Розділ 7

Щастя – це суб’єктивне поняття, яке кожен індивід сприймає по-своєму. Те, що робить одну людину щасливою,  не обов’язково буде мати такий ефект на іншу. Щастя – уміння знаходити позитивні моменти та сенс у будь-яких обставинах. Для Валері в минулому житті щастя асоціювалося з дитиною: з її народженням, з її успіхам на різних етапах розвитку, з першими нагородами на фестивалях; а також у  зустрічах з родиною, з роботою, від якої отримувала задоволення. Потрапивши в новий для неї світ, дівчина вирішила, що жити треба в теперішньому моменті, не зациклюватися на минулому чи майбутньому. Інакше життя перетвориться на існування. Вона завжди любитиме  рідних і близьких. Але зараз її щастя – тонути в синіх очах, торкатися до вологого волосся, яке в’ється, тримати за руку, ніжно або пристрасно цілувати, просто розмовляти або сперечатися. Тільки б він був поруч.

В чому полягало щастя для Спайка? За життя, навряд чи він був щасливий, хіба, що в дитинстві. З оберненням на демона щастя – це вдале і цікаве полювання, запеклий бій з винищувачками, перемога над ними. Чи був він щасливий з Друзіллою? Часом думав, що щасливий. Але її постійні зради розвіювали це відчуття.  Згодом він взагалі більше не роздумував над такою філософською категорією. А зараз вампір не знав, як охарактеризувати це поняття. Достовірно знав одне: що б там не відбувалося, тільки б вона була поруч.

Валері прокинулася, коли сонце вже було високо. Пробіжку довелося відмінити. Дівчина взяла телефон, відправила SMS Марі “Знову проспала. Зайду пізніше”. Через хвилину отримала відповідь “Ок. Завжди чекаю”. Поклавши телефон на тумбу, притулилася до Спайка. “Ще кілька хвилин – і в душ”, – подумала дівчина, згадавши про Вістлера.

– Доброго ранку! – вампір провів пальцем вздовж її тіла.

-Доброго ранку! – відповіла Вел, цілуючи його в плече.

-Добре прокидатися, коли ти поруч, – він повторив свої дії.

-Мені також, але я порушую режим і ігнорую фізичні навантаження.

-Тобі мало їх вночі? Можемо надолужити, – провів язиком по шиї.

Валері застогнала.

-Я б із задоволенням…. – договорити вона не встигла.

На горі вони почули якийсь шурхіт, і голос звернувся до них.

-Вибачте, якщо заважаю, але у нас є незавершена справа.

-Вістлер, дивний у вас спосіб з’являтися для вирішення справ, – Валері очікувала чогось подібного, але промовчати не змогла.

-Я маю всюди встигнути, так що піднімайтесь нагору.

-А може ми спочатку одягнемося? – Спайка бісила ситуація.

-У вас є пара хвилин, – посланець хотів надати значущості своїй особі, ніби він контролює ситуацію.

-Вістлер, договір на столі. Поки чекаєте – перегляньте, щоб не втрачати ваш дорогоцінний час, – сказала Валері і почала одягатися.

-Сподіваюсь, це його останній візит? – запитав у дівчини Спайк.

-І я на це сподіваюсь, – посміхнулась Вел.

Коли вони приєднались до посланця, той вже прочитав документ і пильно дивився на Валері.

-Міс Вайт, ви в минулому житті не були юристом?

-А в чому справа?

-Ви все врахували до найменших подробиць. Тільки один пункт лишили відкритим. Як накажете його розуміти?

-Коли прийде час, я вас покличу. Чи це складно? – недовірливо подивилась на посланця дівчина.

-Та ні, це саме безневинне, що ви могли попросити, – Вістлер глянув на Спайка і похитав головою.

-Що? – напружився Спайк.

-Нічого, думаю, на скільки вам пощастило, містер П… Спайк, – перевів погляд на Валері. Вампір прослідкував за його очима, інстинктивно притягнув дівчину до себе.

-Міс Вайт, Вищі Сили погодились ознайомитися з вашими умовами. Якщо їх все влаштує, угоду буде підписано. – Помовчавши хвилину, поцікавився – Поки я тут, нічого не хочете запитати?

Трохи подумавши, Валері все ж таки спитала:

-Скільки минуло часу після моєї смерті?

-Пів року.

-Як моя донька?

-Тримається. Але в неї також почалося нове життя.

-Що ви маєте на увазі? – Валері непокоїлася, припустивши саме гірше.

-Оу, не хвилюйтесь, у неї все добре, – поспішив заспокоїти Вістлер. – Війна у вашій країні ще триває, і їй безпечніше буде в іншому місці. Злата підписала контракт з однією компанією в Англії. Зараз вона на стажуванні в Лондоні, а потім їй запропонують роботу.

-Це ви доклали руку? Навіщо? – з острахом спитала Валері.

-Не турбуйтесь, це нічого не змінює в наших домовленостях. Хотіли довести, що ми – не вороги. Повірте, у вашої доньки все буде добре.

-Але вона ще дуже молода, що вона там буде робити?

-Широке коло її захоплень, глибокі знання англійської літератури, вільне володіння кількома мовами допоможуть їй.

Валері промовчала, роздумуючи, як ще багато Вищі Сили знають про її родину і як довго вони за нею спостерігали за життя.

-Хочете побачити доньку, міс Вайт? – хитрі очі Вістлера прищурились.

-Ні, – категорично відмовилась дівчина. – Це дуже важко. Облишимо цю тему.

-Як побажаєте, – криво посміхнувся Вістлер. – Тоді мені нічого тут більше робити. До побачення! – вихор закрутив посланця.

Валері сіла на диван. Її погляд був спрямований в порожнечу, задумливий. Спайк спостерігав за нею, боявся порушити тишу. Нарешті не витримав:

-Люба, з тобою все нормально?

Валері кліпнула, проганяючи думки, посміхнулась:

-Так, вибач.

-А так чудово починався день, – розчаровано промовив Спайк.

-Він і зараз нічим не гірше. – Валері остаточно позбулася марення про інше життя, подивилась на вампіра і спитала, – В душ?

-Це вже непогано! – підхопив її на руки.

Холодний душ бадьорить і додає енергії,  стимулює вироблення ендорфінів, гормонів щастя. Тому Валері відразу подумки почала будувати плани, але все-таки запитала Спайка:

-Що будемо робити?

-Не знаю. А ти що пропонуєш? – подивився з посмішкою, здогадуючись про плани Валері.

-Давай сходимо до Марі, а потім подивимось будинок.

-Ти все-таки наважилася?

-Подивитися, але якщо нас не влаштує, все залишиться, як є.

-Ти вперта, і не знаю, добре це чи погано, – схилив він голову набік.

Марі їх дійсно чекала: кров для Спайка вже була в холодильнику, лишилось тільки нагріти, а для Валері сніданок, чи то пак обід, приготувала швидко. Вел з нею було легко, дівчина нічого зайвого не питала, не давала порад, могла вислухати. Марі була розумна і могла багато розповісти цікавих речей.

Пара сіла за тим самим столом, що і минулого разу.

-Що тебе турбує? – запитала Валері у вампіра, помітивши його задумливий погляд.

-Не те, що турбує. Просто незвично “жити” людським життям.

-Тобі не подобається? – поцікавилась дівчина, думаючи що десь перегнула палицю.

-Та ні, просто відвик, а, може, взагалі так не жив, навіть до обернення, – посміхнувся і поцілував її у скроню.

-Це лякає?

-Чесно? Трохи напружує, бо немає з чим порівняти і невідомо, що буде далі.

-З часом все стане на свої місця. Для досвіду треба прожити і побачити…

Спайк перебив її:

-Ти нічого не забула? Я не живий.

-Маячня! Не хочу цього чути,  – спокійно промовила дівчина,  відклала виделку і подивилась йому в очі. – Навіть якщо душу витіснив демон, життя в тобі більше, ніж у деяких людей. Ти можеш мислити, використовувати набутий досвід і знання, можеш аналізувати, у тебе є почуття, а отже ти живеш, а не існуєш. Навіть, якщо ти – демон, а не людина. По твоєму, Клем – не живий? Я не поділяю тебе, Спайка, на демона чи людину, ким би ти себе не уособлював, сприймаю, як одне ціле, і кохаю, однаково і людину, і демона в тобі. Ти отримаєш цей досвід, і, якщо тобі не сподобається або набридне, просто…

Валері не встигла договорити, Спайк накрив її вуста поцілунком. Довгим, пристрасним, проникливим. Потім глянув на неї і сказав:

-Я думав, що добре знаю людей, знаю їхні страхи і безглузді причини для тривоги, їхні почуття і емоції, обмежений світогляд. З тобою це не працює. Ти зламала всі мої стереотипи. – Він знову її поцілував. – Ми подивимось будинок, і, якщо він нас не влаштує, пошукаємо інший.

-Добре, – погодилась Валері.

Таксі зупинилось за вказаною адресою. Вони стали біля будинку, не наважуючись увійти. Великий ґанок, пофарбований у білий і світло-сірий кольори, запрошував, погойдуванням гойдалки і тихим шурхотом листя на декоративному деревці у вазоні. Під дахом була тінь, Спайк і Валері подолали три сходинки і сховалися від сонця. Дівчина дістала ключі і відчинила двері.

