинила чоловіка Вел. Натомість звернулася до Ангела, – я заходила до Фейт. Хоча вона відмовляється, та все ж їй треба поїсти.
-Я попросив Корделію щось купити, вона скоро має бути.
-Добре, тоді почнемо. Я… – Вел не встигла почати розмову, як в двері увійшла симпатична шатенка з двома пакетами в руках.
-Всім привіт! У нас нові клієнти? – глянула на Спайка і Валері.
-Ні, Корді, вони привезли Фейт, – відповів Ангел.
-Оу, я- Корделія, працюю з Ангелом і Веслі.
-Дуже приємно, я – Валері, а це Спайк, – відповіла Вел.
-Як там Баффі і її друзі? – скоріше з люб’язності, ніж з цікавості спитала Корді.
-В рамках Саннідейла, нормально.
Коли офіційна частина була завершена, Корделія спитала:
-Ангел, хто понесе сніданок для тієї ненормальної?
-Я піду. – Потім звернувся до Вел, – Почекаєш декілька хвилин?
-Добре.
Старший вампір піднявся на гору, Валері зі Спайком перемістилися на диван. Він годував її пончиком, який запропонувала Корді, вони шепотілися, зрідка сміялися. За парою спостерігав Веслі, за ним – Корделія. Хоча їх стосунки залишились в Саннідейлі, зараз дівчина відчувала ревнощі, їй не подобалось, що нова знайома привернула увагу Веслі і Ангела.
Повернувся Ангел і відразу звернувся до Валері:
-Поговоримо? Може піднімемось на гору?
Спайк напружився, стис руку на коліні дівчини.
-Не треба нікуди йти. Я не буду повторювати двічі одне і теж. Поговоримо тут, – відразу внесла ясність Вел.
-Я піду, не буду вам заважати, – Корделія відчула себе зайвою.
-Залишся, Корді. Ти маєш почути, як і вони, – зупинила її Валері. – Отже, …
Дівчина вкотре розповідала свою історію, не вдаючись у подробиці про свої здібності і обов’язки, про особисте життя.
-Це все, що ти хочеш розповісти? Оракули сказали, що ти відіграєш важливу роль в моєму “не житті”. Я думав, що ми… – Ангел запнувся.
-Навіть не думай! – Спайк зі злістю глянув на родича і ще дужче стис коліно Валері.
Вона взяла його руку в свою і ніжно погладила. Блондин заспокоївся, а Вел продовжила:
-Спайк правий. Не це мали на увазі Оракули. Вони говорили про допомогу в складних ситуаціях. Ми приїдемо за потреби.
-Більшість випадків, які доводиться вирішувати, складні. То як ти визначиш? Може лишишся?
-Ні, ти дорослий хлопчик, у тебе є Корді і Веслі, серйозні і відповідальні люди, на яких можна покластися. Разом ви впораєтесь, і ти це знаєш. В тобі зараз говорять інші, хибні почуття і емоції. А Баффі… Іноді її друзі тільки заважають. Тож ми повернемося в Саннідейл.
Ангел розчаровано подивився на пару на дивані. Десь у глибині своєї душі він розумів, що дівчина абсолютно права з усіх питань. Вона, звісно, його зачепила як особистість і гарна дівчина. Ще більше хотілося вибісити Спайка. Та треба було відкинути емоції і повернутися до здорового глузду. Він – двохсотлітній вампір, а поводиться як безпомічний нерозсудливий підліток.
-Я зрозумів. Так дійсно буде краще.
Корделія відійшла від столу і запитала:
-Я одна тут нічого не розумію? Про що думав Ангел?
-Я помилявся, Корді. Забудь.
Дівчина знизала плечима і повернулася за стіл відповісти на телефонний дзвінок.
Валері глянула на Веслі:
-Ми зі Спайком йдемо в ресторан за рогом. Приєднаєшся за годину? Маємо дещо обсудити.
Чоловік кивнув, мигцем глянувши на білявого вампіра. Той лишався спокійним. А коли блондини підійшли до дверей, решта занервували.
-Спайк? Як? – здивувався Ангел, розуміючи що родич свідомо йде на сонце.
-Що, Пуф, ти так не можеш? – Спайк поцілував руку Валері, яку тримав у своїй і переступив поріг.
Корделія повернулась до Ангела і серйозно промовила:
-Відповідай, що з ними не так? Я впевнена, що він – вампір, він ворогував з Баффі. Я пам’ятаю. Але як? Про що ти там думав?
-Не сплітай в купу різні речі. Через ненависть до Спайка я захопився Валері, точніше ідеєю відібрати те, що належить йому. Але не більше. Як вони можуть виходити на сонце, не знаю. Перстень я знищив.
-Може справа в дівчині? – допустила Корді.
-Я чув, як б’ється її серце. Вона безперечно людина, правда дуже сильна, як для такої тендітної дівчини. Веслі, про що вона хоче поговорити?
-Не знаю. Можливо, я зможу під час розмови довідатися деякі подробиці, – замислено промовив Віндем-Прайс.
-Якщо Валері дивиться на Спайка щенячим поглядом, це не означає, що вона така наївна. Її зовнішність точно оманлива. Що ж, спробуй, – Ангел згадав ранкову розмову з Вел.
Спайк підвів дівчину до машини.
-Почекаєш? – попросив вампір.
-Та ні, це ти почекаєш, – відповіла Вел, відчинивши дверцята. Спайк кивнув і сів на задні сидіння.
Валері повернулась із пляшкою, сіла поруч.
-Холодна, – промовила, подаючи Спайку, – або…, – протягнула руку.
Спайк всміхнувся, торкнувся губами старих відмітин і сказав:
-Не спокушай мене, маленька, – взяв пляшку і мовчки випив.
-Що тебе турбує? – Валері дивилась на нього поглядом, який чекав відповіді.
-Ти дійсно так хочеш повернутися в Саннідейл?
-Чесно? Я воліла б поїхати звідси, але не повертатися в Саннідейл. Та це лише мрія. А з поміж цих двох міст… Тут більше свободи, не так відчувається тиск обов’язків. А в Саннідейлі Джайлз, захищаючи інтереси Баффі, намагається контролювати мене. Друзі Баффі вигадують проблеми, де їх взагалі немає, – трохи помовчавши, продовжила, – Але зараз я потрібна там, тому…
Спайк обняв її:
-Отже, повернемось.
-Ти думаєш треба перечекати декілька днів, як радив Руперт? – поцікавилась думкою вампіра Валері.
-Не знаю. Можливо. Ми ж все одно нічого не втрачаємо.
-Добре, тільки…
-Що трапилось?
-Нічого. Не хочу ночувати більше у Ангела. Зранку він тоді так дивиться…, – дівчина замовкла.
Вампір засміявся:
-Тільки заради тебе, а його я б злив і надалі.
-Спайк?
-Що, кохана? – вампір дивився в її зелені очі.
-Я ніколи не бачила океан. Відвезеш мене ввечері на узбережжя?
-Це все чого ти хочеш? – запитав він, ніжно проводячи пальцями по спині під футболкою.
-Я хочу тебе, але вже за пів години у нас зустріч з Веслі. Тож не починай, – останню фразу промовила, розтягуючи кожне слово, бо язик у губи Спайка блукали на її шиї.
-Ти впевнена, що треба?
-Зараз не дуже, – Валері піддалась його ласкам, поцілункам.
Через пару хвилин вампір зупинився і сказав, з хитрою посмішкою:
-Нам треба йти.
-Спайк, ти нестерпний! – розуміючи, що їх дійсно чекатиме Веслі, Вел навіть не образилась, а тільки грайливо надула губи.
Попри те, що ресторан знаходився поруч з офісом, Веслі ніколи тут не був. Він розгублено дивився навкруги, намагаючись зорієнтуватися і знайти Валері і Спайка. До нього підійшов офіціант і поцікавився, чим може допомогти.
-У мене назначено зустріч.
-Напевно, з тією парою. Вони попередили. – Хлопець вказав на столик біля стіни.
Веслі було ніяково порушувати ту ідилію, яка царила там, куди вказав офіціант. Та все ж потрібно було підійти.
-Вибачте, я рано? – спитав, побачивши, як Стайк годує Валері.