Опинившись в просторому тамбурі, почали оглядатися. Спайк відчинив двері ліворуч, які вели в гараж. Там стояв чорний Jeep Grand Cherokee з тонованими стеклами. Вампір присвиснув. Валері проігнорувала його захоплення машиною і пройшла в передпокій. Зліва сходинки вели на другий поверх, під ними ховався вхід у підвал, а праворуч від них – санвузол,  прямо перед собою дівчина побачила бібліотеку, а всю праву сторону першого поверху займали велика вітальня і кухня. Через вікно дівчина побачила терасу, яка простягалася вздовж вітальні і бібліотеки та виходила на задній двір. На другому поверсі були дві спальні, кожна з яких мала свою ванну кімнату, і комірчина. Спочатку Валері заглянула в приміщення праворуч. Візуально воно було меншим і виглядало, як гостьова. Ввійшовши в кімнату ліворуч від сходів, Вел помітила різні баночки з кремами і декоративну косметику на туалетному столику, через прочинені двері гардеробної побачила речі на полицях і вішалках, на ліжку лежала велика м’яка іграшка – чорний кіт. Дівчина посміхнулась. Очима пошукала Спайка. Його ніде не було видно, проте з ванної кімнати почула шум води. Під потоками стояла ідеальна фігура.

-Коханий, що тебе там зацікавило? – Валері не розуміла, чому він вирішив приймати душ.

-Хотів дізнатися, які відчуття від доторку теплої води, – повернувся блондин.

-І як? – дівчина підійшла ближче і схилила голову набік.

-Сама спробуй, – взяв її за руку і притягнув впритул до душової.

-Я ж в одязі, – засміялася Валері, коли краплі води потрапили на футболку і джинси.

-Хіба це проблема? – Спайк підняв її і поставив, біля себе, почав роздягати, повільно цілуючи звільнені від одягу частини тіла.

-Ти – хитрий і підступний, – прошепотіла на вухо Валері і відповіла на його ласки.

Коли вони вже лежали в ванній, Валері водила пальцем по  правій руці Спайка, а він лівою вимальовував візерунки піною на її плечі та передпліччі, вампір запитав:

-Що ти вирішила? – обличчя її він не бачив, бо вона притулилась спиною до його грудей.

-Дім мені подобається, але я сама в нього не переїду. Тому рішення за тобою, – відповіла дівчина.

-І ти кажеш, що я – хитрий і підступний? – засміявся Спайк. Валері притулилася ще міцніше, ніби огортаючись його обіймами. – Чому ти вирішила, що маєш переїхати сама? – вже серйозніше спитав Спайк.

-Я увірвалася в твоє життя, перевернула все з ніг на голову, змінила звичний для тебе ритм. Припустила, що ти хочеш повернути все, як було, – Вел повернула голову і глянула на Спайка.

-Чому я мушу цього хотіти?

-Я не знаю, як ти жив до моєї появи. Можливо, ти сумуєш за старим життям. А я через свій егоїзм навіть не поцікавилась у тебе про це. Ось і зараз я не спитала, чого хочеш ти. А мала б. Вибач.

-Так спитай, що заважає?

Валері розвернулася повністю, сіла на ноги Спайка, охопивши його стегна колінами, і запитала:

-Коханий, чого ти хочеш?

-Тебе. Хочу засинати і прокидатися поруч з тобою, хочу чути твій сміх, ходити з тобою до Марі і дивитися, як ти їси тістечко. Та байдуже, що ми будемо робити, але…. Я не хочу повертатися в порожній склеп до старого існування. Зараз я зрозумів, що можу порівняти. І життя, яке ти відкрила для мене, я втрачати не хочу.

-Я кохаю тебе, – ніжно торкнулась його губ.

-І я тебе кохаю, – його поцілунок був сильніше. Спайк припідняв дівчину, притягнув ближче до себе, і вона відчула, як його пружна плоть наповнює її зсередини.

Валері, обмотавшись  рушником, закинула мокрий одяг до пральної машини. Вже одягнений Спайк дивився телевізор, лежачи на ліжку.

-Кохана, твій зовнішній вигляд спонукає мене роздягнутися, – сказав він, коли Вел вийшла з ванної.

-Мій одяг мокрий, якщо ти не забув. Тож доведеться почекати, – посміхнулась дівчина.

-Перед тобою шафа з речами. Не будь впертою і візьми собі одяг там. Він все одно належить тобі.

Валері прикусила нижню губу, секунду подумала і відчинила двері. Це була не шафа, а гардеробна, тому дівчина обережно ввійшла туди. Її не було хвилин десять, і Спайку стало цікаво, що вона там робить:

-Люба, там портал в інший вимір?

-Хочеш перевірити – зайди і подивись, – відповіла Валері, стоячи в дверях. Вона підійшла до дзеркала, підібрала волосся і заколола. Дівчина відчувала за спиною вампіра, повернулась і побачила його пильний погляд.

-Що? – незрозуміла вона.

-Ти кудись ідеш?

-Ну, не прямо зараз. Я б хотіла ще раз, не кваплячись,  огледіти будинок. А потім можна сходити кудись, якщо ти не проти.

-Краще б ти лишилась в рушнику, бо твоя сукня розширюю простір для фантазій, – провів пальцем по глибокому V-подібному декольте, яке наполовину оголювало її пружні, ідеальної форми груди.

-Не вигадуй, звичайна сукня.

Спайк не зупинявся, звільняючи плече для поцілунку, а по руці від краю короткого рукава і до зап’ясття ледь торкався пальцями. Валері затремтіла, як завжди, від його пестощів.

-Коханий, навіщо ми одягались? – простогнала вона. Та відповіді не почула, бо в двері подзвонили.

-Дідько! Ти когось чекаєш? – здивувався вампір.

-Ніхто не знає, що ми тут, – так само здивовано відповіла дівчина.

Але той, хто прийшов, настирно дзвонив, наче точно був впевнений в їх присутності.

-Відчини, будь ласка, – попросила вона, переводячи подих, і почала приводити до ладу сукню і зачіску.

Спайк роздратований різко відчинив двері. На порозі стояв молодий латиноамериканець атлетичної статури. На його симпатичному обличчі грала посмішка.

-Добрий день! Мені потрібна міс Вайт, – привітався він.

-Навіщо? – він ще більше дратував вампіра.

-Я б хотів обговорити дещо? – хлопець був непорушний в своєму бажанні побачити Вел.

-Хто ти взагалі?

-Вибачте, але я буду говорити тільки з міс Вайт, – посмішка не зникала з його обличчя, від чого у Спайка наростало бажання врізати йому в пику. Та він знав, чим це йому загрожує.

-Кохана, це до тебе, – вампір повернув голову в бік сходів.

-Мені сказали, що міс Вайт житиме одна,- настала черга дивуватися гостя.

На сходах почулися легкі кроки, потім з’явилася і сама Валері. Вона підійшла до Спайка, який оперся на відчинені двері, але гостя не запрошував.

-Вітаю! Чим можу допомогти? – звернулась дівчина стримано до відвідувача.

-Міс Вайт, мене звати Антоніо, я – садівник, доглядав за прибудинковою територією, поки ви були в від’їзді.

-Добре, я маю вам заплатити?

-Ні, все сплачено згідно угоди, який ваш родич уклав з агенцією, де я працюю.

-Мій родич? – дівчина припідняла брову.

-Так, чоловік непримітної зовнішності в капелюсі.

-Зрозуміло. Тоді до мене які питання?

Антоніо переминався з ноги на ногу, очікуючи, що його запросять увійти.

-Я б хотів дізнатися, чи потрібні вам мої послуги і надалі. Можливо, я зможу чимось допомогти? – садівник не зводив з Валері захопливого погляду.

Дівчина краєм ока подивилась на Спайка, той зціпив зуби так, що м’язи на вилицях перекочувались з небаченою швидкістю. Її це трохи розважило.

-Антоніо, ви можете продовжувати виконувати свою роботу. Але всі нюанси я обговорю з представниками агенції, в якій ви працюєте. Можете приходити, коли вам зручно, і моя присутність для цього не обов’язкова. А тепер, вибачте. Якщо це все, до побачення. – Валері розвернулась і пішла в напрямку вітальні.

З кожним кроком стегна розгойдували спідницю короткої сукні. Садівник провів її поглядом, облизав губи. Спайк помітив це, і, щоб не зірватися, з силою зачинив двері.

-Кохана?! – вампір дещо не розумів ситуацію.

Валері вже зашторила  великі вікна у вітальні і стояла спиною до дверей, спершись на стіл.

-Що з тобою? – роздратування змінилось на занепокоєння. Він повернув дівчину до себе обличчям.

-Та нічого, все ніяк не звикну до втручання Вищих Сил в моє життя.

-До чого тут вони?

-Вістлер намагатиметься за мною слідкувати в той чи інший спосіб. Медальйон, як маячок, не працює. Тому він знайшов іншого постачальника інформації.

-Чому ти лишила цього садівника? Навіщо він тобі?

-Мені він взагалі не потрібен. Але не буде його, прийде хтось інший. Це неминуче. – Валері похитала головою.

-Він бісить мене, – Спайк згадав обличчя Антоніо.

-Мене теж. Я доросла дівчинка і розумію, чому саме він, а не якийсь чоловік середніх літ з лисиною і черевцем.

-Чому? – спочатку не здогадався вампір, але за секунду вигукнув, – Оу, невже вони хотіли…

-Так. В їхньому сценарії від початку тебе не мало бути поруч зі мною. А потім Вістлер став м’яко наполягати на тому, що на цвинтарі мені не місце. Я чекала чогось на кшталт цього садівника, тому не хотіла залишати склеп і переїздити сама.

-Чому не сказала?

-Була не впевнена, а зі сторони це виглядало б, як параноя.

-Навіщо тоді погодилась залишитись саме в цьому будинку?

-Раніше або пізніше, але так мало бути. Нехай думають, що я підкорилася. Тоді час буде на нашому боці.

-Коли ти здогадалася про цього садівника?

-Я чула вашу розмову. Після його слів, що я маю жити тут одна.

-Тобто, майже відразу?

-Так.

-Ти думаєш, він – демон?

-Ні, навпаки. Більше схиляюсь до думки, що це людина, якій платять непогані гроші. Люди, в більшості, – продажні. Він, напевно, думав, що це легкий заробіток за “приємну” роботу.

-Він хотів залізти до тебе в ліжко, – констатував Спайк.

-Не сумніваюсь, – спокійно відповіла Валері. Молода і наївна дівчина точно поведеться на такого, як цей садівник.

-Відьма, – із захопленням промовив Спайк.

-І не соромлюсь цього, – посміхнулась Валері. А потім іронічно продовжила. – Якщо вони хочуть пограти, ми пограємо, але на наших умовах. Вони порушують домовленості, а за все треба платити.

-Іноді я шкодую, що не прочитав той договір, – задумливо промовив вампір.

-Як тільки вони повернуть примірник сюди чи в склеп, будь ласка, я не заперечую, – спокійно запропонувала Вел.

-Ми все ж таки переїдемо сюди? – уточнив Спайк.

-Так. Гра почалася. Хочу побачити на скільки їх вистачить.

-З тобою дуже цікаво жити. Ти ходиш по лезу.

-Ти проти?

-Жартуєш? Це додає адреналіну, – блондин глянув на дівчину, схиливши на бік голову.

-Коханий, якщо ти не проти, давай змінимо тему. Хочу хоча б на деякий час забути про них. Подивимось, що в підвалі? – Спайк протягнув їй руку.

Ангел всю ніч думав, як повернути Дойла. Завдяки йому і його ведінням команда Ангела змогла допомогти і людям, і демонам. Корделія засмутилася, бо відчувала щось, але не хотіла зізнаватися навіть собі. Єдиним правильним рішенням, на думку Ангела, було звернутися до Оракулів. Ті були невблаганні:

-Все має свій час і свою ціну. Нитка його життя обірвалася, але на зміну йому прийде новий посланець. Смерть нікого не відпускає без потреби, – промовив чоловік.

-Що ви маєте на увазі? Ми потребуємо, щоб Дойл жив!

-Перегорни цю сторінку і побачиш нове, цікаве і більш необхідне, – жінка ходила колами навколо вампіра.

Коли Ангел зрозумів, що сперечатися з ними немає жодного сенсу, запитав:

-Новий посланець – це бува не та білявка, що опинилась в Саннідейлі?

-Вона – не та, про кого ти питаєш. Але в твоєму “не житті” зіграє важливу роль.

-Вона нарешті розгледе в Спайкові покидька і кине його?

-Марно на це сподіваєшся. Все вже вирішено. Їхні нитки міцні, бо разом. Але вона – не ворог, радше союзник. Ця дівчина добре знає, що робить.

-Що від них можна очікувати?

-На все свій час і воля Вищих Сил.

Обидва Оракули більше не сказали ні слова і лишили Ангела на самоті.

Вже ввечері Ангел переконався, що новий посланець – не Валері. Корделія отримала перше видіння, і Ангел з Веслі не знали, як їй допомогти.

Спустившись вниз, Спайк і Вел побачили великий спортивний зал. Він був обладнаний різними тренажерами, біговими доріжками, на поличках лежало спортивне приладдя, килимки для фітнесу, ракетки і м’ячі для великого тенісу. В кутку розгойдувалась боксерська груша, а на стіні висіла мішень, поруч арбалет і стріли.

-Вищі Сили турбуються про твою фізичну форму. Тепер зранку не треба йти на пробіжку, – Спайк глянув на дівчину.

-Угу, – промовила вона, оглядаючись навкруги. – Завтра випробуємо все, а зараз хочу відволіктись, бо обличчя Антоніо так і стоїть перед очима.

-Як хочеш, – Спайк стукнув по груші, та розгойдалася сильніше. – Поїхали в торговельний центр?

-Поїхали, – з легкістю погодилась дівчина.

В вечірній час напередодні вихідних в “Саннідейл Сіті Холл” було людно: родини збирались на вечерю або разом провести дозвілля, молодь прямувала за розвагами, хтось робив покупки. Ця вся метушня змінила настрій Валері, думки розлетілись, а на вуста лягла  посмішка.

-Щоб ти хотіла? – запитав Спайк, коли вони увійшли в середину.

-Хочу придбати те, що сподобається мені, а не покладатися на смак Вищих Сил.

-І що це? Сукня? Джинси?

-Ні. Ось, – дівчина зупинилась біля магазину жіночої білизни.

-Може я почекаю тут? – підвів брови вампір.

-Не кажи, що соромишся – не повірю!

-Ні, але просто уявляти тебе в тому, що ти обрала, і не торкатися, складно. Краще відволікатися на людей.

-А що б ти хотів бачити на мені?

-Нічого. Мене влаштовує цілковита відсутність одягу, – Спайк не піддавався.

-Ну, будь ласка, – дівчина запустила руку під плащ і провела нігтиками по спині.

Вампір злегка вигнувся, придушив стогін і промовив на вухо Вел:

-Ти – підступна. Добре, ходімо. Але принаймні одну річ виберу я, – взяв її за руку і переступив поріг крамниці.

Жіночка, яка розмовляла з продавчинею, здивувалася появі Спайка. Це вразило її настільки, що вона не минула прокоментувати:

-Така молода!? І не соромиться купувати білизну в присутності дорослого чоловіка. Я зайду іншим разом.

Спайка і Валері така поведінка пані розвеселила, хоч жінка і намагалась говорити пошепки.

-А це може бути веселіше, ніж я очікував, – вампір провів язиком по шиї дівчини. Жіночка аж дригнулась. – Кохана, тебе назвали малолітньою хвойдою, а мене – майже педофілом, – вже голосніше зауважив Спайк.

Пані знітилась і швидко вибігла з крамниці. Натомість продавчиня підійшла, не дуже довіряючи їх платоспроможності.

-Можу я вам допомогти? – почала вона розмову.

-Ні, дякую. Ми самі впораємось, – ввічливо відповіла Вел.

-Гадаю, я краще підберу те, що вам підійде, ніж ваш молодий чоловік, мені видніше – кинула вона глузливий погляд на вампіра.

-Не думаю, – стримувала сміх Валері, дивлячись на Спайка.

-Чому?

-Окрім мене білизна має подобатись і йому, бо дивитиметься на неї він, а не ви. До того ж, ви мене зовсім не знаєте, – все так спокійно відповіла Вел.

Настала черга Спайка стримувати сміх.

-Я доведу вам, що професіонал. Ось, подивіться на цей комплект білого кольору, – перейшла до справи жінка.

-Відразу ні. Не люблю світлий колір в речах, – категорично відмовилась дівчина.

-Добре, а цей? – вказала на чорний бюстгальтер.

-Ні, мені не подобається надмірна кількість поролону.

Ситуація виводила із себе жінку. В цю хвилину до них підійшов Спайк, який встиг окинути оком товар. В руках тримав маленький шифоновий пеньюар червоного кольору з чорним мереживом.

-Люба, я знайшов, – перервав він їхню розмову.

-Червоне? Ти хочеш? – Валері сумнівалася.

-Ми домовились, – схилив на бік голову.

-Добре, але, коли його одягнути, вирішу я – погодились дівчина, здогадуючись, що мереживна тканина з розрізами довго не проживе.

-Несподівано, – вигукнула продавчиня.

-Тут я з вами погоджуюсь, – посміхнулась Вел. – Ми його візьмемо, а ще оці, – Валері вказала на комплекти чорного і синього кольору, на які звернула увагу від початку. І ще хочу ось той халат, – дівчина підійшла до манекена, на плечі якого був одягнений темно-зелений короткий атласний халат-кімоно.

-Люба, це марна річ, але, якщо ти хочеш… – Спайк дійсно не розумів, навіщо цей предмет одягу Валері.

Поки продавчиня спаковувала придбані ними речі, Спайк обняв Валері і прошепотів:

-Хочу побачити тебе в червоному, – легенько прикусив вухо.

-Всьому свій час, – дівчина лукаво глянула з під довгих вій.

На білизні вони не зупинилися. Пройшли і по іншим магазинами одягу та взуття. Коли Валері вирішила, що вже досить,  пішли до машини, щоб лишити покупки. На парковці зустріли Джойс Саммерс.

-Валері! Спайк! Вітаю!

-Добрий вечір, місіс Саммерс, – всміхаючись, відповіла дівчина. Спайк лише кивнув.

-Ви тут у справах?

-Справи ми вже завершили, зараз підемо на вечерю. А ви тут з Баффі?

-Ні, в мене ділова зустріч. А Баффі завжди зайнята. Ви пам’ятаєте про обіцянку зайти до мене на гостини?

-Звісно, коли вам буде зручно – відповіла Валері, глянувши спочатку на Джойс, а потім на Спайка. Той лише широко відкрив очі.

-А може завтра пообідді? – з надією в голосі промовила жінка.

-Домовились, – сказала Вел.