-Все нормально, це ми затримались. Сідай, – сказала Вел, дожовуючи картоплю фрі. Спайк поклав руку на коліно дівчині і потім по внутрішній стороні стегна почав рухатися в гору. Валері ніяк не відреагувала.
-Мені телефонував Джайлз, – почав екс-наглядач, – сказав, що нам треба обговорити деякі моменти наодинці. – Він подивився на вампіра.
-Думаю, Руперт мав на увазі без Ангела. А Спайк тут ні до чого.
-Не зрозумів? – вампір стис її коліно.
-Вибач, я не правильно висловилась. Я не розкажу нічого такого, чого ти не знаєш. Тому не обов’язково вести розмову тет-а-тет з Веслі, – звернулась Валері до того, хто сидів поруч. А потім уважно подивилась на Веслі, від чого той опустив очі, знітившись. – Так…, з чого почати? З Джайлзом розмова була якоюсь випадковою. А тут… По-перше, давай відразу домовимось, що все те, що почуєш, ніколи не розкажеш Ангелу. Вищі Сили мають бажання змінити хід подій в “не-житті” Ангела, але не напряму, а опосередковано, за моєї допомоги. Не знаю, чому вони обрали такий спосіб, але в ключові моменти Ангел має прийняти рішення, які сформують зміни. Я не можу розповісти тобі, що сталося з вами всіма в одній з паралельних реальностей, але допомогти уникнути фатальних помилок зобов’язана. В силу того, що крім Ангела є ще і Баффі, я вирішила пріоритетом обрати допомогу їй. Ще є такий момент. Та реальність, про яку знаю я, і ця трохи відрізняються деякими моментами. Знаю, що з прикладу моїх навіяних спогадів, Ангел вперто буде чинити, як вважатиме за потрібне, нікого не слухаючи. Іноді наражатиме своїми діями на небезпеку і вас.
-Це не новина, так буває щодня, – нарешті заговорив Веслі.
-Так, але коли щось вийде з під твого контролю, обов’язково повідом мене, будь ласка. – Валері намагалась не розгубити думки, але Спайк відволікав її своїми рухами: то гладив по нозі, то пальцем проводив по спині. Та дівчина не подавала виду, що це її бентежить. – Час від часу ми будемо приїздити. Головне, щоб Ангел завжди думав, що це його рішення, бо так він наробить ще більше помилок.
-А як я буду знати, що Ангел перетнув межу? Або що настав ключовий момент? В цьому хаосі подій, що відбуваються з нами, важко виокремити.
-Пиши мені листи чи повідомлення… на електронну пошту, – Валері згадала, що час месенджерів ще не настав.
-А можна я буду телефонувати? Бо писати електронні листи – це якось не для мене. Я ще не пристосувався до розвитку технологій в наш час. Ну хоча б два-три рази на тиждень?
-Добре, давай спробуємо, як це буде працювати, – посміхнулась Вел, Спайк тільки хмикнув. Його рука потроху під футболкою дівчини переміщалась зі спини на живіт.
-Що мені сказати Ангелу про нашу розмову? Він все одно буде цікавитись.
-Знаєш, скажи, що я питала поради з деяких питань, які стосуються мене. Тоді він не буде розпитувати, бо вирішить, що розмова була не про нього, – Валері мало вірила, що це спрацює.
-Це може підбурити ще більшу цікавість до тебе, – сказав Веслі і осікся.
-Тобто? – нудьгуючий Спайк подав голос.
-Ну…., – чоловік зрозумів, що бовкнув зайве, і намагався виплутатися з цієї ситуації.
-Не тягни, наглядач, – Спайк напружився.
-Валері його зацікавила не тільки, як особистість, а як… дівчина, – Веслі нічого не зміг вигадати.
-Це складно було не помітити, – Спайк трохи заспокоївся. – Твою, до речі, цікавість також.
Веслі засоромлено опустив очі.
-Спайк, ми зараз не про це. – Валері притисла його руку до своїх ребер, бо пальці пробирались під мереживо бюстгальтера. – Нічого, це минеться. У Ангела є його абстрактне кохання до Баффі. А я – хвилинна слабкість, підігріта заздрістю. – Дві пари очей дивились на неї з німим питанням в очах. Дівчина по черзі подивилась то на одного, то на другого. – Що?
Першим спитав Спайк:
-Чому?
-Ну, не знаю. Можливо, тому що у тебе є те, чого не має у нього.
Вампір не встиг сформулювати наступне питання, Веслі його випередив:
-Як ти про це дізналася? – чоловік не став уточнювати, що почув від Ангела майже таке саме пояснення.
-Я побачила це в його очах, коли розмовляла зранку.
-Вибач, але я мушу спитати. Хто ти? Як для молодої дівчини ти занадто розумна і прониклива.
– Може тому, що моєму розуму на 25 років більше, ніж тілу. Я жила не тільки в іншому вимірі, але і в інший час.
-Оу, і як воно, в майбутньому? – зацікавився Веслі.
-Технології пішли вперед, люди стали зліші, а загалом так само.
– Але це не пояснювати те, чому Спайк може разом з тобою виходити на сонце.
Валері мовчала. Вирішила взагалі не пояснювати, тільки сказала:
-Хай тебе це не турбує.
-Але…
-Веслі, я не буду нічого пояснювати стосовно цього, – дівчина була категорична. Спайк всміхнувся, його рука все ще блукала під футболкою Валері. Веслі кивнув, зрозумівши, що сперечатися з Вел марно. – Добре, думаю можемо повернутися до Ангела і Корделії.
На вулиці розмова взагалі не склалась, Веслі роздумував, щоб таке розказати Ангелу. Коли дійшли до дверей, Валері сказала, що вони затримаються, і відтіснила Спайка до машини. Той уперся спиною в дверцята, а на губах заграла єхидна посмішка. Валері притислась до нього і промовила:
-Що це було?
Вампір замість відповіді поцілував її. Веслі крадькома глянув на них, похитав головою і увійшов в приміщення агенції. Спайк все ж таки відповів на питання за декілька хвилин:
-Мені було нудно, Веслі дивився на тебе, як дитина на цукерку, а ще стало цікаво, на скільки в тебе вистачить терпіння.
-От зараз в мене взагалі його нема, – видихнула вона і відчинила двері машини.
-Кицюню, …
-Помовч, просто поїхали – перервала його Валері.
Спайк не питав куди і навіщо. Швидко знайшовши місце подалі від людських очей, припаркував машину і перемістився на заднє сидіння. Валері миттю приєдналась до нього, звільнилася від штанів і сіла зверху. Спайк окреслив коло по її соску.
Коли вони майже дійшли до кульмінації, Спайк простогнав:
-Так, маленька…
Валері зупинилась. Вампір широко відкрив до того напівприкриті очі, глянув і процідив:
-Ти мстишся, – це було не питання, а ствердження.
-То як воно, коли не контролюєш ситуацію? – дівчина хитро посміхалася.
Спайк провів язиком по верхнім зубами, вивернувся, поклав дівчину на сидіння і придавив вагою свого тіла. Подивився їй в очі і прохрипів:
-Тепер я контролюю ситуацію і не позбавлю можливості себе і тебе отримати задоволення.
І хоча було не дуже зручно, це не завадило отримати їм насолоду в пристрастних обіймах, ласках один одного. Він увійшов повільно, не відриваючи погляду. Валері вигнулась, щоб ще міцніше притиснутись до нього.
-Як зустріч? Що з’ясував? – Ангел зустрів напарника майже в дверях.
-Нічим не можу тебе порадувати. Наша розмова мала конфіденційний характер, тож вибач, – чоловік згадав категоричність Вел і вирішив послідувати її прикладу. І це спрацювало, Ангел більше не задавав питань. Тільки поцікавився:
-А що стосовно Спайка?
-На це питання вона взагалі відмовилась відповідати.
-Чомусь я так і думав. Може запросити їх до Лорна сьогодні ввечері поки вони ще тут? Доречі, де вони?
-Сказали, що затримаються.
-А це не їхня машина кудись так швидко поїхала? – Корделія приєдналась до розмови.
-Вони повернуться, – вампір був в цьому впевнений.
Нагорі щось загриміло, і Фейт покликала Ангела.
Валері вже хотіла відчинити двері, коли Спайк зупинив її і промовив:
-Кохана, почекай! Ти питала, що мене турбує. Насправді, я думав, що вся ця метушня з Ангелом і Баффі відніме тебе у мене. Зараз розумію, ти чітко проводиш межу між обов’язками і особистим життям та не даєш впливати одному на інше. Я не знаю, як в тебе це виходить, але точно впевнений, що їхні проблеми не завадять нам.
Валері дивилась на нього і в свою чергу призналась:
-Я сьогодні теж дещо зрозуміла. Можна отримати задоволення, навіть якщо не контролюєш ситуацію. Головне, щоб її контролював той, кому довіряєш, – дівчина стала навшпиньки і легко торкнулась його губ.
В повітрі застигли питання, які ніхто з присутніх не наважувався озвучити, коли Спайк і Валері увійшли.
-Що? – не витримала Вел.
Ангел втягнув повітря. Від них віяло пристрастю. Так, він їм заздрив. Вони робили, що їм подобається, не соромились своїх почуттів. Та більше його бісило те, що Спайк здавався щасливим без бійок і вбивств людей. Вони будували стосунки, незважаючи на те, що належать до різних світів – він – демон, вона – людина. Ангел не зміг цього зробити з Баффі через стереотипи і прагнення дати їй шанс на нормальне життя. Був впевнений, що чинить правильно. А тепер, дивлячись на цих двох, почав сумніватися. Згадав останній візит Баффі. Хвиля спогадів і приємних моментів прокотилася по його тілу. Щоб відволіктися, вирішив посперечатися зі Спайком:
-Ви схожі на підлітків, які не можуть стримати бажання.
-Ми ж нікому не заважали, – відповіла Валері без тіні жалю.
-Та це безвідповідально, – вампір все ж таки намагався викликати на розмову свого родича, але той мовчав.
-Свою частину роботи ми виконали, тепер справа за тобою. До того, Джайлз радив поки не повертатися, – Валері не бачила в їхніх діях нічого, щоб вказувало на безвідповідальність.
-А що я можу зробити? Фейт не хоче зі мною говорити. Вона чекає на тебе, – відповів Ангел.
-На мене? Вона мене ненавидить, – здивувалася дівчина.
-Не знаю, що між вами сталося, але Фейт хоче поговорити з тобою.
-Ну, добре. – Повернула голову і звернулась до Спайка, – Підеш зі мною?
-Ні, маленька. Це погана ідея. Поклич, якщо потрібна буде допомога, – він поцілував її у скроню.
-Гаразд, – Валері пішла сходами вгору, роздумуючи, що вона ще може сказати Винищувачці, яка знехтувала законом.
Всі четверо проводжали її поглядом. Спайк відверто милувався, Корді роздумувала над питаннями, відповіді на які хотіла б почути, Ангел і милувався, і задавався в котре питанням “Хто ж вона насправді?”, а Веслі спостерігав за ними і думав про те, як ця дівчина може змінити їхні життя. Відчинені двері порушили ту атмосферу, яка панувала в офісі.
-Вибачте, це агенція “Ангел”?
-Так, проходьте, – спохватилась Корделія. – Що у вас трапилось?
Ангел вирішив скористатися ситуацією, поки Корді заспокоює жінку, і запропонував Спайку:
-Поговоримо?
-Є про що? – здивувався той.
Ангел жестом запросив відійти в інший край кімнати і запитав:
-Навіщо тобі Валері?
-Ідіотське питання, – Спайк закотив очі.
-Я розумію, вона дає все, що тобі потрібно: секс, кров, захист. Попри обставини, в яких ти опинився, почуваєшся більш-менш вільним. А коли тобі набридне, що буде з нею? Обернеш?
-Ти бовдур! Мене цілком влаштовує те, що вона – людина. Я її кохаю такою, як вона є. Навіщо мені її перетворювати? – скипів Спайк.
-Кохаєш? А якби вона була дійсно звичайною людиною, ти б так само її “кохав”? – Ангел не вірив в почуття молодшого вампіра.
-Так, – швидко відповів той. – Забери у неї всі надлюдські здібності, вона все одно лишиться сильною особистістю зі своїм світоглядом, знаннями і навичками, почуттями. Ти про неї нічого не знаєш. Можливо, тоді б було легше, – задумливо промовив Спайк останню фразу.
-Легше? Вбити її, коли щось піде не так?
-Дурень! Піклуватися було б легше. А так я залежу від неї більше, ніж вона від мене.
-Боїшся, що Вел втече, як Дру? Чорняву принцесу ти не втримав.
Спайк на диво лишився спокійний:
-А може підсвідомо вже не хотів? Просто звичка за сто двадцять років. А Валері… то інше, – не став відкривати почуття. Спайк дійсно боявся втратити Валері, але Ангелу не обов’язково про це знати.
-Ти хотіла поговорити? – відразу спитала Валері, увійшовши у кімнату.
-Не хотіла, але краще ти, ніж той праведник, – Фейт презирливо посміхалася.
-Тобто, тобі стало нудно і вирішила потеревенити? Вибач, знайду собі краще заняття, – Вел хотіла вийти.
-Почекай, хочу дещо спитати. Ти ж розумієш, що твої балачки не змінять мене за день?
-Цілком. Я не ставила за мету тебе змінити, мені взагалі байдуже. Я вже казала. Це потрібно тобі. Знаєш, наробити помилок легко, важко виправляти. Це навіть мої учні знали. А в твоєму випадку реальна загроза життю ще більше посилає становище.
-За інших обставин я б хотіла познайомитись з тобою краще. Ти цікава.
-Так створи ці обставини. Покарання не буде тривати вічно. І з’явиться можливість поспілкуватися в інших умовах. Та і в тюрмі побачення час від часу дозволені.
-Ти будеш приїздити до мене? – саркастично всміхнулась Фейт.
-А чому і ні? – в голосі Валері була іронія під стать Фейт, але вона все одно лишалась серйозною.
Винищувачка мовчала, недовірливо дивилась на Валері. Потім знову заговорила:
-Мені цікаво. Невже він настільки класний в ліжку? – Фейт змінила тему розмови.
-Не скажу, а то будеш заздрити, – посмішка заділа тільки кутики губ Вел. Після цих слів напруга ослабла. Фейт засміялася.
-Добре, я до вечора тут посиджу, а потім нехай Ангел відвезе у відділок.
-Може щось хочеш?
-Ні, треба звикати до обмежень.
Валері кивнула і вийшла в коридор. Гомін голосів внизу не давав сконцентруватися. Вона зібралася і розпізнала голос Спайка. Він розмовляв з Ангелом. “Добре, хоч не побилися” – подумала Валері і почала дослухатися до іншої розмови. Корді і Веслі заспокоювали якусь жінку. Мова йшла про те, що в її доньку вселився демон. Але батько дівчини заперечує все надприродне і тому хоче відправити дитину у лікарню. Дівчинка була також присутня, Валері визначила по запаху. Ще трохи послухавши, поволі спустилась по сходах. Спайк, відчувши її присутність, хотів підійти, але зупинився, побачивши, що Вел сіла на нижню сходинку і зустрілась поглядом з дівчинкою. За хвилину Валері кивком голови запросила ту сісти поруч. Поки мама сперечалася з незнайомими людьми, дівчина нудьгувала, тому таке запрошення прийняла. Сором’язливо наблизилась до білявки, сіла поруч мовчки.
Це побачив і Ангел, запитав у Спайка:
-Що вона робить?
-Не знаю, але якщо ти не будеш бубоніти, то, можливо, почуємо про що вони говорять, – огризнувся Спайк.
-А це нічого, що ми підслуховуємо за … твоєю дівчиною? – Ангел криво посміхнувся.
-Вел не бентежить, що я можу чути її розмови, а ти … потім розбирайся зі своєю совістю. Вона ж у тебе є?
-Дуже смішно.
-Привіт, – посміхнулась Валері.
Дівчина років десяти – дванадцяти не знала, як реагувати на можливу співрозмовницю, але відповіла:
-Привіт.
-Я – Валері.
-А я – Аманда.
-Чому ти така сумна?
-Бо я – тягар для своїх батьків, неповноцінна.
-Чому? – лагідно поцікавилась Валері.