Коли місіс Саммерс пішла, Спайк нарешті заговорив:

-Кохана, це не найкраща ідея. Якщо я ввійду в будинок Саммерсів, Винищувачка вб’є нас обох. Розізлити її – для мене свята справа, але я не хочу, щоб ви посварилися.

-Повір, так треба. І якщо Баффі розізлиться, а вона розізлиться, я це якось владнаю.

-Щось загрожує Джойс?

-І їй також. І поки я не сказала зайвого під твоїм допитливим поглядом, давай припинимо цю розмову.

Спайк здогадувався, що Валері знає дещо про майбутнє, але чомусь не хоче або не може розповісти, тому вирішив поки що просто погодитись.

Місіс Саммерс побачила пару вдруге за вечір. Через вікно кав’ярні Джойс було видно, як Спайк годував дівчину полуницею з вершками. Про себе жінка зауважила, що вони щасливі, не соромляться своїх почуттів і не зважають на оточуючих.

Блондин підхопив виделкою саму велику ягоду, вмокнув у вершки і підніс до рота дівчини. Вона відкусила шматочок, але все одно замастилась в білу повітряну масу. Спайк схилився і провів язиком по її губам.

-Коханий, ти ж не їси вершки?

-Все залежить від обставин, – не зупинявся вампір і почав відверто її цілувати.

Креманка вже була порожньою, і Спайк запропонував:

-Може підемо туди, де менше людей?

Дівчина погодилась. Вони піднялись на дах торговельного центру. Ніч вже накрила місто. Валері підняла голову і замилувалася зоряним небом. Гострий зір дозволяв побачити навіть маленькі небесні тіла. Вона обхопила плечі руками, бо від прохолодного осіннього повітря виступили сироти, а куртку дівчина лишила в машини. Спайк помітив це, підійшов і, обіймаючи, огорнув її плащем. Потім побачив декілька шезлонгів, які співробітники центру, напевно, використовували для відпочинку, і повів дівчину туди. Зручно вмостившись, Валері продовжувала спостерігати за зорями, а Спайк спитав:

-А твій чоловік ходив з тобою по крамницях?

-Так, він один з небагатьох, який робив це не з примусу, а з цікавості. Іноді давав слушні поради, іноді жартував. Все залежало від настрою. Чому ти про нього згадав?

-Цікаво, як ти жила у тому світі.

-Я б не дуже хотіла говорити про чоловіка. Відчуваю перед ним провину, що так сталося.

-Через те, що померла? – здивовано і роздратовано зауважив Спайк. Трохи помовчав і знову спитав, – Ти його кохаєш?

-Ні, колись кохала. Але все минуло ще до моєї смерті, – спокійно і задумливо промовила дівчина.

-Він зрадив?

-Ні, напевно… Не знаю… Я про це якось не думала. Справа була зовсім в іншому. – Валері відчувала, що цю розмову не можна ось так завершити. Тому продовжила. – В наших стосунках все було нормально, як у більшості родин. Виховували доньку, іноді ходили на побачення, їздили на відпочинок. А потім я захворіла. Спочатку від чоловіка я відчувала підтримку, він постійно казав, що ми впораємось. Але минав час, поки тривало лікування, операції, потім знову терапія, і в його голосі я вже не чула впевненості, а в очах бачила спочатку жалощі не то до мене, не то до себе, потім роздратування.

-Що його так дратувало? – не зрозумів вампір.

-Те, що ми не можемо жити звичним життям: не можемо зустрітися з друзями, коли він хоче, не їздимо на вихідні за місто і ще багато різних нюансів. Коли стало зовсім нестерпно дивитися на нього, таку чужу і незнайому мені людину, я запропонувала розлучитися. Але він не погодився, бо “кидати хвору дружину не в його принципах”. Донька на той час вже поїхала на навчання, і, щоб не лишатися з ним наодинці, я тікала на роботу і затримувалась допізна, працювала з дітьми, це відволікало. Минув час, лікування дало результат. Але життя не стало таким, як було. І як би він не дивився, я завжди згадувала той погляд повний жалю, розпачу і роздратування, – Валері замовкла, поринула у спогади.

-Скільки це тривало? – Спайк стримував злість.

-Близько року. А потім почалось повномасштабне вторгнення. У зв’язку з введенням воєнного стану, школи припинили працювати у звичному форматі. Щоб відволіктись, я пішла у волонтерський штаб. Там допомагали людям, які вимушені були покинути домівки і тікати з окупованих територій. Це забирало багато часу та сил. Чоловік не розумів, навіщо я присвячую себе стороннім. Почала спілкуватися з військовими. Тоді і прийняла рішення підписати контракт зі збройними силами.

-Ти свідомо збиралась воювати? Це ж не твоя справа. І ти дивуєшся, чого обрали саме тебе?

-Моя. Коли бачиш очі доньки, повні сліз і страху, бо за п’ятдесят кілометрів ворожі танки, і питання до мене, не до батька “Мам?! Що буде далі?”, хочеться не брехати, що все буде добре, а діяти. Кожного дня, спілкуючись з захисниками,  я відчувала силу, мужність, відвагу, рішучість, бачила їхнє прагненням захистити тих, хто залишився в тилу. Мені було соромно, що я нічого не роблю. Так я наважилась, але спочатку порадилася з родиною. Чоловік сказав, що я божевільна, і через свої амбіції можу позбавити доньку матері. Це було вирішальним. Не могла я тікати від проблем і зробити нещасною Злату. Але як бачиш, це просто від термінувало неминуче на три роки. За цей час наші стосунки так і не покращились, як би чоловік не намагався. Напевно, я вже не хотіла. Були разом заради доньки, хоча це не правильно, я знаю. Вирішила, що все зміню, коли закінчиться війна. Але не дожила. – Валері замовкла.

Спайк трохи помовчав, міцно обіймаючи дівчину. Потім заглянув у її очі, повні смутку, і промовив:

-Вибач!

-Ти ні в чому не винен.

-Я не хотів тебе засмутити, – він торкнувся губами її щоки.

-То все вже в минулому, – дівчина міцно притулилась до Спайка.

Машина зупинились біля “Бронзи”.

-До Клема? – спитала Валері.

-Ні, немає настрою на гру.

Вони піднялись нагору, поки Спайк підійшов до бару, дівчина стала біля перил і спостерігала за танцюючими.

-Когось побачила? – спитав Спайк, ставши позаду неї і обіймаючи за талію.

-У мене не так багато знайомих у цьому місті, – вона головою вказала на танцювальний майданчик.

-Винищувачка і її солдатик! Чому я не здивований? – ухмильнувся вампір.

-Вони теж мають право на відпочинок, – спокійно відповіла Вел.

Ще трохи постоявши, сіли в дальній кут. Темрява їх приховувала, і блондини сподівались, що не привертатимуть увагу. Спайк сів на диван, посадив дівчину до себе на коліна і запитав:

-Повернемось у будинок чи…?

-Переночуємо в склепі. Треба зібрати речі, а ще патрулювання.

Вампір вважав, що це взагалі не її справа, а Винищувачки, але втримався від коментарів. Глянув на Вел і зауважив:

-Твоя сукня не дуже підходить для патрулювання.

-Розумію. Саме тому і віддаю перевагу джинсам. А сукні та спідниці, можливо, і гарні, але зовсім не практичні.

-То навіщо одягла?

-Краще темно-синя сукня, ніж картаті штанці. У представників Вищих Сил викривлення почуття гумору.

-А мені сукня подобається хоча б за це, – Спайк поклав долоню на кістку і провів повільно вгору до коліна, трохи затримався і піднявся до сідниці, легко стис. Весь час дивився в очі Валері.

Дівчина не відводила погляду, перебирала волосся на його потилиці. На своїх грудях вампір відчув тепло її долоні. Провів вниз до коліна і переклав руку на іншу ногу. Повільно рухався з внутрішнього боку стегна доки під пальцями не відчув мереживну резинку на панчосі. Потягнув трохи вниз і торкнувся оголоненої шкіри. Валері повільно видихнула, але зорового контакту не розірвала. Долоня піднялась ще вищу і натикнулась на атлас білизни. Валері відчула, як рветься тканина, і потім прохолоду на її кліторі. Вона вигнула спину, відвела ліву ногу трохи вбік, надаючи доступ до гарячого лона. Іншою рукою Спайк обхопив стан дівчини і притягнув ще ближче. Вел невідривно дивилась в синь його очей. Пальці вампіра блукали в складках розкішниці, періодично потираючи клітор. Вел стримувала бажання поцілувати Спайка. Та коли відчула як прохолода входить в неї, напружила м’язи, схилилась до його обличчя і прошепотіла:

-Хочу тебе зараз!

Спайк накрив її рота своїми губами, його язик досліджував кожен міліметр її язика. В той час рука продовжувала ритмічно рухатись між ногами дівчини. Щоб стримати крик, Вел встромила нігті в шию Спайка. Вампір смикнувся і прикусив її губу. Запах і смак крові Валері ще більше збуджували його. Дівчина поклала долоню на обличчя Спайка, облизала губи, щоб прибрати кров і знову проникливо  подивилась в його очі.

-Ходімо! – прохрипів вампір.

Баффі сіла за столик, щоб трохи відпочити. Райлі приніс напої і сів поруч. Увагу дівчини все ж таки привернула пара в темному кутку.

-Що там? – Фінн прослідкував за її поглядом. – Знову вони?

-Не дивно. Чому їм сюди не ходити?