-Бо в мені живе демон. Ось, – дівчинка повернулась потилицею до Вел, відідвинула пасмо волосся, і на Валері пронизливо подивились очі, затуманені ненавистю.
-Оу, так ти особлива, – Валері повернула Аманду обличчям до себе.
-Як це?
-Чомусь цей демон обрав саме тебе. Отже ти не така, як більшість.
Ангел глянув на Спайка.
-Що тобі подобається? – Валері відволікла дівчинку.
-Малювати, та тато каже, що це марна трата часу, краще займатися математикою, – сумно відповіла дівчина.
-Може помалюємо, поки є час? Але спочатку дозволь я скажу декілька слів твоїй мамі.
Аманда здивувалася, що у неї просять дозволу. Зазвичай її інтереси і бажання нікого не хвилювали. Вона тільки кивнула. Валері підійшла до жінки, яка і досі намагалась пояснити Веслі і Корделії, яке це жахіття жити з монстром. У Вел спотворилось обличчя від почутого. Вона перервала цю розмову:
-Я перепрошую, місіс Холд, можна я поговорю з вашою донькою?
-Що вона вам може розповісти, вона нічого не знає ні про цього демона, ні коли саме він в неї вселився, ні чим це загрожує? – жінка змахнула сльозу і з недовірою подивилась на Валері.
-Мені це і не потрібно. Я просто з нею поговорю, як з дитиною.
-Ну добре, але навіщо? – знизала плечима жінка.
Валері взяла стакан з кольоровими олівцями і декілька аркушів паперу, підійшла до Аманди і спитала:
-Помалюємо?
Дівчинка повеселішала і з задоволенням погодилась. Поки вона малювала, Валері цікавилась її буденним життям: як справи в школі, з ким товаришує, що ще подобається крім малювання, чи любить морозиво, гуляти в парку і ще купа подібних запитань. Нарешті Аманда домалювала і подала роботу Вел.
-Як гарно! Ти добре малюєш.
Дівчинка знітилась і промовила:
-Можеш забрати малюнок собі, батьки тільки розізляться.
-Дякую. А можна твою руку?
Аманда невпевнено простягнула долоню Валері. Білявка затисла її між своїми.
-Ти – цілісна особистість, яка має свої мрії і бажання. Навчись ставити мету і йди до неї поступово. Страшний демон не той, що дивиться мутними очима, а той, що вселив в тебе зневіру, страх і відчай. Коли ти побореш тривогу і переживання, станеш впевненою у собі, тоді не один демон не візьме під контроль твоє життя.
Ангел знову глянув на Спайка.
Валері провела однією рукою по голові дівчинки, та посміхнулась. Потім рука Вел спустилась на потилицю і затрималась там.
-Не боляче? – ласкаво запитала у Аманди Вел.
-Зовсім ні. Відчуваю тепло.
Валері закрила очі. Другою рукою так і тримала долоню дівчинки. Через декілька секунд Вел придавила кулон на грудях і розплющила очі.
-Помалюй ще, а я поговорю з дорослими, – Вел спокійно відійшла до жінки.
-Спайк, що це? – Ангел помітив, як нервував вампір.
-Нічого, – Спайк не відривав очей від Валері. Тільки коли вона почала впевнено розмовляти, напруга трохи спала.
-Місіс Холд, я маю вам дещо сказати, – сказала білявка. Корделія встала, звільняючи місце. – Подивіться на малюнок вашої дитини, -Вел подала аркуш жінці.
-Я завжди казала, що вона погано малює. Яке це має відношення до справи? – місіс Холд була знервована.
-Аманда малює добре, – спокійно почала Вел. – Погляньте, як вона зобразила центральний образ. Нікого не нагадує?
-Наче схожа на Аманду, навіть кулончик на ланцюжку такий самий, як у неї. А чому вона така маленька?
-Ваша донька – налякана дитина. І якщо ви не помічаєте дрібниці, то вона їх переносить на папір. Це свідчить про тривогу. А от страхів у неї купа. Бачите цю велику чорну хмару посеред кімнати? Це стосується не тільки того демона, що вселився в неї. Прагнення реалізувати ваші з чоловіком бажання в дитині знецінили її як особистість. Аманда боїться висловити свою думку, боїться критики, боїться не сподобатись вам. За дверима, які вона зобразила червоним, боїться наштовхнутися на агресію. Тільки завдяки тому, що вона емоційно сильна людина, Аманда тримається, вона жива. Демон не оселиться в морально слабкій людині. Це не цікаво. Йому цікаво довести людину до такого стану, щоб жертва сама захотіла закінчити своє життя. Цікаво психологічно розчавити всю духовну силу. А таке можливо, тільки з сильним духом. Демону цікаво знесилити людину, знесилити енергетично. А ви допомагаєте йому в цьому, бо морально пригнічуєте доньку.
-Ви хочете сказати, що ми у всьому винні? – розлютилася жінка. – Як ви смієте давати такі поради, коли самі не набагато старші за Аманду? Ми турбуємось про неї, про її здоров’я. Чи у вас є діти, і ви знаєте, як їх виховувати?
Валері смикнулася при згадці про дітей, а потім опанувала свої емоції:
-Вибачте, я не хотіла вас образити. Ви дійсно турбуєтесь про її фізичне здоров’я, але забуваєте про ментальне. Я просто хочу захистити дитину і допомогти вам розібратися в цій ситуації, – в цей час до Валері підійшла Аманда і подала ще один малюнок.
-Аманда, це чудово! – Валері глянула на дівчинку, а потім звернулася до Корделії, – Корді, можеш пригостити Аманду пончиками і какао, будь ласка?
Хоча Корделії не подобалось, що нова знайома керує, але сперечатися не стала. Коли Аманда пішла, Валері продовжила:
-Погляньте, різниця між малюнками хвилин десять, але є зміни. Якщо на першому – здебільшого чорний та сірий кольори, то на другому – з’явилися жовтий та зелений. Ваша донька в тому сонечку баче промінь надії, що все зміниться. А зелене деревце за вікном наразі відображає спокій. Аманда очікує розуміння і підтримки батьків. Не відмовляйте їй у цьому. Якщо ви сприйматимете її захоплення з розумінням, тоді і вона відгукнеться на ваші аргументи стосовно занять з математики.
-У неї добре виходить вирішувати різні задачі. Це їй допоможе у житті. А малювання? Що вона дасть?
-Якщо вона добре розв’язує задачі, це не значить, що їй подобається. Вона це робить, щоб не розчарувати вас. Поговоріть з нею, і тоді малюнок щоразу буде набувати різних кольорів, а центральний образ збільшиться у розмірах. – Валері замовкла і потерла скроні. Спайк смикнувся у її напрямку, але Вел знову заговорила, і він зупинився.
-Я приспала демона, але цей ефект протриває добу, не більше. За цей час ви маєте прийняти рішення, що робити далі. Якщо вирішите позбутися демона за допомогою вигнання, тоді Веслі вам допоможе. Але в будь якому разі поговоріть з донькою, щиро і без докорів. Повірте, воно того варте. І ще раз вибачте, якщо я була різкою і зачепила ваші почуття. – Валері відійшла і знову сіла на сходи.
Ангел не міг зрозуміти, що відбувається. Спробував запитати Спайка:
-Валері навмисно це сказала дівчинці, щоб заспокоїти?
-Не думаю, вона завжди каже те, що думає або відчуває. Іноді не договорює, бо вважає не важливим, хоча це до біса, як важливо. Але не бреше, – Спайк не відводив очей від Вел.
-Ти вважаєш, що настільки добре її знаєш, хоча знайомі ви місяць, не більше?
-Я живу з нею весь цей час, тож дещо все-таки знаю.
-А те, що вона зробила з демоном, не зашкодить Аманді?
-Валері померла, рятуючи дітей, то ж не думаю, що вона навмисне зробити боляче ще одній дитині.
-О-о-о, – тільки встиг промовити Ангел, а Спайк вже побіг до Вел, яка повільно сіла на сходи.
Вампір відразу задав питання, коли опинився біля ніг дівчини:
-Навіщо? Захищаючи їх, – він махнув рукою у бік людей, – ти шкодиш собі!
-Не злись, – Валері посміхнулась і поклала руку йому на вилицю. – Мене більше вибила з рівноваги не магія, а байдужість батьків до Аманди.