-Вони дратують.

-Мене теж, але це почуття викликане більше заздрістю.

-Ти їм заздриш? – не розумів хлопець. – Він її зараз тр… вони займуться сексом у всіх на очах або він її вкусить. Ти вважаєш це нормальним?

-Він не зробить більше, ніж вона дозволить. Спайк імпульсивний, нестримний, але не дурний. Він завжди оберігає те, що йому належить. Заздрю їхньому умінню жити моментом.

-Вони не думають про наслідки.

-Принаймні, вона точно думає. Але вони ніколи не зважають на оточуючих. Я ніколи так не зможу.

-Ти розсудлива, думаєш про інших. Не треба себе порівнювати з нею.

-Може я погано знаю Валері, але вона точно не та, ким здається на перший погляд. Не важливо, що для них щастя, та вони сповна можуть використовувати кожну мить для свого задоволення, незважаючи на те, що один із них вампір. А ми, люди, ховаємось за умовностями, не помічаємо важливе, – Баффі не очікувала від себе такої промови. Райлі також. Але це підштовхнуло до рішучих дій. Він поцілував дівчину, і та відповіла на поцілунок.

Спайк і Валері увійшли у   знайомий коридор, пройшли повз кімнату, де були минулого разу. За декілька метрів побачили вхід у приміщення, Спайк відчинив двері. Увійшовши, відразу притис дівчину до стіни і почав жадно цілувати, намагаючись впоратись із застібкою на сукні. Валері трохи відсторонилася, розвернула вампіра. Тепер його спина упиралась в стіну. Спіймала його погляд, руки потягнулись до ременя. Опустилась до його ніг, легко і плавно провела кінчиком язика вниз і вгору по основі члена, потім обвела навколо головки. Спайк застогнав. Вел м’яко торкнулась вуздечки, потім обхопила головку пеніса губами і почала неквапливо рухатись. Вампір відчув тепло на своїй сідниці і мошонці, подався вперед. Дівчина почала рухатись інтенсивніше, облизувала член, пестила головку. Спайк застогнав ще раз, легенько змусив підвестись її і прохрипів:

-Маленька моя, як же сильно я тебе хочу!

Він кинув плащ на широкий стіл, який стояв серед кімнати, поклав на нього Вел. Широко розвів її ноги і став впритул, схилився і почав цілувати шию, груди. Вже не намагався зняти сукню, тільки підняв спідницю і спустив панчохи. На секунду зупинився, глянув їй у очі і змінив обличчя. Провів злегка шаршавим язиком по внутрішній стороні стегна, притис іклами. Валері було байдуже, чи почує її хтось, вона голосно застогнала і наблизила його голову до ноги. Спайк правильно зрозумів її натяк і проткнув ніжну шкіру. Дівчина крикнула від насолоди, яка розлилась по її тілу і з кожним ковтком, зробленим Спайком, наростала. Незважаючи ні на що, вампір себе контролював і швидко зупинився, повільно описав кола язиком по свіжим ранкам. Валері сіла на край столу, щоб краще бачити його обличчя. Його очі відливали золотом, дівчина потягнулась до нього. Спайк хотів приховати демона, але Вел поклала долоню йому на вилицю і ніжно прошепотіла:

-Не треба, – легко торкнулась губ, провела язиком по іклам, обхопила шию руками, а ногами стегна і притулилась до вампіра. Він не зволікав і ввійшов в неї. Потім повернув на стіл, одну її ногу поклав собі на плече. Валері трохи повернулась на бік, що дало змогу Спайку ввійти ще глибше. Сильні і глибокі поштовхи доводили їх до оргазму. Кінчили вони одночасно, голосно, не турбуючись ні про що.

Валері дихала глибоко, намагаючись вгамувати шалений ритм серця. Спайк вже в людському образі ліг поряд з нею.

-Ти – неймовірна жінка!

-Чому? – спитала вона, розніжена емоціями, які відчула напередодні.

-Не можу описати, що відчуваю зараз. Але це неймовірно. Торкнувся відмітин на нозі, – Болить?

-Воно того варте. – Валері хотілось би ще полежати в обіймах Спайка, але вони почули гомін в коридорі.

-Кицюню, треба йти. Не хочу, щоб тебе тут хтось побачив, – схватився вампір.

Вел не ставила зайвих питань, швиденько зіскочила на ноги, поправила сукню, панчохи, закрутила волосся і зафіксувала шпилькою.

-Ходімо? – звернулась до коханого.

Той махнув, прочинив двері і виглянув в коридор.

-Тримайся позаду. Як тільки дійдемо до Клема, йди з ним. Зрозуміла? – ніжно поцілував її в лоб.

-Я не дитина, зрозуміла. Будь обережним, – в свою чергу попросила дівчина. Спайк всміхнувся і кивнув.

Подолавши декілька метрів, які розділяли пару від гурту демонів, Спайк гукнув Клему:

-Забери її, – і підштовхнув Валері.

-Привіт, я радий тебе бачити, – розплився в посмішці демон, незважаючи на недоречність ситуації.

-Привіт, Клем! І я рада зустрічі, – вона неохоче покинула Спайка, не розуміючи навіщо такі заходи.

Клем провів її у  приміщення і зачинив двері.

-Спайк! Я думав, що то тільки плітки, – озвався один з демонів.

-Мене не цікавить, про що ти думаєш, – відповів вампір, притулившись до стіни.

-Подейкують, що ти сплутався з людиною і агресивно ставишся до демонів.

-Я їх не чіпаю, якщо вони не дають на те приводу. Все, як завжди.

-Непереконливо. А що стосовно дівчини?

-Я не маю звітувати ні перед ким.

-Вона – людина?

-Яке це має значення?

-Від тебе смердить сексом і похіттю, як і від неї, до речі. Якщо це чергова іграшка, а потім ти її обернеш або знекровиш, то не проблема, – вампір зі шрамом через все обличчя криво посміхнувся.

-А якщо ні? – Спайк стис кулаки.

-Невже вона така гарна в ліжку? Може і мені спробувати? – не зупинявся співрозмовник.

-Закрий пельку, а то спробуєш дещо інше, – демон Спайка вирвався назовні.

 

Клем топтався біля дверей і не знав, як почати розмову. Нарешті несміло промовив:

-Не турбуйся, вони поговорять, і Спайк повернеться.

-Клем, ти помиляєшся, якщо сприймаєш мене за наївне дівча. Скажи там тільки вампіри, чи і інші демони?

-Всіх потроху. Але тобі туди не можна. Ти…,- демон зам`явся, – людина, і не зможеш їм протистояти. Це тільки заважатиме Спайку.

Валері майже не слухала його, озирнулась навкруги, побачила у кутку старий кий.

-Тобі це потрібно? – вказала рукою на предмет, що її зацікавив.

-Ні, а тобі навіщо?

Вел промовчала, взяла палицю в руки і розламала навпіл об коліно. З розмови в коридорі розуміла, що бійка ось-ось почнеться. Почекала декілька хвилин і вийшла. Ті, хто не приймав участь у сутичці, відступили і з цікавістю подивились на дівчину. А ті четверо, що билися з вампіром, не побачили, а відчули її присутність. Вел покрутила палицею в руці, ще трохи поспостерігала, а потім голосно, але спокійно крикнула:

-Спайк!

Це відволікло учасників бою. Валері вхопила той момент, коли між нею та вампіром зі шрамованим обличчям нікого не було, і відправила гостру палицю в його бік. Кілок застряг в його руці, лівіше грудної клітини.

-Ти!? – взривів вампір.

-Я не промахнулася, а дала можливість піти звідси. Нічого не маю проти чесного бою, а тут бачу бійку не на рівних умовах. – Іншу половину палиці продовжувала крутити в руці то швидше, то повільніше.

Спайк підійшов до неї.

-Навіщо ти вийшла? – не знав злитися йому чи відпустити ситуацію.

-Якщо думав, що я тебе лишу тут самого, то ти здурів.

-Не думав, навіть здивувався, коли ти погодилась.

Валері подивилась на пораненого вампіра, який наближався до них, крижаним поглядом:

-Я все бачу. Другого шансу не дам, – промовила вона. – Вибачте, що зіпсувала ваші плани, але вам краще піти, – звернулась до решти.

Демони зашепотіли між собою, але нападати на Вел або Спайка не наважувались. Потроху почали відступати. Тільки вампір зі шрамом втягнув повітря і проричав:

-З тобою щось не так, – подивився він на дівчину. – Я так цього не залишу, все одно помщуся.

-Іншого я і не очікую, – відповіла Вел, проводжаючи поглядом компанію, яка залишала їх на самоті.

-Кохана, нам не можна сьогодні повертатися в склеп. Той дурень відновиться швидко, а злість ще вирує в ньому, – сказав Спайк, коли вони лишились самі.

Валері хотіла б закрити це питання вже сьогодні, а не чекати наступної зустрічі. Але подумавши, відповіла:

-Добре, поїхали в будинок. Речі заберемо завтра.

-Що не так?

-Очікування, коли самовпевнений вампір вирішить помститися, дратує.

-Треба було вбити його відразу.

-Скільки їх було? Сім? Десять? Я зараз не в тій формі, – окинула оком свою сукню, – щоб влазити в бійку. Свідомо наражати нас на поразку? Нам конче завтра треба бути у Джойс. Це важливіше, а зі шрамованим розберемось згодом. Поїхали?

-Треба поговорити з Клемом.

Дівчина кивнула.