-Я і бачу, – Спайк відвинув медальйон у бік, а під ним побачив червону пляму. Він знав, що сперечатися не варто, тому тільки торкнувся холодними губами опіку.
-Дякую, – прошепотіла вона йому на вухо і запустила пальці у волосся на потилиці.
-Кохана, – простогнав Спайк і підвів очі на неї.
-Зараз би до Марі, випити великий стакан лате і з’їсти тістечко. І полуницю, – грайливо промовила вона.
-Я думаю, десь у Лос-Анджелесі можна це знайти, – відповів Спайк і проклав доріжку з поцілунків на її шиї, зупинившись на губах.
-Валері, поясни, як ти це робиш, – підійшов до них Ангел.
-Пуф, ти невчасно, – Спайк не зупинявся.
-Все ж таки я чекаю відповіді. Поясни!
–Не буду, -спокійно відповіла Валері, трохи відсторонившись від свого вампіра.
-Чому? – Ангел не очікував такої відповіді.
-Не хочу. Ніхто не постраждав, з дівчинкою все нормально, а все решта залежить від її батьків і Веслі.
-Ви обидва нестерпні, – розізлився Ангел. – Як з вами можна розмовляти?
-А що я такого сказала? Все, що вiд мене залежало, я зробила. А як – це тебе не має турбувати. До речі, Фейт попросила ввечері відвезти її у дільницю. То ж нам тут немає чого робити. Якщо ми такі нестерпні, то ми поїдемо, – погарячкувала Валері.
-Можливо, я перегнув палицю. Та все ж таки хочу зрозуміти, як ти це робиш, – стишив оберти розмови Ангел.
-Та не можу я пояснити. Як Корделія не знає, коли побачить наступне ведіння і як з цим упоратись, так і я не можу сказати, як в кожному окремому випадку це працює і які наслідки матиме для мене, – видихнула Вел.
-Вибач, я не хотів тиснути, – заспокоївся темноволосий вампір. – Ви дійсно хочете поїхати?
-Звідси – так. Але я хочу попрощатися з Фейт, і дізнатися, чим все закінчиться з Амандою. Тому в місті ми затримаємося, – вона спробувала підвестись. Спайк подав їй руку.
-Ти як? – стурбовано запитав він.
-Все добре, цього разу, на диво, без неприємних відчуттів. Забереш речі? – глянула на Спайка дівчина. Він кивнув і побіг по сходах, призирливо глянувши на Ангела.
-Якщо Фейт не буде, ви мені не заважатимете, – Ангел хотів якось довести, що він дружньо налаштований.
-Не впевнена, – всміхнулась Валері. Потім спитала, – О котрій ти повезеш Фейт?
-Після сьомої.
-Добре, ми будемо.
Тим часом Спайк спустився, і вони хотіли йти, але Ангел зупинив їх:
-Ми з Веслі подумали. Може сходимо всі разом в один бар? Трохи спілкування в неформальній обстановці не завадить.
Валері подивилась на Спайка, тим самим право прийняти рішення лишила йому.
-Якщо недовго, а то у нас були плани, – згадав він прохання Валері.
-Тоді до вечора.
Вони під’їхали вчасно, ввійшли в середину. За столом нудьгувала Корделія, а Веслі читав якісь книжки. Ангел з Фейт розмовляли нагорі, точніше намагалися та виходило голосно і путано.
-Це довго триває? – спитала Вел, глянувши наверх.
-Хвилин десять, напевно, – промовила Корделія, не відволікаючись від манікюру.
-Я піду до них, – сказала Валері.
Увійшовши у кімнату, сходу звернулась до дівчини:
-Що, Винищувачка? Вирішила довести вампіра до самогубства, якщо не можеш вбити?
-Якось не подумала, хороша ідея, – всміхнулась Фейт.
-Не передумала? – вже серйозно запитала Вел.
-Не хочу, але мушу. Я б з радістю дременула десь в Південну Америку. Та це ж не вихід?
-Не вихід, – погодилась Вел. – У нас з тобою ще незавершений бій, тож я почекаю. Сили не повернулись? Не вріжеш в пику, якщо розв’яжу руки?
-Дуже хочеться, ти мені спутала всі карти. Та боюсь, далеко я не втечу. Той вампір, що сидить внизу, мені не дозволить. Коли сили повернуться? Я зможу за себе постояти в тюрмі?
-Тобі і сили Винищувачки не треба, щоб захистити себе. Вони повернуться, та будь обережна, не вбий ненароком ще когось, – Вел розв’язала останню мотузку. Їх розмова відбувалась в саркастичному тоні, але серйозність сказаного обома дівчатами прослідковувалася. Ангел тільки спостерігав.
-Все одно ти правильна. Але не така святоша, як Бі, – Фейт потерла зап’ясток.
-Вибач, та я не змінюсь.
-Та й не треба. Для різноманітності цьому божевільному суспільству потрібні такі, як ти.
Машина Ангела від’їхала, а решта вирішили відразу їхати до Лорна, там почекати.
В підвальному приміщенні караоке-бару “Карітас” було димно, Спайк машинально закурив. Валері огляділась навкруги, їй було цікаво. Нарешті до них підійшов чарівний демон із зеленим обличчям та червоними ріжками. Привітавшись з Корді і Веслі, звернув увагу на Вел і Спайка:
-О, нові обличчя! Я -Лорн, демон-емпат, читаю аури по вашому співу. Можу розповісти про майбутнє. Ви – чудова пара!
-Дякую, ви – єдиний не називаєте наші стосунки божевіллям, – посміхнулась Вел.
-Так заспівайте, і я вам розповім, чи є майбутнє у ваших стосунках, щоб закрити рота таким заздрісникам.
-Не хочу нічого знати наперед, всьому свій час.
-Дивно, але більшість людей не може встояти перед спокусою заглянути у майбутнє.
-Вибачте, та я не більшість, – всміхнулась Валері і глянула в очі Лорна.
-Я його розумію, – перевів погляд на Спайка.
-Що ви маєте на увазі? – запитала дівчина.
Демон багатозначно похитав головою, всміхнувся і звернувся вже до Веслі:
-А де ваш босс? Вирішив поміркувати на самоті чи знову вплутався в чергову авантюру?
-Я сподіваюсь, що ця авантюра завершиться вдало. – Екс-наглядач дійсно вважав авантюрою те, що відбувалося навколо Фейт. Не дуже він вірив в її виправлення. Вона могла втекти дорогою, запудривши мізки вампіру. – Він скоро має бути. А ось і він, – постать темноволосого вампіра наближалася до гурту.
Хтось заспівав доволі пристойно, і Спайк запросив Валері на танець. Ангел разом з Лорном відійшли до бару.
-Ти ж не просто так їх сюди привів? Що ти хочеш? – запитав зелений демон, потягуючи коктейль зі склянки із парасолькою і спостерігаючи за парою на танцювальному майданчику.
-Хочу знати, чого очікувати від них. Я добре знаю Спайка, він може викинути, що завгодно. Ще за собою потягне і Валері.
-Вона відмовляється співати, якщо ти на це сподівався. Та я тобі без всякого співу скажу, що в неї світла, чиста аура. Тільки якась надірвана. Дивно. Звідки вона?
-Судячи з розповіді Вел, з іншого виміру і часу. Спайк каже, що там вона померла.
-Тоді зрозуміло. Бідолашна дівчинка. Та все вирівняється. Як вона з цим справляється?
-Не знаю, ніби нормально. А Спайк? У нього ж аура точно темна.
-Не буду сперечатися. Але він буде захищати Валері, дбати про неї, допомагати навіть, якщо йому не подобається щось, та не скривдить. Спайк змінення з часом, бо сам захоче.
-От в це не повірю! – Ангел стукнув склянкою по барній стійці.
-Даремно, побачиш, – Лорн спокійно потягував напій.
-Звідки ти знаєш? Він що, співав?
-Він щось мурличе на вухо Вел. Цього достатньо, щоб побачити загальну картину. Вони тепер працюватимуть з тобою?
-І так, і ні. Вони тут у справах, скоро повернуться в Саннідейл.
-Шкода. Валері цікава людина, хотів поспілкуватися. Не дивись на мене так, я на чуже не зазіхаю, – помітив погляд Ангела.