Коли Спайк увійшов, демон, нервуючи, почав виправдовуватись:

-Спайк, я хотів затримати … а вона…

-Ти все одно б не зміг, не переймайся. Я не тому зайшов. Пам’ятаєш про борг?

Клем замотав головою:

-Так, але…

-Поживи в склепі, – перебив вампір.

-І все?

-Не спи в ліжку, – хмикнув Спайк.

-Так просто?

-Не знаю, як довго доведеться там жити. І ще. Нас можуть там шукати. Тому…. очікуй гостей.

-Добре, – швидко погодився Клем.

Вони вилізли через маленьке вікно, швидко добігли до парковки. В своїх розрахунках не помилилися, бо демони крутилися біля входу в “Бронзу”, очікуючи появи дівчини і вампіра.

-Хто він? – спитала Валері.

-Він не тутешній, інколи навідується, як і ми всі, до Пекельної пащі. Ті троє, що були з ним, його міньйони. Його зачепив не кілок в руці, а те що вони побачили слабкість лідера.

-Наскільки він розумний?

-Настільки, щоб проіснувати років сорок. Але все одно інстинкти на першому місці.

-Добре, зрозуміла, – роздумуючи промовила дівчина.

Піднімаючись на гору, Валері сказала:

-Я в душ.

-Це пропозиція чи констатація факту? – схилив голову на бік Спайк і подивився на дівчину.

-Більше пропозиція. Тільки потім я хочу відпочити. Не проти?

Спайк за секунду опинився поряд з нею, підхопив на руки і поніс до кімнати.

Після душу її тіло було розслабленим, Вел легенько кінчиками пальців проводила по його руці. Але Спайк все одно відчував якесь напруження.

-Про що ти думаєш, – прошепотів він, – торкаючись губами її вуха.

-Демони ніколи не будуть сприймати мене поряд з тобою, так як і люди не сприймають тебе.

-Тебе це засмучує?

-Мені байдуже на думку оточуючих з цього приводу. Важливо, що думаєш ти. Можливо, це перша сутичка, але точно не остання.

-Я сто двадцять років робив те, що хотів. І зараз не збираюсь нікого слухати. Ти постійно сперечаєшся з людьми, відстоюючи наше особисте життя. Сперечатися з демонами буду я, – він поцілував її ніжно, легко. – А зараз спи, не думай.

Валері ще міцніше притислась до нього. Їй стало спокійно, і сон зморив її.

Наявність спортивного залу вдома має свої переваги. Можна тренуватися скільки і коли захочеш. Спайк знав, де шукати Валері, прокинувшись в порожньому ліжку. Дівчина бігла на тренажері в нікуди. Будучи в навушниках, не почула, як вампір підійшов до неї. Він акуратно зняв її з доріжки. Вел висмикнула з вух навушники і запитала, сміючись:

-Що ти робиш?

-За те, що кинула мене самого, винна спаринг, – поцілував у шию.

-Згода, не люблю бути боржницею.

Поєдинок був гарний, їх рухи нагадували бій із власним відображенням. Оскільки ніхто не хотів заподіяти шкоди іншому, це могло  б тривати довго. Але в якусь мить Спайк підняв руки і сказав:

-Все, досить. Ти дуже швидко підлаштовується під тактику противника. Чекати, поки ти виб`єшся із сил, марно.

-Як бій з власною тінню? – всміхнулася Вел.

В душ вона пішла одна, подумки будуючи плани на день. Якщо вона не помилилась, і в цьому вимірі все йде приблизно так, як вона бачила, то сьогодні Баффі буде потрібна допомога.

-Коханий, давай на зворотному шляху зі склепу заїдемо в торговельний центр. Треба щось купити для Джойс, – попросила дівчина, коли спустилася у вітальню.

-Добре, але ідея йти в дім Винищувачка мені все одно не подобається, – похмуро відповів Спайк.

Валері підійшла до нього, поклала долоні на його груди, подивилась в очі і промовила:

-Хочу про дещо попросити. Коли настане час, а Баффі, можливо, ще не буде, захисти, будь ласка, Джойс.

-Ти про що?

-Ти зрозумієш, але не лишай її без нагляду.

-Добре. Чекай, а ти? – спохватився вампір.

-Вищі Сили підписали угоду, – вона махнула на стіл, – тепер це мій обов’язок.

-Мені не подобається твій тон. Що трапилось? – схвильовано спитав Спайк.

-Поки нічого, сподіваюсь, все вирішиться. Зрештою, вона – людина, хоч і трохи божевільна.

-Ми нікуди не підемо, поки ти не розкажеш, в чому справа, – вампір починав злитися.

-Не можу, вибач, – винувато глянула на нього. – Ти допоможеш?
-Так, але мене бісить, коли я чогось не розумію.
-Якщо… коли скінчиться сьогоднішній день, я спробую пояснити, – дівчина торкнулася його руки. Спайк спочатку не реагував, а потім міцно стис у відповідь.

Чорний джип під’їхав до дому Саммерсів. Джойс визирнула у вікно і здогадалася, що це її гості. Вона відчинила двері, як тільки Валері і Спайк підійшли, тримаючись за руки. На очах її був подив, який швидко змінився на привітання:
-Вітаю, проходьте! – звернулась вона до пари. Помітивши, що Спайк не поспішає увійти, промовила, – Спайк, заходь!
-Добридень, місіс Саммерс, – привіталась дівчина, увійшовши до вітальні, вампір йшов слідом. – Це вам, – Валері протягнула подарунковий пакет. Там були коробка цукерок і статуетка.
-Дякую. Яка цікава річ! – глянула Джойс на металеву фігурку.
-Це – Алатир, у слов’янській міфології один із потужніших оберегів, що захищає від нещасть, хвороб та сприяє благополуччю. Восьмикутна зірка символізує сонце, творчу силу та початок. Ви – людина мистецтва, хай він буде вашим джерелом натхнення.
-Це так приємно! – жінка покрутила статуетку в руках і відчула тепло. Вирішила, що їй здалося.
Джойс приготувала невеликий фуршет, напої і яблучний пиріг. Спайк робив вигляд, що все смачно, здебільшого мовчав і спостерігав за Валері. Дівчина дуже легко знайшла спільну мову з Джойс. Розмовляли про мистецтво, про захоплення. Місіс Саммерс цікавилась життям Вел, їх стосунками зі Спайком. Валері вдавалось знайти відповіді, щоб не брехати, але й не оголювати всю правду. За бесідою час минув непомітно, і, коли в двері подзвонили, Джойс здивувалась:
-Я нікого не чекала сьогодні, крім вас. Хто це може бути?
Валері хотілось самій відкрити двері, та це було б не чемно. Вона напружено розмірковувала про свої подальші дії. Вона глянула на Спайка, повільно кліпнула очима і приєдналась до господині будинку.

На порозі стояла незнайомка, яка хотіла побачити Баффі.
-Її немає, вона мешкає у гуртожитку. І, якщо ви її подруга, як стверджуєте, можете знайти її там.
-Джойс, там на кухні невелика проблема. Не могли б ви підійти. А я поговорю з дівчиною, – Валері нічого кращого не придумала, як відправити жінку, збрехавши.
Джойс пішла, а Валері мовчки продовжувала дивитись на Фейт. Це була саме вона. Після того, як вийшла з коми, друга Винищувачка вирішила помститися Баффі. А зараз на хвилину розгубилась, бо щось пішло не за її планом.
-Хто ти така? Родичка чи подруга Баффі? – не витримала Фейт, дивлячись на Валері.
Та ще хвилину постояла мовчки, обпершись об двері, а потім промовила:
-Поговоримо? Але не тут, вийдемо на двір.
-Чого я маю тебе слухати?
-Ти прийшла до Баффі? Її немає. Поговорити з тобою можу я, Джойс більше не вийде, не сподівайся, – проникливо подивилась в очі Фейт дівчина.
Шатенка кліпнула очима, відступила крок назад.
-Мені нема про що з тобою говорити, можу усунути, як перешкоду.
Вона нанесла перший удар, від якого Валері ухилилася, зробивши удар у відповідь. Їх бійка не була схожа на вранішній спаринг. Дівчата докладали всі зусилля, аби взяти гору над противницею. Через деякий час Валері змогла розрахувати дії Фейт і з розвороту збила ту з ніг. Поки Фейт переводила дихання, бо удар прийшовся на грудну клітину, запитала:
-Хто ти така? Бі – це ти? Змінила зовнішність?
Валері не відповідала, не нападала, просто дивилась на неї. Це дратувало  винищувачку ще більше. Вона швидко схопилась на ноги, але перед цим вдягла на руку кастет.
-Хто б ти не була, та це буде цікаво, – з кривою посмішкою промовила Фейт і знову вдарила, але Валері відхилилась. Ще удар. Вел підстрибнула вище свого зросту.
-Ти вампір? Ні, не вийшла б на сонце, – здивувалася темноволоса. Втратила пильність і пропустила удар в щелепу.
Наступної миті пильність втратила вже Валері. Її відволікла  маленька вантажівка, що швидко їхала в їхньому напрямку. За секунду Вел відчула метал на своїй вилиці. В очах Фейт заграли іскри, очікуючи дива. Та нічого не відбувалося, тільки амулет на шиї білявки почав грітися.
-Як? Це ж повинно було статися?
Валері швидко зорієнтувалась, побачивши двох агресивних чоловіків, які вискочили з машини. Поки Фейт була збентежена і розглядала кастет, Вел прикрилась нею, що дозволило уникнути влучання. Обидва чоловіки вистрелили якоюсь рідиною і їхньою мішень стала винищувачка. Вона потихеньку стала осідати під деревом, а Вел швидко опинилась біля мисливців, і поки ті готувались до пострілів, вирубила, зіткнувши їх головами. Глянула на Фейт. Та вже намагалася підвестись, але до кінця не розуміла, що з нею. Валері чимдуж побігла до машини, знайшла там довгу мотузку і наручники. Повернувшись, міцно зв’язала чоловіків і запхнула їх до машини. Потім наздогнала Фейт, яка не змогла далеко втекти, бо втратила всі свої сили, як винищувачка. Вона все одно не збиралась здаватися і хотіла навіть вдарити Валері, але дівчина тільки відступила, перехватила руку і замкнула наручники, потім клацнуло кільце і на другій руці.
-Сама підеш чи допомогти? – видихнула Валері.
-Та пішла ти!
-Зрозуміла, – дівчині набридла самовпевнена шатенка. Вел злегка стукнула її в щелепу. І, коли та втратила свідомість, понесла до будинку Баффі.

Спайка злило все: він не міг допомогти Валері, мав наглядати за Джойс. Жінка вбігла в кухню з питанням:
-Спайк, що трапилось? Валері сказала…, – вона огляділась навкруги, нічого не помічаючи.
-Я вже все владнав, – не вдавався в подробиці вампір.
-Що ж, пішли до Вел?
-Джойс, почекайте. Вона сама впорається.
-Скажи, що відбувається? – Джойс глянула на вампіра.
-Це краще спитайте у Баффі.
-Спайк, я згадала, де бачила тебе і хто ти.
Спайк напружився, не знаючи, що чекати. Але потім видихнув і сказав:
-І що тепер, ви знову захочете мене прикласти сокирою?
-Ні, щось змінилося в тобі. А Валері?
-Ні, вона – людина.
-Я не про те. Вона знає, хто ти?
-Вона спить зі мною. Думаєте, не помітила, що в мене не б’ється серце?
-Оу, так, – зніяковіла жінка. – То як вона це сприймає?
-У неї широкий світогляд. – Спайк нервував, хоча і не подавав виду, не через розмову, а через те, що не бачив, що відбувається надворі.
Джойс наче прочитала його думки і виглянула у вікно:
-Боже, вони б`ються! Там якісь чоловіки. Хто вони?
-Не знаю. Джойс, відійдіть від вікна, будь ласка. – Спайк намагався здалеку розгледіти події зовні. Він подумки хотів вискочити на вулицю десятки разів. Побачивши, як Вел підходить до будинку, не втримався і відчинив двері, перехопив її ношу і спитав, – Навіщо ти її сюди принесла? Куди її?
-Джойс, можна закрити її в підвалі? – спитала Вел у переляканої жінки.
-Навіщо? Вона ж дівчина, нічого не зробить.
-Я б не була так впевнена. Почекаємо Баффі, потім вирішимо, що робити далі.
Повернувшись з підвалу, Спайк обхопив обличчя дівчини долонями, зазирнув в очі і сердито промовив:
-Не роби більше так!
-Не можу цього пообіцяти.
Вампір провів язиком по припухлій вилиці, злизуючи кров.
-Любий, там Джойс, – хотіла зупинити його Вел.
-Вона мудра жінка, все зрозуміла, – відповів Спайк, продовжуючи цілувати дівчину.
-Може льоду? – місіс Саммерс не хотіла їх турбувати.
-Ні, дякую. Пройде, – посміхнулась Вел і притулила долоню Спайка до обличчя.
Задзвонив телефон і Джойс лишила їх наодинці. Вампір помітив опік на грудях Валері.
-Звідки це? – торкнувся він пальцями.
-Коли Фейт мене вдарила кастетом, вона очікувала що ми поміняємось тілами. Металева штука у неї на руці магічна. Медальйон почав грітися, а все залишилось, як було.
-А з нею що?
-Нічого страшного, отямиться. Правда, на деякий час втратила свої здібності.
Повернулась Джойс і повідомила, що Баффі скоро буде. Спайк закотив очі:
-Кохана, може ми підемо, доки не пізно.
-Я маю з нею поговорити, – відповіла Валері. – Давай вийдемо на вулицю. – Потім звернулася до жінки, яка за ними потайки спостерігала, – Ви не проти?
-Але ж…. сонце?

-Ми обережно, – відповіла дівчина і взяла Спайка за руку.

Вони вийшли на ґанок, Спайк сів на сходи, Валері – до нього на коліна. Він закурив, дівчина піднесла цигарку до губ, вдихнула,  повільно випустила дим і сказала:
-Ти злишся.

-Ні, у тебе зобов’язання, я приймаю це.
-Я не сказала, що на мене. Але все одно, ти злишся, я це відчуваю. Чому?

-Бо нічого не можу вдіяти. Можу бути тільки нянькою. Вчора ти все таки вийшла, бо вирішила, що мені потрібна допомога. А я не зміг, бо…

-Вони люди. Я обіцяю, що ми це виправимо.

-Мене? Не давай марних обіцянок, – його злість наростала.

– Обіцяю, що за першої ліпшої нагоди тобі видалять чип чого б  це не коштувало або з ким би не прийшлось домовитися. Я добре розумію, як це, коли ти обмежений в діях, – Валері не намагалась заспокоїти вампіра, а лише хотіла нагадати, що це тимчасово.

– Скільки чекати такої нагоди? Роки? – він закурив знову.

– Не знаю.

– Вибач. Ти ж невинна в тому, що зробила Ініціатива.

– Хочу, щоб ти знав. Якщо я прошу тебе “бути нянькою”, це не тому, що ти слабкий і безсилий, а тому, що не довіряю нікому, так, як тобі.

Валері поцілувала його. Вона не злилась на Спайка, наразі просто не знала, як допомогти.
-Якщо Баффі прийме правильне рішення, можливо, нам доведеться поїхати сьогодні…-Взагалі? – в його голосі була надія.

-Ні, до Ангела, – дівчині шкода було розчаровувати вампіра.

-Ти жартуєш?

-Треба відвезти цю навіжену до нього. Це ж він рятує пропащі душі. А у нас турбот і так вистачає.

-Вони помітили, що до них наближається Баффі.
-Чому ви тут? Що з мамою? – замість привітання сердито промовила дівчина.

-І тобі привіт, – спокійно відповіла Вел. – З мамою все добре. Фейт у вас в підвалі. Коли заспокоїшся, тоді поговоримо. Сама до Фейт не ходи, у неї магічний кастет, про його дію знаю мало, – тезисно проговорила Валері.

-Як ви тут опинились?

-Баффі, йди до мами, – Вел не хотіла загострювати ситуацію, хоча і так знала, що сварки не уникнути.

Спочатку в будинку було тихо, потім Спайк і Валері почули гучну розмову. Через декілька хвилин Баффі знову з’явилася перед ними. Дивилась на них зі злістю, склавши руки на грудях.

• -Поясніть, що тут сталося, – роздратовано спитала вона.

-Фейт хотіла використати Джойс для маніпуляції. За допомогою кастету планувала помінятися тілами з тобою і жити своє життя в твоєму образі. А ті хлопці, – Валері махнула в бік вантажівки, – забрали б тебе в тілі Фейт до Англії, – Валері коротко описала ситуацію.

Баффі трохи розгубилась:

• -Чому не віддати їм Фейт і все скінчилося б.

-Баффі, вона їм не потрібна живою. Для Ради наглядачів вона – проблема. Якщо її не стане, з’являться нова Винищувачка і Наглядач. Вони приїдуть сюди. Воно тобі треба?

-І що робити?

-Фейт потрібно відвезти в Лос-Анджелес. Там Ангел і Веслі, її Наглядач, до речі.

-Ні, – викрикнула Баффі.

-Що, Винищувчка, ревнуєш? – подав голос Спайк.

-Це тут ні до чого, – заперечила дівчина. – Може, відвеземо її в поліцію?

-Вона не визнає вину, а доказів у тебе не має. Нас арештують за незаконне утримання людини. А Фейт буде на свободі, – приводила аргументи Вел.

-Як ти могла привести вампіра в мій дім? – змінила тему Винищувачка.

-Це був єдиний правильний вибір.

-Поганий вибір, – Баффі не зупинялася.

-Він був мій і я за нього відповідатиму, – підвищила голос Валері. – Якщо так боїшся, попроси Віллоу або Джайлза, щоб зачинили двері для Спайка. Ми не прийдемо в твій дім доти, поки Джойс знову не опиниться під загрозою. І мені байдуже, подобається тобі це чи ні, – вся витримка Вел випарувалася. – А зараз телефонуй Джайлзу. Треба щось робити з представниками Ради. Щодо Фейт. Вона втратила сили, як ти на випробуванні. Це триватиме дні три. Їй потрібно задовольняти базові потреби. З мамою ти її не можеш залишити. Тому приймай рішення стосовно неї, а потім повідомиш. Ми зможемо її відвезти. А тепер ми підемо, попрощайся з Джойс за нас.

-Ви куди?

-Баффі, ми вже півгодини сидимо на вулиці посеред білого дня. В мене не вистачає сил, щоб допомогти Спайку не згоріти. У себе ти нас бачити не хочеш. Клич на допомогу своїх друзів, а ми поїхали додому.

-Вибач, я не подумала, – Баффі було ніяково. – Проходьте. Мама засмутиться, якщо ви підете.