Музика замовкла, і Спайк провів Валері до столика, а сам пішов до бару. Веслі приєднався до Лорна і Ангела. Дівчата лишились удвох, і Вел використала нагоду, щоб звернутися до Корделії:
-Корді, спитай вже. Ти цілий день тільки зиркаєш і чимось невдоволена. Я тебе образила?
-Ні, тільки порушила звичний спосіб життя. Мало, що ті два павича розпустили хвости і прагнуть твоєї уваги, так ти ще й втручаєшся в нашу роботу. Зазвичай я спілкуючись з клієнтами. Тільки так я відчуваю себе потрібною, у мене ж нема всіляких здібностей, ну окрім ведінь.
-Ось у чому справа! Стосовно “тих павичів”, їх увага мені не потрібна, не хвилюйся. Тільки суто ділові відносини. Через день-два ми поїдемо, і все стане на свої місця. А щодо клієнтів, вибач, якщо влізла не в свою тарілку, та по іншому не могла. Наступного разу, якщо вимагатиме ситуація, вчиню так само.
-Ти завжди така?
-Яка?
-Говориш правду, навіть якщо вона неприємна, дієш, як вважаєш за потрібне?
-Намагаюсь, на мою думку, так простіше жити. Ось тобі ще одна правда. Ти несправедлива до себе. Ти – важлива в цій агенції, навіть якби у тебе не було цих ведінь. Завдяки тобі, твоїм організаторським здібностями ви працюєте в такому форматі. Щоб було б з Ангелом і Веслі, якби тебе не було поруч? Тож припини недооцінювати себе.
-Ти дійсно так думаєш? – повеселішала Корделія.
Валері тільки нахилила в бік голову і всміхнулась. Корді спитала:
-Як ти вживаєшся з Баффі?
-З тобою було б, напевно, простіше, та загалом нормально, – не стала вдаватися в подробиці Вел.
-Чому Спайк? – Корделія вирішила з’ясувати все відразу.
-Мені з ним добре. Він мене розуміє. З першого дня підтримував більше, ніж Скубі. І я кохаю його.
-І тебе зовсім не бентежить, що він – вампір і будь-якої миті може тебе обернути?
-Ні, я довіряю йому.
-Настільки, що дозволяєш кусати себе? Чи він не питає?
-Це було моє бажання.
-Напевно, ніколи цього не зрозумію, але це ваша справа. Я живу в квартирі з привидом, може і мене хтось не розуміє, але мені комфортно.
Розмову довелося перервати, бо до них підійшли чоловіки.
Спайк очікував замовлення, коли почув ніби знайомий голос за спиною:
-Невже це ти, Спайк, друже?
Вампір обернувся, побачив темношкірого вампіра Рона.
-Коли це ми з тобою були друзями? Якщо ми бились по один бік не робить нас навіть приятелями, – звернувся до вампіра, з яким перетнуся років десять в одній сутичці з купкою божевільних, які вважали, що здолають вампірів за допомогою кілка і святої води. Проте стали гарною вечерею.
-Може і сьогодні сходимо на полювання разом? Запросимо твою подружку.
-Відвали, – буркнув Спайк.
-Чи вона і є твоя здобич? Гарна, не шкода буде вбивати?
Білявий вампір промовчав.
-Ти не збираєшся її вбивати! Навіть цього не приховуєш. Навіщо тобі слабка людина поруч? Вона ж тобі не дружина!
Спайк штовхнув набридливого співрозмовника у груди:
-А якщо і так?
Наступної миті Ангел, Веслі і Лорн підійшли до них, і власник поспішив нагадати:
-В барі “Карітас” ніякого насилля.
Рон криво всміхнувся:
-Дружина?! Тоді ти збожеволів, але сперечатися не буду. Мати тебе серед ворогів не маю бажання. Можеш занапастити своє не-життя, якщо так хочеш. Я б ніколи не додумався сплутатися з людиною, навіть з такою вродливою, – повернувся і пішов геть, щось бурмочачі і всміхаючись.
-Що, ні люди, ні демони не сприймають ваш союз? – Лорн проникливо подивився на Спайка. – Ви з цим впораєтесь.
-Я знаю, – відповів вампір і, випивши залпом пиво, попрямував, прихопивши келих з коктейлем.
Поставивши коктейль перед Валері, обняв і міцно притиснувся до її спини. Вел підняла на нього очі.
-Любий, що сталося? – дівчина відчула його роздратованість.
Спайк схилився до самого вуха і прошепотів:
-Кохаю тебе.
-Я теж тебе кохаю, але що все-таки сталося?
Ангел глянув на них з під лоба. Він помилявся, коли думав, що їм легко все дається. Оточення, до якого б світу воно не належало, не дасть їм спокою. Та вони не здаються, чого не можна сказати про нього самого. Ангел побоявся наражати Баффі на таке ставлення, не питаючи, що хоче сама дівчина.
-Відчув непереборне бажання тебе обійняти, – всміхнувся Спайк.
-Будемо вважати, що я повірила, -Валері торкнулась його губ поцілунком.
-Ангел сказав, що ви скоро поїдете. Може завітаєте до мене завтра вдень, коли малолюдно? Поспілкуємось, – запросив Лорн.
Валері глянула на Спайка.
-Добре, але співати не буду, – відразу попередив вампір.
-Я вашу позицію зрозумів і поважаю її. Тоді до завтра. Піду до гостей, а то вони занудьгували.
-Ми теж підемо. Нам ще треба знайти полуницю, – Валері підвелась і лукаво глянула на Спайка.
-Побачення? – поцікавився демон. – Почекайте хвилину.
За декілька хвилин їм винесли кошик з червоними ягодами і пляшкою шампанського. Валері пошукала поглядом Лорна, мовчки подякувала, і вони пішли.
Дорога зайняла хвилин сорок. Спайк привіз дівчину на узбережжя Санта-Моніки. Позаду лишилось гамірне місто. Валері вийшла з машини і відразу відчула букет ароматів, який поєднував у собі свіжість морської води, запах сірководню і аромат морських водоростей. Вона згадала останню поїздку на море ще до повномасштабного вторгнення.
-Не замерзнеш? – відволік її від спогадів голос Спайка.
-Ні, – Валері одягла спортивну куртку.
Спайк дістав подарунок Лорна, плед і взяв дівчину за руку. Вони пили, розмовляли спостерігали за зорями, слухали, як шумить океан. Порушила їх спокій кудлата мордочка, яка спочатку ткнулась в ногу Валері, а потім загарчала на Спайка.
-Ти чого, гарнюня? – Валері провела рукою по довгій хвилястій шовковистій шерсті піщаного кольору кокер-спанієля. Собака замахала хвостом і вигнула спину. Притулила носика до руки дівчини, а на вампіра поглядала з обережністю.
-Лея, до мене! – гукнув чоловік з темряви. На вигляд йому було років п’ятдесят, середньої статури, в руках тримав повідок. Хоча голос його був суворий і серйозний, та очі випромінювали добро. – Вибачте, вона дуже товариська і любить нові знайомства. Ми з нею завжди тут гуляємо ввечері, тихе місце подалі від людей.
-Саме тому і ми вирішили тут зупинитися, – відповів спокійно Спайк.
-Ви тут на відпочинку? – здається не тільки Лея, а її господар був доволі товариським.
-Ні, втекли з великого міста. Ранком пірнемо у круговерть буденного життя, – з сумом відповіла дівчина.
-А де ви зупинилися, далеко звідси? – поцікавився чоловік, бо ніяких готелів поблизу не було.
-Це було спонтанне рішення, тому ще ніде, – вампіра починав дратувати допитливий чоловік.
-Можете завітати у наш готель. Он він крайній, – чоловік махнув рукою. Пригледівшись, пара дійсно побачила неподалік вогники, які підсвічували вивіску з назвою. – Він стоїть осторонь від решти, тихий та затишний. Але не має розваг поруч. У нас відпочивають переважно пари більш зрілого віку. Зараз взагалі не сезон для відпочиваючих. Якщо вам підійде…, – чоловік замовк.
-Нам підійде, – швидко відповів Спайк. – Трохи згодом ми завітаємо до вас.
-Щодо вечері?
-Дякуємо, не треба турбуватися. Вже пізня година, – відповіла Вел, розуміючи, що Спайку це взагалі не потрібно, а вона дійсно не хотіла.
-Добре. До речі, я Дін.
– Дуже приємно, я – Валері, а це…
-Вільям, – Спайк протягнув руку.
-Не затримуйтесь, ви і так підмерзли, – зауважив Дін, потиснувши холодну руку Спайка.
Чоловік покликав собаку і пішов поволі.
-Навіть не довелось докладати зусиль, щоб знайти притулок на ніч, – всміхнувся Спайк.
-Відсутність попиту спонукає на будь-які дії, – відповіла Вел. Потім глянула у вічі вампір і промовила, – Отже, Вільям. Чому вирішив назвати справжнє ім’я?
-Нічого іншого не прийшло в голову, а от Спайка ще й без документів навряд чи він хотів бачити серед гостей готелю. Тепер і ти знаєш, як звали людину, душу якої витіснив демон.
-Насправді, я і так знала. Тобі ім’я не подобається, тому не бачила потреби нагадувати, – провела рукою по його обличчю.
-Мені не подобається людина, яка жила від цим ім’ям. Давай припинимо цю розмову, – Спайк відвів погляд.
-Якщо ти так хочеш – давай, – Валері вирішила повернутися до неї іншим разом.
Вони ще трохи пройшлися по узбережжю. Спайк спитав:
-Чому ти відмовилася співати у Лорна?
-Я дійсно не хочу знати майбутнє. Вислухавши оповідача, підлаштовуєш життя до сказаного або чекаєш обіцяного. Так можна втратити час і пропустити щось важливе. До того ж, я не маю голосу, не хотілось мучити присутніх, – всміхнулась дівчина.
-Ти що, ніколи не була в караоке?
-Була, але сама не співала. Не роблю того, чого не вмію.
-І ніколи не підспівувала під час прослуховування популярної пісеньки якогось виконавця?
-Попсу не люблю, а рок-виконавцям мені важкувато підспівувати.
-Справді?
-Я ж кажу, що не вмію співати, тому так.
-Я про те, що не любиш попсу.
-Ніколи не фанатіла від сльозливих пісеньок.
Готель був схожий більше на гостьовий будинок, затишний і привітний. В холі їх зустріла дружина Діна, Хелен.
-Добрий вечір, проходьте. Дін розповів про вас. Такі молоді люди – не часті гості у нас. Другий поверх повністю вільний, тому вам ніхто не заважатиме, – жінка подала ключі від кімнати Спайку.
-Любий, в рюкзаку документи і гроші, – звернулася вона до вампіра, який тривав її сумку.
-То зайве, я вас запросив, тож будете нашими гостями, – почули вони голос господаря, який спускався згори.
-Це якось не зручно, – глянула вже на жінку Вел.
-Все нормально, йдіть відпочивати, а завтра чекаю на сніданок. О дев’ятій не зарано?
-Та ні, чудово.
-Ось і добре, а зараз на добраніч, – підтримав жінку Дін.
Коли молоді люди пішли нагору, Хелен запитала чоловіка:
-Вони часом не молодята?
-Я не цікавився. А чому ти так вирішила?
-Вона ще зовсім юна, але стосунки не схожі на захоплення, їхні почуття глибокі і чуттєві. Тому і вирішила, що вони – подружжя.
Спайк всміхнувся:
-Глибокі і чуттєві? Добре, сьогодні я згоден на глибокі і чуттєві відчуття, – він підхопив Валері на руки.
-От дурник! Вона ж про стосунки, а не про секс, – Валері обняла його.
-Ти проти?
-Ні, – грайлива посмішка колихнула вуста, кінчики пальців ледь торкались його шиї.
Відразу за порогом вони неспішно позбавили одягу один одного, лишивши за дверима свої клопоти, плани, обов’язки. Ніжні поцілунки, легкі рухи дозволяли їм насолоджуватися близькістю тіл та створювали глибокий емоційний зв’язок. Вони віддано досліджували кожен міліметр грайливо та тихо. Намагалися підтримувати зоровий контакт, пестили руками, губами, язиком, створюючи приємні відчуття та збудження.
Потім перейшли до більш інтенсивних форм фізичного контакту, але однаково зберігали темп. Вони цілувалися, пестили груди, живіт та інші частини тіла, рухаючись помірно та ніжно. Нарешті Спайк увійшов у неї так само неспішно.
Вони змінювали пози, щоб ще сильніше відчути фізичний і емоційний зв’язок, та Валері постійно відчувала Спайка в собі. При близькому настанні оргазму не доводили один одного до кульмінації. Злегка охолонувши, заново розпочинали пестощі і ритмічні рухи. Все-таки хвиля накрила їх, і вся напруга, що наростала весь цей час, різко спала, супроводжуючись відчуттям розслаблення та задоволення.
-Я ніколи і нікому тебе не віддам, – прошепотів Спайк, коли їхні тіла, стомлені більше, ніж від бурхливого сексу, прагнули відпочинку.
-Цілком погоджуюсь, – відповіла Вел і ще сильніше притислась до нього. Вампір міцно її обійняв.
Валері вийшла за двері і пірнула у вранішню прохолоду. Бігти по піщаному пляжу було трохи незручно. За пару кілометрів вона зупинилась, перевела подих, сіла і почала спостерігати, як перші промені з’являються з-за обрію. Хвилі наздоганяли одна одну і розбивались о берег. Дівчина поринула у думки, хотіла проаналізувати все, що відбувається і спланувати подальші дії. Від роздумів її відволік дотик вологого носика Леї.
-Ви – рання пташка, – почула голос Діна.
-Так, люблю спостерігати за народженням нового дня.
-А Вільям?
-Ні, він – дитина ночі, – всміхнулась Вел, розуміючи, що це дійсно правда.
-Ви затримаєтесь у нас? – з надією запитав чоловік.
-Дуже хотілося б, мені тут подобається, але мусимо повернутися.
-Що ж, коли наступного разу спонтанно вирішите відпочити, чекаємо у будь-який час. Не буду заважати, – Дін зі своєю чотирилапою супутницею повернулись до готелю. Валері ще трохи посиділа і також поволі пішла у тому напрямку.
Спайк ще спав, коли вона увійшла в кімнату. В приміщенні був напівморок, бо виходячи на пробіжку, Вел закрила жалюзі. Дівчина поставила кров на тумбу біля вампіра, глянула на його спокійне обличчя і не змогла відмовити собі у бажанні притиснутись до нього. Одягненою вона лягла з ним поруч і легко торкнулась плеча ще припухлими від нічних поцілунків губами.
-Кохана, на тобі забагато зайвого, і ти пахнеш морем, – Спайк втягнув повітря.
-Вибач, я тебе розбудила. Хотіла відразу в душ, але не втрималась, – поцілувала його на цей раз в губи.
-Тоді швиденько роздягайся і в ліжко. Ще рано.
-Не так і рано. Хелен скоро покличе на сніданок, я зустріла її в холі.
Спайк подивився на вікно.
-Тобто сонце вже зійшло? І нам треба їхати.
-Так, життя вирує, і …- телефон завібрував на журнальному столику. – Містер Джайлз, що трапилось?
-Привіт, Валері! Конкретно нічого, але щось відбувається в місті. Люди натикаються на рештки демонів.
-Почекайте, це як? – дівчина намагалася уявити почуте.
-То руку або лапу знайдуть, то тулуб, то голову. Поліція, як завжди, вигадує правдоподібне пояснення, та…
-А що Ініціатива?
-Райлі каже, що зникла професорка. Він занепокоєний. Але причетність до знахідок заперечує.
-Чим я можу допомогти? – поцікавилась Вел.
-Напевно, нічим. Вам ще не можна повертатися, представники ради шукають по місту, – відповів чоловік.
-Руперт, ти здурів? – голосно промовив Спайк. – Телефонуєш о сьомій ранку, щоб просто поділитися інформацією, яка нічого не варта?
-Ой, я не звернув увагу на час! Опрацьовував деяку літературу. Вибачте, – знітився Наглядач, його зовсім не дивувало, що вампір поруч з Валері. – Я зателефоную, коли можна буде повернутися, – відразу припинив розмову, не прощаючись.
-Так на чому ми зупинились? Ти роздягатися будеш? – потягнув застібку на блискавці олімпійки вниз.