Спайк підвівся, тримаючи Вел на руках і хотів вже йти, коли дівчина тихенько промовила:

• -Коханий, я дійду. Зі мною все в нормально. Мені набридли претензії дівчинки, якої тут взагалі не було і яка не знає, чим все могло скінчитися. Тому я хотіла поїхати.

-Додому? – саркастично промовив Спайк.

-Мій дім – поряд з тобою, а все інше – умовності.

Вампір поцілував її, але слухати не став, вніс у вітальню, чим викликав занепокоєння Джойс:

-Що з тобою, дитинко? Щось зламала під час бійки?

-Ні. Це тільки надмірна турбота. Так, коханий?

-Ні, – посміхався тільки очима. – Ми зайшли попрощатися і додому, – наголосив на останньому слові.

-Валері, може чаю або какао? – гостинно запропонувала жінка.

-Не відмовлюсь. – Потім звернулася до Спайка, – Любий, постав мене на підлогу, а то якось не зручно. – Він неохоче виконав її прохання.

Спайк і Джойс пішли на кухню, поки дівчата вирішували питання з Фейт. Розлючена винищувачка зустріла білявок з презирством:

• -Привіт, Бі. Я планувала таку зустріч, а вона все зіпсувала, – ткнула пальцем в бік Вел.

-Чому ти повернулась? – проігнорувала слова Фейт Баффі.

-Ти ще питаєш? Ти хотіла мене вбити. Наступний крок був за мною.

Валері не хотіла слухати розборки ображених дівчаток, її хвилювало зовсім інше.

-Фейт, звідки в тебе цей кастет? – запитала, змінивши тему.

-Хто ти така?

-Неважливо, я поставила питання, чекаю на відповідь.

Фейт мовчала,  спостерігала за подальшими діями Валері.
-А знаєш, неважливо й те, звідки він. Віддай і все, – резюмувала білявка.

-І все? Думаєш, я так просто віддам, – Фейт відверто злилась.

-Віддаси. Ти не в тому положенні, щоб сперечатися чи протидіяти. Можна забрати і силою.

-Ви, такі правильні, не б’єте беззахисних, – скривилась і поглянула на обох дівчат.

-Помиляєшся, я б’ю. А те, що ти збиралась зробити, приспить мою совість, – Валері підійшла і з силою стягнула кастет. Безглузда розмова затягнулася, тому вона мовчки пішла нагору, розуміючи, що Баффі нічого не загрожує. Хіба що вона збожеволіла і відпустить противницю. На всяк випадок вирішила пересвідчитись, – Баффі, я сподіваюсь, ти не наробиш дурниць? – у відповідь побачила кивок на знак згоди.

Валері пройшла у вітальню, завбачливо лишивши двері в підвал прочиненими. Спайк сидів на дивані і пив какао з зефірками.

-Любий, невже смачно? – здивувалась дівчина. – Вибачте, Джойс. Я ніскільки не сумніваюсь в ваших кулінарних талантах, але…

-Я розумію, не переймайся, – всміхнулась жінка. – Сідай і ти покуштуй. А де Баффі?

-Зараз прийде, сподіваюсь. – Краєм вуха Вел слідкувала за розмовою двох винищувачок.
-Що, Бі, окрім наглядача, у тебе тепер і наглядачка. Вона – не Руперт, може і врізати, – Фейт була сама собою.

Баффі промовчала, вирішила почати розмову про інше:

-Мені шкода, що через мене ти потрапила до лікарні, але обставини змусили.

-Баффі, ти дурна? Я тебе ненавиджу за те, що сталося. Ненавиджу за те, що маєш таке життя, друзів, що у мене такого ніколи не буде. Я готова була тебе сьогодні вбити. А тобі шкода? Ненавиджу тебе таку правильну, вірну обов’язку. Але ту білявку я ненавиджу ще більше. Вона за годину відібрала все. Що тепер буде? Якщо тобі так шкода, то відпусти мене. Я поїду і більше не повернуся, обіцяю.

Баффі зам’ялася, роздумуючи. Потім згадала останні слова Валері і відповіла:

-Я ще не вирішила, а поки принесу тобі поїсти, – повернулась і швидко пішла.

-Ти не вирішила чи вона?

Баффі зробила вигляд, що не почула і піднялась у вітальню.

-Доню, приєднуйся до нас, – сказала Джойс. – Як там та дівчина?

-Їй треба поїсти, приготуй, будь ласка, щось нашвидкоруч, – Баффі потерла скроні, наче так проблеми швидше вирішаться.

-Місіс Саммерс, ми вже підемо. Дякую за гостинність. Сподіваюсь наступна зустріч буде без несподіванок, – сказала Валері, поки Джойс не пішла в кухню. Жінка обняла Вел і поспішила виконувати прохання доньки.

-Що тепер? – Баффі глянула на Валері.

-Зателефонуй Руперту і друзям. Обговоріть все, як зазвичай. Я не хочу на тебе тиснути, ти розумна людина і приймеш правильне рішення. Якщо буде потрібна допомога, звертайся. Наразі ми тут не потрібні, – Валері глянула на Спайка, потім на Баффі.

 

Баффі дослухалась до порад Валері, і вже за півгодини Скубі були в повному складі. Почався шум-гам. Джайлз не міг заспокоїти молодь, кожен викрикував щось своє. Тільки Тара, як завжди, мовчала. Вони збирались із Віллоу в кав’ярню, тому прийшли разом. Вона тільки спитала:

-А де Валері?

-Я, напевно, її образила, – відповіла Баффі.

-Чим? Нагримала на Спайка? – Ксендер за сарказмом намагався приховати свої переживання, мало що Фейт почне розповідати, і як при цьому відреагує Аня.

-І це теж. Вона врятувала мою маму, а я поставила під сумнів її рішення. – Баффі коротко переповіла, що сьогодні сталося. Всі уточнення внесла Джойс.

-Почекай, вона не з тих, хто дме губи через такі дрібниці, – втрутився Джайлз.

-Можливо, ви праві, – Баффі задумалась. – Скоріш за все, вона не хотіла залишатися в нашій компанії, бо…

-Ви критикуєте їх стосунки зі Спайком? – Джойс була проникливою людиною.

-Бо вони не можуть бути парою, – Ксендер не уточнював чому.

-А може це їм вирішувати? – захищала недавніх відвідувачів жінка.

-Ви багато чого не знаєте, – Віллоу намагалася підтримати друга дитинства.

-Після сьогоднішнього я багато чого знаю. А те, що вони турбуються один про одного, щасливі, коли поруч, видно і без всякого знання.

-Ви теж це помітили? – Тара побачила союзника в особі Джойс.

-Він може її скривдити, – Віллоу уникала називати все своїми іменами.

-Ви про те, що він вампір? – Джойс набридло ходити околяса.

-Мамо, звідки ти…? Вони тобі розповіли? – Баффі здивувалась і розізлилась одночасно.

-Ні, я згадала, де бачила Спайка вперше. Бачила, як він поривається допомогти Валері, але не може вийти на сонце. Для мене лишається загадкою, хто вона? І чому разом з нею вампір може перебувати вдень надворі? Вона теж Винищувачка?

Монолог Джойс шокував всіх, але разом з тим розв’язав їм руки.

-А що вона тобі розповіла про себе? – Баффі обережно хотіла довідатись, що матері ще відомо.

-Нічого такого. Що вона лишилась сиротою, приїхала із Лос-Анджелеса. Але я розумію, що вона ніколи там не жила. Вони обоє були обережні в розмові. Напевно, хвилювались за мою психіку. Вона дуже розумна і всебічно розвинута особистість. Так хто вона?

-Мамо, це складно пояснити. Точно одне, вона – не винищувачка. Може, вона сама тобі розкаже. Тепер я почуваюсь ще гірше. Наговорила їй всілякого, підозрювала бозна в чому, а вона мала на меті тільки захистити тебе.

Джайлз перервав її самобичування, поставивши питання:

-Що будемо робити з Фейт? Аргументи Валері я вважаю цілком слушними. Треба віддати їй належне, ця дівчина швидко аналізує ситуацію і робить правильні висновки.

-То що? Телефонувати Ангелу? – хотіла впевнитись, що правильно розуміє наглядача Баффі.

-Так, разом з Веслі вони впораються краще. Тепер друге питання: що робити з Радою?

Несподівано для всіх Ксендер запропонував:

-А давайте відженемо машину в протилежному від ЕлЕй напрямку. Кинемо десь на трасі подалі від людей. Поки ті чоловіки оговтаються і зв’яжуться з Радою, Фейт буде у Ангела. Баффі ніхто ні в чому не запідозрить. А представники нехай розбираються самі. Правда, і Вел доведеться на декілька днів зникнути, щоб не потрапити їм на очі.

-Ксендер, твоя ідея чудова. До того ж Валері пропонувала відвезти Фейт до Ангела, – Баффі зраділа неочікуваному вирішенню питання і побігла до телефону.

Баффі відчувала полегшенням і момент щастя. Мама була поруч, з нею все добре. Чомусь саме зараз вона здавалася такою розуміючою, хотілось сховатися в її обіймах і проговорити всю ніч про всякі дрібниці і важливі речі, спитати поради. Баффі усвідомила, що захистити Джойс легше, коли та буде знати, що відбувається в житті доньки. Дівчина зателефонувала Райлі і відмінила побачення, чесно зізнавшись, що хоче провести час з мамою.