Валері зіскочила з ліжка, почала повільно знімати одяг. Спайк сперся на лікті, облизав губи. Але коли на дівчині лишилась тільки білизна, Вел зникла в ванній кімнаті. Вампір не очікував такого повороту, тому трохи розгубився. Почувши шум води, зрозумів, що чекати марно, пішов і собі до ванної.
-Хто так робить, кицюню? – сказав Спайк, але замовк, побачивши, як піна маленькою хмаринкою сповзає по спині коханої, затримується на сідницях і продовжує рух по нозі. Уявив свою долоню на місці пухкого згустку і вирішив реалізувати свої фантазії.
Валері відчула його присутність за спиною. Як тільки він торкнувся, сказала:
-Я сподівалась, що ти приєднаєшся.
Провів долонею по траєкторії руху піни. Потім замкнув руки у кільце на її талії.
-Ти ще сумнівалася?
Дівчина притулила голову до плеча вампіра, глянула на нього і, посміхаючись, промовила:
-Ні.
Одна рука Спайка спускалася по животу дівчини вниз, язик окреслював лінію її губ. Підібравшись до клітора, почав пестити, чим вирвав стогін з вуст Валері. Іншою рукою він стискав вже затверділий сосок. Вел відчувала його збудження на своїх сідницях, палець Спайка увійшов в гаряче лоно, і дівчина втратила контроль. Вона не могла стримуватись, щоб їх не почули. Вона хотіла його, хотіла пристрасно і нестримано. Вел повернулася до Спайка обличчям, він підняв її, підтримуючи за сідниці, дівчина обхопила ногами його талію і відчула, як наповнюється її тіло від проникнення пружного єства.
Вел висушила волосся і увійшла в кімнату. Спайк поставив порожню пляшку.
-Це остання, – повідомила дівчина. – Запитай у Ангела, де він бере кров.
-Я думаю, це не знадобиться, – спокійно сказав він.
-Чому?
-Ми ж повертаємося в Саннідейл?
Валері підійшла і обняла його. Вампір в свою чергу пригорнув її до себе і продовжив:
-Люба, Руперт не настільки наївний, як здається на перший погляд. Він чудово розумів, як ти відреагуєш на його здавалось безглузде повідомлення. І я розумію. Це був своєрідний маневр, щоб сьогодні ввечері ти стояла на його порозі. Він турбується про Винищувачку, а що буде з тобою йому, по факту, байдуже. Та не мені. Біда в тім, що я не можу тебе зупинити, якщо ти надумаєш їхати.
-Чому не можеш? – Валері підвела на нього очі.
-У тебе обов’язки, ти самостійно приймаєш рішення. Мені лишається тільки підтримати тебе.
Ця ніч багато чого дала їм. Спайк став більш відкритим в розмові з нею, та й Валері змінилась.
-Можеш. Якщо це в межах здорового глузду, а не просто забаганки, якщо ти бачиш більше, чого не помічаю я, то можеш. Мої обов’язки не мають позбавити мене розуму.
Спайк здивовано на неї глянув:
-Наглядач хоче зіграти на твоїй відповідальності. Він скоріше за все очікує на тебе сьогодні, але робить так, наче це твоє рішення, а не його прохання. Можливо, там щось і відбувається, але це не загрожує напряму Баффі. Просто Джайлз обрав легший спосіб розв’язати проблему.
-То ми не повертаємося сьогодні?
-Я не бачу в цьому потреби. Краще почекати ще день-два, тоді це сплутає плани Наглядача.
-Добре. Я тебе зрозуміла. Почекаємо.
-Правда? – відчувався сарказм в голосі Спайка, він не повірив, що його промова дала такий результат.
-Правда, мені важливо, що думаєш ти. Я можу помилятися, та хтось має вказувати на мої помилки. І я рада, якщо це будеш ти, в не Ангел, або Джайлз, або хтось інший.
Спайк ніжно її поцілував і сказав:
-Одягайся, Хелен вже кликала.
Вони увійшли в їдальню, коли інші гості вже майже поснідали, своєю появою привернули увагу присутніх.
-Хелен, у вас нові постояльці? – запитав рудий огрядний чоловік, середнього віку, облизуючи пальці.
-Так, нажаль, ненадовго, – відповіла жінка, підливаючи каву товстуну.
-А я думаю, що то за дивні звуки доносилися згори, – продовжував він.
Жінка, що сиділа поруч, штовхнула його ногою. Хелен тільки посміхнулася і підійшла до Валері і Спайка.
-Кави?
-Так, будь ласка, без молока і цукру – відповіла Валері. Спайк кивнув. Не те, щоб йому цей напій подобався, але ж треба було зайняти час.
-Вибачте, не можу не запитати, мене мучить цікавість. У вас, випадково, не медовий місяць?
-З нашим ритмом життя місяць – це розкіш. Тому ніч – все, що ми можемо дозволити, – ухилився від прямої відповіді Спайк.
-Я казала Дінові, що ви молодята. Не помилилась? – уточнила Хелен.
-Ні, не помилились, – сказав Спайк і глянув на Валері, та з подивом дивилась на нього.
-Смачного, – Хелен швидко відійшла від столу, очима шукаючи чоловіка.
Коли вони лишились удвох, Валері запитала:
-Навіщо ти збрехав?
-Тебе це бентежить? – з острахом глянув на неї вампір.
-Ні, зовсім ні, – Валері накрила його долоню своєю. – Не розумію, ситуація цього не потребувала, до людей, їхнього осуду або схвалення тобі байдуже. Тоді навіщо?
-Нехай Хелен потішиться, що мала рацію. І просто… захотілось, щоб всі так думали, бо так менше запитань, – він опустив очі, як маленький хлопчик.
Валері подалась вперед, щоб поцілувати Спайка, та він потягнув її і посадив до себе на коліна.
-Любий, зараз у них не тільки запитань стане більше, а й тем для пересудів, – Валері мала на увазі тих, хто сиділи за столиками і неухильно спостерігали за ними.
-Взагалі байдуже! – вампір провів рукою по її спині під футболкою.
Хелен, коли опинялася біля чергового столику, щось шепотіла, відвідувачі з розумінням махали головами, але цікавості не втрачали. Все це видовище перервав телефонний дзвінок.
-Почекай, Веслі! Давай спочатку і без істерик. Що сталося?
-Прийшла місіс Холд з донькою. Хоче бачити тебе, – спробував доступно розповісти чоловік.
-Що вона вирішила? – уточнила Вел.
-Не знаю, вона сказала, що спочатку поговорить з тобою. У неї паніка.
-Вас троє дорослих людей не можете заспокоїти одну жінку? Ми будемо за годину, тож спробуйте, щось зробити. Як Аманда?
-Ніби нормально. Принаймні, на відміну від матері, спокійна. А чому так довго? – Веслі все ще панікував.
-В ранковий час із Санта-Моніки ми швидше не доїдемо, – дівчина глянула на Спайка, шукаючи підтвердження своїх слів. Той кивнув.
-А ближче не можна було влаштовувати побачення? – почули вони в слухавку голос Ангела.
-Це вже не твоя справа! – різко відповів Спайк.
-Добре, ми виїжджаємо, – припинила розмову Валері.
Вона винувато дивилась на нього, Спайк не витримав:
-Мені не подобається, але це більше забаганка. Тому… я піду заберу речі.
-Лиши гроші в кімнаті, бо так Хелен не візьме, – попросила Валері.
Спайк не став питати навіщо, бо це марно, вона все одно не змінить рішення, і пішов на гору. До дівчини підійшли господарі.
-Все таки їдете? – запитала жінка.
-Так, справи.
-В твоєму віці треба перейматися, яку б сукню одягти на чергову вечірку в студмістечку, – по материнські зауважила Хелен.
-Я зараз в академічній відпустці, поки вечірки не на часі, – сумно всміхнулась Вел. – Дякую за все. Я пам’ятаю про запрошення, – глянула вона на Діна, – і, коли з’явиться нагода, ми обов’язково приїдемо.
-Бажаю вам не загубитися серед ваших нагальних справ, дбайте одне про одного – жінка обняла Валері.
-Дякую, – відповіла Вел і взяла протягнуту Спайком руку.
0 Коментарів